Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 821.161.2:7.034.7

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК - ДОСЛІДНИК ТА ІНТЕРПРЕТАТОР УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО БАРОКО

10. 01. 01 - українська література

СОЛЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАРКІЯНОВИЧ

Івано-Франківськ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Криса Богдана Семенівна, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Львівського національного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

Білоус Петро Васильович, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Житомирського державного університету імені Івана Франка;

Тарнашинська Людмила Броніславівна, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української літератури XX століття Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Захист відбудеться 13 червня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.07 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий " 12 " травня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Р.В. Піхманець.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасних дослідженнях історії української літератури помітні спроби інтерпретувати художні тексти у їх зіставленні з поетикою попередніх культурно-стилістичних епох, художніх методів, напрямів, наративних моделей, міфологічних структур, жанрових форм, архаїчних образів та символів. Такий підхід зумовлений пошуком певної тяглості літературного процесу.

Активне вивчення генетичних зв'язків та типологічних аналогій в межах національної літератури пов'язане з потужним засвоєнням та практичним застосуванням тих літературознавчих концепцій, що в різний спосіб досліджують функціонування категорії "пам'яті" в текстуальному просторі. Текст розглядається як динамічний, відкритий генеруючий механізм, що зберігає різноманітні коди й має здатність трансформувати їх відповідно до власних перспектив та читацької рецепції.

Принциповим моментом є культурна ідентифікація творів різних періодів, виявлення домінантних світоглядних, аксіологічних, ментальних ознак, що визначали та визначають особливості духовного буття нації в світовому контексті. Логічно, що саме текст стає об'єктом таких досліджень, оскільки він виконує функцію колективної пам'яті і в ньому відображається національна адаптація культурних запозичень. Зіставлення ж текстів різних епох дозволяє простежити актуалізацію канонічних культурних кодів в історичній ґенезі, виявити характерні для українського літературного контексту світоглядні, духовні, морально-етичні форми самосвідомості.

Творчість Валерія Шевчука презентує особливе заглиблення в історію української культури. Вагоме місце в сфері наукових зацікавлень посідає бароковий пласт української літератури.

Пошук національної ідентичності українського літературного бароко - одна з головних методологічних засад праць Валерія Шевчука, що зібрані у книзі "Муза Роксоланська". Активна дослідницька та перекладацька діяльність суттєво вплинула на реформування творчого методу письменника.

Барокові літературні традиції у творчості Валерія Шевчука досліджувало багато науковців. Окремі впливи літератури та культури XVI-XVIII століть на прозу письменника розкрито у працях В. Балдинюк, Н. Бєляєвої, Т. Блєдних, А. Горнятко-Шумилович, Н. Городнюк, М. Жулинського, Р. Корогодського, Р. Мовчан, М. Павлишина, Л. Тарнашинської, З. Шевчук, О. Юрчук. Людмила Тарнашинська, зокрема, приходить до висновку, що екзистенціальна природа героїв Валерія Шевчука виразно барокова. Необарокові знаки культури у текстах письменника, на думку Н. Городнюк, презентують постмодерну стратегію культуротворення. Незважаючи на порівняльну специфіку цих досліджень, помітно, що домінантними критеріями визначення екзистенційної поетики та належності творчості Валерія Шевчука до "прози культури" є виявлення поетично-риторичних, філософських та морально-етичних знаків барокової літератури. Попри те, в українському літературознавстві бракує системного вивчення характеру взаємозв'язків між дослідженнями, перекладами, прозою Валерія Шевчука.

Окреслені проблеми контактів творчості Валерія Шевчука та бароко демонструють, що такий підхід розширює можливості наукового вивчення текстів письменника, їхньої художньо-структурової організації, особливостей конструювання художніх образів, специфіки комбінування семіотичних та семантичних презентацій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової проблематики кафедри української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: "Актуальні проблеми сучасного літературознавства, українська література в європейському контексті, розвиток західноукраїнського літературного процесу кінця XIX-початку XX століття: художні традиції і тенденції" (номер державної реєстрації 0106U002244). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 8 лютого 2000 року).

Мета дисертації - з'ясувати специфіку впливів барокових текстів і контекстів, філософсько-етичних та поетико-риторичних систем на творчу манеру, моделювання жанрових структур, художніх образів, на індивідуальний стиль прози Валерія Шевчука.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

– визначити іманентні дослідницькі риси Валерія Шевчука та з'ясувати їхнє місце серед праць, присвячених літературі й культурі XVI-XVIII століть;

– простежити характер проявлень "пам'яті тексту" у творчому процесі автора;

– дослідити специфіку взаємоперехідності наукового та художнього дискурсів у творчості Валерія Шевчука, розкрити форми їх комунікації;

– окреслити межі трансформацій та модифікацій барокових тем, мотивів, образів, жанрів у прозі Валерія Шевчука;

– осмислити функції філософсько-релігійних та морально-етичних постулатів бароко в емоційно-інтелектуальній, ідейній спрямованості творів Валерія Шевчука.

Об'єктом дослідження є праці Валерія Шевчука з української літератури XVI-XVIII століть та прозові твори, які найбільш виразно розкривають специфіку інтерпретації світу українського бароко.

Предмет дослідження - виявлення контактів та впливів між давньою українською літературою та текстами Валерія Шевчука, його науковою та художньою творчістю.

Теоретико-методологічною основою дисертації є поєднання принципів історико-порівняльного, структурно-семіотичного, герменевтичного та психоаналітичного підходів. Дослідження базується на літературознавчих концепціях, викладених у працях українських та зарубіжних вчених, зокрема, "літературного розвитку" І. Франка, "єдиного потоку" М. Грушевського "культурно-стилістичних епох" Д. Чижевського, "першообразу" О. Веселовського, "первісних метафор" О. Фрейденберг, "тотальної історії літератури" Н. Фрая. В роботі використані методологічні положення теорії архетипів К. -Ґ. Юнґа, "діалогізму" та "пам'яті жанру" М. Бахтіна, "тексту", "інтертекстуальності" Р. Барта, У. Еко, Р. Нича, "пам'яті знаку, тексту, культури" Ю. Лотмана, літературної герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера, П. Рікера, рецептивної естетики В. Ізера, Г.-Р. Яусса.

Предмет дослідження спонукає до вивчення окремих феноменів творчого процесу. Теоретичною базою стали розробки, в яких розкрито окремі аспекти психології творчості, а саме - дослідження специфіки образного та логічного мислення, ролі несвідомого у творчому процесі І. Франка, мови як прообразу творчої діяльності О. Потебні, концепцій художньо-творчого процесу Л. Виготського, Р. Піхманця, В. Роменця, Є. Замятіна, ірраціональної природи художньої символізації О. Москальця, структури семантичної пам'яті Н. Радчикової, А. Репеко, а також психоаналіз З. Фройда, аналітична психологія та психотипи К.-Ґ. Юнга.

В дисертації використано матеріали праць Д. Чижевського, В. Маслюка, В. Крекотня, Д. Наливайка, О. Мишанича, А. Макарова, Л. Ушкалова, Б. Криси, О. Михайлова, Л. Софронової, присвячені літературі та культурі бароко.

Розгляд дослідницьких праць Валерія Шевчука проводиться за допомогою історико-літературного, зіставно-типологічного й описового методів. Взаємоперехідність наукового та художнього дискурсів у творчості Валерія Шевчука, проблеми "автокомунікації" вивчаються на основі психоаналітичного та біографічного методів. Для виявлення традицій літератури XVI-XVIII століть в прозі письменника використано порівняльно-історичний метод, літературну герменевтику та семіотику. Модифікації барокових жанрів у творах Валерія Шевчука, явища інтертекстуальності досліджуються за допомогою формального та структуралістського методів.

Наукова новизна полягає у системному вивченні наукової та художньої творчості Валерія Шевчука в зіставленні з бароковою поетикою та духовно-світоглядною аксіологією:

а) уперше вивчаються взаємовпливи поміж гносеологічною, науково-перекладацькою та творчою діяльністю Валерія Шевчука;

б) здійснено комплексний аналіз дослідницьких праць Валерія Шевчука, визначено їх риси;

в) обґрунтовано вагомість "пам'яті тексту" в процесах організації та рецепції художніх творів;

г) вихідна засада дисертації - пошук формальних та змістових збігів у текстах різних епох, що стає підставою для з'ясування функціональності знаків, текстів, загалом культури бароко в моделюванні художнього світу Валерія Шевчука.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що її основні положення розкривають взаємозалежність поміж дослідницькою та художньою діяльністю, визначають функціональність "пам'яті тексту" в організації та рецепції художньої форми та змісту.

Практична цінність результатів дослідження в тому, що вони можуть стати основою для подальшого вивчення творчості Валерія Шевчука, при створенні загальних курсів лекцій з історії української літератури, порівняльного літературознавства, психології творчості, а також спецкурсів та семінарів (традиції давньої української літератури, проблеми естетичної свідомості, інтертекстуальність як стратегія організації тексту).

Особистий внесок здобувача. У дисертації висловлено особисті спостереження автора над темою "Валерій Шевчук - дослідник та інтерпретатор українського літературного бароко".

Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертації викладені у доповідях на Всеукраїнській науковій конференції "Валерій Шевчук у духовному просторі України" (Житомир, 2004), на конференції, присвяченій 280-річчю від народження Григорія Сковороди "Григорій Сковорода: загадковість присутності" (Львів, 2004), підсумкових наукових конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2000-2004, 2008). На тему дисертації опубліковано 6 статей, усі у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (258 найменувань). Повний обсяг дисертації - 205 сторінок, основного тексту - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, проаналізовано ступінь наукової розробки теми, визначено методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень, опис структури дисертації.

Перший розділ - "Валерій Шевчук - дослідник української літератури XVI-XVIII століть" - складається з чотирьох підрозділів. У першому з них розглянуто особливості історіографічної моделі Валерія Шевчука, центральне місце в якій займає українська барокова література. Дослідження та переклади Валерія Шевчука не просто розширюють чи поглиблюють знання про літературу XVI-XVIII століть, а значною мірою відкривають забуті й невідомі сучасному читачеві імена. Літературні твори розглядаються з погляду розвитку жанрових форм, а також як писемні експлікації конкретних соціально-історичних та культурних подій. З'ясування джерел та зв'язків поміж текстом та історичним контекстом - одна з ключових засад. У цьому сенсі його наукова модель близька до традицій "старої" школи, яка своє завдання бачила у збиранні, публікації та історіографічному описі літературного матеріалу. Подібно до І. Франка, М. Грушевського, С. Єфремова, проблематику вивчення давньої літератури наприкінці 90-тих XX століття Валерій Шевчук пов'язує з "постанням Української держави" та потребами "національного самопізнання".

Понятійно-категоріальний інструментарій, яким користується Валерій Шевчук, цілком відповідає науковому дискурсу кін. XIX-поч. XX століття - "жанр", "образ", "підтекст", "прототип", "фабула", "алегорія", "символ", "алюзія", "тема", "ідея". Функціональність цих категорій, як правило, з'ясовується через порівняння художньо-образних представлень з соціально-історичним контекстом.

Праці Валерія Шевчука мають "людиноцентричний" характер, себто конкретні персоналії визначають історичне форматування літератури, а біографічний та філологічний підходи до вивчення історії літератури визначають методологічну стратегію багатьох його праць.

Спроби відтворення внутрішнього життя українських письменників XVI-XVIII століть - це авторські версії "психоісторії" бароко. Помітно, що в цьому плані дослідник спирається на власну інтуїцію, викладає особисті припущення і здогади. Такі риси часто надають працям Валерія Шевчука суб'єктивності, що спонукає відносити їх до "белетризованої есеїстики" (П. Білоус).

Способи відтворення та осмислення поліфункціонального для автора-дослідника світу бароко утворюють корелятивний кількарівневий комплекс. На першому рівні відбувається реконструкція культурно-мистецького світу шляхом внесення до своїх праць багатьох історичних фактів, переклад сучасною мовою творів барокової літератури. Другий рівень - виявлення найхарактерніших, на думку дослідника, барокових явищ. Визначальними тут є особливості сприймання й тлумачення комплексу історико-літературних фактів. Третьою формою осягнення бароко виступає художня інтерпретація, уявне створення за допомогою образних структур, досвіду знавця літератури того часу картини світу з визначенням у ній місця Людини, Бога, Розуму і т. д. Це рівень творчої інтерпретації, сучасного інтуїтивного відтворення світоглядної системи та історичної атмосфери бароко.

Взаємонакладання рецепції в межах "історія-текст" визначає методи досліджень Валерія Шевчука і нагадує ампліфікований переклад. Мовні вираження конкретних барокових творів розглядаються як відкриті системи простору знаків зі схованими кодами прочитання. Валерій Шевчук наголошує, що намагається описати лише "свою версію такого прочитання". Інтерпретація текстів переповнена аналогіями, зіставленнями, які дослідник віднаходить, спостерігаючи за розвитком і традиційністю конкретних жанрів, тем, символів.

Стратегія Валерія Шевчука виразно спрямована на легітимацію повноцінності української літератури, зокрема барокового періоду. У різних працях дослідник постулює низку доказів: багатомовне функціонування літератури реалізувало культурні та інтелектуальні потреби різних сфер і станів українського соціуму; література творилася в конкретних осередках та школах (Київській, Києво-Чернігівський, Почаївській, Острозькій); мала розгалужену систему жанрів; динаміку розвитку (раннє, розвинене, пізнє бароко); сфери "побутування" ("високе", "середнє", "низьке"); формальну, тематичну та стильову своєрідність; національну специфіку; широке коло талановитих та ерудованих авторів.

У підрозділі 1.2 визначено на основі досліджень Валерія Шевчука типологічні ознаки українського бароко. У його інтерпретаціях література XVI-XVIII століть постає як явище, що зростає з глибоких джерел національної культури, книжної та фольклорної традиції, як синтез різних форм та ідей попередніх досягнень українського письменства.

У типологічних узагальненнях Валерія Шевчука барокові тексти - вишукані, складні інтелектуальні конструкції, семантичні та семіотичні глибини яких відтворюють "лабіринти" людського розуму. Головними ознаками, що виражають таку стилістичну своєрідність, є: "ускладнена образність", "творення химерних композиційних структур", заміна прозаїчного викладу "словесно-фігурним (химерно-викрутасним)", "орнаментування" ускладнених композиційних структур, "підтекстові, кількаплощинні читання, творення на трьох рівнях: високе, середнє, низьке бароко". Своєрідність бароко, за Валерієм Шевчуком, проявляється у багатозначності тексту, можливості його кількарівневого прочитання, в амбівалентності. Розгортання барокових концептів породжує перспективи нових тлумачень, відкриття протилежних до попередніх семантичних площин. Ці ознаки Валерій Шевчук узагальнено стягує в "явищі прообразності".

Українські письменники XVI-XVIII століть вирізняються в оцінках Валерія Шевчука особливим ставленням та розумінням природи мови і своєрідною філософією. Відповідно до наміру простежити початки традиції, що визначили характер барокової поетики, Валерій Шевчук пов'язує активне використання метафоричних, алегоричних форм в літературі XVI-XVIII століття з "архаїчною поетикою" символічного тлумачення світу.

Досліджуючи барокову поезію, драму, прозу, Валерій Шевчук приходить до висновків, що жанрові форми літератури творилися на основі попередніх та мали синкретичну, взаємоперехідну природу: поетичні жанри часто абсорбували елементи драми, проза - поетичні, і навпаки.

Питомою рисою досліджень Валерія Шевчука є увага до ідеологічного підґрунтя барокових прийомів та прихованих ідейних концептів. Опозиція "високе-низьке" стає формулою відображення соціальної аксіології станових груп. Окрім суто формальних, поетичних, стилістичних відмінностей цих різновидів, Валерій Шевчук акцентує на морально-етичних, релігійних, естетичних та філософських розходженнях.

Таким чином, типологізація ознак барокової літератури Валерія Шевчука, як правило, збігається з тими, що маємо в інших дослідницьких працях. Водночас Валерій Шевчук пропонує власне номінування окремих ознак та вдається до синтетичних "стягнень" стилістики та поетики (прообразність, алегорично-анімалістична поетика).

Особливої уваги заслуговують ті моменти, які представляють новаторське пізнання й трактування феномену бароко. До таких, на нашу думку, варто відносити "універсальну картину світу в творах письменників XVI-XVIII століть", що сконцентровано навколо моделей відображення "дійсності", та функціонування багатомовного соціопростору того часу, які суттєво доповнюють, розширюють і уточнюють епістемологію українського бароко. Висвітленню цих явищ присвячено підрозділи 1.3 і 1.4.

Проблема виявлення іманентного барокового образу світу - такого, що фасцинує присутність споріднених форм відтворення "буттєвої реальності" в системі художніх текстів, є однією з центральних для дослідницького дискурсу. В науковій літературі знаходимо велику кількість означень для номінації принципів відображення в поетиці бароко: символічність, метафоричність, алегоричність, "відкритість тексту", антитетичність і т.д. Спільним у цьому випадку, є переконання, що текст приховує додаткові семантичні шлейфи. Типологічний огляд корпусу барокових творів спонукає Валерія Шевчука до виділення наявності в них моделювання універсальної картини світу, в основі якої лежить принцип "зміщення", взаємозаміни частковим цілого, що нагадує розширену метонімію. Локалізування універсуму в межах тексту, таким чином, стає головною наративною стратегією.

Бароковий універсалізм проявляє себе і в багатомовності літератури. Валерій Шевчук складає детальну уніфіковану таблицю мовного функціонування (латинська, польська, російська, різні варіанти української) з вказівками на період використання, жанрові межі, що, зрештою, також презентується як універсальність картини мовного світу.

Функціонування в межах барокового культурно-мистецького простору кількох мовних варіантів порушувалось лише принагідно у працях Івана Вагилевича, Івана Франка, Михайла Возняка. Увесь період XVI-XVIII століть, як правило, обмежувався вибором єдиномовних творів і в такий спосіб інспірував неповний розгляд літератури того часу. Отже, виявлення багатомовності літератури XVI-XVIII століть, впорядкування та систематизація її форм - дослідницька ініціатива Валерія Шевчука.

Загалом, студії Валерія Шевчука вражають концентрацією фактологічного матеріалу, грунтовним і компетентним аналізом першоджерел і є тією експлікацією, що опирається на динаміку розвитку літературного процесу, дослідження його парадигми. Окремі ідейні та формальні зв'язки, що прокладає Валерій Шевчук поміж бароковими творами та відповідними їм поетико-риторичними схемами і фольклором, старокиївською літературою, розкривають вагомість "пам'яті" тексту та культури в його концепції.

У другому розділі - "Художня модель інтерпретації бароко" - розглядаються особливості інтерпретації бароко в художній прозі Валерія Шевчука. У підрозділі 2.1 узагальнено положення літературознавчих концепцій XX століття, присвячених проблемі "пам'яті тексту", що склали теоретичне підґрунтя дослідження в другому та третьому розділах і визначили методику осмислення руху художніх форм, характер асиміляції та адаптації барокового коду в новому контексті.

У наукових та художніх текстах Валерія Шевчука неважко виявити взаємоперехідність наукового та художнього способів мислення, що нерідко стає основою риторичної структури. Проблемі взаємозалежності письменницького та дослідницького досвіду присвячено підрозділ 2.2. Барокові тексти для Валерія Шевчука - могутнє джерело творчості. Ледь не в усі прозові твори вплетено цитати з барокових пам'яток, окремі фрагменти, посилання, згадки, що виразно прив'язують його художні структури до літературних явищ XVI-XVIII століть. Відтак уся сукупність барокових "голосів" (Р. Барт) в різний спосіб пронизує прозу Валерія Шевчука, стаючи її "креативною пам'яттю" (Ю. Лотман), що опирається на давні системи сигніфікації та нарації.

Ці ознаки пов'язані з особливим статусом автора/дослідника і вказують на медіальну роль письма. Реконструкція барокового хронотопу, активне використання текстів XVI-XVIII століть для творення власних, інтертекстуальна гра демонструють повсякчасні перетини авторського та барокового дискурсу в художніх текстах Валерія Шевчука.

Особисті інтенції автора сходяться в образі книги як збирання багатомірної присутності у єдність. Маючи давню традицію символічних узагальнень в різних культурах, цей образ у Валерія Шевчука позначає певний буттєвий простір, екзистенційну форму впорядкування та пошуку, що пов'язує тексти письменника з давньою традицією уявлення книги як символу космосу. Ідея пошуку сакральної книги (пратексту), перевірка істинності та правдивості існуючих визначають фабульне розгортання багатьох творів, зокрема, "Око Прірви", "Книга історій", "Закон зла".

Екстраполяція риторичних систем бароко - вагомий чинник організації прози Валерія Шевчука, елемент продукування та утримування значень. Дослідницька та перекладацька діяльність сформували певну герменевтичну залежність від мови барокової літератури. Переклади, наукові праці, проза - різножанрові варіанти тлумачення, що служать виробленню альтернативних до сучасних уявлень про світ, людину, життя. Культурні домінанти бароко вплинули на аксіологію художнього світу Валерія Шевчука.

У підрозділі 2.3 розглянуто роль та функції архетипних образів, ідей, мотивів, сюжетів у художніх текстах Валерія Шевчука. Художня структура текстів письменника засвідчує, що бароковий контекст опосередковує появу архетипів, позначених характерними для літератури XVI-XVIII століть інтерпретаційними варіантами.

У своїх дослідженнях Валерій Шевчук неодноразово робить спроби виявити окремі форми архаїчної язичницької семантики в бароковій літературі. Тексти XVI-XVIII століть, на його думку, зберігають в собі давні архетипи, опираються на міфологічні традиції символічно-алегоричного тлумачення світу. У художній інтерпретації Валерія Шевчука вони виконують функцію сугестивних "подразників". Прадавні знакові форми, внутрішньогенетичні архетипні ряди, які сконцентровані в них, у процесі рецепції зазнають своєрідної розгерметизації, що стає основою творення прози. Художньою формою цих процесів у Валерія Шевчука стає поетика марень та сновидінь, яка для барокових авторів була актом самозаглиблення, пізнання таємниці світобуття, проникнення в сферу ірраціонального. У Григорія Сковороди вона означена лексемою "безодня", що наближує його вчення до всіх пізніших наук про "підсвідоме" або ліпше позасвідоме" (Д. Чижевський).

Образ безодні виступає засадничим для художнього світопорядку в романах Валерія Шевчука "Око Прірви", "Три листки за вікном", повістях "Розсічене коло", "У пащу Дракона", ідейні колізії яких розкриваються в дихотоміях душі та світу - світлого/темного, вічного/минущого, життя/смерті, душі/тіла, гедонізму/аскетизму, морально-етичні кореляції добро/зло, істина/омана складають осердя філософських осмислень.

Прагнення осягнути феномен буття людини та світу в універсальних, позачасових проекціях виражаються в актуалізації архетипних ідей. У різних формах Валерій Шевчук інтерпретує ідею "мікрокосму" ("маленькій мырок") Григорія Сковороди. Позначаючи цілісність людської натури, в ній концентрується ґенеза формування концепції особистості, що є об'єктом та суб'єктом пізнання. Традиційно символічними позначеннями "самості" вважають кулю, сферу, круг, німб святого, око. Під впливом традицій барокової антропології ця ідея у Валерія Шевчука постає в символічних образах Ока Прірви, розсіченого кола, черева апокаліптичного звіра, що позначають характерну для барокового світопорядку ідею антитетичного розламу світової гармонії.

Різнотипні часові посилання (конкретна дата, рік, місяць; прив'язування фабульних рухів до створення відомої книги; моделювання життєвих ситуацій людини бароко - Климентія Зіновієва, Самійла Величка, Григорія Сковороди, Іллі Турчиновського), на перший погляд, скеровані на досягнення ефекту реальності та правдивості розповіді, є елементами уніфікації та "оживлення" історичного минулого XVI-XVIII століть. Та в загальній структурі їхня функціональність амбівалентна. Хронологічна точність, заакцентована в текстах, дисонує до усіх наступних фантастичних розгортань. Через те темпоральне маркування перетворюється в позначення координат нового міфу, "історичної містифікації" (З. Шевчук) бароко.

Репродукування барокових схем, символів, образів, топосів - це елемент моделювання міфологізованої структури, що тримається на принципі бінарних контрастів: ідеальний світ сакральної мудрості (спокою, гармонії, душевної цілісності) та деструктивний - поспіху, невігластва, соціального насильства. Барокові письменники й митці, що виступають персонажами творів Валерія Шевчука, перетворюються в міфологізованих (наділених особливою силою духу, елітарною мудрістю) героїв, які шукають розв'язання складних буттєвих загадок. Балансуючи на межі поміж реальним та умовним, особистим та загальним, ці образи стають художнім засобом презентації єдності протилежностей, "синкретизму".

Основу етико-філософських рефлексій у Валерія Шевчука виражає ідея "золотої мірноти", що в барокових поетів, риторів, філософів, богословів позначала тропологічний medium в парадигмі: недостатність-міра-надмір. Фабульні історії часто виступають тлом для сугестії цього ейдосу.

Отже, прадавні архетипи за посередності барокового контектсу вплітають тексти Валерія Шевчука в нескінченний потік діалогічних відносин в межах різних поколінь культури. Художня інтерпретація бароко для Шевчука - це спосіб активізації системи субкодів для розширення асоціативного поля презентації значень, зворушення потужного знакового та ідейного шлейфу, що сприяє розгляду загальнолюдських проблем в позачасових координатах.

У третьому розділі - "Пам'ять жанру": барокові форми в художніх структурах Валерія Шевчука" - досліджується взаємоперехідність у текстах різних історичних періодів. У підрозділі 3.1 розглядаються модифікації барокових жанрів у прозі Валерія Шевчука. Твори письменника часто відповідають певним жанроформам XVI-XVIII століть, організовані на їх структурній основі: лист ("У череві апокаліптичного звіра"), інтермедія ("Розсічене коло"), трагікомедія ("Срібне молоко"), емблема, діалог, літопис ("Око Прірви", "У пащу Дракона"). Таким чином, Шевчуків жанр постає як ректифікація та модифікація простіших.

Спостереження з таких явищ знаходимо в працях різних дослідників (М. Рябчук, Л. Тарнашинська, Т. Садівська, М. Павлишин). Окрім того, Валерій Шевчук, мабуть не випадково, досить часто вказує на ті жанри, що ховаються в надрах його художніх структур. Роман "Срібне молоко" означений як трагікомедія. Відповідно до структури цього жанру, яку детально описали автори барокових поетик і риторик, твір Шевчука складається з таких частин - "Акт 1. Протазис", "Акт 2. Епітазис", "Акт 3. Катастазис", "Акт 4. Катастрофа".

Світоглядна парадигматика, що розкривалась у барокових жанрах, стає водночас і об'єктом, і способом художньої інтерпретації. Стилізація барокових форм - риторичний жест відсилання до барокових авторів, жанрів, тем. Прикметно, що у творах Валерія Шевчука з життя мандрівних дяків-поетів, повсякчас зринають форми еротичної лірики ("Срібне молоко", "Три листки за вікном", "Біс плоті"). Як перекладач "Житій Святих" Дмитра Туптала і дослідник його спадщини, він активно використовує житійну барокову прозу, зокрема у повісті "Ілля Турчиновський", у романі "Око Прірви". шевчук український бароко література

У жанрових структурах Валерія Шевчука спостерігаємо трансмісію форм барокового епосу, лірики, драми, поєднання кількох барокових жанрів. Зрештою, це можна пояснити свідомою стратегією Валерія Шевчука підняти й "перевернути" пласт барокового досвіду. Відтак характерний для бароко синтез різних традицій засадничо присутній у риторичній настанові Валерія Шевчука. Це породжує різні референційні поля, варіює сфери стабілізування та засвоєння конкретних значень. Так, роман "Око Прірви" (як і багато інших) сприймається багатозначно, "змішування жанрів" провокує множинність прочитань, залежність від рівня ерудованості, обізнаності, кмітливості читача. У цьому творі легко побачити історичний роман, що відтворює конкретний темпоральний хронотоп, але так само - розрізнити його агіографічну модель, її травестійний вимір, філософський діалог з осмисленням явищ культури, емблематичне представлення сенсу історії суспільства та людини.

Це породжує у визначенні жанрової палітри Валерія Шевчука появу прикладкових сполучень, на кшталт: "Дім на горі" - роман-балада (М. Павлишин), "Три листки за вікном", "На полі смиренному" - романи-притчі (Г. Полякова, Л. Тарнашинська). Додаткові уточнення жанрів однаково важливі, а всі разом відображають органічну риторичну форму текстових структур.

У підрозділі 3.2 вивчаються функції барокової емблеми в організації внутрішньої форми текстів Валерія Шевчука. Серед дослідників творчості Валерія Шевчука (Н. Городнюк, М. Жулинський, П. Майданченко, Р. Мовчан, З. Шевчук) існує переконання, що його тексти - багатоплощинні конструкції, смислове осердя яких концентрується у підтексті, функція конотації знаку домінує над денотативністю, складні емблематично-алегоричні образи спонукають до різнобічних зіставлень та порівнянь, пошуку ключів чи кодів для їхньої інтерпретації. На нашу думку, це пов'язано з особливою конструкцією, непомітним, внутрішнім каркасом, риторичною схемою, що утримує та об'єднує текст як ціле. Таким прихованим, свідомим чи підсвідомим, внутрішньотекстовим елементом є модифікований, функціонально-структурований жанр емблеми, який трансформує барокову модель творення художньої картини світу.

Первинним елементом, що презентує емблематичну стратегію текстотворення, виступають номінації художніх творів - ті перші текстові образи, що несуть загальну ідею-обрис, налаштовують реципієнта на відповідну тональність сприймання. Такими є "Біс плоті", "Розсічене коло", "У пащу Дракона", "Око Прірви", "Диявол, який є (Сота відьма)", "У череві апокаліптичного звіра", "Птахи з невидимого острова", "Срібне молоко". Це перший компонент традиційної тричленної структури емблеми, так званий напис, заголовок (lemma, inscriptio), де стисло і лаконічно сигніфікується ідея твору, який породжує первинні образні асоціації, контекстуальні зв'язки.

Другий традиційний елемент емблеми - малюнок, своєрідна піктограма, що у текстах Валерія Шевчука постає у формі словесно-візуальних образів. Вони, насамперед, передають невербальні психічні стани. Водночас, як і в Григорія Сковороди, їхня поява у тексті зумовлена особливим риторичним типом, що нагадує своєрідний поворот філософського думання від форми мислення в поняттях до якоїсь "первісної форми мислення в образах та через образи" (Д. Чижевський). У такий спосіб образно-предметні перевтілення додатково збагачують процес осмислення абстракних явищ. Несвідомі психічні феномени, сконденсовані в емблематичній конструкції, набувають статусу повторюваності та подібності як глибинні енергетичні узуси людського буття. Кульмінаційні центри такого тлумачення - це символи, усталене (відоме, прийняте) значення яких містить код до прочитання. У текстах Валерія Шевчука такими є символи демона, павука, павутиння-сітки, змія, дракона, ока, кола тощо, що прив'язані до відповідних варіантів барокового контексту.

Емблематична конструкція у творах Валерія Шевчука формує художні образи в процесі взаємовпливів та синтезу. У загальній стратегії мовних представалень конотативний пласт стає ключовим. Навіть сюжетні події, рух персонажів у художньому часі й просторі - це знаки, що ховають у собі експресивні етико-філософські узагальнення. Конкретні художні ситуації - лише тло для прокламації певних істин.

Валерій Шевчук часто вдається до модифікацій жанру притчі, філософських монологів і діалогів, що стають вершиною онтологічних узагальнень. Вони виступають додатковими джерелами уточнень, корекції художньо-образних представлень. Їх можна розглядати як третій елемент емблеми - епіграматичний підпис (subscriptio), що веде до розуміння загального сенсу. Емблематизм Шевчука - це одна з форм його художнього мислення, що проявляється в специфічній зображально-словесній організації текстів.

Таким чином, конфігурація текстів Валерія Шевчука виказує свідому спробу виходу за межі певних жанрів. Вагоме місце в цих процесах займає досвід бароко, трансформація і модифікація жанрових форм давньої літератури.

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовано основні результати дослідження. Роль інтерпретаційних механізмів у процесах становлення наукових концепцій та в організації художніх текстів досить вагома. У науковій і художній моделях інтерпретаційна стратегія породжує систему співвідношень між "текстом" (контекстом, культурою), що піддаються роз'ясненню, тлумаченню, перекодуванню, та творчим потенціалом автора, його імпровізаційними можливостями. Відтак "народження" нового тексту - наслідок складних інтерпретаційних дій мовного впорядкування особистої позиції щодо досвіду попередників, онтологічне становлення у мовному світі. Цей зв'язок характеризує статус творчості як інтерпретації. Література XVI-XVIII століть для Валерія Шевчука - середовище герменевтичного досвіду.

Результати дослідження можна звести до таких положень:

1. Наукова, перекладацька та художня діяльність презентують різні форми комунікації поміж автором та світом українського бароко. Загалом вони складають корелятивний комплекс, який представлений кількома інтерпретаційними рівнями.

2. Дослідження Валерія Шевчука спрямовані на популяризацію українського літературного бароко, що проявляється насамперед в перекладах сучасною українською мовою пам'яток XVI-XVIII століть, відкриттям маловідомих фактів, письменників, творів. До вагомих здобутків в галузі історії літератури відносимо концепції багатомовності, універсальності картини барокового світу, вивчення ролі культурно-освітніх осередків в літературному процесі.

3. Між науковими розвідками та художніми текстами Валерія Шевчука існують тісні взаємозв'язки та співвідношення. Студії над бароко стали тим універсумом пам'яті, що потужно впливає на художню прозу, детермінує актуалізацію барокового досвіду. Різні форми інтертекстуальних контактів, художнє моделювання барокового світу, використання текстів XVI-XVIII століть як основи для організації власних, автокомунікація "я-дослідника" і "я-письменника" демонструють важливість пам'яті в когнітивних та креативних процесах.

4. Бароковий світ, окреслений бароковим текстом, для Валерія Шевчука - знакове поле, в якому реалізується система антиципацій та очікувань, система координуючих точок пізнання та розуміння власної особистості. Аксіологічні, світоглядні, естетичні зразки бароко стали для письменника полем самопізнання, матеріалом художнього осмислення. Ідея "золотої мірноти", філософсько-релігійні та морально-етичні постулати Івана Величковського, Дмитра Туптала, Климентія Зіновієва, Григорія Сковороди впливають на емоційно-інтелектуальні рефлексії.

5. Вивчення художніх структур Валерія Шевчука засвідчує, що традиції, шляхи перенесення архетипних образів, ідей, мотивів, сюжетів опосередковані бароковим контекстом, позначені характерними для бароко інтерпретаційними варіантами. Домінування у творчій палітрі "вічних тем" (пошуки сенсу буття, осмислення сутності людини, життєвого вибору, життя-театр, життя-сон тощо) зв'язує його твори з давніми традиціями художнього осмислення світобуття. Архаїчна семантика, що прикметно зберігається у тексті, розширює горизонт темпоральних представлень.

6. У художніх творах Валерій Шевчук вдається до трансформації та модифікації барокових сюжетів, що розгортаються в проекціях мотиву "дороги", випробування, покути, жертвоприношення, боротьби з "тінню" (душі, світу) тощо; жанрів: патерика, інтермедії, трагікомедії, містерії, житія, емблеми, притчі, байки; символів та образів (Око Прірви, розсічене коло, черево апокаліптичного звіра, змій, біс плоті, книга).

Трансформація та асиміляція діахронічно віддаленого культурного коду, його багаторівнева модифікація у текстах Валерія Шевчука вказує на потенціал та актуальність спадщини бароко в новому контексті.

ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Солецький О. Українське літературне бароко в дослідженнях Валерія Шевчука / О.М. Солецький // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2001. - №6. - С. 50-53.

2. Солецький О. Багатомовність українського бароко / О.М. Солецький // Вісник Прикарпатського університету: Філологія, 2003, Випуск VIII. - Івано-Франківськ: Плай. - С. 172-176.

3. Солецький О. Текст як інтелектуальний лабіринт (до проблеми рецепції збірки Валерія Шевчука "У череві апокаліптичного звіра") / О.М. Солецький // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - Випуск XIII. - С. 195-202.

4. Солецький О. Картина барокового світу в дослідженнях Валерія Шевчука / О.М. Солецький // Парадигма. Збірник наукових праць. Випуск 2. - Львів, 2004. - С. 340-348.

5. Солецький О. Барокова емблема як компонент внутрішньої організації текстів Валерія Шевчука / О.М. Солецький // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - № 12. - Житомир, 2004. - С. 118-125.

6. Солецький О. Творчість Григорія Сковороди у рецепції Валерія Шевчука (Науково-художня модель) / О.М. Солецький // Григорій Сковорода: Загадковість присутності (Матеріали конференції, присвяченої 280-річчю від народження Григорія Сковороди). Праці секцій, конференцій, симпозіумів, "круглих столів". НТШ. Том 14. - Львів, 2005. - С. 129-137.

АНОТАЦІЯ

Солецький О.М. Валерій Шевчук - дослідник та інтерпретатор українського літературного бароко. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. - українська література. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2008.

У дисертації досліджено прозу Валерія Шевчука в контексті традицій літератури українського бароко, вивчено взаємозв'язки між його дослідницькими працями та художніми творами, що розкривають взаємодоповнюючу та взаємоперехідну різностильову авторську стратегію інтерпретації барокових текстів, концепцій світу та людини.

Об'єктом дослідження обрано ті наукові та художні тексти Валерія Шевчука, які найбільш виразно розкривають його модель інтерпретації мови та світу бароко. Вихідною засадою дисертації є пошук формальних та змістових збігів у текстах різних епох, що дозволяє визначити структурні, семантичні, семіотичні спорідненості презентації художнього матеріалу та з'ясувати функціональність пам'яті знаку, тексту, культури бароко в прозі Валерія Шевчука.

Ключові слова: інтерпретація, бароко, пам'ять тексту, інтертекстуальність, наукова/художня модель, автокомунікація, архетип, міфологізація, емблематизм.

АННОТАЦИЯ

Солецкий О.М. Валерий Шевчук - исследователь и интерпретатор украинского литературного барокко. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. - украинская литература. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стэфаныка. - Ивано-Франковск, 2008.

В диссертации рассматривается проза Валерия Шевчука в контексте традиций литературы украинского барокко, исследуются взаимосвязи между его научными работами и художественными произведениями, которые раскрывают взаимопереходную и взаимодополнительную разностилевую авторскую стратегию интерпретации барочных текстов, концепций мира и человека.

В работе обозначены имманентные черты исследований Валерия Шевчука, определено их место среди разысканий, посвященных литературе и культуре XVI-XVIII веков. Студии по барокко стали тем универсумом памяти, который сильно влияет на художественную прозу писателя, детерминирует актуализацию семантических репрезентаций. Разные формы интертекстуальных контактов, художественное моделирование барочного мира, использование текстов XVI-XVIII веков как основы для организации собственных, автокомуникация "я-исследователя" и "я-писателя" демонстрирует значительность процессов памяти в когнитивных и креативных интерпретациях.

Результаты анализа выделенных в работе проблем выявляют, что аксиологические, мировоззренческие, эстетические образцы барокко стали для Валерия Шевчука полем самопознания, материалом художественных осмыслений. Идея "золотой мерности", философско-религиозные и морально-этические постулаты И. Величковского, Д. Туптала, К. Зиновиева, Г. Сковороды влияют на эмоционально-интелектуальные рефлексии. Богатый своими культурными заимствованиями барочный текст превращается в ретранслятор предыдущих достижений национальной культуры. Изучение художественных структур Валерия Шевчука показывает, что архетипные образы, идеи, мотивы, сюжеты опосредствованы барочным контекстом, обозначены характерными для барокко интерпретационными вариантами.

В художественных произведениях Валерий Шевчук трансформирует и модифицирует барочные сюжеты, которые развертывает в проекциях мотива "дороги", испытания, искупления, жертвоприношения, борьбы с "тенью" (души, мира); жанры: патерик, интермедию, трагикомедию, мистерию, жития, эмблему, притчу, басню; символы и образы (Око бездны, рассеченный круг, чрево аппокалиптического зверя, змей, бес плоти, книга). Трансформация и ассимиляция диахронично отдаленного культурного кода, его многоуровневая модификация в произведениях Валерия Шевчука указывает на его потенциал и актуальность в новом контексте.

Ключевые слова: интерпретация, барокко, память текста, интертекстуальность, научная/художественная модель, автокомуникация, архетип, мифологизация, эмблематизм.

SUMMARY

Soletskyy O.M. Valeriy Shevchuk - the researcher and the interpreter of the Ukrainian baroque literature. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Science (Philology) majoring in Ukrainian Literature (10.01.01). - Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. - Ivano-Frankivsk, 2008.

The dissertation studies Valeriy Shevchuk's prose in the context of traditions of the Ukrainian baroque literature, highlights the interrelations between his research and literary works that reveal his mutually complementary methods of interpretation of baroque texts.

The main subject of investigation is the study of those scientific and literary texts of Valeriy Shevchuk that are most illustrative from the point of view of his methods of interpreting the baroque language and world. The basis of the dissertation research is the search for the formal and notional similarities in the texts of different time periods by way of defining the structural, semantic and semiotic analogies in the presentation of the imaginative works material and elucidating the functionality of the memory of the baroque symbol, narrative and culture in Valeryi Shevchuk's prose.

Key words: interpretation, baroque, narrative memory, intertextuality, scientific/literary model, self-communication, archetype, mythologization, memory of the genre, emblemism.

Размещено на Allbest.ru