Лінгвостилістичні характеристики сучасної англомовної поезії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лінгвостилістичні характеристики сучасної англомовної поезії

курсова робота

Київ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ

1.1 Аналіз досліджень і публікацій з проблеми лінгвостилістичного аналізу сучасної англомовної поетики

1.2 Особливості сучасної англійської поетики

1.3 Основні напрямки в сучасній американській поезії

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЕЗІЇ АВТОРА НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЕМІЛІ ДІКІНСОН

2.1 Графічний рівень

2.2 Морфологічний рівень

2.3 Лексичний рівень

2.4 Синтаксичний рівень

2.5 Образність

2.6 Семантико-когнітивний аспект поетики Е. Дікінсон

Висновок до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК Англо-український словник лінгвостилістичних термінів

ВСТУП

Актуальність теми досліджень. Англомовна поезія (ХХ - ХХІ століття) внесла великий вклад в світову культуру. Вона подарувала нам видатних поетів, пісенників, драматургів. Сучасна англомовна поезія надзвичайно багата і різноманітна, характеризується великим розмаїттям літературних напрямів і стилів, значною кількістю талановитих творчих особистостей з оригінальними поглядами на літературу та життя. У ній співіснують як регіональні стилі, так і стилі, орієнтовані на відомі поетичні школи, між якими точиться конкурентна боротьба за читача. Тому у межах даної курсової роботи практично неможливо праналізувати навіть основні лінгвостилістичні особливості сучасної англомовної поезії.

Лінгвістика нового часу активно вивчає взаємодію і взаємозв'язок ментальності як структури колективної свідомості певного етносу та мовної системи як плану вираження першої. Вона потребує систематизації проблем новітніх лінгвістичних досліджень і характеристик різних підходів та поглядів науковців на співвідношення мови і мислення.

Велике значення для спеціалістів іноземної філології має залучення їх до різних видів літературної діяльності, формуванню оцінювальних суджень та орієнтації в різних жанрах сучасної англомовної поезії. Це сприяє підвищенню рівня їхнього інтелектуального й загальнокультурного розвитку та художньо-естетичної освіченості. Крім того, пошук способів пізнання сучасної літератури англомовних країн сприяє формуванню вмінь визначати стильові особливості творів, аналізувати й порівнювати літературні явища, що впливають на естетичні почуття, розширюючи коло знань, понять, світогляд.

Метою роботи є: виявлення лінгвістичних та стилістичних особливостей творчості видатного представника англомовної поезії - Емілі Дікінсон.

Об'єктом дослідження є поетика віршованих текстів відомих представників сучасної англомовної поезії.

Ми обмежились аналізом основних напрямків у поезії й творчості лише окремих поетів, чия творчість була найбільш помітною у річищі англомовного літературного процесу та всесвітньої літератури загалом.

Предметом досліджень виступають лінгвостилістичні, семантичні та когнітивні аспекти поетики представників англомовної поезії кінця ІХХ - початку ХХІ століть на прикладі американської поетеси Емілі Дікінсон.

Методи дослідження зумовлені метою та завданнями роботи і базуються на комплексному підході до вивчення поетики представників сучасної англомовної поезії, на прикладі віршованих текстів американської поетеси Е. Дікінсон. Інтерпретаційний аналіз був використаний для розкриття вербального і концептуального аспектів текстів, що дозволило прослідкувати взаємозалежність форми тексту та змісту словесно-поетичних образів. Для дослідження мовленнєвого матеріалу, зокрема вивчення ідіолекту авторки, було застосовано компонентний аналіз. За допомогою стилістичного аналізу розглядалися тропи і фігури та аналізувався зміст ключових словесно-поетичних образів у текстах Е. Дікінсон. Метод концептуального аналізу використовувався для дослідження метафор поетичних текстів авторки з метою встановлення особливостей її когнітивного стилю. Кількісний аналіз залучено для підтвердження типовості тих чи інших тенденцій у вербалізації образів у текстах Е. Дікінсон.

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ

1.1 Аналіз досліджень і публікацій з проблеми лінгвостилістичного аналізу сучасної англомовної поетики

На початку ХХІ століття найбільш плідні результати наукових досліджень стають можливими завдяки поєднанню досягнень і методик різних наук. Залучення здобутків когнітивної науки та психології до лінгвістичних вчень сприяло глибшому розумінню взаємозв'язку процесів мислення та вербалізації думок. Для дослідження віршованих текстів перспективною вбачається інтеграція напрацювань таких філологічних дисциплін, як лінгвостилістика (О.М.Мороховський, О.П.Воробйова, І.В.Арнольд, І.Р.Гальперін, К.А.Долінін), когнітивна лінгвістика (Дж.Лакофф, М.Тернер, Ж.Фоконьє, С.А.Жаботинська), когнітивна поетика (Р.Цур, П.Стоквелл, М.Фрімен, О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова) та літературознавство (М.М.Бахтін). Такий міждисциплінарний підхід до вивчення специфіки поетичних англомовних текстів і поетики сприяє комплексній інтерпретації тексту завдяки одночасному охопленню його вербального та концептуального складників і врахуванню позамовного контексту.

У лінгвістичній теорії ідіолект (або індивідуальний говір, індивідуальна мова) трактується як сукупність індивідуальних (професійних, соціальних, територіальних, психофізичних та ін.) особливостей, які характеризують мовлення певного індивіда, тобто індивідуальний різновид мовлення (О.С.Ахманова), тоді як у лінгвопоетиці ідіолект тлумачиться як внутрішньосистемна індивідуально-авторська мова (О.І. Северська, С.Ю. Преображенський). На основі таких підходів у роботі ідіолект розглядається як особливості індивідуально-авторського мовлення, а саме, преференції автора у відборі та застосуванні певних лексичних і граматичних одиниць, що детермінується його мовною компетенцією, поетичною майстерністю, досвідом комунікації та специфікою когнітивних операцій, пов'язаних із процесами сприйняття світу і його відображення за допомогою мовних засобів.

Поняття “індивідуальний стиль” також зазнає різних тлумачень у процесі свого становлення. За В.В. Виноградовим, “індивідуальний стиль” розглядається як “структурно єдина і внутрішньо пов'язана система засобів і форм словесного вираження”. З іншої точки зору, “ідіостиль усвідомлюється як спосіб описання альтернативного поетичного світу, який включається у культурно-поетичну парадигму, і, відповідно, характеризується вже як допустима версія, що визначає істинність поетичного висловлювання” (О.І. Северська, С.Ю. Преображенський).

З урахуванням попередніх трактувань поняття у контексті роботи ідіостиль автора розглядається як спосіб відображення зовнішнього та внутрішнього світу митця у мовленні за допомогою індивідуальної системи виразових засобів та стилістичних прийомів, що забезпечують специфічну образність його поетичного тексту.

Ураховуючи загальне визначення поняття “когнітивний стиль”, яке в когнітивній психології трактується як “підхід до розв'язання проблем, якому віддається перевага та який характеризує поведінку індивіда стосовно цілого ряду ситуацій і змістовних сфер, але не залежить від інтелектуального рівня індивіда, його `компетенції'” (В.З.Дем'янков), такий підхід можна застосувати і до поетичної майстерності автора. Когнітивний стиль розглядається як характерні риси концептуалізації світу певним автором, що виявляється повторюваним ужитком ключових словесно-поетичних образів і метафоричних концептів та їх певною комбінаторикою у його текстах.

Творчість англомовних поетів стала об'єктом і предметом досліджень багатьох дослідників. Одним з досліджень поезії американських поетів є праця Алана Шухарда, Фреда Морамарко, Вільяма Сулівана „Сучасна американська поезія. 1865-1950”. Автори аналізують творчість найбільш яскравих представників американської поезії кінця ХІХ - початку ХХ століття. Серед них - Емілі Дікінсон, Едвін Робінсон, Роберт Фрост, Карл Сендберг, Езра Паунд і Томас Еліот та інші. Автори дають достовірну аргументацію для визначення приналежності поетів до того чи іншого літературного напряму.

1.2 Особливості сучасної англійської поетики

англійський поетика дікінсон лінгвостилістичний

Творчість англійських поетів I половини 20-го століття збагатила світову культуру вцілому і англійську поетику зокрема новими темами, образами, ритмами. Що особливо захоплює у творчості поетів цього часу ? це напружений творчий пошук, переймання проблемами суспільства та прагнення діяти, щось змінити, покращити за допомогою поетичного слова, а також ідейна насиченість, поетичні експерименти та неординарність мислення. Поетична лірична творчість, у порівнянні з прозою та драматургією, викликає численні труднощі при її освоєнні. Для того, щоб сприймати думки та почуття автора, зрозуміти послання та закладений зміст його твору, треба зрозуміти твір, як цілісну та нерозривну єдність форми та змісту [25].

Головні проблеми творчості Томаса Стернза Еліота ? трагізм існування людини, криза духу, породжувана антигуманною цивілізацією. Атмосфера творчості Еліота, художній світ його творів визначаються невірою в суспільний прогрес і етичні сили людей. Ключові образи поезії Еліота ? “безплідна земля” і “порожні люди”. Глибокий песимізм взаємодіє у творіннях Еліота з переростаючою в сатиру іронією. Передбачаючи можливість загибелі європейської культури, Еліот шукає і знаходить опору в християнській релігії і вірі, що протистоїть відчаю і бездуховності. Еліот створював деперсоналізовану поезію, в якій немає образу особи, що індивідуалізувалася. Людина в поетичному зображенні художника ? слабка і безпорадна істота. Еліот виступає як супротивник гуманізму [14]. У поезії Еліота присутні мотиви спустошеності і відчаю, всепоглинаючої смерті, вона насичена песимізмом. Творча манера Еліота ? вільне поводження з метрикою, витонченість форми, шифрованість образів. Еліот використовує такий термін ? “об'єктивний корелят”. Він означає наступне: поет передає читачу свої емоції не безпосередньо, а опосередковано ? через художній світ твору, його структуру, ритм, звучання; не себе самого, не свою особу висуває поет на перший план, а шукає шляхи, адекватні прийоми і способи, які і пробуджують у читача певні відчуття, відповідну реакцію [1].

Ділан Томас, поет великого дарування, пройшов складний шлях від суб'єктивістських і витончено формалістичних віршів до поетичних творів, що володіють суспільним значенням і написані з більшою простотою і ясністю, ніж твори Т.С.Еліота. Ділан Томас вірив в те, що поезія відображає боротьбу людини, боротьбу, яка веде від мороку до світла. У цьому він бачив значення своєї творчості. Для нього природа - берегиня священної таємниці життя, він прославляє цю таємницю вічного перетворення й відродження. У його поезії відсутній страх смерті, який паралізує Еліота і його послідовників. Сила і своєрідність поезії Томаса в життєствердженні.

Поезія Томаса ? риторична, побудована на помітних контрастах і нарочито барвиста ? не містила аргументування, не апелювала до розуму. Для пізніх творів Еліота характерна філософська всеосяжність [19]. Вірші Томаса мелодійні й насичені пафосом, вони пройняті романтичною тенденцією. У них відсутні суспільні або політичні мотиви в “чистому” вигляді; їх визначали мотиви біологічного буття ? народження, смерті, відтворення і вічного оновлення життя. Форма поезії Ділана Томаса, якою він володів із більшою досконалістю ніж Т.C.Еліот, ? вільне поводження з віршем, різноманітність алітерації, багатство барвистих і звукових ефектів. Томас одним з перших в Англії звернувся до форми “образотворчого” вірша ? вірша, в якому малюнок рядків утворює ту або ту геометричну фігуру. Концентрована образність Ділана Томаса народжується не як наслідок чисто словесного експерименту, а як результат найнапруженіших шукань думки, боротьби відчуттів, як спроба по-новому виразити “вершину людського досвіду” [16].

Серед представників англійської поезії ІІ половини ХХ століття яскраво виділяється творчість Теда Х'юза. Його поезії властивий «екологічний гуманізм» пейзажної та анімалістичної лірики. Поет, на основі свого індивідуального стилю, виділяється серед інших особливостями поетичної зображальності, новими естетичними засобами, розширенням меж поезії (кінематографічні прийоми, панорамність). Провідна тематика поетичної творчості автора: зачаття - народження - смерть. Основні бінарні опозиції поезії: життя і смерті, людина і природа, гармонійність природи та дисгармонійність суспільства. Спостерігається особлива динамічність поетичного хронотопу у творах Теда Х'юза, своєрідність екологічного мислення: міфологізація дійсності, метафізичність уявлень, «екологічна» мораль, тонкий психологізм, алегоричний та символічний плани.

Творчість Внстена Гью Удена (1907--1973) -- одного з найбільших англомовних поетів ХХ століття оцінюється як одна з вершин світової поезії. Відомі його твори: “Куди ж ти, куди?..”, “1 вересня 1939 року”, “В музеї образотворчого мистецтва”, “Популярний життєпис” та інші стали шедеврами світової літератури. Поезії Одена властиві: широта тематичного і жанрово-стильового діапазону, екзистенційна конкретика, присутність глибинних буттєвих проблем, висока поетична майстерність. Його поезію характеризують як інтелектуальну (згадки картини Пітера Брейгеля “Ікар”, вільна орієнтація у різних епохах світової культури).

Щодо сучасної англійської поезії, то варто відмітити, що в 2012 році в Лондоні було оприлюднено короткий список «найбільш вимогливої поетичної премії» імені Т.С. Еліота. До десятки найкращих увійшли найбільші англомовні поети з Британії, Шотландії, Ірландії та Австралії: Джон Бернсайд («Кістка чорного кота»); Керол Енн Даффі («Бджоли»); Леонтія Флинн («Вигода і втрата»); Девід Гарсент («Ніч»); Джон Кінселла («Лати»); Естер Морґан («Ґрація»); Дальджіт Наґра («Неймовірна іграшкова машина для поїдання білих Султана Тіппу»); Шон О'Браян («Листопад»); Бернард О'Доног'ю («Фермерів хрест»); Еліс Освальд («Меморіал»). Серед них, Керол Енн Даффі вже була лауреаткою премії Еліота за книгу "Викрадення".

Голова журі, національна поетеса В.Д. Кларке назвала список премії Еліота «бібліотекою найкращих». «Еліот - один із найбільших поетів ХХ століття, і ми не можемо його підвести, -- зазначила вона. -- Нам усім жаль тих книжок, які не ввійшли до короткого списку, однак ми направду відчуваємо, що в тому, що таки ввійшло, є те, що багато говорить про британську сьогочасну поезію» (guardian.co.uk).

1.3 Основні напрямки в сучасній американській поезії

Сучасна американська поезія надзвичайно багатогранна. У ній співіснують як регіональні стилі, так і стилі, орієнтовані на відомі поетичні школи. Не зважаючи на те, що сучасна американська поезія і децентралізована, проте умовно її можна розподілити за трьома категоріями, які часто переплітаються одна з одною. Отже, це традиційна поезія (представники якої підтримують або утверджують усталені традиції віршування) - на одному полюсі, експериментальна поезія (представники якої створюють новітні поетичні стилі) - на другому, і, нарешті, ідіосинкратична поезія (представники якої поєднують традиційну техніку з новаторською) - у проміжній позиції між цими двома полюсами. Разом з тим американська поезія є частиною світової поезії, поділяючи певні спільні для сучасності напрямки. Це, зокрема, відчуття дискретності історії: “Кожне явище, переживання або окремий момент розглядаються як окремі та унікальні. Стиль і форма вже видаються чимось другорядним, тимчасовим і вторинним щодо авторської свідомості та самого процесу творення. Звичні категорії самовиразу сприймаються з підозрою, натомість новою традицією стає оригінальність” (Кетрін Ван Спанкерен).

Варто звернутись до персоналій. Так, традиціоналізм простежується у творчості як старших поетів - Річарда Ебергарта, Річарда Вілбура, Джона Кроу Ренсома, Аллена Тейта, Роберта Пенна Воррена та ін., так і їх молодших колег - Джона Голландера, Річарда Говарда, а також раннього Роберта Лоувелла. Традиціоналісти орієнтуються на класичні канони віршування і тяжіють до реалізму, а їхнім творам властива філігранна техніка, вишуканість форми та відстоювання традиційних моральних цінностей.

Роберт Лоувелл (1917-1977), якого дослідники називають найавторитетнішим поетом свого часу, починав як традиціоналіст, але з початку 1950-х років він перейнявся духом експериментальної поезії. Так, у збірці “Лісопильня Каванахів” (1951) традиційні рими вже не домінують, а віртуозно вплітаються у розмовну манеру віршування. У середині 50-х років величезний вплив на Лоувелла справили нові експериментальні твори, такі як поема “Стогін” (“Howl”, 1956) Аллена Ґінсберґа, змусивши переглянути свій власний стиль (який віднині став видаватися йому надто риторичним): “Мої вірші здавалися доісторичними потворами, які назавжди зникли у баговинні під вагою своїх громіздких панцирів? - писав він. - Я декламував те, чого більше не відчував” (Кетрін Ван Спанкерен). У подальшому Лоувелл започатковує нову поетичну форму - поезію-сповідь, розкриваючи власну індивідуальність у її потаємних проявах (збірка “Студії життя”, 1959). У збірках “Загиблим за єдність” (1964), “Записник” (1967-1969) та пізніших творах Лоувелл продовжує розвивати автобіографічну сповідальність, справляючи величезний вплив на поетичну творчість своїх сучасників, особливо - на Джона Беррімена, Енн Секстон та Сільвію Плат.

До ідіосинкратичних поетів, або поетів, які виробили власний своєрідний стиль, поєднуючи традиційні форми з експериментаторством, належать щойно згадані Джон Беррімен (1914-1972), Енн Секстон (1928-1974), Сільвія Плат (1932-1963), а також Теодор Ретке (1908-1963), Річард Хьюґо (1923-1982), Філіп Левайн (нар. 1928), Джеймс Дікі (нар. 1923), Елізабет Бішоп (1911-1979), Едріенн Річ (нар. 1929).

Назвемо основні прикмети творчості окремих із них. Хоча ранні твори Сільвії Плат досить традиційні, пізніші поезії перейняті розпачливою тугою, яку дослідники називають “протофеміністичною” (ідеться, зокрема, про останні вірші поетеси, що увійшли до її посмертної збірки “Аріель”, 1965). Енн Секстон: як і Сільвія Плат, покінчила життя самогубством, більш відверто писала на теми божевілля і смерті, торкаючись також тем і проблем жіночого тіла, провини, сексу. Джон Беррімен: його поезія самокритично відверта (зокрема, у збірці “Пісні мрій”, 1969, він створює гротескний автобіографічний образ Генрі). Елізабет Бішоп: її поезію, як і поезію Меріенн Мур, відносять до “холодної” жіночої поетичної традиції, започаткованої Емілі Дікінсон (інтелектуальність, врівноваженість почуттів, естетизм, вишукана метафорика). Едріенн Річ: на противагу Бішоп, її творчість, поряд із творчістю Сільвії Плат та Енн Секстон, уособлює “гарячу” поезію (насичену емоціями, образною метафорикою, феміністичними ідеями).

Експериментальну поезію можна, за Дональдом Алленом (“Новітня американська поезія”, 1960), розділити на п'ять шкіл: школа “Блек Маунтін”, школа Сан-Франциско, поети стилю “Біт”, Нью-Йоркська школа, сюрреалізм та екзистенціалізм.

Школа “Блек Маунтін” (Чарльз Олсон, Роберт Дункан, Роберт Крілі, Поль Блекберн, Деніз Левертов та ін.) розробляла новітні теорії поетичного мистецтва, зокрема, теорію “проективного вірша”, що належить Чарльзові Олсону. В її основу покладено вчення про відкритість форм, яке грунтується на спонтанності дихальних пауз під час мовлення і переводів каретки при друкуванні. Прикладом відкритої поетичної форми може слугувати і вірш Деніз Левертов, “Міський псалом” (“City Psalm”) (Цитата за: Американская поэзия в русских переводах: ХІХ-ХХ века. - Москва, 1983. - С. 490). Генеза школи “Блек Маунтін” простежується вже як певна поетична традиція через творчість Вільяма Карлоса Вільямса (1883-1963) - до поезії Езри Павнда (1885-1972).

Поетам школи Сан-Франциско (Джек Спайсер, Роберт Дункан, Лу Велч, Ґері Снайдер, Кеннет Рексрот, Дайяна ді Пріма та ін.) властиве тонке відчуття природи, у якій черпають своє натхнення, змальовуючи, переважно, гірські пейзажі та порушуючи проблему зв'язку людини з навколишнім середовищем і космосом.

Поезія стилю “біт” бере початок від віршів, що читалися вголос у клубах культурного андеграунду, ставши прародичкою популярної у 1990-ті роки музики стилю “реп”. Поети-бітники (Аллен Ґінсберґ, Ґреґорі Корсо, Джек Керуак, Вільям Берроуз та інші) революціонізували американську поезію, а їхні вірші завдяки своїй речитативності й співучості знайшли широке визнання. Поезія бітників вважається найбільш антитрадиційною у літературі Сполучених Штатів, проте “за її приголомшливим словесним фасадом криється щира любов до своєї країни. Ця поезія - зойк розпачу і гніву з приводу того, що її авторам видається втратою американської духовної чистоти і згубним марнуванням людських і матеріальних ресурсів” (К.В. Спанкерен). На підтвердження цієї думки звернімося до вірша Аллена Ґінсберґа “Супермаркет у Каліфорнії” (“A Supermarket in California”), у якому виразно простежується мотив суму з приводу духовної спустошеності людини у світі речей і самотності митця:

Поети Нью-Йоркської школи (Джон Ешбері, Френк О'Гара, Кеннет Коч та інші) були найбільш освіченими з-поміж усіх п'яти поетичних груп (переважно випускники Гарвардського університету) і трималися осторонь проблем політики та моралі. Їх вважають поетами суто міського середовища, віртуозами тонкої гри поетичних асоціацій. Творчим натхненником поетів Йью-Йоркської школи і певною стилістичною паралеллю до їх творчості у живописі виступав абстрактний експресіонізм.

До п'ятої групи в експериментальній поезії відносять сюрреалістів та екзистенціалістів. Слід зазначити, що ці модерні філософсько-літературні течії, які піднесли на котурни мистецтва ірраціональне й підсвідоме, на відміну від Європи, проявились у Сполучених Штатах лише у 1960-х роках (під час В'єтнамської кризи). Так, до французького та іспанського сюрреалізму зверталися Роберт Блай, В.С. Мервін, Чарльз Сімік, Чарльз Райт, Марк Стренд та багато інших американських авторів. Літературний екзистенціалізм - ще більш широке явище, яке охоплює десятки постатей і нюансів, та все ж спільним для поетів-екзистенціалістів є мотив екзистенційного пошуку: ірраціонального відчуття неповноти і несправжності буття. У цьому відношенні цікавим прикладом може слугувати вірш Дейвіда Іґнатова “Рятуйте мертвих” (“Rescue the Dead”): парадоксальне протиставлення ілюзії життя (“Not to love is to live”) й того, що є у розумінні екзистенціаліста, який не піддаєтся омані фізіологічної достовірності ілюзії, справжнім життям - буттям на грані цілковитої емоційної самовіддачі і... смерті.

Усі перелічені вище експериментальні школи тією чи іншої мірою визначили напрямки розвитку новітньої американської поезії, найбурхливішим серед яких є “поезія мови”: реалізація проекту самодостатності мови у світі постмодерністичної інтертекстуальності. Серед численних представників: Брюс Ендрюс, Дуґлас Мессерлі, Боб Перелмен, Майкл Палмер та багато інших. Усі вони сповідують “тотальний синтаксис” (вислів Баррета Ваттена), багатокультурність, відкритість поетичної форми, деканонізацію та деідеологізацію тексту, реалізуючи глибинний потенціал мови. В ідеальному ірраціональному прагненні - через розпад аж до вичерпання... й мовчання: “Тиша - це лише те, чого ви самі не промовляєте; інакше її б не було, якщо ви не глухі, - міркує поетеса Фанні Гау, проводячи паралель між новітньою тенденцією до деструкції мови у поезії та її підвалинами, закладеними абсурдистами. - Беккет хотів відвести час для німотності. Він захоплювався безсловесністю малярства, використанням тиші у музиці та дарованою нам беззвучністю геометрії. Він шкодував, що літературі доводиться з такими зусиллями просверлювати дірки у словах, щоб вивільнити безмовність” (Fanny Howe. Weil Over Void, 1996).

На протилежному полюсі деконструкторів мови перебувають ті, для кого література все ще має етичну та етнічну цінність і, як така, повертає цю цінність народові, частиною якого вона є. Ідеться, передусім, про представників етнічних меншин і груп, зосереджених на проблемах незалежності та ідентичності; ці пагони багатокультурної літератури Сполучених Штатів глибоко закорінені в самобутню культуру своїх предків. За фразеологічно містким висловом Ґірі Гобсона, сучасного індіано-американського поета й есеїста, полум'яного прихильника національного відродження: “Спадщина - це народ. Народ - це земля. Земля - це спадщина. Пам'ятаючи цей взаємозв'язок - з народом, минулим, землею, ми відновлюємо на силі нашу єдність як народу. Література, в усіх її формах, є нашим найнадійнішим способом продовжити цю єдність. Творячи літературу, як співці й оповідники давніх часів, ми служимо народові й собі, адже пам'ять має надійну вартість. Ми ніколи не повинні забувати цього взаємозв'язку. Наша земля є нашою силою, а наш народ - землею, однією на всі віки. Так завжди було і так завжди буде. Пам'ять - це все” (Geary Hobson, 2000).

Одним із представників постмодернізму в сучасній англомовній поезії називають Йосипа Бродського. У більшості зарубіжних довідниках Й. Бродського називають американським поетом, який народився у Росії (Russian-born American poet). Сила його ліричного самовиразу, виняткова оригінальність образно-художніх вирішень створюють враження граничного суб'єктивізму, що шокує. Це викликає нарікання на незрозумілість. С.Лур'є зазначив, що ці вірші “описували недоступний для занадто багатьох рівень духовного існування, тому, мабуть, Ахматова називала їх чарівними” [2, с. 142].

Художнику в постмодернізмі надається право вільного переходу з одних просторово-часових рівнів на інші, звертатися (через алюзії, ремінісценції, сюжети, образи та ін.) до досвіду різних епох та культур. Бродський вважав естетичну гру з художньою дійсністю найважливішим принципом своєї творчості. Особливе місце в поетичній системі Бродського посідає категорія життя. Життя і смерть - це прояв одного вічного закону Буття, тому грань між живим і неживим, реальним і нереальним досить не прозора у його творах.

Висновки до розділу 1

Поділ сучасних поетів на, умовно кажучи, гносеологів мови та гносеологів смислу становить собою не лише найбільш узагальнену класифікацію американської поезії ХХ століття, а й ширше - основні способи осягнення та визначення реальності, про які говорить, зокрема, відомий вчений Свен Беркерц: “За різноманітними й часто протилежними таборами та ізмами, які складають сучасну панораму, криється фундаментальний, визначальний розкол між користувачами мовою. Існує два типи поетів: ті, для кого світ є первинним по відношенню до слова й хто користується мовою, щоб змальовувати реальність; і ті, для кого світ доступний лише через мову, хто користується словами, щоб творити реальність. Поети, які працюють з мовою, і поети, які працюють з мови” (Sven Birkerts, 1989). Генеологію перших Свен Беркерц виводить від Езри Павнда, других - від Томаса Еліота, яких він вважає майстрами, що прийшли до протилежних, навіть ворожих, позицій: це прагнення “опановувати” мову (Павнд) і прагнення “слугувати” мові (Еліот).

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЕЗІЇ АВТОРА НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЕМІЛІ ДІКІНСОН

Віршовані тексти американської поетеси Емілі Дікінсон (1830-1886) давно привертають увагу дослідників, які прагнуть пояснити їх образну самобутність, аналізуючи як мовленнєві одиниці текстів, так і фактори життя та творчості американської поетеси.

За традицією дослідники поділяють історію вивчення поетичного здобутку Е.Дікінсон на періоди, починаючи від років життя поетеси (1830-1886), коли, попри всі спонукання, вона особисто відмовляється від публікації своїх віршів, до 1981 року, коли Р. Франклін уперше пропонує видання рукописів поетеси, до сьогодення (M.Freeman, Ch.Miller).

Найбільш плідні результати наукових досліджень стають можливими завдяки поєднанню досягнень і методик різних наук. Сучасні лінгвістичні теорії дають змогу систематизувати проблематику лінгвістичних досліджень і охарактеризувати різні підходи та погляди науковців на співвідношення мови і мислення. До суто лінгвістичних чинників, як правило, відносять складні метафоричні конструкції, фразеологічні звороти та культурно забарвлену лексику, таку як: слова-реалії, особливі авторські слова, жаргонізми, специфічні алюзії, зрозумілі лише представникам певної культури, діалектизми та незвичні ідіоматичні вирази. Натомість, під терміном «екстралінгвістичні» чинники в контексті експериментальної поезії прийнято розуміти саму структурну єдність та синтаксичну своєрідність побудови поетичної строфи, а також загальне ритмічно-мелодійне звучання кожного рядка даної поезії.

Інтерпретаційний аналіз був використаний для розкриття вербального і концептуального аспектів поезії, що дозволило прослідкувати взаємозалежність форми тексту та змісту словесно-поетичних образів. Для дослідження мовленнєвого матеріалу, зокрема вивчення ідіолекту авторки, було застосовано компонентний аналіз. За допомогою стилістичного аналізу розглядалися тропи і фігури та аналізувався зміст ключових словесно-поетичних образів у текстах Е. Дікінсон. Метод концептуального аналізу використовувався для дослідження метафор поетичних текстів авторки з метою встановлення особливостей її когнітивного стилю. Кількісний аналіз залучено для підтвердження типовості тих чи інших тенденцій у вербалізації образів у текстах Е. Дікінсон.

Дослідження поетики Е. Дікінсон включає наступні етапи:

1) виявлення позамовних контекстуальних факторів, які слугують фоновими знаннями, оскільки вони детермінують формування світогляду авторки, зумовленого її стилем життя. Це здійснюється шляхом аналізу біографічних фактів життя поетеси, особливостей культурних, релігійних, соціальних та історичних реалій її епохи;

2) дослідження мовних та мовленнєвих одиниць поетичних текстів Е. Дікінсон, зокрема виразових засобів та стилістичних прийомів і специфіки їх поєднання з урахуванням позамовного контексту, що дозволяє виявити визначальні ознаки ідіолекту та ідіостилю авторки;

3) розгляд концептуального аспекту текстів за допомогою концептуального аналізу з метою вивчення особливостей когнітивного стилю авторки, куди входять метафорика віршів Е. Дікінсон, що дає змогу розкрити притаманний поетесі спосіб відтворення дійсності;

4) вивчення образного світу поетеси через залучення аналізу ключових метафоричних концептів та наскрізних словесних образів текстів із виокремленням концептуальних домінант, мегаметафор та словесних образів, що дозволяє дослідити концептуальний аспект поетики авторки;

5) інтеграція висновків, отриманих на попередніх етапах дослідження поетики Е.Дікінсон.

Лінгвостилістичний аналіз мовленнєвих одиниць тексту є необхідним етапом комплексного дослідження поетики автора, Е.Дікінсон у тому числі, оскільки саме текст є тією площиною, де виявляються характерні ознаки ідіолекту та ідіостилю поета. Він фіксує унікальність світосприймання автора і відповідні способи концептуалізації дійсності у вигляді мовленнєвих виразів. Вербальна складова творів Е.Дікінсон досліджується на графічному, морфологічному, лексичному та синтаксичному рівнях текстів.

2.1 Графічний рівень

Вважається, що мовні стратегії Е.Дікінсон містять додаткові значення і разом з цим є інноваційними (Ch. Miller). Для авторського стилю поетеси характерні відсутність заголовків віршів, написання загальних іменників і особових займенників з великої літери, фрагментарність речень та використання тире замість традиційних для віршотвору таких пунктуаційних знаків, як крапка та кома. Фрагментарні речення часто ускладнюють розуміння віршів авторки. Наприклад, у “What Door - what Hour - Run / - run - My Soul!” (Dickinson) тире вставлене майже після кожного слова, але така структура дає можливості для необмеженості асоціацій, що виникають в уяві читача.

Домінування тире як основного пунктуаційного знака характерне для ідіолекту Е.Дікінсон на графічному рівні. Вважається, що за допомогою тире авторка підсилює можливості дискурсу, і це приводить до збільшення важливості ролі читача у процесі реконструювання мовних значень (P.Crumbley), вживання тире поетесою розглядається як поворотний момент, “шарнір” для руху значень у вірші у різних напрямках, немов двері, що відкриваються в обидві сторони (R. Weisbuch). Аналіз віршів поетеси дозволяє дійти висновку, що через значну кількість тире та фрагментарність речень деякі вірші авторки нагадують мовлення, швидше внутрішнє, яке містить ключові фрази та елементи мовчання: “I have no Life but this - / To lead it here - / Nor any Death - but lest / Dispelled from there” (Dickinson). Згідно з теорією втіленого розуміння, графічним оформленням віршів поетеса намагається підкреслити значимість певних словесно-поетичних образіві.

Авторка порушує граматичні правила використання особових займенників, вживаючи займенники “He” та “She”, які, до того ж, написані з великої літери, для позначення природи, що виявляється у персоніфікації. У вірші “The reticent volcano keeps / His never slumbering plan” (Dickinson) вулкан персоніфікується не лише на семантичному рівні, а й на граматичному за допомогою присвійного займенника чоловічого роду “his”.

2.2 Морфологічний рівень

Е.Дікінсон експериментує з утворенням нових форм слів, які також сприяють унікальності ідіолекту авторки. Приклади свідчать про маніпулювання граматичними правилами, коли дієслово вживається у якості іменника: “I need no further Argue -” (Dickinson); чи до дієслова додається закінчення “-less”, яке зазвичай характерне для прикметників: “reduceless” (Dickinson).

2.3 Лексичний рівень

Своєрідним є лексичне наповнення поетичних текстів Е.Дікінсон. Внутрішній світ поетеси надзвичайно багатий завдяки його формуванню під впливом природи, чиї численні об'єкти фігурують у віршах авторки. Наприклад, вулкан: “A still - Volcano - Life -” (Dickinson); місяць та море: “The Moon is distant from the Sea -” (Dickinson); бджоли: “Like Trains of Cars on Tracks of Plush / I hear the level Bee -” (Dickinson). Це також метелики: “The Butterfly's Numidian Gown” (Dickinson); птахи: “The most triumphant Bird I ever knew or met” (Dickinson) та багато інших істот і об'єктів. Такі образи навколишнього світу є домінантними у творах поетеси та створюють її “мовно-образну картину світу” (О.Я.Івасюк).

2.4 Синтаксичний рівень

У плані синтаксису показовим є вживання інверсій. У віршах Е.Дікінсон є велика кількість прикладів, де інверсія сприяє додатковому семантичному навантаженню лексичних елементів: “Of bumble-bees and other nations / The grass is full” (Dickinson), “High from the earth I heard a bird” (Dickinson). Це також “Conscious am I in my Chamber, / Of a shapeless friend -” (Dickinson), “Though can'st not boast, like Jesus, drunken without companion / Was the strong cup of anguish brewed for the Nazarene” (Dickinson) тощо. У текстах авторки спостерігається новаторський підхід до інверсій, які будуються за принципом розташування елементів синтагми з найбільшим смисловим навантаженням у початковій позиції в реченні, завдяки якому одночасно досягаються ефекти новизни та очуднення: “One Sister have I in our house” (Dickinson), “Of nearness to her sundered Things / The Soul has special times -” (Dickinson), “Warm in her Hand these accents lie” (Dickinson), “I Years had been from Home” (Dickinson) та велика кількість інших прикладів. Такий прийом створює додатковий ефект їх важливості для розуміння метафор завдяки іконічності (Ch.Pierce, M.Nдnny, O.Fischer, M.Hiraga), одним із принципів втілення якої є локалізація більш пріоритетних елементів на початку речень.

Певні вірші Е.Дікінсон характеризуються чіткою синтаксичною побудовою за допомогою паралельних конструкцій, що розглядається як “домінуючий принцип паралелізму” (М.Freeman): “Where I have lost, I softer tread - / […] / Whom I have lost, I pious guard / […] / When I have lost, you'll know by this - / […] / Why, I have lost, the people know” (Dickinson), “On such a night, or such a night, / Would anybody care / […] / On such a dawn, or such a dawn - / Would anybody sigh” (Dickinson). Окрім утворення допоміжного ефекту ритмічності, цей прийом може слугувати ключем до розуміння “неграматичних” речень Е. Дікінсон, оскільки спрямовує читача на знаходження спільних асоціацій між такими фрагментами і взаємозв'язку наявних у них концептів.

Антитеза є одним із стилістичних прийомів, визначальних для ідіостилю Е.Дікінсон. Для авторки характерним є словник заперечення та відмови, так само, як і словник різко виражених антитез (H. Ickstadt). Її тексти вражають специфічною перспективою оповіді, де події або ніколи не відбувалися, як у прикладах “By those who ne'er succeed”, “Who never lost, are unprepared” (Dickinson), “I never hear the word `escape'” (Dickinson), або неможливо чи немає бажання / можливості виконати дію: “I could not have told it” (Dickinson), “I shall not fear mistake -” (Dickinson). Ці та інші численні вияви заперечень та негативних конструкцій є ще однією ознакою поетики Е. Дікінсон.

2.5 Образність

Дослідження характерних рис ідіостилю Е. Дікінсон як складової її поетики включає аналіз тропіки текстів авторки. У творах поетеси наявні різноманітні стилістичні засоби та прийоми, що є типовими для всіх митців слова, тоді як їх комбінаторика в тексті значною мірою зумовлена особливостями концептуальної картини світу авторки.

Визначальним для ідіостилю Е. Дікінсон є вживання персоніфікацій. У віршах авторки характерним є уособлення неживих предметів і явищ, спектр яких надзвичайно широкий. Наприклад, вулкан виступає страховиськом чи твариною: “Taking Villages for breakfast, / And appalling Men -”, “When Etna basks and purrs”; смерть - жива особа: “Said Death to Passion”, “'Twill be because Death's finger / Claps my murmuring lip!”. У трактуванні авторки об'єкти природи носять одяг, як у прикладі “Frequently the hills undress”, та смертні, немов людські істоти: “When Roses cease to bloom, Sir, / And violets are done - / When Bumblebees in solemn flight / Have passed beyond the Sun -” Окрім цього, Е. Дікінсон, змальовуючи природу, застосовує лексичні одиниці, які традиційно вживаються для опису суспільного життя: “The most important population / […] / Of bumble-bees and other nations”. Об'єктам природи, наприклад, райдузі, бджолам, метеликам, лісові, пагорбові тощо, притаманні суспільні відносини - вони ходять на ярмарок, мають певний соціальний статус: “Some Rainbow - coming from the Fair! / […] / The dreamy Butterflies bestir! / […] / Baronial Bees - march - one by one -”; служать у війську: “The Regiments of Wood and Hill / In bright detachment stand!”. Роль метафоризації об'єктів природи є двоякою - вона не лише сприяє розкриттю специфіки суспільного буття, а й привертає увагу людей до значимості природи в їхньому житті.

Метонімія є ще одним виразовим засобом, який характеризує ідіостиль Е.Дікінсон. Важливим аспектом, що знаходить свій вияв у поетиці авторки, є комбінаторика метонімій та метафор. Наприклад, поетеса вживає “The feet of people” (“ноги людей”), маючи на увазі не лише цю частину тіла індивіда: “The feet of people walking home / With gayer sandals go -” (Dickinson), а прагнучи привернути увагу до образу “сандалів”, яким атипово приписується метафорична характеристика настрою. В дійсності сандалі не можуть бути веселими, але в баченні поетеси специфічні ознаки настрою людини екстраполюються на “рух” взуття під час ходіння людини.

Та найчастіше Е.Дікінсон керується метонімічними елементами, застосовуючи по відношенню до комплексних об'єктів лише їх частину чи одиничного представника. Наприклад, вона згадує лише одну бджолу, метелика та бриз, маючи на увазі макрокосм природи: “Nobody knows this little Rose - / […] / Only a Bee will miss it - / Only a Butterfly, / […] / Only a Bird will wonder - / Only a Breeze will sigh - / Ah Little Rose - how easy / For such as thee to die!”. Цим авторка підкріплює значимість кожного елемента в цілому монолітному концепті, не глобалізуючи його водночас, де зміст міг би втратитися, якби був застосований конвенційний ужиток множини. Такі випадки присутні у цілій низці її текстів: “Many a Bulb will rise -”, “A sepal, petal, and a thorn / Upon a common summer's morn - / A flask of Dew - A Bee or two - / A Breeze - a caper in the trees - / And I'm a Rose!”, “And carried it to God - / There - sandals for the Barefoot -”, тощо. Відповідно, можна виявити два типи метонімій, характерних для ідіостилю Е.Дікінсон: “частина-ціле” та “однина-множина”.

Найбільша насиченість змісту словесно-поетичними образами досягається через поєднання паралельних конструкцій з іншими виразовими засобами та стилістичними прийомами у межах одного вірша: “Like her the Saints retire, / […] / Like her the Evenings steal / Purple and Cochineal / After the Day!”, де бачимо порівняння у поєднанні з паралелізмом конструкцій; “So spicy her Carnations nod - / So drunken, reel her Bees - / So silver steal a hundred flutes / From out a hundred trees -” - комбінуються паралелізм із інверсією. Комбінаторика словесно-поетичних образів і вербальних засобів визначає ідіостиль Е.ікінсон та впливає на особливості поетики авторки.

Індивідуально-авторська граматика Е.Дікінсон значною мірою зумовлена особливостями картини світу поетеси, що формується під впливом її гіперболізованої уваги до природи через обмеження соціального досвіду спілкування. Поетеса балансує між дотриманням норм граматики англійської мови та використанням вільного порядку слів у реченні, де смисл є пріоритетним на противагу необхідності дотримання правильної синтаксичної форми. Поетика Е.Дікінсон набуває характерних рис не закріпачення концептуального простору, а експресії образів, розташованих у вигляді “концептуальної павутини”, де вільний перехід між її пов'язаними складниками-концептами сприяє розумінню як конкретного вірша, так і ряду текстів завдяки їх системності.

2.6 Семантико-когнітивний аспект поетики Е.Дікінсон

Семантико-когнітивний аспект поетики Е.Дікінсон розглядається у руслі когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики. Особливості концептуальної структури поетичних текстів авторки вивчаються за допомогою концептуального аналізу з метою виявлення концептуальних метафор (G.Lakoff, M.Johnson). Важливу роль відіграє контекстуальний аспект дослідження, де визначальними є індивідуальна мовна картина поетеси та картина світу американської нації, представником якої вона є.

Через усамітнення Е. Дікінсон її світогляд формується під впливом рідного оточення (Sh.Alfrey, М.Zapedowska), зокрема батьківського дому, який вона називає своєю фортецею (M.Bingham), та містечка Амхерст, де поетеса проводить усе своє життя. Ізольований спосіб життя авторки виявляється у формуванні нею ідіосинкратичних способів концептуалізації світу, де КОНТЕЙНЕР, часто закритий, є одним із домінуючих концептуальних образів, знаходячи застосування щодо різних понять: “The vastest earthly Day / Is shrunken small” (Dickinson, 1328), “Glass was the Street - in tinsel Peril / Tree and Traveller stood - / Filled with the Air with merry venture” (Dickinson, 1498). Таке бачення бере початок від ізольованого життя поетеси, яка спостерігає за світом із вікна свого “дому-контейнера”.

Метафора КОНТЕЙНЕР фігурує у значній кількості віршів Е.Дікінсон: “Experiment to me / Is every one I meet / If it contain a Kernel?”, “Pain - extends the Time -”, “The Outer - from the Inner” (Dickinson), що пов'язано з біографічними фактами та відповідним індивідуальним світоглядом поетеси. КОНТЕЙНЕР у цих текстах є заповненим (“Kernel”, “Inner”), що доводить більшу зацікавленість авторки у його змісті, а не формі.

Концептуальні метафори в поетичних текстах Е. Дікінсон різноманітні, а їх найбільша оригінальність досягається тоді, коли вони накладаються одна на одну або взаємопов'язані в межах одного вірша. У цьому разі спостерігається конвергенція словесно-поетичних образів, як у “My Heart upon a little Plate / Her Palate to delight / A Berry or a Bun, would be, / Might it an Apricot!” (Dickinson), де серце (духовність) асоціюється з буденним задоволенням від вживання їжі. Накладання метафор сприяє експресивності віршованих текстів, оскільки виникає можливість проведення несподіваних паралелей між об'єктами духовної та матеріальної сфери.

Постійне звернення Е. Дікінсон до образів природи доводить, що метафору ПРИРОДА - ЦЕ ЛЮДСТВО можна вважати мегаметафорою (P.Werth, P.Stockwell) поетичного доробку авторки. В її уяві весь навколишній світ наповнений живими предметами, і морський вал вміє розмовляти: “A billow whispered in his Ear” (Dickinson), неначе існує відомий лише їй фантастичний мікрокосм. Серед домінантних метафор поезій авторки є концептуальна метафора МОРЕ - ЦЕ ПОВІТРЯ (М.Freeman). Сприйняття концепту повітря як простору буття людини через море експліцитно з'являється у семи віршах Е.Дікінсон та присутнє імпліцитно ще у ряді віршів поетеси, що дозволяє розглядати його у якості домінанти.

Ми вважаємо за доцільне розширити бачення цього концепту, оскільки море осмислюється не лише як повітря, а й як завершення життєвої “подорожі” людини в морській неосяжності, що спостерігаємо у вірші “My River runs to thee - / Blue Sea! Wilt welcome me? / My River waits reply - Oh Sea - look graciously - / I'll fetch thee Brooks / From spotted nooks - / Say - Sea - Take Me!” (Dickinson), де річка тече у напрямку до моря, сподіваючись на його гостинність, що дозволяє нам виявити метафору ЖИТТЯ - ЦЕ ПЛИН РІЧКИ ДО МОРЯ, яка перегукується з українським виразом “плин життя” і російським “течение жизни”. Фраза “My River runs to thee” є метонімією, де поняття “річка” позначає життя людини, тоді як море символізує смерть, місце закінчення життя, причому смерть сприймається як бажаний “пункт призначення” людини.

Концепт КОХАННЯ є ще одним визначальним концептом у поетичних текстах Е.Дікінсон. У своїх віршах поетеса не зводить кохання до певного шаблону, а експериментує з його різноманітними баченнями, як ось тут, де КОХАННЯ - ЦЕ БЕЗМЕЖНІСТЬ: “Love - though art high - / [...] / Love - though art deep - / […] / Love - though art Veiled -” (Dickinson). Також КОХАННЯ - ЦЕ САМОТНІСТЬ: “Love reckons by itself - alone -” (Dickinson). Е.Дікінсон порівнює кохання і з поезією: “This - would be Poetry - / Or Love - the two coeval come -” (Dickinson), де КОХАННЯ - ЦЕ ПОЕЗІЯ є ключовою метафорою. У баченні Е.Дікінсон кохання є живою істотою: “But love is tired and must sleep, / And hungry and must graze” (Dickinson). Такі метафори можна уніфікувати в одну ключову концептуальну метафору ПОЧУТТЯ - ЦЕ ЖИВА ІСТОТА, яку вважаємо ще однією домінантою авторського стилю поетеси.

Характерним для когнітивного стилю Е.Дікінсон є концепт СМЕРТЬ. Сцени смерті в творах авторки надзвичайно натуралістичні (наприклад, прах людей, дзижчання мухи, яке людина чує після своєї смерті,), попри те, що існують інші, більш соціально прийнятні слова, синонімічні поняттям “смерть”, “помирати”: “I heard a Fly buzz - when I died -” (Dickinson), “This quiet Dust was Gentlemen and Ladies / And Lads and Girls -” (Dickinson). Серед концептуальних метафор, які стосуються смерті, є СМЕРТЬ - ЦЕ НІЧ: “The Night's tremendous Morrow” (Dickinson); СМЕРТЬ - ЦЕ ВТРАТА КОХАННЯ: “Dying! To be afraid of thee / […] / The leaving Love behind” (Dickinson, 831); СМЕРТЬ - ЦЕ ДРІБНИЧКА: “They may take the trifle / Termed mortality!” (Dickinson); СМЕРТЬ - ЦЕ КРИЗА: “'Twas Crisis - All the length had passed -” (Dickinson). Ці концептуальні метафори передають авторське бачення смерті.

Чи не найбільш вагомою концептуальною метафорою, яка виокремлюється дослідниками та дозволяє проаналізувати світогляд Е.Дікінсон, є ЖИТТЯ - ЦЕ ПОДОРОЖ (M.Freeman). Ця метафора є певною мірою конкретним виявом більш загального поняття “рух”, що структурує сюжети віршів поетеси та є універсальним для інтерпретації численних концептів її образного світу, як от емоцій чи почуттів: “Exultation is the going / Of an inland soul to sea, / Past the houses - past the headlands - / Into deep Eternity -” (Dickinson); бачення життя у термінах подорожі по шляху до смерті: “Bereaved of all, I went abroad - / No less bereaved was I / Upon a new Peninsula - / The Grave preceded me -” (Dickinson). Метафора РУХ - ЦЕ ЖИТТЯ часто з'являється не лише у віршах, що стосуються перемін, у поезіях найрізноманітніших тематичних спрямувань, а й часто обігрується у варіаціях динаміка / статика, як тут: “Some things that fly there be - / Birds - Hours - the Bumblebee - / Of these no Elegy. / Some things that stay there be - Grief - Hills - Eternity - / Nor this behooveth me. / There are that resting, rise. / Can I expound the skies?” (Dickinson). Метафора ЖИТТЯ - ЦЕ ПОДОРОЖ набуває індивідуальних характерних ознак в інтерпретації Е. Дікінсон, піддаючись розширенню, що є типовим для когнітивного стилю авторки та її поетики в цілому. Аналіз віршів дозволяє помітити, що ця метафора трансформується у більш конкретні вияви метафори ЖИТТЯ - ЦЕ ПОДОРОЖ У ЧАСІ І ПРОСТОРІ з різними варіаціями. Наприклад, ЖИТТЯ - ЦЕ МОРСЬКА ПОДОРОЖ: “On this wondrous sea”, “`Twas such a little - little boat / That toddled down the bay!”; ЖИТТЯ - ЦЕ ПІДЙОМ НА ГОРУ: “The going from a world we know / To one a wonder still / Is like the child's adversity / Whose vista is a hill”, що є лише частиною авторського бачення феномену життя та охоплює практично всі напрямки його руху в часовому та просторовому планах.

У роботі показано, що характерною для корпусу поезій Е.Дікінсон є наявність багатьох текстів, які через іконічність, зокрема застосування паралельних конструкцій, асиндетонів, ритмічного та фонетичного оформлення, дозволяють “побачити” абстрактні поняття у вигляді картинки. Це особливо стосується образів природи, де авторка не пропускає нагоди створити такий опис, який вражає влучністю характеристик і правдивістю зображення завдяки деталізації та персоніфікації. Реалістичність дійсності, відтвореної у текстах Е. Дікінсон, є характерною для її когнітивного стилю. Одним із прикладів є вірш “A narrow Fellow in the Grass” (Dickinson), де лексико-синтаксичні (“A narrow Fellow in the Grass”, “The Grass divides as with a Comb -”, “A spotted shaft is seen -”, “And then it closes at your feet / And opens further on -” (Dickinson)) та фонетичні засоби (“A narrow Fellow”, “A spotted shaft is seen” (Dickinson)) комбінуються таким чином, що виникає ментальний образ змія, хоча сам об'єкт не називається поетесою. Образ змія формується як візуальна та слухова картинка завдяки алітерації шиплячих приголосних звуків “s” та “?”, що імітують шипіння плазуна, та метафори ПЛЯМИСТИЙ СПИС - ЦЕ ЗМІЙ, де спостерігається подібність форми та змісту ментального образу.