Пародія та пародіювання у творчому світі І.С. Тургенєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

УДК 882

Пародія та пародіювання у творчому світі І.С. Тургенєва

10.01.02 - російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Мельнікова Тетяна В'ячеславівна

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Доценко Ігор Іванович, професор кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор Маєвська Тетяна Петрівна, професор кафедри історії світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету імені М.В. Гоголя; кандидат філологічних наук, доцент Татарінов Вадим Євгенович, доцент кафедри історії російської літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Провідна установа кафедра російської літератури Донецького державного університету, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “17” листопада 2000 р. о 15г. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України (61068 м. Харків, вул. Блюхера, 2) в аудиторії 215В.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України (61068 м.Харків, вул.Блюхера, 2).

Автореферат розіслано "16 " жовтня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради ОЛЕКСЕНКО О. А.

АНОТАЦІЇ

Мельнікова Т.В. Пародія та пародіювання у творчому світі І.С. Тургенєва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2000.

Дисертацію присвячено аналізу пародійної творчості І.С. Тургенєва на основі детального розгляду його художньої та епістолярної спадщини. Автор цієї роботи вперше не тільки узагальнив і систематизував окремі відомості, які стосуються пародії та пародіювання у Тургенєва, а й значно доповнив їх, головним чином за рахунок цілеспрямованого вивчення його листів. Уперше тургенєвська пародія та пародіювання розглядаються в органічному зв'язку з біографією і творчістю видатного художника слова, що дозволило поглибити характеристику змістовного боку цієї частини його творчої спадщини, простежити різноманітні ідейно - художні функції, які виконують тургенєвська пародія та пародіювання. Автором дисертації зроблена перша спроба класифікації тургенєвскої пародійної творчості.

Ключові слова: пародія, пародіювання, узагальнення, систематизування, ідейно-художні функції, класифікація.

Мельникова Т.В. Пародия и пародирование в творческом мире И.С. Тургенева. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2000. тургенєв пародія творчість

Диссертация посвящена анализу пародийного творчества И.С.Тургенева на основе детального изучения его художественного и эпистолярного наследия. Автор работы впервые не только обобщил и систематизировал отдельные сведения о пародии и пародировании у Тургенева, но и существенно дополнил их, главным образом за счет целенаправленного изучения его писем. Впервые тургеневские пародия и пародирование рассматриваются в органической связи с биографией и творчеством выдающегося писателя, что позволило углубить характеристику содержательной стороны этой части его творческого наследия, проследить разнообразные идейно-художественные функции, которые выполняют пародия и пародирование у Тургенева. Автором диссертации предпринята первая попытка классификации тургеневского пародийного творчества. В нем четко выделяются две основные разновидности: пародирование, отталкивающееся непосредственно от самой действительности, и собственно литературная пародия, отражающая действительность, запечатленную в художественных произведениях. Как показало проведенное исследование, в писательской практике Тургенева наличествуют не только традиционные, однозначные по своей жанровой природе пародийные образования, но и во многом новаторские, тяготеющие к объединению разных жанровых признаков: пародия-эпиграмма, фельетон-пародия, драма-пародия и др. Оригинальной является такая разновидность тургеневской пародии, когда материалом для пародийного использования послужило другое пародийное использование. Следует отметить, что тургеневские пародийные использования уточняют представления об этом виде литературной пародии, поскольку традиционно сферу ее бытования ограничивают лишь рамками поэтического творчества. Меж тем Тургенев дал яркие примеры использования "энергии чужого слова" не только поэтических, а и прозаичнских произведений - романов "Евгений Онегин", "Герой нашего времени". Идейно-тематический диапазон тургеневского пародийного смеха достаточно широкий, его функции разнообразны. Пародирование и литературная пародия могут выступать у Тургенева способом юмористического обыгрывания внешности, одежды, склонностей и привычек человека, создания дружеского портрета-шаржа, сатирического изображения неприемлемых для писателя явлений бытового, эстетического и общественно-политического характера. Особое внимание в работе уделяется литературно-критической функции тургеневской литературной пародии, поскольку именно в этом качестве она чаще всего фигурирует в творчестве писателя, выступая своего рода аналогом критического суждения. Наиболее репрезентативными в этом отношении являются поэма "Параша", повесть "Два приятеля" - в той их части, где дается оценка "лишнего человека", рассказ "Стук... стук...стук!", в котором развенчивается псевдоромантический, "фатальный" тип поведения человека, и - особенно - переписка Тургенева с Фетом. Антифетовские пародийные выпады Тургенева, впервые основательно рассмотренные в контексте творческих контактов обоих писателей, дают явственное представление о действенности литературно-критической тургеневской пародии. Пародии Тургенева, преимущественно дружеские, но иногда и достаточно острые, фривольные ("не для дам", как писал сам Тургенев), помогали Фету добиваться необходимой смысловой прозрачности, избавляться от "неясностей", "неточностей".

В арсенале Тургенева-пародиста находятся пародии (поэтические и прозаические), высмеивающие чрезмерности стиля классицизма (пародия на драму В. Озерова "Эдип в Афинах"), сентиментализма, эпигонско-романтического направления в литературе и искусстве, названного им "ложновеличавой" школой (драма "Неосторожность", представляющая собой, по мнению автора работы, пародию на "неистовый романтизм").

Приемы достижения пародийного эффекта у Тургенева в основном традиционные. Но при этом важно подчеркнуть высокий уровень мастерства писателя во владении ими. В романах Тургенева проявляется своеобразный пародийный прием - пародийный параллелизм, который функционально выходит за рамки высмеивания, развенчивания, традиционно закрепленных за пародийным творчеством.

В ходе исследования были внесены коррективы в существующие дефиниции тургеневских пародий, в трактовку их функциональных возможностей.

В пародиях и пародийных описаниях Тургенева отчетливо формировалась та гротескно-сатирическая струя его творчества, которая с особой четкостью проявилась в романах "Дым", "Новь" и казалась неожиданной части современников писателя. Пародийное творчество Тургенева обогащает наши представления о его личности, которую нередко односторонне окрашивают в меланхолично-элегичные тона. "Грустный Тургенев" (в характеристике А.М. Горького) обладал немалым запасом юмора, остроумия, язвительного сарказма.

Проведенное исследование в значительной степени уточняет существующий взгляд на место пародийного начала в наследии выдающегося художника слова. Стало очевидным, что оно не маргинальное явление в творческом мире Тургенева, а его важная составная часть. Не случайно интерес к пародии сопровождал писателя практически на протяжении всей его творческой деятельности.

Ключевые слова: пародия, пародирование, обобщение, систематизация, идейно - художественные функции, классификация.

Melnikova T.V. Porody in I.S. Turgenev's creative world. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree of philology by speciality 10.01.02 - Russian Literature. G.S. Scovoroda State University, Kharkov, 2000.

The dissertation is devoted to the analysis of I.S. Turgenev's parody work on the basis of examination of his works of art and epistolary heritage. The author of the dissertation first generalized and systematized the separate information concerning parody in Turgenev's creative work and considerably supplemented it on account of studing writer's letters. For the first time Turgenev's parody is considered in correlation with an outstanding writer's biography and creative work, that helped to extend the characteristic of the meaningful side of this part of his creative heritage, and to follow various ideological and art functions, which parody carries out in Turgenev's works. The author of the dissertation made the first attempt to classify Turgenev's parody creation.

Key words: parody, generalization, systematization, ideological and art functions, classification.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість Івана Сергійовича Тургенєва (1818 - 1883), одного з най-яскравіших письменників-реалістів у російській класичній літературі, ось уже понад півтора сторіччя привертає до себе пильну увагу критиків та літературознавців. Спеціалістами Росії та колишнього Радянського Союзу, зарубіжними авторами написано чимало монографій і статей, у яких ґрунтовно проаналізована його багатогранна літературна спадщина. Помітний внесок у вивчення творчості великого російського письменника зробили й українські дослідники ХІХ-ХХ ст.: І.Я.Франко, М.П.Драгоманов, О.І.Білецький, Н.Є.Крутікова, М.О.Габель, Т.П.Маєвська, Є.С.Шабліовський, Д.В.Чалий, В.М.Тихомиров та ін. Але далеко не всі грані універсального тургенєвського таланту вивчені з однаковою глибиною і ретельністю. Зокрема, залишилося поза увагою дослідників питання про місце пародії і пародіювання у творчості Тургенєва. Маємо лише побіжні зауваження (які потребують коректування) з цього приводу коментаторів в академічних зібраннях творів письменника, у додатках до них - тургенєвських збірниках, у дослідженнях, присвячених О.О.Фету, поезія якого викликала іноді пародійні випади Тургенєва (Б.Я.Бухштаб, І.І.Доценко), і ряд робіт, в яких містяться окремі спостереження, що стосуються пародійності тих чи інших ситуацій, мотивів, образів у повістях та оповіданнях, поемах, п'єсах, листах письменника. Дослідження, в яких би спеціально розглядалися питання, що стосуються пародійної творчості Тургенєва, поодинокі. Це стаття Г.Ф.Пермінова про тургенєвський фейлетон-пародію "Шестилетний обличитель" і дві статті І.І.Доценка, присвячені майстерності Тургенєва-пародиста, а також використанню ним пародії як своєрідної форми літературної критики.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що питання про місце пародії та пародіювання у творчій спадщині Тургенєва не стало ще об'єктом спеціального вивчення. У вітчизняному літературознавстві та літературознавстві країн ближнього і дальнього зарубіжжя відсутні праці узагальнюючого характеру про пародійну творчість Тургенєва. Цілеспрямоване вивчення творів Тургенєва переконує в тому, що пародія і пародіювання посідають у його літературній спадщині більш вагоме місце, ніж прийнято вважати, і що відомий романіст, автор повістей та оповідань, "Записок охотника", віршів у прозі мав неабиякий пародійний хист.

Викладеними вище міркуваннями зумовлені і вибір теми реферованої дисертації "Пародія та пародіювання у творчому світі І.С.Тургенєва", і її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося у рамках плану науково-дослідної роботи кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Наукова новизна дослідження зумовлюється перш за все тим, що сам його предмет - пародія і пародіювання у Тургенєва - підлягає цілеспрямованому, поглибленому вивченню вперше. Автор цієї роботи вперше не тільки узагальнив і систематизував окремі відомості, які стосуються пародії та пародіювання у творчості Тургенєва, а й значно доповнив їх, головним чином за рахунок ретельного вивчення його листів. Уперше тургенєвська пародія та пародіювання розглядаються в органічному зв'язку з біографією і творчістю письменника, що дозволило поглибити характеристику змістовного боку цієї частини його творчої спадщини, простежити різноманітні ідейно-художні функції, які виконують пародія та пародіювання у Тургенєва. Автором дисертації зроблена перша спроба класифікації тургенєвської пародійної творчості.

Теоретичне значення роботи. Проведене дослідження збагачує уявлення про жанрові пародійні утворення у російській класичній літературі, про функціональні можливості і сфери побутування деяких з них, а також вносить певні корективи в існуючі дефініції тургенєвських пародій. Проблема, яка досліджується у дисертації, суттєва і в більш широкому історико-літературному плані.

Стверджувати, що історія пародії у російській літературі відтворена з необхідною повнотою, було б передчасним. По-перше, необхідно зібрати разом відомі на цей час пародійні тексти, по-новому осмислити їх з позицій сучасної науки. По-друге, і це, мабуть, найголовніше: слід провести цілеспрямоване обстеження всієї російської літератури та літературної періодики, щоб виявити ще не відомі явні і приховані пародії, пародійні випади і натяки. І, нарешті, слід посилити увагу до творчої індивідуальності авторів пародійних творів. Без цього не можна собі уявити історію пародії в російській літературі в повному обсязі, в усій ідейно-тематичній і художній різноманітності. Дослідження пародійної творчості того чи іншого письменника, у нашому випадку Тургенєва, певною мірою наближає нас до розв'язання цього завдання.

Мета дослідження - дати цілісне уявлення про місце пародії та пародіювання у творчій спадщині І.С.Тургенєва.

Досягнення поставленої мети автор роботи прагнув здійснити шляхом розв'язання таких завдань:

1) проаналізувати принципові положення сучасної теорії пародійного жанру, з тим щоб чіткіше з'ясувати ідейно-художню своєрідність пародії та пародіювання у Тургенєва;

2) на основі фронтального вивчення прози, поезії, драматургії та листів Тургенєва з максимальною повнотою виявити випадки звертання Тургенєва до пародії та пародіювання, оскільки поза увагою дослідників залишилося багато з них;

3) дати класифікацію тургенєвської пародії та пародіювання;

4) простежити функції пародії та пародіювання у Тургенєва в контексті ідейних і творчих завдань, які розв'язуються автором;

5) виявити художню своєрідність пародії та пародіювання у Тургенєва;

6) поглибити уявлення про комічний хист письменника - "тургенєвській сміх", недостатньо вивчений аспект його художньої спадщини.

Об'єктом дослідження послужила творчість І.С.Тургенєва в усіх її родових і жанрових різновидах, предметом - пародія і пародіювання, зафіксовані в оповіданнях, повістях, романах, п'єсах, листах письменника, а також його пародійні нотатки, які не публікувалися раніше і з якими автор дисертації познайомився в архіві рукописного відділу Пушкінського дому.

У роботі використані соціально-генетичний, порівняльно-історичний і типологічний методи літературного аналізу.

Практична значущість дисертації полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані у вузівських курсах історії російської літератури, спецкурсах, спецсемінарах, присвячених творчості І.С.Тургенєва, історії та теорії пародії, а також у школах, ліцеях, гімназіях з поглибленим вивченням літератури.

Апробація отриманих результатів. Ряд принципових положень дисертації було викладено на Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми сучасного пушкінознавства", присвяченій 200-річчю з дня народження О.С.Пушкіна (Харків, 1999), підсумкових наукових конференціях Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри світової літератури цього ж закладу.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури, який нараховує 209 найменувань. Повний обсяг дисертації 160 сторінок.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 7 публікаціях, 5 з яких вміщено у провідних наукових фахових виданнях. Загальний обсяг статей - 2,4 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет, теоретична основа, методи дослідження, розкривається теоретична і практична значущість роботи.

У першому розділі - "Теоретичні аспекти пародійного жанру"- окреслено найбільш важливі теоретичні аспекти дослідження: визначення пародії, її родові ознаки, "механізм" створення пародійного ефекту, жанрові різновиди, основні ідейно-художні функції, співвіднесеність пародії з пародіюванням, а також з такими близькими до неї суміжними жанрами, як стилізація, епіграма, памфлет, комічний алогізм та ін. Це необхідно для того, щоб чітко окреслити межі пародійної творчості І.С.Тургенєва, уникнути суб'єктивізму у відборі матеріалу й у світлі загальних закономірностей пародійного жанру з'ясувати своєрідність тургенівської пародії та пародіювання.

Однозначного визначення літературної пародії в науці не існує. Одні мають занадто загальний характер і не відображують своєрідності пародії як літературного явища; інші однобічно прив'язують пародію до сатири, звужуючи тим самим функціональні можливості жанру.

Багатьом визначенням пародії притаманні неповнота, однобічність. Деякі визначення страждають еклектизмом, будуються на поєднанні ознак різних видів творчої діяльності, наприклад, художньої літератури та літературної критики (С.М.Тяпков).

Уразливість більшості існуючих дефініцій пародії полягає в тому, що вони ґрунтуються на переліченні характерних ознак, а це неминуче пов'язане з ризиком випустити які-небудь з них. Необхідний, на погляд автора роботи, принципово інший підхід, який розкривав би саму суть, так би мовити, "душу" пародії, відображував характер відбиття в ній об'єкта, кінцевий результат пародіювання. Сутність пародії, як небезпідставно вважає В.І.Новиков, "невіддільна від комічної об'єктивації самого феномена твору". Яку б пародію ми не взяли (на окремий твір, жанр, стиль, напрям), завжди "вибудовується" як кінцевий її результат "ілюзорний", комічний образ того, що пародіюється. Він є і основною одиницею художньої мови пародії, і незамінним способом контакту між пародистом і читачем, і прозоро натякає на характер відображення в пародії, яка завжди являє собою комічне перетворення змісту першоджерела - усвідомлене чи неусвідомлене, і його форми (образ в літературі завжди виступає в єдності змісту і форми).

Виходячи з викладеного вище, автор дисертації пропонує власне визначення пародії, яке, звичайно, не претендує на вичерпність: пародія - специфічний різновид сатирико-гумористичної творчості, який ґрунтується на контрастуванні, неадекватності того, що відображується ("першого плану”) , до того, що відображено (“другого плану"), результатом чого є комічний образ об'єкта.

Особлива увага в розділі приділяється класифікації пародії - одній з найважливіших і найскладніших проблем у теорії пародійного жанру.

Перш за все, необхідно чітко окреслити межі літературної пародії. Критерієм при цьому є, з одного боку, характер об'єкта пародіювання, з іншого - апеляція до художньої літератури у створенні комічного образу об'єкта. Літературна пародія має своїм об'єктом не саму дійсність, а її відображення у творі у тих же формах і тими ж засобами, якими вона була представлена у ньому. Якщо комічно відтворюється позалітературний об'єкт, але при цьому використовуються художні засоби якого-небудь твору - це теж літературна пародія. У центрі нелітературної пародії - предмети і явища побутового, суспільно-політичного характеру, і в арсеналі засобів, які використовуються для створення комічного образу, художня література відсутня. Це побутові і суспільно-політичні пародії, які "передражнюють" саму дійсність або її відображення у нелітературних творах. На погляд автора роботи, пародії такого роду слід розглядати як складову частину пародіювання у широкому смислі цього слова.

Окрім сатиричної та гумористичної пародії, існує особливий її тип, на який вперше звернув увагу Ю.М.Тинянов. Це пародії, в яких пародіюється літературний об'єкт без мети створення пародії на нього. Ю.М.Тинянов запропонував позначити такі пародії терміном "пародійне використання".

У розділі також висвітлюються питання, пов'язані із взаємовідносинами пародії з суміжними літературними жанрами - стилізацією, памфлетом, епіграмою тощо. Стисло характеризуються головні функції пародії.

Розглянуті основні теоретичні аспекти пародійного жанру конкретизуються і поглиблюються у наступних розділах дисертації у процесі аналізу пародійної творчості І.С.Тургенєва.

Другий розділ - "Пародіювання, його різновиди та ідейно-художні функції" - присвячено розгляду тих моментів, коли Тургенєв звертається до пародіювання. У багатьох випадках воно має у Тургенєва незлобливо-гумористичний характер. Особливо показовими у цьому відношенні є його листи 1840-х - поч.1850-х років, написані під час безтурботної юності, не затьмареної життєвими негараздами і хворобами. У них Тургенєв з невичерпною винахідливістю обігрує деякі комічні риси зовнішності, одягу, нахилів і звичок своїх приятелів - М.О.Бакуніна, О.П.Єфремова, П.В.Аненкова. У гумористичному дусі юний Тургенєв пародіював "клопотання" та інші ділові папери, про що свідчить його зошит з написом на першій сторінці "Молитвенник", 1833 - 1834, який зберігається у зібранні П.Я.Дашкова рукописного відділу Пушкінського дому.

Пародійні описи у Тургенєва, однак, не завжди необразливо-гумористичні. Якщо мова йде про неприйнятні для нього художні принципи, ці описи забарвлені у сатиричні тони.

Пародіювання набуває у Тургенєва жорсткої спрямованості і в оповіданні "Татьяна Борисовна и её племянник", в якому об'єктом є псевдоромантизм, але не в літературному, а в такому побутовому його прояві, як романтична екзальтація у взаємостосунках людей.

У 1846 році Тургенєв разом з Некрасовим створює епіграму-пародію "Витязь горестной фигуры", умовно названу дослідниками "Послание Белинского к Достоевскому".

Як засвідчують мемуаристи (А.Я.Панаєва, Д.В.Григорович, К.М.Леонтьєв), листи самого молодого Достоєвського, йому були властиві хворобливе самолюбство, завищена самооцінка свого значення в літературі. Вони і стали об'єктом пародіювання у "Витязе...". Пародійний комізм досягається тим, що Тургенєв з Некрасовим вкладають в уста Бєлінського гіперболізовані самооцінки Достоєвського, вдаючись до гротескних перебільшень і порівнянь. Однак Тургенєв і Некрасов пародійно обігрують не тільки гіпертрофоване самолюбство Достоєвського, а й те, що неодмінно повинні були пощадити обидва автори, - слабке здоров'я, надмірну нервовість письменника, яка доводила його іноді до непритомності.

Пародіювання нерідко виступає у Тургенєва як засіб сатиричного викриття неприйнятних для нього явищ суспільно-політичного життя. Суттєвий інтерес у зв'язку з цим являє музична драматургія Тургенєва (1867 - 1869) баденбаденівського періоду життя письменника. Вона відрізняється фантастичним змістом. Але фантастика в ній поєднується з актуальними питаннями того часу і, зокрема, з викриттям Наполеона ІІІ, якого письменник майстерно пародіював у музичних драмах. За допомогою різноманітних пародійних алюзій, неприхованого пародіювання публічних виступів французького імператора, його прикрих вчинків Тургенєв майстерно висміяв облудність, жорстокість, боягузтво, духовне убозтво, безсилля "Наполеона малого" і передбачив його неминучий крах.

У третьому розділі - “Тургенєвська літературна пародія. Проблематика і поетика” - аналізується найбільш значуща не тільки у кількісному, а й у змістовному і художньому плані складова частина пародійної творчості Тургенєва. Дається класифікація тургенєвської літературної пародії, простежуються її головні функції в контексті ідейних та творчих завдань, які розв'язує автор, з'ясовуються “механізми” виникнення у ній пародійного комізму.

Як показало проведене дослідження, літературна пародія у Тургенєва здебільшого представлена таким її різновидом, як пародійне використання.

Приклади пародійного використання Тургенєвим літературного джерела у повному обсязі виняткові. Але часто трапляються пародійні використання поетичних уривків оригіналу - віршів О.Пушкіна, Г.Гейне, Ф.Шіллера, Є.Баратинського, І.Дмитрієва, гомерівського епосу та ін. В одних випадках звертання Тургенєва до чужого тексту виявляє гумористичну функцію пародійного використання: комічно-пародійне, з різними тональними відтінками, обігрування рис зовнішності, одягу своїх друзів ("Подъезжая под Висбаден…"), любовних пригод декого з них (Я.Невєрова - "Мужа мне, муза, воспой..."), власної житейської непрактичності, слабкості свого здоров'я ("Родионов! Родионов!", "Недоколевшему уж чужды все предприятья прошлых дней" та ін.). Пародійний комізм досягається при цьому прозуванням, зниженням змісту і стилю оригіналу, а у випадку звертання до Гомера - травестіюванням.

Використання "енергії чужого слова" набувало у Тургенєва політичного забарвлення, що яскраво свідчило про демократизм його громадської позиції. Яскравим зразком пародійного використання як засобу вираження негативного ставлення до чужих ідеологічних явищ є вірш Тургенєва "Кнут". Тургенєв майстерно використовує знаменитий вірш Пушкіна "Цветок" як свого роду рамку для власного твору. Пародійне використання подібного роду виявляє і листування Тургенєва з О.О.Фетом.

Пародійне використання може виступати у Тургенєва свого роду аналогом критичного судження. Наприклад, змінюючи об'єкт зображення пушкінського вірша "Анчар", деформуючи його лексику, Тургенєв висловив своє негативне ставлення до сучасної йому журналістики. Літературно-критичну функцію пародійне використання виявляє і в оповіданні "Два приятеля" (1853), в якому Тургенєв, пародійно знижуючи образи, деякі сцени і ситуації роману "Евгений Онегин", підводить читача до висновку про те, що героїня роману Емеренція - не пушкінська Ольга, а "сюсюкаюча, нудотна люб'язність", Поліна - не Тетяна, а "уособлений" трепет, недалекий Крупіцин - не Ленський, а Вязовнін - усього лише здрібнілий Онєгін.

В оповіданні "Стук... стук... стук!" (1871) пародійне використання є одним із засобів розвінчання книжкової, псевдоромантичної, "фатальної" поведінки головного героя - Теглєва. Для цього Тургенєв свідомо ставить його в ситуації, в яких був Вулич в "Герое нашего времени" М.Ю.Лермонтова. Однак, внаслідок контрасту між нікчемною, тупою натурою та ідеальними прагненнями героя, він виступає як пародійно знижений образ лермонтовського персонажа.

Традиційно-канонічна літературна пародія у Тургенєва також досить різноманітна у тематичному і функціональному планах. Однією з найбільш ранніх пародій Тургенєва є драматична сценка "Нечто, или Чемодан", наведена ним у серпневому листі за 1840 рік до М.О.Бакуніна та О.П.Єфремова. Вона являє собою пародію на християнську легенду про святого Петра, привратника раю. Пародія "Нечто, или Чемодан" народилася небезпідставно і свідчить про філософське вільнодумство Тургенєва, який неодноразово заявляв про свою "байдужість" до неба.

Інше ідейно-смислове навантаження містить пародія в романі "Рудин". Письменник за допомогою пародії зло висміяв у романі українофобів, які заперечують право українського народу на свою мову і літературу.

Пародійне начало відіграє першорядну роль у фейлетоні Тургенєва "Шестилетний обличитель" (1859), яким автор активно включився в полеміку між революційними демократами і лібералами з приводу так званої "викривальної літератури". Образом шестирічного хлопчика-викривача, в особі якого знайшли пародійне відображення прiзвище, риси біографії, особистості і поглядів М.О.Добролюбова, головного противника ліберального викривання, Тургенєв ніби переадресував йому докір, який той висував лібералам-викривачам: у поверховості, відсутності глибини у критиці явищ російського життя. Поверховим викривачем, "хлопчаком" постає у фейлетоні сам Добролюбов.

Як і пародійне використання, канонічна літературна пародія виступає у Тургенєва своєрідною формою критики. Вона ніби виростала з його критичних суджень, продовжувала їх іншими засобами, запозиченими з арсеналу того, хто критикується, дискредитувала одні естетичні цінності і стверджувала інші. Слід зазначити, що це найбільш характерна функція тургенєвської літературної пародії.

Найбільш репрезентативними і численними у цьому відношенні є пародійні випади Тургенєва проти О.О.Фета. У дисертації вперше спеціально розглядається цей аспект творчих контактів обох письменників на широкому фактичному ґрунті.

Тургенєв високо цінував поезію Фета, його "невизначений" і "запашний" талант, кращі його вірші ставив в один ряд з пушкінськими і лермонтовськими.

Висока оцінка Тургенєвим поезії Фета, однак, не виключала і критичного до неї ставлення. Тургенєва, в якому сильною була демократична закваска, що виражалося, зокрема, у визнанні громадянського призначення мистецтва, не могла не шокувати апологія Фетом стихійності в поезії, проповідування ним "несвідомості", інтуїтивності поетичної творчості. Це породжувало іноді надмірну асоціативність, інверсійність деяких його віршів, ускладнювало осягнення їх смислу. Не обмежуючись дружніми порадами, критичними зауваженнями, Тургенєв, прагнучи допомогти поету досягти смислової прозорості, очистити ряд віршів від "неточностей", "незрозумілостей", нерідко вдавався і до пародії: згущував, доводив до абсурду інверсійність окремих фетівських віршових рядків, вставляв у фетівські вірші власні, що надавало їм пародійного забарвлення. Тургенєв пародіював не тільки окремі невдалі, з його точки зору, поетичні рядки Фета, але і сам його принцип - свідому орієнтацію на "несвідомість".

Літературна пародія у Тургенєва не завжди має на увазі конкретного автора або його художній твір. Вона виражає і ставлення до цілого літературного напряму - класицизму, сентименталізму, романтизму.

Ставлення Тургенєва до класицизму було неоднозначним. У класицизмі його приваблював комплекс гуманістичних цінностей, зокрема, ідеал життя, який ґрунтується на засадах суворого порядку, самодисципліни, самозречення. Тому пародійно-полемічні випади Тургенєва спрямовані не стільки проти класицизму як такого, скільки проти надмірностей класичного стилю. Показовим є уривок з пародії Тургенєва на трагедію В.Озерова "Эдип в Афинах". Поєднуючи високу патетичну лексику з вульгарно-просторічною, використовуючи слова, які номінують значні явища, стосовно побутових понять, Тургенєв створив комічний образ озеровського стилю з його пишною риторикою.

Складним було ставлення письменника до традицій сентименталізму. Звернення до них Тургенєва дослідники перш за все пов'язують з пафосом відновлення в літературі прав "маленької людини", що і розкривається письменником у здатності простолюдина глибоко відчувати, сприймати красу довколишнього світу. Разом з тим Тургенєва, вихованого на гармонійній поезії та прозі Пушкіна, в яких органічно поєднувалися раціональні та емоційні начала, відштовхувала у творчості Карамзіна (особливо його епігонів) перебільшена чутливість. Не випадково вона стала об'єктом пародіювання в одному з листів Тургенєва 1840 року. У вміщеному в ньому власному вірші письменник талановито пародіює штампи сентиментального стилю, максимально концентруючи сентиментальну фразеологію, нагромаджуючи поетичні шаблони.

Не менш активно Тургенєв не сприймав і епігонсько-романтичний напрям у літературі і мистецтві, названий ним "псевдовеличавою" школою.

Псевдоромантизм висміюється, дискредитується Тургенєвим. Про це свідчить вже рання його поема "Параша" (1843). Зображений у поемі молодий поміщик Віктор - явна пародія на псевдоромантичний "байронічний" тип. Пародією на "шалений" романтизм є комедія "Неосторожность", створена одночасно з "Парашей". Автор, зберігши у п'єсі весь антураж романтичної драми: таємне кохання, бурхливі пристрасті, шпаги й серенади, криваву розв'язку, - у той же час недвозначно їх дезавуйовує, переводячи у пародійну, комічну площину. Нагнітаючи романтичні барви, стикаючи ультраромантичні і побутові елементи, знижуючи порівняно з романтичною драмою роль діючих осіб, він нібито підтверджує думку Ю.М.Тинянова про те, що "пародією трагедії буває комедія". За допомогою пародії Тургенєв у комедії "Неосторожность", сміючись, розлучався зі своїм минулим - колишнім захопленням романтизмом.

ВИСНОВКИ

Проведене відповідно до теми дисертації фронтальне обстеження творів І.С.Тургенєва (оповідань, повістей, віршів, поем, п'єс, листів) дозволило зібрати разом та узагальнити розрізнені зразки пародійної творчості письменника, у тому числі і ще не враховані спеціалістами, і таким чином уперше отримати цілісне уявлення про неї.

На відміну від визнаних майстрів пародії у російській класичній літературі, у Тургенєва небагато пародій, які самостійно існують як окремі твори. Найчастіше вони присутні або у складі інших творів (роману "Рудин", наприклад), листів, не розчиняючись, однак, у них, а зберігаючи характерні ознаки; або пародійність у різних її формах виступає як органічна частина поетики повістей, поем та творів інших жанрів.

На основі сучасної теорії пародії можна дати таку класифікацію пародійної творчості Тургенєва. Перш за все слід чітко розмежувати у ній два великих шари, два основні різновиди - пародіювання і власне літературну пародію. Автор дисертації відносить до пародіювання все те з творчості Тургенєва, що так чи інакше відштовхується від самої дійсності, а саме: пародійні описи побутового характеру, які містяться у його листуванні, пародіювання "клопотань" та інших ділових паперів, різного роду пародійні зображення явищ естетичного й особливо суспільно-політичного характеру. Досить репрезентативна у цьому відношенні музична драматургія письменника, яка лише недавно стала відомою спеціалістам. У цей же шар пародійної творчості включене оповідання із знаменитого циклу "Записки охотника" - "Татьяна Борисовна и её племянник", в якому об'єктом зображення є романтична екзальтація у взаємостосунках людей, а також пародія "Витязь горестной фигуры", написана разом з М.О.Некрасовим, у центрі якої деякі риси характеру молодого Ф.М. Достоєвського.

Другий, найбільш значний в ідейно-художньому і тематичному відношенні шар пародійної творчості Тургенєва - власне літературна пародія. Вона багатопланова за своїм складом: уривок з пародії на драму В.Озерова "Эдип в Афинах", п'єса "Неосторожность", фейлетон-пародія "Шестилетний обличитель", тургенєвські пародійні вірші. Значне місце у творчості Тургенєва-пародиста займає такий різновид літературної пародії, як пародійне використання, коли пародія "експлуатує" інший твір як макет, канву для створення нового, спрямованого, як правило, на позалітературні цілі.

Ідейно-тематичний діапазон тургенєвського пародійного сміху достатньо широкий, його функції різноманітні. Пародіювання і літературна пародія можуть виступати у Тургенєва засобом гумористичного обігрування особливостей зовнішності, одягу, нахилів і звичок друзів письменника (П.В.Аненкова, О.П.Єфремова, М.О.Бакуніна), створення дружнього портрету-шаржу. Якщо ж Тургенєв мав на увазі неприйнятні для нього художні принципи - химерність, манірність, відсутність чуття міри, гармонійної ясноти, пародійність забарвлюється в сатиричні тони. Розвінчанню псевдоромантичної, штучно-книжної пристрасті служить пародійність в оповіданні "Татьяна Борисовна и её племянник". У вірші "Витязь горестной фигуры", який являє собою, мабуть, не найкращу з етичної точки зору сторінку в пародійній творчості Тургенєва, висміюється не тільки гіпертрофоване самолюбство Ф.М.Достоєвського, але й слабке здоров'я, надмірна нервова збуджуваність письменника.

Одна з суттєвих функцій пародіювання і пародії у Тургенєва - сатиричне викриття неприйнятних для нього явищ суспільно-політичного життя. Ряд пародій, музична драматургія письменника свідчать про його політичний темперамент, активну участь у суспільно-політичному житті Росії та Західної Європи. У пародії "Кнут", "гаптуючи" по канві пушкінського вірша "Цветок" власний візерунок, Тургенєв створив багатоликий образ батога - символ кріпосницької Росії. У музичних п'єсах Тургенєв виразив своє відверто негативне ставлення до Наполеона ІІІ та його деспотичного режиму, майстерно пародіюючи риси характеру і поведінки французького імператора - облудність, боягузтво, ретроградство, невігластво та ін. У цьому ж ряду - пародійні використання Тургенєвим байки І.І.Дмитрієва "Дуб и трость", епіграми О.Пушкіна і В.Соллогуба "К Смирдину как ни зайдешь...", які свідчать про прогресивність політичної орієнтаці ї письменника. Бійцівський характер, активну громадську позицію демонструє пародія "Шестилетний обличитель", якою Тургенєв енергійно включився в палку полеміку кінця 1850-х років з приводу так званої "викривальної літератури", представивши у пародійно-комічному вигляді її головного противника - М.О.Добролюбова.

За допомогою літературної пародії в романі "Рудин" Тургенєв гостро розвінчує російських українофобів, які заперечували право українського народу на свою мову і літературу.

Особлива увага в роботі приділяється літературно-критичній функції тургенєвської пародії, оскільки саме в цій своїй якості вона найчастіше фігурує у творчості письменника, виступаючи своєрідним аналогом критичного судження. Досить репрезентативними у цьому відношенні є поема "Параша", повість "Два приятеля" - у тій їх частині, де дається оцінка "зайвої людини", оповідання "Стук... стук... стук!", яке розвінчує псевдоромантичний, "фатальний" тип поведінки людини, і - особливо - листування Тургенєва з Фетом. Антифетівські пародійні випади Тургенєва, уперше ґрунтовно розглянуті в контексті творчих контактів обох письменників, дають наочне уявлення про дієвість літературно-критичної тургенєвської пародії. Пародії Тургенєва, здебільшого дружні, але іноді достатньо гострі, фривольні ("не для дам", як писав сам Тургенєв), допомогали Фету домагатися необхідної смислової прозорості, звільнятися від "неясностей", "неточностей".

В арсеналі Тургенєва-пародиста містяться пародії (поетичні і прозові), які висміюють надмірності стилю класицизму (пародія на драму В.Озерова "Эдип в Афинах" та ін.), сентименталізму, епігонськи-романтичного напряму в літературі і мистецтві, названого ним "псевдовеличавою" школою (драма "Неосторожность", яка являє собою, на думку автора работи, пародію на "шалений романтизм").

Прийоми досягнення пародійного ефекту у Тургенєва в основному традиційні. Але при цьому важливо підкреслити високий ступінь майстерності письменника у володінні ними. Це - пародійні натяки, порівняння, зіставлення незіставлюваного, прозування, зниження піднесеної лексики оригіналу, суперечність між високим стилем і буденним змістом, "заземлення" образів літературного першоджерела, контраст між ідеальними прагненнями героя і його убогою натурою, самовикриття героя, мовленнєве "передражнювання", в основі якого лежить підміна лексики однієї національності іншою, перефразування окремих рядків тексту з додаванням власних, навмисна концентрація лексики, фразеології оригіналу, зіткнення різних стилістичних шарів та ін. Романи Тургенєва виявляють своєрідний пародійний прийом - пародійний паралелізм, який функціонально виходить за межі висміювання, розвінчування, традиційно закріплених за пародійною творчістю.

Більш оригінальними є жанрові пародійні утворення Тургенєва. Факти свідчать, що в його письменницькій практиці наявні не тільки традиційні, однозначні за своєю жанровою природою різновиди пародійної творчості, але й багато в чому новаторські, які тяжіють до поєднання різних жанрових ознак: пародія-епіграма ("Витязь горестной фигуры"), фейлетон-пародія ("Шестилетний обличитель"), драма-пародія ("Неосторожность"). Оригінальним є такий різновид тургенєвської пародії, коли матеріалом для пародійного використання послужило інше пародійне використання.

У ході проведеного дослідження було внесено корективи в існуючі жанрові дефініції тургенєвських пародій, у трактування їх функціональних можливостей. Так, наприклад, вірш "Витязь горестной фигуры" визначається його коментатором як літературна пародія. З цим, проте, важко погодитися, оскільки "другим планом" "Витязя ..." є не літературне джерело, а риси характеру молодого Достоєвського. Тому "Витязь горестной фигуры", на думку дисертанта, не літературна, а побутова пародія. У статті, присвяченій віршу "Кнут”, він кваліфікується як пародія на пушкінський "Цветок". Однак вірш "Кнут", як і всі зафіксовані в дисертації приклади пародійного звертання Тургенєва до Пушкіна, до якого він незмінно ставився з підкресленим пієтетом, - не пародія на "Цветок" Пушкіна, а пародійне його використання з метою, яка лежить за межами пушкінського твору.

Розглянуті в дисертації приклади тургенєвського пародійного використання переконують в тому, що воно може мати не тільки позалітературну спрямованість (загальноприйнята точка зору), його об'єктом можуть виступати і літературні явища - письменницька оцінка, літературний журнал, тип літературного героя. Слід до цього додати, що тургенєвські пародійні використання уточнюють уявлення про цей різновид літературної пародії, оскільки традиційно сферу його побутування обмежують лише рамками поетичної творчості. Між тим Тургенєв дав яскраві зразки використання "енергії чужого слова" не тільки поетичних, а й прозових творів - романів "Евгений Онегин", "Герой нашего времени".

У пародіях і пародійних описах Тургенєва відчутно формувався той гротескно-сатиричний струмінь його творчості, який з особливою чіткістю виявився в романах "Дым", "Новь" і здавався несподіваним частині сучасників письменника. Пародійна творчість Тургенєва збагачує наші уявлення про його особистість, яку нерідко однобічно забарвлюють у меланхолійно-елегійні тони. "Сумний Тургенєв" (у характеристиці О.М.Горького) мав чималий запас гумору, дотепності, уїдливого сарказму.

Проведене дослідження значною мірою уточнює існуючий погляд на місце пародійного начала у спадщині видатного художника слова. Стало очевидним, що воно не маргінальне явище у творчому світі Тургенєва, а його важлива складова частина. Не випадково інтерес до пародії супроводжував письменника практично протягом усієї його творчої діяльності.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНІ У ТАКИХ РОБОТАХ

1. Т.В. Путинцева (Мельникова). Драматическая сценка "Нечто, или Чемодан" И.С. Тургенева как литературная пародия // Мировая литература в школе и вузе. Збірник статей. - Харків. - 1996. - Вип. 5. - С. 35-40.

2. Т.В. Путинцева (Мельникова). К вопросу о пародийности комедии И.С. Тургенева "Неосторожность" // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Збірник статей. - Харків. - 1997. - Вип. 2/7/. - С.29-34.

3. Т.В. Мельникова. О пародийном мотиве в рассказе И.С. Тургенева "Татьяна Борисовна и её племянник" // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1998. - Вип. 3/14/. - С.70-76.

4. Т.В. Мельникова. Об эпиграмме-пародии И.С. Тургенева и Н.А. Некрасова "Витязь горестной фигуры" // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1998. - Вип. 5/16/. - С.13-17.

5. Т.В. Мельникова. Пародия у И.С. Тургенева как акт творческой критики // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1998. - Вип. 10/21/. - С.44-50.

6. Т.В. Мельникова. А.С. Пушкин в пародийном мире И.С. Тургенева // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1999. - Вип. 1/22/. - С.29-34.

7. Т.В. Мельникова. Роман "Евгений Онегин" в пародийном мире И.С. Тургенева // Актуальные проблемы современного пушкиноведения. Материалы международной конференции, посвященной 200-летию со дня рождения А.С. Пушкина. 17 - 18 мая 1999 г. - Харьков. - 1999. - С. 44-45.

Размещено на Allbest.ru