Загальномовна та індивідуально-авторська фразеологія в художніх текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

УДК 81'373.72 (811.161.2) Гончар

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Загальномовна та індивідуально-авторська фразеологія в художніх текстах

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Щербачук Лідія Федорівна

Дніпропетровськ 2000

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність розгляду питань, пов'язаних з функціями і текстотворчими можливостями фразеологічних одиниць (ФО) у художніх текстах. Варто зазначити, що проблема художнього мовлення є однією з актуальних проблем філологічної науки - як літературознавства, так і мовознавства. Враховуючи, що будівельним матеріалом літератури, її першоелементом є мова, природно будувати вивчення образних засобів літератури на власне лінгвістичному ґрунті.

У сучасній лінгвістиці можна виділити два основні аспекти дослідження фразеології - структурний і функціональний. Переважна більшість робіт із фразеології виконана в структурно-семантичному аспекті. Вивчення фразеології з погляду виконуваних фразеологічним складом основних функцій мови (номінативної, комунікативної, естетичної, культуроносної, волюнтативної, прагматичної, впливової та ін.) в конкретних мовленнєвих умовах дозволяє повніше розкрити особливості самих ФО і того середовища, в яке вони потрапляють. Питанням функціонування ФО у текстах присвячені роботи Л.Г. Авксентьєва, М.А. Алексеєнка, М.Ф. Алефіренка, М.O. Бакіної, В.М. Білоноженко, В.М. Вакурова, С.А. Ганжі, І.С. Гнатюк, І.В. Дубинського, В.П. Ковальова, М.П. Коломійця, Н.М. Нічик, Ю.Ф. Прадіда, А.П. Супрун, В.Д. Ужченка, О.І. Федорова, Т.В. Цимбалюк, В.А. Чабаненка, М.М. Шанського та ін. Однак багатоплановість об'єкта дослідження (ФО), а також багатожанровість сфери функціонування (художніх текстів) зумовлює можливість і необхідність подальшого дослідження цієї проблеми. У дисертації фразеологія художніх текстів досліджується у двох напрямках: 1) загальномовна фразеологія, тобто традиційні, закріплені узусом, кодифіковані ФО, що функціонують у загальноприйнятій формі та значенні; 2) індивідуально-авторська фразеологія, тобто оказіонально змінені ФО.

Мова і стиль художніх творів О. Гончара були предметом дослідження в працях М.І. Братан, В.М. Галич, І.С. Гнатюк, С.І. Головащука, М.Т. Демського, О.М. Демської, Г.М. Колесника, Н.А. Москаленко, Ю.Ф. Прадіда, Н.М. Сологуб, І.Р. Семенчука, О.А. Стішова та ін., але проблеми використання О.Гончаром фразеологічних засобів мови окремо не розглядались.

Актуальність теми дослідження визначається: 1) значимістю художнього слова та провідною роллю Олеся Гончара в розвиткові української літературної мови ХХ ст.; 2) відсутністю ґрунтовного дослідження, присвяченого мові та індивідуальному стилю О. Гончара на фразеологічному рівні; 3) потребою подальшого вивчення функціональних властивостей фразеологічних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах, зокрема в художніх текстах; необхідністю семантичного й структурного аналізу фразеологічних одиниць і вияву взаємозалежності зміни їх значення, структури та функціонального навантаження в художньому мовленні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планом наукової роботи кафедри української мови Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Дисертаційна робота є складовою частиною напряму 0198005732 “Проблема функціонування мови“ і теми “Семантичний аспект функціонування одиниць різних рівнів мовної системи”, що розробляються кафедрою. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (Протокол № 4 від 2 листопада 1999 року).

Метою роботи є опис особливостей функціонування загальномовної та індивідуально-авторської фразеології в художніх творах О.Т.Гончара; виявлення індивідуальних рис творчої манери письменника на фразеологічному рівні; удосконалення принципів укладання словника індивідуально-авторського вживання ФО (словника фразеовживань).

Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань: 1) виявити фразеологічний фонд зібрання художніх творів О. Гончара в 7 т.; 2) розглянути специфіку художнього тексту; 3) визначити зміст понять текст, контекст, широкий контекст, вузький контекст, експресивність, емоційність; 4) дослідити й описати особливості використання ФО у традиційній формі та значенні, прийоми їх авторської актуалізації і смислового навантаження в контексті; 5) проаналізувати й здійснити класифікацію способів структурно-семантичних трансформацій ФО у художніх творах О. Гончара з урахуванням контексту; 6) визначити стилістичний ефект загальномовної та індивідуально-авторської фразеології в художніх текстах; 7) виробити науково-практичні рекомендації щодо укладання словника фразеовживань.

Об'єктом дослідження в роботі є, насамперед, стійкі сполучення слів, що ґрунтуються на повному переосмисленні, які, згідно з класифікацією В.В. Виноградова, належать до розряду фразеологічних зрощень та фразеологічних єдностей. Принагідно зауважимо, що в сучасному мовознавстві досі немає загальноприйнятого визначення і єдиного розуміння поняття фразеологічна одиниця. Тут, услід за Ю.Ф. Прадідом, під ФО розуміємо стійкі звороти мови, наділені цілісним, часом частково цілісним значенням, що вступають у смислові та граматичні зв'язки з іншими мовними одиницями, мають постійний, за традицією відтворюваний у мовленні компонентний склад. Ю.Ф. Прадід. Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень). - Сімферополь, 1997. - С. 5.

Отже, не вважаються фразеологічними одиницями і, відповідно, залишаються за межами фразеології прислів'я, приказки, крилаті вирази, терміни тощо.

Предметом дослідження є фразеологічні одиниці, що функціонують у художніх творах О. Гончара [Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. - К.: Дніпро,1987. - 7 т.]. Картотека дослідження нараховує близько шести тисяч фразеовживань. У роботі як синонімічними послуговуємося термінами фразеологічна одиниця (ФО), фразеологізм.

Методи дослідження. При аналізі фразеологічних одиниць у тканині художнього тексту, їх взаємодії з іншими елементами тексту застосовано контекстологічний метод. Використання методу фразеологічного аналізу, який існує у двох різновидах: як метод фразеологічної ідентифікації і як метод фразеологічного опису - зумовлено вивченням системних зв'язків ФО, їх узуального й оказіонального вживання, явища дефразеологізації; опрацюванням фразеологічного матеріалу при укладанні словника фразеовживань.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в мовознавстві здійснено спробу розв'язати ряд теоретичних та практичних проблем, які стосуються системного вивчення складного механізму функціонування фразеологічних одиниць у художніх творах О.Т.Гончара з урахуванням контексту, класифікації та визначення стилістичного ефекту загальномовних та оказіонально змінених ФО; удосконалено принципи укладання словника фразеовживань.

Практичне значення роботи. Основні положення та результати дослідження сприятимуть подальшій розробці теоретичних проблем лінгвістики тексту та фразеологічної стилістики; з'ясуванню функціональних особливостей ФО в художніх текстах; удосконаленню структурно-семантичної класифікації оказіональних змін фразеологізмів у художньому мовленні; можуть бути використані в процесі підготовки вузівських курсів фразеології, лексикології, стилістики тексту; при укладанні словника індивідуально-авторського фразеовживання; при написанні студентами курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювались на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (1995-2000); на науково-практичній конференції “Літературний феномен Лесі Українки”, присвяченій 125-ій річниці від дня народження поетеси (Сімферополь, 1996); Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996), науково-практичній конференції “Великий українець”, присвяченій 130-ій річниці від дня народження М.С. Грушевського (Сімферополь, 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Олесь Гончар і шістдесятництво”, присвяченій 80-річчю від дня народження Олеся Гончара (Дніпропетровськ, 1998).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 найменувань), двох додатків (8 сторінок). Загальний обсяг роботи - 184 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначається її актуальність, наукова новизна, об'єкт і предмет аналізу, теоретичне й практичне значення роботи; формулюються мета й необхідні для її досягнення завдання; вказуються методи дослідження.

Перший розділ “Теоретичні проблеми дослідження фразеологічних одиниць на матеріалі художніх текстів” складається з чотирьох підрозділів. У цьому розділі характеризуються науково-лінгвістичні основи дослідження мови художньої літератури, індивідуального стилю письменника на фразеологічному рівні, розглядаються фразеологічні одиниці в аспекті контекстуальної реалізації, визначається провідна роль О. Гончара в розвитку української літературної мови ХХ ст.

У першому підрозділі “Науково-лінгвістичні основи дослідження мови художньої літератури” констатується, що особливе місце в системі стилів національної мови належить художньому стилю, який вирізняється специфічною мовною організацією. Лінгвістичне дослідження мови художньої літератури передбачає розгляд питань, пов'язаних з визначенням понять індивідуальний стиль письменника, текст, контекст, контекстуальна реалізація мовних одиниць, емоційність, експресивність.

У другому підрозділі “Індивідуальний стиль письменника як авторська своєрідність використання мовних засобів для зображення дійсності” відзначається, що основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняття індивідуального стилю. Індивідуальний стиль письменника кваліфікується як ідейно-художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез виражальних засобів. В індивідуальному стилі письменника чітко знаходить своє вираження авторська позиція щодо тих чи інших проблем, щодо вибору тих чи інших виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності. У роботі використовуються як синонімічні терміни індивідуальний стиль, авторський стиль, ідіолект (у другому значенні), ідіостиль. Висвітлення проблеми функціонування ФО теж наближає дослідника до розуміння авторського стилю письменника.

У третьому підрозділі “Мова художніх творів Олеся Гончара - неповторне явище української мовної культури” відзначається, що розвиток і розквіт українського літературного слова, національної мовної культури ХХ ст. нерозривно пов'язаний із творчістю яскравої особистості - О.Т. Гончаром. Досконало знаючи українську літературну мову, він вправно користувався її величезними скарбами - золотими злитками народних фразеологізмів - одним з найбільш впливових мовностилістичних засобів у художніх творах митця. До цього часу поза увагою мовознавців залишається системне вивчення в синтаксичному складі художніх текстів письменника ФО, у доборі яких знайшли своє відбиття невичерпні багатства й можливості загальнонародної української мови. ФО у художніх текстах виступають не самочинно, а через призму авторського художньо-образного світобачення. Вони є органічним елементом у мовній тканині романів, повістей, оповідань. Із майстерним вплетенням ФО у мовну канву сторінки художніх творів наповнюються життям, запам'ятовуються, хвилюють. Пор.: Команда налетіла, вдарила як грім серед ясного неба: - Танки праворуч!; Станеш потім питати, де був, а він [Порфир] тобі як засипле сім мішків гречаної вовни, нарозказує, тільки слухай…. Размещено на http://www.allbest.ru/

У четвертому підрозділі “ФО в аспекті контекстуальної реалізації” констатується, що з лінгвістичного погляду мова художньої літератури становить органічну єдність широкого спектру взаємодіючих виражальних засобів, серед яких помітне місце належить ФО. Це зумовлено, головним чином, тим, що можливості формування експресивно-емоційно-оцінних конотацій у сфері фразеології набагато ширші, ніж у сфері лексики. Стилістичне використання ФО письменниками й публіцистами - творчий процес. Під пером майстрів слова ФО можуть зазнавати семантичних, структурно-семантичних перетворень. Не можна однозначно стверджувати, що на сьогодні з'ясовано суперечливу природу ФО як мовного знака вторинної номінації, як елемента художнього тексту. Більшість учених вважають незаперечним фактом існування фразеологічного значення. Значення ФО - це складне утворення, яке поєднує раціональні, експресивні, емоційні, образні компоненти. ФО в художніх текстах є одним з невичерпних джерел посилення експресивності, поглиблення логізації викладу, тому вони набувають особливої естетичної значимості.

Необхідною умовою дослідження функціональних властивостей ФО у мові того чи іншого письменника є аналіз конкретних текстів. Глибокий і всебічний аналіз художнього тексту передбачає багатоаспектний підхід, що дає можливість виявити специфіку смислову, композиційну, мовну. Не маючи можливості детально розглянути всі фактори, які є релевантними при аналізі художніх текстів, індивідуально-авторської парадигми, ми, безумовно, звужуємо завдання, акцентуючи увагу на мовному аспекті. Художні тексти вирізняються особливим широким підбором і характером використання мовних засобів, які підпорядковуються основним естетичним, комунікативним, впливовим завданням цих текстів - образно, емоційно, оцінно відтворювати об'єктивну дійсність через художні образи за допомогою мови. Серед зображально-виражальних засобів таку функцію виконують ФО. Функція ФО у мові художніх творів зумовлена двома основними факторами: лінгвістичними властивостями самої одиниці й запрограмованою письменником ситуацією. Вивчення ізольованої ФО не дає певної уяви про різноманітні зв'язки, в які вона вступає в тексті. Вузький контекст - це словесне оточення ФО, в якому реалізуються її синтаксичні й граматичні зв'язки, семантико-стилістичні властивості. Як правило, це фраза - висловлювання, що має закінчену думку, певну синтаксичну структуру і належить одній дійовій особі чи автору. Широкий контекст - це частина тексту, що розкриває причини авторського вживання конкретної ФО, її смислове навантаження.

У другому розділі “Семантико-стилістичні особливості використання загальномовної та індивідуально-авторської фразеології в художніх текстах О. Гончара” на основі дослідженого матеріалу розкрито два шляхи використання фразеологічних одиниць у художньому мовленні Олеся Гончара: 1. Використання ФО у традиційній формі та значенні, що фіксуються у фразеологічних словниках (узуальне використання). Такі ФО кваліфікуються в роботі синонімічними термінами: загальномовні, традиційні, кодифіковані, узуальні. Залишаючись незмінними за формою, компонентним складом, сполучуваністю, конотаціями; закріплені узусом, вони вирізняються специфікою прийомів уведення їх у мовну тканину художніх творів. 2. Цілеспрямована заміна, трансформація сполучуваності, семантики, форми, структури ФО (оказіональне використання). Такі ФО кваліфікуються в роботі як оказіональні, індивідуально-авторські, хоча вони не суперечать мовній нормі, а, скоріше всього, відображають мовний розвиток і не виключено, що з часом будуть зафіксовані у фразеографічних працях.

У першому підрозділі “Особливості функціонування ФО в художніх текстах у загальноприйнятій формі та значенні” аналізуються традиційні ФО в аспекті контекстуальної реалізації як готові стилістичні емоційно-експресивні мовні одиниці. Загальномовні ФО, зберігаючи традиційні значення та структуру, оживляють авторську мову, надаючи їй образності, яскравості: З важким серцем Марія взялася знову за роботу; Ад'ютант пробіг як на пожар, важко брязкаючи трофейними шпорами. ФО в мові персонажів художніх творів є одним із засобів їх мовностилістичної характеристики: За якого біса тут пропадати?; До гибелі їх пре, - зауважив Хаєцький, пильно стежачи за мовчазним рухом колони. Доцільно та влучно вжиті ФО викликають найбільше позитивних чи негативних емоцій у читача.

Далі зазначається, що у вузькому контексті важливе значення має позиційний фактор ФО. У художніх текстах О. Гончара зафіксовано препозицію, інтерпозицію, постпозицію ФО щодо вузького контексту. У препозиції ФО можуть вводити тему контексту, програмувати проспективний напрямок її розвитку: Подумати тільки: отака маленька дірочка, а скільки в ній таїться смерті. В інтерпозиції ФО виконують узагальнювальну функцію щодо наступної пояснювальної частини в реченні: Всі хати йому [скульптору] здавалися на один кшталт: скрізь, як і в Меланії, підведені голубим, скрізь попід стріхами однаково біліли ізолятори і зникали в стінах дроти, у всіх вікнах жевріло однакове проміння сонця, що вже червоно сідало по той бік річки за горою.

Не рідко посилення емоційності та експресивності в тексті художнього твору досягається зведенням в один синонімічний або антонімічний ряд ФО та лексичних одиниць: Батько її Сила Гаврилович - майстер на всі руки: і швець, і столяр, і скляр, всі корпуси на фермі склив. Сутність вияву емоційності й експресивності ФО у вузькому контексті теж певним чином зумовлена їх позицією щодо синонімічного (антонімічного) ряду. Досить чітко стилістичне навантаження ФО виражається в препозиції та постпозиції щодо вузького контексту, які традиційно вважаються сильними позиціями. У препозиції ФО можуть бути узагальнюючими словами, програмувати синонімічний ряд. Постпозиційні ФО виражають вищий ступінь інтенсивності дії, виявлення ознаки, почуттів тощо, тобто виконують роль підсумку. Функціонування фразеологічних антонімів та фразеологічних синонімів зумовлено потребою письменника виразити найтонші семантичні, емоційно-експресивні відтінки реалій. Найпоширенішою функцією фразеологічних синонімів є диференціація: уточнення, деталізація зображуваного: Кажуть, був Віктор ніби не в собі, ішов як мара, чвалав наосліп. Менш поширеною є функція тотожності, спричинена прагненням письменника посилити емоційно-експресивну насиченість тексту, уникнення тавтології: Гляньте, які дівчата, які хлопці! Мов на підбір, мов перемиті!

У дослідженні окремі пункти присвячено семантико-стилістичним функціям вигукових і компаративних ФО як сталих за формою, змістом та багатих емоційно-експресивними відтінками мовних одиниць. На основі семантичних класифікацій ВФО та дослідженого матеріалу виділено такі ВФО: 1) емоційні: ой леле, от тобі маєш; 2) імперативні: хай бог милує, трясця їм у печінки; 3) релятивні: ще б пак, дідька лисого; 4) формули соціально етикету: бог на поміч, щасливої дороги.

КФО активно використовує О. Гончар як засоби емоційно-експресивної характеристики. Робиться висновок, що значна частина КФО формується на базі понять, пов'язаних з людиною, а також предметами та явищами, що її безпосередньо оточують. Письменник вживає КФО з метою: 1) підсилення емоційно-експресивної характеристики літературних героїв: як з хреста знята, мов убитий ; 2) підкреслення властивостей та ознак неживих предметів, явищ: як з голки, хоч око виколи. У творах функціонують КФО із загальним значенням: а) квантитативності, яке конкретизується в опозиції “мало-багато”: як кіт наплакав, як з рогу достатку; б) якісної характеристики: як слід, як убитий, як грім серед ясного неба тощо. Серед КФО чітко вирізняються ФО, образ яких компаративно мотивований, і КФО, образ яких компаративно не мотивований. Основною функцією КФО у художніх текстах є функція характеризуюча.

Другий підрозділ “Оказіональні зміни ФО в художніх текстах” присвячений дослідженню видозмін фразеологізмів у художніх текстах. У роботі вживаємо як синонімічні терміни оказіональні зміни ФО і трансформація ФО, розуміючи під ними індивідуально-авторське вживання та перетворення ФО. Індивідуально-авторські перетворення ФО відносимо до числа оказіональних змін, тому що вони “хоча й закладені в потенції фразеологічної системи, не є одиницями мови, а тільки мовлення, оскільки виконують функцію виражального засобу, який обслуговує суто конкретну мовленнєву ситуацію конкретного контексту”. Вакуров В.М. Основы стилистики фразеологических единиц. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. - С. 111.

Крім того, індивідуально-авторським перетворенням притаманні всі основні ознаки оказіональних слів: принципова одноразовість, творення, властивість передачі унікальної, конкретної мовленнєвої ситуації. Природно, що фразеологічні трансформації в художньому тексті відображають індивідуально-авторське сприйняття дійсності, тобто визначають ідіостиль письменника. Отже, оказіональні зміни форми й семантики ФО варто кваліфікувати як ускладнений, творчий процес, що здійснюється з волі письменника: оказіонально змінені ФО - як індивідуально-авторську фразеологію, що служить засобом збагачення письменником літературної мови. Размещено на http://www.allbest.ru/

У роботі виділено дві основні групи трансформацій ФО: семантичну та структурно-семантичну. Аналіз досліджуваного матеріалу дає підстави стверджувати, що одна з визначальних ознак ФО - семантична стійкість - ознака відносна. Завдяки майстерному введенню ФО в певний контекст семантика ФО зазнає оновлення, переосмислення. Семантичні обігрування потенційних лексичних значень компонентів ФО у спеціально створених ситуативних контекстуальних умовах спричинене також облігаторною структурною ознакою фразеологізму - нарізнооформленістю. У художніх текстах О. Гончара виявлено два типи семантичних трансформацій: власне семантичні та явище подвійної актуалізації. Серед власне семантичних трансформації ФО: 1) ФО, які розширюють свою семантику за рахунок розширення сполучних можливостей: І таки не посадить [Чередниченко] господарство на мілину; 2) ФО, які в певних контекстуальних умовах змінюють фразеологічне значення: Тільки ж чи не самі ви потім не візьмете мене за душу як голова товариського суду. Матеріал підтверджує, що семантично трансформовані ФО завжди логічно вписуються в контекст художніх творів О. Гончара з орієнтацією на їх традиційне вживання.

У художніх текстах Олеся Гончара зафіксовано влучне поєднання в одному стійкому виразі як буквального, так і переносного значень, тобто подвійна актуалізація ФО. На основі проаналізованого матеріалу виділяємо два види подвійної актуалізації ФО: 1) обігрування семантики ФО у цілому в спеціально створеному автором контексті (повна подвійна актуалізація): Однак, мабуть, дуже грішна була спадщина Кабашних, не пішла вона Лук'янові в руку: вилетіла в трубу (з широкого контексту відомо, що гроші, які ховав Кабашний у димарі, винесло вітром); 2) обігрування потенційної семантики компонентів ФО у спеціально створеному автором контексті (часткова подвійна актуалізація): То така публіка [про босяків], що на ходу підметки рве… - Ну мені за свої підметки боятися нічого, засміявся Данько, виставляючи вперед босу, запилену ногу. У більшості випадків прийом подвійної актуалізації створює комічний стилістичний ефект, який називають фразеологічним каламбуром.

“Структурно-семантичні трансформації ФО” розглядаються в другому пункті. У художньому мовленні вони спричинені, по-перше, зміною граматичної форми компонентів ФО, заміною компонентів фразеологізму словами чи вільними словосполученнями; по-друге, відхиленням від звичної кількості компонентів ФО. Акцентується, що принцип скорочення компонентного складу може лежати в основі не тільки еліпсису, алюзії, контамінації ФО, а також відфраземної деривації. У дисертаційному дослідженні виділяємо такі різновиди структурно-семантичних оказіональних змін фразеологічних одиниць у художніх текстах: 1) заміна компонентів ФО; 2) поширення компонентного складу ФО; 3) фразеологічний еліпсис; 4) фразеологічна алюзія; 5) контамінація ФО; 6) синтаксичні трансформації ФО; 7) відфраземна деривація; 8) комбіновані способи трансформації ФО.

Граматичні (формальні) зміни ФО не несуть суттєвої трансформації їх семантики. Вони констатують майстерне пристосування письменником конкретної ФО до конкретних мовленнєвих умов: - Софійка відчула, як відтоді станція втратила для неї свою привабу і тільки розранювала душу. Граматичні зміни ФО не суперечать мовній нормі, хоча питання їх кодифікації остаточно в науковій літературі не розв'язане. Навіть побіжний аналіз граматичних змін ФО у художньому мовленні дозволяє зробити висновок про необхідність розгляду їх введення в текст як особливість авторського стилю. Безсумнівно, що з часом вони знайдуть своє місце в словниках фразеовживань.

Лексична заміна (субституція) компонентів ФО зумовлена нарізнооформленістю та цілісністю образу фразеологізмів і таїть у собі величезні виражальні можливості. Це такий спосіб структурно-семантичної трансформації ФО, який полягає в цілеспрямованій заміні одного, кількох чи всіх її компонентів функціонально схожими елементами. У художньому мовленні О. Гончара зафіксовано цілеспрямовану субституцію одного, двох і всіх компонентів ФО. Треба сказати, що лексична заміна компонентів ФО у більшості випадків супроводжується формальними змінами, які відображають граматичні зв'язки ФО з іншими членами речення, тому при характеристиці лексичних змін до уваги не беруться. З морфологічної точки зору компоненти-замінники та замінювані компоненти можуть належати як до одного й того ж, так і до різних морфологічних класів: пройшов Крим, Рим і будапештські труби (пор. пройти Крим і Рим і мідні труби), пити чашу принижень (пор. випити гірку чашу). Зафіксовано лексичні заміни контекстуальними синонімами: язиками фільтрують, обсаджують язиками, язиками б'ють (пор. молоти язиком). Трапляються випадки суттєвих змін структурної організації ФО, коли в ролі замінника одного компонента ФО виступає словосполучення: нога його співвітчизників не ступала (пор. нога людська не ступала). Субституція компонентів ФО умотивовується контекстом і проводиться цілеспрямовано, з певною стилістичної метою: посилення виразності, актуалізації, оновлення фразеологізму; конкретизації, деталізації ФО та всього висловлювання; індивідуалізації персонажа; відтворення атмосфери описуваного середовища. Лексична заміна компонентів ФО спричинює появу індивідуально-авторських новотворів, які з часом займуть відповідне місце у фразеологічних словниках: голубого неба.

Зміни фразеологічних одиниць шляхом розширення їх компонентного складу посідають чільне місце в художній спадщині О. Гончара. Розширення ФО - це структурно-семантичні оказіональні зміни фразеологічних одиниць, при яких не виникає нової ФО, а лише конкретизується її образ. Зі стилістичного погляду - це один із тих індивідуально-авторських художніх засобів, які використовуються для підвищення експресивності та емоційності висловлювання. Досліджуваний матеріал дозволяє виділити такі розширення компонентного складу ФО: 1) розширення означенням: гірка іронія долі, з живим вогником; 2) розширення додатком: кидати тінь підозри, піднято сокиру браконьєра; 3) розширення обставиною: зазирати так проникливо в душу, зриваємось разом на ноги; 4) розширення заперечною часткою не: не по нутру, дідько б вас не взяв; 5) комбіновані розширення: весело потовкти воду в цій дипломатичній ступі, спідлоба пронизує перекладачку гострим, недовірливим поглядом. Робиться висновок, що розширення компонентного складу ФО засвідчує відносність твердження про непроникність структури фразеологізму.

Фразеологічний еліпсис. Розрізняємо два види еліпсиса: еліпсис-скорочення та еліпсис-стиснення. При еліпсисі - скороченні опускається один або кілька крайніх компонентів: солі на рану, всіма фібрами. При еліпсисі-стисненні опускається один або кілька центральних компонентів: як об стінку, як виріс. У художній творчості О. Гончара найактивніше еліптуються початкові й кінцеві компоненти ФО. Значно рідше фіксуються випадки еліпсиса-стиснення. Еліпсовані ФО потрібно розглядати як спеціальний стилістичний засіб, індивідуально-авторський прийом, викликаний пошуками письменника потрібної стилістичної виразності: лаконізму, динамізму, посилення експресивності висловлювання. Крім того, завдяки еліпсису ФО оповіді надається інтонація живої розмовної мови, створюється уявлення недосказаності, творчого пошуку; відбувається чіткіший прояв інтенсивності експресивної семи в стилістичному значенні ФО. Размещено на http://www.allbest.ru/

Серед засобів структурно-семантичних трансформацій ФО в художніх текстах О. Гончара вирізняється фразеологічна алюзія. Зазначається, що в таких випадках використовується лише зміст або загальний образ ФО, а фразеологізму як цілісної мовної одиниці тут немає. Проте для правильного розуміння контексту та сприйняття його естетичних якостей потрібно знати ФО в такому вигляді, в якому вона виявляється традиційно в мовній системі. Узуальну ФО з трансформованою може об'єднувати: 1) один прототип компонента ФО; 2) кілька прототипів відповідно компонентів ФО. Лексемами-прототипами в художніх текстах О. Гончара найчастіше виступають іменники та дієслова. Трансформований фразеологізм у спеціально організованому контексті викликає у свідомості читача асоціативний зв'язок з традиційною ФО: Як багато залежить від того, з якої ноги вранці керівний товариш встав…(пор. встати на ліву ногу). Для ідентифікації ФО необхідно брати до уваги як вузький, так і широкий контекст.

Фразеологічна контамінація розглядається як схрещування в одному виразі двох або кількох ФО. У художніх текстах О.Гончара виділено: 1) контамінацію ФО на основі семантичної близькості: хоч возами нагрібай (пор. хоч возами вози та лопатою загрібати); на основі спільності компонентів: двох слів не можеш докупи зв'язати (пор. не могти зв'язати двох слів та зв'язати докупи слова); 2) контамінацію різних за значенням та формою ФО: з дурного розуму встряти в цю халепу (пор. з дурного розуму та вплинути в халепу); вилити душу до дна (пор. вилити душу та до дна). За структурною характеристикою виділено контамінацію ФО при повному збереженні компонентів і на основі опущення окремих компонентів контамінованих ФО. Констатується, що контамінація ФО є своєрідною авторською знахідкою О. Гончара. Контамінована ФО поєднує в собі значення схрещуваних фразеологізмів, проте функціонально обмежена, бо вживається лише в певному контексті з конкретною стилістичною настановою автора.

Серед синтаксичних трансформацій ФО аналізуються інверсія, парцеляція, дистантне розміщення компонентів. Спеціальна зміна порядку слів у ФО перерозподіляє смислове навантаження її компонентів, підвищує їх емоційно-експресивний план. У залежності від кількості компонентів, що зазнають перестановки, виділено повну та часткову інверсію (терміни використані автором дослідження як робочі). За допомогою інверсії компонентів ФО письменник досягає бажаного стилістичного ефекту: логічного виділення, підкресленого змісту, концентрації експресивності інверсованої частини ФО або окремого її компонента: духом не падайте, ні душі живої. Інверсовані ФО посилюють виразність, емоційність, експресивність висловлювань, надають оповіді невимушеності, розмовності, переконливості.

Парцеляція ФО сприяє експресивному виділенню думки. ФО, що виступають у ролі парцелятів, не поривають семантичного зв'язку з реченням. Основне завдання такого типу індивідуально-авторського вживання фразеологізмів - зосереджувати увагу на певній деталі в характеристиці зображуваних предметів і явищ: У Фальцфейнів з Америкою давня любов. Водою не розіллєш; Брянський - ветеран полку… Золота голова!

Відносна постійність компонентного складу та структури ФО, їх відтворюваність у мовленні спричинюють можливість дистантного розташування компонентів ФО у мінімальному актуалізуючому контексті. Стилістичний ефект такого виду синтаксичних трансформацій полягає в актуалізації, увиразненні не тільки самої ФО, а й усього висловлювання: …Кров ще, як у первістки, грає… . Дистантне розміщення компонентів ФО у художніх текстах О. Гончара здебільшого супроводжується іншими способами індивідуально-авторських змін фразеологізмів (інверсією, заміною компонентів, поширенням компонентного складу). Серед різноманітних способів дистантного розміщення компонентів ФО виділено використання вставних конструкцій (слів). Вставні слова виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. У художніх текстах О. Гончара вони, виступаючи як художній прийом зображення, служать засобом посилення експресивності, надання мовленню розмовно-оповідного характеру: Хотіли настановити Гаркушу волосним старостою - відмовився, пославшись на немічність, вже ноги, мовляв, не носять [ІІ, 607]. Проаналізований матеріал свідчить, що при дистантному розташуванні компонентів ФО, елементи речення (вузького контексту), які розмежовують компоненти фразеологізмів, не належать безпосередньо жодному з них. Такі оказіональні зміни ФО на синтаксичному рівні викликані творчою манерою письменника й застосовуються для оптимального пристосування фразеологізмів до умов конкретного тексту. Синтаксичні трансформації ФО, не змінюючи традиційної семантики фразеологізмів, використовуються письменником: для емоційно-експресивного виділення думки, актуалізації й деталізації зображуваного, надання висловлюванню розмовно-оповідного характеру та як особливий засіб текстотворення.

Відфраземне словотворення відображає закономірності мовного розвитку і не є відхиленням від мовної норми. Основу для відфраземної деривації створює співвідносність ФО і слова, їх функціональна й семантична подібність. Відфраземи, конденсуючи в собі великі зображально-виражальні можливості ФО, від яких вони утворились, виступають у художньому мовленні унікальним засобом експресивності, емоційності та образності. В основу класифікації видів відфраземного словотворення в дисертаційному дослідженні взято принцип співвіднесеності відфраземи з певною частиною мови з урахуванням кількісних показників, а також семантичний план відфраземи. Творення відфразем здійснюється в основному двома шляхами: 1) з'єднанням компонентів ФО у складному слові, емоційно та експресивно збагаченому за рахунок семантики ФО (у більшості випадків кількість компонентів ФО відповідає такій же кількості компонентів у відфраземі): душепродавець (пор. продати душу), вертихвістка (пор. вертіти хвостом), зубоскалити (пор. скалити зуби); 2) виділенням зі складу ФО одного з її компонентів, збагаченого за рахунок семантичної компресії ФО. Ніби на поклик її вродився на подвір'ї й законний її Костя-танкіст. У художніх текстах функціонують відфраземи: іменники: серцеїд, душогуби; дієслова: зубоскалити, скриводушила; прикметники: шкуродерську, крізьзубну. Найчисленнішою виявлена група відфразем-іменників; за врахуванням кількісних показників - відфраземи, утворені на базі двокомпонентних ФО.

У семантичному плані відфраземи в основному зберігають значення фразеологічних одиниць, від яких вони утворені, однак характеризуються додатковою конотацією і виступають одним із важливих засобів емоційно-експресивного вираження думки, оновлення та збагачення образних ресурсів художнього твору. Підкреслено, що відфраземи є своєрідним результатом авторського пошуку семантично містких, стилістично яскравих виражальних мовних засобів - влучних, сконденсованих слів-характеристик. За принципом співвіднесеності відфразем з певною частиною мови. У залежності від номінації об'єктивної дійсності в художніх текстах О. Гончара відфраземи можна розподілити за двома тематичними макрополями: 1) людина і все, що з нею пов'язане: гнучкоспинець, батькопродавець; 2) реалії матеріального та духовного світу: достобіса, крайсвіт. Размещено на http://www.allbest.ru/

Дериваційною базою відфразем служать ФО, від яких успадковується, інтегрується не лише певна семантика, а й опосередкована образно-метафорична основа, емоційно-експресивний зміст, стилістичне забарвлення. Виявлено 20 складних слів-відфразем, не фіксованих “Словником української мови” в 11 т.

Комбіновані (ускладнені) способи трансформації ФО приховують у собі величезні виражальні можливості. Констатується, що визначення домінуючого (керуючого) прийому в ускладненому викликає певні труднощі, оскільки кожен із складників однаковою мірою розрахований на відповідний стилістичний ефект. Проведений аналіз досліджуваного матеріалу дає підстави виокремити такі комбіновані способи оказіональних змін ФО у художній спадщині Олеся Гончара: 1) ускладнену контамінацію ФО: знайти ключ до її веселого серця (пор. підібрати ключ і знаходити дорогу до серця); 2) ускладнені трансформації ФО на основі дистантного розміщення компонентів: Ця розмова чомусь особливо врізалась Лялі в пам'ять (пор. врізатися в пам'ять); 3) ускладнений еліпсис ФО любовні шури-мури (пор. розводити шури-мури); 4) ускладнену заміну компонентів ФО: встиг понюхати врангелівського пороху (пор. не нюхати пороху); 5) ускладнену інверсію компонентів ФО: пробігав терпкий мороз поза шкірою (пор. мороз пробігав поза шкірою).

Стилістичний ефект комбінованих способів трансформацій ФО досягається засобом акумуляції стилістичних ефектів відповідних простих оказіональних змін. Майстерне використання ускладнених способів трансформацій ФО увиразнює, конкретизує висловлювання, побільшуючи відповідно в кілька разів його експресивність, емоційну насиченість. Безперечно, комбіновані оказіональні зміни ФО є авторською творчою знахідкою.

У третьому розділі “Принципи укладання словника індивідуально-авторського вживання фразеологічних одиниць” описано принципи укладання словника фразеовживань, подано його загальну характеристику, структуру словникової статті, семантичну характеристику ФО. Відмічено, що опрацювання фразеологічного матеріалу в словнику потребує використання гніздового з елементами структурно-граматичного принципу розташування ФО та графічних позначок при оказіональних ФО. Той самий фразеологізм подається в словнику стільки разів, скільки оказіонально змінених форм ФО фіксується у творчому доробку письменника, хоча розробляється тільки в гнізді інваріантної ФО. Словникова стаття включає: 1) заголовний компонент інваріантної ФО; 2) узуальна ФО; 3) ремарки за “Фразеологічним словником української мови” [1993]; 4) тлумачення узуальної ФО за “Фразеологічним словником української мови” [1993]; 5) графічні позначки; 6) оказіональна ФО; 7) ремарки за визначенням автора словника фразеовживань; 8) тлумачення оказіональної ФО автором словника фразеовживань; 9) цитати-ілюстрації, їх паспортизація. Індивідуально-авторські ФО, утворені за моделлю традиційних, шляхом контамінації, відфраземної деривації, тлумачаться один раз автором словника фразеовживань. У кінці словникової статті (якщо можливо) подаються відсилання до інваріантної чи інваріантних ФО. Синоніми та антоніми (у тому числі й контекстуальні) до оказіональних ФО подаються в кінці словникової статті з абзацу, коли стосуються всіх значень багатозначного фразеологізму, і без абзацу, коли стосуються лише одного зі значень, та обов'язково паспортизуються.

Автором розроблені таблиці “Основні способи використання традиційних і оказіонально змінених фразеологічних одиниць у художніх текстах О. Гончара”, зразки словникових статей подано в додатках.

Висновки

1. У дисертації дається теоретичне узагальнення й представлено один з аспектів розв'язання наукової проблеми функціонування загальномовної та індивідуально-авторської фразеології в художніх текстах; удосконалено принципи укладання словника фразеовживань.

2. ФО є невичерпним джерелом посилення емоційності та експресивності художнього мовлення. Мовна художня творчість - двобічний процес. З одного боку загальновживана мова і конкретно її пласт - загальномовна фразеологія є основою мовотворчості письменника. З іншого боку, талановитий майстер збагачує національну літературну мову оказіональними, індивідуально-авторськими елементами. Відбір ФО та вміле використання закладених у них виражальних можливостей є одним із визначальних складників індивідуального стилю О. Гончара.

3. Аналіз фразеологічного матеріалу дає підстави виділити два способи індивідуально-авторського вживання ФО у художніх творах О. Гончара: 1) у традиційній формі та значенні; 2) оказіонально змінених ФО.

4. Функції ФО у художньому тексті зумовлюються двома основними факторами: 1) лінгвістичними властивостями самої одиниці; 2) запрограмованою письменником ситуацією.

5. Стилістичне навантаження узуальних ФО визначається їх препозицією, інтерпозицією, постпозицією щодо вузького контексту. ФО вступають у різноманітні смислові (синонімічні, антонімічні) відношення з іншими компонентами речення. Прагнення письменника виразити найтонші семантичні, емоційно-експресивні відтінки позначуваного зумовлює функціонування фразеологічних синонімів та антонімів. Висока емоційна та експресивна насиченість, відносна стабільність, місткість форми спричинюють активне використання вигукових і компаративних ФО.

6. Способи конкретної реалізації ФО характеризуються змінами різного ступеня складності в порівнянні з кодифікованими моделями ФО. Оказіональні трансформації фразеологізмів у художніх текстах О. Гончара стилістично мотивовані. Як контекст впливає на ФО і робить можливими їх оказіональні зміни, так і трансформовані ФО впливають зворотньо на контекст, тим самим посилюючи його експресивність, емоційність, інформативність. Навіть кардинальні зміни щодо змісту чи форми ФО, або того й іншого, не знищують ФО, а, навпаки, надають їй більшу емоційну силу, так чи інакше зберігають елементи її форми та значення.

7. Словотворчість письменника не вступає в суперечність із законами мови. Мова творів О. Гончара - своєрідний еталон нормативності української літературної мови.

8. Аналіз контекстуальної реалізації традиційних і оказіональних ФО сприятиме подальшому лінгвістичному дослідженню фразеології української мови, виробленню загальної типології методів дослідження художніх текстів у фразеологічному аспекті, укладанню словника фразео-вживань.

Публікації

1. Особливості функціонування вигукових фразеологічних одиниць у художніх текстах: (на матеріалі творів О. Гончара) // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - № 8. - С. 152-154.

2. Фразеологічна контамінація в художніх текстах О. Гончара // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - № 9. - С. 139-141.

3. Семантико-стилістичні функції компаративних фразеологічних одиниць у художніх текстах (на матеріалі творів О. Гончара) / Зб. наук. пр. “Ономастика і апелятиви” Дніпропетр. держ. університету. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 9. - С. 180-183.

4. Способы перевода фразеологизмов в русском издании романа О. Гончара “Собор” // Зб. наук. пр. “Ономастика і апелятиви” Дніпропетр. держ. університету. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 5. - С. 100-108. (у співавторстві з Ю.Ф. Прадідом).

5. Явище подвійної актуалізації ФО в романі О. Гончара “Таврія” // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олеся Гончара “Олесь Гончар і шістдесятництво”. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 123-125.

6. Крилаті вислови в мові творів Лесі Українки // Тези науково-практичної конференції “Літературний феномен Лесі Українки” до 125-ої річниці від дня народження. - Сімферополь, 1996. - С. 35-38.

7. Категориальная полисемия фразеологизмов и ёё отражение в словаре // Материалы научно-методической конференции “Актуальные проблемы современной филологии” к 100-летию со дня рождения проф. А.И. Германовича. - Симферополь, 1995. - С. 104-105 (у співавторстві з Ю.Ф. Прадідом).

8. Фразеологічна мікросистема “сприйняття простору” в українській мові // Матеріали V міжнар. наук. конф. “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 1996-4. Ч. І. - С. 148-150 (у співавторстві з Ю.Ф. Прадідом, Л.В. Самойлович).

9. Особливості використання фразеологізмів у публіцистиці М.С. Грушевського // Матеріали науково-практичної конференції “Великий українець (до 130-ої річниці від дня народження М.С. Грушевського)”. - Сімферополь, 1996. - С.16-17 (у співавторстві з Н.Ф. Грозян).

Размещено на http://www.allbest.ru/