Барокова парадигма у творчості Ґюнтера Ґраса

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 821.112.2:7.035.4“19”(043.5)

Барокова парадигма у творчості Ґюнтера Ґраса

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Варецька Софія Олександрівна

КИЇВ 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка.

Захист відбудеться « 18 » червня 2008 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора та кандидата філологічних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано « 14 » травня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради проф. Н.М. Гаєвська

АНОТАЦІЯ

Варецька С.О. Барокова парадигма у творчості Ґюнтера Ґраса. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Київський національний університет iмені Тараса Шевченка, Інститут філології. - Київ, 2008.

Дисертація є першим у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві систематизованим дослідженням творчості видатного сучасного німецького письменника, лауреата Нобелівської премії 1999 р. Ґюнтера Ґраса крізь призму барокової парадигми. “Бароковість” художнього універсуму автора, його концепції мистецтва та історії, оригінальність стилю та мислення, синкретизм творчості привертають до нього увагу як до одного з найрепрезентативніших представників сучасного мистецтва. На підставі аналізу інтенсивної рецепції бароко в ХХ ст. увагу зосереджено на висвітленні художньо-філософського образу бароко, який став основою для твердження про функціонування у сучасній культурі барокової парадигми. Мовиться про наукове, філософське, естетичне, художнє зацікавлення Ґ. Ґрасом бароко, що спричинилося до “бароковості” як константи його індивідуальної художньої манери. На прикладі романів “Бляшаний барабан”, “Палтус”, “Траєкторією краба” і повісті “Зустріч у Тельґте” у дисертації засвідчено творче засвоєння письменником барокових засад, їхнє використання як інтерпретаційної системи сучасності та суттєвий внесок письменника в структурування філософсько-художнього образу бароко, а на цій підставі - образу дійсності ХХ ст.

Ключові слова: синкретизм мистецтва, типологічна повторюваність, бароко, барокова парадигма, необароко, сучасний пікарескний роман, метод структурної гомології, інтертекстуальність.

АННОТАЦИЯ

ґрас бароковий поетологічний

Варецкая С.О. Барочная парадигма в творчестве Гюнтера Грасса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт филологии. - Киев, 2008.

Диссертация является первым в отечественном и зарубежном литературоведении систематизированным исследованием творчества выдающегося современного немецкого писателя, лауреата Нобелевской премии 1999 г. Гюнтера Грасса в свете барочной парадигмы. “Барочность” художественного универсума автора, его концепции искусства и истории, оригинальность стиля и мышления, синкретизм творчества привлекают к нему внимание как к одному из наиболее репрезентативных представителей современного искусства. На основании анализа интенсивной рецепции барокко в ХХ в. внимание сосредоточено на представлении художественно-философского образа барокко, который стал предпосылкой для утверждения о функционировании в современной культуре барочной парадигмы. Речь идёт о научной, философской, эстетической, художественной заинтересованности Г. Грасса барокко, что привело к “барочности” как константы его индивидуальной художественной манеры. На примере романов “Жестяной барабан”, “Палтус”, “Траектория краба”, повести “Встреча в Тельгте” в диссертации засвидетельствовано творческое усвоение писателем барочных приёмов, их использование как интерпретационной системы современности и существенный вклад писателя в структурирование философско-художественного образа барокко и на этом основании - образа действительности ХХ века.

Ключевые слова: синкретизм искусства, типологическая повторяемость, барокко, барочная парадигма, необарокко, современный пикарескный роман, метод структурной гомологии, интертекстуальность.

SUMMARY

Varetska S.O. Baroque paradigm in the creativity of Gunter Grass. - Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of Sciences by specialty 10.01.04 - literature of foreign countries. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2008.

The thesis constitutes the first systematic research of the creativity of an outstanding modern German writer, laureate of the Nobel Prize of the year 1999, Gunter Grass, in home and foreign literature studies through the prism of baroque paradigm. “Baroque character” of artistic universum of the author, his conception of art and history, uniqueness of style and thinking, syncretism of creativity draw attention to him as to one of the best representatives of modern art.

Based on analysis of intense reception of baroque in the XX th century, attention is focused on highlighting artistic and philosophic image of baroque which has become the foundation for the statement about functioning of baroque paradigm in modern culture, which is interpreted in the paper as the poetological model rooted in baroque aesthetics which due to its openness, dynamic and synthetic character is smoothly contrasted to artistic phenomena of the ХХ th century. This interaction results in their uniqueness, and the model itself shows new artistic, narrative, cognitive possibilities. Hence, projection of baroque paradigm in German-language literature of the XX th century, in particular, its reproduction in artistic systems of modernism and postmodernism are demonstrated.

It is shown against a broad philosophical and culturological as well as literary background that creativity of G. Grass constitutes a vivid example of multilayered baroque reception in the XX th century. Here scientific, philosophic, aesthetic, artistic interest of the author in baroque is meant - the fact which caused “baroque nature” as a constant of his individual artistic manner. By the example of G. Grass' prose baroque character is set forth in the thesis as a typological dominant of his creativity which fact testifies to active perception and use of baroque principles by the writer, their application in the capacity of interpretation system of the modern epoch and considerable contribution of the writer into structuring of the philosophic and artistic image of baroque and the image of reality of the XX th century based on it. The author depicts modern world, viz. crisis situation in the post-modern epoch, in baroque style, since baroque outlook represents human lack of spirituality and faults, ambiguity of nature characteristic of the person in the most vivid way. Those works of the writer are interpreted in the thesis in which G. Grass directly refers to baroque: novels “The Tin Drum”, “The Flounder”, “Crabwalk” and the story “The Meeting in Telgte”. Thus, the main aspects of the impact of baroque paradigm on the creativity of the artist are singled out: interpretation of contemporaneity through the prism of baroque discourse, genre and stylistic peculiarities, time and space structure of works, intertextual connections, history conception, art conception, narratological strategies of the writer. Analysis of “The Tin Drum” conducted in the thesis has shown that G. Grass used a formal genre mask of picaresque novel in it. This tradition in German literature for him is first of all connected with H. Ya. К. von Grimmelshausen. Typological parallels made to baroque novel “Simplicissimus” show considerable overlaps in baroque semantics of the artistic world of both writers. In accordance with the principle of contrasting the main characters, as well as time and space image of depicted reality, history conception and narratological strategies of both novelists are characterized.

Particular attention within the framework of the problem researched has been paid to the aesthetic program of G. Grass, in particular to the signs of his versatile talent and, due to this, specifics of the author's artistic world. Art conception of the writer is considered as the means of counteracting quick pace and temporality of the world. By the example of the story “The Meeting in Telgte” the main tasks of modern artist are represented, them being set forth through historical and literary situation of the ХVII th century and portraits of German baroque poets skillfully reproduced by the author. Intertextual connections with the literature of the ХVII th century are analyzed in the novel “The Flounder”. Since, in the opinion of G. Grass, art can not just do with the “official” version of interpretation of the world, the novel “Crabwalk” is considered for the sake of generalizing the writer's conception of history. As the result of study of baroque character of the artist's works characteristics of certain aspects of uniqueness of his artistic manner are provided.

Key words: art syncretism, typological repeatability, baroque, baroque paradigm, neo-baroque, modern picaresque novel, principle of historical homology, intertextuality.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кризовість епохи ХХ ст. вимагає від дослідників підбиття підсумків та аналізу накопиченого культурно-історичного досвіду з метою сприяння самопізнанню та самоорієнтації сучасної людини. Розглядаючи цей досвід у цілому, констатують глибоку трансформацію форм культури, пов'язану зі зміною загальної духовної атмосфери. Спостерігається своєрідна спроба відновити втрачену цілісність - однак у нових умовах морального й соціального буття.

Тому характеризуючи ХХ ст. як літературну епоху, однією з її особливостей називають культурний синкретизм. Відтак характерною ознакою культури цього століття є постійні перекликання з віддаленими в часі епохами. Діалог із античністю, середньовіччям, бароко, класицизмом, романтизмом та іншими естетичними пластами набуває для сучасного письменника особливого значення. У такий спосіб заявляє про себе нова культурна свідомість, для якої існує єдиночасовий співмірний ряд, а не окремі ланки. Отже, без урахування інтересу та тяжіння сучасної культури до імен, стилів, художніх систем минулого не можна зрозуміти ХХ ст.

Особливо стійким видається зв'язок із бароко, яке тривалий час залишалося лише об'єктом наукових досліджень. Приблизно з 30-х років ХХ ст. воно привабило до себе митців, які відкрили в ньому важливі та необхідні для сучасної культури цінності. Йшлося про бароковість нового мистецтва, яка великою мірою стосувалася світовідчуття: відродження “духу бароко” як мистецтва руху, імпульсу, яке деконструює центр і власні образи. І це в жодному разі не було простим наслідуванням: норма новизни сприйняття дійсності притаманна літературі ХХ ст.

У цьому аспекті літературознавці відзначають жанрове оновлення сучасної літератури, урізноманітнення наратологічних стратегій, ускладнення часопросторового образу художньої дійсності, велике значення мають форми інакомовлення, надбанням літератури стала інтертекстуальність як полілог текстів, відбиваючи спрямованість до толерантності, комунікативності, деперсоналізації творчості, її діалогічного характеру. Показовим є творчий доробок видатного німецького митця, лауреата Нобелівської премії 1999 р. Ґюнтера Ґраса, який у своїх критичних статтях та в художній практиці безпосередньо звертається до барокової літературної спадщини задля того, щоб не лише дати їй належну оцінку, а першочергово на цьому ґрунті усвідомити закономірності сучасної постмодерної доби.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена потребою здійснити перший в українському літературознавстві системний аналіз творів Ґюнтера Ґраса, використавши барокову парадигму як інтерпретаційну модель. Бароковість художнього універсуму автора, його концепції мистецтва та історії, оригінальність стилю та мислення, синкретизм творчості привертають до нього увагу як до одного з найрепрезентативніших представників сучасного мистецтва. На прикладі прози Ґ. Ґраса в дисертації аргументована бароковість як її типологічна домінанта, що засвідчує творче засвоєння письменником барокових засад, їхнє використання як інтерпретаційної системи сучасності та суттєвий внесок письменника в структурування художньо-філософського образу бароко, яким оперують сучасні митці, та на цій підставі образу дійсності ХХ ст. Відтак вагомим є також звернення до провідної у сучасному науково-теоретичному дискурсі проблеми парадигматичних знань, які творять основу розуміння теперішніх процесів та явищ і в силу відсутності часової дистанції лише частково піддаються окресленню. При цьому продуктивним видається використання саме барокової парадигми, якій притаманна діалогічна природа бароко, тобто здатність постійно актуалізувати свій зміст і формувати нові пласти в пізнанні людини. Незважаючи на багато фактів, які підтверджують наявність цієї літературної проекції, проблема функціонування й модифікації барокової парадигми в літературі ХХ ст. не отримала комплексного висвітлення в літературознавстві. Аналіз базової теоретичної літератури показав, що над комплексом окреслених проблем активно дискутують сьогодні і українські, і зарубіжні мислителі. Міжнародні товариства, організовані ними конференції, конгреси, семінари із проблем бароко, окреслили напрями дослідження, однак, ще не прийшли до єдиної думки, особливо в термінологічному плані. Отже, науково-філософський дискурс бароко й далі залишається інтенсивним, свідченням цього є, зокрема, фундаментальні періодичні видання “Міжнародної робочої групи для дослідження бароко” (Вьольфенбютель, Німеччина). Суттєвим моментом щодо обрання об'єктом дослідження саме творчості Ґ. Ґраса послугувало й те, що в Україні цей письменник маловивчений і практично не досліджений. Окремі аспекти його творів аналізували українські літературознавці К. Шахова та Д. Затонський. Українською мовою перекладений лише один роман Ґ. Ґраса “Бляшаний барабан”. Попри значну кількість праць, присвячених сучасній рецепції бароко, а також об'ємні матеріали із творчості Ґ. Ґраса, у більшості випадків проблема бароковості у творах сучасного митця лише окреслена, що також спонукає до її обґрунтованого й переконливого вирішення.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, узгоджена з її науковими програмами та планами і є складовою кафедральної держбюджетної теми “Дослідження закономірностей розвитку світової та античної літератур” (державний реєстраційний номер 0105U004921).

Науковою метою роботи, відповідно до специфіки її проблематики та актуальності, є дослідження функціонування барокової парадигми у німецькому літературно-теоретичному дискурсі ХХ ст., зокрема її художньої реалізації у творчості Ґюнтера Ґраса.

Для здійснення цієї мети необхідно вирішити низку конкретних завдань:

дослідити й узагальнити філософсько-культурологічний контекст поставленої проблеми;

установити поетологічні ознаки барокової парадигми згідно критеріїв схожості з історичним бароко;

визначити барокову парадигму щодо специфіки культури ХХ ст.;

простежити взаємозв'язки бароко / модернізму / постмодернізму. Із цього погляду продемонструвати особливості розвитку німецької літератури ХХ ст., напрями науково-художньої рецепції бароко в ній, посилений інтерес до особистості та творчості Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена;

проаналізувати діяльність Ґ. Ґраса як реципієнта бароко;

з'ясувати найважливіші риси художнього універсуму Ґ. Ґраса, використавши барокову парадигму як інтерпретаційні ключі до його творчості;

провести типологічні паралелі поміж “Бляшаним барабаном” та “Сімпліцієм Сімпліциссімусом”, охарактеризувати й порівняти головних героїв, часово-просторовий образ змальованої реальності, концепцію історії та наратологічні стратегії авторів;

продемонструвати полістилістику роману “Бляшаний барабан”;

на основі повісті “Зустріч у Тельґте” та роману “Палтус” засвідчити використання Ґ. Ґрасом методу структурної гомології та окреслити функції інтертекстуальних зв'язків у текстах;

узагальнити інспіровані бароко концепції мистецтва та історії Ґ. Ґраса.

Об'єктом дослідження є механізми здійснення діалогу барокової парадигми та індивідуального світосприйняття Ґ. Ґраса, а також його художнього втілення на прикладі найпоказовіших у цьому аспекті романів “Бляшаний барабан” (“Die Blechtrommel”, 1959), “Палтус” (“Der Butt”, 1977), “Траєкторією краба” (“Im Krebsgang”, 2002) та повісті “Зустріч у Тельґте” (“Das Treffen in Telgte”, 1979).

Предметом дослідження є барокова парадигма у німецькій літературі ХХ ст., її поетологічні особливості, циклічна відтворюваність барокових форм, мотивів, образів у сучасній літературі, закономірності формування типологічних зв'язків.

Методологічна основа роботи. Використано комплексну методику дослідження: поєднання історико-літературного, типологічного та порівняльно-історичного методів, які дають змогу виявити зв'язки й типологічні відповідності ХVII і ХХ ст. Історико-культурологічний аналіз здійснено із використанням праць Я. Буркгардта, Г. Вьольфліна, Р. Козеллека, М. Бахтіна, С. Аверинцева, О. Морозова, Ю. Віппера, Д. Затонського, О. Чичеріна, М. Над'ярних, І. Заярної. Трансформації бароко в літературно-теоретичному дискурсі ХХ ст. досліджено на основі праць Ф. Ніцше, О. Шпенґлера, Х. Ортеги-і-Ґассета, В. Беньяміна, Ж. Делеза. Залучено також методологію структуралізму та постструктуралізму для висвітлення наратологічних стратегій та демонстрації повторюваності окремих художніх форм та мотивів із посиланням на теоретичні положення П. Рікера, У. Еко, Ю. Крістєвої, Ю. Лотмана. Використано ідеї рецептивної естетики (праці Р. Інґардена, В. Ізера, Г. Яусса, К. Штріма, О. Червінської, А. Левідова). Окремі аспекти лінгвостилістичного аналізу покликані засвідчити полісемантику роману “Бляшаний барабан”. Часово-просторовий аналіз організації художньої дійсності сприяє розкриттю ідейно-образного світу письменника. При цьому концептуальне значення мали наукові розробки М. Бахтіна, Р. Козеллека, Д. Затонського, Н. Копистянської. Методика інтертекстуального аналізу застосована для вивчення цитатної практики Ґ. Ґраса. При дослідженні специфіки індивідуальної художньої манери письменника опрацьовані статті та монографії українських учених К. Шахової та Д. Затонського. Особлива увага приділена науковому доробку німецькомовних літературознавців, зокрема Ґ. Формвеґа, Д. Штольца, М. Юрґса, Ф. Нойгауса, С. Мозер, П. Ерґарда, С. Єдровіака, Г. Ґокеля та ін.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше системно продемонстровано значення барокової парадигми в німецькій літературі ХХ ст. На підставі аналізу філософсько-культурологічного контексту досліджуваної проблеми стверджується й обґрунтовується існування й функціонування у сучасній культурі барокової парадигми як інтерпретаційної моделі сучасності. Логікою дослідження зумовлені власні визначення понять “парадигма” та “барокова парадигма”: парадигма, як твердження про природу реальності, визначає проблемне поле, яке потрібно вирішити, встановлює необхідні для цього методи й набір певних рішень. У такому вигляді означена проблема комплексно ще не вивчалася, а здебільшого мала постановчий характер.

Доведено, що творчість Ґ. Ґраса у німецькому літературному процесі виділяється як приклад особливо плідного втілення барокової парадигми при конструюванні письменником образу ХХ ст. на матеріалі німецької історії. Вперше у вітчизняному літературознавстві на конкретному матеріалі розглянуто жанрову специфіку сучасного пікарескного роману. Закцентовано увагу на творчості видатного німецького барокового письменника Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена, якого сьогодні вважають класиком світової літератури й зачинателем великої європейської романної традиції. Стосовно Ґріммельсгаузена мовиться про “сімпліціанський спосіб наративного конструювання світу” як конгеніальне відкриття пікарескної манери оповіді, що продуктивно застосовує у своїй творчості Ґ. Ґрас.

Уперше запропоновано пояснення за допомогою барокової парадигми деяких аспектів інноваційності творчості Ґ. Ґраса. В Україні творчий доробок усесвітньо визнаного німецького митця ще маловідомий. Переклад роману “Бляшаний барабан” українською мовою, майстерно виконаний Олексою Логвиненком (Київ: Юніверс, 2005), безумовно, став приводом до початку поглибленої рецепції Ґ. Ґраса. Тому дослідження його творів щодо аналогій, запозичень, асоціацій, стилізації, інтертекстуальності, використання топосів, символів, емблем, типологічних зв'язків, стилістичної спорідненості з віддаленою епохою, є внеском не лише в ґрасіану, але й у розуміння та сприйняття історичного бароко, поглиблення уявлення про розвиток літературного процесу, ставлення в ХХ ст. до традиції, розкриття механізмів модернізації літератури, зіставлення теорії літератури з художньою практикою. В орбіту дослідження увійшли тексти, які, окрім “Бляшаного барабана”, досі були позбавлені особливої уваги літературознавців та критиків (повість “Зустріч у Тельґте”, романи “Палтус” і “Траєкторією краба”). У філософсько-художньому контексті узагальнені концепції мистецтва та історії Ґ. Ґраса.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що і предмет, і проблематика цього дослідження розширюють коло тем та аспектів вивчення сучасної німецької літератури українськими літературознавцями. Положення й висновки дисертації можуть бути використані при дослідженні історико-літературного процесу й теоретичних проблем розвитку історії німецької літератури ХVII та ХХ ст.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього достатньо широкого застосування в руслі подальшого дослідження специфіки художнього світу Ґ. Ґраса, розвитку сучасного німецькомовного роману, визначення основних тенденцій літературного процесу сьогодні. Матеріали дисертації можна використовувати при розробці загальних (історія зарубіжної літератури, теорія літератури) та спеціальних (типологія німецькомовного роману ХХ ст.) курсів вищих навчальних закладів. Також результати варто враховувати при відборі творів сучасної німецької літератури для перекладу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації пройшли апробацію під час виступів на звітних наукових конференціях кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, основні теоретичні положення й результати дослідження було виголошено на Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми зарубіжної літератури” (Чернівці, 24-25.10.2002), Міжнародній науковій конференції “Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 14-15.05.2003), Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку філології в Україні” (Київ, 23-24.10.2003), V Міжнародних Чичерінських читаннях “Проблеми розвитку художньої прози” (Львів, 20-22.10.2004), Всеукраїнській науковій конференції “Література в контексті кризової доби” (Чернівці, 19-20.10.2005), Всеукраїнській науковій конференції “Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 18.05.2006), XV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 19-23.06.2006), ІІ Міжнародній науковій конференції “Срібний вік: діалог культур” (Одеса, 26-27.10.2006), Всеукраїнській науковій конференції “Літературна герменевтика та рецептивна теорія у сучасному науковому контексті” (Чернівці, 16-17.11.2006), Всеукраїнській науковій конференції “Хронозрушення: концепції нелінійного часу у свідомості, культурі та літературі” (Київ, 30.03.2007), Міжнародному науковому симпозіумі “Візуалізація образу дитини в літературі” (Львів, 10-14.04.2007), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Література в системі міждисциплінарних зв'язків” (Львів, 16-17.05.2007), Всеукраїнській науковій конференції “Канон максимального розширення” (Миколаїв, 28.09.2007), Міжнародній науковій конференції “Ґюнтер Ґрас. Література - Мистецтво - Політика” (Ґданськ, 4-6.10.2007), Міжнародній науковій поетологічній конференції “Криза теорії” (Чернівці, 18-20.10.2007). Результати дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, з них 7 - статті у фахових виданнях із переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дослідження визначається логікою вивчення поставленої проблеми і підпорядкована почерговості розв'язання визначених завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (313 позицій) і трьох додатків. Загальний обсяг дисертації 254 сторінки друкованого тексту, з яких 195 сторінок - основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, підкреслено її наукову новизну та актуальність, сформульовано загальну мету та завдання дослідження, визначено методологічний апарат, висвітлено практичну цінність роботи, обумовлено її зв'язок із науковими програмами кафедри, подано інформацію про апробацію та основні публікації за темою дослідження.

У першому розділі - “Барокова парадигма у сучасному літературно-теоретичному дискурсі” - окреслено теоретичну основу дослідження, зокрема у широкому філософсько-культурологічному контексті сформульовано й охарактеризовано основоположне для роботи поняття “барокової парадигми” та на найяскравіших прикладах засвідчено її функціонування в німецькій літературі ХХ ст.

Підрозділ 1.1. “Метаморфози бароко у круговерті культурного розвитку” спрямований на розкриття різних напрямів та етапів рецепції бароко впродовж ХХ ст. Вихідним науковим положенням при цьому є твердження про здатність літературного процесу та історії в цілому до періодичних відтворень, трансформацій та модифікацій, обґрунтоване у працях Я. Буркгардта, Ф. Ніцше, Е. Курціуса, Д. Ліхачова, Р. Козеллека, Д. Затонського, М. Над'ярних. Відзначено інтенсивне дослідження на зламі ХIX-XX ст. історичного бароко та одночасної постановки проблеми бароковості модерної літератури та мистецтва. 1910-1920 рр. охоплюють етап метаморфози бароко, результатом чого є його сприйняття як історичної цілісності, конкретизація нормативної поетики й відповідно викликана цим критика констатованої у попередній період бароковості сучасних митців. Однак у подальшому посилюється суб'єктивність зіставлення сучасної культури з моделлю бароко. Враховано той факт, що художньо-філософське поняття бароко першої половини ХХ ст. склалося за принципом аналогії із ХХ ст., на що вказано у провідних для цієї проблематики дослідженнях Ф. Ніцше, Х. Ортеги-і-Ґассета, О. Шпенґлера, В. Беньяміна. Починаючи з 30-х рр. воно все менше відповідає науковій концепції, хоча й має стійкі смисли. Більшою мірою бароко стає образом, трансформованим у свідомості ХХ ст. Його сприймають як символ здійснення культури, механізм поєднання її складових. Приваблює нестійкість, незавершеність, динаміка барокової традиції. У другій половині ХХ ст. активізується науково-художня рецепція бароко. Актуальними й переконливими стають порівняння соціально-історичної ситуації та духовної атмосфери в Німеччині після Другої світової війни з наслідками Тридцятилітньої війни. Особливо відзначено постмодерністське засвоєння барокової моделі, а також появу на цьому ґрунті на зламі ХХ-ХХІ ст. необароко.

Провідною для концепції роботи є думка про те, що засвоєння бароко, по суті, було систематичним описом таких якостей мистецтва ХVII ст., які стали помітними на тлі розвитку сучасної культури, а образ бароко вибудувався як перетворений історичною ілюзією образ сучасності. Аналіз барокового дискурсу ХХ ст. доводить поступове зміщення акцентів у цьому напрямі. Відтак зауважено, що наслідком цієї тенденції стало використання багатьма мислителями, науковцями, митцями “барокової моделі” як засадничої для інтерпретації сучасності.

У зв'язку із “феноменом бароко ХХ ст.” у дисертації сформульовано поняття “барокової парадигми”, що з'ясовується у підрозділі 1.2. “Барокова парадигма: “незавершений проект”. Під бароковою парадигмою розуміємо закорінену в естетиці бароко поетологічну модель, яка завдяки її відкритості, динамічності, синтезуючому характерові органічно співвідноситься із художніми явищами ХХ ст., результатом цієї взаємодії стає їхня оригінальність, а сама модель демонструє нові художні, наративні, пізнавальні можливості. Важливими при цьому є критерії ідентичності та відмінності, зіставлення яких уможливлює встановлення ступеню модернізації барокової традиції в новому контексті. Враховані різні чинники (історичні, соціокультурні), які зумовили феномен функціонування типологічно близьких форм в історико-літературному процесі в різних художніх системах. Відтак, у підрозділі 1.3. “Поетологічні ознаки барокової парадигми” виокремлено ті ознаки подібності, які лягли в основу сучасної поетологічної моделі, придатної і для оновленого прочитання “чужої” епохи, і для продуктивного пізнання власної. Поетологічними ознаками барокової парадигми визначено: епатування, вражання, динамізм, бурхливість, буяння фарб, барвистість, контрастність, асиметричність, розкутість, вільність (вихід за межі), конфліктність, альтернативність, інваріантність, поєднання непоєднуваного, театральність, алегоричність. Ці ідентифікаційні моменти барокової парадигми є підставою для інтерпретації “бароковості” мистецтва ХХ ст.

У підрозділі 1.4. “Бароко / модернізм / постмодернізм (необароко)” простежено засвоєння барокової моделі сучасними художніми явищами. При цьому використовується тлумачення бароко, яке зустрічаємо в найновіших літературознавчих студіях, як інтерпретаменту модернізму та постмодернізму, послуговуючись поняттями філософії та семіотики для унаочнення процесу означення сучасності, референтом означуючого в якому виступає бароко. У цьому аспекті особливо показовою є спорідненість бароко й експресіонізму, хоча деякі дослідники наголошують лише на збігові часу інтенсивної наукової рецепції бароко та розгортання експресіоністичних ідей. І все ж у 30-х рр. мовилося також про “відкриття бароко з духу експресіонізму”, про нервозність, експресивність обох напрямів, про їхню зацікавленість естетикою жахливого, про суб'єктивний шлях проникнення у саму суть. Прикладами безпосереднього впливу барокової парадигми на індивідуальну творчу манеру німецьких модерністів обрано творчість А. Дьобліна, Б. Брехта, Т. Манна, що має певне значення й для розуміння бароковості творів Ґ. Ґраса. Зокрема, А. Дьобліна він вважає зразком для наслідування, особливо щодо його теорії роману. У романі “Валленштайн” А. Дьоблін звернувся до історії ХVII ст., у бароковому дусі зобразивши динаміку Тридцятилітньої війни, за якою сучасники автора визнали актуальність історичного роману. Мотив “vanitas” є центральним у романі “Берлін. Александерплац”. Важливу роль у зображенні дійсності у ньому відведено алегорії, яка, як і в бароко, є ключем до розуміння часу.

Відоме літературне звернення до ХVII ст. теоретика “епічного театру” - Б. Брехта, який у драмі “Матінка Кураж та її діти” використовує як сюжетну основу роман Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена “Кураже”. Однак глибше, аніж використання сюжету барокового роману, брехтівська практика засвідчує її спорідненість із “бароковим станом”: повторюваність, абсурдність історії, людина під владою могутніх зовнішніх сил, алегоричність зображення, синтез різних видів мистецтва. Під впливом бароко перебував і Т. Манн, який написав передмову до перекладу шведською мовою “Сімпліція Сімпліциссімуса” Ґріммельсгаузена й проголосив тезу про континуїтет німецької історії. Плідною є літературна рецепція ХVII ст. й у другій половині ХХ ст. Наприклад, Й. Р. Бехер реалізував своє захоплення й знання бароко в драмі “Зимова битва” та в циклі віршів “Ґріммельсгаузен”.

Особлива увага в дисертації звернена на засвоєння бароко постмодернізмом. У постмодерністському дусі теоретики дискутують над революційним характером бароко (С. Сардуй, Ж. Дерріда, Ж. Делез). Повернення бароко в постмодернізм розглядають крізь образи лабіринту та руїни (В. ван Райєн), наголошуючи на основоположних сумнівах у надійності людського пізнання. Алегорична форма барокового мистецтва є тлом для ближчого розгляду “постмодерного” світосприйняття. Акцентовано також на своєрідності відношення постмодернізму та барокової парадигми, яка виявляється у принципово різних тлумаченнях цих відносин: з одного боку, бароко поряд з іншими художніми системами розглядають як об'єкт взаємодії на засадах постмодерністської естетики, з іншого, - мовлять про необароко як відображення ситуації постмодерну на зламі ХХ-ХХІ ст. (О. Калабрезе, К. Відаль, І. Ільїн). У руслі досліджуваної проблеми важливо відзначити, що необароко розуміють як інтерпретаційну модель сучасності, яку активно використовують сучасні німецькі письменники (Т. Бернгард, Г. М. Енценсберґер, Г. Г. Ян, Г. Фіхте, Е. Яндль), а також літературознавці, прагнучи знайти інтерпретаційні ключі до їхньої творчості.

Дослідження функціонування барокової парадигми в німецькому історико-літературному процесі ХХ ст. дозволяє виокремити й узагальнити чітку тенденцію звернення німецьких письменників до барокової спадщини у контексті сучасної кризової доби. Творчість Ґ. Ґраса втілює різні аспекти цієї художньої практики.

У другому розділі дисертаційної роботи “Роман “Бляшаний барабан” Ґ. Ґраса крізь призму барокової парадигми” виокремлено та осмислено провідні принципи та механізми використання Ґ. Ґрасом барокової парадигми, а процес взаємодії засвідчено на прикладі роману “Бляшаний барабан”. Мовиться про багатогранність творчого зацікавлення митцем бароко: барокова парадигма суттєво визначає Ґрасівське світосприйняття; констатовано, що автор виступає як реципієнт бароко, поєднуючи у такий спосіб творчість із теорією літератури (підрозділ 2.1. “Ґ. Ґрас як реципієнт німецького бароко та бароко як константа індивідуальної манери Ґ. Ґраса”); у розділі виявлено, що письменник є аналітиком романного спадку Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена; він послуговується формально-жанровою маскою (М. Бахтін) пікарескного роману.

Так, аналіз роману “Бляшаний барабан”, (підрозділ 2.2. “Ланки барокової спадкоємності на прикладі роману “Бляшаний барабан”) надав підстави для узагальнення образу дійсності, змальованої Ґ. Ґрасом, через образи, мотиви, символи, емблеми бароко, характеристики твору як сучасного пікарескного роману, а головного героя Оскара Мацерата як тип сучасного пікаро та блазня. Зразком для наслідування в літературі письменник уважає Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена, якого називає класиком світової літератури, наголошуючи на пікарескній традиції, зачинателем якої в німецькій літературі є бароковий романіст. Відповідно проведено типологічні паралелі із “Сімпліцієм Сімпліциссімусом”, що засвідчило суттєві збіги в бароковій семантиці художнього світу обох авторів. З погляду барокової парадигми охарактеризовані часово-просторові зв'язки “Бляшаного барабана”, а також представлена полістилістика твору.

Передусім відзначено “програмність” пікарескного роману, у відповідності до якої автора “Бляшаного барабана” характеризуємо як такого, який послуговувався формально-жанровою маскою пікарескного роману (2.2.1. “Програмність” жанру пікарескного роману. Пікарескна субдомінанта “Бляшаного барабана”). Про це свідчать суттєві ознаки художнього світу твору:

оповідна структура базується на так званому обрамленні, тобто оповідь розпочинається й завершується у тому самому закритому просторі (ретроспективну оповідь веде головний герой із палати лікувального закладу).

Сучасний пікаро розповідає про пережите ним у приміщенні, яке сприймає як притулок (протиставлення притулку й світу конкретизоване в Ґ. Ґраса через ґрати ліжка: притулок і життя поза ним, втеча від світу й швидкоплинність життя радикально протиставлені як гріх і помилування).

Особливості структури пікарескного роману зумовлені побудовою твору у формі серії послідовних епізодів, які поєднуються наявністю центрального персонажа, що притаманно й роману “Бляшаний барабан”: твір будується як певний колаж із різноманітних, не обов'язково послідовних життєвих ситуацій героя, в яких Оскар відіграє головну роль.

Герой-пікаро не розвивається, постійно змінні ситуації його однобокого життя підтверджують лише сталість його характеру: це стосується й Оскара Мацерата, який прагне залишитися на рівні трирічної дитини.

Світосприйняття пікаро визначає деяка перспектива, відтак Оскар наділений особливим поглядом на світ “знизу вгору”, а також має свій своєрідний спосіб спілкування за допомогою музичного інструмента.

Пікаро здатний і на благородні, і на лихі вчинки - щодо Оскара, то тут переважають негативні дії, зумовлені певною авторською метою зображення свідомо ґротескної дійсності.

Соціально-політичне тло у пікарескних романах відіграє важливу роль: у творі Ґ. Ґраса об'ємна система героїв, представників середньої верстви населення - міщан, яких автор зображає як безжальну сіру масу, де породжується зло, яким є фашизм.

Письменник передбачає, що саме барокові ідеї співвідносяться із сучасною духовною атмосферою й найкраще відображають модерний світогляд. Ґ. Ґрас свідомий того, що пікаро має перевагу бути чужим у цьому світі, тому використовує цю позицію для проголошення власних поглядів.

Щодо інспірованого бароко світосприйняття автора (2.2.2. “Інспірована бароко концепція сучасного світу”), то світ видається йому сповненим зла, непривабливим, швидкозмінним, хаотичним, у порівнянні з ним божевільня значно структурованіша, а кладовище - набагато привабливіше. Письменник змальовує сучасний світ, а саме кризовий стан постмодерної доби, в бароковому дусі, оскільки бароковий світогляд найяскравіше представляє людську бездуховність та порочність, притаманну людині двоїстість. Саме у таке середовище поміщений Оскар Мацерат, до того ж - поза його волею. Головною здатністю персонажа є вміння шахраювати (2.2.2.1. “Оскар Мацерат як сучасний шахрай і блазень”). Ця здібність героя посилена у творі його мистецькими талантами - майстерною грою на барабані й здатністю трощити голосом скло. У порівнянні зі Сімпліцієм, Оскар - шахрай і блазень нового типу, який, успадкувавши задатки свого попередника, еволюціонував у процесі історичного розвитку і в сучасних умовах виробив складнішу систему взаємовідносин зі світом. Його покликання - представляти негативність оточуючої реальності в гіперболізованих формах. Усе це дозволяє стверджувати, що звертаючись до постулатів епохи бароко, Ґ. Ґрас переломлено й ґротескно змальовує мізерність, убогість людського існування перед буттям, людина не здатна нічого змінити в коловороті історії.

Типологічне зіставлення романів Ґ. Ґраса та Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена (2.2.2.2. “Ґ. Ґрас та Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузен: типологічні паралелі”) засвідчило збіг передусім тематичного комплексу - війна, повоєнна ситуація, людина, закинута в хаотичний світ, мимоволі затягнута в круговерть подій. Спільним для обох письменників є зосередження на зображенні “партикулярного” на фоні війни, відтак у цілому схоже тлумачення історії та обґрунтування претензій на “реалістичність зображення”. Обидва романи читаємо як алегоричні висловлювання, чому сприяє наративна стратегія обох авторів. Вважаємо, що і Ґріммельсгаузен, і Ґ. Ґрас уповноважили своїх героїв до тлумачення світу й ситуації людини в ньому, при цьому реверсивність перспектив концептування, рольова гра й оповідна поведінка характеризують і Сімпліція, і Оскара Мацерата як ненадійних автобіографів. Так, на основі амбівалентного поняття дурня, пов'язаного з формально-жанровою маскою ненадійного оповідача, виник сімпліціанський спосіб наративного конструювання світу як конгеніальне відкриття пікарескної манери оповіді, який талановито використав Ґ. Ґрас у романі “Бляшаний барабан”. Те, що робить Сімпліцій, не вкладається в бінарну схему доброго та злого. Читач не знайде в тексті жодної інстанції, якій би міг вірити беззаперечно. Тим самим Ґріммельсгаузен констатує безмежну плюральність емпіричного матеріалу, який не поміщається в одновимірну інтерпретацію. Відтак і Ґ. Ґрасу залежить на тому, щоб знайти систему трактувань, яка була б спроможна охопити епістемологічну кризу сучасності.

Важливим для визначення бароко як типологічної домінанти в романі є часово-просторовий образ світу, про що йдеться у підрозділі 2.2.3. “Бароко як категорія “віку культури”: хронотоп роману “Бляшаний барабан”. Для змалювання сучасного суспільства Ґ. Ґрас обирає своєрідний метод - оповідну інстанцію, яка дозволяє письменнику побачити сучасне крізь призму минулого. Автор прагне писати супроти швидкоплинності часу й навіть уводить поняття “Vergegenkunft”, майстерно втілюючи його у сценах, які демонструють взаємопереходи часу й простору. Він послуговується формою фіктивної автобіографії, що мало б упорядковувати часово-просторові відносини в тексті, але оповідач досить вільно поводиться з епізодами свого життя, що в романі символізує “альбом”, який можна відкривати на будь-якій фотографії, гортати в будь-якій послідовності. Саме так Ґ. Ґрас-письменник намагається засобами мистецтва уникнути гніту Часу. Велика увага у творі приділена соціально-історичному хронотопу, представленому, з одного боку, через датування, з іншого, - “неофіційно”, тобто таким, яким його сприймають у буднях. Хронотоп героя також має важливі функції. У часовому та просторовому відношеннях Оскар Мацерат - ідеальний персонаж. Його “багатошаровість у закритому просторі” викриває усвідомлення ним барокового віку сучасної йому доби, а тілесно він представляє ідеальну з погляду бароко структуру занепаду - руїну. У романі існує подвійна перспектива часу: поєднання часу оповіді зі спогадами Оскара. Ця часова диференціація стає чіткою в результаті різних функцій героя: оповідача та протагоніста оповіді водночас.

Оскар Мацерат у заявленому ним самим як протест проти абсурдності світу трирічному віці - ідеальний розповідач Великої історії (2.2.4. “Дитячий” дискурс історії в романі”). На думку Ґ. Ґраса, офіційній історії варто протиставити її емоційне прочитання, позбавлене однозначного оцінювання та позиціонування стосовно сформульованого як незаперечної істини. Письменник виступає за багатозначність тлумачення історії, що демонструє іронічно представлене в романі складне сплетіння Великої історії та окремих приватних доль.

Аналіз полістилістики “Бляшаного барабана” (2.2.5. “Полістилістика роману “Бляшаний барабан”. Алегоричні інтенції твору”) презентує вагомість об'єктивних корелятів у творі, ґротеску, сатири, іронії, використання фамільярного мовлення, епатування, вражання читача, алегоричних інтенцій тексту як цілісного висловлювання. Проведене дослідження переконливо доводить, що прочитання роману “Бляшаний барабан” крізь барокову парадигму уможливлює концептуальне висвітлення основних ідей твору, заснованих на рецепції Ґ. Ґрасом історичного бароко. Комплекс виявлених механізмів та принципів впливу барокової парадигми на індивідуальну творчу манеру романіста засвідчує свідоме й творче використання ним жанрових оповідних схем та естетичних засад бароко, модифікованих щодо нових умов уживання.

Третій розділ - “Бароковість естетичної програми Ґ. Ґраса у світлі сучасної постмодерної доби” - присвячений естетичній програмі письменника. За загальною логікою дослідження творча особистість Ґ. Ґраса розглядається як тип “барокової людини”. У розділі узагальнено його концепцію мистецтва, засвідчено використання письменником при тлумаченні історії барокового методу структурної гомології, проаналізовано інтертекстуальні зв'язки з бароко в його текстах, представлено поетологічну позицію Ґ. Ґраса, яка склалася в нього під впливом Ґріммельсгаузена, щодо основного покликання письменника як того, хто кається з приводу прогалин в історії.

Наголошено, що талант Ґ. Ґраса має багатогранний характер. Він - письменник, поет, драматург, художник, графік, скульптор, музикант, танцюрист, кухар. Такий синтез мистецтв, з його власних слів, сформував його як особистість. Ґ. Ґрас живе в стані постійного неспокою, який живить його творчість.

Підрозділ 3.1. “Барокова широта інтерпретаційного діапазону щодо питань мистецтва” спрямований на розкриття Ґрасового “поняття мистецтва”, яке відповідає неманіпульованому, чуттєвому відвоюванню початкової, але втраченої здатності до сприйняття, завдяки якій реальність розширюється до “фантастичної реальності”. Стверджується, що розуміння мистецтва Ґ. Ґрасом кореспондує з уявленням про “єдність суперечливого”, яка описує місце зв'язків, багаторівневості та можливостей фантазії. Своєрідність Ґрасівського мистецтва самовираження полягає передусім у синтезованому характерові його творчості: те, що не можна виразити пером, домальовує пензель, те, що залишається неосяжним у прозі, доповнює лірика. Важливу роль відіграє також драматичне структурування дійсності. У бароковому сенсі мистецтво, на думку Ґ. Ґраса, протистоїть хаосу реальності. Підтвердженням цьому є аналіз повісті “Зустріч у Тельґте” та роману “Палтус”.

Підрозділ 3.1.1. “Повість “Зустріч у Тельґте” - автентична поетологічна програма сучасних письменників (ідейні, естетичні, історичні паралелі з ХVII ст.)”. Твір має особливе значення, оскільки Ґ. Ґрас у ньому безпосередньо звертається до барокової доби. Відзначено, що “Зустріч у Тельґте” написана у формі “Gelegenheitsdichtung”, що є даниною панівного в бароковій поезії жанру (письменник приурочив текст до 70-річчя Г. В. Ріхтера, засновника “Групи 47”). Г. В. Ріхтер представлений в образі барокового поета Сімона Даха, під керівництвом якого у 1647 р. у містечку Тельґте відбулася вигадана Ґ. Ґрасом зустріч барокових поетів. Аналіз показав, що письменник, вочевидь, не мав наміру створювати історичну повість, інтерпретуючи із позицій сьогодення тодішню ситуацію. Вигадка та історія зазнають під його пером комплексного оповідного взаємовпливу. У ХVII ст. послуговувалися розумінням історії як моделі, прикладу, згідно зі структурною гомологією. Саме цей принцип відкрив перед Ґ. Ґрасом великі можливості, що засвідчують і “Зустріч у Тельґте”, і “Палтус”. Письменник обходиться зі своїми джерелами свідомо як із моделями. Засвідчено, що Ґрас створив у повісті багато гомологій та структурних відповідностей:

поміж роками 1647 та 1947;

поміж Ґельнгаузеном і Ґріммельсгаузеном, його творцем;

поміж Ґельнгаузеном і Ґріммельсгаузеновою літературною постаттю Сімпліцієм;

поміж Ґельнгаузеном і власним розумінням літератури;

поміж окремими книгами Ґріммельсгаузена й власними книгами.

Як герой повісті Ґельнгаузен, автор тримає своєрідне дзеркало перед “Групою 47”, зображаючи порядок засідань товариства, комплекс проблем, над якими дискутували (основні тенденції розвитку літератури, зв'язок літератури з політикою, відновлення престижу німецької мови). Охарактеризовано також історичний колорит, особливістю якого є те, що він притаманний обом епохам - безпосередньо представленій та передбаченій текстом. Наголошено на глибоких знаннях Ґ. Ґраса барокової літератури, що дало письменнику змогу реконструювати образи барокових поетів з їхніх творів та використати при цьому характерну для бароко символіку та емблематику.

У підрозділі 3.1.2. “Функції інтертекстуальних зв'язків із бароко в романі “Палтус” звернено увагу на постульований Ґ. Ґрасом принцип вигадування автентичніших фактів, аніж ті, які передані нам історією. Здійснений аналіз так званого барокового розділу роману, в якому автор цитує А. Ґріфіуса та М. Опіца, дозволяє стверджувати, що цитати слугують ілюстративним матеріалом, вони надають розмові барокових поетів поетологічної глибини, барокового колориту. Однак вагомим для роману є вже сам факт цитування, який дозволяє віднести його до типу літератури, сигнатурою якої є її бібліотечний характер. Майстерність Ґ. Ґраса-письменника у заповненні історичних прогалин продемонстровано у підрозділі 3.2. “Динаміка барокового дискурсу історії у романі “Траєкторією краба” Ґ. Ґраса”. Узагальнено, що мислитель постійно шукає “іншу правду”, те, що авторизована історія, колективна й індивідуальна, витіснила або забула, те, що лишилося непоміченим. Зазначено, що перед панорамним охопленням і поглядом із трагічних подій, Ґ. Ґрас віддає перевагу “обмеженій перспективі”. Письменник послуговується методом “нівелювання” історії, він розхитує, релятивує не саму мораль, а її закостенілий образ в індивідуальній та національній самосвідомості. Отже, барокову парадигму потрібно уважати плідною для узагальнення концепцій мистецтва та історії Ґ. Ґраса.

У висновках підсумовано основні положення та результати дослідження.

У роботі окреслено траєкторії модифікацій бароко у сучасному німецькому літературному процесі. Активне обговорення, дослідження бароко в ХХ ст., спроби “прочитання” чужої епохи і проникнення через неї у власну, використання барокової моделі як інтерпретаційної, а відтак і пізнавальної, дозволяє стверджувати про наявність і функціонування в сучасній культурі барокової парадигми, наслідком чого є цікаві художні явища, які демонструють неочікуваний пізнавальний потенціал художнього осмислення дійсності. Саме до фонду особливих мистецьких здобутків ХХ ст. належать твори видатного німецького письменника Ґюнтера Ґраса. Його зацікавлення бароко як художньою системою, світоглядом, стилем стало основою “бароковості” - константи індивідуальної художньої манери письменника. Барокова парадигма відіграла важливу роль у творчості митця, який послуговується нею для витлумачення досягнень барокової літератури ХVII ст., для інтерпретації соціально-історичної доби, сучасником якої він є, для відновлення історичного континуїтету й відстеження закономірностей культурного розвитку, для концептуалізації власних уявлень щодо історії та мистецтва. Виділені в роботі поетологічні ознаки барокової парадигми значною мірою характеризують неповторний художній світ великого майстра слова. Барокові впливи у текстах Ґ. Ґраса відстежено на ідейно-тематичному, жанровому, наративному, часово-просторовому, стильовому рівнях, увагу приділено також інтертекстуальним зв'язкам з бароко. Наголошено на методі структурної гомології, який автор запозичив із ХVII ст. для тлумачення історії на прикладах, побудованих за принципом аналогії. Вагомими для розуміння позиції митця є задекларовані ним творчі принципи, сформульовані в результаті рецепції творів Ґріммельсгаузена, а саме - засобами мистецтва можна відтворити факти, автентичніші за ті, які надає нам історія, а також проголошення важливого покликання письменника, як того, хто кається з приводу прогалин в історії. Все це дало змогу представити творчість Ґ. Ґраса як важливу віху у виразно окресленій в роботі тенденції німецького історико-літературного процесу - інтерпретації сучасності за допомогою барокової моделі.