Метафізичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 821. 161.2 - 1.09 Липа: 11/14

Метафізичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи

Спеціальність 10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Шишкова Алла Дмитрівна

Кіровоград 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Міністерство освіти і науки України.

Захист дисертації відбудеться «27» червня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розіслано « 22 » травня 2008 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Гольник

АНОТАЦІЯ

Шишкова А.Д. Метафізичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2008.

У дисертації вперше досліджується метафізичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи як власне специфічний модус його індивідуального світомислення та світовідображення. На світоглядно-естетичному, тематично-образному й мовностилістичному рівнях визначаються та характеризуються особливості функціонування в художній практиці митця малодослідженого в генології ліричного різновиду.

Розглядається зосередженість поета на домінантних в його художньому світі проблемах духовності, виявляються організуючі компоненти текстів та акцентованість у них метафізичних універсалій (Бог, Час, Смерть, Любов). Значна увага приділяється виявленню особливостей творчої реалізації засадничої світоглядної ідеї амбівалентного саморозгортання буття (проминальне/вічне; профанне/сакральне). Висвітлюються іманентно онтологічний та метафізичний виміри переживання світу в тексті, з'ясовуються естетичні функції індивідуально трансформованих поетом метафізичних концептів, визначається їх роль у художньому моделюванні авторської картини світу. Метафізична поезія Юрія Липи аналізується в ретроспекції та в контексті трансформації барокової літературно-мистецької традиції.

Ключові слова: художнє мислення, метафізика, універсалії, стиль, духовність, бароко, мотив, профанне, сакральне.

АННОТАЦИЯ

Шишкова А.Д. Метафизический дискурс в поэтическом творчестве Юрия Липы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2008.

Диссертация посвящена исследованию специфики поэтического стиля Юрия Липы сквозь призму творческой адаптации метафизической проблематики в его текстах. Впервые метафизический дискурс в творчестве художника представляется как собственно модус его индивидуального мировоззрения и мировидения. На мировоззренческо-эстетическом, тематическо-образном и лингвостилистическом уровнях определяются и характеризуются особенности функционирования в творческой практике поэта малоисследованной в генеологии лирической разновидности.

В диссертации рассматривается сосредоточенность Юрия Липы на доминантных в его художественном мире проблемах духовности. Значительное внимание уделяется выяснению особенностей авторского миропонимания, выделяются атрибутивные признаки его художественного мышления как сущностного стилетворческого фактора. Углубленно анализируется репрезентация идеи теоцентричности мира через доминантный мотив веры, который в поэзии Юрия Липы локализовал проблемы мировоззренческого, историософского, морально-этического и эстетического планов. Структурированность художественных текстов диспозицией религиозное/национальное обусловила синтетический характер стилевой парадигмы с выразительными маркерами присутствия в ней художественно-стилевых интенций романтизма и барокко.

На основе анализа репрезентативного экспериментального материала, всестороннего изучения особенностей миропонимания художника и детальной характеристики смысловых и формальных компонентов его поэтики сделан вывод о детерминированности художественного мира Юрия Липы религиозным мировоззрением, доказана системная связь в его творчестве смысловых миниконцептов метафизического характера. Установлено, что организующими компонентами авторского метатекста являются концептуальные метафизические универсалии: Бог, Время, Смерть, Любовь.

В иследовании значительное место отведено анализу поэтических текстов Юрия Липы, в которых развернута индивидуально-авторская версия божественной мистерии бытия, рассмотрена метафизическая связь между «верхним» и «нижним» мирами, дана инициация им эзотерических процессов провидения, выхода души из тела и ее единства с божественным началом. Земное измерение времени соотносится поэтом с вечными истинами и высоким духовным смыслом. Основным признаком репрезентации метафизической темы времени является его сакрализация.

В работе выясняются разнообразные философско-художественные контексты семантики смерти, конкретизируется ее индивидуальная рецепция на этико-религиозном и эстетико-интуитивном уровнях. Особое внимание уделяется исследованию авторской инициации метафизической темы любви, рассматриваются два аспекта ее осмысления и интерпретации в лирике поэта: любовь как сущностное проявление духовно-душевной организации личности и как внепространственное, вневременное явление, имеющее общечеловеческий гуманистический потенциал.

Выявляются особенности реализации центральной мировоззренческой идеи амбивалентного саморазвертывания бытия (проходящее/вечное; профанное/сакральное). Освещаются онтологическое и метафизическое измерения переживания мира в тексте, выясняются эстетические функции трансформируемых поэтом метафизических концептов, определяется их роль в художественном моделировании авторской картины мира.

Метафизическая поэзия Юрия Липы анализируется в ретроспективе и в контексте трансформации барочной литературно-художественной традиции, а также в типологических сопоставлениях с соответствующими философско-художественными явлениями того времени. На основе этого устанавливаются моменты сходства и различия метафизических текстов Юрия Липы и других авторов. В этой связи рассматриваются типичные черты метафизического дискурса в поэтической практике писателя и определяются характерные особенности авторского текста данной лирической разновидности.

Ключевые слова: художественное мышление, метафизика, универсалии, стиль, духовность, барокко, мотив, профанное, сакральное.

SUMMARY

Shishcova A.D. Metaphysical discours in Yuri Lypa's poetic creation. - Manuscript.

Thesis for the Candidate of philologic degree by speciality: 10.01.01 - Ukrainian literature. - Kirovograd state pedagogical university named after Vladimir Vinnichenko, Kirovograd, 2008.

This dissertation study is the first attempt to explore metaphysical discourse in Yuri Lypa's poetry and interpret it as a specific means to convey his personal worldvision. The author reveals and describes functional peculiarities of this genus of poetry - which still requires further investigation - from the point of view of the individual's worldvision reflections, images, thematic and linguostylistic properties.

The dissertation deals with the poet's intent on the issues dominant in the realm of his creativity, i.e. the aspects of an individual's inner world. The author of the research dwells upon the basic text components and focuses on the metaphysical universals ( God, Time, Death, Love ) that receive special emphasis in the poet's works. Much attention is given to the major worldvision idea - ambivalent self-development of being (transient/ eternal; profane / sacral ).

The author tackles immanently onthological and metaphysical dimensions of the reality changes in poetic texts, describes aesthetic functions of the metaphysical concepts individually transformed by the poet and defines what role these concepts play in the poet's representation of reality. Metaphysical poetry by Yuri Lypa is investigated in retrospection in the context of general transformations of the Baroque in literature.

Key words: creativity, metaphysics, universals, style, inner world, baroque, motive, profane, sacral.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наукова інтерпретація поетичної спадщини Ю.Липи пов'язана з основними ідеями та загальними тенденціями сучасного українського літературознавства, насамперед із проблемами реінтерпретації заборонених радянським літературознавством художньо-мистецьких феноменів, концептуального переосмислення надбань національної літератури в контексті універсального культурного досвіду.

Юрій Липа (1900-1944) належить до тих українських митців, котрим довелось торувати дорогу до сучасного читача крізь фальсифікації та недоброзичливу упередженість. В умовах радянського тоталітарного простору він був не лише вилученим з літературного процесу, але кваліфікувався як «лютий ворог» свого ж народу. Ім'я письменника в історико-літературних оглядах згадувалось принагідно, до того ж у виключно негативних контекстах. Сьогодні очевидно, що поза науковим осмисленням його художнього доробку об'єктивна картина літературного процесу міжвоєнного десятиліття ХХ століття є неможливою.

Місце і роль Ю.Липи в історії національної культури вельми значущі й нині загальновизнані. Його спадщина стоїть високо в ієрархії літературних та наукових цінностей українського народу. Вона становить собою самобутнє явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості. Якщо біографія письменника на сьогодні більш-менш повно досліджена й у найголовніших рисах оприлюднена, то художня творчість, порівняно з іншими сферами його різногранної діяльності (історіософські праці, публіцистика, літературно-критичні статті), вивчена недостатньо і потребує всебічного фахового осмислення.

Особливості релігійно-містичного світогляду Ю.Липи засадничо визначили метафізичне спрямування його поезії. Він трактує «вічні» питання буття (Віра й Бог, Час, Вічність, Любов, Смерть та ін.) у трансцендентному плані. До означеного нами напрямку дослідження його художнього доробку спонукають і змістові акценти віршів, і їх формальні домінанти. Актуальність порушеної у роботі проблеми зумовлена тим, що до сьогодні метафізичний дискурс у творчості поета ще не став предметом спеціального наукового осмислення. До того ж, ця проблема є вельми дискусійною та неоднозначною, оскільки йдеться про складне й специфічне художньо-мистецьке явище. Українська література має доволі тривку релігійно-містичну традицію. Вона становить сутнісне явище національної культури й вимагає нині відповідних напрямів студіювання. Таким чином, актуальність дослідження підсилюється ще й тим, що висвітлення концептів метафізичного тексту та з'ясування його структурно-функціональних рівнів потребує пошуку нових методологічних підходів до інтерпретації духовного потенціалу, а відтак гуманістичної змістовності художнього твору. У сучасному літературознавстві конститутивні риси цього ліричного різновиду, його жанрові ознаки й інші організуючі чинники тексту окреслено розмито, без достатньої чіткості та виразності.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планової теми кафедри української літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету «Закономірності літературного процесу ХХ століття». Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №1 від 10.03.2005 р.).

Мета дисертаційної роботи - виявити й системно проаналізувати компоненти метафізичної поезії Ю.Липи.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

з'ясувати системотвірні чинники філософсько-естетичної концепції Ю.Липи;

означити шляхи й динаміку художньої еволюції митця, охарактеризувати своєрідність його поетичного стилю;

розглянути українську метафізичну лірику в діахронному та синхронному зрізах;

висвітлити іманентні риси метафізичних творів Ю.Липи в контексті української барокової традиції;

дослідити й детально описати домінантні універсалії метафізичної лірики митця (Бог, Віра, Вічність, Час, Смерть, Любов), з'ясувати шляхи їх авторської трансформації в творчій практиці поета;

визначити естетичну функцію бінарних опозицій як сутнісних складових художньої моделі світоустрою у віршах Ю.Липи;

виявити й охарактеризувати формальні чинники структурування метафізичних текстів митця;

дослідити художні особливості метафізичної поезії Ю.Липи в літературному контексті сучасної йому доби.

Визначення головної мети дисертації потребувало відповідного вибору об'єкта наукового студіювання: матеріалом для аналізу обрано художні тексти Ю.Липи, присвячені «реаліям особливого ґатунку» (термін Дж.Сміта), в яких «вічні» проблеми становлять основу їхньої мотивної структури. Предмет дослідження - метафізична лірика Ю.Липи з погляду тематики, проблематики, духовної напруженості як її сутнісного структурного компонента.

Теоретико-методологічною основою дослідження слугують праці вітчизняних та європейських філософів і культурологів (А. Бергсона, М. Бердяєва, Г. Гегеля, І. Гізеля, І. Канта, Л. Карсавіна, І. Мірчука, В. Олексюка, Б. Скарги, Г. Сковороди, Е. Фромма, З. Фройда, К. Юнга, П. Юркевича й ін.), видатних теоретиків та істориків літератури (М. Бахтіна, І. Качуровського, Ю. Лотмана, О. Мишанича, Т. Салиги, Е. Соловей, В. Сулими). У роботі використано наукові дослідження з питань поетики метафізичного тексту (І. Бетко, Т. Бовсунівської, З. Геник-Березовської, А. Козлова, В. Крекотня, Т. Мейзерської, Д. Наливайка, В. Пахаренка, Т. Рязанцевої, М. Сулими, Л. Ушкалова, Д. Чижевського), спеціальні розвідки про Ю. Липу (О. Багана, М. Зубрицької, М. Ільницького, Б. Криси, Є. Маланюка, Б. Рубчака, Л. Череватенка, О. Янчука) та поетів «празької школи» (Д. Донцова, Г. Ільєвої, Г. Клочека, Ю. Коваліва, Л. Куценка, О. Кухар, М. Неврлого, Б. Рубчака й ін.).

Джерельною основою дисертаційної роботи є прижиттєві та посмертні видання поетичних творів, науково-критичних праць, публіцистичних статей Ю. Липи, матеріали періодики різних років, спогади сучасників письменника, його епістолярій та інші джерела, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.

Методи дослідження визначені особливостями наукової проблематики, що вирішувалась у дисертації. У процесі роботи над темою використовувалися в синтетичному поєднанні такі методи: системний, історико-типологічний, герменевтичний, частково - психоаналітичний. Відстежувана нами біографічна проекція на метафізичний дискурс Ю.Липи потребувала залучення до інтерпретації елементів біографічного методу.

Наукова новизна роботи полягає у висвітленні теоретичних засад метафізичної поезії як такої, в узагальненні її проблематики загалом і мотивного спектру лірики Ю. Липи зосібна. Вперше означений сегмент творчої спадщини митця розглядається в ретроспекції та в контексті трансформації літературної традиції.

Особистим внеском здобувача є те, що в дисертації вперше запропоновано власну модель інтерпретації поетичної спадщини Ю. Липи, досліджено шляхи художньої трансформації метафізичної проблематики й з'ясовано специфіку її функціонування в авторському тексті. На основі аналізу авторської репрезентації обраної проблематики, всебічного вивчення особливостей світобачення митця й детальної характеристики змістових та формальних компонентів поетики Ю. Липи виявлено детермінованість художнього стилю митця релігійним світоглядом, охарактеризовано системну пов'язаність у його творчості мініконцептів метафізичного характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути внесені до курсу історії української літератури XX століття, спецкурсів та спецсемінарів; використані для створення літературного портрета Ю. Липи, підготовки навчальних посібників, написання курсових, дипломних та магістерських робіт з проблем новітнього українського письменства.

Апробація роботи. Основні положення дослідження викладалися та обговорювалися на науково-практичних семінарах кафедри української літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: V Всеукраїнська науково-практична конференція «Гуманітарна освіта в технічному університеті: проблеми і перспективи» (Київ, 2004); науково-практична конференція, присвячена 190-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (Ізмаїл, 2005); ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2004); Всеукраїнська науково-практична конференція студентів і молодих учених «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (Херсон, 2005); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених «Актуальні проблеми сучасної науки» (Ізмаїл, 2006); VIII Міжнародна науково-практична конференція «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2007); Всеукраїнська науково-практична конференція «Філологічні науки в освітніх закладах України» (Суми, 2007); «Фащенківські читання» (Одеса, 2007); «Липівські читання» (Одеса, 2008).

Основні положення та висновки дисертації висвітлені в 10 публікаціях автора, 7 із яких вміщені у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації адекватна меті та поставленим завданням. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку основних використаних джерел (277 позицій). Загальний обсяг роботи - 221 сторінка. Текстову частину викладено на 199 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, виділено предмет і об'єкт дослідження, з'ясовано мету й основні завдання дисертації, аргументовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, представлено матеріал дослідження й окреслено його методологічно-теоретичну основу, подано інформацію про форми апробації результатів роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі «Проблеми наукової інтерпретації творчої спадщини Юрія Липи: стан і перспективи» на основі проведеного аналізу найприкметніших рецептивних означень художньої творчості Ю.Липи у критичних оглядах як його сучасників, так пізніших дослідників, робимо висновок про те, що ґрунтовне наукове вивчення поетичного доробку митця ще не відбулося. Більшість публікацій про Ю.Липу-поета, як правило, мають емпірично-описовий характер, значна їх частина перейнята публіцистичним, почасти - міфологізаторським пафосом і в основному своєму масиві позначена національно-культурницьким пієтизмом.

Питання про творчі здобутки Ю. Липи-поета спорадично зринали і в еміграції, і в материковій Україні. Однак фактично в усіх випадках їх постановка і розв'язання перебували в прямій залежності не стільки від літературної, скільки від суспільної ситуації. Такі підходи утруднювали наукове осмислення творчого самоокреслення митця, унеможливлювали адекватні судження та наукові висновки про художньо-естетичний сенс його доробку.

Каменем спотикання в більшості спроб ґрунтовно та всебічно прокоментувати поетичні тексти Ю. Липи є їх зовнішня заполітизованість, з одного боку, і структурна багатоплановість - з іншого. На перешкоді глибокому науковому вивченню доробку митця і сьогодні стоять такі тенденції щодо оцінки його художньої спадщини, як ідеологічні акценти в її інтерпретації, розгляд у «празькому» контексті, що в кінцевому підсумку нівелює індивідуальні якісні характеристики поезії, тиражує літературознавчі стереотипи щодо творчості митця загалом.

Підсумовуючи інтерпретаційний досвід попередників (Д. Донцова, Є. Маланюка, О. Ольжича), враховуючи їх якісні набутки в сфері виявлення художньо-філософських пошуків і досягнень Ю. Липи, сучасні літературознавці помітно розширюють спектр дослідження його спадщини - від специфіки стилю (О. Баган, Ю. Ковалів, Б. Криса, Л. Череватенко, О. Янчук) до локальних проблем світогляду й поетики (О. Боронь, М. Ільницький, Т. Мейзерська). В історико-літературному та філософському осягненні художнього світу Ю.Липи більшість дослідників одностайна в тому, що він дотримувався цілісної субординації цінностей, яка вписує його в річище національної богомисленнєвої традиції. У зв'язку з цим порушуються питання про релігійний світогляд митця, метафізичний дискурс у його творчості, зіставність поетики з літературою бароко, що в своїй суті тяжіє до метафізики.

Історіографія питання переконує, що на сьогодні недостатньо вивчено інтенційованість Ю. Липи на проблеми духовності, котрі домінують у його художньому світі, не до кінця з'ясовано організуючі компоненти текстів і акцентованість у них метафізичних універсалій. Отже, не прочитані досі критикою метафізичні рівні змісту віршів митця, аналіз із цих позицій їх тематики, поетики та стилістики мисляться нами як шляхи та перспективи подальших досліджень його художнього доробку.

У другому розділі «Індивідуальна модель художнього світу поета» з'ясовано обумовленість змістових мініконцептів поезії Ю. Липи специфікою його світобачення, розглянуто художнє мислення митця як складову широкої категорії, що наділена «системно/стиле/формотворчою функцією» (Г. Клочек).

У першому підрозділі «Світоглядно-естетичні засади творчості» розглянуто основні чинники формування світогляду Ю. Липи: родинна атмосфера, історіософські ідеї Т. Шевченка, Біблія як символ віри та система духовних цінностей, суспільно-політичне й літературно-мистецьке середовище, в якому жив і працював поет. Тут характеризуються психофізичні якості письменника, котрі структурували його світобачення й визначили специфіку художнього осмислення та відтворення світу.

У кристалізації двох найважливіших світоглядних рис поета - глибокої релігійності та усвідомленого українського патріотизму - важливу роль зіграли родинні корені й найближче оточення. Релігійність як система духовних принципів світовідчуття й світорозуміння стала для нього альтернативою щодо політичного радикалізму багатьох сучасників. На світовідчутті письменника позначилась складна й суперечлива епоха, в якій виборювалась українська державність. Її складний і мінливий рух формували його світогляд, діставши художню інтерпретацію в поетичній творчості.

У підрозділі представляємо широкий художньо-документальний матеріал (поезії, науково-публіцистичні й літературно-критичні праці, спогади, епістолярій, архівні матеріали), що свідчить про перевагу релігійно-духовного компонента в світобаченні Ю.Липи, який детермінував змістові й формальні складники його поетики.

У другому підрозділі «Синкретизм художнього стилю» охарактеризовано стильову природу лірики Ю.Липи, доведено її безпосередню обумовленість його світоглядними пріоритетами.

Стильова манера поета становить собою поліструктурне художнє явище, конституйоване атрибутивними ознаками філософської парадигми. Його вірші оприявнюють індивідуально-авторське сенсонаповнення образів романтичної та барокової мистецької традиції. Імператив національної ідентичності та самототожності став емотивно-ментальною та філософсько-естетичною основою романтизму митця. Духовно-релігійні тематичні домінанти та християнський теоцентризм, що кореспондує з метафізичною поезією, сформував бароковий дискурс у його творчості. В силовому полі романтизму Ю.Липи функціонують ідеалізований образ духовної України-держави та романтичний тип героя-борця, пророка. Маркерами його романтичного письма можна вважати апологетизацію діяльної особистості (нації), активне культивування історизму, естетизацію чину, динамічну напругу текстів, їх високоемоційне звучання.

Зіставність художньої парадигми Ю.Липи з бароковою мистецькою традицією потверджує насамперед репрезентативність метафізичної проблематики в його творчій практиці й трансцендентність метафоричного мовомислення. Барокову дискурсивну домінанту поезії митця формують плідно інтерпретовані релігійні теми, увага до «вічних» питань, переведення громадянських мотивів та сфери індивідуального життя ліричного героя у метафізичний вимір, утвердження примату духовного начала буття, позиціювання суб'єкта лірики до Бога як до найвищої сили.

Твори поета адекватні бароковій літературі своєю образністю, зокрема, її позачасовою онтологією, схильністю до релігійних моделей структурування тексту (молитовний пафос; елементи містики та візійності; розгортання теми на основі ключових опозицій: високе/низьке, духовне/тілесне, мить/вічність, сакральне/профанне). Художня модель світу Ю.Липи, його авторське мислення репрезентували власну концепцію барокової творчості. У ній відсутні епатажна образність, дотеп та іронія, в обмеженій кількості вживаються панегіричні тональності. Найістотнішим досягненням поета вважаємо його унікальну здатність художньо згармонізувати світ у поєднанні логоса й духу. В цьому сенсі посутньо прислужився метафізичний дискурс, що концептуально визначив системогенезу авторської свідомості, змістово-формотворчі рівні тексту - як барокового, так і романтичного.

Романтичні та барокові тенденції в художньому світі Ю.Липи функціонують синхронно, перетинаючись і синтезуючись в єдину естетичну цілісність. Така стильова поліфонія інспірована інтенційованістю поета на проблеми українського буття й духовного відродження людини (нації).

У третьому розділі «Художня репрезентація метафізичних універсалій у поезії Ю.Липи» представлено метафізичний дискурс у творчості митця на рівні тематики, поетики та стилістики.

У підрозділі 3.1. «Метафізичні універсалії як об'єкт літературознавчих досліджень» з метою термінологічної визначеності систематизуються найвідоміші дефініції поняття «метафізика», конкретизується його семантичне наповнення в тривалому процесі трансформації, простежуються зміни акцентів у зв'язку з еволюцією поглядів на метафізичну поезію у філософії та літературознавстві. Тут характеризуються найбільш плідні етапи розвитку метафізичної літератури (європейської та української), коментуються репрезентативні з огляду на відповідну проблематику художні явища. Таким чином, у підрозділі формулюються методологічні засади дисертаційного дослідження.

У другому підрозділі «Ідея богоцентричності світу» досліджено релігійний код поетики Ю.Липи, розглянуто широкий спектр ідейно-естетичних функцій релігійного чинника як сутнісного маркера метафізичного тексту, доведено його присутність на рівні проблематики, стилю, художньої фразеології митця тощо.

У поезії Ю.Липи релігійність функціонує не лише як окрема тематична домінанта, але й як спосіб світосприйняття та прояв глибокої віри, що становить невід'ємну складову світоглядної та ідейно-естетичної системи митця, є мірилом найважливіших цінностей - морально-етичних, гуманістичних, національних. Релігійність активно виводиться ним на методологічно концептуальний рівень: національної історіософії, естетичної парадигми, світоглядних пріоритетів, котрі постулюють ідею детермінованості всього сущого волею Бога. У цьому сенсі творчість поета становить собою індивідуалізоване художнє явище в українській літературі першої третини ХХ століття. З темою Бога ним пов'язується диференціація світу на суєтне й вічне, мирське та боговластиве. Смислова суть всемогутності Бога та прославлення його діянь прочитується й у творах громадянського звучання («Будь славен, Боже України, / скрізь, де людей звучить язик…»). Образ Всевишнього виступає втіленням Любові, Добра, Справедливості, Правди. З позиції віри в Бога Ю.Липа тлумачить життєві проблеми й ситуації і конкретної людини, і всієї нації. В системі його цінностей пріоритетна роль належить Богові як символу найвищої Істини, майбутнього людства («Будуччина - у Бога. В тебе - тільки труд…»).

Розвиваючи й перманентно втілюючи релігійні тенденції метафізичної лірики, Ю.Липа активно послуговується різноманітними атрибутами віри в Бога (церква, хрест, корогва, вівтар), канонічними дійствами (молитва, літургія), біблійними ремінісценціями (виноградник), символічно забарвленими топонімами з Біблії (Голгофа, Єрусалим) тощо. Функціональна семантика релігійності як фактора віри у всемогутність Бога в його творчій практиці зумовила домінування морально-етичної проблематики. Апологетизоване прямування до Бога кореспондується зі свідомою акцентацією духовного начала буття - фундаментального маркера метафізичного тексту як такого. Виходячи з реалій цілісного доробку поета, виділяємо дві засновані на ідеї бінарності буття іпостасі його авторської моделі світу: трансцендентної та реальної. Звідси - творча репрезентація духовності й чинності, символічно вивершених у наскрізних образах «хреста» й «меча» («Свій хрест подай…» / «Над вами меч мій заблищить…»).

Важливим чинником формування метафізичних текстів Ю.Липи стали образи та мотиви Біблії («Звільни вівтар Єрусалиму!», «Бережіть у собі хрест»), що осмислювалась ним як езотеричний феномен, невичерпне джерело символічного розкриття універсальних ідей. Знаходячи своє неповторне художнє втілення, біблійні мотиви як інваріантні компоненти біблійного першотексту виконують вельми суттєву функцію їх ідейного-художнього акцентування, іманентного метафізичному метатексту.

Ліричний герой поезії Ю.Липи - високодуховна особистість, що прагне до саморозкриття й самовдосконалення через єднання з Богом як найвищим сенсом буття («Утвердитись / і з Богом тільки розмовляти у молитві…»; «Господар є, то - Бог»). Художня концепція митця оприявнює симбіоз героїчного й релігійного пафосу. Естетизація чину в його текстах сакралізується, становлячи важливу лінію тематичного розвитку. Дух і чин, духовність і воля є центральними тезами мислительної і творчої концепції Ю.Липи. Його естетична програма виключала все вузьконаціональне, кон'юнктурне та проминальне. Гуманістичний аспект світоглядної доктрини митця зумовив засадничі принципи його етики й естетики. Він обстоював найвищі християнські морально-духовні вартості в літературі й у житті, явивши, подібно до Т.Шевченка, яскравий взірець історіософської зіркості. Відзначаємо оригінальність поета в трансформації історіософської функції релігійного коду тексту, зокрема, її творчої реалізації через фактичну ідейно-художню тотожність понять «релігійне» (духовне) та «національне» (державотворче).

Атрибутивною рисою віршів Ю.Липи стала насиченість релігійністю, пов'язаною з маніфестацією взаємин людини й Бога («Де стану, - Божі вістовці / кладуть у душу слово Боже!»). Релігійний чинник виконує в його творчості широкий спектр функцій. Через фактор віри поет порушував і осмислював проблеми світоглядного, історіософського, морально-етичного та естетичного планів. Його тексти переважно структуровані диспозицією релігійного як національного. Морально-етичне начало духовності накладається на процеси боротьби за національне відродження. Релігійність може бути потрактована як ідейно-естетична домінанта художнього світу поета. Вона проявилась на рівні його стилю, проблематики, слововживання, котрі вкладаються в межі барокової поетики.

Як авторська інтенція і як художня особливість твору віра в Бога виходить далеко за межі християнської доктрини і розглядається Ю.Липою у трансцендентній площині. Її знаковим маркером є ініціація езотеричних процесів провидіння та «виходу» душі з тіла, переходу у позамежне буття, прагнення відчути зв'язок між небом і землею. Поет апологетизує Бога, утверджує ідею його всеприсутності («О, Боже, світлом Ти - у всьому, і твій закон - у кожнім дні»).

Третій підрозділ - «Сакралізація часових візій» - присвячено розглядові однієї з центральних тем метафізичної поезії Ю.Липи - темі часу. Вона постає в його авторській версії оригінальним аспектом відомого з часів бароко мотиву минущості земного буття («Наш день малий, він швидко проплива…»). Знакуючи своїми творами метафізичний дискурс, Ю.Липа оприявнює природну здатність скеровувати вектор художнього саморуху в площину відземного, спроможність осмислювати швидкоплинне в плані вічного, вбачаючи в земному субстанцію трансцендентну. Фізичний вимір часу для поета унеможливлює осягнення вічних істин. Для нього час, пережитий людиною (нацією), зазнає суттєвих метаморфоз лише у випадку його наповнення високим духовним смислом. Основною ознакою авторської репрезентації універсалії Часу в метафізичному ключі є його сакралізація.

Написане Ю.Липою можна розглядати не лише з погляду конкретного (соціального) часу. Широтою художніх узагальнень він виводить свої твори поза межі історичної конкретики, надаючи їм філософської багатовимірності та смислової багатошаровості. Дійсні історичні факти співвідносяться ним із вічними проблемами. Індивідуально-авторська інтерпретація універсалії Часу засвідчує його розуміння як духовної субстанції, корелята Вічності («Відчиненість Відвічного й Нового. / То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий»). Поет трактує час, унаочнюючи глибинні сутності буття. Конструювання ним часового порядку невіддільно пов'язане з вертикальним просторовим вектором саморуху естетичної свідомості, прямуванням ліричних почуттів та емоцій до «надземного» простору. В його творчості час/простір знакує діалектичну єдність філософських основ буття, зокрема, вічного й швидкоплинного (час символізує незавершеність, а простір -безкінечність).

Ліричний герой поезії Ю.Липи намагається осягнути сутність скороминущості часу; сам автор в екзистенційній ситуації свідомо «зрушує» лінійний вектор особистого й історичного часу, інтерпретуючи його як бінарну опозицію мить/вічність. Ліричного суб'єкта закодовано між змістовими полюсами антитези «вічне-дочасне». Денотат темпоральності постає в творчості митця в іпостасях конкретного (фабульного) часу та абсолютного (вічного) водночас.

Із універсалію Часу поет щільно пов'язує екзистенційно-антропологічну проблематику: сенс людського буття, любов і ненависть, життя й смерть, гріх і спокута. Сакральні часові візії в його художньому світі найплідніше репрезентовані мотивами відносності профанного часу й тимчасовості перебування людини на «цьому світі». В багатьох творах поета осмислюється й інтерпретується «темпоральна драма» ліричного героя (ширше - нації, людства), а у зв'язку з нею - тема смерті. В його художньо-філософській концепції смерть відокремлюється від часу, розчиняється в матерії, безсмертя виступає корелятом Вічності, дихотомія душі й тіла проявляється в смертності останнього й безсмерті першого.

У четвертому підрозділі «Концепт смерті як смислообраз барокової культурної свідомості» розглядається тема смерті, артикульована Ю.Липою як корелят метафізичної ідеї безсмертя. В ініціації смерті поет трансформує барокову традицію західноєвропейської та української літератури сприймати й відтворювати смерть як поріг вічності. В його ліриці репрезентовано різноманітні філософсько-мистецькі контексти семантики смерті, її індивідуальна авторська рецепція представлена на етико-релігійному та естетико-інтуїтивному рівнях. Метафізичний концепт смерті структурується ним переважно на основі бінарної опозиції тілесне/духовне, тимчасове/вічне. Містичну утаємниченість віршів відповідної мотивної структури моделюють різні форми поетичних апеляцій до Бога, літургійний пафос творів, їх насиченість релігійно-духовною атрибутикою.

Фізична смерть у художньо-філософській гіпотезі буття Ю.Липи є тим фактором, котрий наділяє земне життя людини справжнім смислом. Ця ідея увиразнюється художньо вмотивованими видами повторів (анафора, фігури накопичення: плеоназм, «підкріплення») у поєднанні з частотними риторичними запитаннями. Дискурсивну домінанту метафізичного тексту в плані художньої обсервації теми смерті визначає барокова традиція.

«Вище блаженство по смерті» (М.Ільницький), за переконанням Ю.Липи, слід заслужити. Важливим рушієм розгортання теми смерті в його віршах є доволі містка філософсько-поетична опозиція слово/діло (наміри/вчинки, мета/реалізація й под.). Усвідомлюючи конечність людського життя (безвідносно до обставин смерті), поет жодною мірою не трагізує спрямованість буття до скінченного, радше навпаки - переводить цю межу у простір вічного. В руслі метафізичного мислення він узалежнює простування людини до вищого світу від Господньої волі, ототожнює смерть із головним висновком земного буття. Йдеться, отже, про трансцендентність як основу його образотворення. Подекуди ця ознака видається декларативною, поетична ідея зреалізовується в дидактично-моралістичному тоні.

У підходах Ю.Липи до теми смерті та людських страждань не бачимо як естетизації руїни, так і трагічних відчуттів від сприйняття катастрофізму. Історично достовірні факти фізичної та духовної руйнації світу відтворюваної ним бурхливої тривожної доби зливаються в його текстах із суб'єктивно забарвленим ліричним наративом. Це зумовило емоційно рівний оповідний стиль репрезентації теми фізичної смерті людини, функціонування віддалених асоціацій з відповідним семантичним полем («довершу останнє»; «час затінити сонця»; «я кружу довкола Бога»; «уславлять твій кінець»). Переважно вони мають морально-повчальну мету, оприявнюють авторове розуміння високого призначення людини на землі («Я, може, й не довершу останнє, / Але мушу це останнє знайти»).

Знаковою формою розгортання ідеалістично-містичного трактування смерті як єднальної ланки між земним тлінним буттям і вічністю виступають у ліриці Ю.Липи різноманітні мікрообразні рівні, а також потужне семантичне поле слова-образу «небо» («Ех, виорю небо орлами»; «твердь небесна»; «хай небо хвалить творця» й под.). Будучи закоханим у життя, Ю.Липа утверджує смерть із тим, аби «здійснилось істинне безсмертя» (Л.Карсавін). Для нього особливо важить смерть в ім'я майбутньої держави. Це інша іпостась її авторської ініціації. На цьому полюсі її художньо-філософської репрезентації вона постає як подвиг, свідома самопожертва в ім'я високих ідеалів. Належачи до езотеричного типу особистості, поет максимально ідентифікує життя і смерть. Він глоризує жертовну смерть, розглядає її як високий вчинок, декларує повну відсутність страху перед нею і неймовірне за емоційною силою прямування до фатального кінця, що має стати початком чогось величного й вартого самопожертви. Деякі його рядки звучать як заклик, запросини смерті, сама ж вона характеризується формальним оздобленням переважно позитивного змісту («Обізвіться в червоній імлі життя, / Ви, прегарні блискавки смерти…»). Поет трансформує один із мотивів давньоукраїнських барокових творів мортальної тематики - запросини смерті.

Свідомий крок Ю.Липи назустріч власній смерті був, власне, відповіддю на містичний поклик долі. Він вважав, що його особиста страдницька смерть зможе об'єднати націю, стати духовним проривом на її шляху до національного самоусвідомлення, призначення й віри, що «жаден крик не пропав в порожнечі, / Жаден зойк - Україно…». У витворених уявою автора картинах оприявнюється глибинне екзистенційне не стільки бажання, скільки передбачення близького кінця, що мислиться ним як запорука виживання нації.

Переводячи онтологічний сенс смерті в духову царину, Ю.Липа насичує тексти «зовнішніми» та «внутрішніми» метафізичними чинниками. Він активно освоює мотив містичного настрою «другого народження» людської душі. З'єднання з божественною силою в його трактуванні уможливлює перемогу над двоїстістю буття, оприявнює примат духовного над тілесним. Звідси - наскрізно гіперболізована антитеза «тілесність як неволя» - «смерть як простір» («О, вийти б несподівано з неволі / Тілесності - на простір, виднокруг…»), що значною мірою формує ядро стилю поета, детерміноване ідеєю вічності духовного життя.

Ю.Липа вводить метафізичну універсалію Смерті у сферу гуманістичного тлумачення. Тому апологетизована ним смерть в ім'я високих ідеалів однозначно виключала нівеляцію людини, заперечувала безглуздість непотрібних жертв («О спиніться, - убивства, пустого убивства / не треба…»). В розумінні поета всі земні справи повинні чинитися «для святого, людського закону, / для щастя всього світу». Зображуючи фізичну смерть («І то не важно, що я згнию, / Що люди затопчуть плоть мою»), він утверджує ідеї духовне буття та безсмертя доброчинностей.

Художньо осмислюючи й творчо репрезентуючи мортальну універсалію, Ю.Липа фактично розв'язує опозицію життя/смерть на користь іммортальності. Безсмертя людини він співвідносить з такою константою буття, як любов, що протистоїть фізичній смерті людини. Вона «збирає воєдино світ, вибудовуючи хистку і водночас надійну його цілість». Ідея безсмертя пов'язується ним із сакралізацією жіночого начала. В образі жінки втілено генетивну універсальну категорію, що реалізується в художньому тексті через мотив народження та перетворення. Опозиція народження/смерть (смерть/переродження) актуалізує міфологічну циклічність буття особистості (нації, людства).

У п'ятому підрозділі «Любов як гуманізуюча духовна сила» аналізуються поетичні твори Ю.Липи, в яких художньо осмислено й репрезентовано Любов як метафізичну універсалію. Авторська версія її інтерпретації розглядається в двох аспектах: як важливий вияв духовно-душевної організації особистості і як поза просторове й позачасове явище, що має гуманістичний потенціал.

Ю.Липа пов'язує універсалію Любові з категорією самопізнання і пізнання світу, корелює її з метафізичною ідеєю перетворення людини (теозису) із зовнішньої (тілесної) у внутрішню (духовну). Любов трактується поетом як шлях подолання відокремленості людини від Бога, могутній рушій очищення. У цьому сенсі він репрезентує традиційний взірець національної мистецької традиції, в якій любов виступає гуманізуючою духовною силою, прилученням до «чогось позамежного» (Ортега-і-Гассет). Образний лад його поезії вибудовується в такий градаційний ряд: автор - ліричний герой (героїня) - одухотворене почуття (його трансформація у вічну енергію буття).

Важливим тематичним «вузлом» означеної мотивної структури лірики поета є любов до людей як універсального феномена («прилучення до людства»). Він розгортає в багатьох смислових ракурсах Шевченкове «людей і Господа любить», увиразнюючи ідеї християнського гуманізму. Наступний тематичний комплекс становить любов до України («І Україна, / Широка, промінна, / З Ваших очей…»). Ця тема осмислюється поетом у різних інтимних тональностях: як конкретна підставова вартість національного буття і водночас як сакральний феномен.

Ю.Липа транслює в свої тексти традиційну тему материнства як феномена особистісного й універсального водночас. У художній свідомості українських митців такий синтез зазвичай ідентифікується як загальнонаціональна моральна й ідеологічна вартість. Поет сакралізує образ матері в традиційних тональностях, возвеличує її, максимально охоплюючи компоненти Всесвіту, синтезуючи земне й небесне, схиляючись перед жінкою у зв'язку з її материнським творящим началом, що в українській ліриці становить тематичну домінанту. Через образ жінки Ю.Липа переводить сенс земної любові в ранг трансцендентних істин. Благородне, ошляхетнене ставлення до жінки в його творчості визначило й специфічні жанрово-стилістичні ознаки художнього вислову. Поет трансформує цей образ у характерному для фольклорно-літературної традиції ракурсі - як символ берегині роду. Вірші цієї тематичної лінії корелюють із жанрами духовної лірики, мають виразні ознаки літургійного тексту (урочиста мова, величальна лексика, євангельський пафос).

Символом любові у віршах Ю.Липи виступає образ серця, що в українській поезії є переважно корелятом емоційної сфери особистості. Наскрізний образ серця повертає аналіз текстів митця в типологічне коло поетів-метафізиків. Любов трактується ним як найбільше щастя, «що вглиб серця твого входить». Цей символ позбавлений традиційного емоційного забарвлення і зазвичай виступає знаковою формою реалізації ідей самопізнання людини та її духовного самовдосконалення.

Почуття любові Ю.Липа розглядає в космічному часі й просторі («безмежжя» та «безкінечність»). Вектор душевно-емоційного саморуху ліричного героя кореспондує з трансцендентними істинами, зреалізованими на основі бінарної опозиції тілесне/духовне. Цей конфлікт здебільшого вирішується поетом на користь духовного («…у тілі вутлому її, / Дай опанування і віру, / Очисти Духа…»). Сукупність смислів його любовних текстів перебуває ближче до тих українських та європейських авторів, котрі репрезентують духовний модус буття.

У любовній ліриці митця домінує образ Жінки (Матері, Вітчизни), яка уособлює Вічність, межу досконалості. Його лірична героїня «безсмертна» й «безконечна» («…поза нею все маліє, що є Верх»). Такий смисл почуттєвого спектру можна вважати своєрідним стрижнем знакового поля цілісності творчого доробку поета. Любов трактується ним як вічний шлях від плотського до духовного. При цьому спостерігаємо прагнення сакралізувати всі форми й вияви інтимних людських взаємин, подати любов як потужний гуманізуючий чинник буття.

У любовних поезіях Ю.Липи відземний напрям художнього саморуху оприявнюється на рівні емоційно-піднесеного пафосу. З метою увиразнення глибини відтворюваних почуттів поет надає текстам ознак молитовного жанру («Молитва за кохану жінку»), включає інтимний світ у систему Вічності, створює уявлення єдиного, неподільного образу метафізичного простору («Ланцюг ніжності»). Містичність любові в ліриці Ю.Липи потверджується семантичним пластом «дива» («Щоб привітать її, як чудо, / Що входить в сірий, людський вік»).

Любов і ніжність як праджерело людського роду Ю.Липа підносить до рівня не лише естетичної, але й філософської ідеї, що рельєфно оприявнює метафізичний аспект його художнього світомислення. Митець повсякчас моралізує любов. У багатьох випадках інтерпретація цього почуття може бути потрактована як барокове «уособлення абстракції». Любов у його поезії виявляє всі «позитиви» і «негативи» в системі не лише людських взаємин, але й Всесвіту в цілому, а тому відбиває стан духовних зв'язків між елементами цієї системи, знакує найсвітліші духовні цінності («І як не вітати тебе, жіночосте, цвіте, / що - найчистіший»).

Зосередженість на цінностях вищого порядку дає підстави розглядати любовну лірику поета в контексті української метафізичної традиції, найяскравіше представленої творчістю Г.Сковороди. Показником нового підходу митця до освоєння духовного досвіду людини стала його увага до фізичного аспекту, включення у сферу Духу (Божественного) земного, реального, свідоме толерування дихотомії душі й тіла, віри й інтелекту, синтез раціонального й ірраціонального типів світовідчуття та їх формальна поетична артикуляція.

У висновках дисертації підсумовано й узагальнено основні результати дослідження поетичної спадщини Ю.Липи у фокусі детермінації його мистецького стилю індивідуальними особливостями художнього мислення.

Структурованість світоглядно-ідеологічної матриці національно-патріотичними та релігійними константами стала вихідною основою лірики поета, кодифікувала її стильові домінанти. Етнокультурний центризм зумовив ознаки романтичного типу естетичного освоєння та відтворення світу. Інтенційованість на глибоку релігійність акцентувала семантично центральне в його творчості поняття «духовність» як базове для філософії та естетики бароко.

Поезія Ю.Липи, безвідносно до жанрово-тематичної ідентифікації, функціонує в пафосному полі абстрактно-християнських тональностей, що є маркерами метафізичного дискурсу барокової традиції. Він прочитується в інтерпретації митцем вічних проблем буття в трансцендентному плані. Значний пласт його лірики репрезентує взірець типово метафізичних текстів з характерною для них тематикою та стилістикою. Їм властивий високий рівень духовно-емоційної напруги та структурованість за релігійною парадигмою.

Дискурсивну метафізичну домінанту як мікросегментичний компонент метатексту Ю.Липи формує тема Бога, інспірована трансцендентною ідеєю теоцентричності світу як впорядкованого універсуму, вершиною якого однозначно визнається Творець. Буттєві катаклізми пояснюються поетом як порушення містичного зв'язку між Богом і Землею (верхом і низом). Метафізична тема стосунків земної людини й Всевишнього транслюється ним у плані руйнування традиційної для бароко вертикалі: Бог/людина (земля/небо). При цьому за Творцем визнається пріоритетність у світовій ієрархії. Індивідуальною рисою гносеологічної концепції митця є включення в її параметри осмислення та інтерпретацію чуттєвого світу при домінуванні світу духовного.

Ю. Липа демонструє очевидну спорідненість з метафізичною лірикою і за способом трактування універсалії Часу. Буттєво-темпоральний концепт розгортається в його творчості через характерний для бароко мотив минущості й швидкоплинності земного життя. Поет виводить зміст своїх віршів поза межі історичної конкретики, широтою художніх узагальнень надає їм філософської багатовимірності та смислової багатошаровості, переводить реальне буття в трансцендентну площину. Крізь сакралізовану історичну перспективу (ретроспективу) ним утверджуються онтологічно й гносеологічно значущі морально-психологічні та духовні основи буття людини (нації). В цьому сенсі очевидним бачиться зв'язок профетичних візій з містичним аспектом його світомислення.

Із проблемою часу Ю. Липа пов'язує індивідуальне вирішення екзистенційно-антропологічних питань, серед яких на особливий статус претендує універсалія Смерті, авторська ініціація якої функціонує поліфонічно. На одному полюсі творчої репрезентації танатологічної проблематики знято ідеологічні й дидактичні акценти та соціальні алюзії. Поет ретранслює драматичну сутність смерті, наділяючи її метафізичним смислом. Він тлумачить фізичну смерть в ідеалістично-містичному аспекті, трактуючи її як метафізичний вихід із тілесності, простір свідомості «після смерті», перехід до іншого (вищого) типу буття. Сутнісною гранню інтерпретованої ним теми смерті в метафізичному ракурсі є її позбавлення заперечувальної знаковості. Другий полюс ініціації смерті в ліриці Ю.Липи пов'язаний з її романтичною естетизацією, що корелює з ідеєю готовності до самопожертви в ім'я високих ідеалів. У цьому випадку поет демонструє соціальну парадигму феномену смерті. Обидва аспекти оприявнюють онтологізацію смерті як конструктивного чинника духовного буття.