Жанрові особливості роману Ф. Сологуба "Творима легенда"

Дослідження роману Ф. Сологуба "Творима легенда", який відноситься до російської символістської прози. Аналіз жанрових алгоритмів, моделюючих реальність - роман, легенда, сатира та пародіювання, що відтворює смислове поле полілогу культур і традицій.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 23.02.2014
Размер файла 33,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. Мечникова

на правах рукопису

УДК 882 (092) Сологуб

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ Ф.СОЛОГУБА “ТВОРИМА ЛЕГЕНДА”

Спеціальність: 10.01.02- російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МОЙСЕЄВА Ольга Павлівна

Одеса - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Мусій Валентина Борисівна, Одеський державний університет ім. І.І.Мечникова,доцент кафедри російської літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Московкіна Ірина Іванівна, Харківський національний університет ім. В.Каразіна,професор кафедри російської літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Чернявська Діна Семенівна, Одеський державний університет ім. І.І.Мечникова, доцент кафедри теорії і методики викладання літератури.

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет.

Захист відбудеться “ 21 ” квітня 2000 року о “ 13.30” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К41.051.02 в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова (65058, Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд.91).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова (65057, Одеса, вул. Преображенська, 24).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02- російська література. - Одеський державний університет ім. І.І.Мечникова, Одеса, 2000.

В дисертації досліджується один із найцікавіших творів російської символістської прози- роман Ф.Сологуба “Творима легенда”. Доводиться, що “Творима легенда” створювалась як текст, який мав синтезувати в собі зміст людської культури. Механізмом включення “Творимої легенди” в загальнолюдське культурологічне поле стали жанри як форми, що сконцентрували в собі сенс культурних епох. Базовими жанровими алгоритмами, моделюючими реальність “Творимої легенди” явлються роман, легенда, утопия, казка, сатира.

Як характерні жанрові ознаки “Творимої легенди” називаються також публіцистичність та пародіювання на рівні жанрових форм, що відтворює смислове поле полілогу культур і традицій.

Ключові слова: жанр, символізм, авангардизм, роман, легенда, міф, фантастика. сологуб жанр символізм пародія

Мойсеева О.П. Жанровые особенности романа Ф.Сологуба “Творимая легенда”.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02- русская литература.- Одесский государственный университет им. И.И.Мечникова, Одесса, 2000.

Диссертационное исследование посвящено изучению жанровой природы романа Ф.Сологуба “Творимая легенда”.

Актуальность работы обусловлена необходимостью изучения и адекватного толкования текста экспериментаторского романа Ф.Сологуба - одного из интереснейших текстов символистской прозы. Кроме того, исследование жанрового уровня позволяет выяснить смысл новаторства Сологуба- художника и скорректировать представление о начатом символизмом и далее развитом авангардом процессе жанровых кризисов и колебаний.

Устанавливается, что “Творимая легенда” создавалась как текст, долженствующий синтезировать в себе смысл человеческой культуры. Механизмом включения “Творимой легенды” в общечеловеческое культурологическое поле стали жанры как формы, сконцентрировавшие в себе мировозренческие модели разных культурных эпох.

В процессе исследования мы приходим к следующим выводам:

-основными формами организации художественного материала становятся в произведении Сологуба роман и легенда (миф);

- жанровый синтетизм является для “Творимой легенды” способом существования как универсального текста;

-активное использование пародийного начала на жанровом уровне определяет подчеркнутую литературную “вторичность” реальности “Творимой легенды”, ее принципиальную семиотизацию;

-в жанровой системе романа существенная роль принадлежит сказке, утопии и сатире, что определено мировоззренческими установками автора;

-границы жанровых образований в повествовательной ткани “Творимой легенды” принципиально размыты; эта диффузия жанров в романе происходит в русле общей тенденции модернистской литературы к слиянию жанрово-родовых начал в противоречивое единство и отражает формирование авангардного образа мира как Хаоса.

Проведенное нами исследование дополняет имеющиеся на сегодняшний день в науке представления о прозе русского символизма и романистике Ф.Сологуба в частности. Материалы и выводы диссертации могут быть использованы в изучении эволюции творчества Ф.Сологуба и генезиса русского авангарда, а также в практике вузовского преподавания.

Ключевые слова: жанр, символизм, авангардизм, роман, легенда, миф, фантастика.

Moisejeva O.P. Genre peculiarities of F.Sologub's novel “Tvorimaja legenda”. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology, speciality 10.01.02- Russian literature.- Mechnikov State University of Odessa, 2000.

The thesis establishes one of the most interesting works of Russian symbolism- F.Sologub's “Tvorimaja legenda”. The novel was being created like a text containing the essence of human culture.

By means of genres symbolising different epochs of human culture (models of mentality) the novel a starts functioning like a key to the world culture.

The main genre models creating the reality of the “Tvorimaja legenda” are: novel, legend, utopia, tale, satire. The most characteristic indications of “Tvorimaja legenda” are: indestructible connection with reality of everyday life (it is typical for newspaper style) and ironic reflection of a definite genre (like parody a love store), which contributes much to the vivacity of polilogue between epochs and traditions.

Key words: genre, Symbolism, Vanguards, novel, myth, science fiction

Актуальність теми. Романістика Федора Сологуба являє собою на диво самобутнє явище в російській літературі. Своєрідність поетики і філософська насиченість його творів викликають інтерес і сьогодні.

Художній світ Сологуба знайшов своє найбільш повне вираження у романістиці автора. Створені у рамках символізму романи письменника відображають еволюцію цього напрямку. Рання творчість Сологуба багато у чому орієнтується на реалістичний пласт культури, а також на натуралізм. Надалі ця тенденція зберігається та існує в романах письменника з активним експериментуванням в галузі форми і змісту, котрі відображають формування символістської естетики.

"Творима легенда" являє собою один з найцікавіших текстів Сологуба. Експериментаторський за своєю природою, цей роман є творчою лабораторією, в якій художньо втілюються основні принципи символістської естетики і формуються властиві поетиці авангарду нові прийоми художнього письма.

Одним з найбільш важливих аспектів у вивчені художньої своєрідності "Творимої легенди" є жанрова структура твору. Жанр цього твору піддано значній трансформації порівняно з традиційною системою жанрів.

Дослідження жанрової природи роману дозволяє вияснити суть його новаторства, а також скоректувати уявлення про початий символізмом і далі розвинутий авангардом процес "жанрових криз і коливань".

Роман "Творима легенда" довгий час був поза сферою дослідницького інтересу літературознавства. За життя письменника він не зустрів належної уваги і оцінки критики через новаторство своєї форми (як зазначив Х. Баран, "Творима легенда" порушила "горизонт очікування" читацької свідомості). Радянське літературознавство роман замовчувало.

Єдиним монографічним дослідженням "Творимої легенди" стала видана у 1960 році за кордоном робота Й. Холтхузена "Роман-трилогія Федора Сологуба ("Творима легенда")".

Останніми десятиліттями роман Сологуба потрапив у поле пильної уваги літературознавців, культурологів і широкої читацької аудиторії. Цей інтерес цілком обгрунтований. Адже "Творима легенда" відтворює життя людського соціуму, скинутого у прірву світових - соціальних і природних - катастроф.

Існуючі роботи порушують лише окремі аспекти поетики "Творимої легенди", залишаючи відкритими багато актуальних питань вивчення роману. В сучасному літературознавстві все ще не досліджено творчий експеримент письменника. Про це свідчить і відсутність академічного видання "Творимої легенди".

Ми досліджуємо поетику роману, зосередившись на його жанровій природі. Її своєрідність визначається тим, що, як форма пізнання дійсності, роман водночас є втіленням і моделі світу.

Таким чином, мета нашої дисертаційної роботи полягає у дослідженні жанрових особливостей роману Сологуба "Творима легенда". Відтак ми ставимо наступні завдання:

- обгрунтування жанрового статусу твору Сологуба як роману і міфу чи "легенди" водночас;

- виявлення жанрових форм і утворень, які складають універсальний жанровий конгломерат "Творимої легенди";

- дослідження переважань тих чи інших жанрів у поетичній системі твору як фактора, що відображає світоглядні установки автора;

- розгляд "Творимої легенди" як твору, що знаходиться на стику символістської та авангардистської естетик;

- виявлення авторської концепції світо- і людиноустрою.

Дослідження "Творимої легенди" проводиться нами також в еволюційній перспективі творчості письменника.

Практичне значення. Проведене нами дослідження поглиблює наявні на сьогодні уявлення, про прозу російського символізму і романістику Ф. Сологуба зокрема. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в розробці курсу літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття, спецкурсу з творчості письменників-символістів і, зокрема, Ф. Сологуба у вузі. Матеріал дисертації може бути застосований у навчальному посібнику для вчителя середньої школи з основ літературознавства. Праця має теоретичне значення як спроба аналізу символістського роману, взаємодія в ньому романічного і утопічного начал, реальності і фантастики, розкриття зв'язків між філософськими та ідейними пошуками письменника з дійсністю, яку він створює в романі.

Основний зміст

У вступі обгрунтовуються характер і завдання дослідження, визначається ступінь його актуальності та наукової новизни.

У першій главі "Критичний огляд літератури" викладається історія вивчення російського символізму і символістського роману зокрема, аналізується теперішній стан сологубознавства, сформульовані методологічні принципи дослідження, даються теоретичні настанови відносно жанрової природи роману і символістського роману зокрема.

Відзначається важливість праць самих символістів для розуміння історико-літературного концепту символізму і його основних смислових аспектів, ролі символу і міфу.

Літературна ситуація рубежу віків знайшла відображення у працях багатьох письменників і критиків - сучасників Ф. Сологуба. Найбільш цікавими є роздуми Р.В. Іванова-Разумника, М. Волошина, А. Волинського, О. Ізмайлова. В них, зокрема, розкривається гносеологія символізму, його естетичне новаторство і цінність.

Як основні, що розкривають природу символізму, в дисертації наводяться дослідження В.А. Саричева "Естетика російського модернізму. Проблема "життєтворчості" (1990) і О.В. Єрмілової "Теорія і образний світ російського символізму" (1991).

Окремі аспекти поетики символізму і його генезису розкриті у статтях С.С. Гречишкіна, О.В. Лаврова, Д.Є. Максимова, З.Г. Мінц, Л. Сілард, Н.Г. Пустигіної.

Значне місце в главі відводиться сологубівській концепції символізму. Підкреслюється, що Сологуб мислить символізм ширше, ніж літературний напрям. Письменник оспорює формулу "мистецтво - дзеркало життя",і робить парадоксальний висновок про те, що, скоріше, життя є дзеркалом мистецтва.

Цю тезу Сологуб обґрунтовує такими поясненнями: в основі всього сущого лежить Єдина Воля; мистецтво, прозріваючи їх суть і закон руху, зображає життя як "частину світового процесу", відтворює сутність світобудови. На цьому ґрунті моделюється мінлива історична даність.

З цієї точки зору Сологуб розрізняє "високе мистецтво" і "наївне мистецтво". До високого мистецтва, виразником якого на даному етапі став символізм, Сологуб зараховує Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Толстого. Їхній реалізм, на думку Сологуба, за своєю суттю символічний.

Високому мистецтву Сологуб протиставляє мистецтво "наївне", яке зводиться до простого копіювання життя, як це характерно, наприклад, для натуралізму. Безпосередньо ж символістське мистецтво є для Сологуба способом перетворення світу, тобто життєтворчістю.

У главі дано огляд дореволюційної критики про Сологуба. Основний акцент в аналізі зроблено на статтях Р. Іванова-Разумника "Федір Сологуб", К. Чуковського "Нав'ї чари дрібного біса", Л. Шестова "Поезія і проза Федора Сологуба", в яких робиться спроба цілісного аналізу творчості письменника.

З огляду на те, що останнім часом до творчості Ф. Сологуба виявляється значний читацький інтерес, у роботі аналізується і такий жанр критичного дослідження, як вступна стаття (автори М. Дікман, М. Утєхін, В.Б. Муравйов).

Найбільш широко і різноаспектно творчість Ф.Сологуба розглядається в наукових публікаціях Х.Барана, О.В.Лаврова, З.Г.Мінц, М.М.Павлової, Н.Г.Пустигіної. Значну питому вагу в науковій літературі про Ф. Сологуба займають архівні документи та текстологічні дослідження. Це закономірно: уточнення обсягу і текстологічного складу творчої спадщини письменника повинно передувати безпосередньому аналізу його поетики.

Останніми дослідженнями є книги А. Пайман "Історія російського символізму" і В.О.Мескіна "Криза свідомості і російська проза кінця ХІХ - початку ХХ століття", котрі вписують творчість Сологуба у загальнокультурний контекст епохи. Значний дослідницький інтерес має книга "Невиданий Сологуб", що побачила світ у 1997 році. До неї увійшли численні невидані матеріали, що зберігаються у сологубівському фонді ІРЛІ.

Характеризуючи існуючі сьогодні у літературознавстві концепції символістського роману - С.П. Ільйова та Н.В. Барковської, - ми у своєму дослідженні дотримуємося запропонованого С.П. Ільйовим визначення символістського роману як твору, в якому фундаментальне місце належить категорії символу і діалектично пов'язаній з ним категорії міфу.

Крім загальних праць, в яких зроблена спроба цілісного аналізу символізму і визначення місця та специфіки символістського роману, розглядаються. звичайно, ті дослідження, предметом яких безпосередньо стала проза Ф. Сологуба. Це праця А.Г.Клейман "Рання проза Федора Сологуба", дисертаційне дослідження М.М. Павлової "Творча історія роману Ф. Сологуба "Дрібний біс".

У своєму дослідженні ми докладно зупиняємося і на інших романах Сологуба, уточнюючи динаміку естетичних і світоглядних змін у творчості письменника. Досліджується, як змінюються його етичні, естетичні доктрини і принципи психологізму.

Роман "Творима легенда" є найбільш "символістським" з усіх романів, створених Ф.Сологубом. Час його написання - 1907-1913 роки, коли Сологубу стають близькимим ідеї молодосимволізму.

Установка на деміургію, на створення дійсності характерна для багатьох творів Сологуба. Але у різні періоди творчості письменника вона втілюється у різних формах. Деміургічною функцією наділений кожний страждаючий, не задоволений життям герой Сологуба. Особистість, намагаючись вирватись з оков буденності, створює свій власний світ, котрий по-різному корелюється зі світом дійсності.

"Творима легенда" стає текстом, у якому ідея деміургічної творчості доведена до своєї логічної межі. Фактично це єдиний твір, що намагається реально змінити дійсність у відповідності з життєтворчими установками символізму. Він відображає ідеї Каббали, закладені у світоглядну суть символізму. Деміургічна установка тексту Сологуба вимагала адекватної форми вираження. Експеримент із змістом став і експериментом з формою. Перш за все він виявляється у жанровій природі роману.

В главі аналізуються концепції, в яких розкривається природа епосу і його жанрів.

Прийняте в дисертації поняття епічного жанру спирається на концепцію А.О. Слюсаря, в якій жанр подається як єдність форми роду і типу твору; причому роман розглядається як синтетична картина життя, котре сприймається як складна, суперечлива цілісність.

Основним для цього дослідження є порівняльно-історичний, а також типологічний методи. Крім того, застосовуються герменевтичний метод і метод інтертекстуального аналізу.

У другій главі "Шляхи здійснення художнього синтезу в романі Ф. Сологуба "Творима легенда" мова йде про те, що основним принципом створення "Творимої легенди" як символу буття- в- культурі і більш широкого - буття культури є синтез. Він, безумовно, домінує у творі над аналізом і проявляється на різних ієрархічних рівнях твору.

При цьому суть синтезу полягає у взаємодії іронії та лірики, що забезпечує полівалентність "Творимої легенди", її сенсопороджуючу глибину. На жанровому рівні полівалентність продукується зімкненням утопії (яка тяжіє до лірики) і сатири (яка тяжіє до іронії). Та перш за все - жанром пародії, здатним за своєю природою сумістити протилежні, заперечувальні і стверджуючі, текстуальні прочитання.

Як ліро-епічний твір, "Творима легенда" наближається до жанру балади. Це виправдано також і тим, що художній світ сологубівського роману співвідноситься з баладною установкою на ірраціональне осягнення світу, з активним використанням фольклору і містичним колоритом.

Синтетичність "Творимої легенди" проявляється також як поєднання у тексті двох творчих манер - імпресіоністської та експресіоністської.

Намагаючись довести до кінця принцип "все у всьому", Сологуб удається не тільки до синтагматичної, але й до парадигматичної побудови художнього світу. Парадигматична, тобто лейтмотивна побудова тексту забезпечується в романі імпресіоністським, "телеграмним" стилем. Водночас імпресіонізм "зриває" зсередини синкретизм "Творимої легенди" "монтажною" побудовою світу (провідним принципом орнаментальної прози).

Імпресіонізм диктує і жанрову нестійкість роману: розмивання меж, розривання традиційних художніх жанрів публіцистичною полемікою, аж до введення у текст юридичних документів.

Експресіонізм покликаний зобразити в "Творимій легенді" життя у його гранично характерному вигляді. На жанровому рівні він породжує поетику гіперболи, гротеску, карикатури.

Взаємодія у тексті експресіоністської та імпресіоністської манер спричиняє порушення логічних зв'язків і, таким чином, породжує основний для авангарду естетичний ефект очуднення.

Установка на всеохоплюваність буття реалізується і як міфологічний універсалізм. Він присутній у романі як:

-анімістичне мислення автора (звернення до народної демонології, одухотворення природи);

- загальносимволістські міфи (про дволикість диявола, преображення світу Красою);

-наскрізні міфологеми творчості Сологуба (до статусу міфологем відноситься і автоцитація).

Космос у свідомості Ф. Сологуба (як і його героя) поділено на три онтологічні реальності: буття, небуття та інобуття. Інобуття - це світ лірики, свої мрії і творчої енергії.

Інобуття автора пересікається з інобуттям героя (садиба Триродова, земля Ойле).

У той же час, будучи однією з інтенцій свідомості автора, Триродов все-таки не ідентичний йому. Герой - лише потенційна можливість співіснування, втілення вселенської самосвідомості письменника. Сологуб створює ще одну утопічну дійсність - Сполучені Острови, і вони є життєвою реальністю для Триродова.

Деміургічний потенціал - правда, не реалізований так масштабно, як у Триродова, - містять у собі й інші герої твору (Єлисавета, Ортруда, Танкред).

Таким чином, усі герої в тій чи іншій мірі реалізують в художньому світі роману естетичну програму автора. Це пов'язано з соліпсичним світоглядом Сологуба, зумовлюючим сприйняття його творчості як художньої об'єктивізації авторського Я. Письменник живе у кожному із своїх героїв, тому що кожна особистість - це інтенція одного Я, єдиної світової душі у його світовідчутті.

Синтезувати всю культурну традицію в художньому тексті роману дозволяє принцип гри. Сологуб уперше в літературі чітко визначає новий тип автора і героя (Homo ludens), котрий став архетипом авангардної творчості.

Гра у Ф. Сологуба, незважаючи на іманентно властиві їй деструктивні тенденції, залишається грою письменника-символіста: це будівна, а не руйнуюча світ гра. І якщо в авангарді літературна гра призводить до деієрархізації змісту, то гра у романі Ф. Сологуба часто наділяє поняття новим змістом чи змістами і будує на їх перетинах нову метакультурну реальність.

Гра в естетиці Сологуба прирівнюється до містеріальної дії, котра прилучає людину до гармонійного. Таким чином, вона дає імпульс до оновлення життя, стає засобом його перетворення.

Ігровий світ "Творимої легенди" створюється творчим зусиллям як автора-творця, так і головного героя, наділеного деміургічним комплексом.

Своєрідним індексом гри в романі стає маска: світ "Творимої легенди" карнавальний, принцип маски є основним в зображенні персонажів (не відміняючи при цьому їх трагічності). Маска дозволяє автору "приміряти" різні личини, літературні традиції, через які завжди просвічується Єдиний Лик.

Адекватною формою вираження ігрової моделі світу "Творимої легенди" стала казка. З усієї системи семіотичних опозицій, котрі організовують казку, Ф. Сологуб виділяє та актуалізує дві: своє/чуже і живе/мертве. Вони стають базисними опозиціями, що моделюють світ роману.

Претендуючи на всеохопність буття і на відображення його сутністних законів, автор конструює текст, у якому вдається до поетики фантастичного.

Маючи великий потенціал умовностей, фантастичний образ дозволяє проникнути у світ сутностей, який ховається за світом явищ.

Фантастика в романі Сологуба функціонує як синтез її різних осмислень.

Казкова фантастика дозволяє поєднати реальне та ірреальне у єдиній площині дійсності "Творимої легенди". З казкових коренів зростає ще одне жанрове утворення фантастики, що функціонує в романі, - наукова фантастика.

Основне семантичне поле фантастичного, заявлене жанрами казки і наукової фантастики, розширюється за рахунок інтертекстуального введення у розповідь фантастики літературної. "Базовими" джерелами для цього стають романи "Примара" Е.Д. Бульвер-Літтона і "Портрет Доріана Грея" О. Уайльда.

До поетики фантастичного причетна створювана автором у романі міфопоетична стихія. Тут можна говорити про миготливу модальність фантастичної оповіді: міфологічна картина світу, будучи реальністю для автора, стає фантастикою у сприйнятті рецепієнта. У той же час вона може залишатися реальною для читача з ідентичним авторському способом мислення. Міфологічна фантастика сприяє породженню в романі міфологем (Сонця-Змія, тихих дітей, землі Ойле), в основі яких лежить схема синтетичної єдності різних типів фантастичного.

Специфіка "Творимої легенди" як модерністського тексту визначає ще одну особливість фантастики в ньому: ірраціональне визначає весь порядок дії як долю (фатум).

Ілюзію моделі Всесвіту дозволяє створити синтетичний хронотоп "Творимої легенди". Базовими просторово-часовими образами є для роману казковий, легендарний та історичний хронотипи.

У підсумку глави ми характеризуємо "горизонтальну" класифікацію простору О. Ронена і пропонуємо свою, "вертикальну" класифікацію, котра, на наш погляд, більш адекватно відображає просторову структуру роману.

У третій главі "Романічна основа "Творимої легенди" Ф. Сологуба" вказується, що організуючим центром оповіді виступає головний герой трилогії Георгій Триродов.

Енергія перетворення світу, що властива рубежу віків, визначала і особливий тип героя: ним стала нова, змінена людина, або надлюдина. У ніцшеанстві і соловйовстві - двох головних ідейно-естетичних орієнтирах російського символізму - головною стала ідея перетворення людини, набуття нею нової екзистенціальної якості.

У руслі цих тенденцій образ Триродова сприймається як сологубівське бачення надлюдини чи, за термінологією самого письменника, "нової людини".

У типології художніх образів образ Триродова стає безпрецендентним - це герой-деміург, що творить світи. Головним завданням Триродова як деміурга є створення гармонійного буття. Це завдання він вирішує, проектуючи ідеальний соціально-політичний устрій і змінюючи внутрішню сутність людини. Причому другий момент виявляється найбільш важливим для облаштування ідеального космосу, а тому і головним у діяльності Триродова (він реалізується у створенні Триродовим дитячої колонії).

Колонія Триродова - це гармонійний світ, в якому вчителі і учні зуміли загнуздати в собі Звіра. За Сологубом, людська природа несе в собі жорстоку звірину сутність. Говорячи мовою психоаналізу, це темна, "досвідома" частина психіки, осереддя руйнівних сил природи, як її трактує услід за А. Шопенгауером Сологуб.

Протистояти звіриній сутності здатні лише одухотворені культурні основи, і Триродов представлений у романі як носій культури і творчості.

Докладний аналіз образу Триродова дозволяє дійти до висновку, що, незважаючи на визначені грані його як надлюдини, він не стає принципово новим вирішенням концепції людини у Ф. Сологуба. Герой-деміург, як і інші персонажі, також підвладний законам буття, що тяжіють над людиною, він не переборов зачароване коло безкінечних повторень життя і не зміг осягнути істину.

Йому не чужі гріхи і помилки. У 10-й главі І частини роману Остров натякає навіть на садизм Триродова, що мав місце у минулому. Його дисгармонійність виявляється і у вічних коливаннях між "місячною мрією" Ліліт і сонячною Євою.

Погоджуючись з Н.В. Барковською у тому, що Триродов-автор "втомлений і тоскний", ми не приймаємо прочитання дослідницею роману як "гіркої", а не "солодкої" легенди. Це сприйняття Н.В. Барковська обгрунтовує мотивною побудовою главок роману (воно являє собою різну інтерпретацію тем сон-кохання-смерть). Ми підкреслюємо, що в поетичній системі роману сон, кохання і смерть є трьома рівноправними онтологічними категоріями, котрі урівноважують одна одну. Таким чином, кохання і смерть зрівняні у правах на сторінках сологубівського твору, і жодній з них автор не говорить ні "так", ні "ні", залишаючи можливим будь-яке прочитання і виносячи його в проекційне майбутнє своєї безконечної, як життя, легенди.

Встановлюючи, що герой Сологуба є романічним, хоча й не класично-романічним (він задуманий як образ надлюдини), ми відмічаємо, що саме романна форма як найбільш гнучкий і "вічно постаючий" (визначення М.М. Бахтіна) жанр могла природно вмістити незвичайного навіть для себе героя.

Класичній традиції не відповідає і шлях розкриття його образу. Людина в уявленні письменника - явище внутрішньо незмінне, позачасове. Тому, створюючи образ героя, Сологуб моделює його характер, долю і шлях за міфологічною парадигмою. Як міфологічне підгрунтя, в "Творимій легенді" виступає весь континуум літератури, що розуміється як єдиний неоміфологічний текст. Для інтерпретації героя продуктивні при цьому як окремі тексти, так і нелітературні жанри - зокрема казка і легенда.

Основним інтертекстуальним джерелом образу Триродова є, на наш погляд, роман Є.Бульвер-Літтона "Заноні". Він проектує на сологубівського героя риси "літературного розенкрейцера", надлюдини Заноні.

В основі оповіді про остаточний вибір Триродовим шляху лежить казковий сюжет, який за своєю структурою наближається до чарівної казки, не втрачаючи водночас мотивацію і психологізацію. Використовуючи архаїчну форму, як цього вимагав неоміфологічний, теургічний характер творчості, письменник наділяє її сучасними йому мотивуваннями та реаліями.

Сюжет "Творимої легенди" вміщує в собі структуру класичної чарівної казки, гранично сугестизовану в останній главі першої частини роману. Розмова Триродова з князем Давидовим висвітлює основні філософсько-буттєві ідеї роману, а для цього Сологуб використовує форму, котру в даному контексті можна назвати "архетипічною" - ситуацію фольклорної чарівної казки і ситуацію біблійну. Вони співпадають в основній для них ідеї порушення заборони, що у біблійному сюжеті розуміється як кара, а в чарівній казці - як ліквідація нестачі, зумовленої порушенням. При цьому "Творима легенда" виявляється ближчою до казки.

Моделюючу образ Триродова легенду ми аналізуємо, співставляючи її з віршем О.С.Пушкіна "Жив на світі рицар бідний". Відмічається, що, як і пушкінський герой, Триродов наділений "комплексом блудного сина". Логіка розвитку роману не приводить героя до примирення з Творцем. Він залишається сином, який бунтує, сумнівається і кидає виклик Богу. У цьому ракурсі розповідь про Триродова читається як житіє нової людини, котра прокладає до істини власний присвятний шлях, альтернативний шляху християнському.

У ритмі співвідношення побутового, історичного та міфологічного планів побудовані і центральні жіночі образи - Єлисавети і Ортруди. На відміну від головного героя, чий образ генерує в собі різні жанрові моделі, їхні образи змодульовані, в основному, за міфологічними схемами (як авторськими, так і загальнокультурними).

Як авторська схема, виступає міф про Альдонсу-Дульцінею, а також апокріфічний переказ про двох дружин Адама, який контамінується у свідомості автора "Творимої легенди" з міфологією сонячного і місячного світла в російській релігійно-філософській традиції.

Містична двоєдність Ортруди і Єлисавети у філософському плані звучить як амбівалентність апологічного та діонісичного начал.

Важливою смисловою ланкою у побудові жіночих образів є мотив еротики, пов'язаний з темою кохання і пристрасті. Сенс любовних захоплень королеви Ортруди (Танкредом, Астольфом, Карлом Реймерсом, Афрою) конструює міфологема про Ерота як постійного прагнення до краси і блага, запропонована в діалогах Платона "Федр" і "Бенкет".

Четверта глава "Етологічне начало у романі Ф. Сологуба "Творима легенда" присвячена дослідженню жанрових утворень утопії та сатири, якими у творі представлені основи етології.

Про утопію стосовно роману Сологуба варто говорити в двох значеннях - як про втілення в тексті елементів жанру утопії і як про задум втілити "Твориму легенду" в життя.

Суть символістської утопії - у трансформуванні дійсності у кращий (ідеальний) світ. Її специфікою є установка на миттєве здійснення та міфологізм.

Ф. Сологуб зближує утопію і міф на функціональному і на семантичному рівнях. На рівні функціональному утопія бачиться письменнику як ідеальний важіль змін у соціумі. На семантичному рівні вона являє собою міф про "золотий вік".

Аналіз утопії в інших романах Сологуба дозволяє визначити особливості її функціонування в "Творимій легенді" як апофеоз утопічного. Утопія доведена в трилогії до межі можливого свого здійснення, але тут же виникають і внутрішні протиріччя - невідповідність між інтенціями жанру і авторською свідомістю.

У "Творимій легенді" Сологуб зближує класичну, етологічну утопію та утопію антропоцентричну (яка трактує внутрішнє перетворення людини як засіб досягнення істинної свободи).

Максимально наближуючи героя до свого ідеалу, Сологуб змальовує гранично утопічну особистість. При цьому, створюючи особистісну утопію, він зближається з романтичною традицією: в Триродові співіснують два типи романтичної особистості - бунтівний волелюб і шляхетний мрійник.

Для аналізу єтологічної утопії Сологуба ми застосовуємо теорію утопічного дискурсу І. Смирнова. Згідно з його концепцією, утопія являє собою спосіб скасування відчуження, спричиненого якимось життєвим інститутом (соціальним, національним, релігійним і таке інше). Основним відчуженням, яке знімає утопія Сологуба, в романі є опозиція природного/культурного.

У творчості Ф. Сологуба символістська опозиція природного і культурного ускладнюється авторською концепцією двох сутностей культури. Якщо письменник веде мову про "живу" культуру, котра не вичерпала міфи, що лежать в її основі, то задана опозиція втрачає свою актуальність, перетворюючись у тотожність. Навпаки, коли культура ототожнюється з реакційним побутом, то дихотомія природного і культурного стає основним ядром, навкруг якого формується утопія. Ось це і є основне "відчуження", яке знімається утопією Сологуба. Щоб уникнути понятійної двозначності у вживанні терміну "культура", ми вважаємо за краще позначити опозицію природи і культури у творах Сологуба як протистояння природного і неприродного.

На найбільш "видимому" рівні це протистояння виявляється у топографічній картині роману.

Природа у світорозумінні Сологуба є стихійним життєстверджуючим началом, мірилом "натуральності". У "Творимій легенді" природа існує у трирівневій системі координат.

По-перше, це Літній сад у місті Скороджі. Простір Міського саду інтерпретується Сологубом як окультурене зі знаком "мінус". Мертва культура гранично відчужує її носіїв від природи.

Сад Триродова являє собою секуляризований простір зі знаком "плюс". У цьому випадку опозиція знімається, природа і культура діють як синергісти. Культура одухотворяє інстинктивне життя природи. Та ж, у свою чергу, забезпечує безсмертя як вічне відродження.

Нейтральною зоною, яка з'єднує два протилежні типи простору, є ліс. Ліс, що оточує місто, зберігає коннотацію вільної стихії: природної, життєстверджуючої, але і такої, що таїть небезпеку.

Ще одним гостроактуальним для Сологуба соціальним ракурсом, включеним у смислове поле природного/неприродного, є тема дитинства і шкільного виховання. Вона розкривається у руслі поетичного контрасту. Неприродний урбаністичний простір несумісний із щасливим дитинством. У зв'язку з цим виникає тема замучених дітей, яка продовжує традиції Достоєвського і Некрасова (гл. 13), і тема тілесних покарань (гл. 30, 25).

Як утопічне протиставлення показано життя дітей в колонії Триродова і на Сполучених Островах.

У сюжетній макросхемі роману утопічний конструкт виглядає таким чином:

І частина трилогії - зображення героя, який володіє потенційною здатністю втілити в життя утопію, тобто інтенція Утопії;

ІІ частина трилогії - простір, де утопії намагаються здійснитися, тобто потенція Утопії;

ІІІ частина трилогії - зустріч двох перших умов як необхідність для втілення Утопії.

Момент зустрічі, як зав'язка нової, істинної Утопії, складає відкритий епілог роману.

Таким чином, утопія Сологуба, прагнучи до максимального свого вираження, все-таки свідомо недовтілена в романі.

Основними причинами, що заважають повному втіленню утопії, називаються наступні:

-протиріччя між феноменологічною сутністю жанру утопії і свідомістю автора "Творимої легенди";

-амбівалентний характер сологубівського мислення, що прагне зблизити в художньому світі протилежні величини;

- утопічний максималізм письменника.

Визначаючи жанровий статус уривку про Ойле, ми трактуємо його не як утопію, а як фантастичну (містичну) побудову.

Антагоністом стосовно утопічної основи виступає в "Творимій легенді" сатира. Її засобами змальовано протиставлений колонії Триродова світ, а також оточення королеви Ортруди. Виявляючи генезис і особливості існування сатири в "Творимій легенді", ми виділяємо такі аспекти:

- ретушування трагедійності (пов'язане з появою нового героя - здійснювача утопії);

- вживання більш сміливої гротескної фантастики, яка часто виходить за межі реалістичної типізації і поєднується з фантазією автора;

- поява на сторінках роману політичної та ідеологічної сатири;

- розширення діапазону сатиричних засобів (від іронії до сарказму) і ширший вибір об'єктів сатири (губернська інтелігенція, монастирський устрій, світське товариство, сучасні поети і вчені, тема "маленької людини", промова чиновника і т.д.).

У главі відмічається також, що однією з характерних жанрових рис "Творимої легенди" є наявність публіцистичності. Вона реалізується в двох іпостасях: як кореспондентське висвітлення подій першої російської революції (його підгрунтям стала періодика 1905-1907 рр.) і як декларація світоглядної та естетичної позиції автора (за формою і змістом це еквівалент статей Сологуба про мистецтво).

Найбільш характерною ознакою "Творимої легенди" є її пародійність. Пародія поєднує в собі дві концептуально важливі для роману ознаки: іронію та гру. Пронизуючи всю ієрархію поетики роману (сюжет, мову, стиль), пародія служить засобом діалогу письменника з традицією і є наслідком його творчої установки - будувати твір з тканини "другої реальності", тобто літератури. Таким чином, Сологуб принципово семіотизує реальність "Творимої легенди", підносячи її, фактично, в третю ступінь реальності.

Найбільш значущим в романі є пародіювання на рівні жанрових форм, тому що саме жанри, постаючи як культурні образи світу, створюють смислове поле полілогу культур і традицій.

Як культурні штампи, Сологуб вводить в оповідь елементи рицарського роману, готичного роману, мелодрами і детективу.

Жанр рицарського роману звучить іронічним дисонансом в художній структурі твору, виявляючи "маскове" лицемірство рицарства Танкреда.

Жанр готичного роману виконує, на наш погляд, дві функції у “Творимій легенді”:

1) забезпечує на жанровому рівні існування містичного хронотипічного "коду" твору;

2) як і рицарський роман, створює ще один, іронічно осмислений образ світу.

Масова література представлена в "Творимій легенді" двома своїми основними жанрами - мелодрамою (сюжетна лінія, пов'язана з Імогеною Мелладо) і детективом.

Розглянувши механізм існування детективу, ми робимо висновок, що Сологубу світоглядно чужа філософія цього жанру, спрямована на пошук істини емпіричним шляхом. Та водночас продуктивним виявляється аналіз детективного начала на віртуальному просторовому рівні взаємодії автора-реціпієнта. Уявляється, що прагматично весь роман побудований як пошук істини, яку автор пропонує читачу побачити за нескінченною грою традиціями і жанрами як культурними оболонками світу.

Роману Сологуба властива двоїстість. Пошук істини представлений у ньому як процес, що є разом з тим перетворенням життя, втіленням у нього міфу. Ця двоїстість виявляється у поєднанні жанрової природи і назви твору: роман і легенда (або міф). Однак пошук істини - об"єктивно існуюча риса "Творимої легенди", тоді як життєбудова - суб"єктивна мета її автора.

У висновках підбиваються загальні підсумки дисертаційного дослідження. Відзначається, що спосіб існування "Творимої легенди" можна визначити як форму "граничних" жанрових устремлінь: практично кожен жанр вміщено у неспецифічні умови і він функціонує в аспектах, що суперечать один одному.

У зв"язку з цим підкреслюється, що законами внутрішнього саморегулювання жанрової форми "Творимої легенди" є відцентрова сила, котра розмикає кордони жанрів, і сила доцетрова, яка визначає жанр гранично характерно, пізнавально. Ця взаємодія двох протидіючих дозволяє твору бути суміжним відносно кожного жанру, і в той же час утримує його від роздрібненості і аморфності форми.

Основні результати дисертації відображені в таких публікаціях

1. Особливості психологізму в романі Ф. Сологуба "Творима легенда" і "Дрібний біс"// Історико-літературний журнал, 1998. - №4. - C. 55-60.

2. Сатиристическое начало в романе Ф. Сологуба "Мелкий бес"// Роди і жанри літератури. - Одеса, 1997. - C. 214-218.

3. Поиск прекрасного как способ преодоления мира зла в романе Ф. Сологуба "Мелкий бес"// Слов"янський збірник. - Одеса: Маяк, 1997. - Вип. 4. - С. 208-217.

4. Стихотворение А.С.Пушкина "Жил на свете рыцарь бедный…" в поэтической системе романа Ф. Сологуба "Творимая легенда"// Вопросы творчества и биографии А.С. Пушкина. - Одесса, АстроПринт, 1999. - Вып. 1. - С. 156-162.

5. Сказка как форма синтеза в романе Ф.Сологуба “Творимая легенда”// Проблеми сучасного літературознавства.- Одеса: Маяк, 1999.- Вип.4.- С.218-229.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження жанрово-стильової природи роману, модерного характеру твору, що полягає в синтезі стильових ознак та жанрових різновидів в єдиній романній формі. Огляд взаємодії традицій та новаторства у творі. Визначено місце роману в літературному процесі.

    статья [30,7 K], добавлен 07.11.2017

  • Раскол литературы Фландрии. Шарль де Костер - великий бельгийский писатель. Направления, представляемые Шарлем де Костером в его творчестве. Содержание и описание романа "Легенда о Тиле Уленшпигеле". Жанр, к которому относится роман и его особенности.

    контрольная работа [34,7 K], добавлен 25.11.2008

  • Історія життєвого шляху бельгійського письменника Шарля де Костера. Ознайомлення із безсмертним романом "Легенда про Уленшпігеля". Розгляд використання нідерландської мови у творі. Якісний склад нідерландської лексики та проблеми перекладу роману.

    курсовая работа [39,2 K], добавлен 08.07.2014

  • Притчовий характер прози В.Голдінга. Роман "Володар мух" у контексті творчості В.Голдінга. Система персонажів роману. Практичне заняття. Загальна характеристика творчості В.Голдінга. Аналіз роману "Володар мух". Гуманістичний пафос роману.

    реферат [16,1 K], добавлен 22.05.2002

  • Художній образ, як відображення дійсності. Жанрові особливості роману. Побудова образної системи у творі письменника. Мовне втілення системи образів за допомогою лексичних засобів та численних прийомів. Аналіз та розкриття значення персонажів роману.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 13.05.2014

  • Історія французької літератури. Творчість Наталі Саррот; аналіз художньої специфіки прози, висвітлення проблем Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, етапу підготовки нових культурологічних поглядів, психологізму та теорії постмодернізму.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 17.04.2012

  • Творчість Гете періоду "Бурі і натиску". Зовнішнє і внутрішнє дійство в сюжеті Вертера. Види та роль діалогів у романі "Вертер" Гете, проблема роману в естетиці німецького просвітництва. Стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера".

    дипломная работа [64,0 K], добавлен 24.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.