Особливостi поетики М.О. Волошина

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ОСОБЛИВОСТI ПОЕТИКИ М.О.ВОЛОШИНА

10.01.02 - російська література

ЛЮБIМЦЕВА ЛАРИСА МИКОЛАЇВНА

Дніпропетровськ 2000



УДК 82.0:801.6

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії світової літератури і культури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент Лаврова Олена Леонідівна, Горлiвський державний педагогiчний iнститут iноземних мов, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури і культури

Офіційні опоненти

доктор філологічних наук, професор Казарін Володимир Павлович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури

кандидат філологічних наук, кафедра філологічної та культурологічної підготовки журналістівГалкіна Яна Вікторівна, Дніпропетровський державний університет, викладач.

Провідна установа

Запорізький державний університет, кафедра зарубіжної літератури

Захист відбудеться “31” травня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 49625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету. Адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “29” квітня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Глушко О. О.

волошин поетика ліричний



Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть роботи. Уявлення про поезiю на межi столiть було б неповним без iменi Максимiлiана Волошина - поета i критика, художника i фiлософа.

Сучасники оцiнювали його поетичну творчiсть по-рiзному: однi називали поезiю поверховою i перенасиченою ученiстю (В. Ходасевич, Г. Шенгелi, Б. Садовський, З. Гiпiус), iншi вважали її глибокою i проникливою (О. Толстой, М. Цвєтаєва).

Доля творчої спадщини поета склалась трагiчно. Про М. Волошина до початку 1960-х рокiв було заборонено й згадувати, тим більше - публікувати його тексти. Причиною тому була невiдповiднiсть поглядiв поета авторитарним iдеологiчним настановам.

Iнтерес до творчостi М. Волошина як поета i критика зростає з 1985 року, коли в СРСР починають видавати збiрки його поезiй, а у 1988 роцi виходить книга статей про мистецтво i лiтературу “Лики творчостi”, 1990 - “Спогади про Максимiлiана Волошина”.

Першим глибоким дослiдженням життя i творчостi поета була монографiя I. Купрiянова “Доля поета”, яка вийшла у свiт 1978 року. Це - дослiдження з iсторiї росiйської лiтератури, в якому не ставився за мету розгляд особливостей поетики та теоретичних проблем творчостi М.О. Волошина. Монографiя не претендувала на всебiчний аналiз його творчої спадщини - поетичної, перекладацької, мистецтвознавчої, лiтературно-критичної, публiцистичної, живопису. I. Купрiянов пiдкреслював, що глибокий iдейно-естетичний аналiз усiєї поезiї М.Волошина - справа майбутнього. Основою монографiї став марксистсько-ленiнський пiдхiд.

Окремi аспекти життя i творчостi поета дослiджувались у роботах С. Пiнаєва, В. Купченка, З. Давидова, М. Кобзева, М. Балашова, Т. Кошемчук, К. Волрейтена, I. Смiрнова, О. Десницької, Є. Завадської, Л. Долгополова, I. Кiрєєвої, О. Сазонової та iнших сучасних учених. Важливi моменти їх робiт урахованi при написаннi дисертацiї, але в сучасному лiтературознавствi на сьогоднi не дослiджено системно i цiлiсно особливостi поетики М.Волошина з огляду на художнiй метод, який сам поет визначив як неореалiстичний1 . Назрiла необхiднiсть у дослiдженнi творчого методу й особливостей поетики М. Волошина з позицiї суто лiтературної й наукової, а не iдеологiчної, причому з урахуванням погляду самого поета на рiзнi питання лiтератури, iсторiї й культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослiдження проводилось у межах плану науково-дослiдної роботи кафедри теорiї й iсторiї свiтової лiтератури й культури Горлiвського державного педагогiчного iнституту iноземних мов.

Мета дослідження: простежити еволюцію поетики М. Волошина і визначити поетичні домінанти його авторського методу.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити конкретні завдання, головними серед яких є :

1. Виявити світоглядні засади художнього методу М. Волошина.

2. Визначити джерела формування поетичного світогляду поета.

3. Обґрунтувати творчий доробок М. Волошина в контексті художньо-естетичних пошуків російської та європейської літератури рубежу ХІХ-ХХ століть.

4. Виявити особливості поетики ліричних віршів М.О. Волошина (своєрідність образної системи, тематики, ідейного змісту).

5. Проаналізувати структуру та смисл лейтмотивних образів волошинської поезії.

6. Осмислити метрико-ритмічну специфіку волошинської лірики і визначити внесок поета в розвиток національного віршування.

7. Простежити еволюцію творчості.

Об'єкт дослiдження. Для реалiзацiї теми виникла потреба звернутися до творчої спадщини поета, яка включає поезiю, щоденниковi записи, статтi про мистецтво, об'єднанi в книгу “Лики творчества”, до спогадiв сучасникiв про поета. Автором дослiдження не передбачався розгляд поем, за винятком циклу вiршiв “Путями Каина”, який iнодi визначається дослiдниками як цикл поем.

Методика дослiдження. Для повного вирiшення поставлених задач виявилось необхiдним застосування рiзних методiв аналiзу: порiвняльно-типологiчного, описового, структурного, культурологiчного, а також методу системного аналiзу творiв.

Теоретико-методологiчною основою дослiдження послужили концептуальнi положення робiт вiдомих вiтчизняних i зарубiжних фiлософiв (Платона, А. Бергсона, В. Соловйова, П. Флоренського та iн.), представникiв художньо-естетичної i критичної думки початку ХХ столiття (А. Бєлого, Вяч. Iванова, В. Брюсова), сучасних вiтчизняних дослiдникiв (В. Жирмунського, Ю. Лотмана, О. Лосєва, В. Орлицького та iн.).

Наукова новизна отриманих результатiв. У роботi вперше зроблено спробу розглянути еволюцiю творчостi М. Волошина вiд раннiх творiв до пiзнiх, пiсляреволюцiйних. У дослiдженнi систематизуються джерела формування творчого методу М. Волошина, визначеного ним як “неореалiзм”. Окрiм того, репрезентуються погляди поета на творчий процес, на ряд проблем лiтературного характеру. Отримала подальший розвиток одна з актуальних проблем сучасної науки - проблема єдностi i протирiччя свiтогляду i творчостi. Естетичнi погляди М. Волошина органiчно пов'язанi з його поетичними набутками. У дисертацiї вперше проводиться паралель мiж теоретичними поглядами поета, зафiксованими у лiтературно-критичних статтях, i конкретними творами поетичних циклiв.

Серед джерел формування поетичного свiтогляду розглядаються лiтературнi напрями (поезiя “парнасцiв”, французький i росiйський символiзм, iмпресiонiзм, реалiзм), релiгiйнi i фiлософськi вчення (язичництво, магiя, буддизм, християнство, теософiя, платонiзм, окультизм).

Змiна поетики дозволила видiлити у творчостi М. Волошина два перiоди: раннiй (1900-1917) i пiзнiй (1917-1932 рр.)

У дисертацiї вперше аналiзується система архетипiчних образiв-символiв. Автор дисертацiї дослiджує символiку кольору та її еволюцiю вiд раннього до пiзнього перiоду, поетику стихiй, удосконалення технiки поета i його внесок до нацiонального вiршування. Волошинський верлiбр - одне з найцiкавiших явищ, до яких поет закономiрно прийшов через експерименти з рiзними системами i розмiрами вiршування.

Практична значимiсть дисертацiї полягає в тому, що її матерiал може бути використаний при розробцi як загальних, так i спецiальних курсiв теорiї i iсторiї лiтератури у вищому закладi освiти.

Отриманi результати можуть бути використанi при розробцi навчальних посiбникiв з iсторiї росiйської лiтератури ХХ столiття.

Апробацiя роботи. Основнi положення дисертацiї викладенi на наукових конференцiях Горлiвського державного педагогiчного iнституту iноземних мов у 1995-2000 рр., на Мiжнароднiй науковiй конференцiї, присвяченiй 145-рiччю В.Соловйова, у Дрогобичi у 1998 роцi.

Повнiстю дисертацiя обговорювалась на засiданнi кафедри теорiї i iсторiї свiтової лiтератури i культури Горлiвського педагогiчного iнституту iноземних мов 27 серпня 1999 року.

Публiкацiї. Результати дисертацiйного дослiдження опублiкованi в п'яти статтях i двох тезах, вмiщених у збiрниках наукових праць (загальний обсяг - 2,9 друк.арк.)

Обсяг i структура дослiдження. Загальний обсяг дисертацiї 164 сторiнки машинопису. Основна частина складається iз вступу, двох роздiлiв i висновкiв. Список лiтератури мiстить 168 найменувань.



Основний зміст роботи

У вступi обгрунтовується вибiр теми дослiдження, визначаються її актуальнiсть i новизна, мета i задачi, методи, розкривається теоретичне i практичне значення роботи. Подається огляд лiтератури з теми дослiдження, характеризується сучасний стан вивчення поетики вiршiв М.О.Волошина, розкрито наукове i практичне значення роботи.

Перший роздiл “Поетичний свiтогляд М.О.Волошина” присвячений вивченню джерел формування поетичного свiтогляду, розгляду проблем творчостi в теоретичному освiтленнi поета.

Творчий метод, який використовував поет, визначений ним у статтi “Анри де Ренье” книги “Лики творчества”. Новий реалiзм за своєю суттю не був ворожим до попереднiх напрямкiв, зокрема до символiзму i реалiзму, а розглядався поетом як синтез, “остаточне пiдбиття пiдсумкiв”. Основою нового методу став символiзм, який вийшов за межi лiтературної боротьби i став всеохоплюючим: все у свiтi - символ, “всi явища тiльки знаки, кожна людина - одна iз лiтер нерозгаданого алфавiту”. Водночас зберiгаються особливостi, притаманнi реалiзму: точне вiдтворення дiйсностi, копiтке виписування деталей. Проте кожен образ, навiть при всiй реальностi, приховує зв'язок з iншим планом - душею поета. Це явище можна зiставити з iмпресiонiзмом, який спирався на первинний чуттєвий образ i намагався утiлити в словi одвiчну динамiку життя в однiй митi. Складнiсть у визначеннi творчого методу М. Волошина i вiднесення його творчостi до символiзму, на наш погляд, зумовленi неуважним прочитанням його теоретичних праць. В “Автобиографии” поет пiдкреслював, що з часом змiнювалась тематика творчостi, але метод залишався тим же. Своєрiдною рисою творчого методу поета був синкретизм. Отже, серед лiтературних джерел формування поетичного свiтогляду М.Волошина нами було видiлено три лiтературних напрямки: символiзм, реалiзм та iмпресiонiзм (за визначенням I.В. Корецької). Новий метод формувався у такий спосiб: через реальнiсть свiту побачити символ. Неореалiзм як метод зародився в глибинах росiйського символiзму, на що звернули увагу Вяч. Iванов i М. Бердяєв. У прозi до неореалiзму звертався Евг. Замятiн.

Художня й загальнофiлософська генеалогiя творчостi М. Волошина надзвичайно складна. Формування поетичного свiтогляду поета вiдбувалося пiд впливом поезiї парнасцiв, французького символiзму, росiйського символiзму, в основi естетичної позицiї якого лежала фiлософiя релiгiйних фiлософiв-iдеалiстiв початку столiття (В. Соловйов, М. Бердяєв), iнтуїтивiста А. Бергсона, росiйської класичної реалiстичної лiтератури. Iдейно-естетичнi погляди сформувались пiд впливом символiзму й iмпресiонiзму, рiзних фiлософських i релiгiйних систем, зокрема iдеалiзму Платона, психоаналiзу З. Фрейда, буддизму, католицтва, магiї, окультизму, теософiї. Iдеї, акумулювавшись у творчостi, породили найхарактернiшу рису художнього стилю поета - синкретичнiсть.

Буддистська iдея любовi й милосердя до всiх живих iстот, однакове ставлення до добра i зла, сприйняття пропаганди iдеї як насильства над особистiстю стали принципами життя поета й вiдбились у рядi вiршiв (зокрема, у циклi “Путями Каина”). Пiд впливом iдей окультизму поетом був написаний один iз перших у Росiї вiнок сонетiв “Corona Astralis”. Вiд окультизму були перейнятi вiра в єднiсть усього сущого й устремлiння до розвитку власних сил i здiбностей. Iдея присутностi стихiйних засад не тiльки в неживих предметах, але й у всiх свiтових явищах, iснування чотирьох первинних елементiв для всiх матерiальних речей були взятi з магiчних середньовiчних учень. Особливу увагу в своїй творчостi М.Волошин придiляв стихiї вогню, присвятивши розвитку цiєї iдеї ряд статей i вiршiв: стаття “Демоны разрушения и огня”, вiршi “Кровь”, “Солнце” циклу “Звезда Полынь”, “Огонь” i “Порох” циклу “Путями Каина”.

Усi зазначенi iдеї увiйшли до художньої канви поетичних творiв М. Волошина 1900-1930-х рокiв як символiчна система образiв, сюжетоутворюючих мотивiв, проблематики i позначились на змiстовi художнiх текстiв.

Основою формальної досконалостi вiршiв стала поезiя “парнасцiв” з їх тяжiнням до точних рим, технiчно досконала з погляду М. Волошина поезiя Е. Верхарна i М. Некрасова.

В окремих статтях книги “Лики творчества” (“Анри де Ренье”, “Театр как сновидение” та iн.), частково у щоденникових записах “Истории моей души” М. Волошин висвiтлив теоретичнi проблеми лiтературознавства: питання про природу художньої творчостi, етапи творчого процесу, про ставлення до слова i його функцiї, про сутнiсть художнього твору.

Творчо переосмисливши iдеалiстичну фiлософiю Платона, релiгiйно-мiстичну фiлософiю М. Бердяєва, психоаналiтичнi теорiї З. Фрейда i К.Г. Юнга, М. Волошин визначив творчiсть як акт iнволюцiї духу в матерiю (М. Бердяєв), “умiння володiти своєю статтю” (З. Фрейд), синтез свiдомого й несвiдомого (К.Г. Юнг).

Творчий акт здiйснюється декiлькома етапами: переживання - здiйснення - розумiння. Волошинська теза про необхiднiсть участi в творчому процесi того, хто сприймає iнформацiю (читача, глядача) передувала працi О. Левiдова i Л. Виготського.

Трьома останнiми стадiями творчостi, тепер уже як акту еволюцiї одухотвореної матерiї, М. Волошин називає слово, жiночнiсть i любов. За В. Соловйовим, слово розумiється як божественний Логос, принцип, iманентний до кожного явища дiйсностi, пронизуючий все сутнє (“Быть матерью землей:” циклу “Звезда Полынь”, “Подмастерье” та iн.) Звiдси випливає головне завдання поета - вивiльнення метафiзичного Слова, в основi розумiння якого лежать також iдеї гностицизму. Слово, за М. Волошиним, є вираженням непередбаченої пiдсвiдомої волi, i навчитися керувати несвiдомим - значить навчитися керувати творчiстю (“Рождение стиха”).

Кожен твiр є заклинанням, тому що вивiльнює сутнiсть речей через посередництво Слова, яке в момент втiлення стає частиною астрального тiла автора. М. Волошин не виключає можливостi стати поетом одного втiленого iменi у випадку, якщо проник до самої сутi явища, розкрив його через посередництво Слова (стаття “Валерий Брюсов - поэт города” книги “Лики творчества”).

Любов визнавалась поетом у суто творчому виглядi.

Протилежнiстю до мистецтва, таким чином, визнавалось саме життя, дiйснiсть. М. Волошин був близький до розумiння творчостi як процесу сублiмацiї статевої енергiї (“искусство - это павлиний хвост пола”), у чому вiдчувається вплив учення З. Фрейда.

Зазнавши впливу фiлософiї В. Соловйова (iдеї про Вiчну Жiночнiсть), поет вважав вiчну красу джерелом натхнення i визнавав останньою стадiєю творчостi саме Жiночнiсть (“Истина”, “Она”, “Святая Русь”).

“Аполiтичнiсть” М. Волошина в життi i творчостi фактично була “надполiтичнiстю”. Явища дiйсностi поет оцiнював з позицiй загальнолюдських (“Каждый есть пленный ангел в дьвольской личине”). Обов'язок поета - зайняти позицiю мудреця i вiдображати життя, оцiнюючи однаково i добро, i зло (“Я - глаз, лишенный век:”). Вдавшись до полемiки з Л. Толстим з питання про непротивлення злу насильством, М. Волошин визнавав функцiональним обов'язком художника подолання зла зсередини, пропускаючи його через себе i собою освячуючи. Ця iдея оформилась як мотив перетворення (“Готовность” циклу “Усобица”, “Преосуществление” циклу “Пути России”).

Вiдмовляючись переносити соцiальнi принципи на мистецтво, М.Волошин визнає хибним принцип “мистецтво для всiх”, замiнюючи його принципом аристократизму.

Виходячи з тематики поезiй, М. Волошин подiляв поетiв на двi категорiї: поети, якi пишуть на сучаснi теми, i просто поети. Першi беруть на себе вiдповiдальнiсть за свої пророцтва i претендують на бiльшу об'єктивнiсть. Такi поети надiленi аналiтичним розумом i глибокою релiгiйною вiрою в призначення свого народу i раси (стаття “Россия распятая”).

Iдеї, розробленi в статтях, знайшли реалiзацiю у програмних вiршах М. Волошина “Доблесть поэта”, “Поэту”, “Подмастерье”. Найважливiшими вимогами до поета й поезiї були визнанi такi:

поезiя повинна бути зрозумiлою, стислою i точною.

примат людського над громадянським.

самотнiсть поета, викликана обранiстю.

прагнення уникнути прижиттєвої слави.

совiснiсть i вiра в людину.

Однiєю з природних функцiй поезiї вважалось пророцтво. Поети надiленi надчутливiстю. Iсторiю творить людина, iсторiя - результат її дiяльностi. Поет здатен, спостерiгаючи за оточенням, передбачити майбутнє. У циклi вiршiв “Путями Каина”, якi можна вiднести до “наукової поезiї”, значною мiрою сфокусувались пророцтва М. Волошина щодо розвитку науки й суспiльства: передбачення появи атомної енергiї, загальне розширення Всесвiту, ускладнення екологiчних умов, викликане зростаючим конфлiктом мiж технiчною цивiлiзацiєю i природою. Здебiльшого цикл пронизаний есхатологiчними мотивами.

Тематичний злам накреслився у творчостi М. Волошина пiсля 1917 року, причиною чого стали такi iсторичнi подiї, як революцiя, перша свiтова i громадянська вiйни. Враховуючи це, нам здалося доцiльним видiлити у творчостi поета два етапи: раннiй, лiричний (1900-1917) i пiзнiй (1917-1932) - громадянський. Спiльними, на думку поета, залишилися творчий метод, визначений як неореалiзм, та iдеї. При єдностi змiсту змiнилася поетика, що виразилось у “бiльшому усвiдомленнi форми”.

У другому роздiлi “Особливостi поетики М. Волошина” простежується еволюцiя ритмiко-метричної системи (вiд використання класичних розмiрiв на ранньому етапi до верлiбру й ритмiзованої прози), образної системи, дослiджується своєрiднiсть культури стихiй i особливостi їх трансформацiї в художньому свiтi поета, еволюцiя зображально-виражальних засобiв.

Значимим є внесок М. Волошина у розвиток нацiональної версифiкацiї. У ранньому лiричному перiодi поет використовував переважно традиційні метри (ямб, хорей), але з'являються експериментаторськi твори, написанi галiямбом, архiлоховою строфою, алкеєвою строфою, сапфiчною строфою (“Я иду дорогой скорбной:”, “Темны лики весны:” циклу “Киммерийские сумерки”, “Седым и низким облаком дол повит:”, “День молочно-сизый расцвел и замер:” цикла “Киммерийская весна”), переклади французьких парнасцiв i символiстiв (Ж.-М. Ередiа, С. Малларме, Е. Верхарна). Експерименти вiдобразили назрiваючий злам до прозаїзацiї вiрша. Змiна тематики (перехiд до соцiально-фiлософських i громадянських тем) викликала посилення епiчного начала. На пiзньому етапi поет звертається до верлiбру (цикл “Путями Каина”, поеми), робить спробу використання ритмiзованої прози (незакiнчена поема “Повесть временных лет”).

Теоретичне обгрунтування верлiбру було зроблено у працях В. Жирмунського, Ю. Орлицького, Ю. Лотмана, О. Овчаренка, О. Квятковського, В. Баєвського, О. Жовтиса, Б. Томашевського, С. Калачової. Вiльний вiрш прижився в росiйськiй поезiї й повернув вiршевi, який зазнав впливу прози, мелодiйнiсть. Верлiбр тяжiє до прози, надає лiрицi вiдтiнку розповiдностi, але при цьому зберiгає формальнi принципи вiрша i вимагає iнших засобiв ритмiчної органiзацiї. Поети звертаються до вiльного вiрша на пiзнiших етапах, не вiдмовляючись при цьому вiд використання класичних розмiрiв (О. Блок, В. Брюсов, Б. Пастернак). Вiльний вiрш вимагає певного рiвня володiння технiкою версифiкацiї. Межi вiльного вiрша не чiткi. Деяким вiршам у М. Волошина (наприклад, “Меч” i “Порох”), написаним верлiбром, передували прозовi прототипи.

Iндивiдуальний авторський верлiбр пiдтримується декiлькома елементами: 1) вибором пiдтипу вiльного вiрша; 2) строфiчною композицiєю; 3) синтаксичним членуванням (Ю. Орлицький). В основi верлiбру лежить iзотонiзм. Ритмiчними показниками тонiчного вiрша є наростання, змiна силабо-тонiки, контрасти. Причому роль переносiв у тонiчному вiршi, у порiвняннi з силабо-тонiкою, невелика завдяки iнтонацiйнiй самостiйностi слiв. Верлiбр М.Волошина (цикл “Путями Каина”) являє собою метричний вiльний вiрш iз стiйкою тенденцiєю до тридольностi. Вiдсутнiсть рими замiнюється синтаксичними засобами (авторське тире), графiчними (контрастування короткого рядка i довгого), переносом, який є характерним елементом органiзацiї волошинського верлiбру, так як синтаксична пауза всерединi вiрша виявляється сильнiшою, нiж у кiнцi вiршованої фрази, особливостями строфiки.

Послаблення структурної ролi рими закономiрно спричиняє послаблення метафоризму. У верлiбрi М.Волошина громадянського перiоду послаблення вiдбувається за рахунок епiтета, який практично зникає iз сфери використання. Манера трансформується у хронiкальну. У вiршах пiзнього перiоду з'являються сюжетоутворюючi елементи (“Две ступени”, “Русь глухонемая” та iн.). Таким чином, верлiбр став пiдсумковим явищем в еволюцiї ритмiко-метричної системи поета.

Особливостями поетики є наявнiсть характерної для дослiджуваного автора символiки й системи образiв. З успадкуванням визначення творчого процесу, за М. Волошиним, як умiння керувати своїм пiдсвiдомим, в основу визначення лiричних образiв нами була запропонована аналiтична психологiя К.Г. Юнга. Пiд архетипом ми розумiли загальнi мiфологеми у контексті всієї творчості автора, пiд образом-символом - iндивiдуальний, авторський “код”, мiфопоетичну модель, реалiзацiю архетипiв.

У творчостi М. Волошина нами був видiлений ряд архетипiчних iндивiдуально-авторських образiв-символiв. Серед архетипiв простежувались: печера, пустеля, чаша Грааля, полин, лик, кров, Вона.

У М. Волошина печера є складовою до комплексу життя-смерть-родючiсть. Цей архетип пов'язаний з образом праматерi. Земля, з якої проростає все живе, у пiдсвiдомостi людства завжди асоцiювалась з образом матерi, яка народжує i вигодовує немовля (“Пещера”, “Грот нимф”, “Материнство”).

Пустеля - прабатькiвщина духу, архетип духовних мандрiв (“Вослед”, “Пустыня”, “Четверть века”).

Чаша (кубок) Грааля символiзує вiчний пошук людиною внутрiшньої цiнностi, повноти iснування, руху вiд Его до Самостi (“Перепутал карты я пасьянса:”, “Lunaria”, цикл “Соrona Astralis”).

Образ-символ полину є супутником усього творчого шляху поета поруч з темою Кiммерiї i виступає символом печалi i горя. Коктебель для поета став духовною вiтчизною, але сприймався як “горькая купель”. Земля Кiммерiї зберiгає iсторичнi докази трагiчних подiй у своїх надрах i водночас народжує нове життя, не тiльки фiзично, але й духовно (“Полынь”, “Я к нагорьям веду свой путь:”, “Звезда Полынь”).

Кров у раннiй творчостi символiзує генетичну пам'ять людства i є архетипом (“Кровь”, “Lunaria”, V).

Iдея Вiчної Жiночностi реалiзувалась в образнiй системi М.Волошина. У раннiй творчостi образ iдеальної краси абстрактний, iмпресiонiстичний (“Над головою поднимая:”, “Гностический гимн Деве Марии”, “Она” та iн). Надалi образ об'єктивується, але зберiгає символiчний принцип бачення. У циклi поетичних портретiв “Облики” (А. Мiнцлової, М. Кювiлье, Р. Хiн та iн.) реальнi обличчя сприймаються як символи одвiчної жiночої краси.

Образ-символ “лику” - явище, створене поетом для позначення внутрiшньої, духовної сутi, яка протиставляється личинi. “Лик” є складовою до комплекса “лик-обличчя-личина”. Поет використовував цей образ, характеризуючи рiзнi явища: лик землi, лик творчостi. Лик скороминущий i часто невловимий, завдання художника - втiлити безобразне в “лик” (“Моя земля хранит покой:”, “Россия”, “Блуждания” VI). “Обличчя” - потенцiальна сутнiсть явища, “личина” - негативна форма бездуховної сутностi.

Символiка образiв у творчостi М.Волошина тiсно переплiтається з символiкою кольору. Символiка кольору на всiх етапах була полiвалентною. Досить повну характеристику кольорової метафори М.Волошин дав у статтi “Чему учат иконы?” з книги “Лики творчества”. У його тлумаченнi вiдчувається вплив релiгiйно-мiстичної фiлософiї П.Флоренського, Є.Трубецького. Символiка кольору у творчостi поета зазнала помiтної еволюцiї.

Так, червоний колiр у творах раннього перiоду вiдповiдав кольору землi й символiзував плоть, кров, пристрасть (“Над зыбкой рябью вод:”). У пiсляреволюцiйний перiод змiнюється символiка образу “кровi” - i змiнюється символiка червоного кольору. Тепер це колiр земного пекла, червоної влади (“Красная Пасха”, “Красногвардеец”).

Синiй колiр у творчостi поета - колiр неба. У лiричний перiод вiн символiзує духовнi знання (“Лампу Психеи несу я в руках - синее пламя познанья”). Земля символiзує матерiю, плоть. У лiричних творах поета вони спiвiснують, оскiльки його поетичний свiт пантеїстичний.

Чорний колiр у пейзажних циклах полiвалентний: це колiр тьми, трауру, смертi, скорботи (“Обрывы черные:”, “Солнце! Из земли руки черные простерты:”)

Жовтий колiр - символ сонячної енергiї, свiтла (“Старинным золотом и желчью напитал:”).

Конотативним значенням у творчостi поета надiлений темний колiр, який поєднує всi вiдтiнки вiд синього до чорного. Темний у смисловому планi поєднується з архетипом праматерi-землi, тобто мислиться духовна батькiвщина поета - Кiммерiя (давньоєврейський корiнь “КМР” має значення мороку, затемнення, погрози). Древня земля, яка зберiгає в надрах осколки iсторичних подiй, визначає символiку темного кольору як кольору таємницi (Темны лики весны:”).

Послаблення метафоризацiї на пiзньому етапi зумовлене зникненням iз поетичного вжитку епiтетiв-кольорiв, за винятком епiтетiв на основi червоного кольору, який став амбiвалентним.

На думку окремих дослiдникiв, на початку ХХ ст. основним елементом сприйняття i зображення дiйсностi постає стихiя ( М. Епштейн, I. Машбiц-Вєров, Н. Нiженець).

Гiмни iдеалiзованим природним витокам створювали бiльшiсть поетiв “срiбного вiку” (В. Брюсов, К. Бальмонт, М. Цвєтаєва, А. Ахматова, М. Волошин).

М. Волошина приваблювала стихiя землi. Наскрiзною темою творчостi поета стала Кiммерiя, якiй були присвяченi лiричнi цикли “Киммерийские сумерки” и “Киммерийская весна”. Жанр iсторичного пейзажу, розроблений М. Волошиним для акварельного живопису (на прикладi творчостi К. Богаєвського), був успiшно розвинений поетом у власнiй творчостi. Поет вважається основоположником росiйського поетичного краєзнавства (М. Епштейн). Суха кам'яниста земля у лiричних творах поета виступає символом нового, суворого, “аполонiчного” (Ф. Нiцше) мистецтва, яке протиставляється “дiонiсiйському” мистецтву попередньої епохи (“Делос”, цикл “Алтари в пустыне”). При наданнi переваги стихiї землi у поезiї М. Волошина злилися три iншi (повiтря, вогонь, вода). При цьому iншi стихiї набувають рис “окам'янiлостi”, ваги, тобто земних якостей (“ливней строгие столбы”, “Громады туч:ввысь громоздят:клубы свинца”).

Пантеїзм поета виявився на рiзних рiвнях: тематичному i образному.

Поет не обмежився метафоричним розумiнням стихiї, маючи на увазi пiд символом несвiдомi, некерованi сили, зокрема стихiю революцiї (цикл “Термидор”, “9 января 1905”, “Петроград”, “Русская революция” циклу “Пути России”. Вогненне начало, що не пiдпорядковується морально-етичним критерiям, зближує поняття природної стихiї й революцiї. Революцiя - втiлення розрухи, безумства й терору, проте водночас - це шлях удосконалення людства. Особливу роль поет вiдводить Росiї, вважаючи Жовтневу революцiю “жертовним подвигом” на користь спасiння Європи (стаття “Пророки и мстители (предвестия Великой революции).

Значної еволюцiї у творчостi М. Волошина зазнала система засобiв художньої виразностi. Найхарактернiшими засобами творчої палiтри поета можна вважати алюзiю й ремiнiсценцiю. У раннiх циклах помiтне явне тяжiння до використання античної й частково християнської алюзiї. Це позначилось на циклах вiршiв “Алтари в пустыне”, “Киммерийские сумерки”, “Киммерийская весна”. Раннi лiричнi поезiї вiдзначаються мальовничiстю i яскравiстю, що досягається через використання розгорнутої метафори, незвичного синестетичного епiтета, iнодi епiтета-оксиморона. У цей перiод синкретизм виявився в приблизно однаковому використаннi у творах епiтета, метафори й ремiнiсценцiї, до якої входять i алюзiї. Стиль поета стає лаконiчнiшим. Пiсля 1917 року вiн частiше звертається до iсторичних алюзiй, проводячи паралелi мiж минулим i сучаснiстю, намагаючись передбачити таким чином майбутнє Росiї. М. Волошин звертається до iсторiї Великої Французької революцiї, росiйських революцiй, до загальної iсторiї Русi. Поет поєднує у своїй творчостi античну, християнську та iсторичну алюзiї. У лiричних вiршах М.Волошина нерiдко зустрiчається таке складне явище, як подвiйна ремiнiсценцiя й авторемiнiсценцiя (стаття М.Волошина “Демоны разрушения и закона” - ремiнiсценцiя есе М. Метерлiнка з книг “Двойной сад” i “Мудрость цветов”, цикл “Путями Каина” - авторемiнiсценцiя статтi “Демоны разрушения и закона”).

Античнiсть, наука i культура стали матерiалом для творчостi поета.

Класифiкацiю волошинських ремiнiсценцiй можна подати так:

- античнi (мiф про Одiссея, експерименти з логаедичними вiршами, античнi епiтети, платонiвська iдея цiлiсностi й неможливостi iснування в державi наслiдувальної поезiї, мiф про Орфея i Еврiдiку та iн.);

- бiблiйнi;

- науковi алюзiї (географiчнi, iсторичнi, астрономiчнi, краєзнавчi, алюзiї з галузi фiзики).

Апеляцiя до рiзних наукових сфер дозволила визначити поезiю М. Волошина як iсторико-культурну, витриману в жанрово-стильовому ключi лiрико-фiлософських роздумiв, i видiлити в творчостi поета зразки “наукової поезiї” (вiнок сонетiв “Lunaria”, цикл “Путями Каина”).

У висновках узагальнюються результати дисертацiйного дослiдження.

Творчiсть М. Волошина вiдображає складну епоху на межi столiть. Проникнення у фiлософський i естетичний контекст його спадщини виявило її зв'язок з пластами свiтової культури.

У роботi обгрунтовано необхiднiсть системного, цiлiсного розгляду творчостi поета 1900-1932 рр., в основi якої лежить єднiсть художнього методу, який самим поетом визначався як неореалiстичний, iдейна i свiтоглядна спiльнiсть, сформована пiд концептуальним впливом фiлософських учень (Платона, М. Бердяєва, В. Соловйова, З. Фрейда, К.Г. Юнга, А. Бергсона), лiтературних напрямкiв (iмпресiонiзму, символiзму, реалiзму), релiгiйних систем (буддизму, магiї, теософiї, християнства, католицизму).

Особливiстю неореалiстичного методу М. Волошина був синкретизм, який виявився на всiх структурних рiвнях художнього тексту (iдейному, образному, стилiстичному тощо).

Iсторичнi подiї на межi столiть (революцiї, вiйни) зумовили змiну тематики творiв, що дозволило видiлити два етапи у творчостi М.Волошина: раннiй (лiричний) i пiзнiй (громадянський), - i простежити еволюцiю ритмiко-метричної, образної i стилiстичної систем.

Враховуючи дуалiстичну позицiю поета у визначеннi творчого процесу як єдностi свiдомого i несвiдомого, майстерностi та iнтуїцiї, у поетичнiй спадщинi М.Волошина були видiленi взаємодiючi архетипи й iндивiдуально-авторськi образи-символи.

У творчостi поета мав мiсце перехiд вiд полiвалентної кольорової символiки раннiх циклiв до амбiвалентної символiки громадянської лiрики. Причиною тому стало послаблення метафоризму, викликане зростанням епiчних основ.

Вiд розгорнутої метафори, синестетичного епiтета лiричних циклiв М. Волошин переходить до превалюючого використання ремiнiсценцiй i алюзiй. Античнi ремiнiсценцiї раннiх циклiв доповнюються бiблiйними i науковими.

Змiна тематики призвела до прозаїзацiї вiрша, а удосконалення технiки вiдбувалось через експериментаторство в античному вiршуваннi.

Особливiстю верлiбру, який зайняв центральне мiсце у творчостi поета другого етапу, стала замiна рими синтаксичними засобами (авторське тире, графiка, перенос). Типологiчними особливостями верлiбру М. Волошина є наявнiсть метричних вкраплень i тонiчна основа.

Синтез iмпресiонiзму, символiзму i реалiзму спричинив особливе бачення поета. Поезiя М. Волошина насичена культурологiчними фактами, вiдзначається iсторизмом, єднiстю епiчного i лiричного, розповiднiстю, вiдшлiфованiстю вiршованої форми.



Основнi положення дисертацiї викладено в публікаціях

1.Верлибр М.А. Волошина // Наук. зап. ХДПУ iменi Г.С. Сковороди. Сер. Лiтературознавство. - Харкiв, 1998. - Вип. 4 (15). - С.74-80;

2.Символика цвета в творчестве М. Волошина // Наук. зап. ХДПУ iм. Г.С. Сковороди. Сер. Лiтературознавство. - Харкiв, 1998. -- Вип. 9 (20). - С.125-129;

3. До питання про поняття “наукова поезiя” (На матерiалi циклу вiршiв М. Волошина “Шляхами Каїна”) // Наука i сучаснiсть: Зб. наук. пр. - Київ, 1999. - Ч.4. - С.125-132.

4. Поэтика стихий (на материале творчества М. Волошина) // Вiсник Днiпропетровського ун-ту. Лiтературознавство. Журналiстика. - Днiпропетровськ, 1999. - Вип. 3, том 1. - С.93-101.

5. К вопросу о понятии “научная поэзия” (На материале цикла стихотворений М. Волошина “Путями Каина”) // Наук. зап. ХДПУ iм. Г.С.Сковороди. Сер. Лiтературознавство. - Харкiв, 1999. - Вип. 1 (22). - С.174-180;

6. Французький символiзм як основа нової течiї поезiї “срiбного столiття” // Гуманiтарний вicн. Сер. Iноземна фiлологiя. - Черкаси, 1998. - Ч. 2. -- С.59-64;

7. Вплив iдей В. Соловйова на творчiсть М. Волошина // Творчiсть В.Соловйова в контекстi культури срiбного вiку: Матерiали Мiжнар. наук. конф., присвяченої 145-рiччю вiд дня народження В.Соловйова. - Дрогобич, 1998. - С.131-136;

8. Тема поэта в творчестве М. Волошина // Гуманiтарнi аспекти дослiджень у вищому педагогiчному навчальному закладi: Тези доп. та повiдомлень на конф. з пiдсумкiв наук. роботи кафедр за 1993 рiк. - Горлiвка, 1994. - С.224-225;

9.Символiка кольору у творчостi М. Волошина // Нариси дослiджень у галузi гуманiтарних наук в педвузi: Зб. наук. та наук.-метод. пр.- Горлiвка, 1996. - Вип. 2, т. 2. - С.254-256.

Анотації

Любiмцева Л.М. Особливостi поетики М.О. Волошина. - Рукопис. - 164с.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.02 - росiйська лiтература. - Днiпропетровський державний унiверситет, Днiпропетровьск, 2000.

М.О.Волошин - поет, критик, митець, фiлософ початку ХХ ст., творчiсть якого довгий час знаходилась пiд негласною iдеологiчною забороною.

Дисертацiя являє собою спробу системного цiлiсного вивчення особливостей поетики лiричних творiв поета 1900-1932 рр. на основi неореалiстичного художнього методу, що поєднав у собi риси iмпресiонiстичного, символiчного й реалiстичного свiтобачення.

У роботi простежуються джерела формування поетичного свiтогляду поета й система поглядiв на основнi теоретичнi проблеми лiтературознавства.

У дисертацiї дослiджується система архетипiчних iндивiдуально-авторських образiв-символiв, символiка кольорової метафори, розглядається своєрiднiсть поетики стихiй i змiст цього поняття, яке виходить за межi метафiзичного i знаходить вiдображення в образнiй системi та iдейно-тематичному змiстi. В роботi простежується складна еволюцiя творчостi поета вiд раннього лiричного перiоду до пiзнього громадянського.

Матерiали дослiдження можуть бути використанi для повнiшого аналiзу лiтературного процесу кiнця ХIХ - початку ХХ ст., у лекцiйних курсах, спецсемiнарах за творчiстю М.Волошина, при написаннi дипломних i курсових робiт у вузi, в шкiльнiй практицi при проведеннi урокiв i позакласної роботи, при укладаннi посiбникiв.

Ключовi слова: неореалiзм, символiзм, iмпресiонiзм, реалiзм, архетип, образ-символ, верлiбр, ремiнiсценцiя, алюзiя.

Любимцева Л.Н. Особенности поэтики М.А. Волошина. - Рукопись. - 164 с.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

М.А. Волошин - поэт, критик, художник, философ начала ХХ века, творчество которого долгое время находилось под негласным идеологическим запретом.

Диссертация представляет собой попытку системного, целостного изучения особенностей поэтики лирических произведений поэта на основе общности художественного метода - неореалистического, объединившего черты импрессионистического, символистского и реалистического мировосприятия.

В работе прослеживаются теоретические источники формирования поэтического мировоззрения поэта и система взглядов на основные теоретические проблемы литературоведения. Процесс формирования осуществлялся под влиянием философских учений Платона, А. Бергсона, В. Соловьева, Н. Бердяева, П. Флоренского, психоаналитических теорий З. Фрейда и К.Г. Юнга, религиозных систем (буддизм, язычество, теософия, католицизм, христианство), концептуальных положений представителей критической мысли рубежа веков (В. Брюсова, Вяч. Иванова, Д. Мережковского и др.).

В диссертации исследуется система архетипов и индивидуально-авторских образов-символов, символика цветовой метафоры, рассматривается своеобразие поэтики стихий и содержание этого понятия, выходящее за рамки метафизического и нашедшее отражение в образной системе и на идейно-тематическом уровне. Диссертант прослеживает поставленные проблемы в аспекте сложной эволюции поэта, отразившей перелом в тематике от раннего лирического периода к позднему гражданскому. В частности, перелом отразился в стилистической и ритмико-метрической системе организации стихотворений М. Волошина.

Особенностью поэтики М. Волошина является преимущественное использование реминисценций. В работе классифицируется система аллюзий (античные, библейские, научные), наиболее полно реализовавшаяся на позднем этапе в образцах “научной поэзии” (цикл “Путями Каина”).

Поэзия М. Волошина отразила сложную эпоху рубежа веков, которая сформировала такие особенности поэтики, как синкретизм, сочетание эпического и лирического начал, историзм, “научность”, совершенство стихотворной формы. Многогранность и информационная насыщенность позволяют назвать М. Волошина поэтом, оперирующим культурологическими понятиями.

Материалы исследования могут быть использованы для более полного анализа литературного процесса конца Х1Х - начала ХХ вв., в лекционных курсах, спецсеминарах по творчеству М. Волошина, в написании дипломных, курсовых работ в вузе, в школьной практике при проведении уроков и внеклассной работе, при составлении учебных пособий.

Ключевые слова: неореализм, символизм, импрессионизм, реализм, архетип, образ-символ, верлибр, реминисценция, аллюзия.

Lyubimtseva L.N. Poetic Peculiarities of M.Voloshin's Works. - Manuscript. - 164 p.

Dissertation for a candidate degree by speciality - 10.01.02 Russian literature. - Dnipropetrovsk State University, Dnipropetrovsk, 2000.

M.A. Voloshin is known as a poet, artist, critic, and philosopher who worked at the beginning of the XX century. His works didn't meet the communist ideology.

The dissertation is dedicated to systematic and all-over analysis of the poetic style of M.Voloshin's lyrics during 1900-1932. The study is based on the common character of the artistic neorealistic method and the impressionistic, symbolistic and realistic world outlook.

The dissertation retraces the theoretical sources, the system of views on the major theoretical problems of the literature study, and the ways of forming the Voloshin's poetic outlook.

The dissertation also studies the system of archetypes, the symbolism of the color metaphor. It considers the unique poetics of the elements and the essence of the notion that exceeds the metaphysical bounds and is expressed in the system of images and the content. The candidate for the degree investigates the problem in the view of the poet's complex evolution that shows the subject matter turn from the early lyrical period to the late civic one. This change affected the poet's style and rhythmical metrical vercification.

The poetic peculiarity lies in the predominating usage of reminiscences which makes the reader face difficulty in grasping the poesy in question.

The researched materials can be used for a deeper analysis of the development of literature in late X1X, in early XX, lectures and special seminars, in writing diploma and course papers, and also in writing textbooks.

Key words: neorealism, symbolism, impressionism, realism, archetype, image-symbol, vers libre, reminiscence, allusion.

Размещено на Allbest.ru