Біографія Пантелеймона Куліша

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Біографія Пантелеймона Куліша

2. Внесок Пантелеймона Куліша в українську культуру

3. Кулішівка

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

П. Куліш - видатний поет і прозаїк, драматург і перекладач, критик і публіцист, історик, етнограф, мовознавець і культурний діяч. Це була надзвичайно обдарована людина, з енциклопедичною освітою. Він перший почав писати укрійїнською мовою історичні праці, перший український критик-професіонал, автор першого історичного роману й талановитий перекладач, відомий мовознавець клав основи нашого українського правопису, створив український буквар і першу «Граматику» для навчання українських дітей рідної мови.

У чому суперечливість світогляду П. Куліша? Світогляд Куліша дуже складний. В його основі лежить, безперечно, ідеологія українського націоналізму, але є в ньому як козакофільські, так і антикозацькі мотиви, є, на жаль, захоплення Петром І і Катериною II, на підставі чого відомий український вчений Сергій Єфремов назвав Куліша «дволиким Янусом».

Провідною темою творчості письменника була тема соціальної і національної долі українського народу, його мови, культури. Чорна рада» - перший український історичний роман. В основу його покладені реальні історичні події, що відбувалися в Україні. Головним мотивом роману є боротьба за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького. Це дуже складний час в нашій історії, відомий ще як період великої Руїни. П. Куліш - автор першого українського фонетичного правопису, він створив український буквар і першу «Граматику» для навчання дітей рідної мови, уклав першу збірку «Сільської бібліотеки для українського читача».

Куліш перекладав твори Шекспіра, Байрона тощо. Завдяки таланту і дивовижній працездатності українське письменство збагатилось численними перлинами світової літератури, він також був першим критиком-професіоналом. У Петербурзі він опублікував фольклорно-історичну етнографічну збірку «Записки о Южной Русі», про яку Шевченко висловився так: «Пречудова і благородна праця. Брила в сучасній історичній літературі». Куліш засновує разом з братом дружини Василем Білозерським україномовний журнал «Основа», в якому побачив світ його нариси з історії України - «Хмельниччина» і «Виговщина». Цій діяльності він присвятив усього два роки, адже за цей короткий час об'єднав навколо себе чимало світлих талантів України, опублікувати твори і цим заявити всій імперії, Європі: українська література, незважаючи на дикі заборони, живе, бореться, дух українства не знищений.

1. Біографія

Народився Пантелеймон Куліш 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині. Батько його походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши права на нього, займався сільським господарством, мав власний хутір.

Грамоти П.Куліш навився удома, від старшої сестри Лесі. Від неї, а також від неписьменної матері перейняв багато пісень, приказок, прислів'їв.

Освіту продовжив у Новгород-Сіверській гімназії директором якої був І. Тимківський - український педагог і письменник. Під його впливом у П. Куляша пробудився інтерес до народної творчості. Особливо велику роль відіграв у цьому збірник українських народних пісень, записаних М.Максимовичем. Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори. Не закінчивши гімназії, П.Куліш зайнявся приватним учителюванням. куліш український поет

У 1837-1839 рр. навчається як вільний слухач у Київському університеті. Але царський міністр народної освіти Уваров, який інспектував цей учбовий заклад, дав вказівку виключити студентів походженням з “податных сословий”, тобто не дворян, які поширюють “неспрокойствие, безнравственность и неуважение к власти”.

Важливою сторінкою в житті П. Куліша є його довголітнє знайомство та дружба з Т. Шевченком. Їх єднала любов до України та її народу, її мови, славного минулого, прагнення служити батьківщині. “Глибинне чуття своєї народності була в обох їх однакою”, - зазначав П. Куліш. - Але було багато чого - й істотного! - що розділяло їх”. Письменник пізніше писав: “...це зійшовся низовий курінник, січовик із городовим козаком-кармазинником. А були справді вони представите лі двох половин козаччини... Один учивсь історії просто від гайдамацьких ватажків, читав її з ураженого серця козацького...; другий до розумувався української бувальщини від такого коліна, що з предку-віку не знало панщини...” І треба сказати, П. Куліш досить точно визначив ті відмінності, що й привели до розходжень ідейного характеру.

П. Куліш був учасником Кирило-Мефодіївського товариства. У 1845 р. переїхав до Петербурга, де викладав словесність у гімназії, а в університеті -російську мову іноземним студентам, самостійно вивчав іноземні мови, оскільки замислив зайнятися перекладацькою діяльністю.

На початку 1847 р. у Варшаві його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

Власноручна приписка царя Миколи І веліла: “Запретить писать и на службу в Вологду”. Замість Вологди П . Куліша було відправлено в Тулу.

Загальноєвропейське захоплення романтизмом сприяло українському відродженню, пожвавленню національного руху. Особлива роль у такому процесі належала культурним діячам Слобідської України, які на початку XIX ст. почали активно видавати українські книжки, звертатися до народних джерел. Започаткували новий рух харків'яни і полтавці.

У Харкові створюється громада літераторів, публіцистів, істориків, етнографів: Гулак-Артемовський, Квітка-Основ'яненко, Срезневський, Ростовський, Лук'янович, Метлинський, Кухаренко, Корсунь, Петренко, Корнецький, Писаревський та ін. Важливо зазначити, що вирішенню проблем національного відродження тоді сприяла діяльність вчених Харківського, а згодом і Київського університетів. Серед української інтелігенції саме кирило-мефодіївці піднімають рівень творчості до зразків європейської культури і науки. Тоді визначне місце в середовищі інтелігенції займає Пантелеймон Куліш (1819-1897).

Своєрідною спробою утвердження української ідеї стала його так звана хутірна філософія. Поняття хутір в інтерпретації Пантелеймона Куліша це своєрідний символ української національної свідомості, духовний космос народу, система його традицій, колиска і скарбниця духовних цінностей. Хутір як духовно-етнічний комплекс ототожнюється з поняттям культура. Хутір - антипод цивілізації, що ототожнюється з поняттям місто. Пантелеймон Куліш відстоює відому ще з часів Жан-Жака Руссо ідею про те, що цивілізація (городська культура) негативно впливає на народні звичаї, мораль і культурні традиції, але взагалі не проти технічного прогресу і досягнень західної цивілізації, заперечує лише її прояви, що руйнують національні культурні традиції, успадкований спосіб життєтворення, загальнолюдську мораль, рідну мову.

2. Внесок Пантелеймона Куліша в українську культуру

Постать Пантелеймона Олександровича Куліша в українській фольклористиці другої половини ХІХ століття одна з найзначніших. Це дивовижний талант універсального типу, чия багатогранна діяльність ще належним чином не вивчена і не спопуляризована. Коли називаємо ім'я Пантелеймона Куліша, то в контексті зі словами “робота”, “творчість” органічно вживаємо поняття “вперше” та “Україна”.

Літературно-художню, наукову творчість П. Куліша вважають за подвижницьку та новаторську: він першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став “батьком” українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту “Чорну раду” видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис (“кулішівку”), яким, із незначними змінами, користуємося і нині. Перший вимогливий і доброзичливий критик та побратим Т. Шевченка (і загалом перший літературний критик-професіонал), П. Куліш був також першим біографом, упорядником і видавцем повного зібрання творів М. Гоголя, першим перекладачем українською мовою творів Шекспіра, Байрона; першим, разом з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким, здійснив повний український переклад Біблії.

Щодо власне фольклористичних напрацювань, то й тут П. Куліш відзначився не одним вагомим “вперше”. Зокрема, вперше в історії української фольклористики він ще 1844 року, на початку своєї діяльності (очевидно, під впливом збірок і праць М. Максимовича, П. Лукашевича, О. Бодянського, М. Костомарова, М. Грабовського), розробив проспект багатотомнового серійного видання фольклору за широкою комплексною назвою “Життя українського народу”. До восьми запланованих томів мали ввійти різножанрові фольклорні матеріали: пісні, думи, казки, легенди, перекази, прислів'я, загадки тощо. Про це відомо з листів П. Куліша до М. Погодіна та до М. Юзефовича.

Перше серійне видання українського фольклору, що мало побачити світ за десять-п'ятнадцять років, здійснити П. Кулішеві, на жаль, не вдалося. До певної міри цю блискучу ідею аж через тридцять літ втілив у життя Павло Чубинський. Щоправда, П. Куліш таки зумів частково реалізувати ідею антології в двотомнику “Записки о Южной Руси” - “Записки про Україну” (в автографі - “Етнографічні записки…”). В історії української етнографії, зазначав І. Франко, “...ім'я Куліша тривко записане його “Записками о Южной Руси”.

Видання двох томів (1856 року - першого, а 1857-го - другого) “Записок о Южной Руси” було не лише визначною подією в тогочасній фольклористично-етнографічній думці, а й своєрідним проривом українського питання в панівне великодержавницьке науково-культурницьке середовище, сміливим жестом патріота-романтика, котрий відмовлявся вже від замилування старовиною в ім'я ідеалізації минулого, а прагматично розраховував на те, щоб “внутрішній образ України колишньої” порівняти з сучасним станом, привернути увагу збирачів, дослідників і письменників, загалом освічених і багатих людей до потреби звернутися до невичерпних народних джерел.

П.Куліш перевів на нові, сучасніші шляхи українську прозу, створивши зокрема, перший класичний українсьий роман “Горна рада”. Він був поетом, який розпрацював і набагато розширив жанрово-стихьове поле української поезії, освоївши для неї чимало мотивів і форм поезії світової, збагативши скарбницю рідного слова перекладами Біблії, творів Шекспіра (переклав __ п”єси), Гете, Шіллера, Байрона, Гейне, Пушкіна, Некрасова, Фета, інших видитних поетів. На широкому полі української культури XIXст., де ще багато було і незайманої цілени, і перелогів, він виконував першопрохідницьку роботу і був поряд з М.Костомаровим, одним з перших українських критиків та літературознавців, упорядником і співтворцем збірки “Записки о Южной Руси”, видавцем популярної серії “Сільська бібліотека”.

Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав з російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).

Куліш систематично працював у царині перекладу, твердо переконаний, що найвидатніші світочі європейського письменства мають стати здобутком письменства українського. Не знижуватись до популярного переказу для простолюду, а навпаки, дорівнятись вершин творчої думки -такою уявлялися перспектива і завдання українського перекладу романтикові Кулішеві.

Вважаючи мовну реформу І. Котляревського невдалою, П. Куліш марив про «староруську» мову як літературну. Осмислюючи Кулішів перекладацький стиль, М. Зеров звернув увагу на його «теорію староруського відродження», згідно з якою староруська (староукраїнська) літературна має синтезувати здобутки старої книжної мови і виражальні ресурси мови народнопоетичної. Тому в лексиці Кулішевих перекладів відсутні бурлескні фразеологізми, натомість значне місце посідають старослов'янізми, які надають їм урочистого, піднесеного, хоча нерідко й важкуватого для сприйняття характеру. «Далеко менше шкодить цей словник перекладам з Ґете та Байрона»,-- зазначив М. Зеров.

Від англійських, німецьких, італійських поетів П. Куліш переніс на український ґрунт октаву, Спенсерову дев'ятивіршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.

3. Кулішівка

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ? та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

З 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

Висновок

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, з багатьох європейських мов, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.

Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша - неоднозначна, суперечлива. “Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією., Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей..” - так відгукнувся про нього І.Франко в “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.”.

Внесок П.Куліша в українську культуру, мову та літературу вагомий і безперечний. Довгий час у роки сталінщини та брежнєвського застою - його ім'я згадувалося дослідниками здебільшого в негативному плані, твори майже не видавалися. У роки відродження української культури П.Куліш, його творчий доробок поціновується об'єктивно і займає належне йому вагоме місце.

Використана література

1.Культура українського народу: навчальний посібнік / В.М.Русанівський, Г.Д. Вервес, М.В. Гончаренко-К: Либідь,1994.

2.Історія української культури. За загальною редакцією Івана Крип”якевича -К.:Либідь. 1994.

3.Лекції з історії світової та вітчизняної культури. За видавництвом А.В. Яртися, С.М.Шиндрика, С.О.Герепанової. -К.: Львів. 1994.

4.Читать полностью: http://tvori.com.ua/perekaz-z-vidpovidyami-do-temi-zhittya-i-tvorchist-pantelejmona-kulisha/#ixzz2keJk3eei

5.Читать полностью: http://tvori.com.ua/perekaz-z-vidpovidyami-do-temi-zhittya-i-tvorchist-pantelejmona-kulisha/#ixzz2keJXTvbw

6.Енциклопедія українознавства. - Львів: НТШ, 1993

7.Нариси історії української культури у персоналіях, Коломия, 2005р.

8.„Хай святиться ім'я твоє”. Видавничий центр „Фенікс”, Львів, 1998р.