Художня проза О.І. Сенковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С.Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ХУДОЖНЯ ПРОЗА О.І. СЕНКОВСЬКОГО

10.01.02 - російська література

Кушнерук Вікторія Анатоліївна

Харків - 1999

Дісертацією є рукопис.

Робота виконана в Університеті внутрішніх справ МВС України (м. Харків)

Науковий керівниккандидат філологічних наук, доцент Чорний Ігор Віталійович, Університет внутрішних справ, доцент кафедри українознавства.

Офіційні опоненти:Доктор філологічних наук, професор Фрізман Леонід Генріхович, Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, заідувач кафедри світової літератури.

Кандидат філологічних наук, доцент Висоцкий Андрій Анатолійович, Херсонський державний педагогічний університет імені Н.К.Крупської, доцент кафедри зарубіжної літератури.

Провідна установаДонецький державний Університет, кафедра російської літератури, Міністерство освіти України, Донецьк.

Захист відбудеться "18" лютого 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради К 64.053.03. Харківського універитету Г.С. Сковороди (Харків, вул. Блюхера, 2 (зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у бібіотеці Харківського державного педагогичного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, вул. Блюхера,2)

Автореферат розісланий " 30 " грудня 1998 р.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради О.А. Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. О.І.Сенковський - одна з центральних фігур літературного процесу в Росії першої половини ХІХ століття. Проте, говорячи про нього, переважно згадують його редакційно-видавничу та літературно-критичну діяльність, а також чимало наукових робіт з орієнталістики. І при цьому майже випускають з уваги ту обставину, що, крім названих видів діяльності, Сенковський займався й чисто літературною творчістю, написав велику кількість різноманітних за жанром і тематикою фейлетонів, повістей, а також декілька романів.

Ці твори свого часу мали гучний, надзвичайний успіх і користувалися великою популярністю. Підтвердження цього знаходимо у відомому діалозі Хлестакова з Анною Андріївною у гоголівському “Ревізорі”, де йде мова про все написане “під іменем барона Брамбеуса”. Під таким літературним псевдонімом приховувався Осип Іванович Сенковський.

Твори Сенковського-Брамбеуса значною мірою вплинули на розвиток сучасної йому, а також подальшої російської літератури. Він стояв біля джерел фантастичного жанру в російській словесності. Його “Фантастические путешествия барона Брамбеуса” стали одним з найяскравіших зразків цього жанру в російській літературі першої половини ХІХ століття. Вони відзначаються сміливістю наукових гіпотез, оригінальністю трактування деяких положень сучасної О.І.Сенковському науки, своєрідною манерою викладення й побудови. На жаль, фантастичну прозу письменника не було належним чином оцінено критикою та літературознавством. Це почасти пояснюється тим, що до недавнього часу фантастика як жанр літератури вважалася “несерйозною справою”, яка не заслуговує на спеціальну увагу з боку дослідників.

У моралістичній прозі О.І.Сенковський торкається проблем, що хвилювали російське суспільство 1830-1840-х років. Це, насамперед, тема вищого світу, який розбещував і нівечив особистість. З особливою силою ця тема звучить у творах, що розповідають про долю жінки в світському суспільстві (“Идеальная красавица”, “Любовь и смерть”, “Вся женская жизнь в нескольких часах”). Крім того, Сенковського цікавить і чиновницький світ із його прагненням за будь-яку ціну зробити кар'єру й досягнути багатства. Ряд повістей і фейлетонів письменника є продовженням його літературно-критичної діяльності. В них описується стан сучасної критичної словесності, взаємовідношення літераторів. Почасти в прозі О.І.Сенковського відображались і його заняття орієнталістикою. Деякі з його творів базуються на сюжетах, взятих зі східних літератур. Це чи напівпереклади - напівпереробки арабських пісень і легенд, чи оригінальні твори зі східною тематикою.

Цей великий пласт творчої спадщини О.І.Сенковського не привертав уваги літературознавців. Існують лише окремі критичні статті, присвячені деяким його белетристичним творам, чи роботи загального характеру, які торкаються тих чи інших проблем розвитку російської літератури, де серед багатьох імен та творів згадуються ім'я та твори О.І.Сенковського.

Усе, що було написано про О.І.Сенковського як за життя, так і одразу після смерті, належало перу людей, які переважно керувалися в оцінці статтями його ворогів або просто плітками. Протягом чотирнадцяти років Сенковський керував “Библиотекой для чтения”, протягом тридцяти - був у центрі літературного життя Росії. Рідко який номер періодичних видань 30-40-х років не згадував його імені, не друкував статей, рецензій, анекдотів про нього. Але майже всі ці статті мали відверто негативний характер. Лише деякі критики (Ф.Булгарін, М.Погодін, М.Надєждін, М.Полєвой, М.Павлищев, В.Бєлінський) поцінували належно його здібності як організатора журнальної справи, вченого-орієнталіста, сатирика.

У кінці 50-х - на початку 60-х років ХІХ століття ім'я письменника було забуто. Деякий сплеск інтересу спостерігався зразу ж після смерті О.І.Сенковського, у 1858 році. Публікуються численні спогади (О.Ахматової, А.Сенковської, О.Дружиніна, О.Никитенка, О.Старчевського) про життя і творчість легендарного Брамбеуса. Після виходу “Собрания сочинений” О.І.Сенковського у 1858-1859 роках з'являються критичні статті (О.Григор'єва, С.Дудишкіна, М.Лонгінова, І.Корсунського, Є.Соловйова) як про журналістику, так і про літературну діяльність письменника. Їх автори хоча й вважали творчість Брамбеуса зданою в архів, все ж зробили спробу вивчити особливості його журнального стилю, неупереджено поставитися до його творчості.

У ХХ столітті серед перших і найавторитетніших дослідників творчості О.І.Сенковського слід назвати В.О.Каверіна. У 1929 році виходить його книга “О.И.Сенковский (барон Брамбеус): жизнь и деятельность”. У ній було здійснено спробу змінити упереджене ставлення до особистості Сенковського. Дослідження Каверіна може вважатися зразковим у багатьох відношеннях. Прекрасно написане, воно поєднує достоїнства літературної біографії й збагаченого фактами дослідження. Метою Каверіна було хоча б почасти реабілітувати свого героя з суспільного боку, відновити справжнє уявлення про Сенковського як витонченого критика та есеїста. У своїй роботі Каверін розглядає три віхи в життєдіяльності барона Брамбеуса - поліглота й орієнталіста, дипломата й журналіста. Літературну творчість дослідник практично не розглядає.

У подальшому спеціальних досліджень творчості О.І.Сенковського не з'являється. Деякі кроки в цьому напрямку роблять у 60-х роках ХХ століття, після перевидання в 1966 році книги В.Каверіна. Про Сенковського згадують у своїх роботах Б.Мейлах, В.Вацуро, В.Морозов, Б.Дацюк, Л.Гінзбург. Але у всіх літературознавчих роботах автори залишалися в межах традиційного тлумачення О.І.Сенковського як одіозної фігури, яка входила поруч із Ф.Булгаріним та М.Гречем до так званого “журнального триумвірату”. З 80-х років ХХ століття перевидаються деякі твори О.І.Сенковського. Цікаві зауваження й спостереження можна знайти у передмовах В.О.Гріхіна, В.І.Коровіна, О.Є.Новикова, Ю.М.Медведєва, В.В.Марковича, В.І.Сахарова. Тут були спроби по-новому поглянути на творчість О.І.Сенковського, подолати стереотипи й упереджені формулювання, які здебільшого затемнювали уявлення про письменника.

Таким чином, очевидно, що літературознавство недостатньо вивчило творчу спадщину О.І.Сенковського. Вже давно з'явилася необхідність поглибленого вивчення художньої творчості письменника, дослідження історико-літературного значення його повістей, їх художньої структури та жанрової своєрідності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось у межах плану науково-дослідної роботи кафедри українознавства Університету внутрішніх справ МВС України, який включає тему “Масові та популярні форми культури”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є спроба дати першу цілісну характеристику художньої прози О.І.Сенковського. Рішення поставленої мети передбачає розв'язання наступних задач:

Дати типологію художньої прози О.І.Сенковського;

Розглянути ідейно-тематичний зміст, особливості образної системи, жанрової природи, архітектоніки найпоказовіших творів письменника;

Визначити роль псевдоніму “Барон Брамбеус” у становленні авторської манери оповідання;

Встановити місце фантастичної прози Сенковського у розвитку фантастичного жанру у літературі першої половини ХІХ століття;

Прослідкувати співвідношення художнього і публіцистичного елементів у сатиричній прозі Сенковського.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше піддано літературознавчому аналізу белетристичну частину спадщини О.І.Сенковського. Здійснено спробу класифікувати прозу письменника. Усвідомлюється й суттєво уточнюється місце белетристики Сенковського в його творчій спадщині, її роль у розвитку російської фантастичної прози й сатиричної повісті. До наукового обігу введено нові архівні матеріали, які дозволяють уточнити деякі обставини життя та творчості О.І.Сенковського.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані викладачами вищої школи при читанні курсів історії російської літератури та журналістики ХІХ століття, історії зарубіжної й вітчизняної культури, а також в розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених російській фантастиці. На підставі матеріалів проведеного дослідження автором випущено брошуру, яка використовується на лекціях та семінарських заняттях курсу “Українська та зарубіжна культура”, що читався у 1995-1998 роках курсантам Університету внутрішніх справ.

Апробація результатів дисертації. Окремі фрагменти роботи заслуховувалися та обговорювалися на засіданнях кафедри українознавства Університету внутрішніх справ у 1994-1998 роках. Основні положення дисертації викладено у виступах на Других читаннях молодих вчених пам'яті Л.Я.Лівшица (ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, 1997), на конференції молодих учених Університету внутрішніх справ (Харків, 1996).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в одній брошурі та п'яти статтях у збірниках наукових праць (загальний обсяг 3.1 др.а.). Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (201 найменування). Повний обсяг дисертації 168 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми. Визначено мету і завдання дослідження, його практичне значення, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наукову новизну одержаних результатів. З'ясовано стан наукової розробки проблеми.

Перший розділ “Фантастична проза О.І.Сенковського” присвячено розгляду зразків фантастичного жанру в творчості письменника. На становлення літературної творчості письменника у цілому і зокрема на його фантастику вплинуло “Товариство шубравців”, членом якого з 1818 до 1822 року був Сенковський. Сферою дії шубравців було викриття людських вад і недоліків. Для своїх статей шубравці обирали готову форму творів письменників-просвітників і моралістів минулого, а підписували їх зовсім неймовірними, жартівливими псевдонімами. Можна з упевненістю сказати, що практично до кінця своїх днів Сенковський був вірним традиціям шубравства: злободенність і дотепність, жартівливі псевдоніми, дух полеміки, дидактизм, який поєднується з фамільярністю, упровадження елементів сатири й фантастики, принципове плагіаторство - всі ці риси, характерні для творчості Сенковського, є наслідком впливу шубравства.

Намагаючись протягом всієї літературної і журнальної діяльності створити своє неповторне обличчя художника-оповідача, свій власний літературний жанр “брамбеусіани”, Сенковський використував для написання творів оригінальну конструкцію, щось подібне до “жанрового конгломерату”, який поєднує зовні абсолютно суперечливі елементи художньої оповіді. Тому класифікація творів О.І.Сенковського за жанрами деякою мірою умовна.

О.І.Сенковський не був автором власне фантастичних творів. У його творах надприродний, фантастичний елемент, якщо зустрічається, є тільки цікавою формою для літературної і суспільної сатири. Таку прозу ми відносимо до типу так званої “завуальованої” чи “умовної” фантастики. Виділяється декілька соціальних проблем, яких торкається Сенковський у фантастичних творах: сатира на “модні” наукові теорії, критика літературної боротьби 30-х років ХІХ століття, викриття вад світського суспільства.

У таланті Сенковського спостерігається очевидний дуалізм щодо науки. Сенковський-вчений, один з найосвіченіших людей свого часу, для якого розумова праця була такою ж потребою, як для інших їжа, просвіщав свого читача, популярно і просто знайомлячи з найновішими відкриттями в науці. Сенковський-сатирик картав невігластво людське й наукове, туманні теорії, містицизм, схоластику.

Найбільш гострі випади внутрішньолітературного характеру дав Сенковський у повістях “Большой выход у Сатаны”, “Незнакомка”, “Превращение голов в книги”. Критика сентименталізму, глузування над романтичною школою, боротьба з французьким впливом знаходять місце на сторінках цих творів. Не залишається байдужим Сенковський і до популярного в 20-30-ті роки жанру “готичного роману”. Так, повість “Висящий гость”, є пародією на шиллерівські “розбійницькі новели”, висміюючи його героїв - “благородних розбійників”, а повість “Превращение голов в книги” - авторів, славлячих у своїх творах жахи, чортів, відьом та розбійників.

Сенковський досить добре знав своїх сучасників і, володіючи талантом сатирика, зміг показати всі вади й пристрасті людського роду: хитрість та глупоту, віроломство та шахрайство, улесливість та егоїзм, нечулість та лицемірство.

У 1833 році окремою книжкою виходять “Фантастические путешествия барона Брамбеуса”, які об'єднали всі теми й проблеми, що цікавили на той час письменника. Книга мала неабиякий успіх і викликала дискусії, які торкалися проблеми виявлення джерела “Фантастических путешествий барона Брамбеуса”. На наш погляд, більшість цих тверджень не дають підстав говорити про текстуальні зближення творів Сенковського з творами А.Стерна, Ф.Рабле, Ф.Вольтера, Д.Свіфта. “Фантастические путешествия барона Брамбеуса “- твір, без сумніву, оригінальний, але названі автори не могли не вплинути на форму і на проблематику роману Сенковського, бо свого часу були визнаними літературними й ідейними ватажками шубравців.

“Фантастические путешествия барона Брамбеуса” поділяються на три частини: “Поэтическое путешествие по белу-свету”, “Ученое путешествие на Медвежий остров” та “Сентиментальное путешествие на гору Этну”. “Поэтическое путешествие” фактично є спогадами героя про невдалий пошук “сильних почуттів”, в яких зовсім відсутній фантастичний елемент. “Фантастичними” є дві подальші “подорожі”. В “Ученом путешествии”, використовуючи прийом вставної новели, Сенковський не лише розповідає фантастичну історію загибелі “Барабійської цивілізації”, але й висуває об'єктом сатиричного зображення найновіші наукові відкриття Шампольйона і Кюв'є, а також чутки про наближення до Землі комети Галея. У “Сентиментальном путешествии”, описуючи неймовірне падіння барона Брамбеуса до жерла вулкана Етни та його пригоди у фантастичному підземному світі, Сенковський отримав можливість не тільки блискуче пояснити гіпотезу про будову Землі, а й висміяти містичні теорії про “тваринний магнетизм” та ідеї німецької ідеалістичної філософії Канта, Фіхте, Шелінга, висловити свою точку зору на соціально-політичні проблеми суспільного устрою. Разом із цим Сенковський так само, як його попередники (Сірано де Бержерак, Джонатан Свіфт) та сучасники (В.І.Одоєвський, Ф.В.Булгарін), не намагається працювати в жанрі наукової чи соціальної утопії та антиутопії. У “Фантастических путешествиях барона Брамбеуса” немає спроб створити чи описати які-небудь чудеса механіки чи неймовірні винаходи. Виводячи наукову істину у “зниженому”, іноді бурлескному вигляді, письменник намагається спростити науку з метою її більшої доступності.

Не менш важливим є й те, що фантастичний сюжет у творах Сенковського був лише тлом для сатиричного зображення сучасного суспільства. Легкодумність, ганебність, дріб'язковість мешканців “передпотопного Хухуруна” нічим не відрізняються від життя у Санкт-Петербурзі ХІХ століття, а світ усередині Етни, в якому всупереч бажанню опинився барон Брамбеус, це перевернутий світ. Описуючи життя фантастичних “світів”, Сенковський ставив цілком конкретне завдання - висміяти мораль сучасного суспільства, використовуючи прийоми гротеску на “науковій” основі.

“Фантастические путешествия барона Брамбеуса” - твір не лише деякою мірою підсумковий, але й переломний у долі “літературної особи” барона Брамбеуса. Ім'я “Барон Брамбеус” уперше з'явилось у значенні псевдоніма під повістями “Большой выход у Сатаны”, “Незнакомка”. Пізніше у фейлетоні “Личности” він виступає одним з героїв і зображений відсторонено, від імені оповідача. Про походження імені “Барон Брамбеус” та значення для Сенковського існує багато історій. Але без сумніву, Сенковський обрав такий гучний псевдонім досить випадково, скориставшись іменем відомого літературного героя ХVІІІ століття, з метою розмежування своєї наукової та літературної діяльності. В “Фантастических путешествиях” “Барон Брамбеус” переростає межі звичайного псевдоніма й постає у вигляді вигаданого сатиричного образу з власною біографією й виразним характером, в якому знайшли відображення критична сторона душі письменника, його “здоровий глузд” і здорове почуття. Протягом усього творчого шляху біографія “Барона Брамбеуса” постійно ускладнювалась. Він втручався в сюжети багатьох творів не лише Сенковського, але й інших авторів, а згодом йому було віддано майже всі розділи “Библиотеки для чтения” - від “Словесности” до “Сельского хозяйства”.

Другий розділ “Моралістична проза О.І.Сенковського” присвячено дослідженню особливостей белетристики морально-сатиричної спрямованості. В “Библиотеке для чтения”, яка почала видаватися з 1834 року, активно культивувався жанр повісті. Сенковський, як організатор і редактор журналу, не лише всіляко сприяв розповсюдженню “журнальної” повісті, але й сам працював у цьому жанрі. Творчість Сенковського не була класичним зразком “масової” літератури у тому розумінні, який ми за звичаєм укладаємо в це поняття. Показовими є і такі загальні риси: акцентована орієнтація переважно на “масового” читача; разюча літературна плодючість; дивовижна здібність до сприйняття аспектів ідеології; могутня тенденція вибратися до авангардних, найбільш “помітних” рядів літераторів; всеохоплюваність тем та різноманітність форм.

Крім фантастичних повістей, у творчості Сенковського можна виділити (хоча і з певною часткою умовності) повісті “східні” й світські.

Письменник категорично виступав проти вільного ставлення до фактів східної історії та культури. Він вважав, що писати про Схід слід, лише знаючи його. Два роки подорожувань Турцією, Сирією, Єгиптом, вивчення десяти східних мов, культури, літератури, звичаїв народів Близького Сходу зробили Сенковського відомим у світі орієнталістом. У 20-ті роки він публікує декілька “східних” повістей, які, власне кажучи, представляють собою точні переклади чи вільні перекази східних джерел. Першим оригінальним твором Сенковського російською мовою була повість “Антар” (1833), написана в дусі арабської літератури. В повісті Сенковський обігрує традиційні для східної літератури роздуми про марність і тлінність земного буття і вічні страждання безсмертя.

Трохи випадають з жанру “східної” повісті, але пов'язані зі східною тематикою пародійно-іронічні повісті, написані Сенковським у 40-ві роки: “Падение Ширванского царства”, “Совершеннейшая из всех женщин”, “Микерия-Нильская лилия”. В цих повістях Сенковський висміює не лише саму дійсність (східні звичаї, побут), але й особливості її відтворення у літературі, особливо в моралістичних творах, (до того ж у тих же формах і тими ж засобами, що і в оригіналі).

Використавши відомий сюжет, описаний Геродотом, Сенковський у повісті “Микерия-Нильская лилия” переказує його по-своєму. Він не лише дає героям Геродота імена, але й докорінно змінює їх характери, не лише уводить нові елементи в композицію, але й дає власне, “брамбеусівське”, пояснення сюжетних колізій і причинно-наслідкових зв'язків, які не збігаються з прийнятими до цього.

Використовуючи принцип перебільшення, гіперболізацію, гротескне загострення, яке часом досягає абсурду, Сенковський в повісті “Совершеннейшая из всех женщин” описує етнографію Китаю. Комічно зображуючи побут, звичаї, світогляд китайців, письменник досить гостро виступає проти людських вад сучасного суспільства; а той факт, що автор з цією метою використовує оспіваний сучасниками Китай, надає його критиці ще більшого ефекту.

Одним із улюблених жанрів Сенковського був “белетризований фейлетон”. Раптові звертання до читача, не зв'язані з сюжетом, недоречна іронія, пародіювання, зрозумілі натяки на реалії сучасного життя - все це наближує твори Сенковського до фейлетонного жанру. Поєднання художнього і публіцистичного стилів відчувається у циклі нарисів “Петербургские нравы”, написаному в дусі шубравської соціальної сатири. В цьому циклі письменник дає своєрідні начерки тем і проблем, які згодом розвинулися в його повістях та романі “Идеальная красавица”.

Світська повість 30-х років ХІХ століття спиралася на реальні спостереження, на конкретний життєвий матеріал. Сенковський, який і в белетристиці залишався журналістом, відмовився від цієї традиційної концепції. Він не ставить за мету правдиве зображення дійсності; його цікавить виховний момент, в якому моральні настанови ілюструються прикладами з життя та світськими анекдотами. Можна з упевненістю сказати, що Сенковський одночасно виступав в літературі як пародист і прихильник моралістичної прози.

Повісті “Вся женская жизнь в нескольких часах”, “Любовь и смерть”, “Предубеждение” написано за один рік і присвячено одній темі - долі світської жінки. Письменник розглядає в них типові для світської повісті питання: виникнення кохання, щастя в шлюбі, призначення жінки. Але сюжети повістей Сенковського підпорядковані моралізуючо-повчальній ідеї. Причину трагедій своїх героїнь, таких різних за характером і соціальним станом, Сенковський бачив не стільки в системі відносин, які сформулювалися в світі, скільки у розбещеності окремих його представників.

У повістях Сенковського немає складної сюжетної схеми, розмаїтості подій, композиційних зворотів, які в більшості випадків зустрічалися в інших письменників, що торкались теми світу. Розпізнавальною рисою творів Сенковського є малоподійність. Письменник не стільки намагається дати правдиве змалювання характерів і подій (хоча безсумнівні і вдалі знахідки), скільки викласти читачам свої думки переважно морально-етичного характеру; він використовує не стільки традиційні для літератури прийоми художньої типізації, скільки своє ставлення до негативних явищ життя.

40-ві роки - дуже складний період і в житті, і в творчості письменника. Відчай від нападів докучливих журналістів, повна літературна й особиста самотність, втома і глибоке відчуження оволоділи Сенковським. Він практично відходить від викладацької й журналістської діяльності, шукає нові галузі застосування своїх різнобічних здібностей і нереалізованих здобутків: робить цікаві відкриття в музиці, хімії, механіці, сільському господарстві, фотографії. Він мало пише, але малочисленні твори цього періоду можна без перебільшення назвати значними у його прозаїчній спадщині. Це повісті-пародії “Совершеннейшая из всех женщин”, “Микерия-Нильская лилия”, “Падение Ширванского царства” та роман “Идеальная красавица”.

Сенковський не приймав нової прози (маючи на увазі передусім романи Є.Сю та Поль де Кока з життя великосвітських чепурунів та красунь, що наповнили російський книжковий ринок, а також їх російських епігонів) і полемізував з її авторами, вважаючи, що їх книги не відповідають високій меті мистецтва, яка полягає в тому, щоб “облагородити людину через прекрасне”. Крім полеміки з сучасними салонними романами, Сенковський прагнув дати в своєму творі більш чи менш точне зображення дійсності з усіма подробицями буденного життя, з масою різних питань, які стосуються суспільного й сімейного побуту.

Як і в ранніх творах, у романі “Идеальная красавица” жанрова структура дуже нестійка. За своїм характером цей роман поєднує риси полемічного роману з романом філософським. З одного боку, автор міркує про сучасний любовний роман, намагаючись на практиці реалізувати свої думки про призначення й зміст роману, а з іншого, - роман наповнений роздумами про роль і місце жінки в сучасному суспільстві. Крім “жіночої” теми, письменник розглядає тему творчої особистості і її місця у світі, сатирично зображує мораль “великого” світу й картини домашнього життя його представників, міркує про любов й щастя, дружбу й ненависть.

Система образів роману “Идеальная красавица” пов'язана з розподілом персонажів на групи за їх ставленням до головної героїні та за їх місцем у конфлікті твору. В першу чергу, це сім'я красуні Анни, їх близькі родичі і знайомі; по-друге, чоловіки, закохані в неї. Усі персонажі “Идеальной красавицы” мають статичний характер. Але не можна не помітити, що в образах головних героїв автор робить спробу простежити певну еволюцію: спочатку на героях лежить відбиток захопленості, потім - розчарування. І Анна, і Валеріан змінюють своє ставлення до життя; їх романтичні почуття набувають більш зрілого характеру, нерішучість і пасивність перед “судом світу” змінюються на енергійну, активну, дієву позицію щодо себе і свого щастя.

Події роману розгортаються повільно й природно. Сенковський явно уникає штучних ефектів і непослідовностей, до яких часто звертаються автори салонних романів. Від початку до кінця письменник створив роман у вигляді єдиної низки подій із життя одної героїні, події розгортаються досить злагоджено й логічно. У Сенковського не було важливої для романіста здатності критично аналізувати суспільне життя; в його прозі здебільшого переважають описи подій і авторські суб'єктивні міркування. Можна з упевненістю сказати, що Сенковський не стільки розповідає, скільки наставляє. На жаль, роман “Идеальная красавица” не тільки не привернув до себе уваги сучасників, але й був забутий згодом.

ВИСНОВКИ

Свою літературну діяльність Сенковський починає у 1820-х роках і більше тридцяти років працює на цій ниві. Він писав не лише багато, але й різнотемно, багатьма мовами. Його художня проза включає твори різного напрямку: “східні” повісті, фантастичні повісті, пародійно-сатиричні, романтико-авантюрні, моралістичні. Всі ці твори письменника, цілком природно, знаходились у гармонічному зв'язку з його журналістикою. Тому немає можливості класифікувати белетристику Сенковського за традиційно літературними ознаками. В його творчості бачимо незвичайне зближення художнього та публіцистичного стилів, яке привело до виникнення особливого “брамбеусівського” жанру, що базується на злитті кількох літературних жанрів. Крім того, розглядаючи художню прозу Сенковського, слід мати на увазі його незмінну прихильність до традицій польського студентського товариства шубравців.

Фантастична проза О.І.Сенковського належить до типу так званої “умовної фантастики”, бо письменник не ставив за мету зображення власне фантастичного.

Для Сенковського фантастика була формою сатиричного зображення деяких сторін дійсності. З цією метою в кожному конкретному творі письменник використовує різноманітні прояви фантастичного, яке може відігравати предметно-образну роль (фантастичні герої, предмети, явища), чи створювати поетику твору (фантастичні подорожі, перетворення), його ідейно-проблемну основу. Таким чином, можемо говорити не стільки про фантастичні твори Сенковського, скільки про фантастичний елемент, запроваджений ним у твори.

За зовнішнім фантастичним сюжетом найчастіше приховуються нагальні проблеми та питання, що цікавили звичайного обивателя. Реально-побутові ілюзії та комбінації реальних образів, явищ, мотивів, які вміщено у фантастичному сюжеті, створювали другий план, спародійований, прихований, але так чи інакше вказаний в оповіданні.

Як наслідок значущість фантастичного елемента поглиблюється за допомогою достовірних відомостей. Фантастика Сенковського не пов'язана з якимись умовностями наукового мотивування подій чи явищ, а в більшості зосереджена на проблемах морально-етичного характеру. Можна виділити декілька тем, що складають основу фантастичних творів Сенковського: полеміка з сучасними науковими теоріями, сатиричне осміяння моралі сучасного суспільства, відображення внутрішньолітературних відносин першої половини ХІХ століття.

Центральним твором у цій творчій спадщині Сенковського є роман “Фантастические путешествия барона Брамбеуса”. У ньому автор зробив своєрідний підсумок усіх своїх літературних досягнень у фантастичній прозі. “Фантастические путешествия барона Брамбеуса” - справді жанровий “конгломерат”. У них використані біографічні записки та щоденники Сенковського про його подорожі на Сході, знайшла відображення фейлетонна манера шубравської літературної школи та карикатурно поданий науковий матеріал. В “Фантастических путешествиях” автор у захоплюючій, доступній формі популяризує найновіші наукові відкриття: дешифрування єгипетських ієрогліфів Ж.-Ф.Шампольйоном, гіпотези про будову Землі, соціологічні теорії. При цьому письменник викриває вади й пороки суспільства, іронізує з приводу нових ідей про жіночу емансипацію та наближення кінця світу, критикує своїх літературних супротивників та здобутки їх фантазії. Суттєвим для подальшої літературної й журнальної творчості Сенковського було виникнення й утвердження в цьому творі літературної особистості “барона Брамбеуса”.

Можна сказати, що творчість Сенковського завершила певний етап розвитку фантастики в російській літературі. Сатиричний напрям у російській фантастиці ХІХ ст. не отримав широкого розвитку. Більш поширеним надалі стає напрям, зразки якого знаходимо в творах Ф.В.Булгаріна та В.Ф.Одоєвського, тобто жанр соціальної утопії і науково-фантастичного роману, де розроблялись різноманітні моделі майбутнього, висувались цікаві наукові прогнози, описувались надзвичайні винаходи.

У 30-ті роки ХІХ століття повість стає одним із центральних жанрів у російській літературі. Зберігаючи межі “журнальної повісті”, Сенковський створює свій особливий жанр, який поєднує риси, притаманні і белетристиці, і журналістиці. З одного боку, він культивує жанр фейлетону з його моралістичним матеріалом і сатирою на суспільне життя взагалі, а з іншого, пародіює романтичну повість у всіх її різновидах - від фантастичної та авантюрно-героїчної до світської. Можна сказати, що Сенковського цікавить не дійсність як така, а якась узагальнена сентенція. Характерною рисою “журнальної повісті” письменника є дидактика та моралізація, витоки якої починаються від просвітницьких ідей шубравців. Авторське ставлення до подій і героїв часто замінює справжню внутрішню логіку сюжетів; цікавість і багатоподійність змінюються довгими авторськими міркуваннями та результатами його глибокодумних спостережень. Тому ми можемо віднести такі твори Сенковського до моралістичного жанру.

Сенковський привертає увагу до суспільного середовища й пануючих у ньому правил поведінки. Сюжети його творів торкаються окремих моментів із життя світу. Однією із центральних проблем, що знайшла своє художнє втілення як в малих, так і в великих розповідних формах, можна назвати проблему становища жінки в сім'ї і суспільстві. Сенковський не робить широких соціальних узагальнень. Його, насамперед, цікавлять психологічні аспекти й життя приватне, а не суспільне.

Переслідуючи певну, хоча й дещо утопічну мету - виправлення моралі суспільства через критику його вад, Сенковський широко послуговувався засобами алегорії, філософських відступів, іронії та сарказму. Поєднання цих, начебто, різнорідних елементів призводило до того, що з усього ним сказаного у творі пам'яталося тільки яке-небудь перебільшення чи непотрібна тривіальність. До того ж у моралістичних творах Сенковського присутній яскраво виражений суб'єктивізм, авторська думка й оцінка відтворюваних ситуацій і явищ. Можливо, коли б у його сатирі було більше об'єктивності, визначеності думок, то літературне значення його творів мало б більшу вагу.

У Сенковського-письменника були чітко окреслена індивідуальність і авторська манера. Як ніхто інший, він умів просто й доступно викласти найсерйозніші питання різноманітного характеру, наповнити твір непідробним гумором, покепкувати і над предметом, який розглядається, і над собою, створити абсолютно новий літературний жанр, піддати сумніву точку зору будь-кого, включаючи свою власну, дивувати своїми знаннями в усіх галузях науки й мистецтва. Але ці, без сумніву, позитивні риси “брамбеусівського” стилю нерозривно пов'язані з навмисною перебільшеною вишуканістю фраз, деяким запозиченням оповідних форм, ідеалізацією героїв, тривіальністю, натягнутістю подробиць, відсутністю поетичної сприйнятливості і життєвості й співчуття до людей. Якби Сенковський написав що-небудь у дусі “Шинелі” чи “Історії одного міста”, він, безперечно, залишився б у колі активної уваги нащадків. Але він за своїми переконаннями був далеко не радикалом. Його сатиру (із значними застереженнями) можна віднести до того напряму, який був представлений в часи Сенковського творчістю Булгаріна, Гур'янова, Орлова. Це так звана “благонамеренная сатира” (Булгарін), діюча у межах офіційно дозволеної критики. Твори такого роду піддавались різкій критиці з боку “демократичного табору”, що визначило на багато десятиріч літературну долю та репутацію письменників “консервативного” напряму. Все це, можливо, і завадило повному розкриттю творчих можливостей Сенковського.

Не можна не враховувати і те, що відокремленість Сенковського від сучасного йому літературного світу була викликана його назвичайно презирливим, цинічним ставленням до людей. І хоча його журналістська діяльність дозволяла майже чверть століття бути у центрі літературного життя Росії, Сенковський відчужувався від людей. У цьому, на наш погляд, криється причина творчої кризи обдарованого письменника.

Мабуть, немає в російській літературі ще однієї такої парадоксальної особистості. Сенковський був у ній абсолютно оригінальним, винятковим явищем. Його вплив на неї був посередній і, незважаючи на його очевидну силу, тимчасовий, скороминучий. Незважаючи на такий великий літературний діапазон і значне обдарування, Сенковський не залишив після себе ні прихильників, ні послідовників, ні учнів. Трагічна фігура Сенковського досить точно вписалася в російське життя 30-40-х років ХІХ століття. Але нові віяння в суспільному й літературному житті сприяли “швидкому й тривалому забуттю” його імені й заслуг. Та все ж вплив письменника на російську літературу безсумнівний, як безсумнівні оригінальність і самобутність його творчої спадщини.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Творческий путь О.И.Сенковского: Материалы к лекциям / Сост. В.А.Кушнерук. - Харьков: Университет внутренних дел, 1996. - 12 с.

2. Кушнерук В.А. Прием литературной “маски” в творчестве О.И.Сенковского // Мировая литература в школе и вузе: Сб. ст. - Харьков: ХГПУ, 1996. - Вып. 3. - С. 30-35.

3. Кушнерук В.А., Черный И.В. Две “красавицы” (“Идеальная красавица” О.И.Сенковского и “Историческая красавица” Н.В.Кукольника) // Мировая литература в школе и вузе: Сб. ст. - Харьков: ХГПУ, 1996. - Вып. 4. - С. 27-34.

4. Кушнерук В.А., Овчинников М.А. К вопросу о “фантастическом элементе” в русской прозе 1830-х годов (“Записки домового” О.И.Сенковского и “Записки Чухина” Ф.В.Булгарина) // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Сер.: Літературознавство. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип. 2(13). - С. 14-21.

5. Кушнерук В.А. О жанровой специфике романа О.И.Сенковского “Фантастические путешествия барона Брамбеуса” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Сер.: Літературознавство. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип. 3(14). - С. 63-66.

6. Кушнерук В.А. Художественные особенности повести О.И.Сенковского “Микерия-Нильская лилия” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Сер.: Літературознавство. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип. 3(14). - С. 66-70.

проза сатирична повість письменник сенковський

АНОТАЦІЇ

Кушнерук В.А. Художня проза О.І.Сенковського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харів, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню художньої прози відомого російського письменника, журналіста і критика 1-ої половини ХІХ століття О.І.Сенковського. В ній розглянуто фантастичну прозу письменника, а також його фейлетони, сатиричні повісті та романи з елементами моралізаторства. Аналізуються особливості, які виділяють прозу Сенковського із російської белетристики 1-ої половини ХІХ століття. Зроблено спробу дати класифікацію його прозових текстів, висвітлено особливості розміщення в них образів, їх ідейно-тематичний зміст, своєрідність архітектоніки.

Ключові слова: проза, фантастика, сатира з елементами моралізаторства.

Кушнерук В.А. Художественная проза О.И.Сенковского. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1999.

Диссертация посвящена исследованию художественной прозы известного русского писателя, журналиста и критика 1-ой половины ХІХ века О.И. Сенковского. В ней рассматривается фантастическая проза писателя, а также его фельетоны, сатирические повести и романы с элементами нравоописания. Анализируются особенности, выделяющие прозу Сенковского из основной массы русской беллетристики 1-ой половины ХІХ века. Предпринята попытка дать классификацию его прозаических текстов, освещены особенности расстановки образов, их идейно-тематическое содержание, своеобразие архитектоники.

Ключевые слова: проза, фантастика, сатира с элементами нравоописания.

Kushneruk V.A. Prose Fiction by Senkovsky O.I. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Science in Philology, speciality 10.01.02 - Russian literature. -Kharkiv State Pedagogical University after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 1999.

The thesis is devoted to the research of the prose fiction by the famous Russian writer, journalist and critic of the 1^st half of the 19^th century O.I.Senkovsky. The research deals with the fabulous prose by the writer as well as his moralistic topical satire, stories and a novel. The peculiarities which single out Senkovsky's prose from the bulk of the Russian fiction of the 1^st half of the 19^th century are analyzed. An attempt is made to give a classification of his prosaic texts; peculiarities of the arrangement of images, their moral and subject content, peculiar architectonics are elucidated.

Key words: prose, fabulousness, moralistic satire.

Размещено на Allbest.ru