Рання творчість А. Головка. Особливості стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

ддисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Рання творчість А. Головка. Особливості стилю

Богуцька Надія Степанівна

10.01.01 - українська література

УДК 883.3.09:8.015

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кам'янець-Подільському державному педагогічному університеті.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Кудрявцев Михайло Григорович,

Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет,

кафедра української літератури, професор.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Семенюк Григорій Фокович,

Київський університет ім. Тараса Шевченка,

кафедра історії української літератури,

професор;

кандидат філологічних наук, доцент

Сіпака Галина Іванівна,

Волинський державний педагогічний університет,

кафедра історії української літератури та теорії літератури,

доцент.

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет, кафедра української літератури, м. Тернопіль.

Захист відбудеться "6" жовтня 1999 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 Київського університету ім. Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ - 17, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ - 33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "4" вересня 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Ф. Дунаєвська.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. А. Головко починав писати у складний, визначальний час. То був період вироблення й утвердження (i заперечення) шляхів i способів художнього відтворення життя. Розв'язувалась, зокрема, проблема ставлення до класичної спадщини, тривали активні пошуки нових форм вираження. З життя й літератури пішов цілий ряд визначних: письменників минулого, i їхнє місце масово заповнювали молоді й дуже різні таланти. Йшлося про форми, жанри, стилі, співвідношення різних напрямів в українській літературi загалом i прозі - зокрема. Народницький реалізм - i новiтнi погляди на мистецтво слова, просвітянство - i модернізм у його найрiзноманiтнiших проявах, лiричнi, iмпресiонiстичнi форми, романтизм, натуралізм.

Все це помiтно впливало на формування стилю раннього А. Головка.

Критика помітила Андрія Головка з перших його виступів. Його ім'я згадується в оглядах прози першої половини 20-х років, у збірниках, рецензіях, оглядах Я. Мамонтова, М. Зерова, I. Капустянського, М. Марусика, В. Коряка, О. Бiлецького, Б. Коваленка, назвемо й перші детальні рецензії К. Довганя та М. Доленга на збірку "Можу" в "Житті й революції" (1926, ь 7) та "Культурі й побуті" (1926, ь 28). Перші окремі праці про життя й творчість письменника - Г. Майфет. "Андрій Головко" (нарис у ж. "Плужанин", 1927, ь 7), В. Зауць. "Андрій Головко. Популярний критичний нарис" (X., "Український робітник", 1929), Н. Скляров. "А.В. Головко"(X., "Радянська школа", 1931). Перед війною опубліковано нарис Я. Новака (1940), після війни - книжки О. Килимника (1949, 1954), Б. Шнайдера (1958), М. Пасiчник i К. Фролової (1967), П. Орлика (1986).

Рiзнi сторони життя й творчості письменника розкривали впродовж чотирьох повоєнних десятиліть у своїх статтях, передмовах, книгах Л. Новиченко, С. Крижанiвський, Л. Коваленко, В. Пiвтораднi, Ю. Кобилецький, М. Левченко, К. Ходосов, П. Кононенко, М. Пархоменко, О. Ковальчук, В. Лета, В. Мельник. Певна річ, тою чи іншою мірою про творчість широко знаного прозаїка йдеться у численних дослідженнях, зокрема дисертаційних, з різних проблем новітньої української літератури. Свій внесок у "головкознавство" зробила й письменницька критика (О. Гончар, I. Сенченко, Ю. Смолич, П. Загребельний, О. Сизоненко та iн.). Предметом уваги авторів ряду ґрунтовних досліджень в останні роки стала загальна естетична атмосфера початку століття.

Однак, i сама творчість письменника, i трактування її - все як продукт свого часу потребує перегляду, нових пiдходiв i тлумачень.

По-перше, чимало з праць минулих часів позначено спрощеністю, заiдеологiзованим підходом до художніх явищ, що розглядаються переважно як iлюстрацiя до суспільних проблем. По-друге, в творчості й житті самого А. Головка, попри велику кiлькiсть розвідок, написаних за сiм десятиліть, залишається ряд рис, особливостей, штрихів, нюансів, або зовсім не висвітлених дослідниками, або ж таких, що чекають більшої уваги.

За нових обставин наукове прочитання творчості, й зокрема раннього, початкового періоду шляху письменника, набуває, поза всяким сумнівом, особливого значення. Багато може дати, наприклад, простеження текстів творів у різних виданнях, що виявляє зовсім не другорядні за змістом i симптоматичні за коренями й наслідками моменти - i для письменника, i для літератури загалом.

Та справа не лише в нових даних - важливим є пiдхiд до проблеми. Відкрилася можливість максимального наближення до справжньої об'єктивності, осягнення реального стану речей без кон'юнктурних упереджень, заданості. Незаангажованість, розкутість сучасної літературної науки дають можливість дослідникам простежувати літературний процес, творчість окремих письменників з погляду саме художності, естетичних критеріїв. Як приклад можна назвати " Iсторiю української літератури XX століття" у 2 книгах (За ред. чл.-кор. НАН України В.Г. Дончика), низку нових пiдручникiв, праці М. Жулинського, А. Погрiбного, М. Наєнка, С. Андрусiв, Т. Гундорової, С. Павличко, В. Панченка, Г. Клочека, В. Фащенка, I. Семенюка, А. Ткаченка, М. Дем'янiвської, О. Ковальчука та iн., зокрема й туєю чи іншою мірою про А. Головка - В. Агеєвої ("Українська iмпресiонiстична проза", 1994) та Г. Сiпаки ("Особенности лирико-импрессионистической стилевой системы ранних произведений А. Головко в контексте развития украинской прозы первой половины 20-х годов." - Дисертацiя, 1990).

I все ж i на сьогодні у ранній прозі А. Головка ще залишаються окремі конкретні принципові питання, надто стильові, що чекають поглибленого наукового висвітлення. На це вказують i самі дослідники (В. Лета, В. Агеєва). Серед цих питань - спiввiдношення позиції автора i героїв у процесі розгортання сюжетних подій, мова творів А. Головка, зокрема мова автора i персонажів, ліризм - iмпресiонiзм, їхнє виявлення в характерах, нарешті, уваги ще чекає місце створеного письменником у складному багатоголоссі явищ літературного процесу свого часу, різних напрямів i стилів.

Об'єкт уваги, предмет дослідження - ранній період життя й творчості А. Головка. Походження, умови формування характеру, витоки своєрідного художнього світу прозаїка - обставини, в яких він ріс, формувався, перші твори, де найвиразніше проявився художній світогляд, його стиль.

Мета нашого дослідження: спираючись як на вiдомi, так i на ще гаразд не помiченi чи сумнівно трактовані матеріали, поєднавши вже зафіксоване наукою з новими й замовчуваними фактами, прагнучи бодай зрозуміти, якщо не виправдати, взаємовиключне, несумісне, вкрай суперечливе в бiографiї письменника, йдучи вiд рис людського характеру до художнього світу А. Головка, окреслити з найбільш можливою повнотою цей художній світ (кладучи в основу хрестоматійне твердження: "Стиль - це людина").

Є рiзнi напрямки аналізу: захоплення передовсім загальною картиною літературного процесу, акцентацiя на рухові ідей i стильових тенденцій (при певному вiдсуненнi на другий план особистості письменника) i, з іншого боку, зосередження уваги на iндивiдуальному творчому свiтовi без достатнього вписування його в ближчий чи дальший літературний контекст. Звичайно найплiднiшим є уникнення крайнощів i освоєння й засвоєння всіх iсторико-лiтературних шляхів. За всіх обставин належна увага має приділятися творцю, особистості, iндивiдуальному талантові.

Отже, розглядаючи стильові особливості ранньої прози А. Головка, ставимо завдання: проаналізувати умови, обставини, що визначили А. Головка як письменника, виявити в творах цього періоду питоме, органічне й випадкове, привнесене, штучне; зіставити рiзноредакцiї: суть, наслідки редагувань, змін, нерідко - радикальних; заглибитись в місце стильових пошуків письменника в літературному процесі першої половини 20-х років.

У процесі аналізу йдемо за текстами, при чому первісними, де автор поставав сам собою, прагнемо не розділяти, а органічно зв'язувати, поєднувати світи - автора i його образів, як це було насправді, осягати природу стилю. Виходимо з сьогоднішнього розуміння поняття: "стиль - це конкретна модифiкацiя загальних законів поетики, її ресурсів, чинників насамперед художньої форми - в iндивiдуалiзованiй чи стандартизованій "одежі слова" (А. Ткаченко).

Як бачимо, форма - насамперед. Однак не виключається i зміст, який тільки вульгаризовані методики трактують у вiдривi вiд форми. Стиль аналізуємо на основі мiкропоетики окремих творів. Все це визначає особистий внесок здобувача.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вище згаданих лiтературознавцiв, відомих учених й вироблені дотеперішньою літературною наукою традиційно усталені iсторико-порiвняльний, естетичний, бiографiчний способи прочитання й аналізу текстів, утверджуванi нині нові погляди на літературу. Власне бачення проблеми проявляється в самому пiдходi до оцінки постаті письменника й створеного ним, увазі до текстів, рiзноредакцiй, у прагненні максимально заглибитись у природу образів, їхніх джерел i художньої специфіки, особливостей поетики в цілому. Без нього неможливо визначити характерні риси стилю А. Головка та його місце на "стильовій карті" української літератури. Окремі, багато в чому визначальні, моменти життя, обставини, в яких формувався вiн як людина i художник слова, тобто той бiографiчний матеріал, що разом з історичним складає основу, на якій постали ранні оповідання й повiстi прозаїка, мають першорядне значення для розуміння стилю А. Головка. Бiографiя i рання проза письменника органічно взаємопереплетенi й взаємозалежні. Це простежується в цілому ряді фактів Головкової бiографiї, до трагічних включно - що часом співпадають настроями i вчинками героїв, проявляються в багатьох структурних елементах творiв. I завдання дослідження - максимально глибше осягнути справжність цього образного світу.

У розкритті "автобiографiзму" не лише художньо-змiстових, а й художньо-стильових засад ранньої прози А. Головка й полягає наукова новизна дисертації.

Практичне значення роботи. Результати дослідження допоможуть у об'єктивному висвiтленнi всього творчого набутку відомого письменника, сприятимуть дальшому звільненню його вiд звужених, замкнутих i, відтак, спрощених оцінок. Стануть корисним матеріалом у процесі вивчення життя й творчості А. Головка в навчальних закладах, поглибленому розумінню літературного процесу 20-х років в цілому.

Апробація роботи. Дисертація обговорена й схвалена на засiданнi кафедри української літератури Кам'янець-Подiльського державного педагогічного університету, у вiддiленнi фiлологiї АН вищої школи України. У виступі на другій Всеукраїнській науковій конференції "Шевченко i Поділля" (травень 1999 р.).

Результати наукових досліджень вiдображенi в сімох публiкацiях (брошура, журнали та збірники).

Структура роботи. Дисертація складається зi вступу, чотирьох роздiлiв i висновків. Обсяг роботи - 156 сторінок.

1. ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

головко письменник червоний роман

У вступній частині обґрунтовується актуальність дослідження, подається огляд літератури з означеної теми i, вiдповiдно, наголошується на тому новому, що вноситься даною роботою, окреслюється й проблематика роботи.

У першому роздiлi "Автобiографiчне й історичне в ранній прозі А. Головка" мова йде про походження А. Головка, iсторичнi й лiтературнi обставини, в яких формувався він як художник слова, що багато в чому визначило стиль його ранніх творів. Це, насамперед, автобiографiчнiсть, що виразно відчутна в ранніх оповіданнях i повістях ("Зелені серцем", "Пилипко", "Червона хустина") i по-різному забарвлює сприймання світу, реакцію на події, персонажів, проявляється в проблемі автор - герой ("Можу", "Червоний роман"), в авторській мові та діалогах ("Пасинки степу"), в образах дітей.

Слід вiдмiтити, що автобiографiчнiсть творів А. Головка - то дуже складна й неоднозначна річ. Iнодi вона трактується як злиття автобiографiчного елементу з бiографiями незаможників (В. Пiвтораднi). Твердження це, звичайно, вимагав певного застереження. Що ж до сцен в "Плузі", на лiтературнiй вечiрцi ("Зелені серцем") - це так. Вона, ця автобiографiчнiсть, в самій обстановці на "понеділку", в іменах, назвах чи натяках на імена (В. Сосюра, П. Тичина, С. Пилипенко, Остап Вишня). В баченні світу головним героєм повiстi "Зелені серцем" Яшком Iщенком. В "Пилипку" - у сцені приходу до хати непрошених гостей. I значно складніша - в "Можу" та "Червоному романi", де йдеться про глибини психології, сприймання світу, поведінки, проблему автора й героїв.

По-своєму проблема ускладнювалась в творенні письменником хрестоматійних творів про дітей, де схрещувалось традиційне, спрощено нове - i справді нове для української літератури (реалiзм-iмпресiонiзм).

У другому роздiлi "Повiстi "Можу" та "Червоний роман". Образ автора й образ героя" мова йде про початок творчого шляху А. Головка, де iндивiдуальне й загальне конкретизувалися в художніх образах повістей, відбилися в самій художньостильовiй тканині.

У бурхливому вирі лiтературно-мистецьких уподобань, пошуків, зіткнень i здійснень початку 20-х років вирізняються кілька моментів, що в них i ними визначалось місце письменника. З-поміж шляхів i засобів художнього осмислення епохи виділяються два: розвиток усталених прийомів класичної спадщини в нових умовах та активні пошуки нових форм художнього відображення (й розуміння) епохи.

Саме тут схрещувалися позиції, тенденції, зближення й розходження, успіхи й невдачі, схвалення й заперечення творців літератури. Сьогодні вже досить ґрунтовно досліджено розмаїтість художньо-стильових розгалужень тих років, але в тогочасний дiйсностi позиції, життєві й художні, поставали нерідко полярно: революцiйне-реакцiйне, громадське-особисте, колективiзм-iндивiдуалiзм, просвiтянство-авангардизм, традицiйнiсть-експериментаторство, реалiзм-романтизм. Це впливало i на характер літературного розвитку, дiяльнiсть літературних органiзацiй, дискусій тих літ.

А на iндивiдуальному творчому рiвнi виявлялося ще складніше, бо зачіпало примхливу сферу людської психології, пропонувало нові виміри в давній проблемі героя часу.

Як прозаїк, А. Головко після публiкацiй окремих уривків та новел-мiнiатюр починається повістю "Можу" (1922). В центрі уваги тут - безнадійно хворий учасник громадянської війни Гордій, що після госпіталю повертається додому в рідне село. Навколо весна, а жити залишилось в кращому випадку до осені: в своїх грудях носить невиліковну хворобу - сухоти. Герой про це знає, свою приреченість він усвідомлює повністю. Ситуація, таким чином, з найгостріших i в ній письменник береться простежити внутрiшнi переживання, складну психологію людини.

Зародок мотиву помічаємо в "Сулемі землi!" (1922): спадково нездоровий батько отруює хвору дитину, "щоб не засмічувати людськість". Критика загалом засудила "Можу" - як "копирсання в хворій психiцi", як утвердження права на самогубство i т.д. I схвалила - як заперечення "фiлософiї зради" В. Винниченка (О. Килимник), мотивів "Остапа Шаптали" В. Пiдмогильного (В. Пiвтораднi). Все це так. Але - лише певною мірою, не береться до уваги ще дещо досить істотне.

Органiзацiйно належачи до "Плугу", А. Головко безпосередньо участі в суперечках, дискусіях не брав. Свою позицію, своє художнє бачення життя втілював у творах, полемізував, заперечував (чи, навпаки, єднався з життєво - настроєво iдеологiчним мистецьким річищем) художніми картинами, характерами. При тому в цих характерах значною мірою був сам. У житті, поведiнцi Гордія багато чого з пережитого самим письменником. Близькість автора й героя головним чином внутрішня, психологічна, i це - помітна риса загальної атмосфери цієї повiстi i деяких інших творів А. Головка. В повiстi порушуються проблеми, характерні для часу, для літератури тих років i для самого автора (сiмейнi взаємини i відома драма життя А. Головка). Він доводить, що може. А перший його драматичний твір носив назву "Хочу!". Хочу - i можу! Ці моральні імперативи поставали в ряді творів різних жанрів Головкових сучасників ("Хочу" - звучить i в повiстi "Остап Шаптала" В. Пiдмогильного) i поставали в самому житті. I герої А. Головка стоять перед ними. Спостерігаючи навколишні трагедії, голод, Гордієва подруга Христя скрушно констатує: "Тисячі лат живе людськість, а й досі не змiцнiла як слід" (i тут не можна не чути голосу автора).

Письменник прагне заперечити пасивність, iнертнiсть як одну з найiстотнiших причин дисгармонії в свiтi, в особистому житті людини. Пострілом героя в себе ("Можу!") автор заявляє своє нове бачення світу, свій особливий погляд на можливості й межі поведінки людини. Зазначимо: для популярного в 20-тi роки Ніцше самогубство - найвищий акт волевиявлення особи; простежується тут дотичнiсть i до модерністських тенденцій в художній творчості. Самогубство було не таким уже й рiдкiсним актом в українській прозі тих років (Зоська в "Мiстi" В. Пiдмогильного та iн.). А. Головко i назвою повiстi, i вчинком Гордія наголошує - в стилі поетики iмпресiонiзму - на вольовому началі, що об'єднує автора й героя.

Повість "Можу" можна порівняти з розчином, у якому бродять елементи мотивів i образів майбутніх творів самого А. Головка й прози 20-х років узагалі. В ній схрещувались, сплавлялись i традиційне (українське етнографiчно-реалiстично-побутове) i новітнє, модерне - в фiлософiї, естетиці, мистецтві слова. Перше було більш внутрiшнiм, друге - більш зовнiшнiм, їхній синтез відбивав складності доби й особистої долі автора, особливості його таланту.

Прикметною частиною художнього (як i реального) свiту часу i вираженням глибоко особистого, авторового є повість А. Головка "Червоний роман" (1922) - починаючи вiд домінантного кольору епохи до кольору конкретних деталей, що оточували автора. Я i ТИ - двоєдина суть людини часу, яка йде "крученим шляхом" (як потім прозаїк назве оповідання). Маємо i тут, як i в інших творах, характерне для А. Головка-художника поєднання поетично-символiчного й конкретно-реалiстичного.

Письменник, співпереживаючи, простежує, як ідуть життям, шукають i знаходять своє місце в поворотах iсторiї обранi ним рiзнi герої. Прозоро-осяйний (Я), з його сонячним внутрiшнiм світом, високими помислами, з гарячим серцем, що залишає на снігу іскри крові, з його романтично сонячним баченням світу i поглядом у безконечність прекрасного. В ньому не лише сучасне й майбутнє. В ньому, з ним - трагічне й героїчне минуле, про яке він розповідає ТИ ("I була спершу вільна земля i вiльнi люди...") i яке бачить в могилах на обрії, в шелестi тирси, в мотиві пiснi козацької, на полотнах Репiна i Пимоненка... З цього боку - та й не лише з цього - Я - попередник матері Катрі, тут проглядаються джерела образу головної героїні одного з наступних найбільших творів прозаїка. Коріння образів, картин i всієї поетики дитячого світу, до якого органічно тягнувся автор i що помітне в оповіданнях про дітей. I постать конкретна, з її вузькопрактичним, грубо матеріальним підходом до життя, постать, яка повинна пройти через жорстокі випробування, щоб можна було сподіватись в ній просвiтлiння (ТИ). Те, що нуртувало в авторові i чого він пристрасно прагнув позбутись.

Перед читачем постійно - голос, внутрiшнiй свiт Я. Ти - майже всюди в сприйманні першого, лише - в діях. У ньому сприйманні й оцінках Я злютовується поетичне, пiднесено-закличне, й гостро драматичне, трагічне, що характерне для манери експресiонiзму.

Показовим тут є й образ жiнки-революцiонерки, яка постає в подвійному сприйманні: очима Я i Ти. Тут вловлюються iнтонацiї жінки з творів М. Коцюбинського. I жінки в модернiстичнiй літературi загалом - як світлої мрії. Герої В. Винниченка шукають дивну Білу Шапочку з казки. В А. Головка подібне бачимо i в автобiографiї, i в інших творах. I це - не окремі випадкові епізоди чи образи, а сутня риса художньої концепції автора i, вiдповiдно, стилю.

I дальша творчiсть письменника - то вдивляння у внутрішню суть i протиборство "Я" i "ТИ" з посиленням уваги саме до першого. Стиль повiстi вiдповiдно характеризується поєднанням різних елементів - романтизму, iмпресiонiзму та реалізму, що в окремих випадках переходить у грубий натуралізм.

Джерела цього вбачаємо в особливостях самої епохи з її суперечностями й перенесенням на папір внутрішнього Я самого автора з його власними суперечностями, зіткнення плоті й душі. На ці зіткнення, та ще в вибухово-замкнутiй психiцi, за обставин бурхливого зовнішнього середовища накладалося, не могло не накластися, кореневе - грунт української класики i впливали, що теж помітно, віяння європейського модерну. До речі, імена Я-ТИ засвідчують те, що А. Головко, як i модерністи, в стильовому засобі добору імен (чи двоєдиності одного) вбачав додатковий емоцiйно-психологiчний фактор визначення особистості.

Повiстi "Можу" й "Червоний роман" - то шляхи становлення, пошуки письменника. В цих пошуках - i сам автор i його герой. Вони розходяться, роздвоюються i в той же час становлять єдність - художній світ, в якому постають письменник i його сучасники, його епоха.

У третьому роздiлi "Пасинки степу" та "Зелені серцем" (Авторська мова та дiалогiчна мова)" продовжується аналіз наступних повістей прозаїка.

У попередніх двох йшлося про органічно близьке авторові : про драму суспільного й психологічного, про зіткнення, випробування - i їх відображення в душі людини. Пасинки степу, наймити й зелені серцем юнаки та дівчата, що входили в життя й займали своє місце в новому свiтi то вже наступний період i трохи молодший герой - i віком, i становищем. Відображаються минуле, що переживало злам - болісний, драматичний перехід до незвіданого нового - i учасники творення цього нового, що "звідували" його. Те, що для перших було за горизонтом, для других - буденність. Тут віддаль мiж автором i героєм більша. Близькість їх у першій повiстi - "Пасинки степу" переважно візуальна, в другій - "Зелені серцем" - ситуаційна (герой - майбутній письменник, плужанин, вчиться в мiстi).

Згадані особливості помітно проявлялись у глибині правди, психологічного проникнення в аспекті автор - герой, у спектрі настроїв. Це виразно позначилось i на таких елементах стилю А. Головка, як авторська мова i діалоги.

У першій повiстi автор загалом стоїть осторонь. Світ, життя, події, люди постають у сприйманні героїв, зокрема наймита Прокопа, його психології, його мові. Своє відсторонення автор iнодi виділяє, підкреслює лексикою з лапками, дужками. Тут наявні рiзнi вiдтiнки - схвалення, проста констатація чи й усмішка, iронiя: "біля "панських ставків", парубок той "пiтушився", "(про молоді лiта беззубим ротом)".

В окремих випадках наратор - органічно з героєм. Це коли йдеться про вічне - буйний степ чи - про омріяну, чарівну фею iз дiйсностi-казки. Тут те, що характерне саме для стилю прозаїка й постає в його образних картинах час вiд часу. Перед Прокопом знову з'являється вона. Знову, як перед Я в "Червоному романi" - незнайомка. На цей раз "сорочка на ній - латка на латці". Зате очі - "ой, чи глянув хто коли йому отак ув очі, як вона глянула?" Саме "іскровий" момент: її очі - зближує автора й героя.

З художньо-стильового боку повiсть мірою заглиблення в психологію героя в ряді моментів своєрiднiстю i загальним рівнем поступається місцем іншим творам письменника цих років.

До перших зразків "урбаністичної" прози належить повість Андрія Головка "Зелені серцем".

Радiснi мрії, свiтлi поривання, бажання оволодіти наукою, життям, стати кимось - так був обарвлений психологічний світ героїв, а контекст - навколишня дiйснiсть - містив інший, протилежний, тьмяний колорит. Контрастна взаємопов'язаність світу героя i його контексту була однією з характерних прикмет художнього світу раннього Головка, що не могло не відбитися на його стильових особливостях.

Герої А. Головка не лише працюють, а й вчаться, входять у коло творчої молоді, письменницьке середовище i самі прагнуть цей світ художньо відтворювати. Таким є центральний герой повiстi лiтератор-початкiвець Яшко Iщенко. Саме в цьому - близькість автора й героя, автобiографiчнiсть, що проявляється в сценах у "Плузі", на лiтературнiй вечiрцi, в обстановці на понеділках, в іменах названих чи натяках на них, у численних деталях.

У стильовому плані це простежується в авторській мові та мові героя. Тут i розмаїття барв у сприйманні Яшком навколишнього світу, i найрiзноманiтнiшi вiдтiнки (вiд нiжностi до iронiї) в діалогах дійових осіб, i ставлення до речей, в якому засвідчує себе творча природа, художній хист (автора й героя) тощо.

У контексті стильових концепцій 20-х років виразно окреслюється місце А. Головка. М. Хвильовий - напружено-рвiйний; Г. Косинка - традиційний мрійник в епоху нових протистоянь; В. Пiдмогильний - критично-iронiчний; О. Копиленко - експансивний, нерівний, неврівноважений; Петро Панч - усміхнений.

А. Головко - стримано глибокий, зміст його пристрасті, його стилю - вразливість i чуйність, дисциплiнованi силою волі. I вириваються вони на поверхню не прямо, різко, відкрито, як, скажімо, у О. Копиленка, а посередньо. Це внутрішнє вирування пристрастей проявилося i у відзначених дослідниками своєрідних "внутрiшнiх ремарках", що є однією з істотних особливостей авторської мови А. Головка.

"Зелені серцем" звертають на себе увагу ще одним штрихом. В них - блискітка істотної, принципової для української літератури загалом i цих років зокрема проблеми міста й села.

Сам А. Головко певною мірою "під стріхою" залишається навіть в "Артемі Гармаші", до кінця свого творчого життя. I в діалогах героїв "Зелених серцем" лексика, стиль мови - вiд села.

У четвертому роздiлi "Пилипко", "Червона хустина" та iншi новели з ранньої прози А. Головка (Лiрико-iмпресiонiстичний стиль)" аналізується стиль творів А. Головка про дітей. Місце їх по-справжньому постає в свiтлi тих обставин, що характеризували цю гiлку нашої літератури в першій половині та середині двадцятих років: українська дитяча література в цю пору особливих здобутків не мала.

У складних, повних експресiй, обставинах створював А. Головко свої образи дітей. Перше, що впадає в око при знайомстві з ними - багато в чому інший, ніж у бiльшостi повістей, стиль розповiдi. Автор той же - i в чомусь інший. Хочу - можу - крізь біль. Я-ТИ - нуртування, спiвiснування зоряного, світлого - i дріб'язкового, натуралістичного. Пасинки, що мріють стати хазяїнами степу - більше рожеві тiнi, аніж живі реальні характери. Тут же - трагічна реальність, просвічена до найменших деталей, зафіксована точним пензлем. Біль - але на світлому тлі, просвітлений біль.

В основі оповідання "Пилипко" лежить відомий епізод: хлопчик, ризикуючи життям, повідомляв повстанців про прихід в рідне село нiмцiв i гайдамаків, знущання над селянами i цим рятує багатьох вiд дальших катувань i смерті. Звертає на себе увагу те, що, як засвідчує сам письменник в "Автобiографiї", дуже подібне до сцени приходу попрошених гостей у хату Пилипкових батьків він пережив сам у 1905 році. Там він, семилiтнiй хлопчик, був присутній як стороння особа - "буржуйченя" - своїм походженням, матеріально, а симпатіями, духовно i всім свідомим життям - з біднотою. В цьому - одна з особливостей хрестоматійного "Пилинка". Сині волошки, бiлявi житні колоски не випадково проходять текст наскрізь, вбирають в себе i на себе, цементують увесь твір. В них - краса, сила, життєвість джерельно людського, природного в його найчистішому стані, що зіштовхується з анти людським, чужим i невблаганним. I в цьому - i головна суть трагедії, i зміст твору, особливість стилю.

У "Пилипку" перед читачем - епізод, спалах, в якому знак часу. I неповторність манери А. Головка. Автор уважно, вдаючись до стильових засобів iмпресiонiзму, фіксує найтонші деталі всього, що оточує пiдлiтка. Це стосується насамперед самого хлопчика (звуки, кольори, запахи, настрої, волошки, житні колоски, кров).

Значно складніша ситуація в "Червоній хустині" - при тому з багатьох боків. Так, повелося вважати, що "Червона хустина" (як i "Червона зима" В. Сосюри й червонi визначення й назви в творах різних жанрів різних авторів) - то заперечення інших кольорів i мотивів - синіх, блакитних, голубих, зелених. Це - лише частка істини. Звичайно, А. Головко підкреслював полемiчнiсть образу (кольору). Та є ще дещо досить істотне. Червоний колір - то кров дитини, кров людини загалом. Водночас то й пелюстка рожі, то й колір червоної китайки, тобто образи, взяті з природи як такі i вiд національного характеру, вiд світу, що йде з вiкiв й визначає мораль, психологію української людини. Це генетично загальне й глибинно-iндивiдуальне; тут поєднано соціальне, національне, психологічне. Все воно для автора - не привнесене, воно органічне в ньому, - є виявом його "iмпресiонiстичного" єства, це елемент "кольорового психологізму" його малюнка. При тому занурене в загальне багаторічну багатомільйонну кров, боротьбу. Тут відбито й особисто авторове: конфлікти його душі, фiзичнi й духовні смаки й рани. Все, що привело письменника до трагедії, до крові сімейної, що i в деталях збіглося з написаним (i навіть - у часі). Це відчуження в сім'ї, як явище для реалізму виключне, має корені життєві в реаліях i в мистецтві слова йде в течії iмпресiонiзму.

Тут - корінь i крона стилю письменника, зокрема в оповіданнях про Пилипка й Оксану. Перед нами - дальше заглиблення прозаїка в нові суспiльно-психологiчнi шари, що відразу й виразно позначилося на характері конфліктних лiнiй, протистоянь, зіткнень. Як i природа, життя постає перед Оксаною в безконечних виявах-проявах - iмпресiях найрiзноманiтнiшого пошибу. Тут злютовано соціальне й національне, історичне й сучасне, конкретні реалії й вiдтiнки. Це - частка всезагального конфлікту, великого протистояння, що охопило народ, країну. Тут у кожного - свої характер, позиція, поведінка, "стиль життя".

I письменник уважно фіксує - життєво-людськi прояви, штрихи зовнiшностi, психології, настроїв, поведінки героїв (в рудих батькових усах - "усмішка гадючкою").

Безконечна в своїх барвах за змістом i формою постає в оповiданнi природа. Автор не просто фіксує те, що перед очима - він шукає, роздумує ("либонь"), приглядається, захоплюється ("Така то хустина!") - i до цього ж запрошує читача. I це його бачення зумовлює i манеру розповiдi, стиль. В оповiданнi відтворено iмпресiї найрiзноманiтнiшого спектру - кольорова, звукові, настроєві. Тут i особливості бачення національного. Перед нами не просто особливий художній світ. То - Україна. В кожній деталі - i в творі загалом. Це прямо засвідчує й епіграф: "... козаченька вбито..." Розчиненiсть людини в природі й природи в людині, їхня органічна нерозривність - одна з найiстотнiших рис українського народного мислення, народного мистецтва буквально всіх видiв i жанрів, зокрема - фольклору, пiснi.

У "Пилипку" в центрi уваги - подвиг хлопчика. Тут автор уважно об'єктивно фiксує дiї героя. Вiн - збоку, але все "контролює", все - до найдрiбнiших деталей - помiчає. У "Червонiй хустинi" - драма дитини, дiвчинки. Тут оцiнки, "корегування" вчинкiв i подiй належать головним чином героїнi. Автор в них майже не втручається. Вiд дитини вимагаються недитячi рiшення. Спiльне ж тут в тому, що в обох випадкам постає зiткнення дитини, джерельно-людського з катаклiзмами суспiльних протистоянь. У першому випадку - перевага конкретних реалей, у другому - i вiдтiнкiв.

Пишучи про дiтей i молодь, живучи їхнiм свiтом, А. Головко не мiг обминути ще одної болячки часу - безпритульщини. Це - "Дiвчинка з шляху", "Товаришi", "Iнженери", "Удовинi дiти".

У цих оповiданнях нерiдко мало iндивiдуального, тут значною мiрою дiти взагалi, погляд письменника ще не проникав глибоко в їхнi душi, не дуже чiтко розрiзняє i вирiзняв специфiку їхнього мислення, бачення свiту, поведiнки. Дитячi характери вiдмiннi бiльше iменами i менше - особливостями зовнiшнього чи внутрiшнього характеру. До речi, безпритульщина для самого письменника - то свiт далекий вiд особистого. Чи не в цьому одна з причин загалом не найвищого рiвня цих творiв? Головне тут - настрiй, атмосфера, дух часу. Мрiї, дiла дiтей - то вiдображення розбудженого, сколихнутого часу, надiї людини на реалiзацiю закладених в нiй можливостей.

У творах про дiтей помiчається ще одна особливiсть манери А. Головка. Тут вiн i реалiст, i iмпресiонiст. Експресiї, iмпресiї поєднуються з конкретикою, предметнiстю. Лiризм набуває особливої м'якостi, нiжностi, прозоростi. Серцевиною основної авторової iнтонацiї виступають - любов, нiжнiсть i бiль, спiвчуття. Письменник звiльняється вiд усього, що його стримує i сковує, i стає поетом дитячої краси i - драми. I вiдкриває глибинну струну свого власного авторського єства - тугу за найчистiшим i безповоротно втраченим свiтом.

З цим пов'язана й одна з основних рис оповiдань А. Головка про дiтей, вiдзначена дослiдниками: у А. Головка спостерiгається психологiчна монотонiя (життєстверднiсть, сонячнiсть). Це, з одного боку, сприяло створенню одухотворених образiв, а з iншого, до деякої мiри, спрощувало трактування суспiльних процесiв.

Твори про дiтей, як i iншi, iснують у рiзноредакцiях. Не викликають заперечення викреслення натуралiстичних сцен, таких характерних для творiв раннього А. Головка, чи лексичнi правки. Все ж iнше - то, як правило, послiдовне згладження, нiвелювання колориту епохи й колориту характерiв. I - справжнього духу, стилю письменника. Цей колорит - в атмосферi часу, в непричесаностi характерiв, їхньої поведiнки, мови, коли лiтературнiсть слушно сприймалася як штучнiсть, коли над усе праглося природностi, щиростi, справжностi в баченнi i у вiдображеннi.

У "Червонiй хустинi", зокрема, змiнено усю концепцiю твору. Друга редакцiя не просто й не тiльки спрощує конфлiкт, пом'якшує його гостроту, як про це обережно сказано в критицi. Правки руйнують задум, порушують логiку вчинкiв, конфлiкт зводять нанiвець, подiї i характери позбавляють елементарної логiки. Певною мiрою це стосується й повiстей ("Червоний роман", "Зеленi серцем"). Втрачається полiсемiчнiсть сцен, фiналу. Зникає малюнок, повний iмпресiй зорових, слухових, настроєвих - приходять геометричне бачення, креслення, чiткi лiнiї. Багато чого втрачає i стиль фрази А. Головка, яка не тiльки влучно схоплює предмет, рух дiї, а й миттєвi враження, психологiчний стан, настрiй. Отi численнi холоднi редагування - то справдi "рiзання по живому", вивiтрювання самого духу Головкової прози. А коли мати на увазi змiни "стратегiчнi", композицiйноструктурнi, принциповi, то тут i говорити нiчого. Втрачається природнiсть, органiчнiсть, справжнiсть стилю письменника.

ВИСНОВКИ

Помiтна риса ранньої творчостi А. Головка - взаємозалежнiсть мiж художнiм свiтом його прози i бiографiчним та iсторичним факторами. Важать тут як i самi обставини, так i особистий характер письменника - архiскладна кожна складова сама по собi i, тим бiльше, - в зiткненнi. Взаємозалежнiсть проявилася як у тематицi, проблемах, так i в структурi, у мовi, засобах, в усiй образно-стильовiй системi повiстей та оповiдань письменника. Певна рiч, у рiзних творах - по-рiзному. Образ автора й образ героя багато в чому зливаються, втiлюючись у характерах, поведiнцi, мовi, стилi наративних структур.

Автобiографiчнiсть ранньої творчостi А. Головка в органiчностi, справжностi, близькостi свiтiв власне авторового i твореного ним. У характерi розповiдi - в алогiзмах, вiдсутностi видимої зовнiшньої вмотивованостi вчинкiв (любов до життя, до людини - i вiдсторонення, позбавлення життя, вбивство). В мовi автора i героя.

Предмет уваги для нього - не людина взагалi, а лише та, єдина, особлива, з якою безпосередньо зiштовхувався, багато в чому нею був сам i образ якої вiдтворював словом. Художнiй свiт А. Головка є єднiстю традицiйно-нацiонального i модерного, органiчною ланкою "зв'язкiв часiв" у мистецтвi слова. Цей зв'язок - у темах, проблематицi, у художньому спiввiдношеннi автор - герой, мовi, в стилi у його найширшому розумiннi. Вiн мiг пiти i де в чому iшов далi того рубежу, де поставив крапку його учитель М. Коцюбинський. Однак витонченостi слова, європейського обширу, дисциплiни, благородства образної системи попередника йому де в чому досягти не пощастило.

А. Головко, як помiтила критика, мiг творити лише в органiчно своєму матерiалi, був "виразним однолюбом в тематицi своїх творiв" (О. Бiлецький). Це однолюбство стосувалося села i при тому одного перiоду - серпа й коси. Саме тут вiн шукав i багато що вiдкрив свого. Характернi особливостi його авторської мови - лаконiзм, напiвритмiка, iнверсованiсть, рефрени, повтор, звуконаслiдування, персонiфiкацiя, емоцiональнiсть розповiдi; своєрiднiсть тропiв i фiгур. Це бачимо i в авторськiй мовi i в мовi героїв.

Так, метафора в нього - не лише слово-поняття з конкретним значенням, а й нерiдко несе i конструктивний змiст широкого (В.Фургайло), додамо, глибокого, починаючи з назв (вказанi раннi твори, далi - "Бур'ян"). Головкiв стиль - то й багатоколiрнiсть, органiчнiсть фольклорного свiту, як i природи. Особливiсть стилю А. Головка визначає i символ. Елементи моменталiзму, закрiплення в словi психологiчного стану, iнтуїтивнiсть, пiдсвiдомiсть творення образу. Найтонша й найгострiша багатоаспектнiсть сприймання дiйсностi - й вiдповiднi iмпресiї образу її (особливо в творах про дiтей).

Критики багато в чому - i не безпiдставно - зiставляли А. Головка з М. Хвильовим, Г. Михайличенком, В. Пiдмогильним. Та при всiй близькостi чи спiльностi кожний з них - самобутня творча iндивiдуальнiсть. Головкова своєрiднiсть проявляється в особливiй увазi до змiсту, у тiсному зв'язку психологiзму з дiйснiстю, чiткiших (i це при хворобливому нуртуваннi в ньому Я-ТИ) соцiальних орiєнтирах, у прагненнi переборювати труднощi, навiть у виклику смертi.

Головко - художник драми (особливо в оповiданнях про дiтей), як драмою було його життя, Тут його погляд найгострiший, найточнiший, слово - найвагомiше, картини - найвиразнiшi навiть там, де подiї чи деталi виходять за межi реалiстичного мистецтва (натуралiзм) - що теж показово для нього як для людини, автора - i стилю його письма. I ще одна риса письменника - вiн не декларував позицiю, а - виражав її образним словом.

Стиль ранньої прози А. Головка - то яскраве художнє вираження особистого й загального, бiографiчного й суспiльного в один з кульмiнацiйних моментiв епохи.

ОСНОВНI ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦIЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛIКАЦIЯХ

Богуцька Н.С. Вивчення раннiх оповiдань А. Головка в школi: (Методичнi рекомендацiї). Хмельницький обласний iнститут удосконалення вчителiв. - Хмельницький, 1989. - 23 с. (1,5 др. арк.).

Богуцька Н.С., Свiдер П.I. Час i твiр. Дещо про редагування раннiх оповiдань А. Головка // Збiрник наукових праць Кам'янець-Подiльського державного педагогiчного iнституту. - Кам.Подiльський, 1993. - С. 305-312. (0,5 др. арк.).

Богуцька Н.С. Особливостi таланту, особливостi вдачi (Спроба ще одного погляду) // Слово i час. - 1995. ь 7. - С. 69-74. (0,5 др. арк.).

Богуцька Н.С. Можу... // Слово i час. - 1997. ь 12. - C. 37-39. (0,25 др. арк.).

Богуцька Н.С. Головкова проза 20-х рокiв: (До питання про iнтимнi стосунки героїв: стильовий аспект) // Українська лiтература в загальноосвiтний школi. - 1999. 4. - С. 38-41. (0,3 др. арк.).

Богуцька Н.С. Спадкоємнiсть людяностi. (Шевченко у творчому свiтi А. Головка) // Збiрник наукових праць "Шевченко i Подiлля". - Кам'янець-Подiльський: Кам'янець-Подiльський державний педагогiчний унiверситет, iнформацiйно-видавничий вiддiл, 1999. - С. 97-100. (0,3 др. арк.).

Богуцька Н.С. Автор i герой ("Зеленi сердцем") (До проблеми стилю ранної прози А. Головка) // Науковий вiсник АН ВШ України. - Київ. - 1999. - Вип. 22. - С. 33-39. (0,4 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Богуцька Н.С. Рання творчість А. Головка. Особливості стилю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. - українська література. - Київський університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 1999.

В дисертації аналізується ранній період творчості А. Головка (перша половина 20-х років). Увага приділяється походженню, родоводу письменника, обставинам сімейним i суспільним, що визначили характер його як людини i стиль його ранніх творів. Предмет дослідження - головним чином, твори збірки "Можу" (1926). Першоредакцiї. Мова йде про специфіку прози, місце А. Головка в літературі того часу, про те, що зближує i що відрізняє його серед творчих сучасників. Розглядаються рiзноредакцiї повістей i оповідань, при тому як момент принциповий i багато в чому визначальний. Особливо - щодо стилю письменника.

Рання проза А. Головка - то продовження традицій української класики кінця XIX- початку XX ст. ст. - i в той же час органічна частка літератури новітньої - з помітними елементами модерних засобів творення образу.

Ключові слова: Автобіографічність. Мова автора - мова героїв, діалогічна мова. Імпресії. Стиль.

АННОТАЦИЯ

Богуцкая Н.С. Раннее творчество А. Головко. Особенности стиля. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Киевский университет им. Тараса Шевченка, Киев, 1999.

В диссертации анализируется ранний период творчества А. Головко (первая половина 20-х годов). Внимание уделяется происхождению, родоводу писателя, обстоятельствам семейным и общественным, которые определили характер его как человека и стиль его ранних произведений. Предмет исследования - главным образом произведения сборника "Могу" (1926). Перворедакции. Речь идет о специфике прозы, месте А. Головко в литературе того времени, о том, что сближает и что отличает его среди творческих современников.

В обстоятельствах, когда об известном прозаике написано много, целая критически-исследовательская литература, когда в свете новых драматических фактов рождаются различные, в том числе противоположные, мнения и оценки, перед диссертанткой стояла нелегкая задача: стоит ли вообще браться за тему; как разобраться в этих разночтениях. В таких условиях определяется цель: не хвалить или ругать, а - максимально внимательно углубиться в материал, подойти или хотя бы приблизиться к истине обстоятельств, фактов, сущности проблемы. Кто в действительности А. Головко, в чем корни и специфика его творчества, сущность стиля его прозы, в чем - глубинно-существенное и что - случайное, второстепенное; сопоставить разноредакции: характер, последствия правок, изменений, нередко - очень существенных. В этом смысле делается вывод: за исключением естественных правок редактирование, изменения, как правило, шли не на пользу, приводили к нивелированию настоящего, естественного стиля - и даже содержания - повестей и рассказов писателя.

Отсюда в основе исследования поставлены тексты первоначальные, где автор был сам собой. Отсюда и направление, узловые моменты работы: автор и его герои, автобиографичность, язык автора и язык героя. Диссертантка ставила перед собою задачу определить природу и сущность стиля ранних произведений А. Головко, исходя из положения: стиль - это человек, стиль - это эпоха.

В этом отношении в новеллах и повестях писателя особенно заметна взаимозависимость между художественным миром, его особенностями и факторами, связанными со сложным характером писателя, его происхождением и судьбой, обстоятельствами сложнейшего времени с войнами, противостояниями, кровопролитиями. Все это проявилось в тематике, проблемах, структуре, языке, средствах, во всей образно-стилевой системе новостей и рассказов - даже в деталях.

Прослеживается место созданного писателем как в литературе 20-х годов, так и движение от украинской классики конца XIX- начала XX вв. Он во многом продолжает традиции народнического реализма - и в то же время его произведения - органическая часть стилевых движений его времени, где поиски новых форм шли в русле модернистических европейских направлений (импрессионизм, неоромантизм). Художественный мир писателя сближается с миром Н. Хвылевого, Г. Михайличенко, В. Пидмогильного и других современников - и в то же время это его, А. Головко, образы, которые при всех обстоятельствах занимают свое заметное место в художественной литературе времени "между двух эпох".

При всех подходах и оценках, созданные им образы детей и у взрослых остаются органической частью украинской художественной литературы и, как всякое заметное явление, заслуживают объективной оценки.

Ключевые слова: Автобиографичность. Язык автора - язык героев, диалогический язык. Импрессии. Стиль.

ANNOTATION

Boguts'ka N.S. A. Golovko's early worxs peculiarities of style (Aspect of literary Criticism). - Manuscript.

Dissertation for the Degree of Candidate of Philology Award. Specialty 10.01.01. - Ukrainian Literature. Kyiv National University after T. Shevchenko. Kyiv, 1999.

Golovko's early literary works have analyzed (the first part of the 1920s). Much attention is paid to the genealogical origin, family reasons and social circumstances which determined the characters of his early work's style. The subject of the research is the collection of works "I Can" ("Mozhu") (1926 First Edition).

The peculiarities of Golovko's prose, his place in literature of that time are presented in the dissertation. Different of narratives and stories have been studied, and that is a matter of principle and rather instructive.

A. Golovko's early prose is the continuation of the traditional Ukrainian classics of the end of the 19th and the beginning of the 20th century. At the same time it is the organic part of modern literature with obvious elements of methods the creation of images (impressionism, newromanticism).

Key words: Autobiographness: author-hero, dramatic speech, lyricism-impressionism. Style.

Размещено на Allbest.ru