Романтизм як явище світової культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

романтизм письменник ірвінг

Вступ

Розділ 1. Романтизм як явище світової культури у кінці XIX ст.-на початку XX ст.

1.1 Особливості американського романтизму

1.2 Тема еволюції духу у творчості письменників-романтиків США

1.3 Характеристика біографії Вашингтона Ірвінга

1.4 Характеристика творчості Вашингтона Ірвінга

Розділ 2. Ствердження цінності духовного у світлі готичних традицій на матеріалі „Легенда про Сонну Лощину”

2.1 Елементи готичного роману у повісті „Легенда про Сонну Лощину”

2.2 Характеристика персонажів

2.3 Топонімія у новелі „Легенда про Сонну Лощину”

Висновки

Література

Вступ

Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то чи не найбільшим здобутком нового літературного напряму -- романтизму -- стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі. Саме в такому розумінні говорив про літературу початку XIX ст. французький письменник-ро-мантик Віктор Гюго, стверджуючи пріоритет людської душі перед інтелектом, хоча б і спрямованим в небесні вершини: «Є видовище прекрасніше, ніж небо: глибина людської душі!» Російський критик В. Бєлінський також визначив романтизм як «внутрішній світ людини, сокровенне життя її серця». Лише поет, на думку романтиків, по-справжньому здатен осягнути світ і серце людської душі, глибини людського духу, і саме тому, за висловом І. Франка, особа поета набуває в літературі романтизму виняткової ваги -- духовного лідера і поводиря нації, а твори його сприймаються як вище, божественне одкровення. [7. C. 41]

Актуальність даної теми мотивується низкою чинників, а саме: сильним впливом романтизму на сучансу літературу, значною роллю Вашингтона Ірвінга серед представників даного літуратурного напрямку, системою художніх засобів, а зокрема роль топонімічних назв та імен персонажів в розкритті змісту, у повісті Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину” незначною кількістю наукових досліджень з цього питання. Метою дослідження є висвітлення і опис реалізації принципів романтизму та система художніх засобів у повісті Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину”

В данній курсовій роботі необхідно вирішити такі завдання:

З'ясувати характерні риси американського романтизму;

Сформувати масив фактичного матеріалу та систематизувати основні теми еволюції духу у творчості письменників-романтиків США;

Визначити ключові концепти творчості Вашингтона Ірвінга.

З'ясувати місце готичного роману у повісті;

Дати об'ємну характеристику персонажам;

Проаналізувати символізм топонімічних назв у новелі і їх роль у розкритті теми.

Методи дослідження мають комплексний характер, що обумлвлено специфікою матеріалу, а також метою його вивчення. Використовуються елементи логіко-класифікаційних та описово-аналітичних методів а також методика контекстологічного аналізу.

Об'єктом дослідження в данній курсовій роботі виступає повість Вашингтона Ірвінга „Легенда про Сонну Лощину”.

Предметом даного дослідження є шляхи реалізації принципів романтизму та топоніміка назв у повісті Вашингтона Ірвінга "Легенда про Сонну Лощину".

Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали автореферати, дисертації, інтернет-видання,збірники, художння література.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше поставленно питання про топонімічність назв місцевостей в повісті “Легенда про Сонну Лощину”. Здійснюється повний аналіз творчості автора, досліджуються принципи романтизму, його напрямки та особливості.

Теоритична цінність роботи полягає в розширенні та систематизації наукових уявлень про творчість Вашингтона Ірвінга, основні концепції його творчості на прикладі "Легенди про Сонну Лощину" та деяких інших творів.

Практичне значення визначається можливістю використання основних положень та висновків роботи у лекційних курсах із зарубіжної літератури.

Розділ 1. Романтизм як явище світової культури у кінці XIX ст.-на початку XX ст.

1.1 Особливості американського романтизму

Цей пункт допоможе нам дізнатися про розвиток напряму романтизм у кожній з нижче зазначених країн, а зокрема у США. Ми спробуємо дослідити причини ,які сприяли його розвитку, та який вплив вони мали на творчість письменників кожної з країн.

Романтизм -- це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX ст. Виник він після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі XVIII--XIX ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів -- балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм[13. C. 554].

Романтизм був універсальним художнім напрямом і в тому розумінні, що він охоплював літературу й мистецтво різних країн Європи та Америки. Найяскравішими країнами представниками були Франція, Англія, Німеччина та Америка.

Французький романтизм розвивався в країні, де відбулася велика буржуазна революція, де суспільно-політичне життя вирувало й відзначалося великою напруженістю, що проявилося в революціях 1830 і 1848 рр. Звідси більша втягненість французької романтичної літератури в суспільно-політичне життя й боротьбу, вищий рівень її заангажованості порівняно з німецькою чи англійською. Слід зазначити, що ця втягненість проявлялася в різних формах: як у формі прямої участі письменників у суспільно-політичному житті так і в гостроті реакцій на це життя, пристрасності його негацій. Представниками цієї течії були такі видатні письменники як Франсуа Рене де Шатобріан, Бенжамен Констан, Віктор-Марі Гюго, Жорж Санд [1. C. 44].

Одночасно з Великою Французькою в Англії відбувалася своя революція, набагато більш тихіша, але не менш трагічна, - революція індустріальна. Вмирала “old kind England” (стара, добра Анлія), “green wood's England” (Англія часів зеленого лісу), народжувалась “workshop of the world” (майстерня світу). Англія почала будувати суспільство буржуазної демократії іще у XVIII ст. Отримавши права, рівні з аристократами, буржуа ринулися до штурму суспільства. Аристократи не могли конкурувати із ними у плані винахідливості, діловитості, хитрості. Англійський романтизм розвився на ґрунті розгубленості людей художнього мислення перед світом буржуазного процвітання. Романтизм в Англії умовно розділявся на три покоління: старше (Блейк, Вордсворт, Кольрідж, Сауті, Скотт); середнє (Байрон, Шеллі, Кітс); молодше (Карлейль )[7. C. 46].

Німецька література, поряд з англійською, належить до тих європейських літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужнішого розвитку. На німецькому грунті він був художнім напрямом, що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але саме він мав значний вплив на романтичний рух в інших країнах. Водночас романтизм у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без перебільшення можна стверджувати, що найвищі здобутки німецької літератури XIX ст. пов'язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від французької чи англійської, в яких не менш значні досягнення пов'язані з реалізмом. Представниками романтизму в Німеччині були Ерист Теодор Амадей Гофман, Генріх фон Клейст, Крістіан Йоганн Генріх Гейне та ін.

Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у “американську мрію”. Навіть найтрагічніший з ранніх американських романтиків, Герман Мелвілл, не втрачав віри у можливості американської демократії. Цю оптимістичну віру зберігав й Емерсон, який говорив в одній із своїх лекцій: “Америка є країною майбутнього… країною, де усе тільки починається…” [9. C. 45].

Культура США формувалась на основі різних джерел, але головним джерелом все ж таки є культура Англії. Загальність мови споріднювала і споріднює американців з британцями, але письменники романтики, хоча і з прихильністю ставилися до англійської традиції, славетної своїм багатством, але все ж таки відстоювали право американської культури на самобутність [4. C. 20]. Яскравим прикладом синтезу європейської традиційності і американської самобутності можна вважати творчість Купера, який в романі “Слідопит” узяв епіграфами слова із творів Спенсера, Шекспіра, Мільтона, Драйдена, Томсона, Вордсворта, Байрона, Мура та інших британських поетів хвилі романтизму. Одночасно і мужній Чунгачгук, і благородний Натті Бумпо прийшли до творчості Купера з американського фольклору, який формувався на основі старовинних сказань індіанців, негритянської усної народної творчості і творчості білих піонерів, які встигли породити таких “американських Робін Гудів”, як розвідник нових земель Даніель Бун, лісоруб Поль Беньян, мисливець Кіт Карсон, перевізник Майк Фінк. Більшість із них є історичними фігурами, оспіваними народом через силу їхніх особистостей, які стверджувалась у боротьбі із стихіями. Коли перед американським романтизмом повстала проблема осмислення національного характеру, на авансцену було виcунуто людину, яка створила себе сама (self-made man). Російський письменник Л. Андрєєв вважав мужність головною рисою американців: “Їхня діяльність у світі є діяльністю чоловіків, інколи безжальних до жорстокості, інколи широко й вільно великодушних, але завжди твердих, послідовних і сильних”[6. C. 20]. Але самі американці не були налаштованими до власного національного характеру настільки позитивно. Наприклад, Ірвінг у своїй “Історії Нью-Йорку” розподіляв американців на “відважну породу китобоїв, лісорубів, рибаків” і порівнював цю першу хвилю переселенців із витривалими кочовими арабами. Але на зміну піонерам йшла інша хвиля іммігрантів: “вслід за повозами йшла банда довгоногих, худорлявих мазуриків із сокирами на плечах й тюками за спинами, які твердо вирішили благоустроїти країну незалежно від бажання її первісних власників”[15. C. 55].

Даремно філософські налаштовані Емерсон і Торо оспівували життя на лоні природи і застерігали своїх співвітчизників від божевільної погоні за соціальним успіхом і багатством. Америка однозначно обрала своїм основним девізом словосполучення “to made money” і створила “суспільство споживачів”, в якому добре живеться людині із обмеженими духовними потребами, і яке вимушує поетично налаштовані душі шукати притулку в марґінальних кварталах Нового Орлеану. Тому в американській літературі виник герой-одиночка, індивідуалізм якого традиційно тлумачиться як героїчний, хоча і не ідеальний стан особистості. Такою і зараз є концепція особистості в американській літературі.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі, американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. З іншого боку, у творчості одного й того ж художника зустрічаємо періоди, наближені до просвітительського реалізму і суто романтичні. Зокрема, це стосується творчості першого великого романтика Сполучених Штатів Вашингтона Ірвінга. Вся філософія трансцендентпалістів на чолі з найбільшим мислителем того часу в Новому Світі Ральфом Волдо Емерсоном була якнайтісніше пов'язана з комплексом ідей революційної Франції і Просвітництвом[11. C. 18].

За часовими межами американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського. Він охоплює період з кінця десятих і до початку шістдесятих років XIX ст. Таким чином виділяють два періоди: ранній (20-30 рр.) і пізній (40-60 рр.). Ранній етап представлено іменами Вашингтона Ірвінга та Фенімора Купера; перехідним етапом вважається творчість трансценденталістів - Емерсона та Торо; пізній романтизм є пов'язаним з діяльністю Едгара По, Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, Гаррієт Бічер-Стоу, Генрі Лонгфелло та Уолта Уітмена.

Американський романтизм розвився на фоні видатних подій американської історії: буржуазна революція ХVІІІ ст. призвела до створення США; війна Америки за незалежність (1812-1814), яка призвело до визволення від англійського володарювання, рух за відміну закону про рабство, який отримав назву аболіціонізму. Фінальною подією, яка залишала по собі глибинний слід в літературі, стала війна між Північчю і Півднем (1861-1865), яка почалася через спір між промисловою Північчю і плантаторським Півднем за Дикій Захід, але згодом переросла в героїчне діяння мешканців північних штатів за демократичні перетворення, за знищення ганебного рабства. [7. C. 25]

Таким чином в літературі американського романтизму набули розвитку два напрямки: аболіціоністський, головним жанром якого стала “повість раба”; і “плантаторська традиція”, головний представник якої, Вільям Гілмар Сіммс, писав у сентиментальному дусі про життя чорних рабів на плантаціях і прославляв плантаторів, порівнюючи їх із давніми римлянами.

Отже, ми можемо сказати, що становлення такого напрямку як романтизм відбувався з великими труднощами у кожній з країн. У Франції романтизм розвивався під час великої буржуазної революції, в той же час відбувалася і своя революція в Англії, яка також вплинула на становлення романтизму. Америка в якій проходила війна за незалежність, рух за відміну рабства, які залишили великий слід в літературі та мали не малий вплив на письменників того часу, зокрема Вашингтона Ірвінга.

1.2 Тема еволюції духу у творчості письменників-романтиків США

У цьому пункті ми спробуємо поглибити та конкретизувати свої знання про особливості американського романтизму, ми дослідимо основні риси творчості американських романтиків на прикладі Едгара По.

Першовідкривач детективного жанру Едгар Аллан По в історію американської літератури увійшов як поет, новеліст і критик. Він є класиком "короткого оповідання". Як це не дивно, але Америка По не відразу оцінила. За його життя американці не сприймали американських письменників всерйоз і захоплювалися Діккєнсом. Настрої вікторіанської Англії, література якої була схильною до моралізаторства і втілення релігійного ідеалу, були широко розповсюдженими і в Америці. Тому творчість По "прийшлася не до двору". Першими оцінили Едгара По французьк поети такі як Бодлер, Верлен, Рембо а також символісти[8. C. 359].

Доля По була трагічною. Син бродячих акторів народився на горищі готелю, тому що в його матері не було грошей на оплату номера. Осиротів у чотири роки, хлопець опинився у заможній, бездітній родині Алленів. Схильний до мистецтва син не задовольняв прийомного батька, типового плантатора, який колись приїхав до Америки із Шотландії без копійчини за душею, а потім розжився на рабській праці негрів. Навчання в університеті продовжувалось недовго. Едгар наробив боргів, і батько залишив його без матеріальної підтримки. Молодому поету нічого не залишалося, окрім служби в армії, яку він зненавидів і від якої згодом відмовився, почавши вільне життя літератора[8. C. 359].

Едгар По не хотів робити нічого, окрім літератури, тому його життя пройшло у тяжкій праці. Він редагував центральні газети й журнали у Нью-Йорці й Філадельфії, його майстерність журналіста і письменника підвищувала тиражі, а от По поет був мало кому відомий. Необхідність "нагодувати" публіку привела По до науково-фантастичного і детективного жанру, до літератури "жахів".

Важливу роль зіграла творчість По у процесі становлення науково-фантастичного жанру. "Рукопис, якого було знайдено у пляшці", "Повість про мандри Артура Гордона Піма", "Незвичні пригоди невідомого Ганса Пфааля", "Історія з аеростатом", "Щоденник Джуліуса Родмена" вражають обґрунтованістю наукової бази. Глибоке пізнання По у галузі математики, астрономії, медицини робили картини, створені ним переконливими. Читач вірив, що ці картини є не стільки фантастичними, скільки пророчими. У майбутньому, із розвитком науки, людство прийде до втілення "чудернацьких марень". Подалі шляхом По пішли Жюль Верн (Франція), Герберт Уеллс (Англія ) та багато інших письменників-фантастів. Більшість їхніх провісних ідей отримала реальне втілення[8. C. 360].

Як першовідкривач детективного жанру По виступив в оповіданні "Вбивство на вулиці Морг", "Таємниці Марі Роже", "Вкрадені листи" (1840-1849). Всі три оповідання об'єднує образ слідчого Дюпена. По запропонував певну модель, яку і досі використовують письменники, які працюють у детективному жанрі. Пізніше Артур Конан Дойл створить свого Шерлока Холмса, Агата Крісті - міс Марпл, Жорж Сіменон - інспектора Мегре. По запропонував шлях інтелектуалізації і естетизації пошукової роботи (в реальності карний пошук не виглядає таким цікавим і привабливим). Модель, яку запропонував По, включає наступні елементи: злочин, показання свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особистості злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їхньої дотепності залежить художня цінність детективу. Злочинець є "замаскованим" так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є не очікуваним[8. C. 361].

Таким чином, дослідивши особливості творчості Едгара По, ми можемо сказати, що він був одним із основоположників містичного і фантастичного напрямів американського романтизму, основні ідеї та прийоми його знайшли продовження та розвиток у творчості послідовників. Зокрема і у Вашингтона Ірвінга та саме завдяки Ірвінгу і Едгару По жанр новели став одним із найбільш розроблених жанрів американської літератури.

1.3 Характеристика біографії Вашинготона Ірвінга

Вашингтона Ірвінга називають батьком американської прози, першим заокеанським автором, якого можна читати без зусиль, і першим американцем, який зрозумів, що на батьківщині не все слава Богу.

Народився в Нью-Йорку в родині шотландського торговця в розкішному особняку батька на Вільям-стріт. Він був наймолодшим з 11 дітей, і його нарекли Вашингтоном на честь лідера американської революції, вигнавшого англійців з Нью-Йорка за кілька місяців до його народження. З ранніх років хлопчика відрізняла мрійливість, вразливість, непрактичність і крайнє байдужість до комерційної діяльності батька. Його кращими друзями завжди залишалися книжки: у школі він читав по-латині Цицерона й Тита Лівія і обожнював поезію Олівера Годсміта. Іншим його улюбленим заняттям були подорожі по окрузі, які він часто робив разом зі своїм товаришем Джеймсом Полдінг. Закінчивши школу і побувавши в 1804-06 роках за кордоном (Італія, Франція, Голландія, Швейцарія та Англія), він без особливого інтересу продовжив юридичну освіту і навіть отримав звання барристера. Потім, пославшись на слабке здоров'я, Вашингтон не захотів продовжити свою освіту, батьки залишили юнака в спокої, і він став займатися тим, чим завжди бажав - літературою[2. C. 28].

Літературні схильності Вашингтон виявив ще в дитинстві, написавши в 10 років жартівливі вірші, а в 13 - п `єсу і есе. Перші літературні публікації Вашингтона - «Листи Джонатана Олдстайла», що з'явилися в 1802 р. в "Ранкових Хроніках", газеті, заснованої його братом Пітером. Це була смілива сатира, що висміювала театр і акторів.

Ірвінг у співавторстві з Полдінгом і братом Вільямом випускає популярний гумористичний альманах «Сальмагунди», серію іронічних замальовок про життя і побут Нью-Йорка. Незабаром відбувається трагічна подія, що вплинула на все подальше життя письменника - помирає його кохана, дочка судді Хоффмана, того самого, хто навчав його юриспруденції. Щоб забутися, Ірвінг занурюється в роботу і в 1809 році виходить в світ «Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії" - комічний літопис старого Нью-Йорка, в ті часи представляв собою невелике голландське поселення, нібито написана якимсь Дидриха Нікербокер і опублікована господарем готелю, якому постоялець залишив у відшкодування збитку цей манускрипт, - Твір, що мав великий успіх.

Ірвінг не складав великих речей, його улюбленим жанром була новела. Найвідоміші його оповідання - це "Ріп Ван Вінкль", "Легенда про Сонну Лощину", "Диявол і Том Уокер", "Вольферт Веббер". У "Ріпе Ван Вінкл" Ірвінг використовував європейський мандрівний сюжет про "сплячого красеня" - його герой, проспав в печері 20 років, як Фрідріх Барбаросса, прокидається і не впізнає рідну країну ... [13. C. 12]

Багато років Ірвінг провів в Іспанії, де служив консулом. Ця країна його абсолютно зачарувала. Об'їздив Іспанію вздовж і впоперек в сідлі (супутником його був молодий російський князь Долгоруков, аташе російського посольства в Мадриді), Ірвінг випустив цикл книг іспансько-східної тематики - новел, нарисів, легенд, найвідоміша з яких "Альгамбра".

У 1842 році Ірвінг вдруге відвідує Іспанію як американський посол, провівши чотири роки при іспанському дворі за завданням президента США Тайлера. Після повернення він остаточно селиться в Таррітауне де, усамітнившись, писав біографічні книжки й давав поради з політичних питань. Арабсько-мусульманська тематика продовжувала займати письменника.

Після смерті його нареченої Матильди Хоффманн Ірвінг ніколи не був одружений і не мав дітей. Протягом чверті століття проживав в Саннісайде разом зі своїм молодшим братом Ебенезером і його п'ятьма дочками, які і стали його справжньою родиною.

За кілька місяців до смерті Вашингтон Ірвінг завершив п'ятитомне життєпис Джорджа Вашингтона. Ірвінг вважав своїми найбільш значущими творами саме біографічні книги, але за іронією долі саме його новели з трьох європейських збірок, в яких витає дух перших голландських переселенців, іронічні розповіді про Америку і моралі її населення, сьогодні стали класикою. Помер Вашингтон Ірвінг у своєму будинку в м. Таррітауне (штат Нью-Йорк) напередодні Громадянської війни. У день похорону Ірвінга 1 грудня 1859 всі магазини були закриті, місто було у жалобі. Його поховали на кладовищі Сонної лощини близько Старо-голландської церкви.

1.4 Характеристика творчості Вашингтона Ірвінга

Величезне значення у розвитку американської літератури та критичного реалізму мала діяльність романтика Вашингтона Ірвінга. Коли йдеться мова про літературу американського романтизму його ім'я називають одним із перших. Він справедливо вважається основоположником американської художньої прози, батьком американської новели. Ірвінг - перший американський белетрист, завоювавший європейську славу. Це перший романтик, якого висунула американська література. На той час вона лише починала отримувати свою національну своєрідність. І саме поколінню романтиків випала честь завоювати американською літературою міжнародне визнання.

У 1809 р. Ірвінг опублікував свою сатиричну книгу "Історія Нью-Йорка" - політико-сатиричний памфлет. Твір сатиричний, в якому критичний пафос досягає іноді Свіфтової сили, хоча загальна тональність оповіді літописця радше жартівливо-гумористична. Від першої до останньої сторінки літопису в ньому панує іронія, надаючи йому зухвалого, задерикуватого, жвавого і веселого характеру. Здається, що для автора нема ніяких авторитетів ні в минулому, ні в сьогоденні, ні у Сполучених Штатах, ні в Голландії або Англії. В усьому він бачить смішний, жалюгідний, фальшивий бік. Це можна було б назвати молодечим цинізмом як і не справжня любов до своєї далекої від досконалості вітчизни. У ньому мова йде не тільки про минуле найбільшого американського міста, але і висміюються сучасні Ірвінгу соціальні та політичні вади. У цьому творі ставиться важлива проблема виникнення і розвитку буржуазної цивілізації, якій передувала страшна експлуатація і загибель корінних жителів континенту - індіанців, про які сам автор пише: "Індіанці день від дня дивно вдосконалюються ... Вони навчилися пити ром, торгувати. Навчилися обманювати, брехати, лихословити, грати в азартні ігри, битися, хапати один одного за горло, коротше кажучи, перевершили у всіх відносинах оригінал, відображений у їхніх старших християнських братів "[3. C. 62]

"Книга шкитців" свідчила про народження Ірвінга -- романтичного новеліста, який не просто почав працювати в новому для себе жанрі, а й створив його оригінальну американську модифікацію. У збірці є типово романтична новела, так би мовити, загальноєвропейського характеру, її події відбуваються у досить умовній середньовічній Німеччині. Герої, традиційні для романтичної балади чи готичного оповідання, -- хоробрі й вірні слову рицарі, чарівна діва з похмурого замку. Наречений гине напередодні весілля, щоб згодом з'явитися, поставши з труни, і викрасти наречену. Та в оповіданні "Наречений-примара" цей сюжет набуває відверто пародійного звучання і закінчується неочікуваним пуаном. Примара виявляється живим хлопцем з плоті і крові і все завершується казковим весіллям. Ця новела особливо виразно демонструє відмінність американця у підході до типово романтичної колізії від його європейських колег. Якщо у більшості останніх все трактувалося серйозно, містичне, трагічно, то в Ірвінга постійно звучить весела іронічна нота, трагедія обертається на фарс, містика знімається цілком реальним раціолістичним поясненням[3. C. 64].

В Ірвінга є маленький психолоічний етюд "Огрядний джентльмен", в якому він начебто розкриває і демонструє механізм дії авторської романтичної фантазії. Спочатку це реальне спостереження, що викликає цікавість, далі все більше напружений інтерес до загадкового сусіди, чиє обличчя і всю постать ніяк не вдається розгледіти, ще далі розбурхана уява полишає вузькі межі дійсності і поринає в океан вигадки.

Новелістика Ірвінга по-романтичному контрастна навіть у своїх стильових особливостях, характері ритму оповіді. Сюжетність поєднується в ній з докладними повільними описами характерів персонажів, їхньої зовнішності, місця дії, авторськими міркуваннями. Динамізм у розгортанні подій починається десь у середині оповіді, а експозиція з безліччю мальовничих подробиць може розтягнутися майже на половину всього твору. Деталі і подробиці життя та побуту здаються цілком реалістичними, а описи природи часто яскраво романтичні. Звичний плин життя порушується подіями і постатями фантастичними, казковими. Буденне і смішне раптом змінюється страшним і драматичним[13. C. 16].

Схильність до іронії, гіперболи, гумору й лірично-ностальгічних настроїв, яка виявилася ще в "Історії Нью-Йорка", живе і на сторінках малої прози Ірвінга, але вона стає енергійнішою, мускулястішою, відповідно до жанру лаконічнішою і стрімкішою. Найвідоміше оповідання "Ріп Ван Вінкль" було першим у цьому жанрі, та в ньому виявилися всі характерні риси нової оповідної манери художника. Сюжет, як у багатьох творах Ірвінга, належить до так званих "мандрівних", він не вигаданий, а запозичений. Але його розробка, вирішення конфлікту, декорації -- все Ірвінгове.

У 1820 р. під псевдонімом Джеффрі Крейна Ірвінг видав збірник "Книга ескізів", у якому блискуче виступив у новому для нього жанрі новели. Цей літературний жанр, творцем якого в Америці став Ірвінг, приніс йому величезний успіх і міжнародне визнання. У цій книзі Ірвінг зумів поєднати серйозне і жартівливе, трагічне і комічне, фантастику і реальність. Тут намальовані картини старої Англії і одночасно відображені яскраві сцени американського життя. До них слід віднести його знамениту новелу "Ріп ван Вінкль", написану з притаманними автору іронією і гумором.

Друга збірка Ірвінга під назвою "Брейсбрідж Холл" (1822) розповідає про святкові розваги, що відбувалися в англійській садибі Сквайра Брейсбріджа, описаних з великою дотепністю.

Потім були "Розповіді мандрівника" (1824) і "Альгамбра" (1832). У них знайшли відображення вражень автора від перебування в європейських країнах, а також перероблені ним легенди, перекази, стародавні оповіді різних народів.

Збірка "Альгамбра", написана на іспанському і екзотично-східному матеріалі, багато в чому нагадує такі популярні у той час "Казки тисяча й однієї ночі". В новелах цієї збірки вражає буяння барв і образів, багата фантазія і витончений гумор. Усі новели-казки прославляють людські чесноти -- доброту, чесність, вірність і засуджують жадібність, зрадливість, жорстокість тощо. Вони і поетичні, і повчальні. Однак в них більше відомого з творів європейських романтиків, ніж оригінального, що було властиво американському романтику Ірвінгу і завоювало йому всесвітню популярність[13. C. 18].

Як показав аналіз деяких новел та книг, твори Вашингтона Ірвінга за всіма ознаками є романтичними. Ірвінг стояв біля витоків нового романтичного напряму у літературі, навіть його творчість увібрала у собі найяскравіші моменти національного романтизму Америки.

Отже, хотілося б виокремити деякі основоположні риси у творчості Ірвінга:

- нативізм - опис природи, звичаїв, життя своєї країни («Історія Нью-Йорка», «Ріп-Ван Вінкль»);

- інтерес жанру подорожі-пригоди під час переїзду з місця на місце;

- поєднання фантастичного з реалістичним, перехід від повсякденного до чарівного, причому таємниче постає як щось природне.

Саме це виводить Вашингтона Ірвінга до кількох найвидатніших романтиків навіть підтверджує його славу першого талановитого американського письменника.

Розділ 2. Ствердження цінності духовного у світлі готичних традицій на матеріалі „Легенда про Сонну Лощину”

2.1 Елементи готичного роману у повісті „Легенда про Сонну Лощину”

Готичний роман, або роман жахів -- роман, в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Цей жанр формувався в Англії наприкінці 18 століття. Дія в готичному романі відбувається найчастіше в середньовічному готичному замку, перейнятому атмосферою таємничості. Іноді картини страху в готичному романі мали зворотний, комічний ефект, але найчастіше зберігали виховне, дидактичне призначення[20].

Загалом найхарактернішими рисами готичного роману є:

1. Сюжет будується навколо таємниці -- наприклад, чийогось зникнення, нерозкритого злочину тощо. Зазвичай використовується комбінація кількох таких тем.

2. Оповідь огорнута атмосферою страху і розгортається у вигляді неперервної серії загроз спокою, безпеці й честі героя та героїні.

3. Похмура і зловісна сцена дії підтримує загальну атмосферу таємничості й страху. Більшість романів мають місцем дії древній, покинутий, напівзруйнований замок чи монастир із темними коридорами, таємними кімнатами, запахом тліну і таємничими тінями. Обстановка включає завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні місцини, розриті могили -- все, що здатне посилити страх героїв і читачів.

4. У ранніх готичних романах центральний персонаж -- дівчина; вона гарна, мила, скромна і в фіналі її чекає подружнє щастя, статус у суспільстві й багатство. Але, що характерно для романтичних героїнь вісімнадцятого століття, їй притаманна також чутливість, сентиментальність. Вона любить гуляти в самоті лісовими галявинами, мріяти при місяці коло вікна своєї спальні, легко плаче, а в вирішальну хвилину непритомні.

5. Сама природа сюжету вимагає присутності героя-негідника. У міру розвитку готичного жанру негідник витісняє героїню, що завжди була не стільки особистістю, скільки набором жіночих чеснот, із центру уваги читача. У пізніх зразках жанру він отримує повноту влади і зазвичай є двигуном сюжету[17].

Прослідкувати готичні елементи ми можемо на прикладі новел Едгара По. Його творчість виводить готичну літературу на якісно новий рівень, осучаснивши її і розділивши готичний жанр на два нових: трилер та детектив. У детективі залишається традиція таємниці, навколо якої будується сюжет і яка тримає читача в напрузі до самої розв'язки твору, а трилер продовжує традицію жахливого.

Едгар По заслужено вважається одним з майстрів жаху в світовій літературі. В своїх творах По як найкраще відображає риси готичного роману. В описах письменник використовує лексику, що пердає грандіозність об'єктів: прикметники „величезний”, „неозорий”, „гігантський”. Але По не тільки описує грандіозні явища - він і передає те враження, які вони справляють на спостерігача. Фізичний жах в творах По постає також у вигляді потворного - це, наприклад, описи епідемій середньовічної лондонської чуми і «червоної смерті», які не поступаються жахам френетичних готичних романів. Нагнітанню страху сприяють і обставини дії: в більшості новел вона відбувається або вночі, або в темному приміщенні. Часткове поринання сцени дії в темряву - закономірна деталь готичних романів. По підкреслює темряву порівняно малим джерелом світла, яке вихоплює з неї один об'єкт, акцентуючи на ньому увагу читача [15. C. 131].

Дізнавшись головні риси готичного роману, і прослідкувавши їх на прикладі творчості Едгара По, ми можемо сміливо сказати, що у повісті „Легенда про Сонну Лощину” також присутні елементи готичності. Події у творі розвиваються на фоні похмурої природи, присутній дрімучий ліс та інші елементи, і звичайно ми маємо таємницю навколо якої будується сюжет повісті.Отже, ми робимо висновок, що готична традиція, безсумнівно мала вплив і на творчість Вашингтона Ірвінга.

2.2 Характеристика персонажів

Ірвінга і його оповідача Нікербокера вабили до себе перекази і легенди, в яких він знаходив відображеними звичаї, вірування, забобони, смаки, інтереси, спосіб життя і спосіб мислення минулих часів. З точки зору фабули новели не відрізняються оригінальністю. Це ставші в романтичну епоху тривіальними історії надзвичайних пригод. Однак гідність і цінність його новел не в подіях, а в історичній картині життя і вдачі поселенців.

Символічно, що фабула "Легенди про Сонну Лощину" - романтична новела з американського життя - будується на переказах, запозичених Ірвінгом з німецького фольклору та романтичної поезії.

Новела "Легенда про Сонну Лощину" володіє особливою чарівністю і несе особливий символічний сенс. Як відомо, Ірвінг побудував своє житло біля Сонної Лощини, в якому віддавався літературній праці, там же він був і похований. Слово "легенда" є ключовим у новелі, багаторазово повторюваним Ірвінгом по ходу розвитку дії, і саме його чарівність і сенс вже мимоволі відносить читача в минуле і одночасно в область мрій, вигадки.

Сонна Лощина - уламок старого світу, шматочок минулого, зберіг відданість традиціям. Час ніби завмер тут. По дну, оточеному ланцюгом високих гір, ковзає струмочок, "колишучи і навіваєючи дрімоту" [12. C. 50]. Саму балку Ірвінг називає "одним з найбільш спокійних і мирних куточків на всьому світі" [12. C. 50]. Це старий голландський, застиглий у часі селище, хоча за часів Ірвінга реальна Сонна Лощина вже скинула з себе колишнє заціпеніння і перетворилася на ділове місто недалеко від Нью-Йорка.

Атмосфера у даній новелі служить фоном для розгортання зовні невибагливої події - розіграної над вчителем містифікації. Примітно, що в Сонній Лощині, зануреній в дрімоту, швидкістю переміщення володіє лише потойбічна сила. Вершник без голови є в ній втіленням самого руху, відсутнього в лощині. Зіткнення спокою і вихору, звичного і нового, відомого і незвіданого знаходить у новелі чіткий семантичний вираз: Сонна Лощина виступає антиномією ідеї Вершника. Відсутність голови в цьому випадку лише посилює ступінь непізнаванності руху. Так у світ мрій Ірвінг - через уявне потойбіччя - вводить нагадування про інший світ. Відчуття удаваності забарвлює всю Сонну Лощину, шляхом мрій перекидає в область небуття, потойбіччя. Вигнання Ікабода в цьому плані можна трактувати як повернення його до життя і руху, недарма Ікабод в іншому світі швидко робить кар'єру, ставши світовим суддею.

Таблиця 1. Символіка імен в новелі

Ім'я	Аналіз, коментар
Ікабод Крейн	Рідко зустрічається чоловіче ім'я біблійного походження, що означає в перекладі з давньоєврейської "безславний". Прізвище невдалого вчителя.
Бром ван Брунт, по прізвиську Бонс	Bones по-англійськи - кістки. Примітно, що це прізвисько дано хлопцеві, як пише Ірвінг, "унаслідок геркулесівського складання і величезної фізичної сили" [12. С. 61]. У цьому закладена не тільки насмішка, але і в якійсь мірі натяк на ту роль, яку Брому доведеться зіграти в житті вчителя - скакаючого мерця, або Вершника без голови.
Порох	Худа шкапа Ікабода. "Вона була худа, кудлата, з овечою шиєю і головою, схожою на молоток ...; одне її око, позбавлене зіниці, представляло собою суцільне більмо й мало страшний вигляд, зате інше горіло таким нестримним вогнем, наче в ньому поселився сам диявол, незважаючи на його старий і немічний вигляд, таємний демон позначався у ньому в набагато більшому ступені, ніж у будь-якій молодій кобилі околиць "[12. С. 65]. Колись Порох був улюбленим конем жовчного і дратівливого Ганса ван Риппера, в минулому скаженого наїзника, а нині господаря будинку Ікабода.
Вершник без голови	"Головний дух з числа відвідуючих цей зачарований куточок - він же, мабуть, і головнокомандувач усього сонму повітряних сил - Вершник без голови. Кажуть, ніби це - тінь одного гессенського кавалериста, якому в якійсь безіменній битві гарматне ядро відірвало голову і який час від часу, немов на крилах вітру, проноситься в нічному мороці перед місцевими жителями ... тіло кавалериста поховано всередині церковної огорожі, а дух його нишпорить ночами по полю битви в пошуках відірваної голови, так що швидкість, з якою він, подібно пориву нічного вихору, мчить часом уздовж Сонної лощини, викликана його запізненням і необхідністю повернутися в огорожу до першого світла "[12. С. 51].
Чорт	Ім'я коння Брома Бонса
Ганс ван Риппер	Жовчний голландець. Ripper в перекладі - 1. Розпушувач; 2. Мчить, мчить стрімголов; 3. Чудовий чоловік.
Балт ван Тассель	Багатий голландський фермер; tassel в перекладі - пензлик.
Броувер	Старий упертюх, якого, згідно його розповіді, Вершник без голови, повертаючись після нічної вилазки до себе на цвинтар, промчав на своєму коні за спиною, а потім, обернувшись біля мосту скелетом, скинув у ревучий потік "і, супроводжуваний гулом громових розкатів, вихором понісся по верхівках дерев і в мить ока безслідно зник "[12. С. 72].

Іронія працює на зіставленні. Ікабод і Катрін протиставляються один одному метафорикою порівнянь: Крейн порівнюється з худим журавлем, голодним на харчі, а Катрін - з самою їжею, добути яку не так-то просто "квітуча, свіженька дівчина ледь вісімнадцяти років; пухкенька, як куріпка, міцна, ніжна і рожева, як персики з саду її батька "[12. С. 57]. Так само протиставляються Ікабод і Бром Бонс - як зовнішнім виглядом (Крейн - худий нахлібник, Бонс - здоровань і веселун), так і своєю суттю (Крейн напханий містичними історіями, Бонс володіє практичним складом розуму і відомий задерикуватістю). Витівка Брома Бонса над суперником у коханній народила нову легенду в її різних варіантах: Жахливий Вершник нібито жбурляє в Крейна свою голову; таємничо зниклий вчитель винесений примарою, його дух оселився в шкільній будівлі. На думку М. Бобрової: "Вклавши в уста сільських кумась нову легенду і не забувши повідомити читачеві, що на місці поєдинку Крейна з Вершником на ранок знайшли розбитий гарбуз, Ірвінг тим самим надає новелі закінчено кільцеву побудову: Почав розповідь міркуванням про те, що Сонна Лощина на будь-яку людину навіває мрії, закінчив створенням іронічної легенди-пародії "[12. С. 97].

2.3 Топонімія у новелі „Легенда про Сонну Лощину”

Вся місцевість у новелах Ірвінга поцяткована специфічними "згубними", таємничими місцями: болотами, зруйнованими будинками, склепами, скелями з невідомими знаками, ярами. Нечиста сила номінально присутня у багатьох деталях ландшафту: в "Легенді про Сонну Лощину" - Чортів міст., в "шукачах скарбів" - Брами Диявола, Чортів кут.

Ірвінг особливим чином "мітить" місцевість і героїв, що служить засобом створення додаткового поетичного зачарування, закладеного в іронічному протиставленні символіки назв і смислів реаліям дійсності. Імена і назви, що зустрічаються в його новелах, вносять свій внесок у загальний "баладно-фантастичний" колорит цієї прози, вносячи відчуття незвичності, віддаленості від сьогоднішньої життєвої практики, приналежності не їй, а легенді.

Таблиця 2. Так, топоніміка місцевості Сонної лощини виглядає наступним чином

Сонна Лощина	Місцевість в оточенні ланцюга гір
Таррі-Таун	Село біля Сонної лощини. Словосполучення важко піддається перекладу: щось на кшталт "барися-місто". У дійсності ця назва є, як вважають, спотворенням голландського Tawen Dorp, тобто "Пшенична гавань"
Дерево майора Андре	" Пов'язано з трагічною історією бідолахи Андре, захопленого тут в полон, внаслідок чого його повсюди називали не інакше як деревом майора Андре. Простий народ дивився на нього з деяким благоговінням, змішаним з забобонним страхом, що знаходить своє пояснення, з одного боку, у співчутті до долі його нещасного тезки, а з іншого - у толках про дивні видіння і скорботні стогони, які, як передавали, можна було бачити і чути біля нього " [12. С. 74]
Топи Віллея	Заболочений і зарослий яр з мостом через струмок. "Саме тут, в цьому місці, був захоплений нещасний Андре і, приховані хащами цих каштанів і дикого винограду, ховалися в засідці що напали на нього дужі Йомени. З тієї пори вважалося, що струмок перебуває у владі чаклунських чар і що в заростях водиться нечиста сила " [12. С. 75]
Вороняча скала	У похмурому яру перед скелею колись загинула в снігу жінка в білому, "чиї крики і стогони долинали звідти в зимові ночі перед негодою. Основна маса оповідань була присвячена, однак, улюбленого примарі Сонної лощини - Вершникові без голови, - якому забажав нишпорити тут пізно вночі і який, як стверджували, прив'язував на ніч коня на церковному цвинтарі між могилами " [12. С. 71]
Церква	Улюблений притулок Вершника без голови. "Церква завдяки своєму відокремленому положенню вже давно перетворилася в улюблений притулок бентежних духів" [12. С. 71]
"замок" Балта ван Тасселя	Край достатку
Школа, де викладав Ікабод Крейн	"Низька, складена з колод будівля, що складалася з єдиної великої світлиці " [12. С. 52]
Будинок Ганса ван Риппера	Халупа, в якій жив Ікабод

Простеживши шлях "вигнання" Ікабода з Сонної Лощини, отримаємо такий маршрут: будинок Ганса ван Риппера - "замок" Балта ван Тассель - дерево майора Андре - топи Віллея - міст через яр - церква. Саме біля церкви привид наздоганяє Ікабода - сакральне місце виступає одночасно як засіб порятунку і як місце здійснення відплати, де в Ікабода летить голова Вершника, позбавляючи його пам'яті.

Власне, з двох сторін маршрут Ікабода облямований двома сакральними місцями, що грають в його житті фатальну роль: замок Балта ван Тассель (земний рай), де він отримує перший символічний удар (від Катрін Тассель), та церква (шматочок божественного раю), де його наздоганяє удар матеріальний (гарбузом по голові). Решта прикмет грають у його маршруті роль попереджувальних знаків: дерево Андре - топи Віллея - міст. Це дорога випробування між двома пунктами, з якої Ікабод завдяки своєму коневі без кінця збивається.

Фон і тональність подій часто закладені в самих назвах та іменах новел: Сонна Лощина, Тарр-Таун ("гавань" або ж "застигле місто"), Альгамбра, Шукачі скарбів, Врата диявола, Будинок з привидами, Пірат Кідд, Загадковий корабель. Однак вони визначають не тільки фон, але й несуть у собі як глибоку символіку, так і елемент іронії. Так, в "Легенді про Сонну Лощину" невдалого вчителя, покликаного бути двічі посоромленим в новелі - своєю нареченою Катрін, яка відмовила йому, і суперником Бром Бонсом - кличуть дивним ім'ям Ікабод Крейн, що в перекладі означає "бідолаха-журавель". Ікабод і зовні схожий на журавля: худий, нескладний, вічно голодний. Образу Ікабода Крейна автор приділяє велику іронічну і саркастичну увагу. "Спочатку здається, що ця гротескна фігура необхідна для посилення іронії при створенні легенди-пародії: вчитель не тільки вірить будь-якій усній розповіді про потойбічні сили, він ще і начитаний в" історії чаклунства "і інших" вчених "книгах. Але далі стає очевидним, що автор неспроста наділив Крейна відразливими рисами. У ньому все карикатурно перебільшено: нескладна, худа постать, манера гугняво співати псалми, щоб приховати боягузтво, ненаситна утроба вічно голодного нахлібника, жадання до сільської красуні, яка тягне його в рівній мірі пишним тілом і багатим будинком. Ікабод Крейн жадібний до тремтіння в колінах і тому огидний автору. Не випадково Ірвінг виганяє його з свого раю - з ідилічної Сонної Лощини. Метафорична фраза "Щоб його чорт взяв!" в сюжеті оповідання отримує як би матеріальне втілення: мешканці Сонної Лощини впевнені, що Крейн - знахідка для диявола".

Висновки

В даній курсовій роботі нами було досліджено розвиток романтизму кінця XIX ст.-початку XXст. Його розвиток у світовій культурі, та зокрема у культурі Америки. Окрім того, ми дослідили основні риси творчості американських письменників на прикладі Едгара По, та висвітлили особливості американського романтизму. Також, ми дослідили основні біографічні факти Вашингтона Ірвінга, проаналізували творчість письменника, та виокремили деякі основоположні риси, які були присутні у його творах.

Окрім того, ми дали визначення готичного роману, з'ясували його основні риси і прослідкували їх на прикладі творчості Едгара По. Також нами було проаналізовано символіку імен головних героїв новели „Легенда про Сонну Лощину” , дана чітка характеристика персонажам, і чітко побудована топонімія місцевості, яка служить засобом створення додаткового поетичного зачарування та підкреслює іронічне протиставлення символіки назв.

Таким чином, ми можемо дійти до наступних висновків:

1. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів, був універсальним жанром який охоплював літературу й мистецтво різних країн Європи та Америки.

2. Американський романтизм сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. У творчості письменників-романтиків існувала віра у “американську мрію”. Значну роль у творах американських романтиків відігравали твори французьких просвітителів, в їхніх творах зображувалися періоди наближені до просвітительського реалізму і суто романтичні, зокрема, це стосувалося Вашингтона Ірвінга.

3. Творчість Едгара По зіграла важливу роль у процесі становлення науково-фантастичного жанру, також він запропонував певну модель для роботи у детективному жанрі.

4. Вашингтон Ірвінг був талановитою людиною, свою літературну діяльність почав ще в дитинстві. Своєрідність раннього Ірвінга-романтика позначилася в тому, що він створив у своїх творах особливий світ, не схожий на дійсність, оточуючий його.

5. У новелах Ірвінга задіяні не тільки фольклорні мотиви американської дійсності, засновані на історичних подіях, але і чисто американські пейзажі, назви місцевості, імена людей, побутові деталі їхнього життя і одягу, найменування американських рослин і наїдків. Причому всі вони органічно поєднані з загальними романтичними мотивами і міфологемами, взятими з Європи, включаючи саму основу деяких легенд, що відносяться до німецького фольклору.

6. У Ірвінга все природним чином переплетено і узгоджено, створюючи особливий вид чисто ірвінговскої ідилії. Так, даючи на перший погляд негативну характеристику Ікабод Крейну як жадібного нахлібника, жорстокого вчителя, того, що б'є дітей різками, боягуза, псевдовченого, напханого забобонними історіями, Ірвінг відзначає у нього і ряд позитивних рис, хоча і не без притаманної йому іронії. Тим не менш образ Ікабода не залишає повністю негативного враження. До того ж пережита ним нічна пригода викликає не тільки співчуття до цієї дивної постаті, але і робить його повноцінним героєм виниклих з цього приводу легенд.

Література

1. Американська література ХІХ ст. - М.: «Вищу школу» 1964 - 28-31 с.

2. Боброва М.Н. Вашингтон Ирвинг // История американской литературы: В 2 т. Т.1. / Под ред. проф. Н.И. Самохвалова. - М.: "Просвещение", 1971. - 343 с.

3. Боброва М.Н. Вашингтон Ирвинг // Романтические традиции американской литературы 19 в. и современность: Сб. - М.: Наука, 1982. - С. 92-99.

4. Боброва М.Н. Романтизм в американской литературе 19 в. - М.: Высшая школа, 1972. - С. 18-51.

5. Брукс В.В. Писатель и американская жизнь: В 2 т. Т.1. - М.: Прогресс, 1971. - 424 с.

6. Венгерова З. Американская литература // История западной литературы (1800-1910) / Под ред. Ф.Д. Батюшкова. Т.3. - М., 1912.

7. Елистратова А.А. Литература раннего романтизма // История американской литературы. Т. 1. - М., 1947.

8. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. Том 2. Л-Я / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурської. Тернопіль: Богдан. - С. 359-361.

9. Засурский Я.Н. Романтичні традиції американської літератури XIX в.-М.: «Наука» 1982 - 22 з., 45 с.

10. Зверев А. Вашингтон Ирвинг // Ирвинг В. Новеллы (пер. А. Бобовича). - М.: Изд-во "Правда", 1987. - С. 3-14.

11. Зенкин С. Французская готика: в сумерках наступающей эпохи// Infernaliana. Французская готика XVIII-XIX вв./ Сост. С. Зенкин. - М.: Ладомир, 1999. - С. 5-24.

12. Ирвинг В. Новеллы (пер. А. Бобовича). - М.: Правда, 1987. - 352 с.

13. Ірвінг У. Альгамбра - М.: Художня література, 1979.

14. Ковалев Ю. Ирвинг // История всемирной литературы: В 8 т. Т.6. - М.: Наука, 1989. - С. 554-557.

15. Литературная история США: В 3 т. Т. 2. - М.: Прогресс, 1978. - 526 с.

16. Михальская Н.П. Вашингтон Ирвинг // История зарубежной литературы 19 в.: В 2 частях. Ч. 1. / Под ред. Н.П. Михальской. - М.: Просвещение, 1991. - С. 238-243.

17. Невский Б. Современная готическая литература // Мир фантастики (электронный журнал). - 2004. - № 12. http://www.mirf.ru/Articles/art369.htm.

18. Письменники США про літературу - М.: Прогрес, 1982 - 272 с.

19. Шеллинг Ф. Философия искусства. - М., 1966.

20. Вікіпедія вільна енциклопедія. - Ел.ресурс: http://uk.wikipedia.org/wiki/Готичний_роман.

21. Русский филологический портал. - Ел.ресурс: http://www.philology.ru/literature3/zverev-85.htm.

Размещено на Allbest.ru