Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

"СТОЛИЧНИЙ ТЕКСТ" У М. ГОГОЛЯ ТА М. БУЛГАКОВА

Спеціальність: Російська література

ШАРБЕНКО ТЕТЯНА ВЯЧЕСЛАВІВНА

Сімферополь, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Творчість М. Гоголя та М. Булгакова давно привертає увагу широкого кола читачів, критиків та науковців. Гоголезнавство та булгакознавство виокремилися в спеціальні напрямки літературознавства, в межах яких здійснюються різновекторні дослідження. У сучасній науці утвердилася думка про типологічну близькість художніх систем М. Гоголя та М. Булгакова, про творчий розвиток традицій М. Гоголя в літературній спадщині М. Булгакова. Вже в 1920-1930-х роках критики помітили близькість ранніх оповідань і повістей М. Булгакова до творів М. Гоголя. Починаючи з 1970-х років проблема «М. Гоголь і М. Булгаков» привернула увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників. Вплив М. Гоголя на творчий метод М. Булгакова відзначили у своїх працях М. Чудакова, В. Лакшин, М. Степанов, О. Ніколенко, А. Алексеєва, О. Кобзар, А. Дравич, М. Йованович та ін.. Проте типологічне вивчення творчості М. Гоголя та М. Булгакова у сучасному літературознавстві відбувається ще фрагментарно й непослідовно. На сьогодні й досі немає жодної монографії чи дисертації, у яких би питання складного й багатоаспектного «діалогу митців» було розглянуто спеціально на матеріалі всієї їхньої спадщини. «М. Гоголь і М. Булгаков» - велика й складна наукова проблема, яку потрібно осягнути цілісно й вирішувати системно, охоплюючи різні грані художніх світів митців, а також враховуючи той «діалог текстів», який відбувся поміж письменниками через віки. У той час, коли світ святкує 200-річчя М. Гоголя, дослідження проблеми «М. Гоголь і М. Булгаков» є напрочуд актуальним, оскільки дозволяє простежити вплив М. Гоголя на художню свідомість XX століття.

Одним із продуктивних аспектів типологічного зіставлення здобутків М. Гоголя та М. Булгакова є категорія «текст», зокрема «столичний текст», яка виявляється в багатьох творах митців. У житті й творчості М. Гоголя та М. Булгакова було декілька міст-столиць, які визначили парадигму їхнього художнього мислення й специфіку творчості. У М. Гоголя було особливе ставлення до Києва (столиці Київської Русі, культурної столиці), до Петербурга (столиці російської імперії, міста контрастів і міста з великими мистецькими традиціями), до Єрусалима (одного з духовних центрів світу). Як слушно відзначила Н. Крутікова, «міста Гоголя сприймаються як особливі організми, у кожного з них своє обличчя, своє життя і звичаї», а «кожне тлумачення міста так чи інакше пов'язано у Гоголя з онтологічністю - з проблемами історичними, естетичними, релігійними, з його високим моральним ідеалом, з метою прозріти й перетворити людську душу».

У житті й творчості М. Булгакова були свої столиці: Київ (місце народження, духовний і культурний центр, перехрестя історичних подій), Москва (столиця новоствореної радянської держави), Єрусалим (місто, з яким пов'язані філософські шукання митця).

Тема столиці є наскрізною у творчості обох письменників. Вихідці з України, М. Гоголь та М. Булгаков гостро відчували невлаштованість і абсурдність сучасного їм російського життя, трагізм долі «маленької людини», земну марноту, а тому мали палку жагу до пошуку столиць духовних, де людство змогло б осягнути сенс свого існування, співвіднести його з вічними цінностями. М. Гоголь та М. Булгаков приїхали до російських столиць зі своїм особливим світобаченням (сформованим в українському середовищі), що дозволило їм розкрити абсурд тогочасної дійсності. Українська складова в художній свідомості М. Гоголя та М. Булгакова визначає не тільки своєрідність творчих методів митців, але й можливість зіставлення їхніх художніх систем.

Про тему столиці в творчості М. Гоголя писали представники символістської критики А. Бєлий і Д. Мережковський, а згодом такі науковці, як Ю. Манн, Г. Макогоненко, Г. Гуковський, В. Каталкіна, О. Дилакторська, А. Докусова та ін. Серед українських досліджень «петербурзьких» повістей М. Гоголя варто відзначити праці Д. Чижевського, В. Петрова, Н. Крутікової, Ю. Барабаша та ін. Тема міста у творчості М. Булгакова розроблена не так широко й детально, як у гоголезнавстві, проте серед великого обсягу літератури про митця можна виокремити статті С. Фролової, М. Степанова, М. Петровського, О. Ніколенко, Т. Самойленко, М. Йованович, присвячені способам зображення столичного життя у творах художника.

«Столичний текст» у творчості М. Гоголя і М. Булгакова доцільно розглянути на матеріалі всієї спадщини митців, однак це проблема великого, об'ємного дослідження, розрахованого на тривалу перспективу. У реферованій дисертації розпочато розробку даної проблеми локально - на матеріалі «петербурзьких» повістей М. Гоголя і «московських» повістей М. Булгакова, типологічно споріднених між собою.

Як відомо, поняття «текст» за своєю сутністю складне й неоднозначне. Введене в обіг структуралістами, воно набуло нових значень у постструктуралізмі, деконструктивізмі, постмодернізмі. Сьогодні категорія «текст» є однією із найпопулярніших категорій сучасного літературознавства, але й однією з найдискусійніших. Тому потрібно її теоретично уточнити, а також показати ефективність її застосування в процесі вивчення типологічно споріднених явищ.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження визначається:

- відсутністю в сучасному літературознавстві праць, спеціально присвячених дослідженню «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгакова як окремо, так і в типологічних зв'язках;

- необхідністю вивчення впливу М. Гоголя на художню свідомість XX століття, зокрема на творчість М. Булгакова;

- дискусійністю поняття «текст», потребою в його уточненні та застосуванні при розгляді конкретно-історичних явищ літератури, типологічно пов'язаних між собою;

- потребою розвитку українського дискурсу в гоголезнавстві та булгакознавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка у межах комплексної теми «Традиції та новаторство в літературі». Тема дисертаційного дослідження схвалена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол №3 від 2 жовтня 2006 року), а також бюро наукової ради з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол №4 від 2 листопада 2006 року).

Мета дисертації - дослідити «столичний текст» М. Гоголя та М. Булгакова, розкрити типологію «петербурзьких» і «московських» повістей митців.

Завдання дослідження:

- уточнити теоретичне поняття «текст» й підходи до його вивчення на матеріалі художньої літератури;

- зіставити образ міста та засоби його створення в повістях М. Гоголя і М. Булгакова;

- розглянути способи зображення «маленької людини» у творах митців;

- висвітлити підходи письменників до теми влади й чиновництва;

- встановити значення мотиву творчості в повістях М. Гоголя і М. Булгакова;

- дослідити своєрідність гротеску й фантастики митців;

- простежити розвиток жанру повісті у творчості М. Гоголя і М. Булгакова;

- розкрити художні традиції й новаторство митців.

Об'єкт дисертаційного дослідження - повісті М. Гоголя («Невский проспект», «Записки сумасшедшего», «Нос», «Портрет», «Шинель», «Повесть о капитане Копейкине») та повісті М. Булгакова («Похождения Чичикова», «Дьяволиада», «Роковые яйца», «Собачье сердце»).

Предмет дослідження - «столичний текст» у М. Гоголя та М. Булгакова, типологія «петербурзьких» і «московських» повістей митців. Методи дослідження: порівняльно-історичний, системний, структурально-функціональний, компаративний, а також текстуальний та інтертекстуальний аналіз. Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячені теоретичному осмисленню категорії «текст» (Ю. Лотман, Р. Барт, Ж. Дерріда, Ю. Крістєва, У. Еко та ін.), досягнення гоголезнавства (Г. Гуковський, Г. Макогоненко, Ю. Барабаш, Н. Крутікова, П. Михед, В. Звиняцковський, О. Киченко та ін.) та булгакознавства (М. Чудакова, М. Степанов, О. Ніколенко, А. Алексеєва, М. Йованович та ін.).

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше у світлі єдиного підходу досліджено «столичний текст» на матеріалі «петербурзьких» і «московських» повістей М. Гоголя і М. Булгакова. Твори митців розглянуто в порівняльному аспекті на рівні тематики, проблематики, мотивної організації, образної системи, мови, стилю, жанру тощо. Відзначено знаковість категорії «столичний текст», її структуротворчий та інтертекстуальний характер, здатність утворювати нові смисли й вступати в нові зв'язки. Проведено зіставлення імагології, гротеску, фантастики, комічного й трагічного в «петербурзьких» повістях М. Гоголя і «московських» повістях М. Булгакова. Розкрито вплив традицій М. Гоголя на творчий метод М. Булгакова, визначено типологічну близькість між художніми системами митців, їхній внесок у розвиток жанру російської повісті.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття «текст», а також у вивченні його специфіки в літературі XIX і XX століть (на матеріалі «петербурзьких» повістей М. Гоголя і «московських» повістей М. Булгакова).

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання російської літератури у вищих та середніх закладах освіти, а також для підготовки нових підручників і посібників з актуальних проблем розвитку літератури XIX і XX століть.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Основні її положення викладені в доповідях на міжнародних конференціях: «Крим і світова література» (Саки-Євпаторія, 2006), «VII Гоголівські читання. М.В. Гоголь і народна культура» (Москва, 2007), «VII Міжнародний форум русистів України. Русистика України і проблеми збереження мов і культур малих народів світу в епоху глобалізації» (Ялта, 2007), всеукраїнській конференції «VI Короленківські читання» (Полтава, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 статей, у тому числі 8 - у провідних фахових виданнях України, затверджених ВАК.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел з 196 позицій. Повний обсяг дисертаційної роботи - 180 сторінок, із них - 168 сторінок основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи.

Перший розділ дисертації «Теоретичні засади дослідження» містить два підрозділи. У підрозділі 1.1 «Проблеми наукового вивчення категорії «текст» здійснено огляд наукової літератури стосовно проблеми тексту, уточнено методологічні підходи до його вивчення на матеріалі художньої літератури. Категорія «текст» є міждисциплінарною, оскільки стала предметом вивчення у різних науках - мовознавстві, культурології, мистецтвознавстві, філософії, літературознавстві. Незважаючи на різницю в підходах і розумінні даного поняття, різні науки збагачують одна одну, даючи перспективи вивчення тексту. Це відзначили М. Бахтін, Ю. Лотман та інші дослідники. У сучасному літературознавстві категорія «текст» використовується в різних значеннях - широкому й вузькому. У широкому значенні «текст» розуміється як не обмежений у часі простір культури, як особливість художньої свідомості загалом. У вузькому значенні поняття «текст» являє собою певну систему знаків, які забезпечують єдність змісту, цілісність і завершеність даної системи. Сутнісною ознакою будь-якого «тексту» є його структурність, тобто не тільки сукупність, ієрархічність, впорядкованість знакових компонентів (що є рисами системи), а ще й зв'язки поміж різними складовими тексту. Ці зв'язки забезпечують «рух тексту», можливість нарощування ним нових смислів, отже, його відкритість у культурному просторі - дискурсивність. Для художньої літератури важливою ознакою тексту є його вираженість у поетичній мові, що має особливу знаковість, адже поетична мова слугує не просто для передачі певної зрозумілої для всіх інформації, а для передачі інформації образної, яка позбавлена однозначності. Похідним від «текст» є поняття «текстуальність», що слідом за Р. Бартом ми розглядаємо як прояв конститутивних ознак тексту як такого.

Протягом історії літературознавства сформувалися різні теорії тексту. Структуралісти, постструктуралісти, деконструктивісти, постмодерністи здійснили науковий прорив у дослідженні художніх текстів, запропонувавши різноманітні підходи до вивчення даної категорії. У сучасний період напрочуд актуальними є методики не тільки локального, а й відкритого прочитання тексту, що дозволяють встановити між текстові зв'язки. Як засвідчують дослідження останніх десятиліть (Р. Барт, Ю. Крістєва, Ж. Дерріда, У. Еко та ін.), текст є вільною і відкритою структурою, здатною до утворення нових значень і нових текстів. У зв'язку з цим виникло поняття «інтертекстуальність», що, як і «текст», трактується в широкому й вузькому смислі. У широкому смислі інтертекстуальність розуміють як нескінченний діалог текстів культури, а у вузькому - це використання компонентів будь-якого тексту (текстів) в структурі художнього твору і виникаючі на цій підставі між текстові стосунки, що сприяють утворенню нового тексту. Варто розрізняти поняття «інтертекст» та «інтертекстуальність». Інтертекст - це наявність одного тексту (або текстів) в іншому з відповідними засобами вираження цієї наявності (алюзія, ремінісценція, іронія, пародія, цитатність, епіграф тощо). А інтертекстуальність - це різноманітні естетичні явища, міжтекстові стосунки, які виникають на підставі взаємодії компонентів різних текстів. Інтертекстуальність може виявлятися на різних рівнях текстів як художніх структур: тематики, проблематики, сюжету, композиції, образної системи, мотивної організації, хронотопу, стилю, мови, жанру.

Відкритість тексту постає у його спроможності вступати в діалог з іншими текстами, а також у діалог із читачем, адже, як довели постструктуралісти й постмодерністи, читацька рецепція здатна бути активною силою у процесі творення тексту, читач продовжує життя тексту в інтерпретації.

Що стосується понять «твір» і «текст», які викликають дискусії в літературознавстві, то, на наш погляд, поміж ними немає повної тотожності. Якщо розглядати художній твір як систему і структуру знаків, то, безперечно, художній твір являє собою текст, цілісний і завершений. Утім, всередині художнього твору можуть виникати окремі ієрархії текстів (Ю. Лотман). А якщо враховувати між текстові стосунки, що виникають поміж різними творами, то текст не обмежується рамками одного твору, а вільно «рухається» як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках. Отже, ознаки «тексту» й «твору» не завжди збігаються. Текст може виходити далеко за межі окремого художнього твору, отримуючи нове життя. Враховуючи цю особливість тексту, поняття «текст у тексті» важливе для дисертаційного дослідження. «Текст у тексті» - це результат здатності тексту продукувати інші текстові структури в межах художнього твору, творчості письменника або в культурному просторі. Це текстова структура, що живе власним текстовим життям всередині іншої текстової структури, втім, надаючи останній додаткові значення й висвітлюючи її в новому ракурсі.

«Столичний текст», який досліджується в реферованій дисертації на матеріалі «петербурзьких» повістей М. Гоголя і «московських» повістей М. Булгакова, передбачає розгляд знакової системи, якою є столиця в художній свідомості митців (не просто реальне місто - Петербург і Москва й не тільки художній образ певного міста, а передусім знак, що є втіленням концепції світу митців, концепт їхнього художнього мислення), а також взаємодії «столичних текстів» на матеріалі повістей письменників, встановлення структурних зв'язків поміж «текстами» двох авторів, типологічних стосунків на різних рівнях їхніх художніх систем. У зв'язку з цим у роботі використано не тільки текстуальний, а й інтертекстуальний аналіз, які в поєднанні дають цікаві наукові результати.

Для дослідження проблем тексту суттєвою є категорія «контекст», що, як й інші поняття літературознавства, позбавлена однозначності. У роботі це поняття використовується у вузькому значенні - як семантичне поле, необхідне для існування й функціонування окремого тексту та його структурних компонентів, і в широкому значенні - як простір (історичний, культурний тощо) для «руху тексту», а також для утворення взаємозв'язків між іншими текстами. Саме завдяки контексту стає зрозумілим значення окремих текстових компонентів, тексту в цілому або між текстових стосунків, «діалогу текстів».

У підрозділі 1.2 «Історія вивчення «столичного тексту» в гоголезнавстві та булгакознавстві» висвітлено історію дослідження «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгакова. Незважаючи на значні успіхи в гоголезнавстві і булгакознавстві, «столичний текст» у творчості митців вивчався доволі не системно, до того ж на багатьох дослідженнях позначився відбиток ідеології. «Петербурзькі» повісті М. Гоголя тривалий час розглядалися у відриві від попередніх повістей митця, у протиставленні до «Вечеров на хуторе возле Диканьки», «Миргороду». Спроби відірвати М. Гоголя від України й поділити його художню спадщину (а відтак і художню свідомість) на «романтичну» й «реалістичну», на «російську» та «українську», на «дві душі» були марними. М. Гоголь - феномен в історії двох культур, сила якого виявилася в могутньому синтезі, що збагатив ці дві культури й світову культуру загалом. Синтез, що потужно виявився у «столичному тексті» М. Гоголя, знайшов подальший розвиток у творчості ще одного вихідця з України - М. Булгакова, котрий вважав себе послідовником М. Гоголя й багато чого навчився в нього, особливо засобам гротеску, словесній грі та ін. Гоголівські прийоми побудови, конструювання текстових структур своєрідно трансформувалися в сатиричних повістях М. Булгакова, що помітили літературознавці М. Степанов, М. Чудакова та ін., утім, це ще залишає широкий простір для наукових дослідів.

У зв'язку з цим є необхідність розглянути «столичний текст» М. Гоголя і М. Булгакова цілісно й системно у світлі єдиного підходу, з урахуванням сучасних теорій текстуальності та інтертекстуальності. Порівняльно-типологічне вивчення «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгакова є напрочуд актуальним, оскільки дозволяє простежити вплив М. Гоголя на художню свідомість XX століття, що виявилося в творчості М. Булгакова. Зіставлення творів М. Гоголя з художньою спадщиною письменників XX століття зараз виходить на новий рівень і відкриває нову фазу гоголезнавства. У минулі десятиліття були накреслені підходи до реалізації цієї перспективи у працях Л. Мельникова, Г. Дорошкевича, О. Білецького, Є. Кирилюка, Д. Чалого та ін. Утім, як слушно зазначив Ю. Барабаш, «доводиться визнати, що йдеться саме про приступи й елементи, не більше, до того ж усі ці праці - що є достоту природним - сьогодні багато в чому видаються безнадійно анахронічними». Сучасний, неупереджений підхід до вивчення «руху» гоголівського тексту в часі й просторі знаходимо в працях самого Ю. Барабаша (його студії про М. Гоголя і Г. Сковороду, Т. Шевченка), М. Чудакової (праці про М. Гоголя і М. Булгакова), Н. Крутікової (роботи про М. Гоголя і М. Салтикова-Щедріна, І. Тургенєва, І. Буніна) та ін. Порівняльно-типологічне студіювання «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгакова має збагатити уявлення про творчі методи обох митців, про традиції й новаторство в літературі.

Другий розділ дисертації «Російська столиця в «петербурзьких» повістях М. Гоголя і «московських» повістях М. Булгакова» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Образ міста» детально розглянуто образ міста в повістях М. Гоголя та М. Булгакова на різних художніх рівнях і в типологічних взаємозв'язках. У створенні образу столиці М. Гоголь і М. Булгаков спиралися не тільки на реальну дійсність, а й на потужні літературні традиції. У зображенні Петербурга М. Гоголь йде від О. Пушкіна, Е.Т.А. Гофмана, О. де Бальзака та ін. У свою чергу, створюючи образ Москви, М. Булгаков орієнтується на досвід зображення столиці в спадщині О. Пушкіна, М. Гоголя, Ф. Достоєвського, письменників-символістів та ін. Разом з тим, зберігаючи вірність традиціям попередників, М. Гоголь і М. Булгаков були сміливими новаторами й відкривали нові аспекти, теми й засоби поетики в зображенні столиці.

Столиця в художньому висвітленні М. Гоголя та М. Булгакова постає в різних планах - конкретно-історичному й міфопоетичному, зв'язок між якими зумовлює поліфонічне звучання образу міста, що повертається до читача щоразу новими гранями. Петербург і Москва у творах М. Гоголя М. Булгакова - це міста, які репрезентують своєрідну модель буття, міста суцільного абсурду, омани, несправедливості, де гине все живе й талановите. Міфопоетичний зміст образу Петербурга й Москви в повістях М. Гоголя і М. Булгакова допомагають розкрити фольклорні та християнські мотиви, тісно поєднані між собою в творчості митців (чортівні, карнавалу, ярмарки, жертви, крові і т. д.). Важливим засобом розкриття тотального асурду в повістях М. Гоголя і М. Булгакова є мотиви машинерії, мертвотності, духовної трансформації та ін. М. Гоголя і М. Булгакова єднає широке застосування прийомів персоніфікації міста, метонімії (заміна живого неживим), контрасту, гіперболізації, узагальнених описів, а також поетики неймовірного, що дозволяє розширити побутові епізоди до буттєвих масштабів.

У підрозділі 2.2 «Зображення «маленької людини» встановлено, що у створенні образу «маленької людини» М. Булгаков спирався на досвід М. Гоголя, що засвідчує його повість «Дьяволиада», в якій звучать мотиви нівеляції, відчуження, сирітства, хвороби людини. Образ «маленької людини» в творчості М. Булгакова, як і у М. Гоголя, набуває міфопоетичного змісту, притчевості, філософського звучання. Хвороба і смерть гоголівських (Башмачкина, Поприщина) і булгаковського (Коротков) героїв стає для них звільненням від жахливого міста й водночас відкриттям нового внутрішнього бачення. Письменники стали на захист «маленької людини», розкрили трагізм її існування у світі й разом з тим висловили надію на відродження людяності. Велику роль у розкритті образів «маленьких людей» М. Гоголя і М. Булгакова відіграють оніричні мотиви та символи, що виконують різноманітні функції у тексті.

Підрозділ 2.3 «Тема чиновництва» присвячений своєрідності розкриття теми чиновництва у прозі М. Гоголя і М. Булгакова. Чиновники у творах митців постають як бездушна маса, породження міста, де знецінені духовні ідеали й людська особистість. Великим художнім відкриттям М. Гоголя було те, що він наблизив до читачів внутрішній світ чиновника, показав його внутрішні метаморфози. Йдучи слідом за М. Гоголем у зображенні чиновництва, М. Булгаков розробляє мотиви божевілля, двійництва, омертвіння, духовної трансформації та ін.

Особливу увагу в дисертації присвячено засобам розкриття образів чиновників. Річ якнайкраще характеризує чиновників у «петербурзьких» повістях М. Гоголя і «московських» повістях М. Булгакова. Письменники гіперболізують поняття «чин», показуючи, як чин заміняє людину, нівелює її, винищує її єство. Гротеск стає основним засобом розвінчання чиновництва в «Записках сумасшедшего», «Носе» М. Гоголя, а також у «Дьяволиаде» М. Булгакова. Поширеним засобом зображення чиновництва у творчості митців є показ духовної трансформації персонажа під впливом чину та чиновницької ієрархії. Велику роль у прозі М. Гоголя і М. Булгакова відіграє контраст, який виявляється на різних рівнях художнього тексту (простору, деталей, мови тощо).

М. Булгаков у своїх сатиричних повістях продовжує плідні традиції М. Гоголя. У повісті «Похождения Чичикова» з допомогою прийому переміщення відомого персонажа (Чичикова) в сучасний простір М. Булгаков розвінчує нову систему стосунків у суспільстві. Головний герой твору М. Булгакова потрапляє в звичну для нього атмосферу канцелярій та установ. У булгаковській повісті постійно звучать ремінісценції та алюзії з різних гоголівських творів - не тільки «Мертвых душ», а й «Носа», «Ревизора», «Повести о капитане Копейкине». Булгаковський Чичиков наділений рисами гоголівського Чичикова. Герой М. Булгакова так само легко вдається до різних оборудок, брехні, авантюрних вчинків, він мандрує безмежними просторами канцелярій та організацій радянської Росії. Поєднання й нашарування гоголівських образів і мотивів у творі М. Булгакова, перенесення їх у контекст XX століття дає можливість письменникові створити узагальнений образ нової абсурдної системи, актуалізувати порушені М. Гоголем важливі теми й проблеми на сучасному матеріалі. На відміну від гоголівських чиновників, для яких головним у житті був чин, що давав певне місце в соціальній ієрархії, для булгаковського Чичикова посада - лише спосіб особистого збагачення, а кар'єра для нього - шлях для утвердження себе в новому суспільстві.

У підрозділі 2.4 «Мотив творчості й образ творця» розкрито естетичні шукання письменників на матеріалі їхніх столичних повістей. Органічною складовою «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгакова є тема творчості й образ митця. Показ столиці крізь призму свідомості творчої особистості дозволяє письменникам виявити нові грані міста, показати його згубний вплив на людину. Зіткнення митця з містом омани й абсурду стало основним конфліктом у повістях М. Гоголя «Невский проспект» і «Портрет». Трагічна доля художника (Піскарьова, Чарткова) стає вироком місту, де гинуть таланти. Разом із тим М. Гоголь вірить у перемогу духовного начала: в образі старого художника з повісті «Портрет» втілено ідею божественної сутності мистецтва і його високого призначення у світі. У повісті М. Булгакова «Похождения Чичикова», як і у повісті М. Гоголя «Портрет», розробляється мотив духовного випробування митця. Булгаковський герой-літератор з честю витримує випробування (грошима, владою, славою) і залишається вірним мистецьким ідеалам. Він є абсолютним володарем художнього тексту, створеного на підставі гоголівського. У такий спосіб М. Булгаков утверджує перемогу творчого начала над світом «мертвих душ». У повісті «Собачье сердце» творче начало втілено в образі науковця-експериментатора, професора Преображенського. Сила його генія, здоровий глузд і невпинний науковий пошук протиставлені абсурдній системі - шариковщині, у зіткненні з якою розкрито основний конфлікт повісті. Прийом фантастичного перетворення собаки на людину (і навпаки) дозволяє письменникові утвердити перемогу творчого начала у світі. У розробці мотиву творчості й образу творця М. Гоголь і М. Булгаков зверталися до фаустіанських мотивів, а також вели своєрідний діалог у часі з О. Пушкіним щодо сутності мистецтва й покликання людини-митця.

Третій розділ дисертації «Типологія жанру повісті М. Гоголя і М. Булгакова» містить два підрозділи. У підрозділі 3.1 «Жанрова своєрідність повістей М. Гоголя» розкрито жанрові особливості «петербурзьких» повістей М. Гоголя. Фабульну основу «петербурзьких» повістей М. Гоголя становить неймовірний або таємничий випадок, уміщений в межах цілком ймовірного світу. Поетика неймовірного (таємничого) широко використовувалася письменниками-романтиками, які намагалися створити у своїх творах атмосферу загадковості, чарівності. Однак, застосовуючи цей характерний для романтизму прийом, М. Гоголь вибудовує неймовірні ситуації на реаліях життя. Неймовірне слугує у М. Гоголя розкриттю реальних стосунків і явищ. Усі фантастичні події у М. Гоголя мають два плани - зовнішній і внутрішній, серед яких важливішим є саме внутрішній, прихований план, який дозволяє письменникові виявляти не видиме, а сутнісне. Призначення фантастики у творах М. Гоголя полягає у виявленні прихованого змісту, зв'язків, стосунків реальних предметів і явищ.

Відповідно до цього функції фантастики в «петербурзьких» повістях М. Гоголя є доволі різноманітними. Фантастика в повістях М. Гоголя сприяє аналізу соціальних процесів і відносин, розкриттю художнього конфлікту, створенню художніх образів, вираженню концепції митця та його утопічних ідей. Гротеск у «петербурзьких» повістях М. Гоголя виявляється в сюжеті (органічне поєднання ймовірного і неймовірного), композиції (зсув просторів і часів, несподівані переходи й переміщення), образній системі (переплетення в образі реального та фантастичного, міфологічного, оніричного тощо), мотивах (наявність різноманітних мотивів, зумовлених як реальною дійсністю, так і дією інших сил), просторово-часовій організації (зсув просторів і часів). Гротеск у М. Гоголя виконує структурно-творчу функцію. Він є важливим засобом художньої типізації образів та явищ й сатиричного загострення негативних боків дійсності. Разом з тим його функція виходить далеко за межі комічного. Гротеск у «петербурзьких» повістях стає засобом виявлення жахливого, трагічного в житті. Отже, гротеск посилює викривальний пафос образів та ситуацій і дозволяє втілити гуманістичний ідеал митця. Поєднання комічного і трагічного, реального і фантастичного, смішного і жахливого, об'єктивного і суб'єктивного є характерними рисами гоголівського гротеску. При створенні гротеску письменник використовує різноманітні прийоми: сни, божевільні марення героїв, пародія, контраст, фантастичні припущення, «чутки» тощо.

Жанрову своєрідність «петербурзьких» повістей М. Гоголя визначає потужна риторична стихія. Ця традиція, безперечно, йде від «Вечеров на хуторе близ Диканьки», а ще далі - від творів бароко, де риторика визначала поетику. Оповідачі в «петербурзьких» повістях М. Гоголя детально не схарактеризовані письменником, утім, вони не тотожні ані авторові, ані героям. Головна функція оповідача - бути посередником поміж автором і героєм, що дозволяє наблизити героя до читача.

У підрозділі 3.2 «Традиції й новаторство М. Булгакова в жанрі повісті» встановлено вплив гоголівської традиції на прозу М. Булгакова. Як і у повістях М. Гоголя, фантастика в повістях М. Булгакова виконує різноманітні функції: викривальну, аналітичну, випробувальну, прогностичну, конструктивну.

Рушійною силою сюжету в столичних повістях М. Гоголя і М. Булгакова є розгалужена система мотивів і лейтмотивів, серед яких найпоширенішими стали мотиви чудасії, мертвотності, божевілля, двійництва, чортівні, випробування, втрати героєм частини свого «я» тощо.

Художні образи М. Гоголя і М. Булгакова відзначаються надзвичайною гнучкістю й пластичністю, вони швидко переміщуються в різних площинах, повертаючись до читачів різними боками й даючи читачам можливості для різного прочитання. Письменники підкреслюють нівеляцію людини під впливом міста, втрату в ній особистісних якостей. Люди знищеного, зміненого «я» - характерні герої столичних повістей М. Гоголя і М. Булгакова. Важливим засобом розкриття художнього образу в творах митців є поетика одивнення - показ образу в незвичайному ракурсі, неприродному контексті, несподіваному висвітленні тощо. Через дивне, неприродне, надзвичайне письменники виявляють приховану сутність образів, процеси духовної трансформації суспільства.

Важливу роль у столичних повістях М. Гоголя і М. Булгакова відіграє гротеск, який є не окремим художнім прийомом, а основою жанрової структури творів письменників. Завдяки ігровій природі гротеску у столичних повістях митців відкрито широкий простір для вільної гри з реальністю, переміщення площин і планів, висвітлення образів у несподіваних ракурсах. Гротескні ситуації й образи в творах М. Гоголя і М. Булгакова сприяють виявленню аномалій та алогізму дійсності. Гротеск М. Гоголя ґрунтується на реалістичній основі. М. Булгаков плідно розвинув традиції М. Гоголя в галузі реалістичного гротеску. Утім, гротеск М. Булгакова може виникати не тільки на підставі реалій життя, а й завдяки науковому припущенню та соціальному прогнозуванню, інтертекстуальним зв'язкам.

Стильовими особливостями столичних повістей М. Булгакова є потужна риторична стихія, нашарування різних наративних шарів, поєднання фантастичних компонентів із побутовими подробицями.

У «петербурзьких» повістях М. Гоголя виявилися характерні риси барокової та романтичної поетики, що в поєднанні з реалізмом надали жанру повісті багатотемності й багато аспектні. У «московських» повістях М. Булгакова майстерно переплетені ознаки реалізму, модернізму й постмодернізму. «Столичний текст» М. Гоголя і М. Булгакова може бути прочитаний в різних планах: реальному, психологічному, філософському.

«Петербурзькі» повісті М. Гоголя та «московські» повісті М. Булгакова являють собою складні синтетичні утворення. У повістях М. Гоголя виявилися жанрові елементи щоденника, фейлетону, оповідання, новели, роману. У повістях М. Булгакова теж простежується нашарування різних жанрових компонентів: поеми, фейлетону, памфлету. Спираючись на традиції М. Гоголя у використанні фантастики, гротеску, художньої типізації, М. Булгаков розвинув жанрову структуру повісті за рахунок широкого використання інтертекстуальності, наукової та соціальної фантастики, утопії та антиутопії. Збільшення прогностичного потенціалу відрізняє столичні повісті М. Булгакова.

Жанровий зміст столичних повістей М. Гоголя та М. Булгакова полягає в глибокому аналізі соціальних відносин та людської природи, у викритті абсурдних, антигуманних стосунків, у захисті прав «маленької людини». У творах письменників втілено високі гуманістичні ідеали. Митці вірять у можливість відновлення людського «я», повернення до природи, моральних засад буття. При цьому велику роль вони відводять мистецтву й людині-творцю, які повинні сприяти духовному відродженню світу.

Дисертація завершується висновками, у яких узагальнено результати дослідження.

Столиця у петербурзьких повістях М. Гоголя і московських повістях М. Булгакова - одна із центральних категорій, концепт художнього мислення, що виявляється на різних рівнях: тематики, проблематики, мотивної організації, сюжету, композиції, образної системи, жанрової структури, стилю тощо. Категорії «столиця» в спадщині М. Гоголя і М. Булгакова притаманні риси тексту, а саме: цілість, самостійність, багатозначність, системність, структурність, ієрархічність, знаковість, завершеність і водночас здатність до творення нових смислів, вступ у нові зв'язки, що виходять за межі твору.

У «столичному тексті» М. Гоголя і М. Булгакова простежується складна взаємодія різних компонентів і діалогізм, що дозволяє виявити зміни в парадигмі художньої свідомості XIX-XX століть, традиції й новаторство в літературі. У спадщині М. Гоголя закладено традиції «столичного тексту» в російській літературі: гра крайностей, полярність, різновекторність руху, полісемантичність, міфопоетичність. «Столичний текст» М. Гоголя дав поштовх для ідейно-естетичних шукань М. Булгакова і створення нового тексту. На перехресті різних текстових смислів і структур відбувається розширення простору культури та його протяжність у часі. Для столичного тексту М. Гоголя і М. Булгакова характерні відкритість, поліфонізм, дискурсивність.

Центральним образом у «столичному тексті» М. Гоголя і М. Булгакова є місто, яке змальовано в різних планах - реалістичному й міфопоетичному. У зображенні образу міста письменники широко використовували поетику деталей, метонімію, перебільшення, гротеск та інші засоби, які дозволили надати образу міста широкого філософського узагальнення. М. Гоголь накреслив, а М. Булгаков продовжив трагічну лінію в зображенні міста, яке постає як модель абсурдного буття, символ несправедливості й безглуздості людського існування. Разом із тим трагічне в «петербурзьких» повістях М. Гоголя і «московських» повістях М. Булгакова тісно поєднується із комічним. Сміх у повістях митців сприяє викриттю алогічних стосунків і водночас є засобом подолання жаху життя. З допомогою категорії «сміх» письменники втілюють гуманістичну позицію, етичні та естетичні ідеали.

У створенні образу міста М. Гоголь відштовхувався від романтичної поетики (широке застосування контрастів, символіки, демонології, одивнення тощо), але елементи романтичної естетики слугували розкриттю реалістичного образу світу й дійсних відносин. М. Булгаков спирався на досвід М. Гоголя, що яскраво виявилося в розширенні функцій метонімії, гротескному перебільшенні образів і явищ, у поетиці неймовірного. «Столичний текст» М. Гоголя і М. Булгакова єднає ціла низка наскрізних мотивів, які простежуються в повістях письменників: машинерії, чортівні, чудасії, карнавалу, божевілля, смерті, жертви тощо.

У «петербурзьких» повістях М. Гоголя і «московських» повістях М. Булгакова виявилися різноманітні міфопоетичні структури (образи, сюжети, мотиви та ін.), які походять з народної культури та християнства. У поєднанні з реалістичними деталями вони дозволяють «прочитувати» столичний текст по-різному, надаючи йому надзвичайної гнучкості й пластичності у змісті та формі.

У «столичному тексті» М. Гоголя й М. Булгакова розкрито трагізм долі «маленької людини» на тлі соціально-історичних процесів XIX і XX століть. Людина в повістях митців постає як духовний симптом, моральний критерій оцінки світу. Втрата людиною частини свого «я» трактується в повістях М. Гоголя і М. Булгакова як наслідок абсурдних стосунків, спотвореної системи цінностей. Важливу роль у розкритті образів «маленьких людей» у М. Гоголя і М. Булгакова відіграють мотиви божевілля, відчуження, сирітства, духовної метаморфози. Через зміну людського «я» письменники заявляють про необхідність внутрішнього протистояння, виходу з абсурдного світу. Образ «маленької людини» в повістях М. Гоголя і М. Булгакова набуває міфопоетичного змісту й широкого філософського звучання. Традиція зображення «маленької людини», закладена в творчості М. Гоголя, знайшла плідний розвиток у спадщині М. Булгакова і в творчості інших письменників XX століття.

М. Гоголь і М. Булгаков всебічно розкрили тему чиновництва й створили галерею образів чиновників у російській літературі. Чиновництво постає у їхніх повістях диференційовано, що дозволяє авторам простежити різні ступені духовної деформації людини й світу. Відсутність індивідуальності, нівеляція особистості та її якостей - головні риси чиновників у творах письменників. Найпоширенішими засобами змалювання образів чиновників у М. Гоголя і М. Булгакова є метонімія, гіперболізація, іронія.

М. Гоголь і М. Булгаков показали ганебний вплив столиці на митця, разом з тим вони утверджували перемогу мистецького начала над світом зла й омани. М. Гоголя і М. Булгакова єднає розуміння божественної природи мистецтва, віра в перетворюючу силу творця, його здатність духовно змінювати дійсність і людську природу. У розробці теми творчості М. Гоголь і М. Булгаков зверталися до християнських, фаустіанських, пушкінських мотивів. Вони вели постійний діалог із собою і попередниками щодо сутності мистецтва та покликання митця у світі.

Формотворчим принципом, що організовує й з'єднує компоненти «столичного тексту» М. Гоголя і М. Булгаков, є гротеск. Це основний засіб розвінчання антигуманного ладу і знедуховлення суспільства. Крім того, гротеск у М. Гоголя і М. Булгакова слугує розкриттю внутрішніх деформацій, що відбулися в людині під впливом міста. Характерними рисами гоголівського гротеску, що виявилися й у повістях М. Булгакова, є багатоплановість, різновекторність, виникнення не тільки на підставі фантастики, а й реалій життя, складна система «дзеркал», у яких дійсне постає в незвичайному ракурсі. М. Булгаков розвинув прийоми реалістичного гротеску М. Гоголя (завуальована фантастика, створення довкола реалістичного персонажа гротескної ситуації, мотив заміни й підміни, надання героєві не властивих йому рис тощо).

Гротеск у повістях М. Гоголя і М. Булгакова є важливим засобом художнього узагальнення, глибокого соціального аналізу, типізації явищ і водночас засобом філософського осягнення глибинної сутності світу, процесів, що відбуваються у людській психіці.

Гротескний світ М. Гоголя і М. Булгакова - це світ викривлених цінностей і стосунків, світ жахливий і оманливий. Разом з тим у гротеску митці знаходять не тільки викривальний, а й прогностичний потенціал, шукаючи шляхи виходу із загального абсурду.

Фантастика М. Гоголя і М. Булгакова слугує художньому дослідженню реалій життя. Поєднання фантастичного із конкретними деталями й подробицями стало характерною стильовою ознакою повістей письменників. Продовжуючи традиції гоголівської фантастики, М. Булгаков йде далі, поєднуючи риси наукової та соціальної фантастики, а також використовуючи фантастику для посилення викривального пафосу антиутопії. Фантастичне у творах М. Булгакова виникає не тільки на підставі неймовірного припущення, а і як результат літературної гри, розгалужених інтертекстуальних зв'язків, розгортання «світу як тексту».

«Петербурзькі» повісті М. Гоголя і «московські» повісті М. Булгакова відзначаються широким жанровим змістом за рахунок поєднання елементів різних жанрів. У досліджуваних творах М. Гоголя простежуються ознаки повісті, новели, нарису, щоденника, роману, а в творах М. Булгакова - риси повісті, нарису, роману, фейлетону, памфлету, поеми. У стильовому відношенні для столичних повістей М. Гоголя і М. Булгакова характерна потужна риторична стихія, нашарування різних наративних площин, особлива роль оповідача у стосунках «автор - герой», «автор - читач», «автор - світ».

Твори М. Гоголя і М. Булгакова мають чимало спільного, що свідчить про розвиток гоголівських традицій у спадщині М. Булгакова. Але разом із тим столичні повісті М. Булгакова мають низку відмінностей. У них значно посилено мотив катастрофічності світу, порівняння різних історичних епох (у тому числі з гоголівською епохою), інтертекстуальні зв'язки, ігрове начало, викривальний пафос антиутопії. Гоголівські традиції дали поштовх для активного художнього новаторства М. Булгакова.

«Петербурзькі» повісті М. Гоголя засвідчують взаємодію романтизму й реалізму, що виявляється на різних рівнях художньої структури тексту. Наслідуючи класичні традиції, М. Булгаков звертається до новітніх засобів письма. У його творчості простежуються риси реалізму, модернізму й постмодернізму. Отже, «столичний текст» у М. Гоголя і М. Булгакова виявляє здатність до руху в різних напрямах і художніх площинах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

літературознавчий повість письменник

1. Шарбенко Т.В. Мотив метаморфози у повістях М. Гоголя «Шинель» і М. Булгакова «Дьяволиада» // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Сер. «Літературознавство». - Харків: ППВ «Нове слово», 2006. - Випуск 4 (48). - Ч. 2. - С. 74-81.

2. Шарбенко Т.В. «Сорочинская ярмарка» и «Невский проспект» Н. Гоголя: типологические взаимосвязи // Вопросы русской литературы: Межвуз. науч. сб. - Симферополь, 2006. - Вып. 12 (69). - С. 71-83.

3. Шарбенко Т.В. Міфологічні структури в повісті М. Гоголя «Невський проспект» // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур: Пам'яті Леоніда Булаховського: Збірник наукових праць. - К.: Бібліотека українця, 2006. - Вип. 6. - С. 313-318.

4. Шарбенко Т.В. «Маленька людина» у столичному світі («Шинель» М. Гоголя і «Дьяволиада» М. Булгакова) // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Сер. «Філологічні науки». - Полтава, 2007. - Вип. 1 (53). - С. 21-28.

5. Шарбенко Т.В. Мотив чортівні у сатиричних повістях М. Гоголя та М. Булгакова («Невский проспект» і «Дьяволиада») // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. - Вип. 19. - Ч.2. - С. 235-238.

6. Шарбенко Т.В. Гоголевские традиции в повести М. Булгакова «Собачье сердце» // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Сер. «Літературознавство». - Харків: ППВ «Нове слово», 2007. - Випуск 1 (49). - Ч.1. - С. 146-150.

7. Шарбенко Т.В. Проблеми наукового вивчення категорії «текст» // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур: Пам'яті Леоніда Булаховського: Збірник. - К.: ВЦ «Просвіта», 2007. - Вип. 7. - С. 523-533.

8. Шарбенко Т.В. Традиції М. Гоголя у зображенні образу міста в сатиричних повістях М. Булгакова // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Сер. «Філологічні науки». - Полтава, 2008. - Вип. 1-2 (59-60). - С. 20-29.

9. Шарбенко Т.В. Наслідування гоголівських традицій у зображенні «маленької людини» в творчості М. Булгакова // Слов'янський збірник. - Полтава: АСМІ, 2008. - Вип. VII. - С. 378-386.

10. Шарбенко Т.В. Трансформация концепта «ярмарка» в столичных повестях М. Гоголя и М. Булгакова («Невский проспект» и «Собачье сердце») // VII Гоголевские чтения. Н.В. Гоголь и народная культура. - М.: Черо, 2008. - С. 281-290.

Размещено на Allbest.ru