Поетика характеротворення у прозі В. Дрозда

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 82-3:821.161.2

Поетика характеротворення у прозі В. Дрозда

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Манюх Наталія Богданівна

Івано-Франківськ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “12” червня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.07 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий “10” травня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Р.В. Піхманець

АНОТАЦІЯ

Манюх Н. Б. Поетика характеротворення у прозі В. Дрозда. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10. 01. 01 - українська література. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2008.

У дисертації досліджується особливість поетики характеротворення в прозі В. Дрозда. Розглядається своєрідність художньої концепції людини, де письменник основну увагу зосереджував на осмисленні внутрішнього світу особистості. Здійснено типологію героїв, репрезентованих у творах прозаїка. Наголошується на тому, що характер персонажа, віддзеркалюючи систему поглядів автора на людину, конструюється відповідно до того, який тип героїв переважає у художньо-образній площині. Визначено й проаналізовано домінантні засоби, які використовував В. Дрозд у творенні характеру, зокрема автобіографізм, часопростір, портрет, внутрішнє мовлення, художні антропоніми.

Ключові слова: концепція людини, характер, автобіографізм, часопростір, портрет, деталь, внутрішнє мовлення, художні антропоніми.

АННОТАЦИЯ

Манюх Н.Б. Поэтика создания характера в прозе В. Дрозда. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 01 - украинская литература. - Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника. - Ивано-Франковск, 2008.

В диссертации исследуется особенность поэтики создания характера в прозе В. Дрозда. Писатель принадлежал к поколению шестидесятников. В его произведениях, которые не вписывались в рамки соцреалистической беллетристики, сформировалась своеобразная система художественного видения человека, которая трансформировалась в противоположные характеры героев. Прозаик основное внимание сосредотачивал на осмыслении проблемы “внутреннего человека”. Основой философско-эстетических взглядов писателя является учение Г. Сковороды, который рассматривал гармоничного, естественного человека с его двойной натурой. В. Дрозд акцентировал внимание на проблеме духовной жажды в обществе, изображая так называемую “искривленную личность”. Соответственно он использовал художественные средства, которые воспроизводят динамику внутреннего мира такой личности, которая находилась в “экзистенциальном вакууме” тогдашней действительности. В диссертации осуществлена типология героев. В основу положен “сборный критерий”, который включает совокупность взглядов писателя на человека, что отражается на выборе героев, а также внутреннюю, духовную сущность, особенности характера, что предопределяют поведение и поступки личности. В прозе В. Дрозда присутствует тип обычного человека, тип интеллигента-затворника, переходный тип интеллигента в первом поколении, тип автобиографичного героя, тип инфернального героя.

Установлено, что набор художественных средств создания характера соотносится с антропологической концепцией и обусловлен тем, какой тип героя преобладает в том или ином произведении писателя. Автор умело использовал разнообразные средства характеристики персонажа, среди которых доминируют автобиографизм, пространство и время, портрет и его детали, внутренняя речь, художественные антропонимы.

Умелое сочетание таких художественных средств дало возможность прозаику воссоздать изменения во внутреннем мире духовно сложной личности.

Ключевые слова: концепция человека, характер, автобиографизм, пространство, время, портрет, деталь, внутренняя речь, художественные антропонимы.

SUMMARY

Manyukh N.B. Poetics of Character Forming in V. Drozd's Prose. - Manuscript.

Thesis for the Candidate's Degree in Philology on Speciality 10.01.01 - the Ukrainian Literature. - Precarpathian National University namend after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2008.

The dissertation research highlights the problem of poetics of character forming in prose of V. Drozd. The researcher examins peculiar features of the artistic concept of man in V. Drozd's works where the author paid great attention to the comprehension of the inner world of the individuality. Typology of the characters in the works was examined as well. In the research the character who mirrors the system of the author's views on man is stressed. The character is formed in accordance with the type prevailing in the artistic field. Dominant means used by V. Drozd in the process of character forming are also defined and analyzed in particular, autobiographism, time space, portrait, inner speech, artistic anthroponymy.

Key words: concept of man, character, autobiographism, time space, portrait, detail, inner speech, artistic anthroponymy.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

У центрі сучасних літературознавчих досліджень - проблема ґрунтовного й всебічного осмислення мистецької спадщини шістдесятників, зокрема і прози В. Дрозда з її розмаїтою жанровою спрямованістю. Письменник увійшов у літературу на хвилі другого Відродження, естетичний феномен якого був реакцією творчих особистостей на дегуманізацію тогочасного суспільства, знеособлення в ньому людини, нівелювання її внутрішньої духовної природи.

В. Дрозд дебютував у жанрі оповідання та новели, поступово еволюціонуючи до повісті та роману. У його творах, які стали яскравим прикладом відхилення від однаковості, стандарту, сформувалася своєрідна система поглядів на проблему бачення сутності людини, що трансформувалася в характери персонажів. Письменника, який зосереджував увагу на “екології душі”, завжди цікавила “внутрішня людина”, яка перебувала в “екзистенційному вакуумі” тогочасної дійсності, а відповідно до цього В. Дрозд оперував такими художніми засобами, що здатні переконливо відтворити всю складність і динаміку найтонших душевних порухів.

В українському літературознавстві останніх десятиліть дослідники неодноразово зверталися до аналізу прози В. Дрозда, яка не вписувалася в рамки нормативної поетики соцреалізму. Зокрема, С. Андрусів, аналізуючи особливості проблематики у творчому доробку митця, підкреслює, що основним предметом художнього дослідження прози В. Дрозда є, власне, людська душа, внутрішній стан сучасної людини, трагедія деформації, роздвоєння душі радянського українця, найчастіше, як сам автор, інтелігента в першому поколінні. Проблему трансформації традиційних образів та сюжетів у художній практиці В. Дрозда вивчали В. Антофійчук та А. Нямцу. Формально-стильові новації окремих творів малої прози письменника розглядала Г. Гримич, виділяючи серед палітри його художніх засобів схильність до алегорії, що приховує соціальні акценти й творить особливий художній світ. Проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості творів митця детально проаналізував М. Жулинський, виокремлюючи такі художні прийоми та засоби образотворення, як гротеск, сатиру, іронію, травестію, бурлеск, пародію, матеріалізацію метафор та ін., крізь призму яких прозаїк у новому ракурсі художньо досліджував характер людини.

Багато літературознавців, розглядаючи своєрідність індивідуальної манери письменника, зосереджували увагу насамперед на аналізі художніх особливостей окремих творів В. Дрозда. Наприклад, Г. Сивокінь, досліджуючи повість “Ирій”, підкреслював, що автор для зображення своїх персонажів використовував такi художні прийоми, як фантастику, химерію, гіперболізм і небилицю. П. Майдаченко, аналізуючи поетологічні прийоми й принципи пародіювання та іронії у творах “Ирій”, “Вовкулака”(“Самотній вовк”), “Балада про Сластьона”, вказував на домінування гротескових засобів у змалюванні образів-характерів.

Предметом розгляду Б. Бойчука, Т. Денисової, О. Колодій, О. Логвиненко, М. Павлишина, В. Панченка, Н. Семененко, В. Соболь, В. Сулими та ін. стала своєрідність художньої палітри романів В. Дрозда (“Вовкулака” (“Самотній вовк”), “Катастрофа”, “Спектакль”, ”Листя землі”, “Вбивство за сто тисяч американських доларів”, “Острів у вічності” та ін.).

Дослiдження окремих аспектiв художньоп майстерностi письменника здійснено в кандидатських дисертацiях Л. Яшиноп (“Мiфопоетика епiки В. Дрозда”) та О. Сiчкар (“Проза В. Дрозда: психологiчнi аспекти”). Незважаючи на це, твори прозаїка, які були предметом літературознавчого аналізу, не розглядалися детально крізь призму поетики характеротворення; ці питання вивчалися частково в єдності й тісному взаємозв'язку з іншими. Через те недостатньо з'ясованою залишається своєрідність системи художніх засобів зображення характеру персонажа в прозі В. Дрозда.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю системно-цілісного дослідження творчого доробку В. Дрозда у світлі характеротворчої поетики, що досі не ставилося в центр наукового розгляду. Ґрунтовний аналіз системи характеротворення, на нашу думку, допоможе: 1) проаналізувати особливості авторської концепції людини, яка трансформується в характер персонажа; 2) здійснити типологію героїв; 3) виявити основні засоби, які використовував письменник для творення характеру; 4) простежити художню майстерність В. Дрозда в зображенні характерів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової роботи кафедри української літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: “Актуальні проблеми сучасного літературознавства”, “Розвиток західноукраїнського літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття: художні традиції і тенденції” (номер державної реєстрації 0106U002244). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 27 січня 2004 року) та науковою радою НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №3 від 14 вересня 2004 року).

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу розмаїтої з тематичного та жанрового погляду прози В. Дрозда з'ясувати своєрідність поетики характеротворення автора.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких основних завдань:

- розглянути різноаспектні інтерпретації поняття “характер”;

- розкрити своєрідність концепції людини в прозі В. Дрозда;

- виділити основні типи героїв, репрезентовані в художньо-образній площині творів письменника;

- виокремити й детально проаналізувати домінантні засоби творення художнього характеру (автобіографізм, часопростір, портрет та його деталі, внутрішнє мовлення, художні антропоніми);

- простежити особливості взаємодії домінантних засобів творення характеру в творах В. Дрозда.

Об'єкт дослідження - прозові тексти В. Дрозда: новели, оповідання, повісті, романи, опубліковані окремими виданнями і в журнальних варіантах.

Предмет дослідження - поетика характеротворення в прозовій спадщині В. Дрозда.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно проблеми характеру та його зображення у художньому творі, зокрема праці М. Бахтіна, С. Бочарова, Л. Гінзбург, М. Жулинського, Н. Зборовської, А. Ієзуїтова, Г. Клочека, М. Кодака, Н. Копистянської, Ю. Лотмана, В. Марка, І. Страхова, Б. Успенського, В. Фащенка, Ф. Федорова, Л. Чернець та ін. Взято до уваги також дослідження відомих філософів і культурологів: Арістотеля, Р. Барта, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Г. Сковороди, Х. Ортега-і-Гассета, Е. Фромма, М. Фуко, що дозволили повніше осмислити духовну й естетичну атмосферу, в якій творив В. Дрозд.

Враховано й досвід історико-літературних досліджень української прози ХХ століття С. Андрусів, Г. Гримич, В. Дончика, І. Кошелівця, М. Ласло-Куцюк, О. Логвиненко, П. Майдаченка, В. Нарівської, М. Павлишина, О. Пахльовської, Є. Сверстюка, Л. Тарнашинської, М. Хороб та ін.

Методологія та методи дослідження. У дисертації застосовано методологію системного підходу, який дозволив виявити домінантні засоби характеротворення в прозі В. Дрозда. За допомогою описового методу проаналізовано функціональне навантаження характеротворчих засобів у прозових текстах письменника. Типологічний метод дозволив зіставити образотворчі чинники в прозі В. Дрозда зі схожими засобами й прийомами, які використовували українські та зарубіжні письменники. Також залучено біографічний та психоаналітичний методи, за допомогою яких з'ясовувались особливості актуалізації автобіографізму в творах В. Дрозда.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній крізь призму поетики характеротворення здійснено спробу цілісного осмислення прозової спадщини В. Дрозда. Проаналізовано своєрідність реалізації художньої концепції людини в прозових творах письменника. Здійснено типологію героя, розкрито креативно-конструктивний потенціал домінантних засобів зображення характеру персонажа, а саме: автобіографізму, часопростору, портрета та його деталей, внутрішнього мовлення, художніх антропонімів і т. ін.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути внесені до загального курсу історії української літератури ХХ століття, спецкурсів та спецсемінарів; використані для створення літературного портрета В. Дрозда, підготовки навчальних посібників, написанні дипломних та магістерських робіт із проблем новітнього українського письменства.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертації обговорені на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: “VII Міжнародна конференція молодих учених” (Київ, 2004), “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2006, 2007), “Творчість шістдесятників у координатах української і світової літератури” (Дніпропетровськ, 2005); на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2003-2008 рр.).

Публікації. Матеріали, що висвітлюють основні положення дослідження, викладені у 8 публікаціях, з них 4 - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України (усі статті одноосібні).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку літератури (240 позицій). Обсяг дисертації - 197 сторінок, з них основного тексту - 181 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його методи, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подані відомості про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ - “Концепція людини та літературний характер у прозі В. Дрозда” - складається з двох підрозділів. Перший з них - “Характер у літературознавстві: теоретичний аспект” - присвячено з'ясуванню термінологічного визначення поняття “характер”. Здійснено огляд літературознавчих джерел, в яких розглядається проблема характеру та його зображення в художньо-образнiй площині.

Уявлення про художній характер почали формуватися ще в античні часи. У кожну історичну епоху мислителі (Арістотель, Г.Е. Лессінг, Д. Дiдро, Г.-Ф. Гегель та ін.) вкладали в поняття “характер” різний зміст, поглиблюючи „присутнє” їх епосі образне „бачення” людини.

Дослідженню проблеми характеру в художньому творі присвятили свої праці М. Бахтін, С. Бочаров, Л. Гінзбург, А. Ієзуїтов, З. Кирилюк, Б. Томашевський, В. Фащенко, Л. Чернець та ін. Більшість літературознавців сходяться на думці, що характер з його бінарною природою втілює особистісні риси людини та художню природу творчого методу, а також особливості авторської манери письма.

Зосереджуючи основну увагу на визначенні своєрідної “межі” між характером у психології, філософії, соціології та літературі, де основною іманентною ознакою саме художнього характеру є концептуальність образу людини, вчені сходяться на тому, що це складне, багатогранне й полідетерміноване, багате за змістом явище. У зв'язку з цим існує велика кількість літературознавчих дефініцій характеру. Узагальнюючи напрацювання попередників, сучасне літературознавство розглядає характер як образ людини в художньому творі, за допомогою якого письменник “досліджує” людське життя в його “особистісному вимірі”.

Погоджуючись із автором “Літературознавчої енциклопедії” Ю. Ковалівим, під характером розуміємо внутрішній образ індивіда, зумовлений його оточенням, наділений комплексом відносно стійких психічних властивостей, що зумовлюють тип поведінки, означений авторською морально-естетичною концепцією існування людини. У характері вбачається цілісність загального та індивідуального, об'єктивного та суб'єктивного, статичного та динамічного, що фіксує душевну основу особистості з її темпераментом та світосприйняттям.

Теоретичний iнструментарiй науки про лiтературу оперує такими синонімічними поняттями, як “герой”, “персонаж”, “характер”, якi репрезентують художнiй образ людини у творі. Акцентуємо на тому, що ці поняття не тотожні, і розрізняємо образ-характер та образ-персонаж, оскільки персонаж постає, з одного боку, як характер, з іншого - як художній образ, що втілює характер з більшою чи меншою мірою естетичної досконалості (Л. Чернець). Термінологічна база науки про літературу знає також поняття “герой”, смислове наповнення якого включає моральні чесноти (чи навпаки), концентрацію типових для свого часу якостей (Р. Гром'як, Ю. Ковалів), цілісний образ людини (В. Масловський). З погляду образної структури літературний герой об'єднує характер як внутрішній зміст персонажа і його поведінку та вчинки (Е. Баришніков). Натомість “персонаж” - експресивно нейтральне поняття, яке означає постать літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями. Яскраво індивідуальний та неповторний образ-персонаж називають літературним типом (Р. Гром'як, Ю. Ковалів). У художньому творі результат творчої типізації - єдність загального та індивідуального. “Тип” та “характер”, таким чином, не тотожні, а можуть навіть протиставлятися.

У підрозділі також зазначається, що в літературі 60-х рр. ХХ ст. вектор естетичних пошуків моделі присутності “я” у світі скерований на сприйняття людини в особистісних категоріях, а тому основним предметом мистецького дослідження письменників, зокрема В. Дрозда, стає художній характер, який віддзеркалює авторську концепцію людини.

У другому підрозділі - “Система філософсько-естетичних поглядів В. Дрозда на людину” - окреслено теоретичні засади вивчення концепції людини, а також проаналізовано критерій художнього бачення В. Дроздом людини.

Опираючись на літературознавчі висновки А. Бочарова, М. Жулинського, Л. Кіракосян, Л. Колобаєвої, В. Марка, М. Моклиці та ін. стосовно проблеми художньої концепції людини, зазначаємо, що розгорнута система поглядів письменника на людину є широко вживаним поняттям у літературознавстві, а водночас складно фіксованим, оскільки постійно змінюється і поповнюється. Адже дослідження людини, у тому числі й художнє, завжди відбувається у двох напрямках: відкриття нових елементів складності і поєднання відомих складностей у цілісність. З-поміж багатьох варіантів цієї дефініції у дисертації обрано визначення В. Марка, який під художньою концепцією людини розуміє важливу методологічну й естетичну категорію, котра включає принципи й способи відображення персонажів, а також систему соціально-філософських поглядів митця (чи групи митців) на людину, оцінку її діяльності з позицій певного ідеалу, чим переважно зумовлюється вибір героя й обставин, у яких він діє.

В. Дрозд, розглядаючи проблему “внутрішньої людини”, основну увагу зосереджував на особистості, виокремленій із загалу, “вилученій з будь-яких систем її інтегрування”. Його цікавить насамперед її внутрішнє буття, де важливим є не “тілесна тимчасова коробка”, куди втілюється з волі небес людська душа, а те, що у “коробці” - духовна сутність. На переконання В. Дрозда, кожна людина - це душа Бога, тому вона завжди має працювати, дошукуючись істини, а отже, саму себе. Таке розуміння людини, що стало основою художньої концепції В. Дрозда, зустрічаємо ще в Г. Сковороди, який розглядав природну, гармонійну людину - отой мікросвіт - з її подвійною натурою: видимою (матеріальною) і невидимою (духовною). Проте В. Дрозд зосереджує свою увагу на “викривленій особистості” з її трагедією роздвоєння душі, віддзеркалюючи психологію “нової людини”. Одночасно письменник, розглядаючи “історію однієї душі”, намагається передати біль і стогін багатостраждального українського народу, відтворюючи літописи людських душ упродовж трагічних десятиліть нашої історії. Для героїв В. Дрозда важливим є усвідомлення тісного духовного взаємозв'язку між отчим краєм та людською душею. Щоб пізнати макрокосм рідного Полісся - “малого всесвіту, що має всі ознаки великого світу”, потрібно пізнати насамперед людину - отой, згідно з ученням Г. Сковороди, мікрокосм. В. Дрозд, як і наш мандрівний філософ, основну увагу зосереджує на людському самопізнанні.

Прозаїк створив концепцію людини, яка трансформувалася в контроверсійні характери його героїв з багатим внутрішнім світом, які не можуть переступити через високі моральні орієнтири, та героя - т. зв. “викривлену” особистість, для якої “органічною є певна роздвоєність свідомості”. Серед них зустрічаються диваки, котрі втілюють амбівалентні (як позитивні, так і негативні) якості людини (Верхуша, Ладимир, Шустик, Семирозум, Михайло Решето, Йосип Сластьон, Гуляйвітер, Робінзон Макуха та ін.).

Здійснюючи типологію героїв у прозі В. Дрозда, спираємося на “збірний критерій”, який включає сукупність поглядів письменника на людину, що позначається на виборі героїв, а також внутрішню, духовну сутність, особливості характеру, що зумовлюють поведінку та вчинки особистості.

Виходячи з цього, виділяємо такі головні типи героїв В. Дрозда:

- звичайна людина (переважно поліський селянин із його сокровенними глибинами загадкової душі: Терентій Верхуша, Григорій Лобода, Уляна Несторка та ін.), яка протиставляється людині-гвинтику, тобто бездуховній, маленькій людині (Панас Бруханда, Герасько-Гераськін, Йосип Сластьон та ін.);

- інтелігент-самітник, чутлива, творча натура, яка свідомо протиставляє себе сірій безликій масі (Шептало, Пігмаліон);

- інтелігент у першому поколінні, розіпнутий між містом і селом, який зрікається себе справжнього, щоб утвердитися в житті, за що пізніше тяжко розплачується, повертаючись до своєї справжньої сутності через глибоке психологічне заглиблення (Андрій Литвин, Ярослав Петруня, Іван Загатний та ін.);

- автобіографічний герой, який намагається пізнати насамперед власну сутність, усвідомивши, що тільки самого себе не можна відцуратись (маленький Володя, зрілий, маститий письменник Володимир Григорович Дрозд, Майстер);

- інфернальний герой (Домовик, Чорт, Вовкулака).

Таким чином, характер та його зображення у творі є образним “баченням” людини, актуалізацією її індивідуально-особистісного світу. Концептуальність - ознака художнього характеру. Систему філософсько-естетичних поглядів на людину, в основі якої осягнення внутрішньої сутності особистості, виокремленої із загалу, В. Дрозд втілює в контроверсійних харктерах героїв. Класифікація типів дозволяє виокремити домінантні художні засоби творення характеру.

У другому розділі - “Засоби характеротворення у прозі В. Дрозда”, який складається з п'яти підрозділів, виокремлено й проаналізовано домінантні засоби, які використовував письменник для творення характерів, зокрема автобіографізм, часопростір, портрет та його деталі, внутрішнє мовлення, художні антропоніми.

У першому підрозділі - “Автобіографізм як особливість характротворення” - зазначено, що мистецький доробок В. Дрозда яскраво насичений автобіографічними елементами, за допомогою яких письменник із відстані часу намагався побачити себе справжнього й переосмислити пережите та написане.

Аналіз автобіографічного синергену письменника дозволяє стверджувати, що прозаїк, змальовуючи характери своїх героїв, використовував як окремі деталі, так і цілі епізоди з власного життя, що стосуються часу і місця народження, босоногого дитинства, юнацтва, армійського періоду “перевиховання”, часів редакторської роботи в районній газеті. Прозаїк використовував також подробиці життя своєї родини. Особливо часто він згадував про діда Семирозума, батька, що все життя стельмахував, матір, яка померла в молодому віці.

Окремі твори (“Як я народився. З веселої автобіографії”, “Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок”, “Пришестя”, “Острів у вічності”) є, власне, художньою автобіографією, де прозаїк із притаманною тільки йому самоіронією пише про самого себе. У зображенні характеру автобіографічного героя вектор естетичних пошуків письменника спрямовується на відтворення внутрішнього світу персонажа за допомогою системи взаємопов'язаних засобів, в основі яких лежить принцип автобіографізму (своєрідної манери оповіді, самохарактеристики та самооцінки власних дій і вчинків, моделювання часопросторових вимірів зовнішньої об'єктивної дійсності поліського краю, яка трансформується у внутрішню суб'єктивність та ін.).

Автобіографічні елементи наявні (подекуди й пунктирно) майже в кожному творі письменника, звичайно, крім тих, які за визначенням С. Андрусів, “міг би написати “хтось інший”. Адже в творчому доробку прозаїка, який потрібно розглядати саме з позиції історизму, є т. зв. “твори одноденки”, які “віддали кесареві кесареве”.

У творах “Білий кінь Шептало”, “Маслини”, “Катастрофа”, “Спектакль” та ін. автор вміло компонує автобіографічне начало з різноманітними засобами характеристики персонажа (портрет та його деталі, різновиди внутрішнього мовлення, специфіку оповіді, відтворення пейзажу, інтер'єру та ін.). Пронизуючи насамперед імпліцитну площину текстів письменника, автобіографізм функціонує як “стилістично маркований прийом”, що виступає потужним пульсаром виявлення авторських інтенцій: прагнення до самопізнання та самовираження, до розкриття внутрішньої людської сутності.

У другому підрозділі - “Характерологічна функція часопростору” - здійснено аналіз різнотипних часопросторових вимірів зовнішнього світу, який трансформується у внутрішню суб'єктивність характеру.

В. Дрозд у своїх творах відображає художній світ Сіверського Полісся з центром у селі Пакуль, що є своєрідним містком між „великим” (макрокосмом) та „малим” (мікрокосмом). Таким чином, домінантним засобом творення характеру виступає часопростір як основа світомислення героїв. Важливим є геопсихічний чинник, який визначає особливості “вуглуватих”, “покручених” характерів Петра Харлана (“Вовкулака” (“Самотній вовк”), Івана Загатного (“Катастрофа”), Ярослава Петруні (“Спектакль”) та ін.

Дуже часто герої В. Дрозда, розриваючись між містом і селом, намагаються подолати простір отчого краю, змінивши його на чужий для них “світ вищеньких” з його „моральними” законами. Зображення у творах письменника контрастності простору села та міста за допомогою пейзажу, інтер'єру, речей предметного світу, які набувають своєрідної суб'єктивної семантики, сприяє розкриттю психологічної непристосованості героїв до тих обставин, в яких вони опинились, а отже, і підсвідоме прагнення повернутися до споконвічно рідного простору. Тому автор часто використовує хронотоп дороги, вказуючи на зміни у внутрішньому світі героя, який шукає духовний шлях до самого себе. Через те у пам'яті героя („внутрішній простір для розгортання подій”) часто активізуються ті спогади, які відтворюють часопросторові виміри отчого краю.

У змалюванні контроверсійних характерів (Терентія Верхуші та Панаса Бруханди, Михайла Решета та Солом'яників, Петра Харлана та Андрія Шишиги та ін.) В. Дрозд відтворює відповідно й протилежні часопросторові виміри зовнішнього світу, які можуть гармонізувати або контрастувати з внутрішньою природою героїв, духовно багатих, добрих, щирих людей та обмежених обивателів, духовних злидарів.

Характерологічну функцію у творах прозаїка часто виконує також окрема просторова деталь (поріг, кут, стіна, сходинка, вікно, тин, паркан та ін.), що є частиною від цілого просторового виміру зовнішнього світу персонажа. Відповідно психологізація художнього простору та його деталі дає письменникові змогу ґрунтовніше зобразити характери персонажів (Верхуші, Ладимира, Литвина, Шишиги, Петруні та ін.).

У третьому підрозділі - “Своєрідність портретотворення персонажів” - зазначено, що портрет є одним із домінантних засобів, що “працюють” на розкриття характеру персонажа.

Особливістю портретотворення В. Дрозда виступає те, що автор, зображаючи зовнішність своїх героїв, особливу увагу приділяє деталі як яскравому виразнику внутрішнього світу (як, скажімо, у характеристиці образу Івана Загатного (“Катастрофа”), Андрія Шишиги (“Вовкулака” (“Самотній Вовк”)). Прозаїк використовує динамічний портрет, який вдало компонує з окремих деталей, що розташовані в різних частинах художньо-образної площини. Цілісний портрет вимальовується протягом усього твору (як, наприклад, портрет Івана Загатного з роману “Катастрофа”). Не менш важливу роль відіграє подача портретної характеристики, яка здійснюється крізь призму бачення самого героя, а також „очима” інших персонажів.

У малих жанрових формах В. Дрозда (новелах та оповіданнях) присутній т. зв. фрагментарний портрет. У повістях (“Маслини”, “Ирій”, “Балада про Сластьона”) та романах (“Катастрофа”, “Вовкулака” (“Самотній Вовк”), “Спектакль”) домінує більш розлогий психологічний портрет, у якому чи не найповніше віддзеркалюється внутрішнє життя героя.

Важливу роль у портретній характеристиці відіграють елементи фізіогномічного малюнка, різноманітні зорові, слухові, дотикові, моторові та ін. деталі, речі предметного світу. Вдало використовує автор також прийоми із дзеркалом, картиною, фотографією, що дозволяють виразно відтворити динаміку складних внутрішніх змін героя, глибше проникнути в його характер.

Особливе значення у розкритті характерів персонажів належить різним видам (зовнішній та внутрішній, динамічний та статичний) портрета і його деталям. У творах В. Дрозда (повість “Балада про Сластьона”, романи “Катастрофа“, “Вовкулака” (“Самотній Вовк”), “Спектакль”, “Злий Дух. Із житієм”, “Острів у вічності”) саме динамічний портрет виступає значущим засобом рельєфного зображення характеру персонажа.

У четвертому підрозділі - “Внутрішнє мовлення персонажів у системі характеротворення” - розглянуто авторську об'єктивацію духовної сфери особистості крізь призму психологічного зображення, органічною формою якого є змалювання характеру героя “зсередини”. Через те одним із важливих засобів поетики характеротворення у прозі В. Дрозда, за допомогою якого митцеві вдається передати пульсацію думки і простежити в деталях процеси внутрішнього життя героя, є нематеріалізоване внутрішнє мовлення.

У характеротворчій поетиці В. Дрозда цей художній засіб психологізації є дієвим саме в поєднанні з описами конкретної ситуації героя, який замкнутий, зосереджений на самому собі (Пігмаліон, Шептало, Загатний, Шишига). Суб'єктивізація авторської оповіді, насиченої „внутрішнім голосом” персонажа, є адекватним засобом відтворення думок та почувань такого героя. Викладова форма від третьої особи визначає “оповідну стихію”, в яку легко і вільно вписуються внутрішні монологи. У своїх творах (романи “Катастрофа“, “Вовкулака”(“Самотній Вовк”) В. Дрозд активно використовує одну з основних форм психологічного аналізу персонажа - внутрішній монолог та його типи (монолог-наказ, який подекуди нагадує потік свідомості, монолог-роздум, монолог-переконання), що безпосередньо пов'язані з психологією героя зі складним “покрученим” характером.

Мовленнєва персонажна авторефлексія, представлена за допомогою внутрішнього мовлення, не тільки розкриває специфіку самохарактеристики героя, а й дозволяє простежити особливості передачі письменником думок та переживань у найбільш напружені хвилини життя.

У п'ятому підрозділі - “Художні антропоніми як засоби характеротворення у прозі В. Дрозда” - підкреслюється, що імена, прізвища та прізвиська виконують функцію конкретного найменування, а також можуть мотивувати індивідуально-особистісні риси персонажів, характеризуючи їх.

Привертає до себе увагу специфічний авторський ономастикон, представлений у тексті новел (“Білий кінь Шептало”, “Пігмаліон”, „Ладимир”), повістей (“Семирозум”, “Ирій”, “Балада про Сластьона”), романів (“Катастрофа”, “Вокулака” (“Самотній вовк”), “Спектакль”, “Злий дух. Із житієм” та ін.).

У прозі В. Дрозда антропоніми, зазнаючи додаткового семантичного наповнення, спрямовані на розкриття особливостей характеру. У зв'язку з цим промовистими є поетоніми Шептало, Ладимир, Семирозум, Загатний, Гуляйвітер, Хаблак, які підкреслено мотивують індивідуально-особистісні риси героїв. Наприклад, номен Шептало, етимологія якого виводиться від слів шепотіти, говрити в півголосу, замовчувати, має глибокі смислові відтінки, пов'язані з тим, що людина не може висловити свої думки та переконання, а її свобода обмежена невидимим табу. У семантиці прізвища Загатний простежується “викривлений” характер героя, який хотів “загатити” свою справжню сутність, “відгородитися” від навколишнього світу та й, зрештою від самого себе. Потужним характеротворчим засобом, окрім імені та прізвища, у творах В. Дрозда є прізвисько. Скажімо, в оповіданні “Ладимир” характер персонажа віддзеркалюється в негативно забарвленому номені Корявий. Своєрідне прізвисько, містить у собі певну зневагу до героя, який, захмелівши, завжди болісно згадує своє покалічене дитинство. Характерологічні ознаки має промовистий антропонім Семирозум, а саме: людина, яка наділена від Бога творчою фантазією, винахідливістю, неординарним світосприйняттям та ін, тобто має “сім розумів”. Антропоніми Пігмаліон, Македонович, Петруня належать до групи назв-символів, серед яких влучне ім'я більше промовляє про характер героя, ніж розлога характеристика. Специфічну характеротворчу функцію виконує номен Шишига та Злий дух, який проектує деструктивне начало героїв у романі “Вовкулака” („Самотній вовк”) та „Злий дух. Із житієм”.

Специфіка використання В. Дроздом взаємопов'язаних домінантних характеротворчих засобів (автобіографізму, часопростору, портрета та його деталей, внутрішнього мовлення, художніх антропонімів) зумовлена прагненням письменника детально відтворити зміни у внутрішньому світі людини внаслідок складних перемін у тогочасному суспільстві.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Встановлено, зокрема, таке:

В. Дрозда завжди цікавила не стільки література, скільки людська душа, а відповідно зображення характерів було своєрідним художнім „виміром” людини, шляхом до осягнення її внутрішнього світу. Літературний характер - це художній образ людини, за допомогою якого автор розкриває індивідуальну природу, психічні особливості, мотиви поведінки персонажа. Специфіка літературного характеру пов'язана з його бінарною природою. У зв'язку з цим диференціюють характер у житті та літературі. Концептуальність - основна ідентифікаційна ознака художнього характеру.

Аналіз прозової спадщина В. Дроза засвідчує, що в творах письменника сформувалася своєрідна концепція людини, в якій основну увагу автор зосереджував на осмисленні внутрішнього буття “викривленої особистості” з її трагедією роздвоєння душі, акцентуючи на проблемі духовної спраги в тогочасному суспільстві. Індивідуально-авторська система художнього бачення людини та світу трансформувалася в контроверсійні характери героїв. Типологічний поділ героїв показав, що в прозі В. Дрозда присутній тип звичайної людини, тип інтелігента-самітника, перехідний тип інтелігента в першому поколінні, тип автобіографічного героя, тип інфернального героя.

Система характеротворчих засобів у прозі письменника корелює з художньою концепцією людини. Тип героя зумовлює вибір основних художніх засобів зображення характеру, які синкретизуючись, відображають своєрідність образотворення у прозі В. Дрозда. Письменник вміло використовував різноманітні засоби, серед яких переважають автобіографізм, часопростір, портрет та його деталі, внутрішнє мовлення персонажів, художні антропоніми - домінанта поетики характеротворення В. Дрозда.

У прозі В. Дрозда автобіографізм виступає як особливість, покладена в основу характеротворення персонажів. Автобіографічні елементи тісно пов'язані з часопросторовими вимірами поліського краю. Зображаючи різнотипні зовнішні часово-просторові площини, В. Дрозд фіксує їх вплив на внутрішній світ героїв, а відтак і на формування їх характеру. У метатексті творів письменника трансформація часопросторових вимірів зовнішнього світу у внутрішній віддзеркалює духовну сферу особистості. Психологізація художнього простору та окремої деталі дає письменникові змогу глибше зобразити особливості характеру персонажа.

У прозі В. Дрозда представлені різні види портрета (зовнішній та внутрішній, статичний та динамічний). Однак значущим засобом характеротворення виступає динамічний портрет та його деталі (зорові, слухові, дотикові, моторові та ін.). За зміною зовнішніх рис персонажа автор простежує найтонші порухи людської душі, де найменша портретна деталь виражає глибинний психологічний відтінок настрою і внутрішнього стану героя.

У творах В. Дрозда характеротворення персонажів тісно пов'язане з їх внутрішнім мовленням, яке репрезентоване невласне прямою мовою та різними видами внутрішнього монологу (монолог-наказ, монолог-роздум, монолог-переконання). Мовленнєва авторефлексія дозволяє детально простежити пульсацію думки, динаміку у внутрішньому світі “викривленої особистості” - замкнутої, зосередженої на власній індивідуальності.

Важливим засобом характеристики виступають художні антропоніми. Імена, прізвища та прізвиська, функціонуючи у творі, здійснюють найменування персонажа, а також, володіючи потужним характеротворчим потенціалом, підкреслено мотивують індивідуально-особистісні риси людини.

Осмислення внутрішнього людського буття за допомогою вмілого поєднання взаємопов'язаних художніх засобів дозволило В. Дроздові відтворити духовний світ “викривленої особистості”, яка повертається до своєї справжньої сутності через глибоке психологічне заглиблення.

дрозд твір художній

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Основні публікації

1. Концепція людини у прозі В. Дрозда (на матеріалі роману “Катастрофа”) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 9. - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2005. - С. 156-161.

2. Художні антропоніми як засоби характеротворення у прозі Володимира Дрозда // Українознавчі студії. - Вип. 67. - Івано-Франківськ: Інститут українознавства при Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, 2005-2006. - С. 263-273.

3. Концепція людини у творчості В. Дрозда // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): зб. наук. праць. - Вип. 5. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2006. - С. 145-150.

4. Особливості портретотворення у прозі Володимира Дрозда // Вісник Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. - Серія: Філологія (літературознавство). - Вип. ХІІІ-ХІV. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2006-2007. - С. 212-218.

Додаткові публікації:

5. Особливості малої прози Володимира Дрозда // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: наук. зб. - Вип. 9. /[Редкол.: С. В. Мишанич (відп. pед.) та ін.]. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С. 264-271.

6. “Екологія душі” в осмисленні В. Дрозда: до проблеми духовності персонажів та автора твору // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 18. - Ч. 1: Аспекти духовності української літератури. / [Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К.: Акцент, 2004. - С. 489-499.

7. Характерологічна функція часопростору в прозі Володимира Дрозда (до проблеми духовності персонажів та автора твору) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук праць. - Вип. 24. - Ч. 1 / [Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К.: Акцент, 2006. - С. 497-510.

8. Внутрішнє мовлення як засіб відображення характеру “монологічного героя” у прозі В. Дрозда // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 28. - Ч. 2. / [Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К.: Твім інтер, 2007. - С. 490-499.

Размещено на Allbest.ru