Образ Нестора Махна в творах українських письменників. Наукова достовірність і художній домисел

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Запорізький державний університет

Спеціальність 10.01.01 - Українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Образ Нестора Махна в творах українських письменників. Наукова достовірність і художній домисел

Михайлюта Валентина Петрівна

Запоріжжя - 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української літератури Запорізького державного університету Міністерства освіти України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, в.о. професора

Шевченко Віталій Федорович,

завідувач кафедри української літератури

Запорізького державного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Клочек Григорій Дмитрович, завідувач кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка, академік АН Вищої школи України

кандидат філологічних наук, доцент

Дуб Костянтин Семенович,

доцент кафедри української літератури

Дніпропетровського державного університету

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра української літератури

Захист відбудеться "18" вересня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Запорізькому державному університеті (330600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2, філологічний факультет, аудиторія 230).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул.Жуковського,66, корпус 2).

Автореферат розісланий “16” серпня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Хомяк Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У радянській історіографії і в художній літературі махновський рух трактувався однозначно - як куркульсько-бандитська контрреволюція, спрямована проти утвердження радянської влади, соціалістичного ладу. Хоча відомо, що Нестор Махно неодноразово виступав у союзі з військовими об'єднаннями Червоної Армії, був її комбригом, вніс значний вклад у розгром об'єднаних внутрішніх та зовнішніх антирадянських сил. Вийшло так, що Нестор Махно воював практично з усіма владами, які існували на Україні в 1918-1921 роках, відстоюючи лише інтереси повсталого селянства, щоразу повертаючи зброю проти тих, хто становив для нього найбільшу загрозу. І воно шанобливо назвало Махна "батьком", і він із гордістю підписувався саме так.

Серед сучасних історіографів є немало прихильників точки зору на махновщину, як на деструктивну силу в історії творення української держави. Авторка дисертації вважає, що є в цім баченні доля істини, але йому бракує повноти історичної справедливості. Бо Махно був серйозним політичним конкурентом не лише більшовикам; ідея незалежної Гуляйпільської республіки втілена в Декларації Революційно-Повстанської армії України (махновців) у жовтні 1919 р.: на зміну примусовій державній владі приходила система влади громадської.

Революція на Гуляйпільщині відбулася ще у липні 1917 року, коли селянська спілка, яку очолив політкаторжанин Нестор Махно, оголосила декрет про наділення кожного селянина-трудівника землею, відібраною у поміщиків. Збройний селянський загін формується лише взимку 1918 року для боротьби з австро-німецькими окупантами та їх союзниками - гетьманцями. Ненависть гуляйпільців до чужинців була такою великою, що, здавалося, ніяка кількість жертв не зможе задовольнити жагу їхньої помсти.

Нестор Махно і учасники селянського повстанського руху були реабілітовані чи не найпізніше з усіх політичних супротивників більшовизму: в 1989 р. дружина Нестора Галина Кузьменко і дочка Олена Міхненко і лише на виконання Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", прийнятого Верховною Радою України 17 квітня 1991 р., - усі інші.

Безперечно Нестор Махно займає свій п'єдестал у галереї видатних особистостей ХХ століття. Адже в його особі були сконцентровані воля, бажання і енергія широких мас. Ще за життя про нього складалися численні легенди, перекази, бувальщини, пісні. Портрет "батька" Махна творився засобами наукової і художньої літератури, і якщо в перші пореволюційні роки цей процес був природним, то потім, під диктатом пануючої ідеології, він став цілеспрямованим і необ'єктивним.

Особистість Нестора Махна приваблює багатьох письменників. Викликає незаперечний інтерес той факт, що першим зробив спробу вивчити таке явище як махновщина не історик за фахом, а письменник Мирослав Ірчан у 1919р. Правда, його твір "Махно і махнівці" не є художнім, а історико-публіцистичним. У 20-30-х роках його образ постає в творах українських (і не лише українських) письменників, характерною ознакою яких є те, що вони написані свідками цих подій, а часто і учасниками - людьми, які мали контакти з махновцями або чули розповіді тих, хто знав їх особисто. Твори В.Сосюри, В.Підмогильного, Г.Косинки, М.Хвильового, К.Поліщука, Ю.Яновського з'явилися ще до початку масового тиражування більшовицькою ідеологією зловісного портрета п'яного, розпатланого, несамовитого гуляйпільського "батька".

Ще в 40-х рр. сказали своє слово про повстанського отамана письменники за кордоном: І.Багряний у поемі "Гуляй-Поле" і Яр Славутич у баладі "Нестор Махно".

У 50-70-х роках літературою соціалістичного реалізму на соціальне замовлення вимальовується постать бандита і пияка, кривавого зарізяки, яка викликає огиду і несприйняття. Значну роль у цьому процесі відіграли, на жаль, твори талановитих письменників П.Панча, О.Гончара. Відчуваючи неординарність особистості Нестора Махна, О.Гончар неодноразово звертався до цієї постаті, намагаючись збагнути суть махновської стихії, що свідчить про його небайдужість до "клекоту степових тачанок, тупоту коней по кленових мостах України".

Принцип історизму цілком прийнятний, коли йдеться про образ Нестора Махна в творах українських письменників. У кінці 80-х - на початку 90-х років для українського народу став доступним цілий ряд фактів історії України, які раніше замовчувалися або фальсифікувались. Несподівані і вражаючі, вони викликали ефект шоку в суспільстві. Особливо це стосується історичної постаті Махна. Неоціненну роль у поверненні "батькові" Махну людського обличчя відіграли роботи В.Верстюка, В. Волковинського. За допомогою документальних, архівних даних правду історії було повернено в природний стан, адже до цього майже всі факти було перекручено.

Важко переоцінити історичну, документальну вартість книги "Дороги Нестора Махно", упорядкованої і укладеної О.Білашем - сином Віктора Білаша, начальника штабу Повстанської армії Махна, репресованого 1937 року.

Дискусія навколо імені Махна, розпочата істориками триває. Історичною справедливістю покликані до життя в останні роки численні публікації істориків, літераторів, сценаристів, котрі намагаються реально, об'єктивно відтворити правду про Нестора Махна і селянський рух, названий одним містким словом "махновщина". Твори письменників Д.Маркиша, Р.Самбука, Я.Стельмаха, В.Савельєва, Л.Верьовки, Г.Лютого, О.Михайлюти, В.Воловика покликані часом для вгамування голоду українського читача на історичну інформацію і несуть в собі "статус морально-етичної категорії" (С.Андрусів).

У дисертації вперше здійснено спробу простеження процесу традиціоналізації образу історичної постаті Нестора Махна, цілісного синтетичного розгляду й аналізу художніх прикладів сімдесятирічного тотального цькування та знищення махновців і пам'яті про них, обливання брудом махновського селянського руху, зведення його до різновиду бандитизму, в які були втягнені історики, публіцисти, письменники, кіномитці; окреслення шляхів повернення історичної справедливості і нового художнього трактування махновщини.

Дисертація має зв'язок з новими науковими програмами і планами Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, Інституту українознавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка, вона виконана в руслі наукового напрямку "Література й історія", включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету.

Стан наукової розробки проблеми. Літературознавством не досліджувалась проблема художньої й історичної правди при змалюванні образу Нестора Махна і селянського руху, який він очолював, більше того, її свідомо уникали. Першим порушив її В.Мельник у монографії про В.Підмогильного "Суворий аналітик доби", досліджуючи повість письменника "Третя революція".

Відзначення 110-ї річниці з дня народження Нестора Махна (листопад 1998р.) зрушило цю справу з мертвої точки. У матеріалах науково-практичної конференції "Історичний феномен Гуляйполя. Політична і військова діяльність Нестора Махна" (1998) вміщені публікації літературознавців, які намагаються об'єктивно і всебічно простежити особливість зображення Нестора Махна і махновщини у творах деяких українських письменників: Т.Хом'як "Рецепція образу Махна та махновщини у прозі М.Хвильового", Ю.Рисіч "Психологічний аспект осмислення махновського руху в повісті В.Підмогильного "Третя революція", Т.Хом'як, А.Сечіної "Образ Нестора Махна в однойменній баладі Яра Славутича", Ю.Федорівського "Образ Махна в художній та історичній літературі", М.Васьківа "Дух і семантика Гуляйполя в поемі І.Багряного". Науково-історичний підхід подальших досліджень забезпечив об'єктивну характеристику літературного образу народного вождя періоду громадянської війни Нестора Махна.

Мета роботи полягає у підготовці аналітико-синтетичного дослідження еволюції принципу історизму в історіографічному й художньому відтворенні махновського селянського руху, у спробі продовжити в літературознавстві розпочату істориками і підтриману в літературі й кіномистецтві дискусію навколо махновщини та імені її "батька".

Реалізація поставленої мети передбачала розв'язання таких завдань:

- дослідити етапи традиціоналізації образу історичної постаті ватажка селянського руху;

- охарактеризувати твори 20-30-х років, авторами яких були сучасники, очевидці махновщини;

- розкрити особливості трансформацій історичної правди в художній домисел, прийоми роботи письменників з історичними фактами, виконання в історіографічних працях і художніх творах соціального замовлення переможців-більшовиків, масового тиражування офіційною ідеологією спаплюженого образу Нестора Махна та спотвореної інформації про його діяльність; махно український письменник

- висвітлити спроби відновлення історичної справедливості, правдивого, об'єктивного зображення повстанського селянського руху, повернення "батькові" Махну людського обличчя;

- визначити своєрідність шляхів і засобів художнього втілення фактів історії України, які раніше замовчувалися або фальсифікувалися;

- проаналізувати жанрово-стильову специфіку художніх творів, обгрунтувати внутріжанрові зміни, дати типологічну характеристику, систематизувати і узагальнити особливості їх поетики як освоєння традиційної та нової естетичної свідомості.

Предметом дослідження стали історіографічні праці й художні твори, де йдеться про махновщину і Махна, - М.Ірчана, В.Підмогильного, Г.Косинки, К.Поліщука, В.Сосюри, Ю.Яновського, П.Панча, О.Гончара, І.Багряного, Яра Славутича, Р.Самбука, Я.Стельмаха, Д.Маркиша, В.Савельєва, Л.Верьовки, Г.Лютого, О.Михайлюти, В.Воловика та ін., спогади, мемуари, листи, маловідомі й малодосліджені архівні матеріали, шляхи переосмислення історичних подій і художньої реконструкції образу гуляйпільського "батька", рецензії та відгуки на них.

Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних художніх текстів, мемуари Нестора Махна, монографії істориків махновського руху - П.Аршинова, О.Білаша і В.Білаша, В.Волковинського, В.Верстюка, М.Кубаніна, О.Тимощука, А.Шубіна, С.Семанова, архівні фонди Центральної наукової бібліотеки ім.В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, Дніпропетровського музею ім.Д.Яворницького, Запорізького і Гуляйпільського краєзнавчих музеїв.

Методологічною основою дисертації є філософське вчення про діалектику пізнання, об'єктивність підходу до явищ суспільного буття, засади аксіологічного підходу в історії, принципи та методи історичної психології, художнього історизму. Автор дослідження виходить із того, що найбільш рельєфно, загострено проявляються аспекти духовного життя людей у період соціальних потрясінь, воєн, революцій, трансформацій цінностей та ідеалів. Вивчення специфіки співвідношення історичної правди і художнього вимислу в літературі, особливостей портретно-психологічної характеристики історичних осіб плідне при історично змінюваному розумінні функціонування художньої літератури. В процесі роботи дисертант керувалася науковими розробками літературознавців С.Андрусів, О.Білецького, П.Волинського, Г.В'язовського, І.Дзюби, В.Дончика, С.Єфремова, М.Жулинського, М.Ільницького, Г.Клочека, Б.Мельничука, М.Наєнка, М.Сиротюка, В.Чумака про історичні художні жанри. Результативності роботи сприяли системно-функціональний і еволюційний підходи до літературного явища.

Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання історико-функціонального і порівняльно-типологічного методів, застосовано хронологічний принцип розгляду творів.

Наукова новизна роботи визначається тим, що вона містить перегляд колишніх уявлень, стереотипів і ярликів, офіційної історіографії щодо революційно-повстанської армії Махна, художніх трактувань махновського руху в Україні у 1917-1921 рр., паплюжень особистості гуляйпільського "батька" визначає нові концептуальні підходи до людини зі світовим ім'ям, яка уособлює віковічні ціннісні орієнтири і прагнення українського народу (самостійне господарювання, демократична організація суспільства, автономне самоврядування, володіння землею). У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві комплексно досліджено прорахунки документального і художнього мислення радянської доби, яке створило Н.Махну негативний міфоімідж. У зв'язку з цим проаналізовано суспільно-політичні й літературні ідеї часу (скупість описів махновщини у 1920-і роки вимогами панівної ідеології переможців-більшовиків, зміщення акценту в 30-70-і роки саме в кримінальний бік діяльності повстанців, однозначний розгляд Махна як ватажка контрреволюційних куркульських банд, показ махновщини як символу безпорядку, недисциплінованості, хаосу, "дикого кошмару", прагнення витіснити об'єктивні уявлення про махновський рух із свідомості, історичної пам'яті південноукраїнського селянина; радикальні зміни кінця 1980 - початку 1990-х рр. внесли новий свіжий струмінь у "махнознавство"), які мали вплив на взаємопов'язаність історіографічних поглядів і художньої творчості. В роботі вперше проводиться послідовний розгляд як очорнення, так і надмірної ідеалізації особи Нестора Махна.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють і поглиблюють історико-літературні підходи до вивчення способів функціонування мистецтва слова в суспільстві, дають можливість залучення їх до характеристики літературного процесу в Україні 20-х - початку 90-х років ХХ ст. Вони можуть бути використані при написанні певних розділів підручників,в лекціях з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, навчальних посібниках, при написанні дипломних і курсових робіт в університетах і педінститутах, на факультативних заняттях в педучилищах, коледжах, ліцеях, гімназіях. Комплексне вивчення показу повстанського селянського руху в 1917-1921 рр. в історіографічній і художній літературі дозволяє оновити і доповнити певні сторінки історії українського письменства і літературознавства.

Апробація дослідження здійснювалась у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях "Література й історія" (Запоріжжя, 1996, 1998), "Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток слов'янознавства" (Запоріжжя,1995), "Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури" (Запоріжжя,1997), на конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження В.Сосюри (Донецьк, 1998), науково-теоретичній конференції "Історичний феномен Гуляйполя. Політична і військова діяльність Нестора Махна" (Запоріжжя-Гуляйполе,1998), на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1995, 1996, 1997, 1998).

Матеріали і висновки дисертації апробовані у лекційних курсах і на практичних заняттях з історії української літератури у Запорізькому державному університеті.

Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Запорізького держуніверситету і рекомендована до захисту.

Особистий внесок здобувача полягає:

1. У поглибленні бачення складностей повстанського руху в 1917-1921рр., ціннісних орієнтацій селянства Півдня України, якому здавна були притаманні риси індивідуальної свободи, самостійного господарювання, автономності.

2. У підтримці спростувань постулатів офіційної історіографії щодо махновщини як прояву бандитизму, необгрунтованих тверджень про Нестора Махна як диктатора.

3. В окресленні органічних зв'язків махновського руху з традиціями запорозького козацтва, толерантного ставлення його до представників інших національностей.

4. В аналізі образу гуляйпільського "батька" як повстанського вождя, ідеї якого підтримувалися більшістю селянства тих регіонів, де махновщина набула масового характеру, де революційні сили прагнули будувати своє життя "без всяких властей і політичних няньок".

5. У здійсненні системного аналізу проблематики, жанрової специфіки художніх творів, де йшлося про махновщину і її лідера.

6. У дослідженні особливостей трансформації історичної правди в художній вимисел, портретно-психологічної характеристики історичної особи Нестора Махна.

7. У визначенні здобутків, втрат і перспектив художньої реконструкції махновщини, в аналізі пошуків нового художнього синтезу.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 178 сторінок, з них 163 сторінки основного тексту, бібліографія включає 184 найменування і подана на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обгрунтовано актуальність обраної теми, характеризується стан вивчення проблеми, зв'язок дисертації з науковими програмами, планами і темами, окреслено мету й основні завдання роботи, предмет дослідження, джерельну базу, показано його методологічну основу, методи роботи, визначено наукову новизну і практичну цінність дисертації, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

У першому розділі "Концепція образу очима сучасників" наголошено, що нинішній спалах суспільного інтересу до своєї історії цілком закономірний. Бо ми такий тривалий час перебували під тиском офіційної доктрини, яка привела до багатьох помилок. Але все це вже історія. Її можна вивчати, пояснювати, оцінювати і навіть осуджувати, тільки не виправляти. Нерозуміння цього завдавало нашому суспільсьву непоправних втрат.

Зараз з'явилася можливість донести до громадськості раніше незнані чи здебільшого закриті сторінки нашої справжньої вітчизняної історії. Цю місію покликані виконувати не лише історичні праці, а й художні твори. Через плин часу твори 20-х років несуть у сьогодення подих буремних днів громадянської війни, картини дикої злоби і чорної жорстокості, революційних пожарищ. Письменники висловили в мистецькому переломленні кращі риси української ментальності, що розкріпачилась і піднеслась у період національно-визвольних змагань, збагатилась новими смисловими ознаками. Поетична формула революції "Вдарив революціонер - Захитався світ" (П.Тичина) уособлює силу революційного вибуху, струсу, удару, котрий повинен був оновити суспільство.

Махновщина увібрала і відобразила основні риси й протиріччя періоду 1917-1921 років: заповітну мрію селянства здобути волю й землю, його ставлення до радянської влади, іноземних загарбників, до запровадженої замість "селянської вольниці" "твердої влади", взаємодію селян із представниками різних партій.

Бурхлива динаміка драматичних подій громадянської війни, зокрема махновського руху, не залишила письменникам часу для обсервації та масштабних задумів і їх втілень. Енергійна націленість на оновлення поетичних і прозових жанрів, стильових манер проявилася насамперед у малих формах, що національно збагачувалися, модифікувалися, варіювалися.

Однією із перших спроб осмислення селянського повстанського руху, очолюваного Нестором Махном, став твір молодого публіциста М.Ірчана, згодом відомого українського письменника, який у вересні 1919 р. відвідав Повстанську армію "батька" Махна як "письменник-літописець", "щоби зібрати матеріял". "Махно і махнівці" М.Ірчана, за визначенням автора, - "інтересна записка", що "може послужити за зразок, як описувати українське повстання". Цей твір не став здобутком громадськості у свій час, бо з оцінкою махновщини авторське резюме не збігалося: "бандитами вони не є".

У циклі новел "Повстанці" В.Підмогильного персонажі не є, по суті, ні махновцями, ні петлюрівцями, ні григор'євцями. Це узагальнений образ повсталого селянства - борця за землю, за волю, за свої права. "Третя революція" - так визначив В.Підмогильний проблему взаємин міста й села і так озаглавив свою повість, фабульне ядро якої - "великий похід села на місто", звідки йшли всі накази, куди вивозилися податки, де щезав вирощений у степу хліб. Ватажок Махно ввижається персонажу повісті Ксані "смертельним диригентом". Співчуття повсталим степовикам, за що автора звинувачували в політичній опозиційності, поєднувалося з баченням буйної анархістської вольниці як руйнівної сили, що породжувала у відповідь ще більшу протидію. Спроба письменника осягти суть махновщини, з художньою об'єктивністю зобразити цей селянський рух засвідчила його чутливу інтуіцію, спротив ідеологічним навіюванням, обернулася розправою над ним, втратою читачами можливості упродовж десятиліть познайомитися з талановитими творами В.Підмогильного.

В оповіданні Г.Косинки "Анархісти" ("В степу") головний отаман сільських хлопців Кость доводить їм, що "анархія - ідея глибока, а в нас вона з предків сидить". Однак, чи то цілком свідомо, чи на догоду панівній ідеології письменник малює хлопців розбійниками.

У 20-х роках В.Сосюра написав поему "Махно", за яку, за його зізнанням у автобіографічному романі "Третя Рота", "стільки випив горя, що й нащадкам стане". Ю.Смолич згадував, що цю поему В.Сосюра "читав скрізь і всім", але, за словами автора поеми, вона "пропала в сумних архівах ДПУ". Опубліковано лише кілька уривків із неї. Попри всі намагання більшовицької пропаганди затаврувати ім'я Махна, поет відчував близькість ідей махновщини, по-людськи розумів болісне прощання Махна з рідною землею при втечі за кордон, відображене також у поемі "Розстріляне безсмертя".

Ще не покривлений художній образ Нестора Махна постає з легенд, переказів, бувальщин, якими обростало це ім'я. Легенда, на основі якої змодельовано сюжетні колізії роману К.Поліщука "Гуляйпільський батько", можливо, є власною версією автора, тобто має літературне походження. Змальовуючи генеалогію роду Махна, художньо обгрунтовуючи докази, що Нестор прийшов у цей світ із "запрограмованою грішною душею" і намаганням змінити середовище, письменник трактує повагу повстанців до "батька" саме тим, що останній не бажав ніякої влади, мріяв про особисту свободу для кожного.

Суттєвим став письменницький акцент на тому, що Нестор був молодим та завзятим вояком і залишився у пам'яті народу "соколом степовим", а не хижим звіром, яким його малювали пізніше догідливі виконавці чужих наказів згори.

Прочитується в романі і орієнтація на пріоритетність нового історичного жанру в українській літературі - революційно-пригодницького. Його сюжет майстерно сплетений навколо традиційного любовного трикутника: Махно - його наречена Орися - сотник Сокіл. Перша частина роману відбиває спроби автора експериментувати в пошуках синтезу фантастики і реалій.

Друга частина роману більше співвідноситься з історичною достовірністю і містить описи численних військових походів Махна, боротьби з гетьманським військом і його союзниками - німецькими інтервентами, протистояння Нестора Махна та отамана Григоренка. Кульмінацією стало історично достовірне зображення вбивства Григоренка (Григор'єва), якому, напевно, прислужилися спогади очевидців.

Неодноразово К.Поліщук акцентує на вмінні Махна впливати на людей, запалювати їх, передавати словами "багато певності і сили". Об'єктивне відтворення подій посилює концепцію образу Махна як народного заступника: слава Гуляйполя лунала на всю Україну, туди тягнулися різні люди, щоб стати часткою того руху, який по-запорозькому називався низовим. Джерело непереможності, незбагненної живучості махновського руху К.Поліщук вбачає в традиціях вольниці на гуляйпільській землі, в запорозьких степах, у підтримці земляків. Життєва правда змушувала письменника побачити в Несторі Махні неординарну, яскраву особистість. Але прихильне ставлення автора до гуляйпільського "батька" ніяк не заважало йому розповідати правду про ті страшні часи, коли у кожного, хто воював, руки були в крові.

Агонію махновського руху письменник передає широкою палітрою багатющої образності українського слова, виразною силою тропеїчних засобів, зокрема метафор, порівнянь, епітетів. Твір густо насичений фольклорними елементами, пейзажами, в яких окреслюється типологічна спорідненість із пейзажами М.Коцюбинського.

Будучи свідком подій, К.Поліщук залишив для нащадків ретельне і правдиве художнє дослідження махновщини, реалістичну прописаність образу гуляйпільського "батька", багатовимірність його характеру, вдачі.

Аналізуючи творчий доробок письменників 20-30-х років у змалюванні образу Нестора Махна, неважко дійти висновку, що їх пера встигли об'єктивно передати його риси, надати їм художньої переконливості перш ніж почалося підштовхування їх до гріха - вільного чи невільного - перед своїм народом - до брутально-глумливого карикатурного спотворення історичної особи відповідно до політичної кон'юнктури та потреб влади.

Другий розділ "Особливості трансформації історичної правди в художній домисел" показує, як у 50-70-ті роки, щоб не потрапити під оберти репресивної машини, авторам історичних літературних творів треба було або замовкати на невизначений час, або підкорятися вимогам партійних настанов і відгукуватися на соціальні замовлення державного апарату, тобто увійти в річище радянської історико-революційної прози.

У період нищення національної свідомості, людської гідності письменники відступали від попередньої історіографічної й літературної традиції та фольклорних джерел, відмовлялися від наукової достовірності й переходили до художніх фантазій на історичні теми. Можна сказати, що там, де послаблювалася історична правда, посилювалися довільні вимисли.

Саме ідеологічний і політичний аспекти історико-революційної тематики і були тим "слизьким шляхом", якого боялися і який обминали літературознавці. Історико-революційні твори найменше досліджені ними з усієї історичної прози, а проблема співвідношення в них історичної правди і художнього вимислу майже ніколи не ставилася. Невтаємничені читачі часто сприймали за стовідсоткову правду все те, що вони черпали з художніх розповідей про відомі, іноді й невідомі події минулого, про історичні постаті. Історичні романи й повісті нерідко служили єдиним джерелом нібито достовірної інформації.

Схематизм, тенденційність сковували творчу уяву письменників як ланцюги, художні узагальнення замикалися в межах регламентацій соціалістичного реалізму, і потерпали й історична і художня правда, і програвали і письменники, і твори, і читачі.

У нових дослідженнях історичних романів О.Гончара "Таврія" і "Перекоп" відзначено, що ці твори справляли подвійне враження: з одного боку - поетична щира оповідь про скривджених і пригнічених людей українського Півдня, які шукали на початку ХХ століття власний шлях до правди і людяності, з іншого - функціонально-тенденційні схеми трактування подій, змалювання історичних осіб.

Розповідаючи про боротьбу з Врангелем і захоплення більшовиками Криму, письменник не міг обминути і участь махновців у них. Знайомство з Нестором Махном і його хлопцями відбувається в романі "Перекоп" задовго до штурму Сиваша. Мовиться про його жорстокі розправи з радянським активом, про наскоки на тили Першої Кінної. Ставлення до махновців виявляється і в створенні зорових образів, у змалюванні зовнішності. Постають гротескні картини їхнього "відпочинку": в одному місці б'ються, в іншому - "дудлять із бутилів медичний спирт". Широкий спектр художніх засобів використаний автором з однією метою: викликати у читача негативне ставлення до цих бійців. Бо, коли писався роман "Перекоп", офіційною ідеологією Махно був оголошений "ворогом народу", навколо його особи був створений ореол п'яниці, бандита і вбивці. Але сучасні дослідження істориків В.Волковинського, В.Верстюка, як і свідчення історика махновщини 20-х років М.Кубаніна, стверджують, що гуляйпільський "батько" продовжував користуватись у селян авторитетом і великим впливом. Неоднозначне ставлення О.Гончара до Нестора Махна відчувається і в розумінні прагнення останнього до свободи, і в описах "синочків із буйними чубами", якими, якщо і не милується автор, то не описати їх не може, і в епітеті "невловимий", що передає авторську симпатію до свого антигероя.

У зображенні участі махновців у Перекопській операції відчувається авторське співчуття тим, кого підняли "з теплих хат". І вже насторожують слова про "добровільну розправу". Письменник не міг розповісти про неї, але вона справді була.

Почалася відкрита війна Червоної армії з Кримською групою армії Махна. І коли О.Гончар пише, що махновці (замість могутньої кінноти у 1500 чоловік повертався загін у 250 чоловік - В.М.) "невесело пересміювались, перекидаючись похмурими жартами", то мимохіть передає глибоку історичну правду про трагедію махновського руху, який називає "куркульською стихією", що свідчить про політичну заангажованість і плакатну заданість епізодів роману.

Трагічна подія - битва з Врангелем у Криму 1920 року - зображена у повісті "Олександр Пархоменко" П.Панчем. Постать Махна у ній епізодична. Гуляйпільський "батько" з'являється наприкінці твору. Упереджено наголошуючи на його холоднокровності й жорстокості, письменник малює сцену вбивства ним вже вмираючого Пархоменка. Портретні риси "широкого, плескатого обличчя", "вишкірених зубів", "волосся, як у дяка" були трафаретними, читач міг пізнати їх, якби автор і не називав прізвища персонажа.

І.Шаповал - автор книги "У пошуках скарбів" про подвижницьке життя великого вченого-історика Запорозького козацтва Д.Яворницького - в оповіданні "У штабі Махна" розповів, як професор поскаржився "батькові", що "синки" вимагають ключі від музею. Нестор Іванович висловив бажання оглянути історичну скарбницю, майже дві години знайомився з її експонатами, а на прощання попросив у господаря запорозької горілки, і, зробивши запис у книзі відвідувачів, замовив лекцію для командування про історію краю. А коли наступного дня тачанка доставила Яворницького в готель "Асторія", де містився штаб, він почув постріли і побачив одягненого в шубу махновця, який "розпластався на підлозі". На запитання професора "батько" відповів, що це виконано його вирок за компрометацію анархії. Ні Яворницькому, ні Махнові було не до лекції, професора відпустили з умовою, що вона буде прочитана іншим разом. Даниною часу стали штампи типу "лігво звіра", "пекло" (про штаб Махна), "п'яні махновці", "бандити" і належать вони, на нашу думку, автору оповідання І.Шаповалу, а не Д.Яворницькому. Без цього, очевидно, твір не міг бути надрукованим, а портрет Махна не вписався б у "заготовку" офіційної пропаганди. І все ж, оповідання витримує урівноважений тон, об'єктивно передає свідчення історії.

Історичний факт зустрічі Махна з Яворницьким, напевно, був відомий авторові "Собору" і став основою окремого розділу в романі - "Чорне вогнище". І в цьому творі О.Гончар намагається збагнути, осягти феномен махновщини. Йому вдається піднятися над ідеологічними рамками, знайшовши засоби художнього аналізу й синтезу. З легкою іронією (можливо, вона призначалася цензурі) О.Гончар називає Махна "повстанцем духу", "степовим Прометеєм розкутим", "Шамілем України", "сучасним Шамілем степів", акцентує на тому, що "чубате, розхристане військо вбачало в ньому кумира". Махно в "Соборі" цікавиться історичним минулим України, особою Дмитра Яворницького. У розмові з ним він вихваляється: "Буде ще за мною пісень і легенд, встигай записувати". Нині є багато прихильників козацької ідеї махновщини, і автор "Собору" теж певною мірою схилявся до неї. Трагізм, крах життєвих ілюзій "батька" підкреслюється нагнітанням лексичної експресії: "катастрофа останньої переправи", "ганьба втечі", "безповоротний берег", "чужинський берег довічних скитань" та ін. Розділ "Чорне вогнище" вплітається у художні домінанти роману про вічне і скороминуще, славу і ганьбу, духовність і безпам'ятство. І хоча відчувається ідеологічне нашарування, воно не в силі знищити гуманістичний потенціал твору.

Ніби зі сторінок "Собору" перейшли в повість-есе "Спогад про океан" два персонажі - професор Дмитро Яворницький і "батько" Нестор Махно. Другий із них, мабуть, теж, як і в попередньому творі, є генієм для письменника, але злим генієм. При зіставленні текстів твору, який друкувався спочатку в журналі "Вітчизна" (1988, № 1), а потім окремим виданням (1995), виявляються значні відмінності, що свідчать про важку духовну роботу письменника, нові, світліші барви у змалюванні образу Нестора Махна в окресленні його людської індивідуальності.

Третій розділ "Художня реконструкція махновщини: здобутки, втрати, перспективи" розповідає, що крах ілюстраторської методології осмислення літературою історичних подій і постатей, цілковитого ігнорування іманентної її специфіки викликав, зокрема, нову хвилю творів про Нестора Махна, в яких змінено співвідношення художнього вимислу і достовірності, зміст яких пройнятий історизмом.

У творах 90-х років містяться художні докази того, що Махно - не самотній бунтар, а виразник інтересів селянських мас. У них постав новий образ історичної особи.

Першим після істориків посмів звернутися до теми махновського руху Р.Самбук - відомий майстер пригодницько-детективного жанру, певні ознаки якого має роман "Махно". Зав'язка і перша третина розвитку подій у творі містять розповідь про те, як друкарка Соня Федоровська, прибувши з Харкова до Гуляйполя для шпигунської діяльності, і, працюючи вчителькою, увійшла до найближчого оточення Махна. Закохавшись у махновця Самійла Миколайчука, вона стає його дружиною. Соня вивчає поведінку, вчинки гуляйпільського "батька", роздумує, аналізує. За цим прийомом проглядає авторське тлумачення подій. Роздуми героїні не завжди психологічно вмотивовані і художню переконливі, у них часто-густо прохоплюється специфічно сьогоденний тон, недоречний і фальшивий для людини, що жила в ті часи. Певні порушення принципу історизму призводять до псевдоімітації духу епохи, до осучаснення мови Махна. Епізоди прощання з Вітчизною Р.Самбук теж осучаснює: у внутрішньому монолозі Махно твердить, що його, мов скаженого пса, женуть більшовики. У своїх спогадах гуляйпільський "батько" теж закриває очі на правду про те, що після запровадження радянською владою політики непу селяни вже не хотіли його підтримувати, втомлені війною вони бажали мирної праці і заради цього здатні були зрадити і вбити свого отамана. На зацькованого і гнаного переможною Червоною Армією Махна колишні його спільники вчинили кілька нападів з метою знищення його, хоча у спогадах він приховав ці факти, згадавши лише, що шість разів був поранений.

Р.Самбук уміло застосовує класичні прийоми пригодницького роману: нагромадження перешкод, полон, втеча, несподівані порятунки перед неминучими стратами. Подружжя Миколайчуків, виконавши обов'язок перед "батьком", повертається додому на хутір з думкою "не пропасти на українських чорноземах". Та по дорозі Соню і Самійла перехоплюють чекісти і, злі від невдачі, що Махно вислизнув із рук, розстрілюють їх.

Багатющий потенціал історичної особи Нестора Махна постійно перео- смислюється, переакцентовується, реконструюється. Лише згадка його імені вмикає відповідну смислову ланку, текст розширює обсяг відомого матеріалу. Художній задум реабілітувати пам'ять народного полководця переріс у власну версію махновщини письменника Р.Самбука.

У кіноповісті "Батько Махно" (журнал "Київ", 1993, № 10) Я.Стельмах продовжує традиції О.Довженка в тому, що образ людини, живий характер дається в закінченому, до того ж гранично сконденсованому, емоційно підсиленому прояві. Еволюціонує не стільки сам характер, скільки процес розкриття його, виявлення вже набутих рис і різних граней. У розмаїтті живих індивідуальних ознак постає історично достовірний образ ватажка селянських мас. Дається взнаки, що автор боляче вражений правдою, яка тільки тепер розкриває очі на брехню, що тиражувалася десятиліттями. І його симпатії віддані колись поганьбленій людині, своєму героєві - Нестору Махну.

Хоча повість начебто скомпонована з хронологічно окремих картин, але вони створюють масштабну панораму громадянської війни, активним учасником якої є українське селянство, організоване талановитим ватажком Нестором Махном. Публіцистичність і полемічність стали ознаками гостросоціального твору Я.Стельмаха, який прагне синтетично охопити події та осмислити долі героїв у їхньому зв'язку з долею повстанського руху.

Письменник небезпідставно вважає, що пияка і грабіжника народ не міг назвати "батьком". Махно у кіноповісті Я.Стельмаха - талановитий полководець, організатор, майстер ведення партизанської війни. Він увів у бій тачанку з кулеметом, завдяки чому в кілька разів підвищив мобільність і боєздатність своїх військ. Його тактика і стратегія стали набутком військової науки. Художня правда Я.Стельмаха про хоробрість, безоглядну безстрашність Махна, його авторитет серед селянства тотожна історичній правді. У картинах кривавого пекла боїв, сповнених баладним колоритом, типологічно схожих із довженківськими, незвично читати рядки, в яких героїчними і величними постають саме махновці, а не їхні супротивники.

Картини кіноповісті втілюють задум письменника - розкрити характер свого героя в гранично "оголених" зіткненнях і конфліктах, коли різні життєві концепції протистоять одна одній і бурхливі пристрасті знаходять вихід у рішучих, часом і невмотивованих діях персонажів. Наприклад, у одній із них червоноармійці з продзагону розправляються із селянином Данилом, який кинувся захищати зароблені продукти. Конфліктною насиченістю твору Я.Стельмах доводить, що громадянська війна - це насильство, кров, смерть, і жодна з політичних сил не була у цій війні чистою.

Для кіноповісті характерні колоритні й динамічні діалоги Махна і його підлеглих із противниками. Вони короткі, й блискавично вибивають грунт з-під ніг політичного опонента своєю логікою і доказовістю.

Багатовимірності зображення послуговує рухливість композиційного малюнка, часте, воістину кінематографічне чергування картин і епізодів із перенесенням дії у різні площини - як локальні, так і панорамні за обсягом подій. Епічну тональність кіноповісті підсилюють батальні сцени, де чутно вибухи снарядів, кулеметні черги, гахкання артилерії.

Із кіноповістями О.Довженка, прозовими творами Г.Косинки, М.Хвильового, Ю.Яновського кіноповість Я.Стельмаха типологічно споріднена експресіоністичною атмосферою окремих картин, яка проявляється в чуттєвій насиченості образів, грі кольорової гами, графічності кінокадру, внутрішній монтажній динаміці, що підсилює мотив безглуздості братовбивчої війни.

Лірико-романтичний супровід сповнює описи стосунків закоханих Нестора і Галини. І це теж принципова позиція автора, який хоче змити бруд із цих людських стосунків, що був обов'язковою умовою творів попереднього часу.

Кульмінацією кіноповісті, як, мабуть, і махновщини, є кримська операція, на яку Махно погодився, бо більшовики обіцяли йому автономію Гуляйпільської республіки. Вагання і невпевненість, тривога і надія переповнюють душу героя, наближаючи події до закономірної розв'язки. Я.Стельмах акцентує, що наказ про знищення махновців після перемоги над Врангелем був нелюдським і бандитським по суті. Драматичними засобами малює письменник Нестора після рапорту Марченка про прибуття групи знесилених людей, які ледве вирвалися живими: не кажучи нікому ні слова, він відійшов від людей, побрів у степ, самітня маленька постать загубилася серед пісків. Порівняння з перекотиполем, яке вітер ганяє пісками, висвистуючи, несе глибоке змістове навантаження. Адже Махно справді став перекотиполем, яке ганяв вітер чужини.

Остання картина кіноповісті датована 1934 роком. Нестор Махно помирає після операції. Поруч були друзі. Передсмертні почуття, погляд Нестора спрямовані на дочку та дружину.

Однією із болючих проблем громадянської війни були єврейські погроми. Кіноповість Я.Стельмаха доводить сучасникам, що антисемітизм не був властивий махновському рухові, що однією з причин розстрілу Григор'єва була організація ним масових розправ над євреями. У цьому вона перегукується з романом єврейського письменника Д.Маркиша "Полюшко-поле" (журнал "Дружба народов", 1991, № 5-6), що став першою ластівкою, яка провістила потепління у ставленні суспільства до зганьбленого гуляйпільського "батька".

Як у історичній науці, так і в художній літературі уявлення про будь-яку історичну особу не може бути усталеним, незмінним. Під впливом нової ідеології, невідомих раніше фактів і документів відбулася художня реконструкція махновщини, образ Нестора Махна трансформувався від бандита до народного вождя.

Кількість літературних інтерпретацій образу Нестора Махна зросла, отже, можлива їх систематизація, яка передбачає класифікацію творів за ставленням автора до свого героя, за спектром засобів індивідуалізації образу.

Повість-есе В.Савельєва "Махно. Остання правда" теж є спробою реабілітувати, точніше - надмірно ідеалізувати історичну особу. Вибір жанру - есе - певною мірою проливає світло на задум автора. Однак, на думку авторки дисертації, у творі на передній план нерідко виходять не самі реалії, не правдиві історії, а нестримне прагнення письменника щось довести, переконати в чомусь, хоча воно і не збігається з об'єктивними свідченнями. Вже аналізувалися спроби віднайти категорійне поняття махновському рухові: "український Разін", "Пугачов ХХ століття". В.Савельєв іде ще далі: "українська жакерія", "робінгуада", "мюнцеріада". Подібні аналогії видаються марними, бо махновщина - це самобутнє явище українського селянського руху.

"Махновські" поезії Л.Верьовки, Г.Лютого, покладені на музику, стали одночасно і каталізатором суспільної свідомості, і свідченням невмирущості історичної пам'яті.

Процес художнього засвоєння і переплавлення нової наукової інформації, художнього переосмислення образу Нестора Махна тривалий і, мабуть, кращий твір ще не написаний. В дисертації досліджено основні тенденції у змалюванні цієї постаті українськими письменниками, нові трактування й еволюційні шляхи принципу історизму і концепції героя - історичної особи у творах про Нестора Махна.

У "Висновках" узагальнено результати проведеного наукового дослідження, наголошено, що полісемантичність є однією з основних ознак традиційного образу історичного походження, у якому завжди закладені можливості різних інтерпретацій, що закономірними є не лише часткова зміна авторського ставлення (поглиблення, уточнення, розширення), а й зміна оцінки на діаметрально протилежну - докорінне переглядання. Надзвичайно широкою є амплітуда оціночних коливань.

Принцип історизму передбачає різне потрактування історичної особи різними поколіннями. У функціонуванні образу Н.Махна очевидні кілька етапів: осмислення, поганьблення, захвалювання.

Творчий доробок письменників 20-х рр. залишив для нащадків реалістичну прописаність образу відомого повстанського отамана України, який зумів створити одну з найбоєздатніших армій громадянської війни, багатовимірність характеру, вдачі Нестора Махна, встиг об'єктивно передати їх ознаки, надати художньої переконливості феномену вождя селянських мас до того, як почалося його брутально-глумливе спотворення.

Партійні настанови і соціальні замовлення державного апарату, тенденційність і схематизм сковували творчу уяву письменників 50-70-х років як ланцюги, регламентували художні трактування ряду історичних подій і осіб, зокрема Нестора Махна.

У дисертації науково обгрунтовано аналізуються тенденції літератури соціалістичного реалізму у 50-70-х роках на соціальне замовлення малювати образ Нестора Махна як бандита і пияка, терориста і людиновбивці. На жаль, значну роль у деструкції контурів образу, в акцентації прагнення до крові й смерті відіграли твори талановитих письменників П.Панча, О.Гончара.

Вийшовши з-під контролю офіційної догматики, письменники 90-х років створюють довкола імені Нестора Махна і пов'язаного з ним художнього набутку нову ауру, яка, зрештою, відповідає історичній правді.

Автор дисертації аргументує судження про нові історичні розвідки В.Верстюка, В.Волковинського, Л.Яруцького, про художні твори - роман Р.Самбука "Махно", кіноповість Я.Стельмаха "Батько Махно", повість - есе В.Савельєва "Махно. Остання правда", роман Д.Маркиша "Полюшко-поле" та ін.

Плином часу, його ідеологічними й художніми стереотипами і домінантами пронизаний процес мистецького засвоєння і переплавлення нової наукової інформації, художнього переосмислення образу Нестора Махна. У дисертації досліджено основні тенденції у змалюванні цієї постаті українськими письменниками, нові трактування й еволюційні шляхи принципу історизму і концепції героя - історичної особи у творах про Нестора Махна, охарактеризовано їх здобутки і втрати, накреслено концептуальні перспективи художніх пошуків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ ВІДОБРАЖЕНИЙ У ДЕСЯТИ ПУБЛІКАЦІЯХ, В ТОМУ ЧИСЛІ ДЕВ'ЯТИ СТАТТЯХ І ОДНИХ ТЕЗАХ ДОПОВІДЕЙ НА КОНФЕРЕНЦІЯХ

1. Михайлюта В. Художня реконструкція махновщини: здобутки, втрати, перспективи // Бористен. - 1999. - № 4. - С.7-8.

2. Михайлюта В. Роль художнього домислу при зображенні образу Нестора Махна в романі Олеся Гончара "Собор" // Придніпровський науковий вісник. Філологія і педагогіка. - № 27. - Дніпропетровськ, 1997. - С.12-16.

3. Михайлюта В. Махновщина і єврейське питання //Бористен. - 1999. -№ 6. - С.17-18.

4. Михайлюта В. Особливості трансформації історичної правди в художній домисел (Образ Нестора Махна в творах Олеся Гончара) // Література і фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - Вип.5. - К.: Твім інтер, 1997. - С.35-43.

5. Михайлюта В. Нестор Махно: "за" і "проти" // Літературна Україна. - 1999. - 10 червня. - С.7.

6. Михайлюта В. Своєрідність відображення образу Нестора Махна в романі Клима Поліщука "Гуляйпільський батько" // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Запоріжжя, 1997. - С.246-251.

7. Михайлюта В. Нові (і не лише нові) дослідження літературознавців поеми В.Сосюри "Махно" // Політична і військова діяльність Нестора Махна. Матеріали науково-теоретичної конференції. - Запоріжжя: Просвіта, 1998. - С.101-105.

8. Михайлюта В. Нестор Махно в романі Р.Самбука "Махно" //Література й історія. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя, 1996. - С.108-112.

9. Михайлюта В. Нестор Махно в "Третій революції" В.Підмогильного // Наукова спадщина М.С. Державіна і розвиток слов'янознавства. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя, 1995. - С.52-54.

10. Михайлюта В. Махно і махновщина в романі Олеся Гончара "Перекоп". Історичний факт і художній домисел // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. - ЗДУ, 1996. - С.115-118.

АНОТАЦІЇ

Михайлюта В.П. Образ Нестора Махна в творах українських письменників. Наукова достовірність і художній домисел. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1999.

У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві досліджуються етапи процесу традиціоналізації образу історичної постаті Нестора Махна, простежується амплітуда оціночних коливань в історії художнього втілення ватажка селянського руху, охарактеризовано прорахунки документального і художнього мислення радянської доби, яке створило Нестору Махну негативний міфоімідж.

Творчий доробок письменників 20-х років М.Ірчана, В.Підмогильного, В.Сосюри, К.Поліщука та ін. залишив для нащадків реалістичні риси образу, багатовимірність характеру, вдачі Н.Махна. У дисертації проаналізовано тенденції літератури соціалістичного реалізму 30-70-х рр., зокрема творів О.Гончара, П.Панча, на соціальне замовлення малювати спотворений образ Н.Махна. Вийшовши з-під контролю офіційної догматики, письменники 90-х років Р.Самбук, Я.Стельмах, В.Савельєв, Д.Маркиш, Г.Лютий та ін. створили нову ауру довкола імені Н.Махна.

Ключові слова: історіографія, наукова достовірність, концепція, образ, художній домисел, трансформація, жанр, стиль.

Mikhailuta V.P. Image of Nestor Makhno in the works of the ukrainian writers. Scientific reability and art invention. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Philology, specialization 10.01.01 Ukrainian literature, Zaporizhya State University. Zaporizhya, 1999.

The stages of the traditionalizing process of a literary image of a historical person Nestor Makhno is studied in this work for the first time in the national literary science. The dissertalion also touches upon the amplitude of the estimative hesitations in the history of the art incarnation of a peasant movement leader. Special attention is payed to the faults of the documentary and art thinking of the soveit period, which created a negative mithoimage to Nestor Makhno.

The creative heredity of the writers of the 20's - M.Irchan, V.Pidmogylnyi, V.Sossura, K.Polishchuk and others - left for the yonger generation the realistic features of Nestor Makho, the complexity of his character and nature.

The tendencies of the socialist realism literature of the 30-70's, particularly O.Gonchar's and P.Panch's woks to describe a perverted image of N.Makhno on the social order are analired in the thesis. Having become free of the official dogmastics control the writers of the go's - R.Sambuk, I.Stelmakh, V.Saveliev, D.Markish, G.Lutyi and others created a new aura around N.Makhno's name.

Key words: historiography, scientific reliability, conception, image, art fiction, transformation, genre, style.