Журнал "Червоний шлях" та літературний процес 20-30-х рр. в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

883/091/''19''

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЖУРНАЛ "ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ" ТА ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 20-30-Х РР. В УКРАЇНІ

10.01.01- українська література

ЛОЩИНСЬКА НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник:

Жулинський Микола Григорович, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту літератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка.

Офіційні опоненти:

Крижанівський Степан Андрійович, доктор філологічних наук, професор, член Спілки письменників України.

Бандура Юрій Олександрович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії української літератури Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Провідна організація - кафедра української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Захист відбудеться "29" квітня 1999 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 252601, Київ -1, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Автореферат розісланий "9" березня 1999 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М.М. Сулима.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема періодичних видань в громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті народу - явище складне й багатоаспектне. Для віками позбавлених державності українців, що зберігали свою національну самобутність у сфері культури, ця проблема набуває додаткової ваги.

На кожному з етапів історико-літературного процесу ХІХ-ХХ ст. літературно-мистецька преса не лише пропагувала, а й виконувала функцію популяризатора громадсько-політичної думки, нових філософських ідей, мистецьких рухів. А в 20-30 рр. ХХ ст. значення української періодики в духовному самоутвердженні народу є особливо вагомим. Журналістика завжди була і є супутником літератури. В.І. Півторадні слушно наголошує, що саме " українська література першого пожовтневого п'ятиріччя... була якнайтісніше зв'язана з літературно-мистецькою періодикою." Півторадні В.І. "Проза в журналі "Шляхи мистецтва" //Радянське літературознавство. - 1967. - N6. - с.3.

Одним з найпопулярніших видань того часу був часопис " Червоний шлях", про який дослідник сказав: " З виникненням " Червоного шляху" в розвитку української літератури починається новий, вищий етап." Там же. - с.6.

Тут представлена вагома частина літературного процесу 20-30 рр. Але значення часопису не обмежується механічним накопиченням зразків художніх творів: з одного боку "Червоний шлях" об'єктивно відбивав характерні ідейно-мистецькі особливості української підрадянської літератури, а з другого - сам активно впливав на літературний процес. Не всі книги часопису мають однакову літературно-художню вартість. "Червоний шлях" поєднав у собі сміливе експериментаторство і консерватизм, прогресивні і реакційні літературні явища. Але це не суперечить загальному висновку щодо його ролі і значення в контексті таких неоднозначних 20-30 років, породженням яких він був. Аналіз тернистого шляху часопису ще раз підтверджує наявність ряду закономірностей літературного руху того часу.

Актуальність дослідження. Повнокровне літературно-мистецьке життя 20-х років стимулювало появу безлічі журналів та альманахів - "Гроно", "Мистецтво", "Шляхи мистецтва", " Музагет"," Книгар"," Глобус", "Життя й революція". Вони старанно виявляли молоді талановиті сили, підтримували їх, виводили у "велику" літературу. Значна робота в цьому напрямі здійснена й журналом "Червоний шлях" /1923-1936/, який без перебільшення став визначним явищем в історії української культури. За первісним задумом керівних структур він мав бути відлунням московської " Красной Нови" у провінційному масштабі Харківської губернії. Але завдяки зусиллям редакторів та авторського колективу журнал виробив власний неповторний голос, став гідним репрезентантом українського національного мистецького відродження. Часопис охоплював майже всі сфери тогочасного суспільного життя у найрізноманітніших його виявах. Історичне минуле й сучасне українського народу, політичне життя, художні переклади, зарубіжна література, наукові новинки, мистецькі огляди, бібліографія - ось аспекти, висвітлення яких утверджувало "Червоний шлях" як активний фактор у суспільно-політичному й літературному житті України.

Сьогодні, коли формується нова концепція розвитку української літератури, коли завданням літературознавців є "заново прочитати, комплексно проаналізувати текст, контекст і підтекст письменства 20-30 років", Дзюба И. Пятьдесят лет спустя: Украинская литература 30-х годов глазами 80-х //Дружба народов. - 1989. - N4. - с.237. вивчення діяльності "Червоного шляху "становить безперечний науковий інтерес.

Мета роботи полягає у визначенні ролі журналу "Червоний шлях" у відображенні головних тенденцій українського літературного процесу 20-30 рр. Для цього необхідно розв'язати такі завдання:

- з'ясувати історико-культурні та суспільно-політичні передумови виникнення часопису;

- показати роль "Красной Нови" у формуванні програмних положень видання;

- простежити зв'язки "Червоного шляху" з періодичними органами-попередниками і взаємодію з виданнями-сучасниками;

- докладно висвітлити процес становлення редакційного ядра та авторського колективу;

- розкрити суть полемічних виступів і дискусій навколо явищ доби, що велись на шпальтах журналу;

- дати характеристику провідних напрямів розвитку української літератури того часу та їх інтерпретацію в "Червоному шляху" (неодмінними складовими останнього пункту є: аналіз основних тематичних і стилістичних груп прози, поезії, драматургії журналу; побіжний огляд проблематики літературознавчих досліджень; аналіз творів провідних дописувачів журналу, що представляли новаторські пошуки українського літературного відродження / М. Рильського, М. Хвильового, Є. Плужника, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, В. Сосюри та ін./. Особлива увага звертається на ті моменти в роботі часопису, які досі не були висвітлені / або висвітлені спотворено / з причини ідеологічних заборон, чи оцінювались упереджено негативно / літературна дискусія 1925-1928 рр., роль М. Хвильового й М. Ялового як співробітників журналу й організаторів ВАПЛІТЕ, активна співпраця редколегії з неокласиками тощо);

- об'єктивно оцінити літературні здобутки " Червоного шляху ", не замовчуючи його творчих невдач.

Наукова новизна. Літературознавство радянського часу і сучасне доклало чимало зусиль для дослідження значення літературно-мистецької періодики в розвитку художньої літератури. Поглиблені наукові пошуки в цьому напрямі вели М.Д. Бернштейн, О.І. Дей, П.М. Федченко, І.І. Дорошенко, В.І. Півторадні, О.К. Бабишкін, які належать до вчених покоління 50-70 рр. У 80-90 - і справу продовжили молоді науковці: М.В. Кучинський, Г.Г. Корбич, О.А. Бартко, В.П. Хропко. Сучасна наука, що звільнилася від нав'язування ідеологічних приписів, намагається увібрати кращі здобутки радянської та діаспорної шкіл. І хоча важко знайти дослідника української культури 20-х років, який би не стикався з журналом " Червоний шлях", часопис та його місце в розвитку національної культури до сьогодні спеціально не вивчались. Наявні лише принагідні його оцінки, що часто мають необ'єктивний та епізодичний характер.

Представлена робота - це перша спроба історико-літературного та літературознавчого аналізу журналу "Червоний шлях", що включає характеристику його діяльності як суб'єкта і як об'єкта літературного процесу 20-30-х рр., висвітлення як прогресивних, так і консервативних її моментів. Основні положення і висновки дисертації базуються насамперед на уважному вивченні матеріалів 13-річного функціонування журналу, а також на фактах, з ним пов'язаних. Достовірність останніх підтверджена фондами рукописного відділу Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Інституту рукописів НАН України.

У роботі здійснено аналіз значного за обсягом літературно-критичного матеріалу, висвітлено шляхи розвитку української естетичної думки, відображено їх суперечливі перехрещення. Як і будь-яка перша спроба вивчення малодослідженого об'єкту, дана дисертація не може охопити всі аспекти надзвичайно широкої діяльності часопису. Деякі питання в ній тільки порушені, інші / історичні, мовознавчі, географічні, краєзнавчі та ін. наукові й політичні матеріали/ згадуються лише побіжно, у зв'язку з головним завданням-характеристикою літературно-художнього відділу журналу.

Теоретико-практичне значення результатів дослідження. Зі своїх програмних позицій "Червоний шлях" зробив спробу окреслити коло проблем у галузі розвитку літератури свого часу. Глибокий і всебічний аналіз фактів дає змогу повніше з'ясувати діяльність періодичного органу й завдяки цьому ввести до літературного вжитку новий фактичний матеріал. Останній допоможе чітко визначити роль журналу зокрема й періодики взагалі в поступі національної культури українського народу, важливою хронологічною ланкою якої є період 20-30 рр. ХХ ст.

Сучасне літературознавство закономірно звертається до прогалин на своєму шляху. Висуваючи нові вимоги й критерії в оцінці літературних явищ, у пам'ятках минулих років учені знаходять не лише дані про конкретний стан літератури в певний момент її існування. Не менш важливо встановлення закономірностей розвитку літератури. Звернення до пройдених етапів має значення не лише завдяки пізнавальній цінності, а й є можливістю збагачення сучасників історичним досвідом.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання вузівських курсів історії української літератури, журналістики, літературної критики; під час читання спецкурсів і спецсемінарів; при написанні дипломних робіт, створенні підручників, методичних посібників для студентів філологічних спеціальностей, вчителів, учнів загальноосвітніх шкіл.

Апробація дисертації. Робота обговорювалась і була схвалена на засіданнях відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Деякі її положення викладені у виступі авторки на щорічній науковій конференції молодих учених Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка в 1998 році. За темою дисертації опубліковано 6 статей, список яких подається наприкінці автореферату.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Її обсяг - 162 сторінки.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність наукової проблеми та стан її дослідження, обґрунтовується актуальність даної теми, формулюються основні завдання, обумовлені метою наукової праці. Авторка викладає рекомендації щодо практичного використання основних положень дисертації і доводить їх наукову новизну. Наголошується спроба вперше здійснити цілеспрямоване дослідження історично вагомого 13-річного видання, яким є журнал "Червоний шлях".

Розділ І. "Історія створення та основні етапи функціонування журналу "Червоний шлях". На початку розділу розкривається роль літературно-громадської преси в розвитку української літератури перших пореволюційних десятиліть. Це був той період в історії літератури, коли періодика була майже єдиним джерелом її зростання. Завдяки своїй мобільності вона здатна найвиразніше виявити сучасний стан літератури. У 20-і роки не було майже жодного письменника, який би не розпочинав свій шлях з газети чи журналу. Журнальна література на деякий час стала основною формою оприлюднення зразків прози, поезії, критики в літературному процесі І половини 20-х років.

На хвилі бурхливого розвитку художньої літератури й літературно-мистецької періодики з'являється журнал "Червоний шлях" /1923-1936/. червоний шлях літературний процес

Для повноти картини авторка простежує діяльність журналів-попередників, які готували для нього ґрунт і були пов'язані багатьма спільними рисами. Першим українським радянським літературним журналом було "Мистецтво"/1919-1920/. Він досить яскраво відобразив романтичну окриленість і невпорядкованість мистецтва, розбурханого революцією. Проіснувавши трохи більше року, журнал закрився через матеріальні труднощі. Його наступником став журнал "Шляхи мистецтва" /1921-1923/. У програмовій статті підкреслювалось, "що єдиним критерієм для редакції буде художність твору, без жодної вузької фракційності." Але дотримуватись цього положення редколегії вдавалось далеко не завжди. Розмаїте художнє полотно журналу відображало літературний процес дещо хаотично. Але воно стало канвою для видання широкомасштабного й більш упорядкованого. Твердження М. Доленга як безпосереднього учасника літературних подій 20-30 років, побудоване не просто на грі назв, а має об'єктивне підґрунтя: "Спочатку було просто "Мистецтво"; потім у процесі диференціації виникли "Шляхи мистецтва"; і наприкінці з різних шляхів мистецтва лишився один "Червоний шлях". ¹

У розділі подається не лише культурно-мистецьке, а й суспільно-політичне тло появи часопису. Початок 20-х рр. характерний значним естетичним плюралізмом і порівняною свободою. Рік виходу журналу в світ був першим роком періоду активної українізації. Головна роль у розробці концепції українізації належала О.Я. Шумському - члену оргбюро ЦК КП/б/У й одному з головних редакторів "Червоного шляху". Напрям досліджуваного органу був детально продуманий вищими партійними колами. Перший відповідальний секретар журналу Ю. Озерський писав у листі до О. Досвітнього: "Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би " Красной нови". Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідні політичні кола." Доленго М. Критичні етюди. - Харків, 1925. - С.18. "Красная новь", за типом якої формувався "Червоний шлях", виникла як новий різновид "товстого" журналу, партійно-радянське видання з революційним змістом і власним читачем - новоствореною робітничо-селянською інтелігенцією. Організація таких журналів мала на меті об'єднання митців різних формацій: нових, вихованих на революційних гаслах, і старих, світогляд яких складався на основі загальнолюдських ідеалів. Партійною резолюцією від 8 серпня 1922 року проголошувалось: "Основним суспільно-політичним і літературно-критичним партійно-радянським журналом є "Красная новь." Тут же був заклик до створення в найбільших містах країни - Петрограді, Харкові, Тифлісі та ін. "партійно-радянських журналів, що наближаються за типом до "Красной нови".

Другим завданням, що покладалось на журнали такого типу, було завдання протидії органам національно свідомої еміграції. Головним опонентом "Червоного шляху" з перших же днів існування стала " Нова Україна", що видавалася у Празі В. Винниченком і М. Шаповалом. Створенням часопису переслідувалась подвійна мета: вести ідеологічну боротьбу не лише засобом словесних баталій, а й через концентрацію в ньому кращих літературних сил того часу. Змагання за письменницькі таланти спочатку мало вигляд здорової конкуренції на демократичних засадах. Але з часом, коли партійні органи стали "менш схильні до гнилого лібералізму", кількість закордонних публікацій радянських авторів була зведена до мінімуму.

У 20-і роки "Червоний шлях" був відомий не лише на Україні, а й далеко за її межами. Завдяки україно-американському видавничому товариству "Космос" він стає ефективною сполучною ланкою між українським і європейським літературним процесом. Заслуга співробітників "Космосу" не лише в розповсюдженні й створенні реклами "Червоного шляху". Вони доклали всіх зусиль, щоб забезпечити публікації на його сторінках кращих іноземних письменників. Серед них твори Георга Гайма, Ріхарда Демеля, Райнера Марії Рільке, Філіпа Супо, Артура Кестлера, Еміля Верхарна, Ептона Сінклера, Мартіна Андерсена-Нексе та багатьох інших.

Однією із закономірностей у розвитку української радянської періодики літературно-художнього спрямування була поява журналів, які заведено називати позагруповими. На їхніх сторінках мирно співіснували "неокласики" з футуристами, ортодоксальні вусппівці з плужанами, конструктивісти з представниками народницько-реалістичного напряму. Саме до категорії позагрупових і належав "Червоний шлях." Цей факт безпосередньо сприяв тому, що журналу досить швидко вдалося стати центром формування літературних смаків: згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців, представників еміграції та західноукраїнських земель. Всього " за 2 роки свого існування "Червоний шлях" не тільки зміг концентрувати на своїх сторінках творчість видатних українських літераторів, але й стимулював цю творчість, у значній мірі викликав її до життя."

Завдяки часопису читач мав змогу познайомитись із творчістю плужан /С. Пилипенко, А. Панів, І. Сенченко, А. Головко/, гартян /П. Тичина, М. Йогансен, І. Кулик/, ланківців /Г. Косинка, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович/, "неокласиків" /М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара/. Старше письменницьке покоління /С. Васильченко, М. Чернявський, Г. Хоткевич, Х. Алчевська/ брало участь у формуванні "обличчя" журналу разом з початківцями /С. Крижанівський, П. Усенко, О. Влизько/. Така широта інтересів дала підстави для звинувачення журналу у відсутності чіткої програмової лінії. П. Федченко писав, що "він по суті нагадував інтернат, де незаконно уживались найрізноманітніші течії та ідеології."² Хоч такий стан речей і заважав створенню організаційної визначеності, як у групових виданнях "Аспанфут", "Музагет", "Авангард" і т. д., але й перешкоджав запровадженню однотипності, уніфікованості, вузькостильової орієнтації.

Одним з негативних факторів на шляху плідної діяльності часопису були постійні зміни серед редакційного складу. Такі необґрунтовані службові переміщення не дозволяли зосередитись на роботі, позбавляли впевненості в завтрашньому дні. Тільки на посаді головного редактора змінилось 6 осіб: Г. Гринько, О. Шумський, В. Затонський, Н. Калюжний, М. Яловий, І. Кириленко. У різні роки в редколегії працювало понад 20 чоловік, серед яких були письменники різних стильових напрямків та громадських позицій: П. Тичина й І. Кулик, П. Панч і О. Слісаренко, М. Хвильовий і С. Пилипенко, В. Блакитний і О. Вишня, М. Яловий і О. Копиленко. З різних причин КП/б/У маніпулювала людьми, що працювали в "Червоному шляху", своїми незліченними постановами звільняючи одних і призначаючи інших. Як правило, переважала одна причина, пов'язана "з метою ідеологічного підсилення редакції." Саме тому серед штатного розкладу журналу, укомплектованого переважно діячами літератури, завжди було кілька імен державно-партійних кадрів, що діяли як "керівна і спрямовуюча сила" або, простіше кажучи, були в ролі наглядачів / А. Хвиля, Н. Калюжний, В. Затонський та ін./. Понад усе вони боялися проявів незалежного мислення і пильно стежили за тим, щоб ніхто не збочив з "червоного шляху українського культурного будівництва."¹ Прояв сумновідомого "буржуазного націоналізму" вважався одним із семи смертних гріхів українського інтелігента, за який каралось найсуворіше. Вже тільки той факт, що троє головних редакторів журналу в минулому належали до партії УПСР /боротьбистів/ - Г. Гринько, О. Шумський, Н. Калюжний - давав широкий простір для оргвисновків. Неабияке значення для журналу мав той факт, що кілька його редакторів займали в різні часи посади наркома освіти /Г. Гринько, О. Шумський, В. Затонський/. Адже в 20-і роки наркомос керував не тільки освітою, а й був найважливішим важелем упровадження нової національної політики. Як пише історик Я. Дашкевич, "хоч політикою українізації формально й фактично повинно було керувати політбюро українського ЦК, практично нею займався Наркомат освіти." Федченко П. Літературно-художня періодика УРСР в боротьбі за комуністичну партійність літератури . Дис.. канд. філолог. наук. - К., 1953. - С.113. Саме завдяки авторитетному впливу наркома О. Шумського з листопада 1924 року журнал було звільнено від попередньої цензури.

Розглянувши історію створення, основні напрями роботи, автуру й редколегію журналу, дисертантка прийшла до висновку про доцільність періодизації його роботи. Йдучи за хронологічним принципом, час функціонування "Червоного шляху" можна поділити на 2 періоди: І - 1923-1929 рр. ІІ - 1930-1936 рр.

Прокладання межі між 20-ми й 30-ми роками в дисертаційному дослідженні збігається з поділом на періоди української літератури ХХ ст. в цілому. Таке хронологічне розмежування підтримане багатьма сучасними українськими літературознавцями: В. Мельником, В. Дончиком, В. Яременком, П. Хропком, М. Наєнком. Здійснена періодизація, певна річ, не претендує на цифрову точність. Поділ на етапи діяльності журналу теж великою мірою умовний. Однак для нього є всі підстави. В роки національного відродження "Червоний шлях"репрезентує щедре розмаїття стилів, напрямів, імен. Твори цього часу є прикладами психологізації літератури /В. Підмогильний, В. Поліщук, Є. Плужник/, інтелектуалізації /А. Головко, Ю. Яновський, М. Івченко/, використання стилістики близьких мистецтв - образотворчого, музичного, кінематографічного. Література прагнула до синтезу в різноманітних формах: від синкретизму літературних родів та жанрів до синкретизму мистецтв. Як стверджує М. Неврлий, "треба рішуче констатувати, що таких блискучих пошуків і такого сміливого експериментаторства у всіх галузях мистецтва ніколи ані перед тим, ані пізніше на Україні не спостерігалось." Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років. - К., 1991. - С.43.

Вже з ІІ-ої половини 20-х років журнал починає зазнавати періодичних ідеологічних ударів, що в подальшому позначились і на його художньому рівні. Перший припадає на 1926 рік, коли владними партійними органами було усунуто з посади головного редактора О. Шумського та членів редколегії М. Хвильового та М. Ялового. Покарою за непослух та вільнодумство була постанова політбюро ЦК КП/б/У від 19 липня 1929 року. Вона прийняла рішення про конфіскацію ще не проданих примірників "Червоного шляху", де було опубліковано "крамольне" " Оповідання про гніду кобилу" П. Ванченка. 1930 рік було використано для нагнітання обстановки навколо журналу, а саме - для "встановлення зв'язку" між СВУ й "шумськізмом". У 1932 році за активну співпрацю редколегії з "неокласиками" часопис звинувачено у "прояві гнилого лібералізму до ворожої контрабанди". Хвиля А. За творення великого мистецтва доби //Червоний шлях. - 1932. - N5-6. - С.96. Як наслідок, у 30-і роки журнальні сторінки затопило море низькохудожніх творів - "кислоокої балаканини" і "бляшаного патосу" /Б. Тиверець/. Тут друкується непрофесійна поезія ударників, літературних ремісників, поетів-одноденок. Чи не найбільшим злом літератури 30-х років було явище, назване М. Коцюбинською "корозією таланту". "Червоний шлях" став свідком падіння Тичининського генія, якого перетворили на Стаханова в літературі. Більшовицький пафос залунав і у творах М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана.

Узявши за основу стильовий критерій диференціації художнього матеріалу, дисертантка дає такі назви етапам діяльності журналу: І - полістильовий; ІІ - моносоцреалістичний.

Розділ 2. "Головні тенденції українського літературного процесу 20-30 рр. в інтерпретації журналу." У розділі проаналізовано й зведено в позначену деякими закономірностями систему значний за обсягом, кількістю назв, художнім рівнем літературний та найважливіший критичний матеріал. Завдяки цьому вдалося здійснити літературознавче узагальнення: висвітлити ті напрями, в річищі яких розвивалась художня література того часу, встановити основні тенденції літературного процесу на підрадянській Україні в 20-30 роки.

Елементами роботи над другим розділом стали: аналіз визначальних тематичних і стилістичних груп поезії, прози, драматургії журналу; побіжний огляд проблематики літературознавчих досліджень; розгляд окремих творів провідних дописувачів "Червоного шляху", які були вирішальним елементом у формуванні творчого обличчя журналу. /М. Рильського, П. Тичини, М. Хвильового, В. Сосюри, Є. Плужника, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича/. Насамперед дисертантка звертається до тих епізодів у діяльності часопису, які досі не висвітлювались.

2.1 "Проза: від імпресіонізму - до реалізму, від колективу - до особи, від новели - до роману." Особливості епічної творчості вимагають осмислення подій з певної часової віддалі. Прозаїки 20-х, більшість з яких були свідками або учасниками бурхливих суспільно-політичних зрушень того часу, прагнули відтворити побачене якнайшвидше, ще за свіжими враженнями. Очевидно тому їх втілення вийшло хаотичним, сумбурним, швидше літописним, ніж художнім. І хоч епос творився й тоді, це був здебільшого ліричний епос, з характерною для нього перевагою емоційного сприйняття життєвих явищ. Суб'єктивне бачення дійсності брало гору над об'єктивним її осмисленням - факт приносився в жертву вимислу. Л. Новиченко назвав 1923-1926 рр. періодом майже всевладного панування ліричної новели.

На сторінках "Червоного шляху" він знайшов своє відображення у вигляді численних публікацій малої прози лірико-імпресіоністичного характеру таких авторів, як М. Хвильовий, Д. Тась, М. Івченко, Г. Косинка, О. Копиленко, В. Воруський, П. Панч, А. Любченко, М. Дніпрович та інших. В жанровому визначенні стали пануючими шкіц, образок, етюд, новела, новелетка. Всі ці твори об'єднував типовий набір художніх особливостей: буйна символіка, ліричні відступи, злива фігур умовчання, "рубана фраза", самодостатність образу, послаблена фабула, недомовленість, настроєвість, ритмічність. Центром, навколо якого оберталось життя журналу, зразком майстерності для молодих, одним із зачинателів пануючого ліричного стилю був М. Хвильовий. Період 1923-1926 рр. можна визначити не просто як добу імпресіонізму, а добу своєрідного імпресіонізму М. Хвильового і його наслідувачів.

Починаючи з 1927 року, у прозі журналу "Червоний шлях" вимальовується нова тенденція: коротке ліризоване оповідання, імпресіоністична новела поступається місцем новелі із загостреною фабулою. Шлях до художнього синтезу лежав через сюжет. Виділити загублену в масі людину можна було тим же засобом. Ці проблеми гостро постали у свій час перед усією українською /і не лише українською/ літературою. Першу борозну в напрямі їх вирішення проклали твори О. Слісаренка. На тлі тогочасної бурхливої лірико-імпресіоністичної журнальної стихії новели О. Слісаренка були справжнім вибухом динамічного епосу. Тяга до епічності була наслідком як "перевиробництва в поезії" /Б. Тиверець/, так і новим способом осмислення дійсності.

Наступним етапом на шляху до опанування секретів прози стало освоєння "предтечі" великого жанру - повісті. Більшість журнальних творів цього жанру - "Військовий літун", "Третя революція" В. Підмогильного, "Можу", "Червоний роман", "Зелені серцем", "Пасинки степу" А. Головка, "Санаторійна зона", "Повість про Степана Трохимовича" М. Хвильового, "Буйний хміль" О. Копиленка та ін. - несуть відгомін тих часів. "Саме повість стала своєрідним полігоном для випробування нових композиційних і стильових пошуків української прози. Розквіт жанру припадає на періоди бурхливих змін у житті суспільства, оскільки воно чутливе до новацій, здатне безпосередньо відгукуватись на найважливіші проблеми."¹ Перші місця в повістярстві посіли /за класифікацією М. Доленга/: селянин Головко, пролетар Хвильовий, інтелігент Підмогильний.

Починаючи з 1925 року, швидкими, а точніше ударними, темпами йде розвиток роману. В 30-і ринула справжня романна хвиля, яку утворили прозові полотна К. Гордієнка, О. Досвітнього, В. Коцюби, Ю. Шовкопляса, Ю. Смолича, М. Мінька. Однак не всі з них відповідали своєму жанровому визначенню. Такі жанрові різновиди, як роман з життя колгоспного села, виробничий роман хибують на побутовізм, описовість, засвідчують неспроможність письменників опанувати матеріал, показати "людину в подіях" і "події в людині"/О. Лейтес/. За незначними винятками /уривки з роману "Вершники" Ю. Яновського/, роман не став подією в журналі.

2.2 "Поезія: від ліризму до схематизму."Важливою особливістю перших повоєнних років було значне посилення інтересу до поезії. Виступи поетів збирали велику аудиторію. У свій час надзвичайно популярними були поетичні вечірки "Гарту" і "Плугу."Про перевагу на початку 20-х років поезії над прозою і драматургією багато писалось в українській критиці. Сюди належать статті М. Доленга, Б. Якубського, Б. Тиверця, М. Степняка, С. Крижанівського, Л. Новиченка, А. Лейтеса.

Редакційний відділ "Червоного шляху" було закидано поетичними пробами початківців. П. Тичина, як відповідальний за поетичну сторінку журналу, здійснив величезний обсяг роботи по виявленню молодих талантів серед них. "Трьома китами", на яких базувався розмаїтий поетичний континент "Червоного шляху", можна назвати провідних його поетів - В. Сосюру, М. Рильського, П. Тичину. Їхня творчість була еталоном для молодих. Однак поруч із цими незаперечними авторитетами знаходимо ще цілий ряд видатних імен українського поетичного відродження, гідним репрезентантом якого став "Червоний шлях". Болем за людську долю, її сучасне й майбутнє перейнята гуманістична поезія Є. Плужника. Позачасова своєю філософічністю і первісною заглибленістю в світ природи - творчість М. Фінлянського. Кохання і смерть - два полюси, в зоні тяжіння яких перебуває муза В. Поліщука, проявляючись то в одвертих еротичних, то в філософськи завуальованих віршах. Філологічна довершеність поезій М. Зерова приваблює не менше, як активне словесне експериментаторство М. Доленга. Романтична туга за "великим і незнаним", прагнення сильних вражень і небуденних почуттів О. Влизька перегукується з романтизмом відмінного плану - соціальним, таких поетів, як В. Еллан, Ю. Яновський.

Незабутнє враження на читача справляє не лише неповторність індивідуальних стилів, а й нерозривно пов'язане з ними багате плетиво стилів літературних.

Загальний погляд на поезію журналу дозволяє виявити таку тенденцію: ліричність, внутрішня заглибленість, розмитість контурів реальності поетичних творів перших повоєнних років змінюються на логічну впорядкованість, діловитість і тематичну зашореність в ІІ половині 20-х років, а особливо в 30-і. Лірика, як найпростіша форма поетичної творчості, була витіснена неліричним тематизмом, надмірною образністю, багатомовністю. Стало важливим не як, а про що пише поет. Галасливі новаторські гасла футуристів, конструктивістів закликали позбавлятись ліричності, як елементу провінційності, нижчевартісної ознаки "волошкових поетів", пережитку української літератури й знаходили собі послідовників. До кінця вірним собі залишився лише В. Сосюра.

Вивчаючи автуру журналу, дисертантка вважає за потрібне згадати якомога більше імен: відомих і маловідомих, визначних і другорядних, поетів різних як за рівнем художності, так і за громадською позицією. Як слушно стверджувала Б.Л. Корсунська, дослідників повинні цікавити "не тільки глибокі повноводні ріки поезії, а й невеликі їхні притоки, струмки, що утворюють свій мікроклімат і свій індивідуальний пейзаж." Б.Л. Корсунська Поезія нового світу. - К., 1967. - С.112.

Захоплення і біль - стрижнева тональність поезій тих років. Час був неоднозначним, так само неоднозначними були болі й радощі - в кожного свої. Гостропсихологічному самовираженню в Є. Плужника, П. Тичини, Т. Осьмачки, І. Багряного протистояло вираження колективної свідомості в І. Кулика, М. Кожушного, Т. Масенка, В. Блакитного. Таке протистояння було зумовлене самою дійсністю і ставленням до неї поетів. Але не слід забувати, що їхні вірші - породження одного й того ж часу: за всієї відмінності концепцій у творчих пошуках опозиційних угруповань є і дещо спільне.

Критичний відділ "Червоного шляху" мав досить невпорядкований характер. Багато оцінок є випадковими, добір рецензій - хаотичний. Глибокі філологічні концепції тут межують з галасливими маніфестами, учнівство протиставляється професіоналізму і досвідченості; засіб "ярлико-навішування" потісняє усталені літературознавчі критерії оцінки творів. Рух критичної думки представлено тут такими різними з точки зору естетичних позицій і рівня професійної майстерності іменами як Д. Загул і О. Білецький, М. Зеров і Я. Савченко, О. Дорошкевич та І. Лакиза.

Найпочесніше місце в часопису посідають статті О. Білецького, які й досі є зразком точності філологічних спостережень.

2.3 "Драматургія: конфлікт класовий замість конфлікту драматичного." В "Червоному шляху" драматургія представлена більш ніж скромно: тут за 13 років було надруковано всього 13 п'єс. Така ситуація зумовлена рядом причин. По-перше, журнал точно відобразив стан розвитку драматургії на всеукраїнському рівні:якщо лише сам перелік прізвищ величезної армії поетів вимагає окремої статті, то за найменших витрат часу й місця можна назвати імена тогочасних драматургів. Репертуарна криза стала темою дня і дошкуляла як великим театрам, так і дрібним сільським гурткам. По-друге, драматичні твори за своєю специфікою рідко призначались для публікацій в періодичних виданнях, особливо такого широкого громадсько-політичного спрямування, як "Червоний шлях".

Помітною тенденцією драматургії 20-х рр. є поєднання трагічного чи героїчного з комічним або мелодраматичним. У журналі її демонструють п'єси Я. Мамонтова. Це було невипадковим, адже драматург виробив власну теорію жанру, що відповідав би існуючим історичним умовам. "Трагікомедія - найважливіший і найсерйозніший жанр нашого часу і саме їй належить театральна будучина", - сказав він.

Більшість опублікованих п'єс тяжіють до зовнішньої описовості, до хронікальності зображених подій. Їхні автори вважали, що конфлікт соціальний сам по собі викличе активний інтерес читача, тому нема потреби переробляти його на конфлікт драматичний. У п'єсах "Земля горить" А. Любченка /1932, 11-12, 39-51/, "Бастилія божої матері" І. Микитенка /1934, 6, 5-56/, "Плацдарм" М. Ірчана /1932, 4, 34-50/ та ін. хоч і наявна дія і бездіяльність, любов і ненависть, та нема іносказання, алегорії, притаманних будь-якому художньому твору. Тут нема художніх асоціацій, духовного осмислення подій. У них відсутня музика, пісня, ремарки, співвіднесеність із порами року. Це була література спрощена, свідомо позбавлена естетичного. Але найстрашніше те, що в деяких творах закладено антиморальну основу ранньої сценічної літератури. Тоді в них діти протистоять батькам /В. Чигирин "Сонце"/1934, 4, 81-126/, О. Азовський "Земля" /1927, 3, 7-32/, Л. Юхвід "Сам собі ворог"/1936, 2, 5-40/, дружина-чоловікові / Я. Мамонтов "Його власність" /1930, 5-6, 12-51/.

У період суцільної ідеологізації життя суспільства, коли мистецтву відмовлялось в естетичному критерії, коли відбувалася підміна загальнолюдських цінностей класовими, були надруковані в журналі драми Д. Бедзика, Л. Юхвіда, І. Микитенка, А. Любченка. Вони можуть бути прикладом найпоширеніших типових недоліків української драми 30-х років, серед яких: зловживання революційною фразеологією, багатомовність, витіснення внутрішньої драматичної дії, поділ персонажів за соціальними ознаками, розмитість інтриги. Від останніх вигідно відрізнялись п'єси з хвацько закрученою інтригою, як, наприклад, "Сонце" В. Чигирина. Але їхні намагання привабити театральну й читацьку аудиторію діяло не ефективніше, ніж дешевий блиск фольги.

У галузі драматичного письменства "Червоний шлях" накопичив надто малу кількість матеріалу для вагомих висновків і паралелей з літературним процесом. Кращі з тогочасних драматургів - М. Куліш, І. Кочерга, В. Винниченко - тут не представлені. Тому можна говорити про відображення загальнонаціональних тенденцій драматургії на сторінках журналу лише частково.

Висновки. Українська підрадянська література 20-30 рр. ХХ ст. у своїй основній масі пройшла через літературно-художні журнали та літературно-художні відділи численних галузевих двотижневиків. Здійснене дисертаційне дослідження показало, що в контексті свого часу й літературного процесу "Червоний шлях" був одним з найдемократичніших видань і найвпливовішим організатором літературного руху. Серед творів, надрукованих у ньому, було чимало сировини, "глини", яка не хотіла перетворюватись у порцеляну. Але були й справжні художні цінності, що з журналу перейшли у велику українську літературу.

Здобутком роботи "Червоного шляху" слід вважати не лише окремі талановиті твори, що засвідчили поєднання новаторства й традицій у пошуках нових шляхів літератури, а й активну участь у створенні окремого типу творчої людини доби ренесансу, про яку І. Кошелівець писав: "Це людина, яка увійшла в конфлікт з тоталітарним режимом, хоч проти нього не виступала, а навпаки, старалась стояти осторонь політики. Цій людині... був властивий індивідуалізм, незалежність думання. Чужа їй була партійна догма, що вимагала послуху й покори."

Головна історична заслуга часопису в тому, що він зміг стати організатором і трибуною передової української інтелігенції: письменників, істориків, громадсько-культурних діячів;відстоював права народу на власну мову, літературу. "Червоний шлях" належить до тих періодичних видань, які сприяли розвиткові національної культури і зробили гідний внесок у літературний процес епохи, якою стали 20-і роки українського ренесансу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. "Червоний шлях"і літературний процес 20-30 рр.// Всесвіт. - 1998-N11. -c.137-140 (0,25 др. аркуша).

2. Червоний шлях української літератури //Українська мова та література. - 1997. - N33. - С. 1-2 (0,3 др. аркуша).

3. Дискусія 20-30 рр. про форму і зміст за матеріалами журналу "Червоний шлях" // Слово і час. -1999. -№3. -С. (0,2 аркуша).

4. "Червоний шлях": проблеми міста й села //Слово й час. - 1998. - N11. - С. 95-99 (0,3 др. аркуша).

5. Історія створення та місце часопису "Червоний шлях" в контексті національного відродження 20-30 років ХХ століття в Україні //Наукові читання-1998. Щорічна конференція молодих учених України. - К., 1999. - С. 144-151 (0,5 др. аркуша).

6. Із забутих імен 20-х: поет Микола Сайко//Вітчизна. - 1998-N11. - С. 131-136 (0,5 др. аркуша).

АНОТАЦІЯ

Лощинська Н.В. Журнал "Червоний шлях" та літературний процес 20-30 рр. в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Київ, 1999.

Головним предметом дисертаційного дослідження є визначення місця й ролі журналу "Червоний шлях" у літературному процесі 20-30 рр. ХХ ст. в Україні. У роботі розглянуто історико-культурні та суспільно-політичні передумови виникнення часопису; показано зв'язки "Червоного шляху" з періодичними органами - попередниками й сучасниками. Дисертантка проаналізувала і звела в позначену деякими закономірностями систему значний за обсягом і кількістю назв літературно-критичний матеріал. Завдяки цьому стало можливим висвітлити ті напрями, в річищі яких розвивалась українська естетична думка того часу, встановити основні тенденції українського літературного процесу 20-30 рр., показати їх значення для всього подальшого розвитку літератури ХХ ст.

Ключові слова: літературно-мистецька періодика, літературний процес, стильові напрями, автура, журнальна література.

АННОТАЦИЯ

Лощинская Н.В. Журнал: "Червоный шлях" и литературный процесс 20-30 гг. в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. - Украинская литература. - Институт литературы. Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 1999.

Объективное изучение истории возникновения, формирования и функционирования самых важных украинских периодических художественных и литературно-критических журналов периода первых послереволюционных десятилетий - одна из важных научных проблем журналистики и литературоведения нашего времени. Ведь украинская советская литература в основной массе прошла через многочисленные периодические органы. Одним из наиболее известных изданий того времени был журнал "Червоный шлях".

Главным предметом диссертационного исследования является определение места и роли журнала "Червоный шлях" в литературном процессе 20-30 гг. в Украине. В работе рассмотрено историко-культурные и общественно-политические предпосылки возникновения журнала; показано его связи с периодическими органами - предшественниками и современниками. Диссертантка проанализировала и свела в отличающуюся некоторыми закономерностями систему значительный по количеству названий литературно-критический материал. Благодаря этому стало возможно определить направления, в русле которых развивалась украинская эстетическая мысль того времени; показать их значение для всего последующего развития украинской литературы ХХ века.

Исследование наглядно продемонстрировало, что в контексте своего времени и литературного движения межвоенного периода "Червоный шлях" был одним из наиболее демократических изданий такого типа. Журнал был активным фактором формирования литературных вкусов и литературной моды. Среди произведений, напечатанных в нем, было немало таких, что принадлежат только своему времени и сейчас играют роль исторического факта. Но были и подлинные художественные ценности, которые из журнала перешли в большую литературу.

Литературную "внешность" журнала определили разные по жанрово-стилистическим, тематическим направлениям лучшие поэтические и прозовые произведения В. Пидмогильного, Н. Хвылевого, М. Рыльского, П. Тычины, В. Сосюры, Б. Антоненка-Давыдовича, Т. Осьмачки и многих других авторов.

Для всех них, за небольшим исключением, характерна национальная проблематика, изображение жизненно важных общественных противоречий того времени, высокое национальное напряжение в передаче неповторимого авторского почерка.

Освещение неизвестных моментов из истории журнала "Червоный шлях", раскрытие его программных положений, тенденций формирования редакционного комитета и авторы, осмысление их взглядов на задание периодических органов дают основания утверждать: "Червоный шлях" перерос регламентированные первичным замыслом узкие рамки быть представителем тех, "кто хочет и способен идти по красному пути советского культурного строительства" (из редакционной статьи первого номера). Он утвердился на позициях общеукраинского издания европейского типа, стал глашатаем новейших эстетических концепций, выразителем широкого спектра взглядов на литературу.

Направление журнала определяется не только общими общественно-политическими предпосылками, но и направлением деятельности, определенным редакторами и сотрудниками, не только внешней историей, а и внутренним содержанием, характером журнала.

Главная историческая заслуга его состоит в том, что он смог стать организатором передовых украинских писателей, историков, общественно-политических деятелей.

"Червоный шлях" принадлежит к тем периодическим изданиям, которые способствовали развитию украинской культуры и внесли существенный вклад в литературный процесс эпохи, которой стали годы украинского возрождения.

Ключевые слова: литературно-художественная периодика, литературный процесс, стилевые направления, автура, журнальная литература.

ANNOTATION

Loschynska N.V. Journal "Chervonyi Shliakh" and the Literary Process of the 20-30-th years in Ukraine.

Thesis for a candidate degree in philology by specialty 10.01.01. - Ukrainian Literature. The Institute of Literature named after T.G. Shevchenko of the National Academy of Ukraine.

The main task of the investigation is the defining of the place and role of the journal "Chervonyi Shliakh" in the Ukrainian literary context of the 20-30th years of the twentieth century.

The historic-cultural and social- political prerequisites of the emergence of the periodical havt been examined in the thesis; the ties of the journal "chervonyi Shliakh" with its predecessors and contemporaries have ben exposed in it. The candidate has analyzed the considerable by its size and number of names literary-critical material and systematized it marking the certain regularities. Thanks to this it has become possible to reach the high level of generalization, namely to expose the ways of development of the then Ukrainian aesthetic thought, to establish the main tendencies of the Ukrainian literary process of the 20-30th years and to show their significance for the further development of the literature of the 20-th century.

Key words: literary-artistic periodical, literary process, "avtura", context, journal literature.

Размещено на Allbest.ru