Образ ліричної героїні в поетичних збірках Ліни Костенко

Размещено на http://allbest.ru

Образ ліричної героїні в поетичних збірках Ліни Костенко

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Загальний образ ліричної героїні в поезії Ліни Костенко

1.1 Біографія та творчий шлях Ліни Костенко

1.2 Характерні риси для ліричної героїні

РОЗДІЛ 2.Аналіз образу ліричної героїні в поетичніх збірках

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Поетка Ліна Костенко -- наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. Її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання.

Тема є актуальною тому що поетеса вихоплює із історії справжні мистецькі шедеври,розуміє їхнє важливе значення для людства й людини зокрема. Кожний її вірш - це неповторне творіння, досконале поєднання душі і розуму.

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Особливості індивідуального поетичного стилю: філософічність, історизм мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності». Безкомпромісність--ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність -- ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Найбільше гармонії та душевної злагоди --у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою. Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі.

Метою дослідження є огляд та розбір головних рис ліричної героїні в поетичних збірках Ліни Костенко.

Поставлена мета передбачає розв`язання таких завданнь:

- проаналізувати образ героїні на матеріалі творчості Л.Костенко

- систематизувати наявні образи

- виявити спільні риси героїнь

Матеріалом дослідження є поетичні збірки Ліни Костенко та критична література по її творчості.

Об'єктом дослідження є поетичні збіркі Ліни Костенко

Основноми методами дослідження є описовий, та структурно-семантичний.

Матеріали курсової роботи можуть знайти практичне застосування при вивченні української літератури 20 століття та може бути використанний при написанні реферата чи курсової роботи по творчості Ліни Костенко чи при характеризуванні образів ліричних героїнь на уроках та практичних заняттях.

Структурно робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використанних джерел.

Загальний обсяг роботи- 33 ,з них основного тексту- 28 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Загальний образ ліричної героїні Ліни Костенко

1.1 Біографія та творчий шлях Ліни Костенко

Відома українська поетеса Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. З 1936 р. жила в Києві, де й закінчила середню школу. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті. В 1956 р. закінчила Московський літературний інститут. [ Брюховецький 1990 : 19 ]

В літературу Л. Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятниками», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграиовський. Творчий доробок поетеси досить вагомий.

Перша збірка «Промін-ня землі» вийшла в 1957 р. На сьогодні Л. Костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989) тощо. Перу письменниці належить історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), за який вона удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. [ Українська література 20 ст. :Навчальний посібник 1993 : 79 ]

Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.

Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя - елементи, з яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну громадську опінію.

Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення.

Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.[Поезія Л.Костенко, О.Олесь, В.Симоненко, В.Стус 1998 : 62] Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури. [Українська література 20 сторіччя : Навчальний посібник 1993 : 214 ]

Від 1961 по 1977 рік поетесу не друкували, а підготовлені" у видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961).

Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. Зокрема третя збірка "Мандрівки серця" стала мистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. "Її третя збірка має принципове значення, - писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. - Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасної поезії". Політичні заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла. [Українське слово (третя книга) 1994 : 126 ] Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок втручання цензури.

Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка "Над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987).

Захоплено сприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію. Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії). Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці, Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного "я" і ліричного героя. Цей процес він окреслює як "шлях від парадоксу до драматизму".

Драматизму внутрішньої діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: "Ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму". [ Панченко 2005 : 257 ]

Протилежності можуть зберігати власну суверенність і навіть співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорно прийнятою тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentia oppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти екзистенційного явища. Напруга між ними виявляється сутністю буття і перемін. Доводиться погодитися з критиком, що співвідношення між збірками "Над берегами вічної ріки" і "Неповторність" вкладається у принцип тези й антитези.

[Гусар-Струк 1990 : 241]

Перша книжка утверджує тривкість духовних вартощів, друга підносить ідею унікальності кожного здобутку, кожного мистецького феномена. "Вибране" у цій перспективі було б синтезом і перетином найважливіших думок і досягнень поетеси, здатної погодити драму плинності з непроминальністю, любов зі смертю, слово на папері з живою пам'яттю, сміх і плач, гармонію і гротеск, Історію і щоденність. "Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки", каже ліричний суб'єкт вірша "Сосновий ліс перебирає струни..." Ліна Костенко наголошує на діалектичній єдності того, що відпливає, і того, що залишається незмінним у житті, історії, а водночас у структурі художнього твору.

Не все, однак, можна охопити, описати, є речі й справи, які діються десь коло незнаних "берегів вічної ріки", часу. Бо то не час минає, це ми - минущі. Опозиція змінне - незмінне пронизує, як було вже відзначено, всю творчість поетеси і становить фундамент, на якому розгортаються філософські, моральні та естетичні проблеми.

У збірці "Над берегами вічної ріки" переважає, однак, момент неперехідності, парадоксально виростаючи з плинності, ідея континуації реалізується переважно через звертання до міфологічного, історичного матеріалу та переплетіння мотивів на інтертекстуальному рівні. Спільне тут - міфологізм, історизм та інтертекстуальність - виразно характеризує творчий шлях Ліни Костенко. [Кислий 2004 : 67-74]

1.2 Характерні риси для ліричної героїні

Багато років серед літературознавців точаться дискусії про жіноче слово в літературі, про «жіночу» і «чоловічу» поезію. Дехто з них говорить, що у творчості Ліни Костенко превалює чоловіче начало: дуже мало жіночих почуттів, відсутнє материнське світовідчування, впадає в очі абсолютно чоловіче мислення. А чи так це насправді? Так, дійсно, Ліна Костенко не поступається перед чоловіками своєю рішучістю і силою духу, вона непохитна у відстоюванні своїх позицій, безкомпромісна у розкритті байдужості, пристосуванства, зрадництва, свідомо вибирає важку долю народного поета.

Є в її творах те,що не може залишити байдужим будь-яку людину-це її ліричні герої.Вони дуже різноманітні,але в дечомусь схожі.Кожен читач може знайти схожий сюжет зі своїм життям,і це одразу ж привертає увагу до самого сюжета,ніби то надія на знаходження давно турбуючуї відповіді.Але щоб зрозуміти ліричних героїнь Ліни Костенко,потрібно спочатку розібратися в самому понятті.

Ліричний герой в літературознавстві умовне поняття,що визначає носія прагнень,думок та почуттів,виражених у ліричному творі.Ліричний герой не завжди тотожний авторові,бо втілює в собі естетичні ідеали не тількі поети,а й певної доби,певної людської спільноти.Термін вживається стосовно поезії та ліричної прози.

Великий пласт творчості Ліни Костенко -- це поезії про кохання. Ліричні, задушевні твори про почуття, яке може прийти до людини у будь-якому віці, і може і ніколи не прийти. Людина, яка, проживши життя, так і не пізнала правжнього кохання -- найнещасніша із людей.

Ліна Костенко-особистість сильна й мужня, її лірична героїня ні за яких обставин і ніколи не відступає від своїх переконань, все віддає «для людства, для епохи».

Але разом з тим Ліна Костенко -- поетеса лірична, ніжна, романтична. Про це свідчать її вірші про кохання -- світле, палке почуття.

Воно не потребує яскравих метафор, піднесених епітетів, бо вивірене навік. Читаєш -- і захоплюєшся, віриш у щирість поетеси, бо слова правдиві і щирі. Але лірична героїня Ліни Костенко і в коханні зберігає незалежність.

Вірш «Світлий сонет» про перше дівоче кохання. Сімнадцятилітній дівчині пощастило: вона покохала. Але її коханий любить іншу, і лірична героїня не може втримати гірких сліз.

Це найщиріші сльози у її житті. Вони омивають її, притишуть страждання, заспокоять серце. [Сайт з біографією Ліни Костенко]

Почуття, якщо воно справжнє, глибоке, не любить тріскотняви. Воно ховається в глибині серця, стережеться грубого дотику і залишається з людиною «на сьогодні, на завтра, навік».

Розуміння цього до ліричної героїні приходить раптово, цей дивний здогад обпікає мозок.

Минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн,

-На сьогодні, на завтра, назавжди!

Ти залишишся в серці моїм. [ Сайт з віршами Л.Костенко ]

У цьому ліричному творі лише три строфи. Поетеса не розкриває перед ними романтичну історію кохання, не говорить відкрито про його силу. Декілька слів-натяків, і стає зрозуміло, що між двома серцями назавжди залишиться зв'язок, який не зможуть розірвати ані час, ані відстань, ані нові враженняя, імена і країни.

Поезія Ліни Костенко часто дуже сувора й мужня, часто категорична й безкомпромісна. І все ж таки, за визначенням Євгена Гуцала, поезія Ліни Костенко - це жіноча поезія. Її світ дуже різноманітний. Тут є і любов, є зачарування й розчарування, є ностальгічна любов до рідної землі.

Особливість жіночого сприйняття світу відтіняє Ліна Костенко у своїй психологічно проникливій статті "Немає еталонних ідеалів". "У жінки завжди був дуже розвинений внутрішній світ", - писала поетеса. Притуманена смутком жіноча незбагненність - одна з рис її інтимної лірики. Героїні книги "Над берегами вічної ріки" щедрі на душевні зізнання й відкриття, відверті й запечалені в суто жіночому відчутті плину часу, краси щастя. [ Сайт Ліни Костенко ]

У поезіях Ліна Костенко передає вболівання своїх героїнь за долю України, за наш народ. Їм болить і моральний занепад.

У вірші "Чоловіче мій, осідлай коня..." лірична героїня звертається з проханням повернутися хоч на якийсь час у минуле, до рідного села, до рідної старенької хатини.

Скільки в її словах болю й розпачу, а відчайдушний зойк: "Ой ти роде мій!" звучить як пересторога-заклик до всіх нас дорожити домівкою і пам'ятати про близьких людей. Духовність, багатство внутрішнього світу - головна окраса ліричних героїнь Ліни Костенко. Тому з такою пристрастю пише поетеса про "людиноподібних", здається ж: люди, все у них людське - але душа ще з дерева не злізла. Душа ж її героїнь світла і прекрасна. Творчим досягненням Ліни Костенко є образ Марусі Чурай. Поетеса поставила її над особисту трагедію і піднесла до рівня високих проблем життя і боротьби рідного народу за волю. Лірична героїня вміє любити, вона ніжна, безкорислива, уміє прощати і розлучатися:

Я люблю тебе тихо і боязко,

Я прощально тебе люблю. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Читаючи поезії Ліни Костенко, уявляєш її ліричних героїнь - жінок, які знають ціну життю, любові і розлуці. Вони вміють переживати і особисті невдачі, і нещастя, бо, на жаль, життя не зіткане з радості та щастя. Разом із ліричною героїнею усвідомлюєш:

Найвище уміння - почати спочатку.

Життя. Розуміння. Дорогу. Себе. [Сайт з віршами Л.Костенко]

Лірична героїня поетеси безкорислива, з чистою душею. Це особливо яскраво відчувається у вірші про розмову з садом, який питає: "Чому ти не прийшла... у час цвітіння?" У відповідь вона говорить:

І я прийшла не струшувать ренклод,

І не робить з твоїх плодів набутку.

Другі приходять в час твоїх щедрот,

А я прийшла у час твойого смутку. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Поезія "Життя іде і все без коректур" є чистою і відвертою сповіддю поетеси, віршем-роздумом про обов'язок живих, про плинність часу. Ліна Костенко закликає жити правдиво, любити людей, залишати добрий слід на землі. І нам слід брати приклад з її ліричних героїнь, таких благородних, щирих, духовно багатих, щедрих на добро.

Ліричні героїні Ліни Костенко кохають ніжно, віддано, але це прекрасне почуття цс затьмарює їм світу, не відбирає розуму, не робить слухняними і покірливими. Воно може принести сльози чи щасливу посмішку, горе чи радість, але ніколи не може примусити людину забути, хто вона є і яке її призначення на землі.

Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко - не емансипанка кінця двадцятого віку. Вона - немовби з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, як Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов - явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Вона - поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти . Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття. [ Кудрявцев 1998 : 109 ]

РОЗДІЛ 2. Аналіз образу ліричної героїні в поетичніх збірках

Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали моні дуже близькими. її поезія -- це талант, це гармонія.

Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання.

Ліна Костенко -- тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру. Кохання, на думку поетеси, -- це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, -- значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами розгортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної української родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлуння війни -- залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля. [ Бажан 2005 : 116 ]

Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша. Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах - схвильованість, розпач, біль. Відчай і горе матерів поетеса передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного становища.

Ліна Костенко трансформує міф, з безнадією, розпачем говорить:

І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Поетеса провадить думку про вічний колообіг життя, розвиток: А одна розродилась, і стала ушосте-- мати. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Авторка досягає великої сили художньої експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити.

Ще в одному вірші Ліни Костенко розкривається проблема кохання,точніше того що лірична героїні боїться своєї любові.

Це вірш «Спини мене отямся і отям» . Лірична героїня і Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власної пристрасті. Відчуває його невгамовну силу. Тому й благає зупинитись. Він, як і належить мужчині, сильніший за неї.

Тому Вона ще має надію на його спроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття. Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це питання в тексті не знаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне - ця небажана любов загрожує "зламаним життям", довгонепроминущими наслідками ("за нею будуть бігти видноколи " , втратою спокою...А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним ("чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю " ).

Внутрішній конфлікт твору - це боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але Вона - жінка. Вона - слабка. Він мовчить, не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу чітко зафіксовано : " ще поки можу але вже не можу". У вірші «Життя іде і все без коректур» Ліна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усім володарює час.

Авторка також тривожиться за майбутнє -- як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на землі. Звучить у вірші й мотив відповідальності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість. Для ліричної героїні найголовніше -- оберігати свою душу від гріхів, не примножувати вже зробленого колись зла:

Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш --

то уже навіки. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє» Ліна Костенко розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і доброту, і силу впливу на людину; це і Рафаелівська Мадонна як символ безкорисливої материнської любові та всепрощення. Поетеса вихоплює з історії справжні мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства й людини зокрема. Криваві ж події, жорстокі сутички, кровопролитні події згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення справжньої людини. [ Панченко 1988: 112 ] Авторка щиро «підказує» сучасникам основний життєвий постулат:

Нехай тендітні пальці етики

Торкнуть вам серце і вуста. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Лірична героїня Ліни Костенко шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає й розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприйнятті світу.

Цій темі присвячено вірш «Світлий сонет». Світло -- це ранок життя, юність, це пробудження першого кохання. Проте для молодої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності.

Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас. Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання -- вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку. [ Дніпрова хвиля 1993 : 312 ]

Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. Для письменниці немає нічого страшнішого, як утрапити ще й у рабство почуттів. Підсвідоме лірична героїня відчуває, що це стане духовною зрадою усіх тих, хто жив до неї і плекав надії на її буття на цій землі:

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг, Бо кості перевернутьсяв гробницях,

Гірких і гордих прадідів моїх. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Для письменниці характерний наскрізний мотив іронії долі, парадоксального зв'язку часів. Минуле цікавить поетесу найчастіше своїми паралелями з днем сьогоднішнім (цикл «Душа тисячоліть шукає себе в слові»).

Зосередження уваги на історичному аспекті свідомості людини не випадкове, адже поетеса вважає й послідовно втілює у своїх ліричних творах думку про те, що повноцінна життєдіяльність особи можлива тільки за умови невідривності її від свого народу і його долі, на основі традицій і духовних надбань нації:

Митцю не треба нагород,

його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,

тоді вона уже людина. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Любов для Ліни Костенко - почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сiмнадцятирiчної дiвчини, названа "Свiтлим сонетом". Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю.

Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в житті сiмнадцятирiчної дiвчини коханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:

Це ще не сльози - це квiтуча вишенька,

що на свiтанку струшує росу. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньому коханню. Це не трагедiя, вона лише "зiткнулась з неприємнiстю ..."

Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов.

“Світлий сонет” починаємо аналізувати з назви : сонет - бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий - бо він про юність , найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастя сімнадцятирічної юнки, яка сумує - ридає над нерозділеним коханням ? Щастя і печаль водночас . Чи не парадоксальне поєднання? Ні! Вона щаслива, ця “плакуча вишенька”, бо пережила глибоке духовне очищення: покохавши, піднялася над власним ego , винищилася в людяності, стала незмірно багатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим. То ж

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Це перший екзамен у її житті. Вона його склала. Згодом, у зрілому віці, осяє спогад, відчуття, що те далеке минуле залишилося в серці “ і сьогодні, і завтра, й навік”. Такі міркування будуть містком до розгляду поезії

У поезії «Розкажу тобі думку таємну...» -- одному з ліричних шедеврів Ліни Костенко, простежуємо народження в свідомості ліричної героїні «думки таємної», спостерігаємо, як «дивний здогад» її обпікає.

Вона з часом нанизує «сотні вражень, імен і країн», та найближчою має бути надія. Кохання для героїні -- вічне, якщо вже покохала, то на все життя, бо кохання -- це великий дар від Бога, воно носить священний характер. Тому так впевнена лірична героїня, що вона і її коханий залишаться в серці один одного «на сьогодні, на завтра, навік».

У поезії звучить туга за втраченим коханням, але водночас немає мотиву безнадії. Тональність і настрій вірша «Розкажу тобі думку таємну» визначаються спогадами про минуле кохання. Ліна Костенко говорить про незбагненну тайну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями. Вірш побудовано у формі щирого монологу-одкровення ліричної героїні. Вона ніби перегортає ще одну сторінку свого життя і бачить, що її душа зберегла серед буденності найвищі почуття.

У ній - велика мудрість життя: неприємності забуваються, а благотворна сила справжньої любові освячує душу назавжди і не дає їй змаліти, зміліти, замулитися. Цей наголос на всевладності облагороджу вального впливу кохання відлунює не в одному вірші Ліни Костенко і щоразу по-новому:

якщо він лицар, - жінка кине квітку

на все життя очима проведе.

“Апологія лицарства” [Костенко Ліна.Вибране 1989 ]