Поетика змісту літературно-художнього твору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.06 - теорія літератури

Поетика змісту літературно-художнього твору

Білітюк Лариса Анатоліївна

Дніпропетровськ - 1999

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації обумовлена передусім станом, у якому опинились в сучасному літературознавстві питання, пов'язані з поетичним аспектом, що здавна номінується “зміст літературно-художнього твору”. На перший погляд здається, що все у цьому питанні давно має бути з'ясовано, адже перше, що цікавить і що вивчають, це його зміст і форма. І дійсно, різних аспектів “змісту твору” так чи інакше торкалися протягом ХХ-го ст. всі дослідники-філологи. Серед них - відомі літературознавці-теоретики О. М. Веселовський, В. М. Жирмунський, М. Горький, А. В. Луначарський, В. Ф. Переверзєв, Л. І. Тимофеєв, Г. М. Поспєлов, О. І. Білецький, Л. В. Щепілова, Г. Л. Абрамович, В. В. Ванслов, І. І. Віноградов, П. К. Волинський, О. І. Ревякін, Ф. М. Головенченко, М. О. Гуляєв, М. С. Каган, О. М. Бандура, Л. М. Цілевич, О. В. Чичерін, П. В. Палієвський, В. М. Лесин, О. С. Пулинець, О. М. Соколов, тощо. Значний внесок зробили українськи теоретики останніх років.

Між тим з часом стало помітно, що висновки, які нагромаджувалися в теорії літератури щодо цього предмету, є різними й суперечливими. Вони й досі різні і щодо загального визначення “змісту твору”, і щодо його складових - їх кількості й номінацій, і стосовно композиційних наявностей і можливостей прояву змісту в тому чи іншому творі. Одні дослідники вважають, що складових змісту - дві, інші - три, чотири, п'ять тощо. Серед складових визнають “тему і ідею”, “тему, проблему та ідею”, “тему, фабулу, характери, пафос, ідею”, “зображене і висловлене”, “життєвий матеріал, тему, ідею, сюжет” і т. д. Є й прибічники (серед критиків, публіцистів, вчителів-методистів) того, щоб взагалі відмовитися від, як їм здається, “школярського”, примітивного поняття “ідея” або “тема”.

Звісно, що ці розбіжності поглядів на “зміст твору” містяться в усіх наукових збірниках, журналах, монографіях, статтях, в усіх підручниках з теорії, історії літератури, в усіх “Словниках літературознавчих термінів”, “Термінологічних словниках”, “Довідниках”, “Пам'ятках”, “Поетичних словниках”, “Енциклопедіях”. Зрозуміло, що така невизначеність серйозно позначається на якості будь-яких літературознавчих досліджень, торкаються вони історії, теорії літератури чи літературної критики.

Причини такого стану широко досліджувались сучасними українськими теоретиками (М. І. Дубиною, П. П. Кононенком, Л. В. Красновою, О. С. Чирковим, В. Л. Удаловим, О. А. Галичем тощо). Виявлено, що ці причини містяться не лише у межах науки теорії літератури. Всі позначені теоретичні погляди на “зміст твору” найчастіше ретельно доведені фактами з літератури. Отже, причини тут перш за все глобальні, загальнонаукові. Вони торкаються особливостей історичного розвитку науки взагалі, рівнів її методології у ХХ-му ст., вони пояснюються наявністю перехідного періоду в розвитку наук від звичайного, частково-системного, до нового, цілісно-системного рівня. Закономірностями цього перехідного періоду і диктується врешті-решт необхідність цілісної систематизації різних поглядів на теоретичні питання, на проблеми, пов'язані з категорією “зміст літературно-художнього твору”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження знаходиться у межах сучасного розвитку вузівської науки в Україні, відповідає потребам подальшого удосконалення програм, планів та змісту вузівських дисциплін з літератури- “Вступу до літературознавства”, “Теорії літератури”, “Історії української літератури”, “Історії зарубіжної літератури”, “Основ наукових досліджень”, “Методики викладання літератури в школі” тощо. Обрана тема дисертації відповідає науковим планам кафедри теорії літератури Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, пов'язана з багатьма науковими темами в галузі вивчення поетики твору й творчості письменника. Матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому дослідженні інших тем, зокрема тих, що стосуються “форми літературного твору”, її складових.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота переслідує мету на базі цілісно-системного дослідження виявити найглибші визначення понять “зміст твору”, “складові змісту твору”, “композиційні можливості прояву змісту твору” як підставу для чіткішого й практичнішого аналізу конкретно-історичних творів української та зарубіжної літератури.

Завданнями дисертації є виявлення двох протилежних й взаємопов'язаних аспектів “змісту твору”, критичний розгляд історії розвитку у ХХ-му ст. наукових досліджень поняття “зміст” на двох його рівнях, виокремлення найглибших поглядів на обрані питання, усвідомлення цілісної картини складових змісту твору, їх взаємозв'язків між собою, виявлення типології композиційних варіантів прояву зв'язків складових змісту у конкретних літературно-художніх творах.

Методологічну основу дисертації складають праці відомих літературознавців-теоретиків про системний підхід в теорії та історії літератури. Використані історичний, порівняльно-типологічний методи, метод системно-цілісного аналізу художнього твору, його складових, метод цілісно-системного пізнання, дослідження і практичної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів:

- уперше розглянуто історію вивчення у ХХ-му ст. категорій “зміст твору”, “будова змісту твору”, виявлено найглибші досягнення науки в цьому відношенні, одночасно розглянуті слабкі місця;

- доведено, що “зміст твору” об'єктивно має два аспекти: “зовнішній, життєво-фактичний зміст” і “внутрішній, поетичний зміст”, які до цього не розрізнялися і тому змішувалися, що заважало й заважає чіткому розумінню змісту досліджуваних творів; наведено суттєві визначення цих рівнів змісту твору;

- виявлено й критично розглянуто 14 віднайдених у науці складових “поетичного змісту твору”, доведено, що лише чотири з них дійсно цілісно пояснюють “поетичний зміст” на його другому ступені будови: дві складові- з боку статики поетичного змісту (“фактичний матеріал” і “тематика”), і дві- з боку динаміки змісту (“проблематика” й “ідейність”). Інші складові, що наводяться науковцями, або входять у чотири названих, або стосуються не змісту, а форми твору, або визначають “внутрішній зміст” на іншому (першому) його “поверсі”. Кожна з 4-х виокремлених складових описана дещо глибше;

- вперше наводиться картина сюжетно-композиційного оформлення внутрішніх складових змісту у конкретних творах - з повним розгортанням сюжету і з неповним розгортанням сюжету; в одних випадках у змісті маємо в наявності лише якусь одну внутрішню складову, в інших - якісь дві, три, ще в інших - всі чотири складові, але в різних композиційних варіантах; висвітлений зв'язок внутрішніх складових змісту із відомими в науці етапами розвитку сюжету.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі на факультеті слов'янської філології Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, на факультеті іноземної філології цього ж вузу. Можуть бути використані на філологічних факультетах інших вузів України, у загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях тощо при викладанні курсів “Історія української літератури”, “Історія зарубіжної літератури”, при вивченні теорії літератури. Можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях з проблем методики аналізу літературного твору, проблем сюжету, жанру, жанрових різновидів і безпосередньо з проблем змісту літературних творів, складових змісту і форми творів, сюжетно-композиційних можливостей прояву змісту і форми в конкретних творах світової літератури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та означені публікації є особистим внеском здобувача у вирішення проблем двох різновидів змісту, складових зовнішнього і внутрішнього змісту твору, сюжетно-композиційного оформлення внутрішніх складових змісту та їх зв'язків із відомими в науці етапами розвитку сюжету.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на наукових конференціях у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки (квітень 1996, квітень 1997, квітень 1998), на Міжнародній науковій конференції “Суспільствознавчі науки та відродження нації” (Луцьк, травень 1997), на наукових семінарах при кафедрі теорії літератури, кафедрі історії зарубіжної літератури ВДУ ім. Лесі Українки, на проблемних засіданнях у Волинському Академічному Домі (1996, 1997, 1998). Робота обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури ВДУ ім. Лесі Українки.

Публікації: основні положення дисертації викладені у 5 наукових публікаціях, у т. ч. в 4 статтях у збірниках наукових праць та брошурі - науково-методичному виданні (30 с.).

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (186 основних найменувань на 12 сторінках). Обсяг дисертації складає 173 сторінки основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами та іншими темами літературознавчих досліджень, визначаються предмет, об'єкт, мета і завдання дослідження, методологічна основа дисертації, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, надаються відомості про публікації та структуру роботи.

Перший розділ - “Зміст твору як проблема. Визначення змісту з боку зовнішніх зв'язків” - складається з 6 підрозділів і висновків до розділу.

1. 1. Два підходи до визначення “змісту твору”. Досягнення теорії літератури ХХ ст. і принципи цілісно-системного дослідження свідчать, що будь-який об'єкт завжди є одночасно цілим і часткою (іншого, ширшого об'єкту), одночасно має зовнішні і внутрішні зв'язки. На цій підставі зроблено висновок про існування двох можливих підходів до визначення “змісту твору”: 1) зовнішнього підходу, де наслідком стає визначення “зовнішнього, життєво-фактичного змісту” на основі його зовнішніх зв'язків з дійсністю, і 2) внутрішнього підходу з визначенням “внутрішнього, поетичного змісту” на основі зв'язків його внутрішніх складових на двох ступенях.

1.2. Дослідження змісту твору ззовні у 30-40-х рр. ХХ століття. Йдеться про те, що саме цей період розвитку теорії літератури ХХ ст. ввібрав у себе і дещо розвинув минулі (ХІХ ст.) погляди й концепції. Досягнуте яскраво відбилося у працях найбільш офіційно відомих вчених того часу - у Л. І. Тимофеєва (Стих и проза. - М.: Учпедгиз, 1938) і Г. М. Поспєлова (Теория литературы. - М.: Учпедгиз, 1940). Однак детальний аналіз їх досягнень свідчить, що на цей час “зовнішній зміст твору” так і не був визначений належним чином. Більше того, він ще не був навіть усвідомлений і відокремлений. Увагу привертали в той час поки лише поняття “зміст твору”, “зміст літератури”. Але й їх визначення обернулися непоміченою підміною - замість змісту твору визначався об'єкт твору, разом з тим об'єкт художньої літератури і мистецтва.

1.3. Дослідження змісту твору ззовні у 50-70-х рр. ХХ століття. В цей період вийшла з друку велика кількість літературно-теоретичних праць. Кожну з них розглянути окремо можливості немає, тому увагу сконцентровано лише на працях, які вагомо вплинули на подальше розуміння “змісту твору”, його розмежування на “зовнішній” і “внутрішній”, на розуміння складових “змісту” з боку зовнішніх зв'язків. Розглянуто позиції Л. І. Тимофеєва, Г. М. Поспєлова, Ф. Калошина, А. В. Чичеріна, В. В. Ванслова, Л. В. Щепілової, І. І. Віноградова, О. І. Ревякіна тощо. Зроблено висновок, що, крім окремих досягнень, тут маємо значну термінологічну плутанину щодо всіх понять, які окреслюють “зовнішній зміст твору”. Причина - в наявності значних термінологічних сперечань відносно усіх проблем літературознавства (праці Г. М. Поспєлова, О. С. Бушміна, П. М. Бєркова, Ф. М. Бєльчикова, Г. О. Гуковського, Л. І. Тимофеєва тощо, праць філософів-методологів). Висновком є те, що через велику плутанину у термінах саме в цей час були закладені деякі основи для чіткішого відокремлення “зовнішнього змісту твору” та його власних чинників.

1.4. Визначення змісту твору ззовні у працях П. К. Волинського (1967 р.) і Л. Г. Юдкевича (1970 р.). У підрозділі йдеться про позиції вчених, які найчіткіше визначили у цей період суттєві ознаки “зовнішнього змісту твору” з його власними складовими. Це позиції П. К. Волинського (Основи теорії літератури. Вступ до літературознавства. - К.: Радянська школа, 1967. - С. 65-71) і Л. Г. Юдкевича (розділ “Единство содержания и формы в художественной литературе” у зб.: Теория литературы в связи с проблемами эстетики. - М.: Высшая школа, 1970. - С. 92-104). Спираючись на погляди деяких попередників (Ф. М. Головенченка, Г. Л. Абрамовича), вони дійшли висновку, що до розуміння “зовнішнього змісту твору” мають пряме відношення “зображене в ньому”, “виражене” і “відображене” (а не “зображення” чи “відображення”), “картина дійсності” (П. К. Волинський), а не лише “картина людського життя” (Г. М. Поспєлов, Л. І. Тимофеєв тощо), а також “певне... ставлення... автора”, “його бачення”. Зрозуміти “зовнішній зміст” більш стисло (хоча й не повністю) допомагає також визначення Г. Л. Юдкевича: “Змістом твору (ззовні - Л. Б.) являється художньо відображена дійсність. Вона постає у конкретних картинах людського життя. Ці картини відбираються, групуються і усвідомлюються письменником так, що в них проглядає авторське бачення світу, його тенденція” (с. 94). І хоча “зміст” - це не “відображена дійсність” (дійсність так і залишається поза твором), а “картина” не лише “конкретна” і не лише “людського життя”, між тим і в цьому визначенні, й у Волинського позначено майже все, що потрібно для систематизиції складових і цілісно-системного розуміння “зовнішнього змісту твору”, для стислого визначення суті змісту твору ззовні.

1.5. Визначення зовнішнього змісту твору у 70-90-х рр. ХХ століття. Тут зазначено й показано, що надалі в теорії літератури були спроби підтримати деякі положення з осмисленого П. К. Волинським і Л. Г. Юдкевичем. Але взагалі підтримок було мало, віднайдене поступово загубилось. Приклади з численних “Словників” того часу, з підручників, монографій, статей свідчать, що спочатку визначення “змісту твору ззовні” залишалося у межах традиційно поверхневого осмислення (не сягаючи рівня П. К. Волинського і Л. Г. Юдкевича), а ближче до наших часів ставало все вужче і формальніше, поки не зникло майже зовсім через підміну його поверхневими, вузькими, досить різними й суперечливими визначеннями “внутрішнього, поетичного змісту твору”. Як факти простежуються висловлення в теоретичних працях 1975, 1976, 1977, 1981, 1983, 1984, 1985, 1988, 1989, 1995, 1997, 1998-го років. Наслідком спрощення й поверховості виглядає, зокрема, таке визначення: “Зміст - це все те, що можна сприйняти; або сприйняти й осмислити; або сприйняти, осмислити й оцінити; або сприйняти, осмислити, оцінити і відобразити” (1997). Воно дуже загальне, бо і форму твору, і конфлікт, і сюжет, і тему, ідею тощо також можна “сприйняти, осмислити, оцінити і відобразити”. Вислів “все те” - також занадто загальний.

1.6. Визначення зовнішнього змісту твору на цілісно-системному рівні і практичні наслідки такого визначення. Підрозділ починається з висновків, що історія дослідження у ХХ ст. категорії “зовнішній зміст твору” свідчить, що до літературно-теоретичних категорій і понять не бажано підходити з позицій суб'єктивного, частково-системного підходу. Вони мають свої об'єктивні закономірності, взаємозв'язки, внутрішні і зовнішні, свою об'єктивну цілісну системність. Тому й вимагають аналогічного, цілісно-системного підходу і цілісно-системного наукового дослідження. Далі у підрозділі, спираючись на апогейні визначення й погляди (П. К. Волинського 1967 р., Л. Г. Юдкевича 1970 р.), на деякі інші, з апогейних, моменти, продовжено аналіз і систематизацію складових категорії “зовнішній зміст твору”. До розгляду залучено важливе (цілісно-системне) визначення категорії “образ”, яке вперше з'явилося у Л. І. Тимофеєва в 1959 р. і широко відоме сьогодні: “Образ - це конкретна і в той же час узагальнена картина (але не “людського життя”, як він пише, а ширше, “дійсності” - Л. Б.), створена за допомогою вимислу і така, що має естетичне значення” (Теория литературы. - М.: Учпедгиз, 1959. - С. 53). Це визначення стосується саме зовнішнього вигляду “образу”, а “твір” - це теж “образ дійсності”. Тому воно і покладене в основу визначення “зовнішнього змісту твору” (з його зовнішньою формою). Через доведення пропонується: “Зовнішній зміст твору” - це зафіксована текстом в його власних образах єдність двох одночасно конкретних й узагальнених чинників з їх естетичним значенням: картини певної сторони або сторін дійсності та її, картини, авторського бачення. Якщо стисло, зміст твору ззовні - це єдність картини дійсності та її авторського бачення, яке має естетичне значення. Між “образом твору” і “твором як образом” різниця у масштабах і функціях, підпорядкованості чи самостійності. У конкретних творах зовнішній зміст виступає в різних формах - або через зображення, у формі картини, що містить авторське бачення (в епосі, драмі), або через вираження, у формі авторського бачення картини дійсності, у формі думок, поглядів, переживань, інших проявів авторського бачення дійсності (в ліриці). Крім того, у творах (будь-якого роду) зовнішній зміст буває “поверненим” до нас або “конкретикою”, в якій ховається “узагальнення” (ідеї тут заховані), або “узагальненням”, за яким ховається “конкретика” (ідеї тут лежать на поверхні).

Другий розділ - “Зміст твору як єдність внутрішніх поетичних складових” - також містить 6 підрозділів і висновки до розділу.

2. 1. Два можливих шляхи дослідження і принципи умовного відокремлення. Застосований вище хронологічний розгляд визначень і міркувань тепер, у даному випадку, не дає яскравої картини й апогейного моменту в розвиткові поглядів науковців-попередників на “внутрішній зміст твору”. Причина - в науці у даному разі такого апогею не було. Є зовсім інша картина - є одночасне існування на протязі всього розвитку теорії літератури ХХ ст. різних поглядів на внутрішній зміст та його складові. Різні точки зору весь час співіснують, суперечок майже немає, критичного розгляду також. Одночасно видно, що всі погляди або вузькі, часткові, або містять елементи, які стосуються насправді не змісту, а форми або взагалі зовнішньої сфери твору. Тому вибрано інший - логічно-послідовний шлях розгляду, де хронологія - підпорядкований засіб, а головна увага звернена на критичний аналіз типових, показових поглядів, які одночасно знаходяться у науковому обігу і сьогодні. Серед інших принципів дослідження - умовне відокремлення складових “внутрішнього змісту” від складових “форми твору”. Обґрунтовано, що умовність розгляду ніяк не порушує дійсних взаємозв'язків змісту і форми, їх чинників. Вона, навпаки, все це враховує, але в той же час відсторонює, відводить на другий план те, що безпосередньо “внутрішнього змісту” не стосується. Основою для цих пізнавальних дій стає врахування гармонійності зв'язків певних складових саме “внутрішнього змісту” на відміну від іншої гармонії - зв'язку певних складових “внутрішньої форми твору”, відомої вже системи “образність - конфліктність - сюжет- жанр” з усіма підлеглими чинниками, які цю систему пояснюють (характери, обставини, образи, система образів тощо). Такі методичні засоби, як свідчать подальші факти, виявляються плідними у поєднанні з іншими принципами цілісно-системного дослідження.

2.2. Різноманітність уявлень про складові внутрішнього змісту твору. Підрозділ свідчить, що “внутрішній зміст твору” (зміст з боку його внутрішніх зв'язків) визначають в теорії літератури ХХ ст. через перелік таких складових:

1. Життєвий матеріал, тема, ідея. Цього погляду дотримувався Л. І. Тимофеєв у 1938 році. Перелік неповний, перевтілення перерване.

2. Життєвий матеріал, тема, ідея, сюжет. Це погляд Л. І. Тимофеєва 1959-1976 років та його однодумців. Однак сюжет не є “однією з сторін безпосереднього змісту твору”, він не “народжується” ні з однієї складової змісту, він, навпаки, уособлює форму зв'язків усіх складових змісту, а безпосередньо є формою розвитку конфліктності твору, як відомо в теорії літератури останніх років.

3. Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка. Це погляд Г. М. Поспєлова 1940 року. Серед складових немає “ідеї твору”, оскільки ідея сприймалася як синонім “змісту твору”. Щодо емоційної оцінки - вона характеризує зовнішню сферу твору, а не внутрішню сторону змісту, пояснює відношення “автор - зміст”, а не “складові змісту”.

4. Соціальні характери (тематика), ідейне осмислення (проблематика), емоційна оцінка (пафос). Це позиція Г. М. Поспєлова 1988 року. “Ідеї” серед складових знову немає, тому що, на думку дослідника, “ідея літературного твору - єдність всіх сторін його змісту” (Введение в литературоведение. Под ред. Г. Н. Поспелова. - М.: Просвещение, 1988. - С. 102-103). Однак таке уточнення (“всіх сторін змісту” - без ідеї) викидає ідею за межі змісту твору, в той час, як ідея - властивість змісту, тобто його внутрішня ознака-складова. Тож ідея - також сторона змісту і має бути перелічена серед його складових, а “єдність всіх сторін змісту” (як цілого) - це є “внутрішній зміст”. До інших недоречностей в означеній позиції відноситься зведення тематики до соціальних характерів (тематика - аспект змісту, характери - аспект форми, точніше - різновид образу, а характери у світовій літературі бувають не лише соціальними, як і тематика; коли ж вважати, що тематика пов'язана лише з соціальними характерами, вийде, що у творах, де немає соціальних характерів, немає тематики (в пейзажній ліриці, у віршах про кохання), чого бути теж не може). В той же час “ідейна оцінка (пафос)” - це аспект не внутрішнього змісту, а форми зовнішнього, фактичного змісту, бо пояснює ставлення автора до відображених ним фактів дійсності.

5. Тема, ідея. Прихильників цієї точки зору є багато на протязі всього ХХ століття - зокрема, Г. Л. Абрамович (1961, 1975), В. Г. Титов (1967), П. К. Волинський (1967), В. М. Лесин і О. С. Пулинець (1971, 1985) тощо. Але коли вважати, що лише тема й ідея є складовими змісту твору, з поля зору випадає, наприклад, проблематика, яку інші дослідники справедливо вважають теж складовою змісту. А крім того, невідомою залишається безпосередня основа теми, проблеми, ідеї у змісті: зміст твору, як свідчать факти, не одразу реалізується в темі, вона на чомусь базується, з чогось виникає у змісті твору. Ця позиція, таким чином, теж вузька.

6. Тема, проблема, ідея. Це погляд С. В. Калачової та Л. І. Тимофеєва (1974), В. Я. Неділька (1994), В. І. Кузьменка (1997), А. Ткаченка (1998) та ін. Однак, як вже зазначалося, трьох складових змісту явно замало, бо немає ще їх основи у змісті. Зміст твору не одразу відкриває свою тему, не все у творі стає темою подальшої уваги автора.

7. Проблема, ідея. Така точка зору також є вузькою. Її дотримується, зокрема, Л. Г. Юдкевич (1970). Хоча справедливо серед складових згадана проблема, до змісту справедливо віднесена ідея, однак зі складових випала тема (тематика), яку інші дослідники доречно вважають також складовою змісту.

8. Тема, ідея, образи, система образів. Таким є погляд Ф. М. Головенченка (Введение в литературоведение. - М.: Высшая школа, 1964) та ін. Однак у такому перерахунку також є негаразди: образи - складові не змісту, а форми,оскільки саме вони перш за все формують зміст (вони є початковою складовою системи “образ - конфлікт - сюжет- жанр”). У свою чергу “система образів” - це різновид форми, зв'язку образів у межах форми твору, на відміну від “структури образів” - другого різновиду їх зв'язку.

9. Тема, ідея, сюжет, образи. Погляд належить О. І. Ревякіну (1972). У ньому зараз вже не важко побачити зайві компоненти, що стосуються не змісту, а форми твору. Це - “сюжет” і “образи”, місце яких у внутрішніх зв'язках твору вже визначене вище.

10. “Розмежування змісту й форми таїть у собі небезпеку їх відриву, їх механічного розділу... Розуміння форми як змістовної, а змісту як сформованого - найскладніша задача” (Словарь литературоведческих терминов. Ред.-сост. Л. И. Тимофеев и С. В. Тураев. - М.: Просвещение, 1974. - С. 363). Такі вказівки на складність питання, деяка розгубленість з приводу цього питання зустрічаються постійно, і до 70-х рр., і після, як показано у підрозділі. Причиною такої розгубленості є непомітний для вчених того часу їх частково-системний підхід у дослідженні. Цей підхід вже не влаштовував, але інший тоді лише народжувався.

11. Події, тема, оцінка (ідея), естетичне освоєння. Погляд міститься в “Теорії літератури” (К.: Вища школа, 1975). З приводу “естетичного освоєння” у підрозділі вказується, що аспект цей теж належить не до складових змісту, а до зовнішньої сфери твору, пояснює відношення “автор- зміст”. Що ж до складової “подія”, згадка про неї важлива, хоча поняття не рівнозначне іншим, воно більш вузьке. Воно, разом з іншими, складає, як часто пишуть, пласт “художнього матеріалу” у змісті, що підтверджують і конкретні твори, а “художній матеріал” - це відображення “життєвого матеріалу”, який завжди э ззовні як основа будь-якого твору. Разом з “подіями”, які в теорії літератури переважно розуміють як “зовнішні події”, до художнього матеріалу належать, як відомо, і “внутрішні події” - почуття, переживання, думки, внутрішній стан тощо. Отже, тут важливим є нагадування, що в змісті твору як складова є ще “художній матеріал”, хоча в цьому погляді він представлений вузько, а щодо “теми” та “ідеї” він є більш узагальненим поняттям, значить належить не до рівня “тема - ідея”, тобто другого ступеня складових змісту, де їх об'єктивно є чотири, а до першого, де їх є лише дві згідно законів ступеневої будови об'єкту як цілого.

12. Тема, конфлікт, ідея. Погляд М. О. Гуляєва (1977) та ін. Тут знову бачимо чинник (конфлікт), який стосується не “внутрішнього змісту твору”, а його “внутрішньої форми”, про що вже йшлося вище. І знову з дійсних складових внутрішнього змісту залишається лише дві - з чотирьох на другому ступені будови. Третя (“проблема”) неодноразово була присутня в інших поглядах, четверта буде виявлена у подальшому дослідженні.

13. Життєвий матеріал, тема, проблема, ідея. Такий погляд помічений у праці Л. В. Щепілової (Введение в литературоведение. - М.:Учпедгиз, 1956), в “Літературознавчому словнику-довіднику” за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теренка (К.: Академія, 1997). Він ближче до дійсно існуючої картини. Тут заважає лише складова “життєвий матеріал”, оскільки вона належить знову до зовнішньої сфери твору. Але в той же час мимохідь згадується “художній матеріал” (і не лише тут) з так званим його “авторським осмисленням”, що є досить влучним поняттям.

У підсумку підрозділу зауважено, що 13 основних точок зору (перелік можна й продовжувати) вже дали як найбільш реальних 5 (з шести) складових змісту твору зсередини: “ідею”, “проблему”, “тему”, авторське “осмислення” і “фактичний матеріал”, який складає основу внутрішнього змісту твору. Останні два з них - загальніші, ніж три перших, конкретніших. Це вказує, що маємо справу з чинниками двох різних ступенів будови внутрішнього змісту твору.

Відібрані поняття (разом з тим, якого не вистачає) далі перевіряються на взаємозв'язок і “перевтілення” згідно двох ступенів будови “внутрішнього змісту твору”.

2.3. Проблема кількості і класифікації внутрішніх складових змісту твору. Знати, скільки внутрішніх поетичних складових налічується у змісті твору незалежно від нашого бажання, тобто об'єктивно, - важлива справа. Це вносить порядок, надає чіткості аналізові будь-якого твору, робить аналіз новим за якістю - цілісно-системним.

Принципи цілісно-системного підходу показують, що кожний об'єкт можливо досліджувати лише предметно, а також поступенево, поділяючи умовно його предмет кожний раз на дві протилежності в межах обраного відношення (В. Л. Удалов, В. С. Зубович. Цілісно-системний метод пізнання, дослідження і практичної діяльності. - Луцьк: ВАД, 1996. - С. 39-40). Отже, на 1-му ступені завжди маємо лише два аспекти, два складових-чинники. Якщо мовиться про 2-й ступінь умовного поділу, цілісно тут є лише чотири складових-чинники. На двох ступенях завжди маємо лише 6 складових: чотири з них більш конкретні, вони підпорядковані іншим двом основним, більш загальним, їх пояснюють. Дві основні складові у свою чергу зводяться до одного цілісного предмету об'єкта.

У підрозділі теоретично доводиться, що двома складовими на 1-му ступені будови “внутрішнього змісту твору” не можуть бути “тема” і “ідея”. По-перше, вони більш конкретні поняття, ніж “художній (образно-фактичний) матеріал” та його “авторське осмислення”. По-друге, між “темою” й “ідеєю” у великих творах немає щільного зв'язку, “тема” перевтілюється в “ідею” через вирішення, через “проблему” у розвитку. По-третє, “художній матеріал” і його “авторське осмислення” якраз і пояснюють, як виглядають зсередини два зовнішніх аспекти змісту твору (предмети дослідження першого розділу): зміст як “картина дійсності” зсередини - це “художній матеріал” твору, ще глибше - його образно-фактична сторона, а “авторське бачення” зсередини і конкретніше - це “авторське осмислення” художнього матеріалу, образно-фактичної сторони твору. Таким чином, “зміст зсередини” на 1-му ступені його будови - це єдність “художнього матеріалу” і його “авторського осмислення”. В одних творах перш за все бачимо художній, образно-фактичний матеріал (зокрема, “Садок вишневий коло хати...” Т. Г. Шевченко або “Однажды в студеную зимнюю пору Я из лесу вышел...” М. О. Нєкрасова), в якому ховається його авторське осмислення з ідеєю твору. В інших творах (зокрема, “Як умру, то поховайте...” Шевченка або “Унылая пора, очей очарованье” Пушкіна) - насамперед бачимо “авторське осмислення”, в якому ховається, як основа його, образно-фактичний “художній матеріал”: любов до України у Шевченка, осінь у Пушкіна.

Далі також теоретично доведено, що ці дві основні складові внутрішнього змісту конкретніше пояснюються чотирма іншими. “Тема” у творах зазвичай вирізняється на якомусь “фоні”, “фоновому матеріалі” (це і є чинник, якого весь час не вистачало). Отже, “художній матеріал” - це єдність “фонового матеріалу” і “теми”. У свою чергу “авторське осмислення” (образного матеріалу) - це єдність “проблеми” (процесу осмислення) і “ідеї” (наслідку осмислення). Таким чином, на 2-му ступені будови “внутрішній зміст” - це єдність чотирьох складових: “фонового матеріалу - тематики - проблематики - ідейності”.

Наступні два підрозділи містять практичні докази, з додатковими теоретичними, саме такого зв'язку між чотирма внутрішніми складовими змісту твору на 2-му ступені будови, з використанням детального аналізу конкретних літературно-художніх творів.

2.4. Складові статики внутрішнього змісту. “Фоновий матеріал” і “тематика” (тема). На прикладі аналізу віршів, поем Шевченка “Причинна” і “Петрусь”, комедії Гоголя “Ревізор”, оповідання Купріна “Легенда” показані різні типи прояву і функції “фонового матеріалу” у творі, те, що “тема” - це сторона “фонового матеріалу”, обрана автором для спеціального осмислення, що ці дві складові стосуються “статики внутрішнього змісту”, його статичної сторони на відміну від динамічної.

2.5. Складові динаміки внутрішнього змісту твору: “проблема” (проблематика) та “ідея” (ідейність). На прикладах аналізу “Легенди” Купріна, роману Л. М. Толстого “Воскресіння”, віршів Шевченка, оповідання Квітки-Основ'яненка “Козир-дівка”, інших творів великих та малих жанрів показано, що немає підстав ототожнювати не лише “художній матеріал” і “тему”, не лише “фоновий матеріал” і “тематичний матеріал”, але й “тему” з “проблемою”, а “проблему” з “ідеєю”. Показано, як “тема” обертається “проблемою”, що “проблема” - це питання, напрямок і хід осмислення теми, що хід осмислення може бути двох типів - “крапковим”, тобто одноразовим, і у формі процесу, що “ідея” - це наслідок проблемного осмислення, тобто вирішення теми.

2.6. Система конкретних визначень внутрішнього змісту та перспективи його композиційного дослідження. Тут із залученням прикладів зроблено висновки, що на обох ступенях будови внутрішній зміст конкретно проявляється у творах по-різному. На 1-му ступені визначення внутрішнього змісту зводиться до того, що в одних випадках це “художній матеріал в його авторському осмисленні”, в інших - це “авторське осмислення художнього матеріалу”. Тобто підтверджено ще раз (практично), що “внутрішній зміст” за видами розподіляється умовно, а практично він “повертається” перед читачем або одним боком, або іншим, і це треба враховувати при осмисленні засобів втілення автором ідей, проблем, тем, фонового матеріалу у творі. На 2-му ступені кожна з чотирьох складових практично буває або розгорнутою, або стислою, або явно видимою, або прихованою. Робиться припущення, що прихованими у внутрішньому змісті можуть бути або одна, або дві, або три складових. І навпаки - візуально у творах зміст може складатися або з усіх чотирьох, або з якихось трьох, або з якихось двох, або навіть з одної складової. Все це види, своєрідність прояву змісту, який по-різному “повертається” перед нами в конкретних літературно-художніх творах.

Третій розділ - “Сюжетно-композиційне оформлення складових змісту” - складається з трьох підрозділів і висновків.

3.1. Оформлення складових змісту в сюжеті твору з боку його розвитку. Йдеться про важливість усвідомлення сюжетно-композиційних можливостей прояву чотирьох складових у літературних творах - для чіткішого і якіснішого розуміння сюжету, конфлікту, системи образів, тематичного спрямування твору, його проблематики та ідейності з головною ідеєю та естетичним значенням твору. Показано, що різні прояви внутрішнього змісту - яскраве свідчення того, що, зокрема, сюжет з його будовою властивий не “окремим художнім творам”, не “більшості творів”, як пишуть чимало дослідників, а всім без винятку літературно-художнім творам. Він лише проявляється у кожному творі по-різному. Цю різноманітність можна звести до двох типологічних проявів - 1) повного прояву складових змісту й сюжету, і 2) неповного прояву складових змісту й сюжету. У наступних двох підрозділах ця типологія розглядається детально з увагою до співвіднесення складових внутрішнього змісту зі складовими сюжету.

3.2. Оформлення складових змісту у творах з повним розгортанням сюжету. В підрозділі спочатку йдеться про відповідність складових внутрішнього змісту складовим розвитку сюжету у творі, незважаючи на те, що змістових складових є чотири, а складових розвитку сюжету звичайно нараховують п'ять. Справа в тому, що “кульмінація” реально є складовою “розвитку дії”, показником вищої напруги цієї складової, тому складові розвитку сюжету насправді виглядають трохи інакше: “експозиція - зав'язка - розвиток дії (з кульмінацією) - розв'язка”. У підрозділі далі прослідковується взаємозв'язок цієї системи складових із системою складових внутрішнього змісту твору. Взаємозв'язок ілюструється прикладами аналізу різних за жанрами творів, причому тих, аналіз яких зустрічається лише у стислій формі, без звернення до розгляду етапів розвитку сюжету і тим більше до етапів розвитку змісту. Один з прикладів - аналіз віршового твору, поеми Шевченка “Петрусь”, де в сюжеті маємо дві сюжетні лінії, які розгортаються повністю, переплітаючись між собою і показуючи різну детальність прояву кожного з 4-х етапів сюжету і кожного з 4-х етапів внутрішнього змісту. Водночас ведеться мова про різне оформлення складових, згадуються й інші твори. Другий з прикладів - аналіз прозового твору, малого жанру з малим сюжетом, оповідання В. Стефаника “В корчмі”, де сюжет складається з однієї сюжетної лінії, етапи розвитку якої розгортаються також поступово і в тій послідовності, до якої всі здавна звикли. Аналіз також підтверджує справедливість поєднання і порівняння складових розвитку змісту й сюжету (як показника форми твору), показує, як саме по-різному поєднання відбувається. Тут також видно, що “фоновий матеріал” оформляється в “експозиції”, але функція його цим не обмежується, що “тема” - це зміст “зав'язки”, а “зав'язка” - форма втілення “теми”, що “проблема” - це початок “розвитку дії” і процес її розгортання, коли проблема тягнеться, що “кульмінація” - теж форма прояву “проблеми” як процесу, що “розв'язка” в сюжеті іноді остаточно підкреслює “ідею” (як “В корчмі”), а в інших випадках навіть містить в собі ідею, оформляє її сама, що найчастіше буває в байках (приклад - аналіз байки Г. Сковороди “Чиж та щиглик”). А взагалі ідея, як відомо, пронизує собою кожний образ твору, так само кожний етап розвитку змісту й сюжету пов'язаний з кожним іншим. Останнє дає змогу кожному з етапів навіть виконувати роль іншого етапу при його відсутності (прихованості) у творі. Спеціально такій особливості іх взаємозв'язку присвячений останній підрозділ дисертації.

3.3. Оформлення складових змісту твору з неповним розгортанням сюжету. Аналіз творів, залучених до цього підрозділу, свідчить, що навіть там, де маємо прихованими той чи інший або ті чи інші етапи розвитку змісту й сюжету, у творах все одно є і зміст, і сюжет. Вся справа у виявленні їх специфіки, тому що той етап або ті етапи (два, три), що видимі, виконують функцію відсутніх і все одно роблять художній твір повноцінним, цілісним явищем. Таке міркування допомагає краще усвідомлювати і поетику твору, і врешті-решт його ідейну сторону й головну ідею. Все це доведено у підрозділі на прикладах аналізу різних за скороченою будовою змісту й сюжету творів. Серед них - аналіз повісті Гоголя “Тарас Бульба”, де у великому сюжеті немає розв'язки, а кульмінація остаточно домальовує головну ідею твору. Це й аналіз комедії Гоголя “Ревізор”, де також у великому сюжеті немає розв'язки головної сюжетної лінії, але головну ідею прояснюють інші етапи і найбільше кульмінація. До аналізу залучені твори, де сюжет і зміст обмежені лише одним етапом, до того ж різним (прислів'я, приказки народів світу, вірш у прозі Тургенєва “К...” тощо), або двома різними етапами (вірш у прозі Тургенєва “Фраза”, прислів'я, приказки). Цікавою є новела В. Стефаника “Синя книжечка”, про поетику якої сперечаються і де є лише один елемент змісту - детально представлена “ідея”, що оформлена як “розв'язка”, за ходою якої стисло позначені інші етапи розвитку сюжету і змісту. Своєрідність розгортання змісту і сюжету показує аналіз новели Наталки Полтавки “Зустріч”. А повість Чехова “Степ”, виявляється, свідчить, що в сюжеті є не лише один етап (експозиція), як часто пишуть, і не лише один етап змісту (фоновий матеріал), але є й зав'язка в останньому реченні повісті, яка оформляє остаточно головну ідею твору.

Взагалі виявлені нами етапи розвитку внутрішнього змісту дозволяють точніше судити про поетику творів, навіть тих, з приводу поетики яких дослідники досі висловлюють різні думки. Це положення дисертації демонструється також на прикладі аналізу поеми Шевченка “Сон”. Дослідники пишуть, що тут “немає традиційних елементів сюжету” (значить і змісту?). Однак детальний аналіз розвитку змісту й сюжету показує, що в поемі є всі етапи розвитку сюжету. Вони лише своєрідно композиційно представлені автором і своєрідно оформлені. Головна ідея, зокрема, оформлена автором у вигляді “експозиції” на початку твору і подана як міркування п'яного ліричного героя. Далі вона втілена вже конкретніше в інших етапах розвитку змісту й сюжету. Воно й зрозуміло: адже це художній твір геніального Шевченка, написаний у ті часи, коли писати правду було дуже небезпечно.

Взагалі ж композиційні можливості оформлення змісту й сюжету в їх розвитку, “крапковому” чи процесуальному, безмежно різноманітні у творах світової літератури.

поетика література композиційний сюжет

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження. Наслідки дослідження можуть стати в пригоді при подальшому вивченні обраних питань, всіх інших поетичних сторін літературного твору - образу, конфлікту, роду, методу, виду, сюжету, жанру, стилю тощо. Все це - заради покращення якості сучасної вітчизняної теорії літератури, літературознавства, заради глибшого засвоєння невичерпних багатств української і зарубіжної, взагалі світової літератури.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у таких публікаціях:

1. Складові змісту твору в теорії літератури 50-90-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник ВДУ. Філологія-98. - Луцьк: ВДУ, 1998. - С.

2. Визначення “зовнішнього” змісту твору // Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. - Додаток до випуску №18. - К.: Центр вільної преси, 1998. - С. 26-30.

3. Жанр і зміст літературного твору як проблеми. Науково-методичне видання. - Луцьк: ВАД, 1998. - 30 с.

4. “Зміст твору” і “складові змісту” в теорії літератури 30-40-х рр. ХХ ст. // Суспільствознавчі науки та відродження нації. - Кн. 1. - Луцьк: Медіа, 1997. - С. 77-82.

5. Зміст твору як літературно-теоретична проблема // Матеріали 41-ї наукової конференції... Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Частина 1. - Луцьк: ВДУ, 1995. - С. 69.

Размещено на Allbest.ru