Трансформація мотивів та образів світової літератури у творчості Ольги Кобилянської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація мотивів та образів світової літератури у творчості Ольги Кобилянської

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

В останнє десятиліття в українському літературознавстві намітився якісно новий підхід до явищ літератури. Він зумовлений змінами в суспільному житті, зростанням національної самосвідомості народу, потребою переосмислити культурні надбання минулого. З цього погляду особливої уваги заслуговує літературна епоха кінця XIX - початку XX ст., яка серед інших важливих моментів характеризується органічним засвоєнням творчого досвіду європейських літератур, інтенсивним осмисленням мотивів та образів Біблії, сюжетів античності.

Актуальною у наш час залишається проблема взаємодії загальнокультурної та національної традицій. З'ясовується важливість не лише контактно-генетичних зв'язків української літератури зі світовим літературним процесом, а й виявляються типологічні моменти спільності цього процесу, а також відмінності, зумовлені національною своєрідністю літератури.

Творче осягнення «старої» системи цінностей і включення її до сучасної світоглядної моделі світу передбачає виявлення тих загальнокультурних універсалій, які покликані збагатити національну традицію, надати окремим ситуаціям аксіологічної вмотивованості, значущості, винятковості. Значимими в розкритті названих проблем стали праці вчених Д. Наливайка, М. Наєнка, Ф. Погребенника, Т. Гундорової, А. Нямцу, Б. Мельничука, О. Турган та інших.

Яскравим показником, що потверджує безперечний зв'язок української літератури зі світовим літературним процесом, є творчість Ольги Кобилянської (1863-1942). Синтезувавши досвід світової естетичної та філософської думки, надбання зарубіжних літератур і національну культурну традицію, письменниця витворила оригінальний світ образів. У творах О. Кобилянської спостерігається органічне поєднання різночасових культурних пластів, джерела яких - у фольклорі, міфології та в реаліях сучасного їй життя.

Переживши еволюцію позитивізму, письменниця очолила, за словами І. Франка, «групу талановитих репрезентантів […] нової белетристики». Завваживши, що О. Кобилянська «вихована на німецьких письменниках нової школи і скандинавцях», І. Франко був певен, що «її надзвичайний талант розвинув крила і знайшов свою власну дорогу».

З'ясувати відповідні «точки дотику» О. Кобилянської зі світовою літературною традицією намагалося чимало дослідників її творчості, починаючи з часу її виступу на ниві українського письменства (від колег по перу - О. Маковея, Лесі Українки, І. Франка, а також С.Єфремова, Л. Луціва, О. Грицая, П. Филиповича до О. Бабишкіна, Н. Томашука, Ф. Погребенника, І. Дзюби та багатьох інших). Але, на жаль, чимало важливих аспектів творчості О. Кобилянської і до сьогодні належно не осмислені. Однією з істотних причин їх недостатнього висвітлення став вульгарно-соціологічний підхід в оцінці літературних явищ.

Актуальність дослідження полягає передусім у потребі нового прочитання творів письменниці, з'ясування ролі та місця О. Кобилянської в загальноєвропейському літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Це з одного боку. А з другого - вона продиктована відсутністю наукових досліджень, які стосувалися б проблеми трансформації мотивів та образів світової літератури у творчості О. Кобилянської.

Найґрунтовнішою спробою окреслення зв'язків української авторки з творчістю європейських письменників і до сьогодні залишається праця П. Филиповича «О. Кобилянська в літературному оточенні». Хоча принагідні зауваги про зв'язки О. Кобилянської із зарубіжними літературами висловлювалися В. Матвіїшиним, М. Нагірним, О. Бабишкіним, О. Гулею, З. Гузарем та іншими дослідниками, все ж чимало моментів залишилося поза увагою літературознавців.

Здавалося, що заповнити так звані «білі плями» згаданої проблеми мали б дослідження, присвячені питанням європейськими майстрами. Та, на жаль, вони, не претендуючи на ширші узагальнення, лише окреслили літературних контактів О. Кобилянської з іншими місце й роль окремих авторів у лектурі письменниці.

Щодо питання трансформації О. Кобилянською міфологічного сюжетно-образного матеріалу, то тут найбільшу увагу дослідників привернула повість «Ніоба», поетиці якої присвятили праці Г. Бабенко, В. Моренець, Н. Томашук, О. Турган. Проблема трансформації біблійних мотивів та образів у творчості письменниці донедавна фактично не розроблялася, лише останніми роками її принагідно торкалися Т. Гундорова, М. Крупа, В. Антофійчук, Ю. Клим'юк та ін.

Однобоко розглядалися й питання поетики повісті «В неділю рано зілля копала…» Як правило, основна увага дослідників зосереджувалася на фольклорній основі твору (статті Н. Томашука, Г.Сінченка і А. Коржупової та ін.), між тим, як автори видання «Історія української літератури ХХ століття» вважають повість О. Кобилянської зразком неофольклорної міфологізованої прози.

Сказане підтверджує актуальність теми дисертаційного дослідження, об'єктом якого стала переважна частина прозової спадщини О. Кобилянської, а також її щоденники, автобіографії, все те, що являє великий інтерес для дослідника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри української літератури Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича («Актуальні питання української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. і літературний процес на Буковині»).

Мета дисертації полягає в синтетичному аналізі наявних у творах О. Кобилянської зразків рецепції мотивів та образів світової літератури, сюжетно-образного матеріалу міфологічного і літературного походження, у з'ясуванні певних генетичних коренів окремих мотивів та образів, а також у виявленні й обґрунтуванні типологічних збігів, які спостерігалися на зламі XIX-XX століть у європейських літературах і в українській зокрема.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких конкретних завдань:

з'ясування рівня рецепції письменницею мотивів та образів світової літератури;

обґрунтування ролі і місця у творчості О. Кобилянської таких рецептивних форм, як ремінісценція, алюзія, стилізація;

виявлення своєрідності і новаторства О. Кобилянської в освоєнні досвіду європейських літератур;

визначення формально-змістових рівнів переосмислення письменницею традиційних структур;

окреслення міри впливу на О. Кобилянську творчих концепцій Ф.Ніцше, Є.-П. Якобсена, М. Метерлінка, Л. Толстого та ін.;

з'ясування ролі певних універсальних символів у таких творах, як «Земля», «Місяць», «В неділю рано зілля копала…», «Під голим небом» та ін.;

встановлення рівня трансформації письменницею міфологічного сюжетно-образного матеріалу у творах «Земля», «Юда», «Ніоба», «Апостол черні» та ін.;

визначення найважливіших аспектів неофольклорної міфологізованої прози О. Кобилянської (повість «В неділю рано зілля копала…»).

Методологічною базою дослідження стали праці І. Франка, О. Веселовського, О.Білецького, О. Бушміна, Д. Дюришина, Є. Мелетинського, А. Волкова, А. Нямцу, Д. Наливайка, Т. Гундорової та інших літературознавців.

Основними методами дослідження є історико-генетичний, естетико-функціональний і типологічний.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше в українському літературознавстві комплексно обґрунтовується використання О. Кобилянською мотивів та образів Біблії, античної літератури, аналізується механізм синтезу національного і загальнокультурного у витворенні неофольклорного міфа, розглядаються основні форми і способи рецепції мотивів та образів світової літератури у творчості письменниці.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при читанні нормативних історико-літературних і теоретичних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії українського письменства, при написанні дипломних та курсових робіт з проблем історії української літератури і компаративістики, а також при підготовці нових монографічних праць про творчість О. Кобилянської.

Апробація дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданнях кафедри української літератури Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича та кафедри української літератури Прикарпатського університету ім.В. Стефаника. Основні її теоретичні положення, а також практичні результати викладено в доповідях, виголошених на III Міжнародній історико-краєзнавчій науковій конференції, присвяченій 120-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, І995), на Всеукраїнських наукових конференціях «Леся Українка і національна ідея» (Острог, 1996) та «Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця XX століття», присвяченій 135-річчю з дня народження письменниці (Чернівці, І998). За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури (215 позицій); викладена на 164 сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано ступінь її опрацювання в науково-критичній літературі, визначено мету і завдання роботи, а також висвітлено ті методологічні критерії, на яких базується подальше дослідження. Тут вказується на важливість розкриття не лише контактно-генетичних зв'язків української літератури зі світовим літературним процесом, а й виявлення типологічних моментів спільності цього процесу, а також відмінностей, що зумовлюють національну своєрідність літератури.

Перший розділ - «Рецепція мотивів та образів світової літератури».

Розглядаючи основні форми і способи рецепції мотивів та образів світової літератури у творчості О. Кобилянської, дисертантка з'ясовує насамперед своєрідність їх осмислення українською письменницею. Адже О. Кобилянська активно послуговувалася не лише літературним досвідом своїх попередників та сучасників, а й традиційним матеріалом, зокрема міфологічними і фольклорними мотивами та образами. Отож, її творчість розглядається у контексті різноаспектних літературних явищ кінця XIX - початку XX ст.

Процес осягнення О. Кобилянською традиційних структур реалізується на кількох формально-змістових рівнях. Одним з них є заголовок твору. Адже саме заголовок містить у собі суттєве інформативно-смислове чи аксіологічне навантаження (приміром, «Юда», «Ніоба», «Мати Божа», «Апостол черні»).

Інший формально-змістовий рівень рецепції О. Кобилянською традиційного матеріалу полягає у прагненні письменниці виявити і художньо дослідити глибинні витоки сучасних їй процесів та катаклізмів через осмислення уже зафіксованих людством ситуацій і колізій (біблійний сюжет про Каїна і Авеля в повісті «Земля», образ сучасного їй Юди, античної Ніоби в однойменних творах).

Має місце у творчості О. Кобилянської й така форма рецепції традиційного сюжетно-образного матеріалу, як продовження або дописування сюжетної схеми («За готар»). У трансформованому вигляді авторка зберігає основні риси традиційної ситуації і мотивувань, що гарантують певну впізнаваність для читача (прообразом реальної Магдалени початку XX ст. могла бути біблійна Марія Магдалина). Адже важливою передумовою встановлення характеру переосмислення класичного матеріалу є якраз співвідношення традиційного й оригінально-авторського, до того ж сюжетно-композиційна структура твору базується на синтезі багатьох взаємодіючих традицій.

Чимала роль у творчості письменниці належить рецепції тих мотивів та образів, які виходять за рамки традиційних структур, але є характерними для культурного простору кінця ХІХ - початку ХХ ст.

На жаль, у сучасному українському літературознавстві не робилося спроб теоретично обґрунтувати цей важливий аспект творчості О. Кобилянської, хоча принагідні зауваги про зв'язки письменниці з європейською культурою висловлювалися ще її сучасниками О. Маковеєм, І. Франком, Лесею Українкою, а пізніше П. Филиповичем.

Керуючись передовсім історико-генетичним підходом до окремих творів О. Кобилянської, виявляємо використання письменницею переважно інтегральних форм рецепції (тобто сприйняття, осмислення «чужого» матеріалу здійснюється за принципом ототожнення). З-поміж них важлива роль належить ремінісценції - відчутному в літературному творі відгомону іншого літературного твору. Іншою формою рецепції, яка досить часто зустрічається у творах О. Кобилянської, є алюзія - художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу. Характерним для творчості письменниці є використання алюзії в заголовкові твору («Юда», «Мати Божа», «В неділю рано зілля копала…», «Ніоба» та ін.), а також у формі епіграфа. Не менш важливу роль з-поміж рецептивних форм відіграє стилізація (стилізоване наслідування), зразком якої у О. Кобилянської є поезія в прозі «Рожі».

Наявні у творах письменниці й різноманітні аналогії, типологічні збіги. Часто вони ставали об'єктом досліджень літературних критиків - сучасників О. Кобилянської. Зрозуміло, що не всі збіги та аналогії є наслідком тієї чи іншої літературної традиції. Адже переважно матеріалом для написання твору ставала конкретно-історична дійсність, факти реального життя. І хоча повість О. Кобилянської «Земля» цілком «вписується» в літературну традицію XIX - початку XX ст., де належне місце посіли твори О. Бальзака, Е. Золя, В. Реймонта, Б. Пруса, А. Чехова, І. Буніна та інших авторів, які зверталися до теми землі, усе ж поштовхом до написання повісті послужив факт братовбивства за землю. Але О. Кобилянська зуміла піднятися значно вище самого факту, узагальнюючи і переносячи його на карту загальнолюдських цінностей, і при цьому залишалася неповторною у змалюванні життя і побуту, звичаїв, традицій своєї «маленької Данії» - Буковини.

Умовно можна окреслити два підходи О. Кобилянської до використання так званого «чужого» матеріалу. Перший пов'язується з творами, де авторка активно послуговувалася цитатами улюблених письменників (Ф.Ніцше, Й.-В. Гете, Ф. Шпільгаген, Є.-П. Якобсен, Ю.Лі, Г. Гейне та ін). Ремінісценції, алюзії в цьому випадку мають відкритий характер, тобто використання певних образних, композиційних прийомів, окремих фраз є очевидним, а будь-які намагання приховати ті чи інші джерела - відсутні. Інший підхід до освоєння «чужого» матеріалу в О. Кобилянської пов'язаний з глибоким осмисленням культурних вартостей, співвіднесеністю їх з реальним життям, витворенням власних неоміфологічних світів. Характерною ознакою такого підходу є відмова авторки від дослівних цитувань. Ремінісценціям, як правило, притаманний прихований характер, а «чужий» матеріал сприймається на іншому, якісно новому рівні.

Найбільша кількість рецептивних моделей (мотив самотньої душі, мотиви туги, жебрацтва, покори, мотив верхів-долин та ін.) пов'язана з творчістю Ф.Ніцше, вони зреалізувалися переважно в ранніх творах О. Кобилянської («Людина», «Царівна», «Природа», «Він і вона» та ін.). Але особливе місце у витворенні художньої концепції світу письменниці належить мотиву верхів-долин, який тісно пов'язаний з багатьма мотивами та образами О. Кобилянської. Зі свідомою трансформацією філософської та художньої концепції Ф.Ніцше стикаємося, зокрема, в новелі «Під голим небом» (проблему «смерті Бога» допомогла письменниці зреалізувати метерлінківська концепція трагічного). Світ ідей німецького філософа дав поштовх до осмислення О. Кобилянською як окремих екзистенційних ситуацій, так і явищ культурного життя.

Спостерігається своєрідний підхід у сприйнятті письменницею творчості скандинавських авторів, зокрема Є.-П. Якобсена. Чи не найчастіше згадуваною «точкою дотику» О. Кобилянської та Є.-П. Якобсена є новела «Тут повинні би рожі стояти», про що висловлюється не лише авторка, а й персонажі її творів. Особливої уваги літературознавців, зокрема П. Филиповича, Л. Луціва, удостоїлася новела «Природа», яка, на їхню думку, була написана під впливом роману Є.-П. Якобсена «Марія Груббе». Але мотиви новели О. Кобилянської мають цілком відмінне вирішення, аніж у датського письменника.

У розділі робиться висновок про те, що сприйняття і засвоєння О. Кобилянською мотивів та образів світової літератури відбувалося в річищі найновіших естетичних та філософських віянь кінця XIX - початку ХХ ст. Послуговуючись у власній творчості різноманітними рецептивними формами, письменниця вдалася до глибокого синтезу власних життєвих спостережень та творчого досвіду своїх літературних попередників і сучасників. Світ образів української авторки засвідчує силу таланту О. Кобилянської, роль якої в літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. - першорядна.

У другому розділі - «Трансформація міфологічного сюжетно-образного матеріалу» - розглядається широко представлена у творах О. Кобилянської генетична група міфологічних мотивів та образів.

Суттєвою рисою міфопоетичного осмислення письменницею найдавніших культурних пластів (Біблія, антична література) слід вважати універсальність міфологічного мислення. Показово, що літературна епоха кінця XIX - початку ХХ ст. багата на варіанти переосмислення традиційних сюжетів та образів. Причиною того була не лише активна гносеологічна функція традиційного матеріалу, а насамперед виняткова гнучкість їх семантики, іноді накладання, взаємопроникнення кількох традиційних сюжетів і мотивів.

Щодо осягнення О. Кобилянською біблійного сюжетно-образного матеріалу, то тут виділяються два різноаспектні підходи. Перший реалізується на рівні медитативних роздумів про співчуття, любов до ближнього та інші категорії християнського світобачення, другий - на рівні образів і сюжету.

У реферованій роботі відзначається, що такі твори, як «Мати Божа», «Віщуни», «У св. Івана», «Думи старика», «Апостол черні», є лише певною мірою дотичними до проблеми трансформації біблійних мотивів та образів міфологічного походження. Їх можна потрактувати як крок до осмислення О. Кобилянською архетипних комплексів Каїна та Авеля («Земля»), Юди («Юда»), Ніоби («Ніоба»), де зв'язок між протообразом і протосюжетом тісніший. Звернення письменниці до постаті Матері Божої, як і до образу Христа, - це, насамперед, пошук духовних орієнтирів не лише героїв О. Кобилянської, а й самої авторки. Різноманітні алюзії, ремінісценції з Біблії служать яскравим свідченням свідомого освоєння О. Кобилянською міфологічного матеріалу.

Показовим у цьому плані є оповідання «Юда», де наявний факт персоніфікації традиційного образу. Звернення О. Кобилянської до образу Юди витримано в дусі часу, адже на зламі XIX-XX ст. він подається письменниками в реалістично-побутовому контексті, «заземлюється». Прикметно, що в оповіданні «Юда» присутній мотив грошей як своєрідний каталізатор зради. Особливість трансформації О. Кобилянською біблійної колізії про Юду полягає насамперед у дослідженні онтологічних, поведінкових і аксіологічних аспектів життя конкретної людини, яка волею обставин стає архетипною моделлю зрадника.

Винятковим твором у даному контексті є оповідання О. Кобилянської «За готар», погляд на яке з часу його написання і до сьогодні був однозначний. Тут відсутні традиційні канонічні характеристики, але асоціативно-символічний підтекст на тлі життєвої ситуації, описаної О. Кобилянською, дає певні підстави проводити паралель між героїнею оповідання «За готар» та образом євангельської Марії Магдалини. Щодо факту негідного вчинку священика, то у творі він відступає на другий план, хоча і є відправним пунктом у розвиткові подій.

З точки зору переосмислення біблійної тематики викликає закономірний інтерес (уже назвою), роман О. Кобилянської «Апостол черні». До проблеми апостольства авторка зверталася ще в «Думах старика» (1903), творі, що сприймається як біблійна настанова. Саме заповітом-посланням, своєрідним пророцтвом є новела «Думи старика», яка іноді випадала з поля зору дослідників творчості письменниці або удостоювалася меншої уваги, власне, через використання авторкою біблійної символіки. Тому є сенс, звертаючись до образу-мотиву апостола у творчості О. Кобилянської, розглядати новелу «Думи старика» в контексті роману «Апостол черні».

Про силу письменницького таланту О. Кобилянської свідчить повість «Земля», в якій авторка (як і в оповіданні «За готар») відмовляється від біблійної «топіки». Включаючи у структуру соціального міфа елементи християнської символіки, О. Кобилянська постає як митець, здатний відчувати архетипи й реалізовувати їх у власній творчості. На таку рису вказував свого часу К.-Г. Юнг, зауважуючи, що «той, хто мовить архетипами, глаголить ніби тисячею голосів, […] він підіймає зображуване ним зі світу однократного й перехідного у сферу вічного: при тому і свою особисту долю він підносить до загальнолюдської долі».

Трансформуючи традиційний міфологічний сюжет про Каїна і Авеля, О. Кобилянська залишилася вірною життєвим фактам, які лягли в основу повісті «Земля», але постановкою в ній етико-філософських проблем їй вдалося піднестися над реаліями життя. Характерним у цьому плані є використання ще одного традиційного мотиву - мотиву вічного скитання, який є ремінісценцією старозавітного мотиву прокляття Каїна. Сава водночас є носієм і «агасферівського комплексу» (А. Нямцу). Саме у другій (незавершеній) частині повісті спостерігаємо взаємопроникнення «каїнівського» та «агасферівського» архетипних комплексів у відтворенні поведінки Сави. «Агасферівський комплекс» виявляється не лише у приреченості безперестанку блукати світом, а насамперед у тому, що Сава не робить найменшого кроку до каяття чи спокути «нечуваного гріха». Він, як і персонаж християнської легенди пізнього західноєвропейського середньовіччя Агасфер, мовби очікує другого пришестя Христа, який зможе зняти з нього страшне тавро.

Аналогічний підхід авторки в осмисленні міфологічних структур спостерігається також у повісті «Ніоба». В інтерпретації давньогрецького сюжету про Ніобу важлива роль належить умовно-асоціативному підходу, що дозволив зосередити увагу не так на зовнішніх чинниках долі Ніоби, як на її внутрішньому світі. Модель античної культури виявилася для О. Кобилянської саме тим архетипом, який здатен охопити внутрішній драматизм, трагізм, суперечливість і динаміку окремих образів у рамках конкретно-історичної епохи кінця XIX - початку XX ст. Тому письменниця не обмежилася «чистою» моделлю міфа, вона «прив'язала» його до реалій своєї доби.

І хоча у творчому доробку О. Кобилянської повість «Ніоба» - єдиний твір, де вона трансформує античний міфологічний сюжет, є підстави говорити про витворення письменницею власного «заземленого» міфа, в якому вдалося органічно поєднати найархаїчніші пласти культури з внутрішнім світом сучасної їй людини. Для авторки «Ніоби» античний міф є основою «творчої лабораторії» (Дж. Кемпбелл). Своїм універсальним змістом міф поглиблює філософську основу твору. Важливим чинником у цьому плані є використання християнської міфологічної системи (дванадцять дітей - число апостолів, біблійна жінка Рут, посилання Зоні на XIII лист Св. апостола Павла до корінфійців та й, власне, епіграф до твору).

Дотичним до проблеми інтерпретації античних міфологічних мотивів та образів є оповідання О. Кобилянської «Місяць». Особлива увага відводиться з'ясуванню ролі образу місяця, який у багатьох творах письменниці стає символом-свідком («Земля», «В неділю рано зілля копала…», «Огрівай, сонце…», «Під голим небом» та ін.). Окрім того, тут з'ясовуються реально можливі шляхи освоєння О. Кобилянською античного сюжету про Івікових журавлів, який не знайшов широкого розповсюдження в європейських літературах кінця XIX - початку XX ст.

Особливість творчості О. Кобилянської в тому, що вона зуміла надати творчо переосмисленим структурам (образам та мотивам біблійної, античної міфології) співзвучного епосі змістового наповнення та ідейно-семантичного звучання. Адже конкретні екзистенційні ситуації, стани особистості, реалії життя набули у творах О. Кобилянської універсального онтологічного звучання.

Письменниця свідомо вдавалася до семантичної універсалізації подій і вчинків персонажів, тому мотиви та образи міфологічної генези в її літературному трактуванні наділені певною впізнаваністю. Важлива роль належить заголовкові твору, який є «мінімальним текстом, що виконує спеціальні прагматичні функції, регулює відношення письмового тексту до відсутнього контексту».

Увага авторки передусім зосереджувалася на національно-історичних та предметно-побутових реаліях, але в окремих творах О. Кобилянської («Земля», «Думи старика», «Юда», «За готар», «Ніоба») міфологічне тло набуває значення своєрідної матриці (вказівки на винятковість, неординарність окремої екзистенційної ситуації, вчинку, відчутна роль фатуму, що тяжіє над долями персонажів, тощо). Майже всі герої згаданих творів відчувають і розуміють власну приреченість, але не роблять жодного кроку (на відміну від персонажів ранніх творів О. Кобилянської), щоб побороти її. У цьому полягає особлива риса творчості письменниці, яка зуміла органічно поєднати у прозових полотнах багатий досвід світової культури з реаліями українського національного життя кінця XIX - початку XX ст., витворивши цим самим «власний рід епікуреїзму» (К. Гриневичева).

У третьому розділі - «Синтез національного і загальнокультурного у неофольклорній міфологізованій прозі (на матеріалі повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала…»)» - з'ясовуються механізми синтезу багатьох взаємодіючих традицій.

Потяг письменників до невичерпних пластів національної свідомості пояснюється не лише прагненням ще раз зафіксувати їх у світовій культурній традиції, а насамперед можливістю надати тим чи іншим образам, сюжетам загальнолюдської значущості, універсальності. Адже «кожен письменник, а особливо великий, не тільки застає готові національні традиції і продовжує їх, але й розвиває, створює їх нові елементи».

У повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала…» спостерігається різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву (легенда про Марію та Йосифа) і традиційного матеріалу літературного походження, який бере свій початок (за П. Филиповичем) від версії середньовічного роману про Трістана та Ізольду.

Дисертантка вважає, що твір О. Кобилянської - це майстерно вибудувана система художнього світу, де міфологічне тло є основою неофольклорного міфа, який покликаний розширити межі національної літератури. Адже саме у повісті «В неділю рано зілля копала…» набули своєрідного узагальнення використані О. Кобилянською в попередніх творах міфологеми гріха, долі, проблема внутрішнього роздвоєння людини.

Важливу роль у творі О. Кобилянської відіграє символіка кольорів (білий, червоний, чорний), почергова зміна пір року, символ зілля з-під «білого каменя», використання казкових прийомів, зокрема принципу трикратного повторення. У повісті «В неділю рано зілля копала…» згаданий принцип набув певного узагальнення, адже авторка зверталася до нього і в інших творах. Відомо, що числа - це один із найбільш поширених класів знаків, що зорієнтовані на якісно-кількісну оцінку, це елементи особливого числового коду, за допомогою якого описується світ, людина і сама система метаопису. Принцип трикратного повторення використовувався О. Кобилянською у ситуаціях, яким вона прагнула надати сакрального, «космізуючого» значення. З цим прийомом (у творі він строго локалізований) зустрічаємося і в оповіданні О. Кобилянської «Старі батьки» (1910), де головний герой мусить розгадати три загадки. Окремі епізоди, деталі повісті «В неділю рано зілля копала…» також пов'язані з українською казковою традицією, адже в генезі казки істотна роль належить деміфологізації часу і місця дії, переходу від строгої локалізації (там, де вона мала місце) подій до невизначеності казкового часу і місця дії.

У повісті мовби в одній часовій площині співіснують минуле, теперішнє і майбутнє. Власне, минуле проектується в майбутнє, бо воно визначене наперед тими подіями, які відбулися раніше. Теперішнє відіграє роль своєрідного містка між минулим і майбутнім.

Письменниця збагатила тло твору легендарно-міфологічним матеріалом (окрім згадуваної легенди про Марію та Йосифа, легенди про цвіт папороті, гірську смереку), персоніфікацією явищ природи (вітру цигани боялися більше, ніж гніву Божого; сонце, застелене пеленою туману, та ін.), елементами містики, що беруть початок у творчості О. Кобилянської з гуцульських повір'їв та від М. Метерлінка.

Отже, вибудувавши сюжет твору на основі фольклорних джерел, О. Кобилянська в повісті «В неділю рано зілля копала…» органічно синтезувала національний матеріал, окремі моменти з життя циганів (реальний і міфологічний пласти), християнську, а також світову літературну традицію, в основі якої - хлопець, що одночасно кохає двох дівчат. І хоча корені окремих образів твору - в народній пісні, вони осмислені авторкою відповідно до естетичних поглядів і етичних засад культури початку ХХ століття.

У Висновках зроблено загальні підсумки дослідження. Встановлено, що сприйняття та освоєння О. Кобилянською мотивів та образів світової літератури відбувалося в річищі найновіших естетичних та філософських віянь кінця ХІХ - початку ХХ ст. Письменниця, поряд з іншими своїми сучасниками, користувалася такими формами й структурами європейського творчого досвіду, як інтелектуалізована індивідуальна й культурна рефлексія, міфологічні форми неофольклоризму і символізму, елементи психоаналізу.

Послуговуючись у власній творчості різноманітними рецептивними формами (ремінісценція, алюзія, стилізація), О. Кобилянська вдалася до свідомої трансформації багатьох мотивів та образів світової літератури, зокрема міфологічного походження. Найбільша кількість рецептивних моделей пов'язана із творчістю Ф.Ніцше, а також М. Метерлінка, Є.-П. Якобсена та ін. Особливе місце відводиться епіграфу як різновиду алюзії, оскільки він допомагає встановленню рівня письменницької рецепції.

Виділяються такі формально-змістові рівні осмислення О. Кобилянською традиційного матеріалу міфологічного походження: 1) заголовок твору; 2) художнє дослідження глибинних витоків сучасних процесів і катаклізмів через осмислення уже зафіксованих людством ситуацій і колізій; 3) продовження або дописування сюжетної схеми.

Встановлено, що усі переосмислені авторкою мотиви та образи Біблії, сюжети античної міфології творять цілісну неоміфологічну модель бачення світу і людини в ньому. З-поміж різноманітних способів осучаснення традиційного матеріалу О. Кобилянська обрала той, що полягає у підключенні традиційної структури до національно-історичного матеріалу.

Зразком синтезу національного і загальнокультурного є повість «В неділю рано зілля копала…», де наявна різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву і традиційного матеріалу літературного походження. Встановлено, що повість О. Кобилянської є передусім яскравим неоміфом, глибинні рівні якого нема сенсу розглядати як рецептивні моделі, оскільки тут стикаємося з якісно відмінним засвоєнням традиційного матеріалу, аніж це маємо в інших творах письменниці.

У повісті «В неділю рано зілля копала…» набрали своєрідного узагальнення міфологеми долі, гріха, кари, проблема внутрішнього роздвоєння людини. Саме вони є своєрідними ланками, які пов'язують у єдине ціле окремі культурні світи О. Кобилянської, забезпечуючи їх оригінальне вирішення в рамках модерністського освоєння традицій.

Особливість творчості О. Кобилянської в тому, що вона зуміла надати творчо переосмисленим мотивам та образам співзвучне своїй епосі змістове наповнення та ідейно-семантичне звучання. Конкретні екзистенційні ситуації, стани особистості, реалії життя набули у творах письменниці універсального онтологічного звучання.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора

Із спостережень над трансформацією біблійних мотивів та образів у творчості О. Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 1997. - Вип.13. - С. 42-48.

Проблема національної зради та валленродизму у творчості Лесі Українки та Ольги Кобилянської // Леся Українка і національна ідея: Збірник наукових праць. - К.: Вид-во ім.О. Теліги, 1997. - С. 108-114.

Повість О. Кобилянської «Ніоба»: своєрідність інтерпретації міфологічного сюжету // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 1998. - Вип. 34. - С. 9-14.

Концепція трагічного у новелі О. Кобилянської «Під голим небом» // Проблеми літературної традиції: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 1998. - С. 35-39.

Форми і способи рецепції мотивів та образів світової літератури у творчості О. Кобилянської // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.» (до 135-річчя від дня народження письменниці. 8-9 жовтня 1998 р.). - Ч.І: Літературознавство. - Чернівці, 1999. - С. 166-172.

С. Окуневська в житті і творчості О. Кобилянської // Матеріали ІІІ Міжнародної історико-краєзнавчої наукової конференції, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету. 29 вересня - 1 жовтня 1995 р. - Чернівці: Рута, 1995. - С. 122-124. (Співавтор - О.Івасюк. Дисертанту належать ідея, теоретичні засади та висновки).

Размещено на Allbest.ru