Ліричне начало в російській прозі кінця ХІХ століття (на матеріалі малих епічних жанрів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

УДК 882 - З /18/

Спеціальність 10.01.02 - Російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ліричне начало в російській прозі кінця ХІХ століття

(на матеріалі малих епічних жанрів)

Тузкова Інна Вікторівна

Дніпропетровськ - 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі російської літератури Дніпропетровського державного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович завідувач кафедри російської літератури Дніпропетровського державного університету.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Московкіна Ірина Іванівна,

професор кафедри історії російської літератури Харківського державного університету кандидат філологічних наук, Філат Тетяна Віталіївна, старший викладач кафедри іноземних мов Дніпропетровської медичної академії

Провідна установа: кафедра російської філології Чернівецького державного університету Міністерства освіти України.

Захист відбудеться " 11 " червня 1999 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Дніпропетровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Науковий, 13).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Науковий, 13).

Автореферат розісланий " 8 " травня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

Анотації

Тузкова І.В. Ліричне начало в російській прозі кінця ХІХ століття (на матеріалі малих епічних жанрів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1999.

Дисертація присвячена проблемі ліризації оповіді в російській прозі кінця XІX століття. У ній досліджується роль ліричного начала у взаємодії реалістичного та романтичного художнього вираження. Автор роботи показує, що перебудова реалістичної поетики у бік посилення ліричної інтенсивності оповіді у кінці ХІХ століття відбулася перш за все в малих епічних жанрах. У дисертації розглядаються форми вираження авторської позиції у творах В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова; відзначається, що ними було знайдено нове співвідношення суб'єктивного та об'єктивного начал і відповідно більш інтенсивне та економне використання експресивних стилістичних засобів; визначається специфіка їх ліризму.

Ключові слова: ліризм, ліричне начало, авторська позиція, малі епічні жанри, реалізм, романтика, експресивні стилістичні засоби.

Tuzkova I.V. The lyric origin in the Russian prose of the end of the 19th century (on the material of the small epic genres) Manuscript.

The thesis is presented for a degree of candidate in philology; speciality 10.01.02-Russian literature. Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1999.

The thesis is devoted to the problem of making lyrical narration in the Russian prose of the end of 19th century. The role of the lyric origin in the intercommunication of realistic and romantic artistic expression is investigated in it. The author shows that reorientation of realistic poetics towards reinforcement of lyric intensity of narration in the end of the 19th century occurred first of all in small epic genres. In the thesis the forms of expression of the author's position in V. Garshin's, V. Korolenko's and A. Chekhov's works are examined; it is noted that they have found new correlation of subjective and objective origins and accordingly more intensive and economical use of expressive stylistic means; specific character of their lyricism is determined.

Key words: lyricism, making lyrical narration, the author's position, small epic genres, realism, romance, expressive stylistic means.

Тузкова И.В. Лирическое начало в русской прозе конца XIX века (на материале малых эпических жанров). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.

Диссертация посвящена проблеме лиризации повествования в русской прозе конца XIX века. В ней исследуется роль лирического начала во взаимодействии реалистического и романтического художественного выражения. Автор работы показывает, что перестройка реалистической поэтики в сторону усиления лирической интенсивности повествования в конце XIX века произошла прежде всего в малых эпических жанрах: наиболее спешные попытки найти необходимую оценочную дистанцию автора-повествователя по отношению к изображаемому были предприняты в жанрах рассказа и повести. Эти жанры, уступая роману в широте и объективности художественных наблюдений и обобщений, между тем, давали писателям возможность ярче выразить своё субъективное отношение к изображаемому, за счёт концентрации материала повысить выразительность формы, усилить её эмоциональный заряд. В диссертации рассматриваются формы выражения авторской позиции в произведениях В. Гаршина, В. Короленко и А. Чехова; отмечается, что ими было найдено новое соотношение субъективного и объективного начал и соответственно более интенсивное и экономное использование экспрессивных стилистических средств, определяющих выразительность и ёмкость повествования.

Установлено, что в творчестве В. Гаршина, В. Короленко и А. Чехова вполне отчётливо представлены лирико-романтические мотивы, которые обладают глубоким универсальным гуманистическим смыслом, заражают читателя энергией мечты и надежды, пробуждают веру в значимость идеальных человеческих стремлений: желание писателей показать реальное как одно из проявлений вечных, идеальных начал человеческого бытия обнаруживает глубинное сходство их лиризма. В то же время несхожесть мировоззрений писателей обуславливает различия в проявлении диалектики конкретно-исторического и общечеловеческого: у В. Гаршина она выражена в стремлении противопоставить идеальное и реальное; у В. Короленко - в стремлении предельно их сблизить; у А. Чехова - в субъективном предчувствии возможности лучшей жизни.

Автор диссертации показывает, что выражению лирического начала в прозе В. Гаршина, и В. Короленко служит эмоционально окрашенная речь автора-повествователя, содержащая в себе субъективную оценку изображаемого. Основным источником лирического плана в их произведениях являются авторские описания (пейзаж, портрет, интерьер). Эмоциональная достоверность в них достигается преимущественно за счёт активной позиции интерпретирующего, оценивающего и сопереживающего автора-повествователя, путём повышения экспрессивности его речи. Субъективность повествования проявляется в характере эпитетов, метафор, в контрастности изображения, экспрессивной символике, особой ритмической организации речи и др. При этом в субъективно окрашенное повествование органично входит несобственно-прямая речь, объединяющая сознание героев и сознание автора-повествователя в единстве отношения к действительности. В прозе А. Чехова, как правило, отсутствует прямая авторская оценка, авторское слово, чётко ограниченное от слова героя. Авторское отношение к изображаемому у А. Чехова чаще всего прочитывается в подтексте или выражается посредством сюжетно-композиционных элементов, сопоставлений и контрастов: повторений ситуаций, образов-символов, специально отбираемых деталей выполняет роль подтекстных "знаков", благодаря которым автор и без прямых оценок-комментариев даёт читателю почувствовать своё отношение к изображаемому.

Основные результаты работы нашли практическое применение в лекционных курсах, спецкурсах и на практических занятиях по русской литературе конца XIX - начала ХХ века.

Ключевые слова: лиризм, лирическое начало, авторская позиция, малые эпические жанры, реализм, романтика, экспрессивные стилистические средства.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розвиток художньої літератури на межі ХІХ - ХХ століть відбувався під знаком інтенсивного та різнобічного оновлення. Одним з важливих його аспектів була загальна психологізація літератури, посилене звернення її в нових історичних умовах до внутрішнього світу людини, її духовного та душевного життя. Небезпідставно дослідники вважають, що людина межі століть сприймала і свій час і себе саму двобічно - і як певний "підсумок", і як певний "початок". Однією з форм художньої реакції на такий складний, внутрішньо драматичний духовний стан людини стало піднесення романтичних тенденцій в літературі, яке сприяло підсиленню ліричного начала та суб'єктивної сповідальності в епічній оповіді.

Серед російських письменників кінця ХІХ - початку ХХ століття найбільш яскраво романтична стильова тенденція виявилась в творах В. Гаршина та В. Короленка. Також своєрідно вона заломлюється в художній структурі оповідань А. Чехова. Художні особливості реалізму В. Гаршина, В. Короленка, А. Чехова та безпосередньо питання про роль романтичних елементів в їх творчому методі розглядаються в працях Г.П. Бердникова, В.І. Камінського, Т.П. Маєвської, В.Д. Сквознікова та ін. Характерно, що серед засобів відтворення романтичної образності у реалістичній літературі кінця ХІХ століття усі ці дослідники називають і ліризм, однак докладно на питанні про ліричне начало в творах В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова ніхто з них не зупиняється, обмежуючись окремими вказівками на ліричне звучання пейзажу, експресивність романтичної символіки і т.п. Однак в основному саме зусиллями дослідників, які писали про романтичні тенденції в реалізмі межі ХІХ - ХХ століть, сучасним літературознавством набуто чимало цікавих спостережень над засобами передачі ліричного начала в творчості письменників кінця ХІХ століття, передусім В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова. Однак, якщо на суб'єктивно-сповідальний характер творчості В. Гаршина і В. Короленка вказують практично всі з них, то поняття "чеховський ліризм" іноді викликає заперечення, оскільки в творчості А. Чехова ліричне начало має дуже складну, приховану форму існування. ліризм проза романтичний

Необхідно зазначити, що ліризм не є суто романтичним елементом оповідної структури творів. Небезпідставно А.П. Ельяшевич стверджує, що "ліричний тип пізнання дійсності просякає в найрізноманітніші методи, виникає і на романтичній, і на реалістичній, і на авангардистській основі". Эльяшевич А.П. Лиризм, экспрессия, гротеск. - Л., 1975. - С.27. Отже, ліризм притаманний як романтичній, так і реалістичній прозі. Нам же здається цікавим дослідити роль ліричного начала у взаємодії реалістичного та романтичного художнього вираження. В осмисленні цієї особливості ліризму В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова, трьох яскравих представників російської реалістичної літератури 80 - 90 років минулого століття - ще одна можливість наблизитись до розуміння того складного і все ще недостатньо вивченого явища, яким залишається реалізм кінця ХІХ століття.

Таким чином, хоч про реалізм В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова написано чимало, спеціальних праць, що розглядають проблему ліризації епічної оповіді в аспекті, що нас цікавить, немає. Тож необхідність поглибленого дослідження ролі ліричного начала в творчості письменників кінця ХІХ століття, безсумнівно, відчувається. Цим визначається актуальність здійсненого нами дослідження. Звичайно, в ньому розглядаються найбільш характерні форми вираження ліричного начала в творчості письменників, що нас цікавлять, досліджуються лише ті твори В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова, в яких, як нам здається, найбільш яскраво виявляється специфіка їх ліризму. Наші висновки ґрунтуються на тому, що "порівняння не знищує специфіки явища, що досліджується; навпаки, тільки з допомогою порівняння, тобто встановлення подібностей та відмінностей, можливо точно визначити, в чому міститься ця специфіка". Жирмунский В.М. Сравнительное литературоведение. - Л., 1979. - С.67.

Варто відзначити, що ліризм письменників прояснює витоки гуманістичного пафосу їх творчості. Художність реалістичного рівня не може виникнути без гуманістичного пафосу, джерелом якого є особистість письменника. В творчості В. Гаршина, В. Короленка і особливо А. Чехова російська реалістична література вийшла на новий рівень художності, а разом з тим і на новий рівень гуманності. Саме тому визначилась наукова гіпотеза нашого дослідження - ліризм російської реалістичної прози кінця ХІХ століття як нова якість гуманізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає науковій тематиці кафедри російської та зарубіжної літератури Кіровоградського державного педагогічного університету, науковці якої займаються дослідженням закономірностей розвитку, проблем взаємодії, традицій і новаторства російської та світової літератури.

Мета дослідження - визначити роль ліричного начала у жанрово-стильовому розвитку російської прози кінця ХІХ століття.

Поставлена мета передбачає необхідність вирішення таких завдань:

виділити головні джерела ліричного плану в творах В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова;

простежити зв'язок ліричного начала з ідейно-художнім змістом творів В. Гаршина, В. Короленка та А. Чехова;

уточнити своєрідність вираження авторської позиції в творах В. Гаршина, В. Короленка та А.Ч ехова;

осмислити роль ліричного начала у розвитку нових жанрових різновидів оповідної прози кінця ХІХ століття.

Наукова новизна дисертації полягає як у виборі теми, так і у підході до її рішення. Концентрація уваги на ролі ліричного начала у взаємодії реалістичного та романтичного художнього вираження дозволяє виявити не тільки індивідуально-авторські особливості поетики кожного з письменників, що аналізуються, але й простежити загальні закономірності розвитку російської літератури кінця ХІХ століття.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані для підготовки лекцій з історії російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття, при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемі ліризації художньої прози та взаємодії реалістичного та романтичного принципів відображення дійсності.

Дисертація є особистим внеском пошукувача у вирішення проблеми ліризації оповіді в російській прозі кінця ХІХ століття.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри російської та зарубіжної літератури Кіровоградського державного педагогічного університету. Основні положення дисертації було представлено на науково-практичній конференції докторантів та аспірантів Кіровоградського державного педагогічного інституту (1995 р.) та на міжнародній науковій конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1995 р.).

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 6 статей, 4 з яких - у фахових виданнях та 2 тез доповідей конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, 4 розділів, висновків та списку використаної літератури (140 найменувань) і 154 сторінки машинописного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, практичне значення, встановлюються мета і завдання дослідження.

У першому розділі дисертації - "Проблема ліризації епічної оповіді в сучасному літературознавстві" - подається огляд наукової літератури з теми дослідження. Тут же дається визначення поняття "ліризм". Зокрема, відзначається, що ліризм, зрозумілий у широкому плані - не як жанрова категорія, але як "пафосно-стильова особливість естетичного сприйняття дійсності", Літературознавчий словник-довідник. - К., 1997. - С. 403. як поетично тонке зображення живого людського почуття, піднесено-емоційне переживання будь-якої події або явища, - не протипоказаний епічному жанру. Майстер слова може висувати до себе найсуворіші вимоги "об'єктивності", але про що або про кого б не розповідав письменник, врешті-решт він завжди "розповідає" і самого себе. В цьому сенсі всі письменники ліричні, однак не всі вони однаковою мірою виявляють свою ліричність.

Ліризм у вузькому - і точному - значенні цього слова означає відображення світу та людини, яке за своєю сутністю прагне до суб'єктивності, зігріте живим авторським почуттям, має глибоко особистісний характер. Емоційно насичена, просякнута авторським почуттям художня проза має в собі окремі риси і ліричного, і епічного зображення життя, які, своєрідно заломлюючись в ній, створюють нову художню єдність, що зберігає безпосередність та емоційність лірики, але, на відміну від неї, дає значно більш розгорнутий, складний, багатоплановий, динамічний образ ліричного переживання, а частіше - потоку переживань, який складається з цілого ланцюга авторських роздумів, почуттів, асоціацій і т.п. При цьому злиття епічного та ліричного начал закріплює в композиційно-мовній єдності прозаїчних творів зв'язок двох типів зображення людини: через вчинки, думки і почуття героїв та через ті переживання та оцінки, які дійові особи викликають у автора.

У другому розділі дисертації - "Суб'єктивно-сповідальне начало в творчості В.Гаршина" - визначаються функції і засоби вираження ліричного начала в творах В. Гаршина. Властивості особистості В. Гаршина - надзвичайна чутливість до чужих страждань, хвороблива совістливість, прагнення правди та справедливості, - позначившись на його прозі, визначили як неспокійне та дисгармонійне сприйняття світу, яке вражає в оповіданнях письменника, так і тип гаршинського героя. В. Гаршин завжди акцентує на ідеальних прагненнях, які вступають у протиріччя з сучасним світоустроєм, - звідси лірика "хворої совісті", образ героя, що уражений "світовим злом", різко суб'єктивний тон більшості його творів. Не випадково, сам письменник називав свої оповідання "страшними воланнями" і в той же час - "віршами у прозі". Емоційна достовірність досягається в них переважно внаслідок активної позиції автора-оповідача, який інтерпретує, оцінює, страждає разом з героєм, а також шляхом підвищення експресивності його мови. Так, хоча автора-оповідача і не введено до сюжетної дії оповідань "Червона квітка", "Ніч", "Сказання про гордого Аггея" та ін., саме його мова, насичена емоційно-виразною лексикою, містить у собі ті суб'єктивні оцінки, які надають зображуваному узагальнене лірико-символічне значення.

В художньому світі "Червоної квітки" усі речі експресивно переосмислені, і хоча існує реальне мотивування такого переосмислення (хвора свідомість героя), однак зсув, насиченість, яскрава експресивність оповіді належать авторові і створюють потужній емоційний вплив. Для В. Гаршина, очевидно, важливо було підкреслити наявність в оповіданні двох планів, тієї складної образності, яка надає кожному вчинку героя ще якийсь інший смисл, який ніяк не можливо вивести з об'єктивної реальності. Тому з численних форм вираження ліричного начала в оповіданні "Червона квітка" найбільш яскравою, глибокою, безсумнівно, є експресивна символіка, яка переводить зміст твору з реально-побутового у символіко-романтичний. В художній структурі оповідання велика кількість деталей, що повторюються, набуває символічного значення, до того ж, гаршинські образи-символи, переважно, багатозначні (хрест - знак страдництва і сили, хресного знамення; вогонь - той, що знищує і оновлює і т.п.). Основне навантаження, природно, лягає на лірико-символічний образ червоної квітки, яка уособлює сили зла і, даючи узагальнене уявлення про основну тему оповідання, вносить в оповідь емоційну напругу.

Важливим джерелом ліричного плану оповідання "Червона квітка" є портрет гаршинського героя: "Он был страшен... Воспалённые, широко раскрытые глаза (он не спал десять суток) горели неподвижным горячим блеском; нервная судорога подёргивала край нижней губы; спутанные волосы падали гривой на лоб..." Авторське ставлення до героя, відображене в описі його зовнішності, роз'яснюється у діалозі хворого з лікарем, що викриває протилежність їх світоглядних позицій. Ліризм звучить як у пафосі промов героя, з яким він доводить необхідність знищення зла, так і в авторській іронії стосовно лікаря, холодність і безсторонність якого різко контрастують із збудженістю хворого.

Однією з форм вираження суб'єктивно-ліричного начала в оповіданні "Червона квітка" є невласне-пряма мова - своєрідна цитата, але прихована, "без лапок": оповідач тут - суб'єкт мови, герой - суб'єкт свідомості. Завдяки тому, що у В.Гаршина непряма мова поступово, непомітно переходить, перетікає у невласне-пряму, роз'єднані як суб'єкти мовлення герой та автор-оповідач об'єднуються і сприймаються читачами як носії єдиної свідомості. Ліризм гаршинського оповідання, що виникає при цьому, виражає емоційний стан героя, але оскільки він передається не прямою, а невласне-прямою мовою, то переноситься і на автора-оповідача, який не тільки описує, але й поділяє переживання героя, співчуває йому. Так в оповіданні В. Гаршина відбувається поєднання начебто різних якостей - об'єктивності та ліризму. Внаслідок цього, об'єктивність, що пов'язана з епічною описовістю, безпристрасністю і ліризм, що виражає стихію суб'єктивності, емоційності, зливаються в просякнутій ліризмом (ліризованій) об'єктивності.

Суб'єктивно-ліричний характер оповіді в основній частині оповідання "Червона квітка" різко контрастує з підкреслено об'єктивною манерою оповіді у фіналі твору, який вносить у зміст оповідання іронічне начало: ідеальність свідомості гаршинського героя, що не знаходить грунту в реальності, спричинює спочатку його божевілля, а потім і його загибель. Однак фінал оповідання не знищує героїко-романтичного пафосу твору - крізь його символи просвічується велика кількість смислів. Більш того, не дивлячись на те, що "Червона квітка" закінчується смертю героя, проблеми, поставлені у творі, залишаються до кінця не вирішеними, звернутими у майбутнє, до читача, - тому характер фіналу, його відкритість відіграє важливу роль у створенні ліричного плану твору. Подібну форму відкритого фіналу В. Гаршин використовує в оповіданні "Ніч", яке також завершується смертю героя, але на відміну від "Червоної квітки" ефект відкритості досягається тут, головним чином, завдяки раптовому, не очікуваному читачем розв'язанню конфлікту (за принципом раптовості).

Контуром сюжету "Ночі" є розповідь про духовну еволюцію або прозріння героя, який переосмислює все своє життя. Сюжетно-дійовий, конкретно-побутовий план тут максимально звужено. Він весь час переривається планом свідомості героя, який постійно рефлексує. При цьому ліризм головним чином зосереджується у внутрішніх монологах Олексія Петровича, інтонаційна будова і ритм яких здебільшого визначаються експресивністю розмовних синтаксичних форм, однак автор-оповідач постійно коментує роздуми героя, уточнює характер його рефлексії. Мова автора-оповідача мовби продовжує роздуми героя, зберігаючи той же напружений ритм, ту ж бентежну інтонацію. Почасти, у внутрішніх монологах Олексія Петровича, поданих у формі невласне-прямої мови, автор-оповідач зливає свій голос з голосом героя.

Хоча формально вся оповідь поділяється на шість розділів, до яких прилягає композиційно відокремлений фінал, по суті, оповідання будується на протиставленні двох частин, які містять в собі, відповідно, 1-3, та 4-6 розділи, об'єднані спільним настроєм. В першій частині домінує ліричний мотив ненависті, найбільш сильно виражений у передсмертному листі Олексія Петровича зі страхітливими прокляттями на адресу всього людства (3 розділ); у другій частині злоба та ненависть в душі героя змінюються захопленням, яке було народжене відкриттям "справжнього життя". Протиставлення цих двох настроїв і створює ліричний план твору.

Не менш важливу роль в утворенні ліричного плану твору має пейзаж, який сприяє розкриттю лірико-філософської та психологічної теми гаршинського оповідання. Особливо характерним є ліричний опис у кінці третього розділу: "... он встал, подошёл к окну и отпер форточку. Дымящаяся морозная струя пахнула на него. Снег перестал идти, небо было чисто; на другой стороне улицы ослепительно белый сад, окутанный инеем, сверкал под лунным светом. Несколько звёзд смотрело из далёкого чистого неба, одна из них была ярче всех и горела красноватым сиянием... "Арктур, - прошептал Алексей Петрович. - Сколько лет я не видал этого Арктура? Ещё в гимназии, когда учился..." Ему не хотелось отвести глаз от звезды..." В цьому описі, який уособлює чистоту природи, не тільки звучить авторський протест проти бруду суспільних відносин, але й виражається гаршинський ідеал "спільної людям правди". Узагальнений лірико-символічний пейзажний образ створюється тут завдяки використанню експресивної домінанти, яка утворюється в результаті нагнітання в межах невеликого за обсягом тексту слів, що належать до одного синонімічного ряду і передають близькі за змістом відтінки (сніг, білий сад, іній, місячне світло, чисте небо і т.п.). Ряд асоціативно близьких, синонімічних образів замикається лірично забарвленим образом-символом, що узагальнює їх: зірка Арктур, що вразила Олексія Петровича, в його свідомості, як і передзвін, асоціюється зі світом дитинства, який у В. Гаршина набуває ідилічного змісту, - згадуючи своє дитинство, герой знову повертає втрачену раніше віру в себе, віру в необхідність жити.

Фінал оповідання, відповідно до романтичної іронії, яку він містить, усвідомлюється як ствердження неможливості втілення мрії, ідеалу в дійсність. Об'єктивна манера оповіді у фіналі твору, яка різко контрастує з суб'єктивною оповіддю в попередніх частинах оповідання, увиразнює неспроможність героя активною дією протистояти "вульгарності" реальної дійсності. Дійсність з її злом, несправедливістю та неправдою для В. Гаршина є нестерпною, і шлях примирення з нею, шлях конформізму - неможливий. Однак зло для В. Гаршина - багатозначне і не зв'язане тільки з соціальною несправедливістю. Тому й заперечення зла має певною мірою абстрактний характер. З огляду на моральність, для нього неприйнятним є будь-яке насильство: В. Гаршина завжди приваблювали краса людського подвигу, краса моральної самопожертви. Тому подвиг "боротьби зі злом" у В. Гаршина завжди стає лише актом особистого вибору окремої людини, її перемогою над собою - в суспільстві ж нічого не змінюється.

В третьому розділі дисертації "Лірико-романтична природа творів В. Короленка" - розглядаються засоби ліризації оповіді в прозі В. Короленка. Оптимістична віра В. Короленка в людину стала джерелом лірико-романтичного струменя в його творчості. Прагнучи оновити реалістичну систему, В. Короленко принцип художньої правди доповнює елементом героїзму, який у його творах виступає у формі надії, передчуття, суб'єктивного спрямування художника. Оспівування героїзму, стійкості, опору злу, палкого потягу людини до свободи, добра й суспільної корисності - основні ліричні мотиви в творчості письменника, які дають відчуття "можливої реальності" (термін В. Короленка) при зображенні реальної дійсності. Ступінь ліричності творів В. Короленка різний: він менший в епіко-публіцистичній прозі, збільшується із зростанням в ній романтичного начала і сягає максимального рівня в умовних жанрових формах - легендах, казках, лірико-символічних творах.

Найвідомішим та найбільш характерним твором зрілого В. Короленка є повість "Сліпий музикант", яка оповідає про сліпонародженого хлопчика, для якого світ позбавлений барв та світла. Ліричний лейтмотив повісті - інтенсивний потяг до світла - знаходить втілення насамперед у численних авторських відступах-коментарях, своєрідних міркуваннях-здогадках, насичених емоціями автора-оповідача, які в той же час містять у собі елементи аналітичності. Це або побіжні зауваження автора-оповідача з приводу тієї чи іншої особи або події, або додаткові роз'яснення, або, насамкінець, великі філософсько-публіцистичні міркування. Більшості з них притаманна яскрава емоційна забарвленість. При цьому відсутність категоричності суджень автора-оповідача, який коментує і емоційно оцінює зображувані події, почуття й поведінку персонажів, елемент сумніву, що вноситься в його мовлення застереженнями "здається", "мабуть" і т.п., поряд із прямими звертаннями до уявного читача, ставить читача у становище співрозмовника, створює в нього відчуття причетності до зроблених спостережень та висновків.

Між тим найтонші порухи душі своїх героїв (і насамперед Петра) автор-оповідач передає не стільки через логічні міркування і висновки, скільки в результаті асоціативного зіставлення не пов'язаних між собою явищ життя людини й світу природи. Особливу роль при цьому відіграє лірично забарвлений пейзаж, зображений в аспекті сприйняття як автора-оповідача, так і героїв твору. Для того, щоб показати навколишній світ у сприйнятті сліпого, В. Короленку доводилося створювати пейзаж винятково засобами звукових образів: однак у експозиції кожному звуковому пейзажу передує зоровий, тобто свідомість героя віддаляється від свідомості автора-оповідача. В основній частині твору подані лише звукові пейзажі, тобто авторська свідомість зливається тут із свідомістю героя. Таким чином, опис зорового пейзажу в повісті В. Короленка передає авторське сприйняття природи, а опис звукового пейзажу відповідає сприйняттю довкілля сліпим: конкретні, реальні предмети в суб'єктивному сприйнятті сліпого перетворюються на туманні, невизначено-таємничі образи, наповнені слуховими відчуттями. Характерно, що через образне, безпосереднє сприйняття сліпого природа одуховлюється: "деревья в саду шептались", "вода говорила о чём-то", "смёрзшаяся земля смолкла" и т.д. А звукові образи, які надають пейзажу відтінок одуховленості, безпосередньо реалізуються в музичних імпровізаціях Петра (і цим стверджується віра в перемогу світла над темрявою - основна ідея твору), що особливо відчувається в епілозі, оскільки символіка пейзажу перегукується в "Сліпому музиканті" з метафоричним змістом фіналу - духовним прозрінням героя.

Безперечно, одним з основних джерел ліричного плану в повісті В. Короленка є портрет. Вже в експозиції ліризм присутній в змалюванні портрета Петра, якому притаманні риси романтичного героя, що розвиваються і поглиблюються в портретній характеристиці з п'ятого розділу твору, в якому змальовано душевні муки сліпого, що болісно переживає свою фізичну неповноцінність, своє відчуження від людей. Суттєвим є те, що емоції, почуття, про які розповідається, належать не тільки героєві, але й автору-оповідачу.

Нерідко в суб'єктивно забарвлену оповідь "Сліпого музиканта" органічно входить невласне-пряма мова: автор-оповідач описує події (музичне змагання між Іохимом і матір'ю Петра; перший публічний виступ Петра та ін.), а невласне-пряма мова концентровано виражає думки й почуття героїв, викликані цими подіями. При цьому, як і в оповіданнях В. Гаршина, численні введення невласне-прямої мови в мовлення автора-оповідача постають у В. Короленка як імпульси ліризації, які об'єднують свідомість героїв і свідомість автора-оповідача в єдності ставлення до дійсності.

Своєрідна емоційна напруга в повісті В. Короленка створюється внаслідок підбору лексичних засобів, які містять у своїй семантиці елементи піднесеності, високої експресії (даль, печаль, грусть, гармония), завдячуючи вживанню яскравих епітетів ("необъятная тьма", "непроницаемый мрак", "заколдованный круг"), типових романтичних метафор ("мраморные виски", "зеркало души") і порівнянь ("даже клевета и сплетни скатываются по их белоснежной одежде, точно грязные брызги с крыльев лебедя"), лексики, запозиченої з української мови (панич, доля, думка, рушниця, бандура, кобзарі) і т.п.

За насиченістю експресивною мовою, метафоричністю та особливою ритмічною організацією оповіді серед творів В. Короленка, без сумніву, виділяється його відома мініатюра "Вогники", яка цілком виправдано сприймається як своєрідна квінтесенція короленківського ліризму. Невипадково в дослідницькій літературі неодноразово зазначалось те, що за своєю образною системою та жанровою структурою це лірико-семантичне оповідання нагадує вірш у прозі. В основі композиції "Вогників" використано принцип контрасту, який є одним з головних джерел ліризму твору: вся мініатюра побудована на протиставленні контрастних образів темної річки та вогників, які у оповіді набувають символіко-метафоричного змісту. Двоплановість мовлення надає творові рис філософської оповіді, контур сюжету якої складають пошуки людиною істини про себе і про світ. В першій частині мініатюри вогники асоціюються тільки з радістю персоніфікованого оповідача ("Ну слава богу! - сказал я с радостью, - близко ночлег!"), а темрява - з апатичністю весляра ("Гребец повернулся... и опять апатично налёг на вёсла"), але в другій і третій частинах образи героїв, а разом з ними і названі асоціації набувають узагальненого сенсу: вогники і темрява сприймаються як дві життєві позиції. Важливим є те, що ще в експозиції персоніфікований оповідач визнає істинність слів весляра, тому зав'язка художнього конфлікту відбувається не на реально-побутовому, а на узагальнено-філософському рівні розвитку сюжету. У четвертій частині центральна лірико-філософська тема оповідання набуває гранично узагальненого, символічного значення: "Много огней и раньше и после манили не одного меня своею близостью. Но жизнь течёт всё в тех же угрюмых берегах, а огни ещё далеко...". Але хоча лірико-символічні мотиви темряви і світла у даному контексті передбачають можливість найрізноманітніших інтерпретацій: від конкретно-історичних до універсально-філософських, - кінцівка твору ("Но всё-таки... всё-таки впереди - огни!..") майже безсумнівно сприймається як емоційне ствердження неминучості перемоги світла.

Панівного значення в художній структурі мініатюри В. Короленка набувають розгорнуті лірико-символічні описи природи. Вони не тільки відіграють важливу роль в розвитку центральної лірико-символічної теми оповідання, але й допомагають читачеві сприймати широке коло асоціативних зчеплень - від особистих роздумів до філософських уявлень про щастя людей, про майбутнє, про всесвіт. Ліризації оповіді у "Вогниках" також сприяють численні суб'єктивно-оцінювальні епітети ("угрюмая река", "бесконечная даль"), порівняння ("тёмная, как чернила, река"), метафори ("живой огонёк") і ритмічна організація мови, яка постає здебільшого внаслідок граматико-синтаксичного паралелізму ("Свойство этих ночных огней - приближаться, побеждая тьму, и сверкать, и обещать, и манить своею близостью...") і підтримується лексичним повтором, який зустрічається майже в кожному абзаці.

В четвертому розділі дисертації - "Ліричний підтекст в оповіданнях А. Чехова" - з'ясовується специфіка чехівського ліризму. В сучасному літературознавстві А. Чехова вважають письменником об'єктивного стилю. Більшість дослідників стверджують, що принцип об'єктивності в його творах знаходить відбиття перш за все у надзвичайній стриманості авторської мови. А. Чехов не тільки ретельно уникає прямих авторських оцінок, але й, на відміну від В. Гаршина та В. Короленка, прагне до граничної беземоційності, безпафосності мови оповідача. В той же час пошук нових прийомів психологічного аналізу приводить до зростання ролі підтексту в художній структурі його творів, а відмова від прямих форм оцінки зображуваного до більш складних форм вираження авторської позиції. Однак, при побічному вираженні авторського ставлення до зображуваного, А. Чехов досягає не меншого ліричного ефекту, ніж це могло б дати пряме його вираження. Тому, коли йдеться про співзалежність чехівської об'єктивності та ліризму, найбільш справедливою, на наш погляд, є позиція М.М. Гіршмана, який пропонує говорити "про принципіальну двоплановість чехівської оповіді, про взаємозв'язок у ній епічного та ліричного начала при домінуючій ролі плану епічного". Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа. - М., 1991. - С. 147.

З огляду на це, особливу зацікавленість викликає оповідання А. Чехова "Чорний чернець", яке має давно усталену репутацію незвичайного, "загадкового" твору. Контур сюжету оповідання створює історія хвороби Ковріна. Оповідь починається у стриманих, спокійних тонах, однак не дивлячись на це читач з перших же сторінок оповідання відчуває свою заглибленість у ліричну стихію. Але оманливість враження безсумнівна: джерела ліризму - стан не автора, а героя, налаштованого суб'єктивно. Однак проникнення суб'єктивності сприймання героя в авторський нейтральний текст стає одним з найважливіших засобів ліризації чехівської оповіді. Авторська оцінка у "Чорному ченці" прояснюється без поспіху, заломлюючись у світосприйманні персонажу: мова героя та автора-оповідача зближуються і іноді зливаються в неподільну стильову єдність. Гранично висвітлена розподільна межа між свідомістю автора і героя проведена лише один раз: у сцені освідчення у коханні Ковріна і Тані. Екзальтований, піднесений настрій Ковріна, його слова: "Как она хороша!" - охолоджені тверезим поглядом автора: "Она была ошеломлена, согнулась, съёжилась и точно состарилась сразу на десять лет...". Здебільшого ж читач розпізнає рівні ковринської та авторської свідомості лише з усієї структури оповідання.

Одним з найбільш яскравих засобів вираження ліричного начала у А. Чехова є експресивність символіки. Концентрація лірико-символічних тем і мотивів у "Чорному ченці" надзвичайно висока, до того ж дослідники справедливо вказують на подвійність основних понять і символів оповідання: крізь всю оповідь проходять лірико-символічні теми парку, саду (декоративного та комерційного) та Чорного ченця. Подвійна лірико-символічна перспектива образу саду вимальовується вже в першому розділі оповідання: якщо декоративну частину саду подано як втілення краси, ідеального начала і внесено до хронотопу парку, то комерційний сад пов'язаний з матеріальними зацікавленнями героїв, з об'єктивною реальністю і входить до хронотопу будинку. Хронотопи парку та будинку контрастні між собою. Складові чеховського символу світобудови Будинок - Парк у сприйманні читачів асоціюються відповідно з унормованим, повсякденним життям людей та стихійним життям природи. Об'єднує їх лірико-символічний мотив циклічного руху, образ якого стає у творі метафорою людської долі. Осмисленню цієї метафори в значній мірі сприяє ритмічна організація оповіді, заснована на повторенні ліричних мотивів, символічних образів, зображувальних деталей та ін. Ритм повторення особливо вагомий у останньому розділі оповідання, де А. Чехов вводить до оповіді усі мотиви та символи попередніх розділів. Повторення ситуацій, образів-символів, деталей портрету та пейзажу і т.п., з одного боку дозволяє А. Чехову уникнути описовості, робить оповідь лаконічною та осяжною, а з іншого боку, виконує роль підтекстних "знаків", завдяки яким автор і без прямих оцінок-коментарів дає читачеві відчути своє ставлення до зображуваного.

Найважливішим джерелом ліричного плану твору є тема Чорного ченця, яка в художній структурі чехівського оповідання передає рух від об'єктивного до суб'єктивного, від реального до ідеального: Коврін поступово втрачає здатність орієнтуватися в навколишній дійсності і опиняється у власноруч утвореному соліпсичному світі. Діалоги Ковріна з Чорним ченцем сприймаються перш за все як свідчення того, що він стає рабом своєї суб'єктивності. Змістовний аспект цього "двійчастого монологу" до цього часу оцінюється вкрай суперечливо. Деякі дослідники вважають, що розмови Ковріна з Чорним ченцем цілком об'єктивні, автор не має з ними нічого спільного, дистанціюється від них. Інші стверджують, що вислови Чорного ченця мають прямий зв'язок з чехівським словом та оцінкою, оскільки в діалогах Ковріна з Чорним ченцем порушується цілий комплекс мотивів, які різною мірою близькі авторові: проблеми безсмертя, обраності, щастя та ін. Однак ставлення А. Чехова до змісту діалогів Ковріна та Чорного ченця не виказується у формі прямих оцінок та коментарів і може бути з'ясованим тільки в художній структурі оповідання в цілому, у зчепленні діалогів Ковріна та Чорного ченця з іншими композиційними елементами оповіді.

У зв'язку з цим особливу увагу дослідники надають фінальній сцені оповідання, вважаючи, що саме тут, у плині свідомості Ковріна, який помирає, звучить голос самого оповідача, дається авторське розуміння ідеалу, що міститься у нормальному, здоровому житті. Але аналіз ліричного плану "Чорного ченця" засвідчує, що А. Чехова перш за все цікавлять межі суб'єктивності у світосприйманні героя та небезпека, що пов'язана з його втечею від об'єктивної реальності, тому нам видається, що в ліричному періоді, який завершує оповідь, автор підводить читачів до думки, що Коврін зневажив реальним контактом між людьми і віддав перевагу мрії, спогадам, і вбачає в такому стані героя трагедію. Виразний ліризм і відкритість фіналу, вихід поза межі тексту ще більше підсилюють значення ліричних фрагментів в художній структурі оповідання (пейзаж, портрет, лірико-символічні описи та ін.), оскільки свідома недомовленість автора ("лучше недосказать, чем пересказать") призводить до появи сюжетних ситуацій, які неможливо витлумачити однобічно.

Недомовленість, "туманність" тексту найбільш суттєву роль відіграє в утворенні ліричного плану чехівських творів, "написаних у формі притчі" ("Без заголовка", "Швець та нечиста сила", "Парі" та ін.). Лірико-романтичний колорит цих творів А.Чехова виявляється не тільки у їх жанровій своєрідності, а й у специфіці художнього конфлікту, у пейзажній символіці та ін. Контур сюжету оповідання "Без заголовка" утворює ліричний мотив боротьби добра і зла. В художній структурі оповідання присутній композиційний та смисловий паралелізм: у тексті твору можна виділити два конструктивних центри - монастир, прихисток віри та правди, і місто, де зосереджені сваволя та розпуста. Разом з тим антитеза добра і зла, що організує всю оповідну структуру оповідання зсередини, постає у вигляді контрастного протиставлення емоційно-образних сфер бог - диявол, ченці - грішники, монастир - будинок розпусти, ігумен - розпусниця.

Лірична тема добра сконцентрована у двох перших частинах оповідання, де описується життя монастиря. Але при цьому вже на самому початку оповіді ретельним добором деталей лірично забарвленого пейзажу, які на перший погляд здаються випадковими, А .Чехов створює у читачів уявлення про одноманітність життя ченців. Яскраві емоційно-експресивні епітети ("зазевавшаяся звезда", "бледный монах") та метафори ("когда с росою целовались первые лучи") надають пейзажній замальовці, що відкриває оповідь, лірико-романтичний колорит, який потім розкривається у винятковості характеру головного героя оповідання - старого ігумена, власника "надзвичайного дару" емоційного впливу на людей.

У другій частині оповідання ліризм зосереджений у монолозі городянина, "звичайного грішника, який любить життя". Його мова насичена емоційно-виразною лексикою і відзначається підкресленою ритмічністю. Репліка-відповідь ігумена висловлює ідею проповідництва абсолютних істин, яка парадоксальним чином обігрується у третій і четвертій частинах оповідання, де під час опису життя міста має місце лірична тема зла. Важливим є те, що розповідь ігумена про блудне життя городян подається не у формі прямої мови, а будується як авторська оповідь у "тоні" та "дусі" героя. Така оповідь буквально випромінює ліризм, який виявляється у характері метафор, порівнянь, експресивному синтаксисі та особливій ритмічній організації мови, що виникає внаслідок ряду однорідних членів речення та подібних синтаксичних конструкцій. Авторське ставлення до привабливої, але наївної ідеї проповідництва, не з'являючись у формі прямих оцінок та коментарів, висловлюється у виразній анекдотичності фіналу чехівського оповідання.

У висновках підбиваються підсумки дослідження. Рішуча перебудова реалістичної поетики у бік посилення ліричної інтенсивності оповіді в кінці минулого століття відбулась перш за все у малих епічних жанрах: найбільш успішні спроби знайти необхідну оціночну дистанцію автора-оповідача по відношенню до зображуваного були здійснені у жанрах оповідання та повісті. Ці жанри, поступаючись романові у широті та об'єктивності художніх спостережень та узагальнень, між тим, надавали письменникам можливість яскравіше висловити своє суб'єктивне ставлення до зображуваного, внаслідок концентрації матеріалу підвищували виразність форми, підсилювали її емоційний заряд. У перебудові художньої системи російської прози кінця ХІХ століття величезна роль належала В. Гаршину, В. Короленку та А. Чехову. Ними було знайдено нове співвідношення суб'єктивного та об'єктивного начал і відповідно більш інтенсивне та економне використання експресивних стилістичних засобів, які визначають виразність та осяжність оповіді.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:

1. О способах лиризации повествования в рассказах В. Гаршина // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". - Харьков, 1998. - Вып.1. (12). - С.34-39.

2. О способах выражения лирического начала в рассказе В. Короленко "Огоньки" // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". - Харьков, 1998. - Вып. 4. (15). - С.49-53.

3. Рассказ А. Чехова "Чёрный монах": к проблеме лиризации повествования // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". - Харьков, 1998. - Вып. 7. (18). - С.32-37.

4. Рассказ В. Гаршина "Attalea princeps": к проблеме лиризации повествования // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". - Харьков, 1999. - Вып. 1. - С.

5. Анализ повести В. Короленко "Слепой музыкант" // Анализ художественного текста на уроках литературы: Методические материалы в помощь учителю-словеснику. - Кировоград, 1995.- С.19-21.

6. Романтические тенденции в творчестве В. Гаршина, В.Короленко и О.Уайльда. - Киев. 1995. - 16 с. - Рус. - Деп. в ГНТБ Украины 3.01.95, №2 - УК 95.

7. Гаршин и Мопассан: к вопросу о межлитературных связях // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: Тези доповідей міжнародної конференції. - Дніпропетровськ, 1995. - С. 134.

Размещено на Allbest.ru