Життя і творчість Андрія Чайковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хорольська гімназія

Реферат

з української літератури

Життя і творчість Андрія Чайковського

Виконала

учениця 7А класу

Радченко Тетяна

Хорол 2012

На карті літературного неба з'явилась ще одна маленька зоря -- місто Коломия, осяяне славою Андрія Чайковського. Світилась вона впевнено і довго. Світить і тепер -- крізь час і простір. Здавалося б, минуло... А залишилось щось особливе -- пам'ять. Відкинувши величні та скороминущі події з життя цієї непересічної людини, бачимо його душу, його біль і переживання. Адже Андрій Чайковський -- не просто Людина. Він -- яскрава зірка, приклад для інших. Приклад людяності, високого духовного лету і дару від Бога.

Мало є таких досліджень, які б сміливо і справді зірково висвітлили життя видатної людини насамперед як особистості, а вже потім -- як митця, діяча літератури, творителя текстів. Олі Мандзюк удалося це зробити в своїй дослідницькій роботі, представленій на розсуд журі конкурсу "Славетні українці". Творчий підхід і володіння достатньою кількістю матеріалу зробили цю працю кращою серед кращих. То велике вміння розкодувати характер письменника, подати його людські риси через біографічні події, подивитись по-новому на вже досліджені речі.

На небесному обширі народжуються сузір'я -- суцвіття зодіакального циклу, за яким земні обивателі пророкують собі долю, сподіваються на удачу, визначають, яким шляхом іти далі. Однією з тих численних зірочок є Коломия, а її світлом -- Андрій Чайковський.

Якщо ви одного разу вийдете під склепіння вечірнього неба, побачите там найменшу зірочку в суцвітті -- будьте певні: це зоря нашої літератури, нашої духовної потуги, нашого часу і простору у безмежжі космосу. Коломия -- Космос -- Чайковський -- Україна... Цей ряд завжди можна продовжити до безмежжя, коли лет стає вільним, невимушеним, тривалим і піднесено-світлим, а потім перетворюється на згусток чистої, світлої думки. Нехай цей лет буде благословенний всесильною Божою ласкою. Нехай сіє у людські голови зоресяйні зерна знань, добра і незмінної віри в те, що є у космосі зоря Вкраїна.

Український історик, правозахисник, дисидент, в'язень більшовицьких таборів В. Мороз у книзі "Серед снігів" пише: "Для нас уже стало традиційним нарікати на свою слабість. Насправді ж Україна показала унікальний приклад сили. Інші народи в наших умовах давно зникли, стали Провансом. А ми -- витримали! Яка ще заборонена мова дала таку багату літературу!"

Одне з найпочесніших місць у цій багатостраждальній літературі посідає Андрій Якович Чайковський, який поставив перед собою завдання посвятити свою творчу працю повістям з якоїсь історичної доби рідного народу, маючи на увазі виховання молодих поколінь у любові до своєї країни, до її історії. Чи знайдемо ми в світовому літературному процесі ще такого письменника?

Життя письменника склалося так, що йому з сім'єю довелося мешкати в декількох містах Галичини. Бережани на Тернопільщині, Самбір і Сколе -- на Львівщині, Рогатин, Коломия -- на Станіславщині... Ось ті куточки галицької землі, що надавали письменникові -- активному громадсько-культурному діячеві, захиснику прав знедоленого селянства -- снаги, енергії, віри в майбутнє українського народу.

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877 р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.

Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина (“Боян”, “Надія” тощо).

Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888 р., коли в народовській газеті “Діло” з'явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928 р.

Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них “сміявся”, а далі й зовсім покинув літературне писання “задля недовір'я в себе і невзгодин життя”. Можемо твердити, що особливості таланту А. Чайковського вимагали життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей -- серйозної історичної лектури, систематичних історичних знань. І він надовго замовк. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової служби і походу 1882 р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо. А. Чайковському було вже під сорок.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу “Літературно-науковий вісник”, що постав замість народовської “Зорі” та Франкового журналу “Житє і слово” і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу “літературно-критичну студію” Осипа Маковея “Андрій Чайковський”. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з'являлися окремими виданнями -- “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайся біді” (1908), “Не було виходу” (1927).

Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті “Своїми силами” (1902). Це твір про “шестидесятників” і “семидесятників” минулого століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті “З ласки родини” (1910) та в повісті “Панич” (1926).

Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої “ходачкової” шляхти. Уже перші твори цього тематичного циклу “Олюнька” (1895) та “В чужім гнізді” (1896) викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхи розвитку письменницького таланту А. Чайковського.

Заохочений до праці увагою Франка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Тільки з життя “ходачкової шляхти” він створив дві великі трилогії (“Олюнька” -- 1895, “В чужім гнізді” -- 1896, “Малолітній” -- 1919, “Своїми силами” -- 1902, “З ласки родини” -- 1910, “Панич” -- 1921).

Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: “Козацька помста” (1910), “Віддячився” (1913), “За сестрою” (1914), “На уходах” (1921), “З татарської неволі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І--ІІІ (1926--1929), “Украдений син” (1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник Михайло Кричевський” (1935) та багато інших.

Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя “ходачкової шляхти”, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману “Сагайдачний”. Було написано ще кілька творів і після “Сагайдачного”, але вони вже значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичної прози письменника.

Трапилося так, що після об'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958 р. після тривалої перерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів А. Чайковського “За сестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. “Каменяр” здійснив ще одне видання творів під назвою “Олюнька”. І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником -- із його “Сагайдачним”.

Останні шістнадцять років життя родини Чайковських минули в чарівному покутському містечку над Прутом -- Коломиї.

Весна 1919 року... Травень... Галицька армія не витримує наступу противника. Польсько-український фронт провалюється. Всім активним діячам культурно-освітнього життя, учасникам національно-визвольних змагань терміново доводиться евакуюватися. Передова галицька інтелігенція переїжджає в місця, де ще вирує український дух, звучить рідне слово. Чайковські вибирають Коломию.

Дуже тяжко було родині письменника розставатися з Самбором, де з 1 листопада 1918 року Андрій Якович працював повітовим комісаром (старостою) ЗУНР. Цікава адвокатська робота, зустрічі з провідними культурно-освітніми діячами, участь у політичних справах національно-визвольних змагань плекали в серці Андрія Чайковського надію, що містечко Самбір стане постійним місцем проживання. Однак життя розпорядилося інакше.

Андрій Якович Чайковський -- свідомий українець. Він -- член Українського національно-демократичного об'єднання, з 1917 р. по 1919 р. -- активний учасник соціально-національних змагань, один з перших керівників оборони Львова від нападу польсько-шляхетських легіонів, активний діяч проголошеної у Львові в листопаді 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки.

Середина травня 1919 рік Коломия "під румунським постолом". Проте тут, у місті над Прутом, ніби в іншій державі, ангелом-хоронителем родини Чайковських став недавній старшина УСС, і зять Володимир Бемко. І затишна бухта під назвою Коломия, таки припала до серця самбірським скитальцям, бо мала давно відомі в краї, видавничі, мистецькі надбання. Але й тут діяло правило: "Бий своїх, аби чужі боялися". З цього приводу не можемо не згадати пріснопам'ятний судовий процес з тодішнім директором Українського Народного дому Прокопом Мостовичем, який, очевидно, з намови польських владоможців домагався виселення Чайковського з апартаментів цієї інституції, та ганебно програв справу у двох інстанціях...

Попри те родину Чайковських єднали щирі стосунки з передовими людьми міста, зокрема екс-сенаторкою, й літераторкою Оленою Кисілевською, на квартирі якої замешкувала донька Чайковських Наталя Трач, яка вийшла заміж за рідного брата відомого актора галицької сцени, коломийця Володимира Блавацького (Трача). При пологах вона померла, забравши зі собою в могилу одного з немовлят-близнюків... В цій саме кам'яниці, з подачі дружини Андрія Чайковського Наталі, 1925 р. започаткувався часопис "Жіноча доля". Частими гостями, тут, на тодішній вулиці Костюшки, 25, (тепер Театральна) були журналісти цього альманаху Ірина Вільде, Іван Зубенко... В цих стінах, де формувався музей народного мистецтва Гуцульщини, А. Чайковського знали ще, як щедрого жертводавця.

Так минуло п'ятнадцять сповнених творчої енергії літ, у співпраці з Українським Національно-Демократичним Об'єднанням, активом "Рідної школи", іншими патріотичними рухами й організаціями, які в умовах польскої займанщини виховували істинних патріотів. А ще ж до коломийського періоду належить три десятки виданих й перевиданих книжок, які складають гідну літературну спадщину Андрія Чайковського.

Сам письменник вірив у майбутнє української держави, події 1919 року вважав за національну катастрофу. У своїх споминах він писав, що по приїзді в Коломию відчував "стан найстрашнішої депресії": "Я був близьким божевілля, і лиш якесь чудо, що я не наложив на себе руки з відчаю, щоби покінчити свої страшні душевні муки" . Андрій Чайковський з дітьми.

В Коломию Чайковські переселились великою сім'єю (десять осіб). Вони найняли приватне помешкання на вулиці Падеревського. Сім'я була в дуже тяжкому становищі: без домашніх речей, грошей, роботи. Згодом главі сім'ї було дозволено відкрити адвокатську канцелярію. "Але й тоді, -- згадував син письменника Микола Чайковський, -- він, видатний на всю Галичину адвокат (з тридцятилітнім стажем) приймав своїх перших клієнтів у невеличкій кімнаті, яку йому відступив місцевий голяр за своїм "салоном"; там батько сидів і, очікуючи відвідувачів, гірко плакав..."

Мабуть, долею вже так закодовано, що саме в цей складний життєвий момент появляються нові непередбачені випробування: 24 травня 1919 року румунські війська вступили в Коломию. Жителі міста, особливо українці, опинилися в скрутному становищі.

Румунська влада проіснувала в місті всього три місяці. У вересні в Коломиї владу перебрала польська військова адміністрація. За цей короткий час ім'я Андрія Чайковського в Коломиї стало популярним і знаменитим. Як адвокат він виграє одну за одною судові справи, а ще бере активну участь у громадському житті міста. З 1919 року в різних коломийських виданнях появляються його твори.

1920 року українська громада Коломиї надала Андрієві Чайковському помешкання в Народному домі (нині -- Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).

Чому саме в Народному домі? Адже на цей час це була одна з найкращих споруд, де містилися товариство "Родина", хорове товариство "Боян", спортивне -- "Сокіл", учительська семінарія, товариство "Сільський господар", дівоча народна школа імені княгині Ольги, перукарня і ресторан.

За переказами коломийських старожилів, частину першого поверху Народного дому захопили поляки. Тут військові розмістили коней. Завдяки вмілим адвокатським діям Андрія Чайковського вдалося відвоювати приміщення, залишити його за українською громадою. У винагороду за виграну справу громада дозволила Андрієві Чайковському з сім'єю оселитися в трьох кімнатах на другому поверсі.

У 20-ті роки в місті над Прутом перетнулися життєві шляхи Андрія Чайковського, Антона Крушельницького, Володимира Кобринського, Ярослава Лукавецького... Коломия, практично, утримувала позиції другого після Львова міста у видавничій справі.

Андрій Чайковський у Коломиї належав до мистецького середовища, яке творили композитор Ярослав Барнич, художник Ярослав Лукавецький, диригент коломийського "Бояна", професор гімназії Роман Шипайло, письменник, гімназійний професор Петро Франко, театральний діяч Олекса Скалозуб та багато інших діячів культури. Андрій Чайковський співпрацював з різноманітними товариствами, гуртками, клубами: був активним членом "Просвіти", душею і серцем вболівав за розвиток освіти не тільки серед молоді, а й серед дорослих.

22--24 вересня 1929 року перебував у Львові на освітньому конгресі з нагоди 60-річчя "Просвіти". Тут познайомився з професором, знатним педагогом Софією Русовою, обмінювався думками про поліпшення просвітницької роботи з професорами Іваном Галущинським, Борисом Мартосом, Степаном Сірополком, Іваном Бриком, докторами Костем Левицьким, Михайлом Бращайком, Володимиром Лисим, Арсеном Річинським, Богданом Чайківським, Степаном Шахом, Петром Холодним, виступав з підтримкою просвітницьких ідей Антона Крушельницького. Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство "Союз Українок". Як згадувала Володимира Пригродська, у помешканні Чайковських у Народному домі щонеділі збиралися жінки-активістки, вели мову про облаштування побуту, читали нові видання, інколи читали ще не надруковані твори письменника, хоч сам Чайковський не любив, коли його називали письменником.

Разом з просвітницькими діячами Ольгою Дучимінською, Іриною Вільде, Іваном Зубенком дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи "Жіноча доля", "Світ молоді", "воля", які видавала Олена Кисілевська. Мабуть, сам Бог послав цій родині зятів-однодумців. Володимир Бемко мав природжений хист до військової справи, був добрим організатором. У ніч на 1 листопада 1918 року він "здійснив військовий переворот у Коломиї і в період ЗУНРу очолив міську управу. Саме його стараннями місто змогло направити під Львів сотні стрільців-добровольців, а також зорганізував Окремий Коломийський Курінь".

Високоосвіченим, обдарованим музично був інший зять -- доктор Роман Ставничий. Він повернувся в Коломию 1921 року з табору військовополонених УСС й одразу ж активно включився в громадське життя міста. Працював у адвокатській канцелярії тестя й одночасно диригував у хоровому колективі товариства "Коломийський Боян". Цей співучий колектив під керівництвом Романа Ставничого був знаним і популярним не тільки в Коломиї, а й по всій Галичині.

Важливою подією в житті самого письменника, його друзів, однодумців та шанувальників був 40-літній ювілей літературної діяльності, який відзначали 2 березня 1929 року в залі Каси щадничої (тепер -- приміщення Народного дому в Коломиї).

Це свято готувалося за участю товариств "Просвіта" майже з усіх населених пунктів Коломийщини. За свідченням сучасників, зала була переповнена, не допомагала навіть сотня додаткових стільців, розставлених попід стіни, так що через брак місця багато бажаючих змушені були ні з чим відійти, від каси.

Ювіляра з дружиною до зали привели годині о восьмій вечора. По обидва боки проходу стояла шкільна молодь, гімназисти, пластуни, вихованці "Рідної школи"; вони вітали письменника вигуками "Слава!"

Коломийці справді вклали душу і серце, щоб ювілей Андрія Чайковського запам'ятався надовго.

Наступні три роки життя Андрій Чайковський віддав адвокатській праці, писав літературні твори. Так, 1930 року видано "Четверту заповідь", 1931-го -- "За чужі гріхи", 1932-го -- "Чар-зілля".

Родина Чайковських жила вірним подружнім життям: Андрій і Наталія були прикладом для багатьох подружніх пар. Не одна сім'я у поважному віці із замилуванням оглядалася, коли Чайковські з дітьми й онуками прогулювалися містом.

17 вересня 1934 року зяті, сини, дочки, онуки, друзі відсвяткували п'ятдесятиліття подружнього життя Чайковських -- золоте весілля.

На день 21 вересня 1934-го припала золота дата вінчання, адже пів віку тому доля правника-початківця Андрія Чайковського звела з вчителькою Наталею Гладилович. Того дня зранку всі були на службі Божій в Коломийській Святомихайлівській церкві. Подружня пара приступила до св. Причастя. На Літургію були делеговані представники кількох місцевих товариств, було по родинному затишно і весело. Однак осінні краєвиди за вікном навіювали депресію, пов'язану з прогресуючою, невиліковною хворобою письменника...

«Якби я видужав, казав своїй дружині, і міг би працювати, я написав би ще одну повість, але вона була б зовсім інша, як усі попередні».

Але цьому, на жаль, не судилося збутися. Ставало гірше зі здоров'ям, і нічим не міг зарадити помираючому Чайковському лікар Володимир Ганківський. А на Різдво, взагалі розплакався, як дитя, бо життєлюбом був, який враз гостро передчував свій близький кінець. Перед Великодніми святами Чайковський забажав висповідатися, і декан Коломиї Олександр Русин віддав свідомому своєї близької кончини "кілька полудневих годин на розмову і потіху". Святі Таїнства приймав лежачи, бо не міг уже сидіти, проте і з цього сумного епізоду не оминув покепкувати, сказавши: "Тепер маю уже пашпорт на другий світ".

...Напружена щоденна праця, втрата дочки Ольги, багато інших причин викликали в Андрія Чайковського невиліковну хворобу -- рак шлунка. Після операції у Львові (19 січня 1934 року) почалося різке погіршення зору, слуху, бесіди, ходи. А 2 червня наступного, 1935 року, о дев'ятій годині вранці Андрій Чайковський помер.

Похорон відбувся 4 червня і вилився у велику національну маніфестацію. В останню путь письменника проводили від Народного дому, де він прожив останні п'ятнадцять років. Василь Сімович писав, що такого здвигу народу Коломия ще не бачила.

Тисячі шанувальників творчості Андрія Чайковського з'їхалися до Коломиї. Розповідають, що процесія розтяглася від ратуші до церкви святого Благовіщення. Тіло покійного везли чотири чорні коні, що, мабуть, було символом трауру. Із прощальними словами виступили від українських письменників Роман Купчинський, від Бережанщини -- голова філії "Просвіти" доктор Михайло Західний. Делегація з Бережанщини привезла з собою землю з гори Лисоні. Цю землю покладено у могилу Андрія Чайковського.

Коломийські студенти несли вінок, майстерно вписаний у раму, яку кількома роками раніше виготовив сам письменник (тепер вона зберігається в музеї в Коломиї). Вдячна молодь на вінку зробила напис "Великому вчителеві -- українське студентство".

Поховали славного письменника на центральному цвинтарі поблизу найстарішого Божого храму в Коломиї. Сотні вінків скорботно сповіщали: навіки відійшов від нас той, хто своєю великою людяністю, невтомною працею прославив Коломию на всю Галичину, на весь світ.

Коломийська літературна спадщина Андрія Чайковського -- взірець творчої активності. Не зважаючи на те, що в місто він приїхав у поважному віці, письменник наполегливо працював. Тут з'явилися твори "Олюнька" (1920 р.), "На уходах" (1921 р.), "Віддячився"(1922 р.), "Олексій Корнієнко" (1924 р.), "Побратими" (1927 р.), "Три казки діда Охріма" (1927 р.), "Автократ" (1929 р.), "Четверта заповідь", "Сонце заходить" (1930 р.), "За чужі гріхи", "Віддячився" (1931 р.), "За чужі гроші", "Чар-зілля" (1932 р.), "За наживою" (1934 р.). Деякі з цих творів перевидавали кілька разів у різних видавництвах. Загалом, за життя письменник видав 32 книжки.

Повісті, оповідання коломийського періоду життя -- це ніби другий період творчості. Недаремно він писав: "Я поклав за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі нашу історію козацького періоду і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався. Праця така вимагає багато труду й студій, багато легше фантазувати на теми буденні з життя".

Його твори друкувалися у видавництвах Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Станіслава, Чернівців, а також у Кракові, Берліні, Відні, Празі, США й Канаді. Незвичайної долі серед усієї літературної спадщини Андрія Чайковського зазнав найбільший за обсягом твір -- історичний роман "Сагайдачний". Ще на Самбірщині у нього виник задум написати твір про Петра Конашевича-Сагайдачного. У передмові до першого видання "Побратими", яке вийшло 1918 року у Львові, автор писав: "Бо, крім пісні про Сагайдачного, "що проміняв жінку на тютюн та люльку", широкий загал про Конашевича мало знає". До цього в 1917 році у Відні він видав історичний нарис "Петро Сагайдачний".

Про те, що Андрій Чайковський мав серйозні наміри відносно свого історичного роману, свідчить його лист до Василя Стефаника від 1920 року, в якому він запитує: "...де б можна було видати історичну повість "Сагайдачний" у п'яти томах?" . Та видання роману розтяглося на довгий період: друге видання "Побратимів" з'явилося 1927 року в коломийському видавництві "Ока".

Із передмови до першого видання дізнаємося, що над рукописом "Побратимів" в історичному плані працював сам Михайло Грушевський. "Я упросив пана професора М. Грушевського прочитати рукопис. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити з цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститись цілий життєвий шлях гетьмана", -- згадував письменник.

Проаналізувавши обидва видання "Побратимів", літературознавці дійшли думки, що А. Чайковський для М. Грушевського став "ревнивим прихильником висвітлення історичних подій". "Нам невідомо, що саме правив авторитетний історик в повісті "Побратими", але зіставлення першого видання 1918 року, і другого -- 1927 року свідчить, що значні історичні неточності, допущені в першому виданні, виправлені в другому".

Сам Андрій Якович у передмові до другого коломийського видання пише: "Не везло мені з моїм "Сагайдачним", над котрим я працював більш як тринадцять років. Видавництва, до яких звертався, вважали твір то задовгим, то видання задорогим. Рухливе видавництво "Ока" в Коломиї взялося за видання трьох частин. На разі я довів до тої хвилі, коли Сагайдачного вибрано гетьманом України. Перша частина "Побратими" -- від хлоп'ячого віку до прибуття на Січ. II--III частини "До слави" -- аж до вибору по кримськім поході на Кафу. Коли мені Господь допоможе, викінчу IV і V частини під назвою "Гетьман".

Повість "До слави", друга частина роману, єдиний раз вийшла окремим виданням 1929 року в Тернополі, у видавництві "Чар-зілля" і була приурочена до 40-річчя літературної діяльності А. Чайковського. Та зразу ж після виходу другої частини весь її тираж було знищено польськими властями як твір, що кликав до "бунту", "непокори". Один із примірників цього рідкісного видання зберігається у Львівській науковій бібліотеці АН України імені Василя Стефаника. Заключні IV і V частини цього твору так і не побачили світ. Є різні версії. Вважають, що через фінансові труднощі коломийські видавці не змогли надрукувати двох останніх частин і автор змушений був продати рукопис за кордон, або, що найправдоподобніше, -- рукопис загубився в його родичів.

Повне видання цього твору (три частини) здійснено в Києві аж через 54 роки після смерті Андрія Чайковського у видавництві "Дніпро", хоч Любомир Кречковський стверджував, що видання "Сагайдачного" у такому ж обсязі колись видали в Америці.

Цікавою сторінкою життя А. Чайковського є його листування. В українському літературознавстві ще не систематизовано й не опубліковано рукописної та епістолярної спадщини письменника, який листувався з К. Студинським, Я. Гординським, В. Охрімовичем, В. Щуратом, І. Огієнком, А. Шептицьким, В. Стефаником, І. Франком та іншими письменниками, вченими, просвітницькими діячами.

Для того, аби заповнити прогалини у висвітленні національної історії А. Чайковський поринув у романтичні перипетії козацької тематики. З того кращого доробку можна назвати повісті: "За сестрою" (1907), "Віддячився" (1913), "На уходах" (1921), "Олексій Корнієнко" (у трьох частинах 1926?29), "Полковник Михайло Кричевський" (1935), "Перед зривом" (1937)... Та найвиразнішим за сюжетним розвитком пронизане епічне полотно-роман "Сагайдачний", та доля його виявилася доволі незахищеною перед тодішніми політичними реаліями. Частина рукопису безслідно зникла в перебігу подій Першої світової війни, і тільки після її закінчення авторові вдалося видати перші розділи під назвою "Побратими" (в-во Осипа Кузьми "Ока", 1927 р.).

Наступні частини "До слави", побачили світ 1929 та 1932 роках в Тернополі й Коломиї., за сприяння Василя Стефаника, й Антона Крушельницького, як редактора. Але й надалі смуга перешкод супроводжувала письменника. Ось, як подається про той період у 12 числі коломийського журналу "Жіноча доля", за 15 червня 1929-го: "У вівторок 28 травня відбулася перед трибуналом суду окружного, як трибуналом, в Тернополі устна розправа в справі конфіскати історичної повісті з часів гетьмана Сагайдачного "До слави", яку заняло дня 3 січня ц.р. тернопільське староство, а опісля прокуратура при окружнім суді в Тернополі". І тільки 1933-го завершення тринадцятилітньої праці побачило світ у Коломиї. Це була історична розвідка "Запорожжя".

"До сеї пори я ще ногою не був поза Галичиною, а тепер прийшлося мені йти в край далекий, звідки поворот дуже непевний", ? такі малооптимістичні рядки постеляться на папір у повісті "Спомини з-перед десяти літ", які стосуються кінця січня 1882 року. Тоді якийсь черговий капрал львівського гарнізону передав до оселі резервіста Чайковського мобілізаційну картку, яка внесла свіжі корективи в розмірений, повсякденний цивільний ритм. Австро-Угорський уряд спрямовував свою військову потугу на Балкани, до Боснії придушити повстання герцеговинців. Так імперія відстоювала в тому мілітарному конфлікті національні інтереси, бо Габсбургський престіл вважав за потрібне "...воскрешати завмерлу тут цивілізацію до нового життя, пристроюючи її в одіж нового крою".

Все змішалося в той пам'ятний прощальний вечір: розгубленість і сум'яття, товариська вечірка, наспіх зібрані стоси літератури у валізах, і нічний потяг на Перемишль... Побачене й пережите у складі 77-го піхотного полку Чайковський старанно нотував, а 1894 р. вийшло окремим виданням пізнавальних, повних пригод спогадів, які широко зацікавили галицьку спільноту, зокрема й Івана Франка.

Власне на тому творі "Спомини з-перед десяти літ" й зав'язалася дружба з Каменярем, який заохочував починаючого літератора та практикуючого самбірського адвоката писати далі. Після чотирьох літ "конципієнтури" (діловодства) Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. Натхненний схвальними відгуками про здобутки на літературній ниві він, одна за другою видає нарис "Вуйко", оповідання "Образа гонору", та родинно-побутову драму "Олюнька" "(1895), "Бразилійський гаразд", "В чужім гнізді"(1896), "Рекрут"(1897). Весь цей творчий доробок був написаний у цьому давньому подільському місті, де його знали, ще як "хлопського адвоката", бо обороняв селян від "лихварських п'явок". Тут знову проявилися організаційні якості при створенні "Січей", набуті, мабуть на війні. Можливо, під час тих парубоцьких спортивних виправ Чайковському бачилася козацька вольниця? Як би то не було, але саме йому довірили булаву кошового отамана, з повноваженнями в межах цілого повіту.

Ніхто інший так активно, як Андрій Чайковський, не популяризує серед москвофілів ідеї народовецького просвітянського руху, доказуючи власним прикладом, що рідною мовою треба вести справи в судах та установах. Разом з західноукраїнським композитором, Остапом Нижанківським, який доводився йому кумом, засновують хор "Боян". За ініціативи письменника стало до ладу протиалкогольне товариство "Відродження", а в Чернівцях виходить благодійна збірка "Алкогольні образки". Так громадська діяльність цого енергійного чоловіка набирає все більше обертів й стає загальнокраєвою. Він засновує, і стає на чолі першого в Галичині "Товариства українських журналістів і письменників", співпрацює з "Руським педагогічним товариством", аматорами "Руської бесіди", приймає участь в гуртку кооперативи "Народний Дім", співініціює відкриття "Руської бурси"?гуртожитку для малозабезпечених учнів.

Його ім'я фігурує серед співзасновників ощадно-позичкового т-ва "Надія", А це вже була неабияка праця для культурного і соціального розвою свого народу. Проте, як сам невдовзі напише: "...в "політику" я не бавився ніколи...". Хоча в його домі відбувалися далеко не аполітичні, таємні сходини студенства, зокрема збори "Молодої України", в яких приймали участь сини письменника Микола та Богдан. В запальних дебатах гартували дух майбутній історик Антін Лотоцький, та його брат Володимир... Не рідко юначий максималізм передавався й самому господареві дому, і тоді він ставав трибуном, до слів якого охоче прислухалися. Так, зважаючи на великий письменницький та громадський авторитет А. Чайковського, в жандармерії не насмілювалися кинути йому виклик.

У перших роках по смерті Андрія Чайковського відбувалися пам'ятні академії в багатьох більших чи менших містах і містечках Галичини, ба й навіть у Кракові, де під орудою літератора Богдана Лепкого створено комітет по вшануванню імені славного краянина. В Бережанах відкрили музей, в якому до початку Другої світової війни директорував д-р Франц Коковський. А у щойно створеному Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини відчинив двері меморіальний куток письменника, інтер'єр якого складався з робочого стола-б'юрка, на якому серед канцелярських приладів були гусячі пера, побіч стояв м'який плюшевий фотель і настільні дзигарі віденської роботи, на стінах світлини, прижиттєвий портрет самого А. Чайковського маляра М. Анастазієвського, посмертна картина пезля Ярослава Лукавецького, пара власноручно виготовлених дубових рам, які приніс його внук учень III гімназійного класу Андрій Ставничий. Про внутрішній вигляд кімнати свідчить тодішній "Переписний листок" виданий з нагоди VI з'їзду музейників, що відбувся в Коломиї 5?6 червня 1938 р.

Нагінка органів нової влади стосувалася всього того, що діялося на Західній Україні до 1939 року. Так в опалу потрапили твори і діяльність Андрія Чайковського, як представника "буржуазно-націоналістичного" керівництва краю. Одразу після Другої світової партфункціонери заборонили виставляти в музеї фото, де 1914 р. у Львові, А. Чайковський був зображений з архикнязем Фридрихом. 1955-го ЦК КПУ видав наказ згідно якого необхідно було очистити музейні виставки, фондосховища од ідеологічно шкідливих речей, які не співпадали з радянською моделлю побудови соціалізму. Благо всі речі вдалося передати на збереження родині Чайковських, зокрема синові Андрію. Свого часу він багато зробив для розвиту бібліотечної справи в Коломиї, однак при сторонніх волів не говорити про батька... Вийняток становив 1958 р., коли у львівському видавництві "Каменяр" вийшла збірка "За сестрою", а 1966-го вперше перевидали "Олюньку" нейтральні, здавалося б твори, та розголосу по обидвох протилежних таборах наробили чимало. Ще далеко було до того, аби крига замовчування таки повністю скресла.

Згадується передвечірній час 13 липня 1988 року, коли організована місцевим історико-культурним товариством "Поступ" громада рушила з вінками до могили Андрія Чайковського, аби вшанувати роковини його родин. Але й там, на цвинтарі було вельми велелюдно, у повітрі витав свіжий вітер перемін. Тут уперше відкрито прозвучало вільне слово, якого спрагло воліла нація. Опісля, ледь не всіх учасників акції переслідували т. зв. правоохоронці. Люди старшої генерації, які біля склепу-усипальниці ділилися з присутніми спогадами, потерпали від принизливих допитів та штрафів. Були серед них актор Ігор Салій, вчитель-пенсіонер Володимира Пригродська..., але ніхто не покаявся за вчинене, а навпаки, ці люди зі своїх потаємних сховків випозичали книжки А. Чайковського всім, хто їх бажав. Так у Покутській столиці виникла перша хвиля піднесення і обурення до властьімущих, яка й змела їх.

Це вже наступного року, з дозволу міськради проводилися вечори пам'яті, а в музеї розгорнуто виставку меморіальних речей А. Чайковського, які чекали свого часу у фондах. Тоді серед багаточисельних відвідувачів була й бережанська делегація, яка на згадку про довгоочікувану зустріч подарувала портрет письменника. 1?2 червня 1991 р. у гості до Самбора зібралися з візитом і коломийці, а до нас все частіше навідувалася ближня і дальня родина Чайковських. Справжнім товаришем музейників став внук письменника, диригент і музикант з Івано-Франківська Андрій Андрійович Чайковський.

Вже без остраху правилися панахиди за упокій його душі, й ставилися вистави, проводилися літературно-наукові читання, та спадало біле полотнище з пам'ятних плит, як це було при великому здвигу людности 16 травня 1992 р. в Коломиї, біля головного входу до музею, де проживав художник слова. Автор проєкту горельєфу С. Топорков. Захід проводив голова міськрайонного Товариства "Просвіта" Василь Глаголюк, вітальне слово мав й голова міськради Володимир Машталер, інші учасники дійства... А в середині цих сивих стін була готова до огляду літературна виставка. Свято завершилося в Народному домі спільним концертом творчих гуртів художньої самодіяльності поставлений силами тутешніх аматорів, а також з Самбора й Бережан, де, до слова, регіональний центр української книги пропонував добрий десяток різних видань творів А. Чайковського, які користувалися підвищеною популярністю.

До 60-річчя сумної дати, з дня смерті А. Чайковського в КМНМГіП мала місце акція, яка стала подією в культурних колах міста та за його межами. Мовиться про першу добротно ілюстровану книжку "Андрій Чайковський: штрихи до портрета на тлі Коломиї" журналіста, літературного дослідника Миколи Васильчука, та багаторічного охоронця фондів Любомира Кречковського, яка вийшла друком 1994 р. у коломийському видавничо-поліграфічному видавництві "Вік". Це також спільна праця музею, та міськрайонного Товариства "Просвіта". За такий подарунок від імені 28 правнуків, коломийській громаді склав подяку о. Гліб Чайковський зі США.

8 червня 2003 року в КМНМГіП знову урочистості з нагоди відновлення меморіальної кімнати А. Чайковського. В рамках святкування відбулася презентація трьохтомника "Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Документи." Вступне слово мала директор музею Ярослава Ткачук. Вітальну промову до присутніх виголосив міський голова Богдан Юращук. Львівський гість, кандиат історичних наук, директор Наукової Бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка Богдан Якимович розповів про те, як йому працювалося над збиранням матеріалів до згаданого видання. Думками з приводу визначної події поділилася директор бережанського музею книги Надія Волинець, голова коломийського товариства "Поступ" Ярослав Полатайчук, онук Андрія Чайковського Андрій Ставничий.

Сьогодні кімната А. Чайковського повністю відтворена за довоєнним зразком, та доповнена меблями, мистецькими виробами з кераміки, заліза, дерева, які відповідали б добі в якій жив і творив Андрій Чайковський, це зокрема:

портрет самого письменника, який був написаний Миколою Анастазієвським 1929 р.;

"А. Чайковський на смертній постелі", робота Ярослава Лукавецького, 1935 р.;

80 світлин з похорону А. Чайковського, Світлина А. Чайковського з товариством, 1901 р.;

4 гусячі пера довжиною біля 30 см диплом про закінчення юридичної освіти на ім'я А. Чайковського, писаний на пергаменті, поруч бляшаний футляр від нього;

настільний годинник з кімнати Чайковських; (інв. № 225);

світлина зустрічі А. Чайковського з архикнязем Фридрихом у Львові, 1914 р.;

крісло-фотель; 65х62х105 см (інв. № 223);

лавровий вінок, срібло, вага 371 гр, напис: "Вельмишановному Докторові А. Чайковському в 40-літню річницю письменницької та громадської праці українські установи міста Коломиї. 2.03.1929".

срібний пірнач; довжина 37 см, вага 280 гр., напис "Кошовому Бережанської Січі 26.04.1914";

посмертний вінок: червона калина, декоративні кріси, та шаблі навхрест, рама роботи А. Чайковського (фігурна різьба), олійне полотно "Тарас Бульба з синами на Січі" Богдана Лепкого, фотопортрет А. Чайковського:

На окремій вітрині, з приватної колекції Івана Вишиванюка, виставлено книжки коломийських видавництв, які побачили світ при житті А. Чайковського: збірка "Корнієнко", "За сестрою", а також "Петро Конашевич-Сагайдачний", "Московський цар Дмитро-самозванець", "Хотинська справа", видавництва "Ряст". "На уходах", "Олюнька", В чужім гнізді" накладом "Рекорд", "Побратими" й реферат Дмитра Николишина "Андрій Чайковський".

Список використаних джерел

чайковський літературний письменник

1. Бережанщина у спогадах емігрантів. ? Тернопіль, 1993.

2. Чайковський А. Повісті. ? Львів: "Каменяр", 1989. ? 336 с.

3. Васильчук М., Кречковський Л. Андрій Чайковський: Штрихи до портрета на тлі Коломиї. ? Коломия: "Вік", 1994. ? 29 с.

4. Андрій Чайковський: Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. ? Львів, 2002. Бойки: Альманах, Дрогобич 2005.

Размещено на Allbest.ru