Символіка Богородиці у метатексті барокової літератури

Основними засобами смислотворення, а точніше смислоактуалізації, у творах стали: олександрійська екзегетична модель, інтертекстуальний діалог, риторичні фігури, тематична детермінованість, зближення різних типів знаків, вживання стилістичних засобів, а також внутрішньоструктурні відношення в середині художнього цілого (передмова, післямова - основний текст, заголовок - передмова - текст). Для передачі вічного смислу письменники шукали форм, суголосних естетиці доби, що виражалося у бінарних опозиціях, дзеркальних моделях, принципі заміщення, різких переходах від однієї теми до іншої, загостренні антиномій християнського вчення, контрасті між знаком і його значенням або його оточенням, - все це разом надавало динаміки образам, збагачувало їхню семантику додатковими відтінками, приваблювало читача чи слухача, доносило йому постулати християнського вчення, повчало розважаючи.

Спостереження над структурами художніх творів українського бароко дозволяють сказати, що бароко - тип культури, що характеризується первинністю знака по відношенню до тексту, в якому передусім активні правила поєднання знаків. Фактично у всіх розглянутих творах знак (символічний образ) виступає основою логічної структури твору (у проповідях), організовує сюжет (у драмі), виступає ключовим елементом композиції, окрім того, що є основним засобом характеротворення. Бароко - та епоха, зміст літературних творів якої визначається не тільки внутрішнім, а й внутрішньоструктурним аналізом тексту. Образ Богородиці компілюється за допомогою моделей риторичних фігур, догматичних схем та використання принципів екзегези Святого Письма. Усі ці моделі можна звести до кількох структурних принципів відношення "знак - знак", тобто підвести під певні синтаксичні правила. По-перше, це новозаповітний спосіб організації образного матеріалу (його ще називають акафісним, концентричним), коли одному образові відповідає велика кількість образних уподібнень. Матеріального втілення правило отримує за допомогою кількох риторичних форм. Це - ампліфікації, повтори, поодинокі символи. По-друге, це - бінарні поєднання: а) позитивні - за природною логікою речей, взятих у контексті біблійних сюжетів (мати - син); б) подвійні протиставлення. По-третє, конструкції, засновані на ієрархічній підпорядкованості. Перераховані засоби характерні для проповідей, духовного епосу, віршів. Розглянувши внутрішньотекстові міні-структури можна сказати, що механізми тексто- і образотворення ідентичні. Їхнє вживання зумовлене смислом, який вони передають. У кожному з жанрів символ отримує різну інтерпретацію: більш широку і повну в проповідях, дидактичній поемі, лаконічнішу - в епіграмах. Тлумачення зазвичай розглядає образ на двох головних рівнях - буквальному і алегоричному (олександрійська екзегеза), при чому його деталі черпаються з паралельних місць Біблії, що все разом складається в мозаїчну картину абстрактного образу. У оповіданнях-міраклях моделювання образу відбувається за допомогою житійного образу середньовіччя, де чудо було обов'язковим елементом. Але середньовічний ідеалізм змінюється тут на бароковий панегіризм. Символічний образ часом виступає у міраклях у якості центрального моменту - наративної розв'язки.

Способи організації образного матеріалу універсальні для всіх жанрів українського літературного бароко, так чи інакше пов'язаних з риторикою. Але авторська індивідуальність виявляється у їх виборі та комбінаціях. Позатекстові елементи, такі як посвяти, передмови, післямови, виступають інтеграційними механізмами для гетерогенних елементів жанрового й художнього наповнення творів. Їх існування дозволяє розкрити відношення між заголовком і основним текстом, а символічний образ, винесений у назву, розглянути як код до прочитання творів.

Відношення образу до людей (користувачів) характеризується суб'єкт-об'єктною формулою, де суб'єкт дії - Богородиця, об'єкт - людина. Сфера впливу образу Божої Матері на людину фактично не обмежена. Це - духовне і тілесне здоров'я, життя і смерть, захист від природних і політичних катаклізмів, заснування монастирів, відновлення зруйнованих святинь і т. ін. При цьому образ присутній або зримо через з'явлення, або за посередництвом ікони. На прагматичному рівні особливо яскраво проглядається гармонійна єдність опозиції "інтернаціональне-національне". В українській літературі другої половини XVІІ - поч. XVІІІ століття загальноцерковний образ виступає як національна святиня. Богородиця тут не тільки захисниця людства, а й оборониця України.

У проповідях, поемі, віршах, драмі олександрійська екзегеза Святого Письма виконує роль не тільки гносеологічної моделі відносно образу, а й виступає носієм морального напучування людей.

Навряд чи ще якась епоха може похвалитися такою щирою вірою людей в небесний захист, вбачанням Божого перста у всьому, що відбувається. Впевненості в тому, що молитви будуть почуті, додає людині часів бароко милосердна жінка-мати, що народила сина-Бога.

Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях

1. Матушек О. Образ Богородиці: семіотичні параметри садової і флористичної символіки у літературі українського бароко // Вісник Харківського університету. Творчий доробок Юрія Шевельова та сучасні гуманітарні науки. -1999. -№ 426. -C.246-251.

2. Матушек О. "Скарбниця", "Руно" - художньо-образне втілення доби // Вісник Харківського університету. Творчий доробок Юрія Шевельова та сучасні гуманітарні науки. -1999. -№426. -С.35-41.

3. Супрун О. Національний зміст літературного образу Богородиці: бароко і ренесанс ХХ століття // Харків 30 - 40 рр. ХХ ст. Література. Історія. Мистецтво. Матеріали міжнародної наукової конференції до ювілею професора Юрія Бойка-Блохина. -Харків, 1998. -С. 87-90.

4. Супрун О. Образ Богородиці і засоби смислотворення бароко // Вісник Харківського університету. Актуальні проблеми сучасної філології. -1998. - №.408. - С.152-153.

5. Супрун О. Символіка Богородиці і поетика бароко // Тези доповідей та повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції "Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів". -Харків, 1996. -С.6-7.

6. Супрун О. Символіка: Г. Сковорода, Д. Туптало, І. Максимович // Міжнародна студентська конференція "Ідейна спадщина Г.Сковороди в контексті світової і вітчизняної культури" (Тези доповідей). -К., 1994. -С. 8-9.

Размещено на Allbest.ru