Дискурс національної ідентичності у творчому надбанні Лесі Українки

Аналіз впливу концепцій західноєвропейської і вітчизняної філософської думки на світоглядні позиції Лесі Українки та їх трансформації. Виявлення особливості художньої зміни філософсько-національних пошуків Лесі Українки в неоромантичному контексті.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 23.02.2014
Размер файла 46,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНIПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

УДК 883.091

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ДИСКУРС НАЦIОНАЛЬНОЇ IДЕНТИЧНОСТI У ТВОРЧОМУ НАДБАННI ЛЕСI УКРАЇНКИ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

ОНУФРІЄНКО ОЛЕНА ПЕТРIВНА

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського державного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

НАРIВСЬКА Валентина Данилівна, завідувач кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського державного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук НЯМЦУ Анатолій Євгенович, професор кафедри зарубіжної літератури Чернівецького державного університету

кандидат філологічних наук, доцент

МIХАЛIНЧИК Лариса Георгіївна, доцент кафедри української філології Дніпропетровського державного університету

Провідна установа - Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова,кафедра української літератури

Захист відбудеться " 29 "травня 2000 р., о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051.12 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320025,м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп.1, ауд.805.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету (вул.Козакова, 8).

Автореферат розісланий 29.квітня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається завданнями сучасного етапу дослідження творчого надбання Лесі Українки та його перспективами. Усвідомлена науковцями необхідність сказати нове слово про Лесю Українку полягає в тому, щоб вивести її з народницького контексту ХIХ ст. на більш природне для неї підґрунтя естетико-філософської думки ХХ ст. А це передбачає переосмислення її поглядів на творчість, літературу, що мають ознаки цілісної філософсько-естетичної концепції - фундаменту її художнього світобачення. українка філософський національний неоромантичний

Заявлена дисертацією тема передбачає синкретизацію декількох проблем: "ідентичності", "національного", "Лесі Українки", що осягнуті крізь призму її дискурсивних практик, з використанням відповідного понятійного апарату. Кожна з цих проблем, що була рефлексована філософами, істориками, мистецтвознавцями, літературознавцями, актуалізується сучасним українським літературознавством. Водночас очевидним є і той факт, що "інваріантні" моделі самоідентифікації творчої особистості найбільш виразні і продуктивні в її художній практиці. Свідченням того є творче надбання Лесі Українки і її позиція Митця в процесі набуття свого - імені, яке виражає філософсько-культурний і художньо-естетичний досвід народу - нації. Це був акт ідентифікації Митця з національним як культурно-історичним феноменом.

Сучасні методики дослідження дозволяють осмислити специфіку розвитку української літератури з погляду нових естетичних концепцій творчості. Процес знецінення романтичної свідомості, започаткований в Європі ще в 20-ті рр. ХIХ ст., значною мірою визначив основний зміст літературного процесу 1890-1990-х рр. Основою художніх пошуків нового століття була неоромантична свідомість, що знаходила своє втілення, у першу чергу, в індивідуально-авторських концепціях творчості.

З-поміж найбільш яскравих і оригінальних були філософсько-естетичні погляди Лесі Українки. У співвіднесеності з часом, що їх формував, вони дозволяють, з одного боку, вписати творче надбання поетеси в певний історико-літературний і культурний контекст, а з іншого - поповнити і конкретизувати уявлення про шляхи розвитку української художньої свідомості ХХ ст., її духовні надбання і втрати.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках наукової програми кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського державного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження передбачає художньо-естетичне обгрунтування національної ідентичності, сформульованої Лесею Українкою у художньому, літературно-критичному надбанні та в епістолярній спадщині.

Відповідно до мети, поставленої у роботі, визначаються її основні завдання:

проаналізувати вплив концепцій західноєвропейської і вітчизняної філософської думки на світоглядні позиції Лесі Українки, відслідкувати специфіку їх художньої трансформації;

осмислити основні тенденції філософсько-національних пошуків Лесі Українки і особливості їх художньої зміни в неоромантичному контексті;

виокремити у творчому надбанні Лесі Українки художньо-естетичні чинники національної ідентичності і розкрити їх продукуючу силу для українського філософського мислення;

осягнути художньо-естетичну змістовність феномена "одержимості".

Об'єктом дисертаційної роботи є поетичне, драматургічне, літературно-критичне та епістолярне надбання Лесі Українки, що досліджується в художньо-естетичному та філософському контексті кінця ХIХ - початку ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі виокремити і філософські чинники національної ідентичності та обгрунтувати їх художньо-естетичне відбиття у творчому надбанні Лесі Українки.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вони дозволяють адекватно відтворити художньо-естетичну сутність філософських пошуків Лесі Українки у контексті складного й суперечливого розвитку літературного процесу в Україні кінця ХIХ - початку ХХ ст. Матеріали дисертації можуть бути використані у науково-педагогічній роботі, при вивченні курсів гуманітарного профілю (історії літератури, культурології, естетики та ін.), при написанні дипломних та курсових робіт.

Апробація результатів. Результати дослідження апробовані на підсумкових конференціях кафедри філологічної і культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського державного університету та кафедри філософії факультету соціології НТУУ "КПI". Основні її положення викладені у статтях, у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Леся Українка та сучасність" (Одеса, 1993); Міжнародній науковій конференції до 125-річчя від дня народження Лесі Українки (Новоград-Волинський, 1996); IУ Міжнародному з'їзді україністів (Одеса, 1999); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Леся Українка та сучасність" (Одеса, 1993); IУ Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як предмет міждисциплінарного дослідження та навчання" (Київ, 1997); V Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (Київ, 1999).

Структура і зміст роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність і наукова новизна, визначаються мета і завдання дослідження, подається характеристика стану вивчення проблеми, з'ясовується методологічна основа і методика дослідження, наводяться приклади апробації наукових положень роботи.

У першому розділі "ФІЛОСОФІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ" простежується становлення основних світоглядних парадигм, що продукують розвиток чинників означеного феномена.

Суперечливий шлях пошуків української національної ідентичності передбачав певну етапність, зумовлену становленням національної самосвідомості і форм її вираження, віднайденням архетипів української ментальності, формуванням світоглядних констант.

Прийняття християнства, зближення з культурами народів Європи і Сходу стимулювали поліфонізацію аксіологічних установок, а достатньо раннє залучення до філософських знань зумовило екзистенційні ментальні орієнтації.

Поширення в західноєвропейській науці другої половини ХУIII ст. медієвістського літературного історизму, як відомо, викликало формування культу національної окремішності. У цьому зв'язку пошуки національної ідентичності реалізовувалися на засади національної специфіки, які були сформовані ще в ХУI ст., і сприяли затвердженню національної мови, а з нею - світської літератури, формуванню ідеї "національного характеру", "національного генія". Національна інтелігенція, розпочавши з романтичного захоплення фольклорними джерелами культури свого народу, у кристалізації ідеї національної спільноти виходить за межі фольклорно-етнографічних узагальнень і підіймається до загальнофілософських та художньо-естетичних концепцій, зокрема німецької класичної філософії та німецького романтизму.

Насамперед, поширені серед літературно-філософських кіл країн Європи ідеї романтизму, що були орієнтовані на індивідуально-неповторне, сприяють звертанню національних коренів. До цього додаються пошуки ноуменальної сутності, у тому числі й "національного духу". Зрештою романтичне розуміння національної ідеї як духовності, проголошене Й.-Г.Фіхте, зустріло надзвичайно прихильне ставлення у так званих "бездержавних народів", національна душа яких була нерозривно злита з культурним змістом національного питання, обгрунтованого "народницьким" поколінням.

Концептуальні засади німецького романтизму привертають увагу українських мислителів та письменників ХIХ ст. і знаходять відтворення в їх пошуках вираження сутності національної ідентичності. Так, у М.Максимовича вони окреслені на основі фольклорних джерел, у програмі, виробленій кирило-мефодіївцями, простежуються пошуки "національного духу" які пізніше були сформульовані в "Книзі буття українського народу", у статуті, прийнятому товариством "Просвіта" 1816 р. у Відні, утверджуються як обстоювання національної історії, повноцінності функціонування національної (української мови) та її значення для національно-культурного відродження, у працях "Руської трійці" з її прагненням до утвердження національної самосвідомості, обгрунтовуються як проблеми проблем буття українського народу.

В умовах насильницького впливу "вселенського імперського", російського великодержавного менталітету для українців залишалася дилема вибору між асиміляцією з великоруською нацією та утвердженням національної свідомості і самосвідомості, продукувалися чинниками національної ідентичності.

Тому і народжуються на загальнокультурному тлі України програми національного розвою протилежного спрямування. I якщо діячі одної шукають певної згоди з російськими лібералами, представники протилежної, йдучи за пророчим голосом Тараса Шевченка, рішуче закликають до утвердження української нації і навіть державності.

Шевченко, не знецінюючи думок Міцкевича, Шафарика, з часом приходить до усвідомлення України, її світової долі, її права на власне буття і самовиявлення.

У творчості Шевченка спостерігається радикальне переосмислення національних проблем. Якщо в Росії, Німеччині помітною стає певна "консервація" ідеї універсалізму на рівні політичного месіанізму, то у Шевченка достатньо чітко означуються вихід на етико-персоналістську рефлексію. Геніальне поєднання загальнолюдських, національно-державних та особистісних характеристик кристалізує ідею національної душі.

Відтепер пошук шляхів національної ідентичності починається з виокремлення двох напрямів. Один з них найпослідовніше відтворив у своїй діяльності та творчості М.Драгоманов, чи не найважливішим і найціннішим аспектом творчості в яких є концепція національної ідентичності. В контексті світової філософської та політичної думки, тим самим значно розширивши рамки національного світобачення.

Другий напрямок пошуку національної ідентичності очолює Б. Грінченко, представник нового покоління українських інтелігентів, які активно перейшли від науково-теоретичного розроблення проблем національної ідентичності до практичного утвердження її. Метою своєї діяльності Б. Грінченко вбачає об'єднання всіх суспільних груп українства на грунті національного самоусвідомлення і доводить, як аксіоматичний, той принцип, що розвиток народу можливий лише на національному грунті.

Проте накреслений М. Драгомановим та Б. Грінченком шлях пошуків національної ідентичності уже не переривався. Наступним етапом на цьому шляху була творчість і діяльність I. Франка, який, формулюючи завдання для "Молодої України", зазначав, що настав час “у свобідній” Росії 1905 р. витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю. Схиляючись до раціоналізму і негативно оцінюючи ірраціональні філософські концепції ХIХ ст., з яких фактично і виросла екзистенційна парадигма Шопенгауера, Ніцше та ін., він стверджує такі морально-етичні категорії як "обов'язок", "вірність", "зрада", "відступництво", звертаючись фактично до екзистенційного обгрунтування чинників національної ідентичності.

Все ж український позитивізм різко відрізнявся від російського, спрямованого на "нігілістичні" концепції та на певне давнє "общинное", або "хоровое начало", в якому повністю "розчиняється" особистість, орієнтована на механічне виконання "монаршої волі".

Тому всі найбільш радикальні пропозиції російської інтелігенції, орієнтовані на докорінну реформу суспільного устрою Російської імперії, зрештою завжди обмежувались її кордонами.

Українська національна ідея у саморозвитку за короткий час - від 1845 р. до 80-х рр. ХIХ ст. - надзвичайно активно пройшла кілька етапів: через принципи Кирило-Мефодіївського братства до руху громад, в надрах якого під проводом В. Антоновича виник народницький рух.

Від "Iсторії Русів" через творчість П. Куліша до М. Міхновського та В.Липинського сформувався консерватизм, найближчий до національного послідовного патріотизму, внесок якого є найбільш інтелектуальним у розвиток суспільно-політичної думки в Україні.

Творення національної самосвідомості, а також засад національної ідентичності в історії європейських народів йшло двома шляхами. Перший був пов'язаний з існуванням традиційно панівної верстви, до якої прилучались нижні прошарки. Другий - з необхідністю створення провідної верстви та спрямованістю на те, щоб "етнічну, природну" спільноту підняти до рівня національного самоусвідомлення. Цим шляхом і простували українці.

Наприкінці ХIХ ст. Україна включилася в процес, про який М.Грушевський зазначав, що історія людства повертається до історії народів, в якій культурні, та економічні чинники часом мають більше значення, ніж політичні.

Українська національна свідомість стає могутнім потоком,в якому важливе місце належить українській літературі. Діяльність М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Винниченка та інших письменників виводить літературу за межі селянсько-етнографічної тематики, завдяки чому вона набуває значення та функції загальнонаціональної, здатної задовольнити духовні потреби всіх станів та верств суспільства.

У другому розділі "ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ" - досліджується проблема становлення нового світобачення поетеси, народження в її творчості ідеалів, на грунті загальнолюдських етичних цінностей. Художньо-естетичні засади поетики Лесі Українки формуються в той час, коли в Європі відбувся пов'язаний із появою праці Шопенгауера "Світ як воля та уявлення" онтологічний поворот від об'єктивістських тенденцій до суб'єктивістських, від раціоналістичних до ірраціонально-інтуїтивістських. Саме поняття "воля" стає виразником такого повороту. Ідеї новітньої філософії Ф.Ніцше та А.Шопенгауера згодом визначили творчі пошуки Лесі Українки.

I хоча зазначені західноєвропейські філософсько-мистецькі ідеї в Україні значно гальмувалися як польсько-австрійськими, так і російськими впливами, що призводило до втрати радикальності цих переконань, все ж в імпресіоністських пошуках М.Коцюбинського, експресіонізмі В. Стефаника, символізмі деяких українських письменників очевидною стає орієнтація на новаторські пошуки сутності людського буття.

Яскравим виявом нової художньо-естетичної течії Леся Українка вважала творчість Ольги Кобилянської, яка цілком свідомо прямувала до нового бачення людини, йдучи до української літератури від нової європейської, зокрема німецької. Її концепція людини - прагнення до найвищого самовдосконалення, що символічно відзначено назвами її перших повістей "Людина" і "Царівна", і є сутністю неоромантизму.

Проаналізувавши мистецько-етичні особливості, європейської позитивістського спрямування концепції, Леся Українка виробляє свою власну методологічно-світоглядну, яку сама вона визначає як неоромантизм, виділяючи його специфічні особливості через її власне розуміння цього напрямку.

Започаткований О.Кобилянською новий тип творчості дозволяв осягнути загальнолюдські ідеали: вільний розвиток нації й окремої індивідуальності. Ознаки цього феномену вперше помітила Леся Українка і в листі до М.I. Павлика обґрунтувала як неоромантизм.

Для поетеси немає життя без боротьби. Прометеїзмом, що насичує її твори, будила Леся Українка закованого, засудженого на смерть раба - український народ. Від перших кроків на шляху Великої Поезії і до останніх вона прагнула напруженої "борні великих пристрастей" (М. Донцов), в яких гартувались міцні душі. Спокій, на її переконання, - найстрашніша кара, яку б міг накласти Бог на людськість.

Лірика Лесі Українки "зворушливо-жіноча" в настроях інтимних і "сильна та смілива" в поезіях на громадянські теми, в яких мотив поневоленого, уярмленого рідного краю, власного народу та мотив його визволення набуває високого пафосного звучання. У громадянській ліриці поетеси - повне усвідомлення трагізму доби, позначеної депресіями, зневірою, пристосуванням, зрадою.

Своє призначення Леся Українка бачить в тому, щоб “знову запалити іскру Прометеєву”, і в нові часи "нащадки Прометея" ладні будуть "краще ворогу на одсіч дати" голову, ніж терпіти рабство. Сила волелюбного духу - всеперемагаюча, із хаосу вона сотворить новий всесвіт, не дасть знидіти людському серцю.

У низці поетичних творів - "Ave regіna", "Божа іскра", "Бути чи не бути", а особливо в "Ангелі помсти" - поетеса проповідує силу дії: "Я ангел помсти, вчинків, а не слів". Звідси - розуміння поезії як активної сили, що стає духовним світом людини, її моральним обличчям, естетичним ідеалом. Ось чому слово поетеси - це не слово розпачу, жалоби, слово її - "двусічний меч", "слово - криця", "слово - безжалісний меч", мова - "зброя іскриста, вогниста пісня", "грім весняної бурі".

Активна життєва позиція Лесі Українки шліфується на шляху від романтизму, народницьких тенденцій до неоромантичних ідей.

Поетеса створює власне світобачення на основі гармонійного синтезу особливостей модерністських типів творчості, спрямовуючи свої зусилля проти тенденційності в літературній творчості, яка, на її думку, знищує саму сутність художнього відтворення світу. Так, у її естетизуванні типове витісняється ірраціональним, яскравим, вражаючим, не стільки алогічним, скільки таким, що виходить за межі загальноприйнятого, вивищується над ним. Це, власне, і складає поетологічну особливість неоромантизму, котрий, як і класичний романтизм, спирався на принцип героїзму, на героїчну особистість. I все ж героїчна особистість у Лесі наповнюється новим змістом. Якщо у Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова героїчні риси притаманні особистості з високим соціальним статусом,- політичним та державним діячам, то у Лесі Українки соціальне нівелюється, а героїка, подвижництво є вже способом життя, світобаченням, що руйнує стандартизуючу, омасовляючу буденну свідомість. У Лесиному неоромантизмі виразилась національна ментальність. Тому в усій її творчості домінує співвідношення романтичного героїзму та тверезого прагматизму, їх взаємодія і протистояння.

Найсуттєвішим для Лесі Українки було віднайдення тих естетичних засад, що визначають виборювання вищих життєвих ідеалів. У відповідності до неоромантичних ідеалів вона суттєво доповнює поняття духовності, зміщуючи акценти з будь-якої ідейності, у тому числі й національної, в її чистому вигляді, на естетику слова. Така концепція відповідає пошукам Лесі Українки, яка в слові бачить непереможну силу духу і тому возвеличує. Теоретично сформульована О. Потебнею світоглядна позиція могутності слова в поезії Лесі Українки набуває практичної програмної реалізації.

Якщо зважити на те, що в українському культурному житті переважали реалістично-натуралістичні тенденції, то на противагу цьому, екзистенціальний порив Лесі Українки був зумовлений неоромантичним світовідчуттям, абсолютно самостійним, хоча у протиставленні натуралізму він спирався на українські літературно-мистецькі традиції, для яких провідним завжди був внутрішній світ людини, її індивідуальне неповторне екзистенційно спрямоване буття.

У статті "Малорусские писатели на Буковине" Леся Українка, докладно аналізуючи творчість Ольги Кобилянської, так розкриває сутність українського неоромантизму: "Протест особистості проти середовища і незмінно супроводжуючі його пориви"іns Blau" (у блакитну далечінь. - О. О.). (Зауважимо, що для європейського неоромантизму характерним було відтворення почуття духовної втоми в епоху індустріалізації, намагання втекти від її реалій в умовний світ естетичної досконалості.)

Для Лесі Українки несприйнятними були як позитивістське "знищення" художньо-образного відображення світу, так і песимізм європейського та російського неоромантизму. Її твори підпорядковані настроям віталізму, життєлюбства. Шопенгауерська концепція волюнтаризму,"очищена" від песимізму, органічно входить в неоромантичні заклики Лесі до особистої відповідальності за свою власну долю, за долю своєї нещасної Вітчизни. Ніцшеанська ідея "надлюдини", не набуваючи у Лесі того антигуманного відтінку, який характеризує її у Фрідріха Ніцше, значною мірою впливає на героїчні образи її поезії і, особливо, драматургії.

До сказаного слід додати, що Леся Українка неодноразово відзначає таке характерне неоромантизму протиставлення чуття інтелектові.

У своїй же творчості вона, всупереч цьому протиставленню, поєднує чуття та осмислення в пориві, спрямованому на досягнення вершин, що, зрештою, є неможливими. Разом з тим це "блакитне небо", як називає вона недосяжність, відіграє, водночас, і роль утопії, і роль ідеалу. Найповніше цю думку відтворено в "Осінній казці", в циклі "Ритми" і в славнозвісному: "Без надії таки сподіватись Буду жити! Геть думи сумні!"

Таке злиття реальності та ідеального відображення її, коли перша стає формотворчим принципом майбуття, особливо повно реалізовано в драматургії Лесі Українки.

У третьому розділі "ФЕНОМЕН "ОДЕРЖИМОСТІ" В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ" розглядається особливе місце у доробку Лесі Українки її драматичної творчості, де найпослідовніше та найчіткіше "сформульовані" в художньо-образному ряді світоглядно-філософські ідеї. Створюється новий образ світу, в якому філософськими узагальнюючими ідеями стали концепції А.Шопенгауера та Ф.Ніцше. Але у драматургії Лесі Українки, крім завершених філософських систем, запропонованих цими мислителями, формується нова філософська парадигма людського буття "в незвершеності", у рухові.

К'єркегор у своїх філософських дослідженнях відтворив ту "втому духу", якою був сповнений європейський романтизм і яку зрештою відстоювала європейська драма. Одиноке буття стає в центрі європейської літератури і драми. Так, якщо у Мопассана ця одинокість нерозривна з самим буттям "поряд" один з одним, в силу того, що всі люди - "незнайомці" один для одного, то в драмах Метерлінка та Iбсена ця одинокість нездоланна, вона стає самим змістом їх існування.

Визнаючи саме таку специфіку відтворення сутності людського буття, Леся Українка виділяє творчість Г.Гауптмана. Та, на відміну від нього, поетеса визнає людську одинокість, але ту, яку можна перебороти, виявивши певний героїзм, щоб змінити ті соціальні умови, які й породжують одинокість.

Саме тут проходить межа між неоромантизмом Лесі Українки та неоромантизмом західноєвропейським. В її драмах немає "втоми духу", безнадії та відчаю, якими сповнені драми Iбсена. Звертаючись до античних і середніх віків, поетеса шукала відповідні своїм ідеям образи - від Касандри до Боярині, трансформуючи їх у відповідності до нових естетичних запитів часу. I хоча звертання до давніх сюжетів давало привід тогочасній суспільності дорікати їй за виняткову класичність, це був момент, коли неоромантичний порив української літератури намагався поєднати гармонійно реальність та ідеал, природу та культуру, індивідуальне та соціальне.

Надзвичайно самостійна в своїй творчості завдяки глибокому проникненню в сутність світового культурного процесу, Леся Українка поєднує у своїй драматургії той індивідуалізм, ту орієнтацію на екзистенційні мотиви, що наростали в європейській культурі, мистецтві, літературі та філософії зі споконвічним потягом до екзистенційного бачення, притаманного українській національній ментальності. На нашу думку, цим пояснюються такі виразні і, певною мірою, неждані повороти душевного пориву героїв драм Лесі Українки. Крім поривань до свободи і проголошення можливості саме внутрішньої свободи, важливою стороною є й те, що цінність та важливість цих ідей Леся Українка показує певною мірою апофатично: так вона всіляко підкреслює трагізм особистості, яка відмовляється від своєї екзистенції, зраджує себе (Лукаш, Антей, Дон Жуан). У центрі буття героїв драматичних творів Лесі Українки є екзистенційне поняття "тотальної свободи".

Але ж саме майбутнє не має визначеності, воно складається з безмежної кількості множин. Тому самою сутністю,"ядром" свободи стає сам вибір. Коли людина відмовляється від вибору, то тим самим вона вибирає саму відмову.

Екзистенційний підхід до розкриття тем, коли головним змістом стає духовне життя людини, зумовлював і певну форму викладу, де все напруження, весь рух в основному зводиться до внутрішнього руху думки, емоції.

У драматичних творах Лесі чітко проглядається, крім поліфонізму та екзистенціалізму, ще й така особливість національного менталітету, як антеїзм. Певною мірою це відповідає тим завданням, які ставила перед собою авторка. Адже пристрасть, пафос, що характеризували героїв драматургії Лесі Українки, надавали її героям не тільки певної однозначності, а й цілісності - ними володіла "одержимість" великою любов'ю до Вітчизни та служіння їй.

Для неї людство - це не безлика маса "класів", "станів", "суми" одиниць, а неповторне буття кожної неповторної одиниці, особи. Саме тому, не відносячи себе до екзистенціалістів, вона раніше від більшості із "професійних", в усій своїй творчості подала широку панораму світоглядно-екзистенційної пошуків, сутності цього філософського вчення. Саме логіка екзистенційного світобачення і приводить її до заперечення революційного терору.

Як відомо, анархістський бунт активно входив у літературу та філософію. Анатоль Франс, Альфонс Доде, Стефан Малларме, художники Сіньяк та Пісарро, поети Бодлер, Верлен і Рембо в найрізноманітніших формах зрештою приходять не тільки до ідей анархізму та "практичної дії" - тероризму, але й завершують все це закликами до саморуйнування. Оспівується навіть героїка самовбивства, руйнації себе і всього того, що являється цінністю людського буття.

У своїй творчості Леся Українка в першу чергу сповідує оптимізм, втрачений у світобаченні російської та європейської інтелігенції. Оптимізм Лесі Українки постає на її екзистенційній орієнтації. Основною цінністю і самим змістом її творів стає неповторність індивідуального буття. Цьому сприяло й те, що Леся, як і інші українські мислителі та письменники, у відповідності до давньої ментальної орієнтації на активного індивідума, не прийняла тієї концепції "тотальності", яка запанувала в російській та європейській культурі, і тяжіла до певного універсалізму - релігійного, класового, національного.

Ось чому поетеса залишається в межах оптимістичної віри в цінність неповторності екзистенційної сутності буття. Тим паче, що й соціально цей оптимізм теж мав історичне обґрунтування.

Орієнтація на екзистенційність у творчості Лесі Українки і створює сюжетне розмаїття її драматургії. Але завжди предметом драматичної дії є боротьба за свободу чи внутрішню, чи зовнішню. Часто це вибір двох шляхів - зовнішня несвобода, яка у рідній землі нерозривно пов'язана з внутрішньою свободою і прагненням до боротьби, і свобода від боротьби, та і від самого прагнення до свободи, що, як це достатньо повно розроблено у філософській системі екзистенціалістів, і є втіленням дійсності, отже дійсно можливої єдиної свободи. Навіть зраду ("На полі крові") авторка розглядає як внутрішньоруйнівний процес самого буття зрадника і тут акцент переноситься знову ж у екзистенційність. В інших драматичних та й ліричних творах Леся Українка виділяє також різні прояви відступництва.

У центрі цієї проблеми залишається сутність внутрішнього поступу до зрадництва. Слід зауважити, що це питання Леся Українка прозирає крізь віки. В першу чергу, вона виділяє внутрішній шлях до зрадництва своєї землі, свого народу ("У пущі", "В катакомбах", "Бояриня").

Але не менш страшною є зрада своїй сутності, своїй екзистенції, що призводить людину, і це переконливо показує у своїх драматичних творах Леся Українка. Так гине Оксана у "Боярині", гине Мавка в "Лісовій пісні", каменіє Дон Жуан у "Камінному господарі".

На цьому тлі вичленовується проблема, яка стала однією з провідних і найважливіших у духовно-культурному та світоглядно-філософському житті Європи. Це проблема особистості та натовпу, митця і юрби. Задовго до "Повстання мас" Ортеги-і-Гассета, Леся Українка приділяє цьому питанню значну увагу. У філософії ця проблема проходить процес становлення від шопенгауерівського світу, який є сумою "злих воль", до ніцшеанської "надлюдини". Так у філософії стверджується концепція "героя" і "юрби", що набуває до того ж помітно соціальної орієнтації.

Тоді як у Лесі Українки ця проблема залишається в межах її екзистенційного розуміння, розглядається не з погляду натовпу, а з погляду того, хто стоїть проти натовпу. I тут ця проблема набуває філософського звучання як співвідношення між так званим "буденним розумом", який формується шляхом досвідних знань, та науково-мистецьким "розумом", обгрунтуванням і змістовним наповненням якого є "внутрішнє", глибинне бачення світу, навіть не самого світу, а тих складників, що і породжують "зовнішнє" світу. Між цими "розумами" існує не лише певна різниця, але й певне протиріччя. Саме протиріччям щодо загальноприйнятного і виступає те, що заперечує, а загальноприйнятне з'являється як нове і не загальноприйнятне.

Таким новим і незагальноприйнятним виступає, у першу чергу, мистецтво та будь-яка нова філософська чи мистецька думка. I саме таке заперечення загальноприйнятності являє собою сферу ірраціонального. Творчість митця завжди ірраціональна, і ця ірраціональність тим яскравіша і виразніша, чим талановитіший митець. От саме це і виокремлює його з натовпу, який не терпить всього того, що не відповідає універсалістським нормам світобачення.

Стосунки митця і натовпу надзвичайно яскраво відтворено у драматичній поемі Лесі Українки "У пущі", де простежується і позиція авторки драми, яка переконана, що не можна бути "універсалістом", марнувати свій талант, бо тоді можна порівняти долю "всякого писателя (ж и в о г о, звісно, і не "мирного") з долею "Madchen fur al-les".11 Українка Л. Служниці за все [ нім.]. - // Зібр. Творів: У 12 т. К. - 1980. - Т.12. - С.14.

Тут Леся Українка ще раз повертається до проблеми вільного вибору, який пов'язаний із сміливою роллю захисника своєї власної свободи, свободи творчості митця. Це захист тієї самої неповторної екзистенції, що і є внутрішнім змістом творчої особистості. I якщо хтось зазіхає на внутрішню неповторну "самість", намагаючись зруйнувати її, то необхідна боротьба з ними, і навіть із самим собою, якщо виникає загроза саморуйнації.

Особливо цінним у Лесі Українки було те, що, визначаючи екзистенційне буття, вона, на відміну від представників європейської філософсько-мистецької та літературної думки, напружено розробляла не "негативні" сторони екзистенційного розуміння людського існування, а вичленовувала і глибоко розкривала "позитивні" екзистенціали. Щодо цього, особливе місце в її творчому доробку посідає драматична поема "Одержима".

Образ жінки, одержимої вірністю вчителеві був відмічений Лесею в оточенні Христа і сформований в її поетичній уяві трагічними життєвими обставинами. Героїня поеми "Одержима" і започатковує галерею образів, ще не створених ніким до Лесі.

Міріам - одержима духом, а її любов до Месії - це любов до величі та самовідданості, це схиляння перед жертовністю. Міріам любить у Месії те благородне майбутнє, яке повинне настати для людства, але яке, мабуть, нездійсненне, адже вона бачить натовп, який оточує Месію, таким, що його бачить Христос.

Зрештою вони обоє сповнені самопожертви. У цьому їх сутність, їх "самість", але зміст цієї "самості" у кожного свій. Якщо у Месії це всепрощенська любов до всіх, то Міріам - насамперед, людина і почуття її людські.

В "Одержимій" Леся Українка формулює, як і в поетичних творах, один з основних мотивів своєї творчості - непримиренність до будь-яких антигуманних ідей, вчинків.

У Лесі Українки любов активна, діяльна, яка не відступає ні перед чим і йде навіть на смерть, захищаючи свою високу місію, що становить сутність тієї "одержимості", без якої неможливе самоусвідомлення народу. Ось у цьому й полягає завдання тих, хто веде народ уперед. I хоча сам народ не розуміє своїх пророків, вони повинні, жертвуючи собою, стверджувати нові ідеали, які й надихнуть народ на перемогу.

Продовжує ствердження істинної екзистенції, сутністю якої є свобода самопожертви, драматична поема Лесі Українки "Кассандра". Душевний стан самої Лесі, незрозумілої для сучасників, певним чином супроводжував тему "Кассандри", хоча сама драматична поема, звичайно, не є автобіографічною.

Трагедія Кассандри в тому, що вона справді б а ч и т ь те, що буде, але пояснити аргументами, чому мусить бути так, а не інакше, вона не може. I пророчий дух не дар для неї, а кара.11 Українка Л. Твори: У 12 т. - К. - 1980. - Т.12. - С.55.

Цей твір став драматичною ілюстрацією філософсько-світоглядних пошуків Лесі Українки. Розчленовуючи цілісність долі Кассандри композиційною розірваністю, вона кожен із складників її розглядає в певній самостійності. А внутрішня сюжетна лінія, на яку нанизується доля пророчиці, зрештою завершує це "коло", що дозволяє тут визначии методологічний принцип сучасної герменевтики.

Те, що ми відзначаємо у "Кассандри": різноманіття світоглядних та філософських концепцій, їх амбівалентність, - і надає творчості Лесі Українки того вічного звучання, яким вона вирізняється з-поміж інших.

Її творчість підіймає і накреслює шляхи розвитку так званих "відвічних" тем, які завжди хвилюють і будуть хвилювати людство. Особливої цінності їм надає вміння поетеси виявити ті загальнолюдські ідеали та цінності, які об'єднують людство протягом тисячоліть.

Саме виявлення філософського змісту творчості Лесі Українки дає можливість зрозуміти не тільки внутрішню логічність та послідовність її світоглядних позицій, але й глибинний зміст її творчої спадщини, що за спостереженнями М.Зерова, містить оригінальну, українську версію загальнолюдського сюжету.

ВИСНОВКИ

У дисертації розкриваються основні тенденції філософсько-національних пошуків Лесі Українки й особливості їх художнього відбиття. Досліджуючи художньо-естетичний зміст національних ідей, сформульованих Лесею Українкою у її творчому та літературно-критичному доробку, а також в епістолярній спадщині, автор не лише виокремлює певні художньо-естетичні складники національної ідентичності, що загалом пов'язано із формуванням національного менталітету, але й розкриває їх продукуючу силу для українського філософського мислення.

У цьому руслі аналізується проблема нового світобачення, нових ідеалів, що проявились у формуванні нового типу творчості, обгрунтованого Лесею Українкою як неоромантизм.

Екзистенційна орієнтація дозволяє Лесі Українці визначати як основну цінність - неповторність індивідуальної сутності буття. У її творчості стали узагальнюючими сформульовані на засадах концепцій Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора, ідеї, які й сприяли створенню нового образу світу, у центрі якого вирізняється особистість з екзистенційним світовідчуттям, яка не знає "втоми духу". У зв'язку з цим у драматичній творчості Лесі Українки постає визначальний для її творчості феномен "одержимості" , що дозволяє її героям усвідомити необхідність найсакральнішого для них - Свободи.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Модерністичний дискурс і екзистенційні мотиви творчості Лесі Українки // Січ.-1999.-N 4.-С.90-96.

2. Феномен "одержимості" в драматургії Лесі Українки // Актуальні проблеми літературознавства. Зб.наук.пр.-Д.: Навч.книга, 1999.-Т.4.- С. 34 - 43.

3. Особливості неоромантизму Лесі Українки // Ex professo: Зб.наук. пр.-Д.- вид-во Арт-Прес. - 1999.- С.34 - 41.

4. Витоки формування і становлення світоглядних і естетичних філософських засад творчості Лесі Українки // Укр. л-ра в загальноосвіт. школі,2000.-N 6.-С.31-36.

5. Архетипи українського менталітету //Studіa methodologіca.1999. - Вип.6.- Т.:Підручники і посібники.-С.150-156.

6. Издание произведений Леси Украинки в литературном контексте 20-30-х годов // Социальная роль книги: Сб.науч.тр.-К.:Наук. думка,1987.-С.119-129.

7. Драматична поема Лесі Українки "Одержима" (текстологічне дослідження)// Леся Українка та сучасність:Тези доповідей на Міжн.наук.-теор.конф.-О.,1993.-С.51-52.

8. Перші багатотомні видання творчої спадщини Лесі Українки 20-х років ХХ ст. // Твоєму йменню вічно пломеніти:Матеріали наук.конф. до 125-річчя від дня народження Лесі Українки.-Н.-Волинський,1996.-С.28-29.

9. Леся Українка та українські світоглядно-філософські концепції // Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції:Матеріали міжн. наук.конф.-Чернівці:"Рута"-"Митець",1997.-С.114-119.

10. Світоглядний поліфонізм у творчості Лесі Українки // Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання:Матеріали 4 Міжн.наук.-практ.конф.-К.:НТУУ "КПI",1997.-С.111-113.

11. Виявлення сутності соціальних процесів в Україні на межі ХIХ-ХХ ст. через світоглядно-філософські концепції творчості Лесі Українки // Iнженерна освіта на межі тисячоліть: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали Міжн.наук.-метод.конф.-К.: НТУУ "КПI", 1998.-С.202-204.

12. Світоглядні засади творчості Лесі Українки // Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму:Матеріали 5 Міжн.наук.-практ.конф. -К.: НТУУ "КПI",1999.-С.32-35.

АНОТАЦІЯ

Онуфрієнко О.П. Дискурс національної ідентичності у творчому надбанні Лесі Українки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2000.

У дисертації творчий доробок Лесі Українки досліджується крізь дискурсивне осягнення філософсько-національних пошуків письменниці та художньо-естетичних чинників національної ідентичності, що стали рушійною силою розвитку українського філософського мислення та формування національного менталітету.

Визначення філософсько-світоглядних засад творчості Лесі Українки та естетично-мистецького змісту національних ідей, сформульованих поетесою у художньому, літературно-критичному надбанні та епістолярній спадщині, дозволили виокремити індивідуально-авторську концепцію творчості, що постала на засадах неоромантичної свідомості та визначити її місце у філософсько-культурному контексті початку ХХ ст.

Ключові слова: дискурс, національна ідентичність, неоромантизм, світоглядні парадигми, феномен одержимості, екзистенція, архетипи, національний менталітет, художньо-естетична еволюція.

АННОТАЦИЯ

Онуфриенко Е.П. Дискурс национальной идентичности в творческом наследии Леси Украинки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

Исследование посвящено одной из кардинальных проблем национальной духовной культуры Украины - национальной идентичности и ее проявлению в творческом наследии Леси Украинки.

Леся Украинка как визионер украинского неоромантизма со свойственной для нее амбивалентностью мировоззренческих ориентаций в изысканной художественно-эстетической форме не только отразила сложное содержание культурно-национальных процессов своего времени, но и очертила путь Украины в ХХ ст., определив в своем творчестве признаки национальной идентичности.

В работе художественно-эстетическая сущность философских поисков Леси Украинки анализируется автором в западноевропейском философско-эстетическом контексте конца ХIХ - начала ХХ ст. и в контексте противоречивого и сложного развития украинского литературного процесса этого периода, что позволяет проанализировать влияние концепций западноевропейской и отечественной философской мысли на формироание мировоззрения Леси Украинки и подчеркнуть специфику их творческой трансформации.

Так, в русле становления нового мировоззрения, формирования новых идеалов вырисовывается и обосновывается понятие неоромантизма как типа творчества в модификации Леси Украинки и его собственно украинские признаки.

В своем творчестве, ставя вместо типичного, яркое, впечатляющее, иррациональное, то есть то, что выходит за пределы общепринятого, поэтесса определила поэтологическую особенность неоромантиза, в котором очень последовательно выражался национальный менталитет. Поэтому в ее творчестве превалирует соотносительность романтического героизма и трезвого прагматизма, их взаимодействие, борьба и конфликты между ними.

Неоромантизму Леси Укранки чужд пессимизм западноевропейского и русского неоромантизма, ее творчество пронизывают настроения витаизма: шопенгауэровская концепция волюнтаризма выливается в призывы к личной ответственности за собственную судьбу и судьбу Отчизны; ницшеанская идея "сверхчеловека" у Леси Украинки, приобретая гуманный характер, и влияя на героические образы ее драматургии; у нее нет характерного для неоромантизма противопоставления чувств интелекту, она сумела объединить чувство и разум в том порыве "іns Blau", который в ее творчестве выступает и утопией, и идеалом. Такое слияние реального и идеального, отображение его, когда реальное - формирующий принцип будущего, особенно полно отмечено в драматургии Леси Украинки.

Творчество Леси Украинки поднимает и определяет пути развития так называемых "вечных" тем, являя их оригинальную, именно украинскую, версию. Драматические произведения Леси Украинки - это новый тип творчества, сформированный на экзистенциальных началах. Особенно ярко выражена в драматургии поэтессы художественно-эстетическая насыщенность феномена "одержимости", ставшего определяющим в ее творчестве. Именно "одержимость" духом позволяет героям Леси Украинки победить человеческое одиночество, проявив героизм, чтобы изменить социальные условия, которые и порождают одиночество. В этом отличительная черта неоромантизма Леси Украинки от неоромантизма западноевропейского.

Ключевые слова: дискурс, национальная идентичность; неороманизм, мировоззренческие парадигмы, феномен "одержимости", экзистенция, архетипы, национальный менталитет, художественно-эстетическая эволюция.

SUMMARY

Onufrіenko O.P. Dіscourse of natіonal іdentіty іn the creatіve work of Lesya Ukraіnka. Manuscrіpt.

Dіssertatіon for obtaіnіng scіentіfіc degree - candіdate of phіlologіcal scіences , specіalіty 10.01.01 Ukraіnіan lіterature.

Dnіpropetrovsk State Unіversіty. Dnіpropetrovsk, 2000.

In dіssertatіon creatіve work of Lesya Ukraіnka іs іnvestіgated through the dіscourse analysіs of the phіlosophіc and natіonal quest of the wrіter , art and aesthetіc components of natіonal іdentіty, that became the movіng force of the Ukraіnіan phіlosophіc thought and formatіon of the natіonal mentalіty.

The basіs of phіlosophіc outlook of L. Ukraіnka creatіve work , aesthetіc and art contents of natіonal іdeas formulated the poet іn fіctіon, lіterary and crіtіcal herіtage allowed to separate personal authorіsed concept of creatіve work based on the neo-romantіc mentalіty and defіne іt place іn the phіlosophіc, cultural context at the begіnnіng of the XX century.

Key words : dіscourse, natіonal іdentіty, neo-romantіc paradіgms of the phіlosophy of lіfe, phenomenon of possessіon, exіstence, archaіc type, natіonal mentalіty, art and aesthetіc evolutіon.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз головного змісту драм Лесі Українки, їх сюжети, тематика та стиль, ідея та художня форма. Зв'язок драматичних творів з еволюцією світогляду автору. Роль театру в житті української поетеси, оцінка його впливу на творчий шлях Лесі Українки.

    контрольная работа [49,1 K], добавлен 28.04.2014

  • Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.

    курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009

  • Творчість Лесі Українки та Юліуша Словацького в контексті літературного процесу ХІХ-початку ХХ століть. Літературна традиція як основа романтизму Ю. Словацького та неоромантизму Л. Українки. Порівняльна характеристика символів та образів-персонажів.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 05.01.2014

  • Народження та ранні роки життя Лесі Українки. Тяжка хвороба поетеси та роки боротьби з нею. Стосунки з Мержинським, їх віддзеркалення у творчості. Одруження поетеси з фольклористом К. Квіткою. Останні роки життя Лесі Українки та її смерть у місті Сурамі.

    презентация [1,5 M], добавлен 23.11.2011

  • Творчість Лесі Українки, великої поетеси України, жінки з трагічною долею, яка ввійшла творами не лише патріотичної тематики, а й глибоко інтимними. Сильний, мужній талант Лесі, не позбавлений жіночої грації і ніжності. Багатогранність інтимної лірики.

    дипломная работа [35,0 K], добавлен 18.09.2009

  • Біографічна довідка з життя Лесі Українки. Дитинство, юність, зрілість. Останні роки життя письменниці. Діяльність літературного гуртка "Плеяда". Елемент епосу в ліричній поезії Українки. Поетична та прозова творчість, драматургія. Вшанування пам'яті.

    реферат [2,1 M], добавлен 29.10.2013

  • Драматичні поеми Лесі Українки, аналіз деяких з них, відмінні особливості підходу до реалізації художнього тексту. "Лісова пісня" як гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, її образи, роль в літературі.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 06.06.2011

  • Життєвий шлях Лесі Українки. Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності в творах поетесси. "Голос світового звучання" - це новаторство поетеси, ідея подвижництва, самопожертви заради утвердження людяності й справедливості, любові до батьківщини.

    реферат [47,2 K], добавлен 05.06.2009

  • Життя і творчість Лесі Українки. Естетичні та філософські погляди поетеси. Етична концепція у творах. Ідея боротьби за національний розвиток українського народу на принципах свободи і демократії. Символ безкомпромісного служіння вищим ідеалам буття.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 31.10.2014

  • Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі Лесі Українки "Одержима". Проблема жіночої самопожертви та пошуки сенсу життя у даному творі. Визначення системності проблем, їх зв'язок із сюжетом, конфліктом та персонажною системою.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 09.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.