Еволюція хтонічного образу в українському фольклорі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Інститут українознавства

УДК 398.4 (477)

Еволюція хтонічного образу в українському фольклорі

спеціальність 09.00.12 - українознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Пономаренко Вікторія Валеріївна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі фольклору Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Таланчук Олена Михайлівна

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова Погребенник Володимир Федорович

старший науковий співробітник Інституту мисте-цтвознавства фольклору та етнології НАН України Федас Йосип Юхимович

Провідна установа: Державна академія керівних кадрів освіти.

Захист дисертації відбудеться " 28" квітня 1999 р. о 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ-33, бул. Т. Шевченка, 14 (конференц-зал, ІІ-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, бул. Т. Шевченка, 14, к.97 ).

Автореферат розісланий “ 26 ” березня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат історичних наук В.М.Піскун

Анотація

хтонічний космогонія український

Пономаренко В.В. Еволюція хтонічного образу в українському фольклорі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство. Інститут українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертація присвячена вивченню хтонічного образу та його численних трансформацій у комплексі міфопоетичних уявлень українського народу. Український фольклорний матеріал хоча і відбиває загальні світові процеси розвитку міфологічної системи уявлень, але має специфічні риси, отже, потребує окремого розгляду.

У процесі дослідження визначається місце, роль і значення хтонічних образів у системі народних звичаїв та вірувань. Аналіз функціонування архаїчних елементів культури дозволяє розглядати їх, як органічні форми, що забезпечують цілісність культури людства взагалі.

Це дозволяє по-новому підійти до вивчення і викладання народнопоетичної творчості як феномену національної духовної культури, що за типом мислення тяжіє до міфології і до художньої літератури - як мистецтво слова.

Ключові слова: українознавство, міфологема, наукові принципи, національний світогляд.

Аннотация

Пономаренко В.В. Эволюция хтонического образа в украинском фольклоре. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. Институт украиноведения Киевского университета имени Тараса Шевченка.

Диссертация посвящена изучению хтонического образа и его многочисленных трансформаций в комплексе мифологических представлений украинского народа. Украинский фольклорный материал, хотя и отображает общие мировые процессы развития мифологической системы представлений, но имеет и специфические черты, поэтому требует отдельного рассмотрения.

В процессе исследования определяются место, роль и значение хтонических образов в системе народных обычаев и верований. Анализ функционирования архаических элементов древней культуры позволяет рассматривать их как органические формы, что обеспечивает целостность культуры человечества вообще.

Это позволяет по-новому подойти к изучению и изложению народнопоэтического творчества как феномену национальной духовной культуры, которая по типу мышления тяготеет к мифологии и к художественной литературе - как искусство слова.

Тема работы чрезвычайно актуальна и имеет как научно-теоретическое, так и практическое значение.

В первом разделе исследования рассматривается функционирование образа змея в украинской космогонической системе, в частности в таких мировых образных универсалиях, как мотив жертвоприношения и “мировое древо”.

Во втором разделе рассмотрено бинарную оппозицию “вода - огонь” и её взаимодействие с образом змея как властилина или духа стихии.

В третьем разделе проанализировано фольклорные мировоззренческие представления украинцев в связи с системой архетипов хтонических образов.

Ключевые слова: украиноведение, мифологема, научные принципы, национальное мировоззрение.

Annotation

Ponomarenko Victoria Valeriyevna Evolution of chthonic image in Ukrainian folklore.

Dissertation for a scientific degree of the candidate philological sciences in speciality -- 09.00.12 - Ukrainian study- Institute of Ukrainian Study of Kiev University of Taras Shevchenko, Kiev, 1999.

The dissertation devoted to the study of chthonic image and his multiple transformations in the complex of mythological notions of Ukrainian people is presented for a defense. Ukrainian folklore material though reflects the general world processes of development of mythological system of notions but it also has a specific features, that's why it requires separate consideration.

In the process of research the place, role and significance of chthonic images in the system of people customs and beliefs are determined. This permits newly approach to the study and presentation of people poetic art as phenomena of the national spiritual culture, which according to the mode of thinking is drawn towards mythology and beles-letters - as an art of the word.

Key words: Ukrainian study, mythologema, scientific principles, national ideology.

1. Актуальність дослідження

Українська міфологія - це структурована система з багатьма чинниками, які можуть взаємодіяти, складаючи певний комплекс світоглядних уявлень народу, або ж функціонувати окремо, залишаючись водночас повязаними одне з одним, тобто взаємоперевтілюватися або взаємозамінюватися на тих чи інших етапах еволюції міфу.

На ранніх стадіях розвитку суспільства міф регламентував усю людську поведінку, а більшість елементів людської культури, що зявилися на сучасному етапі, мають коріння у давній первісній міфології.

Іван Франко вважав, що будь-який твір мистецтва, незалежно від того, музика це, літератури чи живопис, є продуктом так званої “нижчої свідомості” (тобто підсвідомості), тоді як власне процес творення - це здатність піднімати з “нижчої свідомості” цілі комплекси давно похованих знань та вражень - еруптивність.

Будь-який світогляд має риси міфічного, і різниця між типами світогляду - лише в тому, наскільки глибоко міфологічні елементи містяться у підсвідомості людини, адже безперечним є той факт, що в нетрадиційній ситуації або в момент, коли людина не контролює свої дії (сон, аффект, втрата свідомості тощо) виявляється цілий комплекс архетипів, вміщених у підсвідомості.

Спираючись на це, ми розглядатимемо функціонування окремих компонентів міфологічної свідомості у фольклорі, тобто образ змія, його архетипи та метаморфози. Оскільки хтонічні образи є всеохоплюючими і відтворюють провідні ланки динаміки народнопоетичного мислення, то і аналіз проявів основних властивостей цих образів в даній системі відношень дозволяє реконструювати за фольклорними текстами як окремі елементи, так і цілі комплекси давніх уявлень про Всесвіт, його складники, взаємодію людського, тваринного та рослинного світів зі світом богів та “нижнім світом”, де мешкають предки і т.п. Тобто розкриваються космогонічні, анімістичні, тотемічні уявлення, а у звязку з цим - семантика багатьох магічних дій, система табу, різноманітні обряди, які врешті-решт стали одним з визначальних чинників формування українського етнопсихологічного типу.

Така реконструкція давніх міфопоетичних уявлень дає можливість простежити ймовірні шляхи подальшого розвитку української ментальності.

Дисертаційне дослідження відповідає основним тенденціям сучасної української науки - комплексному вивченню свідомісних фактів - народних вірувань, фольклору, психологічних особливостей українського народу, інших явищ української етнонаціональної культури - тобто виходить із системи українознавства.

Мета дослідження

Мета роботи - реконструювати окремі семантичні риси давніх українських ритуалів, виявити закономірності їхнього впливу на формування традиційних форм соціальної поведінки і на основі цього дослідити особливості функціонування хтонічних образів в системі українських міфопоетичних уявлень.

Виходячи з поставленої в роботі мети, намічено ряд конкретних завдань:

- розкрити специфіку функціонування хтонічних образів в українській народній космогонії;

- виявити особливості взаємодії окремих компонентів міфопоетичного світогляду, повязаних із функціонуванням хтонічних образів;

- проаналізувати формування колективних світоглядних уявлень українського народу, спираючись на систему архетипів хтонічних образів і дослідити їх життєдієвість у сучасному міфопоетичному мисленні українців.

Матеріалом для дослідження послужили поетичні й прозові твори із загальнофольклорного фонду, зокрема із збирацького доробку І.Манжури, Б.Грінченка, І.Рудченка, М.Грушевського, В.Гнатюка, Я.Новицького, П.Чубин-ського, М.Сумцова, М.Драгоманова та ін.

До дисертаційного дослідження залучено зразки світової фольклористики, у зіставленні з якими легше виявити семантику образу і зрозуміти той міфологічний код, який передає цей образ.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше проблеми давнього світогляду українців розглядаються в контексті виявлення особливостей хтонічних образів та архетипів цих образів, що дозволяє говорити про культурно-естетичний та суспільно-політичний феномен формування психологічних рис українського етносу. Такий ракурс роботи обрано тому, що у фольклорі акуму-люються, інтегруються та закріплюються окремі стереотипи міфологічного мислення, які визначають особливості історичної памяті, отже, впливають на шляхи подальшого розвитку суспільства. А оскільки хтонічні образи належать до таких стереотипів, що віддзеркалюють всі названі процеси, то і еволюція цих образів відтворюватиме історію розвитку та подальшої трансформації уявлень українського народу.

Основними методами дослідження є:

- порівняльно-зіставний, що розкриває природу (тобто архетипи) різних образів українського фольклору;

- історико-типологічний, за допомогою якого спорідненість різних за походженням елементів міфопоетичного твору пояснюється однаковими умовами генези та розвитку цих елементів;

- історико-генетичний метод, який, на відміну від попереднього, дозволяє розглядати спорідненість явищ як результат їх спільного походження.

Використовуються деякі елементи структурального методу при аналізі міфологічних образів.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в можливості її використання у подальшому дослідженні особливостей українського народного світогляду, зокрема проблем, повязаних з тотемізмом, тваринними культами, що визначає особливості інших елементів народного світосприйняття і ті семантичні ланцюги, які повязують сучасне мислення з його архаїчною передосновою.

Матеріал та висновки дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, зокрема у підготовці та викладанні курсів з українознавства, фольклористики, історії зарубіжної та вітчизняної культури, етнопсихології, у написанні підручників, посібників та для написання подальших наукових досліджень.

Апробація дисертації

Дисертація обговорювалась на спільних засіданнях відділу фольклору Інституту українознавства та кафедри фольклористики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Окремі аспекти роботи викладено у виступах на науково-практичних конференціях (Київ, 1994, 1995, 1996), більшість виступів опубліковані. Мате-ріали дослідження використовувалися у підготовці лекцій для студентів-філологів, слухачів факультету українознавства ДАККО.

Основний зміст дисертації відображено у публікаціях.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Роботу складають вступ, три розділи, висновки і бібліографія.

2. Зміст роботи

У вступі визначається тема і завдання роботи, методи дослідження та термінологічний апарат, подається огляд наукових робіт, що безпосередньо чи опосередковано торкаються даної теми, обрунтовується актуальність і новизна.

Існує кілька основних напрямів дослідження міфологічних здобутків. Це аналітична психологія, представники якої (Карл Юнг, Зігмунд Фрейд та ін.) висунули ідею колективного несвідомого, тобто архетипів; структуралізм Леві-Стросса, що виявляє структуру міфу через семантичне ціле певних його компонентів, визнаючи при цьому перевагу окремого над загальним.

Ще одним напрямом дослідження міфології є ритуально-міфологічна школа (Фрезер, Харрісон), якою розглядається міф як відбиток ритуалу, отже, всі надбання людства повязуються з певним ритуалізмом. Цю ж думку підтверджує А.Ф.Лосєв, сприймаючи будь-яку сферу науки чи мистецтва як міфологічну.

Крім того, значне місце в науці про міф посідає антропологічне вчення, представники якого (Тайлор, Веселовський) аналізували твори з точки зору спільних для різних етнічних груп елементів первісного мислення. Отже, стверджували, що світова культура в основному складається з архаїчних пережитків, які лише видозмінюються в процесі загального розвитку.

Спираючись на праці названих дослідників та використовуючи основні принципи їхньої методології, ми розглядатимемо фольклорний твір як семантичне та синтагматичне ціле, яке може передавати закодовані колективні уявлення або ж поодинокі явища.

При розгляді різних проявів міфологічного образу змія належить застосувати і методику бінарних опозицій (верх-низ, життя-смерть, предок-нащадок, вода-вогонь та ін). При цьому розкривається звязок змія з цілою низкою інших міфологічних образів, що в архетипі є його заміною або тісно повязані з ним хтонічним походженням (кінь, птах, кабан, вовк, риба, нарешті - сам богатир). В результаті передбачається виявлення особливостей українського міфологічного світогляду як цілісної системи образів, одним з ключових у якій є змій.

Спеціального дослідження хтонічних образів в українському фольклорі не було, хоча прямо чи опосередковано її торкалася більшість як українських (М.Максимович, М.Костомаров, М.Нікіфоровський, О.Потебня, М.Сумцов, О.Афанасьєв, Ф.Буслаєв, О.Веселовський, В.Гнатюк, М.Грушевський), так і зарубіжних (Дж.Фрезер, Е.Тайлор, Є.Кагаров, В.Іванов, В.Топоров, Н.Велецька, В.Єрьоміна, Т.Цивян, В.Баркет, Дж. Кемпбелл, А.Бреліч та ін.) науковців.

Значний доробок з цих питань знаходимо і у працях сучасних українських науковців таких, як В.Баран, П.Кононенко, М.Пазяк, Н.Шумада, Л.Дунаєвська, О.Таланчук, В.Погребенник, В.Залізняк, В.Давидюк, Г.Усатенко та ін.

У першому розділі “Еволюція образу змія в українській народній космогонії” розглядаються особливості функціонування образу змія у космогонічних міфах.

Космогонічні міфи посідають особливе місце серед всіх інших міфологічних утворень. Вони, зазвичай, відбивають архаїчні уявлення людини про походження Всесвіту, його устрій, про звязок всіх складників космічної моделі та місце людини в ній.

Розглядаючи мікрокосм як спроектовану в іншу площину частинку макрокосму, люди свідомо підпорядковували родинний та суспільний устрій тим уявленням про дійсність, які були сформовані раніше і знайшли відбиття у міфопоетичній творчості або в інших формах первісного мистецтва.

Залишки космогонічних міфів спостерігаємо, зокрема, у більшості жанрів українського фольклору, функцією якого було комунікативне та меморіальне відбиття інформації.

Одним з найуніверсальніших образів міфопоетичної свідомості є образ світового древа, який увібрав у себе трансформацію багатьох фольклорних елементів. Протягом століть і тисячоліть цей образ залишався всеохоплюючою концепцією космічного устрою і основною (а подекуди єдиною) темою мистецтва.

У дисертації відстоюється теза про те, що світове древо не просто відтворювало певні міфологічні уявлення, повязані із вшануванням предків або з культом окремих богів, -- це була спроба вертикальної та горизонтальної організації Всесвіту, можливість створення певної природної системи, де б кожний елемент посідав своє місце і виконував свою чітко регламентовану функцію. З еволюцією міфологічних уявлень така чіткість порушувалася, а елементи, що раніше повязувалися з конкретною сферою і простором, почали функціонувати як самостійні, зберігаючи при цьому своє основне значення, але набуваючи, залежно від позицій, нових якісних рис. Так, місце розташування змія на світовому древі може змінюватися, залежно від семантики цього образу в конкретному фольклорному творі, тоді як заведено вважати, що первісно він містився при корені, хоча, якщо виходити, наприклад, з близнюкового культу, можна стверджувати, що змій містився якраз у верхній сфері цієї моделі. Такі просторові зміни не залежать від жанру фольклорного твору. Наприклад, у замовляннях, іноді навіть у різних варіантах одного тексту, бачимо різну позицію змія на світовому древі (“...Шкурупея змія на високій горі під синім каменем...”, “... А в тім дубі - три гнізда: і цар Савул, і цариця Олена, і царенко...”, “...На Осіянськім морі стоїть дуб, на тім дубі - Яруслав Лазаревич...”). Іноді у казках зустрічається взаємодія двох зміїних персонажів, які належать до різних сфер - небесної та підземної, - що зумовлюється місцем їхньої схованки під час небезпеки (дупло та крона дерева або озеро, річний берег).

Отже, змій може перебувати у будь-якій площині світового дерева, а значить, виступати в ролі володаря підземного світу (ототожнюючись у такому випадку зі смертю); в образі небесної істоти, своєрідної іпостасі сонячного божества або просто гадини, плазуна, що викликає моторошні почуття своїм виглядом і повязується з магією та забобонами, завдяки певному способу життя і біологічним особливостям.

Окрім цього, змій вертикальної структури сам може сприйматися як світове древо, тоді передбачається, що саме він є творцем цього світу і водночас втіленням акту творення (згадаймо фольклорні тексти, в яких змій перетворюється на древо з отруйними плодами або повертається до лісу - тобто у свій міфічний простір - і обкручується навколо дерева чи куща, або стає мостом, по якому героїня переходить з одного світу в інший).

Світове древо може зображуватися у вигляді єдності птахів, плазунів, копитних та людини. При цьому людина знаходиться або у кроні, або ж поєднується зі стовбуром, тобто сама уособлює древо, або стоїть біля дерева. У будь-якому випадку цей мотив повязується з культом жертвоприношення як вшанування божества дерева, з яким ототожнюється змій, чи з уявленнями про жертвоприношення як про акт створення світу та оновлення всього сущого за допомогою повторної ритуальної жертви. Тому у фольклорних творах символічна смерть героя часто передається епізодом, коли його привязують до дерева. Так само фразеологізми типу “дати дуба”, “врізати дуба”, “побратися з дубом”, “влізти на сухе дерево”, “винести на верх дерева” означають смерть чи загибель.

У роботі наголошується, що у словян існував культ змія як окремого божества, який в свою чергу тісно переплітається із вшануванням духів дерев, в образі яких нерідко виступали змії та вужі. Цей культ був настільки розповсюдженим, що уламки його наявні й досі в основних циклах словянських свят та ритуальній обрядовості. Крім того, існує безліч звичаїв та повірїв, в основу яких покладено саме анімістичні уявлення про духів дерев та звязок цих духів зі зміями (будівнича жертва, імітаційна та вербальна магія, спрямована на позитивний чи негативний результат тощо).

Про ототожнення змія з духом дерева свідчать і численні описи словянських капищ, неодмінним компонентом яких (поряд з жертовними дарами, священним вогнем, каменем) мав бути змій, що сприймався як дух рослини або як втілення божества, якому це капище присвячувалося. І хоча важко сказати, що було первісним, а що вторинним: культ змія як одного з божеств чи анімістичні уявлення про змія-духа, але вшанування його як священної істоти безперечне.

Варіацією світового древа у вигляді змія можуть служити й інші обєкти, загальна міфологічна сема яких чітко вказує на звязок з цією хтонічною істотою. Це жезли, оповиті зміями, увінчані зміїними головами чи прикрашені вирізьбленим зображенням цих тварин; палиці або киї, які після контакту з плазуном (торкнутися палицею змії, розігнати змію та жабу та ін.) можуть використовуватися як магічне знаряддя, спрямоване найчастіше на зміну кліматичних умов (виклик дощу, навпаки - відведення грозової хмари, вихора), - тобто передбачається опосередковане втручання у людські справи володаря небесного світу. Нарешті - інші предмети вертикальної структури, на які може перетворюватися змій (голка, веретено, пояс, стрічка та ін.).

З образом змія тісно повязаний мотив жертвоприношення хтонічної істоти, що має кілька основних значень. У першу чергу, це ідея космогонічного устрою світу, впорядкування всіх ланок людського життя за допомогою вбивства хтонічної істоти, що уособлювала хаос і заважала конструктивним силам. (Звичайно, тут можна побачити звязок з близнюковими міфами про боротьбу двох братів, що уособлюють різні начала).

Іншою ланкою цього ж мотиву є вбивство драконоподібної істоти, але вже не заради знищення хаосу, а задля того, щоб з частин її тіла утворився світ (відгомін цього бачимо в українських казках, коли кров вбитого дракона перетворюється на річку, або коли герої, втікаючи від змія, кидають на шляху чарівні речі, здобуті у змієвому ж царстві - гребінь, рушник, пасок, - які перетворюються на ліс, море, гору і т.п.).

У дисертації зазначається, що досить часто жертвоприношення розуміється як засіб залучення до сакрального, можливість отримати те, чого не було раніше, активізувати природні сили чи очиститись, оновитись за посередництвом жертви. У такому випадку передбачається спілкування зі світом померлих, і тоді жертва (найчастіше людська, пізніше - тваринна) - це дар божеству цього світу або ж уявлення про тотем, в результаті вбивства якого людина здобуває якісь особливі знання чи якості, що впливають на розвиток суспільства в цілому. І хоча не можна точно стверджувати, що змій був тотемом словян, але, аналізуючи фольклорні зразки, можемо говорити, що це цілком ймовірне припущення.

При цьому обовязковими умовами такого жертвоприношення були: добровільність жертви, виконання цього обряду “вибраним”, а не будь-яким членом людського суспільства, постійний комплекс ритуальних способів знищення жертви, запобігання воскресінню шляхом розкидання частин тіла, спалення і т.п., відродження жертви в іншій іпостасі, нарешті - первісний канібалізм чи своєрідний акт укладання заповіту як обряд споріднення всіх членів даної суспільної формації. Ілюстрації таких жертвоприношень бачимо у фольклорних творах (як у закарпатській казці “Староста”).

Крім того, жертвоприношення у казках може бути також відбитком пізніших ініціальних обрядів, які, в свою чергу, відтворювали реальне вбивство жертви на ранніх стадіях розвитку суспільства.

У другому розділі “Змій - вода - вогонь” в системі українського міфопоетичного світогляду” представлено функціонування образу змія в системі бінарної опозиції “вода-вогонь”. Природно несумісні компоненти вогонь та вода становлять тут своєрідну єдність протилежностей і можуть не лише гармонійно переходити одне в одне, але й взаємозамінюватися. Отже, і хтонічні образи, які водночас ототожнюються зі стихією і виступають її володарями, сприймаються неоднозначно і набувають цілого набору додаткових сем, серед яких можна виділити кілька основних.

Змій сприймається і вшановується як дух водоймища чи вогню, або ж сам змальовується у вигляді вогняної чи водяної річки. Найвиразніше це виявилося за часів християнства, коли пекло змальовувалося у вигляді вогняної річки, яку оберігає змій або яку він сам утворює, тому в замовляннях хворобу відсилали “до щелеп пекла” (тобто - асоціація дракона з пекельною рікою), а пекло називали “рікою змієвою”, що починається від підніжжя трону Ісуса Христа. Таким чином, складається враження, що тіло змія є водночас і вогняною річкою, і пекельним шляхом, по якому рухаються грішні душі.

На користь ототожнення шляху та річки свідчить багато фактів і відомостей. Наприклад, на Поліссі під час посухи здійснюють ритуал заорювання дороги або русла ріки, що висохла. При цьому до плуга впрягаються літні або молоді жінки-удовиці, які, очевидно, виконують ту ж роль, яку в родильних обрядах виконує баба-бранка: вони є посередниками між світом людей та світом померлих. (Цікаво, що найчастіше заораний шлях засівають насінням маку, яке є обовязковим компонентом більшості обрядових дій). Отже, дорога в цьому архаїчному обряді асоціюється з рікою.

У такому випадку відбувається асоціативний звязок багатьох окремих фольклорних елементів, які виступають як взаємозамінювані (русло річки=дорога; пекло=озеро, колодязь, море і т.п.).

Часто змій-господар стихії виступає у космогонічній моделі, яка виявляється у різних кодах міфологічної свідомості, наприклад у замовляннях: “Розлилося синє море. На цьому морі стоїть дуб: під тим дубом лежить змія неусипущая...” Порівняймо ці рядки українського замовляння з індійським міфом про Шешу - тисячоголового змія, царя плазунів та нагів, що підтримує землю. На його кільцях посеред світового океану спить Вішну.

В українському фольклорі водоймище чи болото є звичайним місцем помешкання нечистої сили, з якою народна уява повязувала і зміїв, тому у більшості фольклорних творів, де йдеться про зміїв, обовязковою є присутність води. У таких випадках бачимо градацію первісних уявлень: змій вже не уособлює стихію, але однаково залишається магічно повязаним із нею. Змій та його фольклорні замінники не втрачають первісного міфічного звязку із потойбіччям - підводною країною померлих. Страхом порушити кордон царства померлих пояснюються і заборони щодо купання, які збереглися не лише у первісних, але й у цивілізованих народів. Наприклад, О.П.Довженко, закінчуючи автобіографічний твір “Зачарована Десна”, пише: “Тоді Десна була глибокою і бистрою річкою. У ній тоді ще не купався ніхто, і на пісках її майже ніхто ще не валявся голий. <...> Дівчата не купались навіть у свято, соромлячись скидати сорочки. Чоловікам з давніх-давен не лічило купатися за звичаєм. Жінки ж боялися водою змить здоровя...” Ось чому так часто і воду, і зміїв використовують у чаклуванні, у народній медицині. Тому і обряди на вшанування води, у яких простежуються уламки давніх жертвоприношень, сприймаються як своєрідна спроба людини налагодити контакт із духом-божеством стихії, яким власне залишається змій, хоча на цьому вже не наголошується, оскільки змій постає в різних своїх трансформаціях (риба, сатана, водяний (вогняний) дракон та ін.).

Ще одним проявом водяної природи змії є образ веселки. Функціонально змія-веселка є медіатором між двома світами, що поєднує небо і землю, тобто зберігається уявлення про її приналежність до цих двох світів, у яких, за різними міфічними концепціями, перебувають душі небіжчиків. Такі уявлення повязують змію з небесною вологою, пояснюють використання її в обрядах сільськогосподарського циклу.

Вогняна природа змія-дракона може виявлятися по-різному. Він може ототожнюватися із небесним, земним або підземним вогнем. У першому випадку образ змія виступає у звязку із сонячним божеством, або ж змій сам уособлює сонце чи такі природні явища, як блискавка, вогняна куля, вихор.

Змій як представник земного вогню сприймається або як дух стихії, або як хатнє божество вогняної природи, місцем перебування якого є домашнє вогнище. Звичай вшанування цього божества зустрічаємо у багатьох українських обрядах та віруваннях.

Звичайно, найбільше уваги приділено змію-представнику підземного вогню, володарю численних скарбів, здолати якого у більшості фольклорних творів можуть лише ковалі, які також за народними уявленнями мали причетність до підземного світу й вміли приборкувати вогонь.

Крім того, змій та його замінники виникають з води чи з вогняної стихії і повязуються з речами, що мають пряме чи опосередковане відношення до нього (червоний колір, звязок з металами, ковальством і т.п.)

У роботі реконструйовано ланцюги фольклорних елементів, які у витоках мають хтонічні образи, що дозволяє по-новому поглянути на ті чи інші міфологічні уявлення.

У третьому розділі дисертації “Змій в українському бестіарії. Ідентифікація та метаморфози” розглянуто функціонування образів змія, коня, птаха та свині як взаємозамінних і виявлено спільні значення образів цих тварин у контексті різних свідомісних і художніх явищ (світове древо, зовнішня подібність, однакові функції у фольклорному творі, міфічний простір перебування тощо).

Одним з ключових у світовій міфології є образ коня. Як і багато інших, кінь має тісний звязок зі змієм і виступає його замінником, розкриваючи нові особливості хтонічного образу, що дозволяє максимально точно визначити місце образу змія в українському міфологічному світогляді.

В дисертації проаналізовано український фольклорний матеріал у зіставленні його зі світовим, і виявлений звязок цих двох зооморфних персонажів, які надзвичайно часто виступають у фольклорі й в архетипі є батьками епічного героя або тотемною твариною його роду. Доказом цього можуть служити численні мотиви усно-поетичної творчості, які реалізовуються у різних жанрах. Спробуємо виділити основні з них.

Зовнішній вигляд коня часто відповідає описам вогняного змія чи дракона (кінь має золоту шкуру, з ніздрів у нього валить дим; він їсть полумя, пє жар, все навколо нього має відтінок золотого, срібного чи мідного кольору; коли він біжить, земля гуде, іскри сипляться з-під копит - все свідчить про приналежність цієї істоти до царства мертвих, змієвого світу, віссю якого, до речі, нерідко є стовп (заміна світового древа, жертовник), до якого привязаний кінь.

Часто кінь є власністю змія, його другом і порадником або найціннішим, що є у підземного володаря. Отже, викрадення коня героєм чи захоплення його як бойового трофея вказує на спорідненість змія і парубка (у такому випадку оволодіння чарівним конем символізує передачу влади, тоді як сам кінь стає помічником свого нового господаря) або несе прокляття, і подальша боротьба богатиря з іншими казковими супротивниками сприйматиметься як продовження боротьби зі змієм, який перейшов у іншу іпостась. У такому випадку загибель героя через посередництво коня може сприйматися як волевиявлення предків.

Герой за допомогою змієвого коня стає володарем потойбічного царства, що також є ознакою спорідненості змія та богатиря. Сюди ж входять ті мотиви, у яких простежується звязок героя з конем як таким (вони народжуються в один день, є молочними братами, мають однакові здібності та ін., тобто бачимо призначення їх одне одному).

Поширеним у казках та легендах є мотив впізнання змієвим та парубковим конями одне одного, тобто вказівка на їхнє братерство або казкове побратимство хтонічних коней з конем богатиря - із земним конем.

Нарешті, тісний звязок коня з нечистою силою; застосування кінських кісток, черепа, волосу в магічних діях, в обрядах спалення відьми та варіаціях цих обрядів; сприйняття коня як посередника між двома світами, а, отже, використання в поховальних обрядах, в жертвоприношеннях підземному володарю або повне ототожнення його з цим володарем; наділення шаманськими властивостями (згадаймо казкові епізоди, коли кінь допомагає герою викупатися в окропі, передбачає майбутнє чи сам виконує завдання героя) вказує на його ідентифікацію з образом змія.

Отже, підсумовуючи все сказане, можна говорити про те, що в архетипі кінь є змієм, а власне герой (враховуючи, в свою чергу, його звязок з конем) є або нащадком змія, або його братом-антиподом.

Поєднання образу змія з образом птаха, в результаті якого зявляється фантастичне чудовисько, є відтворенням різних міфологічних уявлень про світ померлих та його володаря. Дивовижний птах (тобто крилатий дракон) так само, як і змій, є викрадачем людських, зокрема дитячих душ. При цьому асоціація змія із птахом відбувається не лише у звязку з їхніми функціональними особливостями, але і у спільних рисах зовнішнього вигляду обох фольклорних персонажів: клюв-паща; тіло, вкрите лускою; здатність літати, тобто переходити з одної сфери до іншої (особливо чітко це виступає з огляду на їхню позицію у світовому древі), строкатість і т.п.

Не так чітко виявляється ідентифікація змія та свині. Спільною ланкою цих двох образів є їхній звязок, з одного боку, -- із вогняної стихією та сільськогосподарським культом плодючості, з іншого - з космогонічною моделлю світового древа та з мотивом жертвоприношення.

У висновках підведений підсумок проведеного дослідження.

Персоніфікуючи окремі реалії дійсності, демонструючи ставлення до них більшості членів суспільної формації, що зумовлене деякими особливостями первісного мислення, фольклорні твори є, з одного боку, першими спробами типізації явищ двох різних порядків (абстрактного та конкретного, живого та неживого світів), з іншого - поєднанням субєкта і денотата дійсності, неможливість їх розрізнення.

Одним з найпоширеніших образів світового фольклору є образ змія. Еволюція образу змія у світовому фольклорі складна і багатоступенева. На те чи інше сприйняття його носієм міфологічного мислення, а, отже, на різноманітне тлумачення іноді одного й того ж міфічного сюжету впливали фактори історико-культурного, соціального розвитку суспільства, ментальний тип етносу, нарешті, екологічні особливості.

В українському фольклорі образ змія присутній в тому чи іншому вигляді в усіх основних міфологічних сюжетах: це і космогонічні міфи, в яких змій виступає творцем-деміургом або ж ототожнюється з різними частинами Всесвіту: небом, землею, світовим древом, світовим яйцем; міфи про тотемних тварин (птаха, коня, бика, кабана і т.д.), які нерідко виступають фольклорними замінниками змія або ж, навпаки, його антиподами (як, наприклад, бик, який завжди займає полярну позицію щодо змія); це і міфи близнюкового культу, в яких змій постає у двох своїх іпостасях: з одного боку, як божество “верхнього” світу (звідси - і звязок змія зі стихією повітря, з небесними водами та культом плодючості) та як хтонічна істота, володар підземного світу померлих, уособлення вогняної стихії, а у пізнішій християнській трансформації - сатана, що вічно бореться з богом та людьми, або менш войовничий, але надзвичайно різноманітний у своїх проявах чорт.

Міфологічні уявлення українського народу викликають значний інтерес саме зараз, коли гостро стоїть питання самовизначення нації та подальших шляхів політичного, культурного, історичного розвитку. Міф стає матеріальним виразником сукупності первісних поглядів емпіричного, побутового та дидактичного характеру та реальним обєктом для наукового дослідження фольклорної спадщини народу. Будь-який фольклорний образ є кодом цілої системи міфологічних уявлень, що існували раніше і продовжують існувати у свідомості сучасної людини в прихованих формах. Образ змія не є винятком, його семантичне поле настільки широке, що охоплює не тільки різні фольклорні жанри, а й виявляється на рівні побуту, звичаїв та інших знакових систем української етнокультури та продовжує функціонувати у трансформованому класичному вигляді і у сучасному новому сприйнятті.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. До питання генези і розвитку стародавніх народних уявлень у фольклорі // Матеріали УІ наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність”. - Миколаїв, 1996. - С.103-106.

2. Міфологема “змій - вода - вогонь” в українському фольклорі. // Українська мова та література. - 1999. - Ч.12.

3. Трансформація ритуалу жертвоприношення в українському фольклорі // Інформаційний вісник АН Вищої школи України. Додаток. - 1999. - № 21. - 1,4 арк.

4. Минуле і прийдешнє в українському міфологічному світогляді // Зб.: Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія. - Вип.3. - Рівне, 1999. - 0,9 арк.

Размещено на Allbest.ru