Творчість франкомовних алжирських письменниць А. Джебар і Л. Себбар в аспекті маргінальних явищ літературного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ТВОРЧІСТЬ ФРАНКОМОВНИХ АЛЖИРСЬКИХ ПИСЬМЕННИЦЬ А. ДЖЕБАР І Л. СЕББАР В АСПЕКТІ МАРҐІНАЛЬНИХ ЯВИЩ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність: Література зарубіжних країн

ЛОГВІНОВ ІГОР ІГОРОВИЧ

Дніпропетровськ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Як продукт північно-африканського регіону, маґрибський літературний феномен поєднує в собі специфічні риси трьох культур - арабської, берберської та французької і сьогодні займає особливе місце у світовій літературі. Колонізація Маґрибу, експансія французької культури, політика асиміляції і акультурації, рух опору колонізованих народів призвели до літературного білінгвізму Алжиру, Тунісу, Марокко, що специфічним чином активізувало літературний процес означеного регіону. Франкомовна маґрибська література конституювалася ще в 50-і роки минулого століття, але лише в 60-х, завдяки працям А. Меммі та А. Катібі, була визнана окремим напрямом у світовій літературі. Фундаментальний зв'язок між маґрибською франкомовною літературою та історико-культурним контекстом виокремлює її з маси так званої колоніальної літератури. Франкомовні маґрибські письменники, що висвітлюють проблеми самоідентифікації та національної приналежності, відродження особистості і бунту, втрати ідентичності та вигнання, а також жіночої емансипації, визначають специфічність цього літературного напряму. Найвідомішими представниками франкосовної маґрибської літератури натепер визнаються А. Джебар, М. Діб, А. Меммі, М. Фераун, К. Ясін. Творчість цих письменників визначила новий тип літератури: d'expression franзaise, національно-специфічний для кожної окремо взятої з цих країн.

Показово, що явище маґрибської літератури, уособлюючи взаємодію, діалог культур як невід'ємну характеристику культури сучасності, неодноразово було предметом наукової розвідки європейських (включаючи росіян), американських та канадських літературознавців - це праці Е. Аккад, Ж.М. Гіббона, Ж. Деже, В.М. Люсберга, М. Мортімер, К. Ясіна, С.В. Прожогіної, І.Д. Нікіфорової та ін.

Проте в Україні франкомовна маґрибська література ще й досі залишається невизначеним феноменом - щоправда, в Україні останнім часом до проблем Маґрибу, розглядаючи їх лише в культурно-міфологічному та лінгвістичному аспектах, зверталися В.В. М'ястківська та В.С. Рибалкін.

Феноменальна культура Маґрибу світовою наукою досліджується в численних ракурсах: як історично-культурологічне явище, зразок специфічного світогляду, як фрагмент постколоніальних залишків, як своєрідна лінгвістична проблема тощо. Маґрибський феномен яскраво висвітлює сучасну загально-гуманітарну проблематику літературного процесу: марґінальні явища, становлення нової особистості, ґендерні питання і таке ін. Він демонструє таку історико-культурну ситуацію, де локальні протиріччя, пов'язані між собою, не нищать одне одного, а породжують якісно новий плідний варіант культури. На особливу увагу заслуговують ті фактори, що, здавалося б, заперечуються мусульманською традицією і які, проте, сьогодні виразно її доповнюють - це голос донедавна німої мусульманської жінки. У роботі розглядається саме останній аспект. Твори алжирки Ассії Джебар (літературний псевдонім Фатіми-Зохри Імалейєн, 1936 р. н.) та француженки Лейли Себбар (1941 р. н.) передусім яскраво презентують саме жіночу франкомовну прозу Маґрибу. Використовуючи техніку постмодернізму, зокрема, поза просторовість і поза часовість, анонімність, автобіографічний елемент, марґінальні персонажі, звертання до периферії, міфологізацію художніх образів, ці письменниці наочно відбивають актуальний літературний процес постколоніального світу у зрізі гендерного світогляду.

Творчість А. Джебар відображає жіночу протидію гнобленню, універсалізацію феміністських поглядів у аспекті політичного пробудження соціуму. Використовуючи багатомовні прошарки постколоніальної літератури, ця авторка створює своєрідний “алжирський палімпсест” (А. Донадей), що демонструє водночас нерозривну єдність і протистояння французької та арабської мов. Головні герої творів іншої письменниці - Л. Себбар - нащадки алжирських іммігрантів, це марґінали у пошуках власної ідентичності у своєму чужому суспільстві.

Таким чином, актуальність обраної теми зумовлена перш за все тим, що, незважаючи на визнання феномену маґрибської франкомовної літератури сучасним зарубіжним літературознавством, увагу до неї поза межами України, історико-культурне значення даного літературного феномену потребує уваги й вітчизняних дослідників проблем літературного процесу як явище нове й непересічне. Зокрема, творчість франкомовної алжирської письменниці А. Джебар і літераторки Л. Себбар ще й досі не розглянуто в Україні, хоча на Заході їх твори стали бестселерами (у 1996 році Ассія Джебар отримала престижну Нойштадтську міжнародну літературну премію), предметом широкого обговорення науково-читацького середовища. Актуальність дослідження визначається також спробою на цих двох прикладах висвітлити нову феміністичну інтелектуальну традицію маґрибського зразка в аспекті літературного процесу франкомовної літератури кінця ХХ ст. Нова концепція жінки в мусульманській культурі, потреба повного та всебічного висвітлення даного феномену, своєрідність його художнього вираження та безперечний вплив цього явища на сучасний літературний процес обумовлює тематику дисертаційної роботи.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у наступних моментах:

- франкомовна маґрибська література вперше концептуально визначається на вітчизняних теренах літературознавства як така;

- окреслюється взаємозв'язок культур Сходу та Заходу в аспекті таких значущих домінантних чинників, як марґінальність;

- в означеному ракурсі вперше розглядаються процеси постколоніальні та постмодерністські наслідки та умови розвитку франкомовної маґрибської літератури;

- вперше для сучасного вітчизняного літературознавства взято до розгляду творчість показових франкомовних письменниць алжирського походження А. Джебар і Л. Себбар;

- розглянутий матеріал концепції, як проблема взаємовпливу свого та чужого.

За об'єкт аналізу обрано специфічний феномен маґрибської франкомовної літератури у його найбільш показових марґінальних зразках гендерного профілю доби постмодернізму - творах А. Джебар і Л. Себбар. Предметом дослідження стали тексти таких романів А. Джебар, як „Спрага”, „Жінки Алжиру в своїх квартирах”, „Діти нового світу”, „Білий колір Алжиру”, тетралогія „Алжирський квартет”, а також романи Л. Себбар „Мовчання берегів”, „Зелений китаєць з Алжиру” та трилогія „Шеразаде, брюнетка, кучерява, зеленоока”, „Щоденники Шеразаде”, „Божевільні історії Шеразаде”. Названі твори найбільш чітко презентують відповідний літературний процес.

Мета роботи полягає у конституюванні та аналізі специфічних для літературного процесу домінант на прикладі феномену маґрибської літератури, представленого творчістю найбільш презентативних франкомовних письменниць сучасності А. Джебар і Л. Себбар, у визначенні основних напрямків маґрибської літератури та жіночої прози зокрема.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати феномен маґрибської літератури;

- розглянути основні віхи еволюції франкомовної маґрибської літератури в аспекті літературного процесу сучасності;

- провести дослідження творчого доробку А. Джебар і Л. Себбар;

- простежити тематичні тенденції, систему персонажів, методологію та літературну техніку творів А. Джебар і Л. Себбар;

- осмислити концепцію жіночої особистості у творах письменниць крізь гендерну призму;

- виявити вплив постколоніальних умов та постмодернізму на літературну діяльність А. Джебар та Л. Себбар.

Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження ґрунтується на ідеях фундаторів та провідних представників історичної поетики (від О. Веселовського, О. Білецького, І. Франка до таких її сучасних представників, як М. Бахтін, Б. Бігун, Т. Дєнісова, Д. Затонський, Л. Мироненко, Д. Наливайко, В. Фесенко, Т. Балашова, Г. Джугашвілі, І. Нікіфорова, Ж. Бренер, включаючи історико-літературні праці С. Павличко, Е. Аккад, У. Еко), концептуальних аналітиків сучасного літературного процесу (роботи Е. Аккад, У. Еко, Ю. Хабермаса), теорії колоніального дискурсу (А. Афанасьєва), зокрема, дискурсивного досвіду (праці Ж. Дерріди, Г.Г. Гадамера, Ж. Женетта, П. Рікера, Р. Гром'яка, Т. Гундорової) та досвіду „ґендерних студій” (В. Агєєва, О. Забужко, Н. Зборовська, І. Жеребкіна, Т. Лауретис). Зокрема враховувався дослідницький метод відносно так званих „межових явищ” та марґінальних форм світової літератури (праці С. Прожогіної, Г. Рягузової, Ю. Уварова, Н. Висоцької, Т. Потніцевої, В. Фесенко), а також теорії палімпсесту - натепер відокремлених у руслі історичної поетики явищ культурної контамінації (праці Д. Дюрішина, А. Донадей, М. Мортімер, А. Кудєліна). Додатковим чинником стало врахування методологічно принципових ідей теорії літературної рецепції, започаткованої Г.Р. Яуссом та В. Ізером (концепти Р. Барта, Ю. Крістевої, Р. Гром'яка, О. Червінської), зокрема, специфіки перекладацької рецепції.

Методи дисертаційного дослідження запозичуються із досвіду порівняльно-історичного літературознавства, жанрології, спираються на системний та описовий аналіз, методику цілісного аналізу літературного тексту, залучено також особистий перекладацький досвід.

Теоретичне значення дисертації полягає у доповненні новими тематичними зрізами корпусу історико-літературних досліджень, присвячених творчості новітніх французьких та франкомовних письменників, можливістю включення матеріалів дисертаційної розвідки до оновленого теоретичного опису сучасного світового літературного процесу, виявлення нових ракурсів історичної поетики та порівняльного літературознавства. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути внесені до загальних і спеціальних курсів із зарубіжної літератури, історії франкомовної культури ІІ-і половині ХХ сторіччя, теорії літератури та перекладознавства. Також результати дослідження можливо враховувати при селекції сучасних творів франкомовної літератури для перекладу та видання в нашій країні.

Крім того, реалізована практична цінність дослідження виявилась у перекладі автором дисертації 10 новел Л. Себбар, який буде корисний не лише літературознавцям та перекладознавцям, але й широкому колу читачів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація створювалася у межах комплексної науково-дослідницької теми кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Комунікативний потенціал літературного тексту в аспекті нових літературознавчих технологій” (№0106U003632). Тему дисертації затверджено Вченою радою ЧНУ ім. Ю. Федьковича (протокол №1 від 12 лютого 2003 р.).

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол №11 від 29 травня 2007 р.). Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлювались на Першій міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу '2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.), на міжнародних конференціях „Мовні і концептуальні картини світу” (Київ, 2004, 2005, 2006 рр.), на VI Міжнародній науково-практичній конференції (Прага, 2007 р.) на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Слов'яни: історія, мова, культура” (Дніпропетровськ, 2005 р.), на Всеукраїнських наукових конференціях „Актуальні питання літературознавства: література і влада” (Чернівці, 15-16 травня 2003 р.), „Література в контексті кризової доби” (Чернівці, 19-20 жовтня 2005 р.), на наукових семінарах кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. За темою дисертаційного опубліковано 12 наукових статей, із них 10 - у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України. Структура і обсяг роботи. Дослідження структуроване відповідно до аргументів розгортання провідної теми і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (289 позицій). Повний обсяг дисертаційного тексту становить 211 сторінок, із них основного тексту - 188.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, стан опрацювання, визначаються мета й завдання дослідження, його теоретичне значення та практична цінність, формулюються основні положення, що виносяться на захист, описуються методи та прийоми дослідження фактичного матеріалу.

У першому розділі „Маґрибська література як франкомовний феномен” досліджується ґенеза та еволюція франкомовної літератури Маґрибу як окремого літературного напрямку, тут висвітлюються історико-культурологічні проблеми епохи колоніалізму та пост колоніалізму, подається тематична та періодична класифікація маґрибської літератури, аналізуються специфічні особливості франкомовної творчості п'єнуарів і бьорів.

Підрозділ 1.1 розкриває культурно-історичні передумови виникнення маґрибської літератури, концепт якої почав інтенсивно розвиватися лише наприкінці 50-х років, з незалежністю (розгорнуто див. у дисертації А. Катібі 1968 р., про маґрибський роман). Роль своєрідного каталізатора відіграли відповідні історичні події (найважливіша - Алжирське повстання 1 листопада 1954 року). Попри економічні та політичні проблеми країни Маґрибу зіткнулися з проблемою формування власної культури, зокрема літератури. Однак лише у 60-х з появою першої антології А. Меммі (1960 р.) франкомовна маґрибська література була визнана окремим струмом світової літератури. Автентична маґрибська література відтворювала специфічні маґрибські теми. Незважаючи на те, що тривалий час створювалася така література переважно в екзилі, вона відбивала особливості проблематики саме маґрибської суспільної особистості.

Одним з абсолютно нових компонентів маґрибського літературного життя ХХ с., стає жіноче письменство: найвідомішими визнані Д. Дебеш, А. Джебар, Л. Себбар і М. Таос, з притаманним їхнім персонажам органічним поєднанням психології та світосприйняття жінки „старого” й „нового” світів.

У підрозділі 1.2 маґрибська література аналізується в аспекті багатьох історико-політичних чинників, зокрема підкреслюється, що її еволюція була наслідком унікального геополітичного становища відповідного африканського регіону. Характерними рисами маґрибського концепту є взаємодія та одночасність існування різних підґрунть, що впливали на формування ментального характеру. Важливою рисою також визнається розлогість жанрової системи - у специфічних виявах епіки, лірики, драматургії, включаючи хронікально-документальної нарації, із характерною відсутністю бар'єрів між жанрами, поєднанням параметрів різних жанрових форм навіть у межах одного художнього тексту. Примітною стилістичною особливістю маґрибської літератури є пошук виразної відповідності насамперед тематичній специфіці регіону, здатність до асиміляції різнорідного в основі, „поєднання непоєднаного”. На тематичному рівні особливість визначається зображенням конфлікту між „новим та старим”, як зіткнення патріархальних пережитків з новими формами існування (під зіткненням на початковому етапі розумілось нехтування автохтонною культурою на користь культури суперстрату). Сьогодні, у контексті тісних стосунків Африки з Європою, діалектика розвитку соціокультурних явищ розглядається в іншій перспективі. На зміну конфлікту між колонією та метрополією приходить тема внутрішнього стану особистості постколоніальних часів. Передусім тут висвітлюється тяжіння митців до художнього аналізу тих самобутніх начал, які вдалося вберегти від глобальної європеїзації. Звідси увага до фольклорних елементів, звертання до міфу, прагнення створити суто африканські твори, в основі яких лежить певний містичний африканський початок і, відповідно, специфічний світогляд.

Підрозділ 1.3 аналізує динаміку тематичної палітри літератури Маґрибу, зокрема твори маґрибських іммігрантів. Бьори (евфемізм, у якому поєднано франкомовне звучання імен „араб” та „бербер”) - діти маґрибських емігрантів у Франції, т. зв. „емігранти другого покоління”. Хоча доля цього літературного покоління досить драматична, проте представники маґрибської діаспори у Франції сьогодні створюють важливу за своїм художнім значенням літературу. Носії міграційної культури, вони відповідають іншим марґінальним характеристикам, ніж французькі пост модерністи, що сповідують повну відмову від усіх традицій і стереотипів. Досліджувана специфічна література одночасно поєднує і маґрибську усну традицію (берберські казки, молитви, ісламські оповідання тощо), і паризький сленг. Змішування мов викликане головною рисою цієї літератури - вербальним творенням.

Можливо, це є також однією з причин, чому письменники схильні ігнорувати французький класичний літературний стиль.

Франкомовна література як чинник маґрибської словесності постколоніального періоду, сьогодні стала помітним явищем у художній системі мистецтва ХХ сторіччя. Такі письменники, як М. Діб, М. Хаддад, Д. Шрайбі, М. Маммері, К. Ясін, А. Меммі, А. Джебар та інші, усвідомлюються сьогодні й як факт французької культури, а також як учасники світового літературного процесу.

У другому розділі „Творчість алжирської письменниці Ассії Джебар як парадигма в аспекті мусульманської ментальності” простежуються етапи літературної діяльності франкомовної алжирської письменниці А. Джебар з огляду на культуру пост колоніалізму та мусульманські ґендерні стереотипи.

Підрозділ 2.1 зосереджується на проблемі світоглядної природи гендерного ферменту письменниць Маґрибу, що заявили про себе ледь за шістдесят років. Натепер твори найяскравіших представниць вже продемонстрували рішучий поступ, колоритний розвиток тематики, високу техніку письма. Лейтмотивом ранньої творчості літераторок Маґрибу було, так би мовити, „бікультурне занепокоєння” і втрата ідентичності, хоча згодом тематика їх творів трансформувалася погляд на проблеми і пошук свого власного „я”, віддзеркалюючи найбільш егоцентричні аспекти специфічного „романтизму”: добровільний розрив із суспільством, самоізоляцію як моральну позицію, вимушений стан вигнанця, прийняття самотності особистістю, що морально й інтелектуально випередила свій час. Отже, першою проблемою романісток було адекватне зображення боротьби їх героїнь за власну ідентичність, втілене у формі деперсоналізації. Тематика А. Джебар у дисертації окреслюється у самостійних контурах. Її перший роман „Спрага” (1957) за темою визначається як „повстання” героїні проти віковічних упереджень, що панують у мусульманському світі. У наступному романі „Нетерплячі” (1958) акценти також розставляються на проблемах жінок, проте головна тема роману менш особистісна і більш соціально загострена. Зі своїм третім романом „Діти нового світу” (1962) А.Джебар прямує до аналізу еволюції жіночої свідомості в умовах пробудження нової нації, описуючи зростання самосвідомості кількох героїнь. Тепер внутрішнє повстання героїнь спрямоване на здобуття таких якостей, як рішучість, незалежне мислення та здатність приймати рішення заради політичних змін в країні. Вказаний твір є першим північно-африканським романом, в якому зосереджується увага на внутрішніх конфліктах протагоністів-чоловіків. В аспекті творчої динаміки письменниці ми підкреслюємо наступне: ранні романи цієї авторки відображають еволюцію її власних поглядів: від усвідомлення необхідності особистісної жіночої самореалізації до визнання важливості вирішення особистих проблем крізь призму національної ідеї. Якщо героїня першого роману письменниці нещасна, егоцентрична жінка, обтяжена власними проблемами, то надалі вона, все ще егоїстична та байдужа, більше переймається проблемами суспільства. У А. Джебар еволюція внутрішнього світу головної героїні віддзеркалює драматичний шлях інтелектуального визволення алжирської жінки.

Підрозділ 2.2 окремо розглядає формування свідомості сучасної арабської жінки на прикладі тетралогії А. Джебар „Алжирський квартет” (1963). Спостережено, що у творчості раннього періоду авторка повсякчас зверталась до минулого, щоб інтегрувати його у власне сучасне, але у таких роботах, як „Любов, фантазія”, письменниця вже ставить питання інтелектуальні, зокрема, про долю таланту молодої алжирки. Ускладнення перспективи систематично еволюціонує, посилюється у творчому досвіді письменниці за допомогою різноманітних наративних структур. Зменшується панування автобіографічного „я”, щоб були почуті інші анонімні голоси. Для А. Джебар письменництво є засобом боротьби проти колоніалізму. Вона також виступає проти інституції гарему (архетип чоловічого гноблення). Зацікавленість А. Джебар по-новому висвітлює ідею художньої автобіографії, спрямованої, як правило, на власне „я”.

В алжирській національній історіографії загалом спостерігається стійкий феномен безособовості (анонімності) учасників історичного процесу. Авторська тенденція також пояснює специфіку автобіографічного компоненту у зображенні головних героїнь, наративну плюральність, визначає текстуальні особливості її біографічних історій.

На сторінках роману „Тінь султана” А. Джебар презентує ще один варіант центральної теми: необхідність і неминучість повстання мусульманської жінки проти чоловічого гноблення у патріархальному суспільстві, звуженому для неї до гарему.

Автобіографічний твір А. Джебар „Широкі простори в`язниці” - це також і роман про сучасну ситуацію в Алжирі - жахливу „війну”, за звільнення Людини (вислів М. Діба). „Алжирський квартет” яскраво відображає специфічну багатомовність постколоніальної літератури, своєрідний алжирський палімпсест у виконанні представниці маґрибської літератури.

Підрозділ 2.3 Роман літераторки „Білий колір Алжиру” (1996) інтерпретує тему феміністичного руху, передає найбільш відверті, мужні, зухвалі роздуми про сучасні світові проблеми, конфлікти, що були втілені в Алжирській війні (1954 р.). Авторка наважується дослідити специфічні корені національних конфліктів, порушує дещо крамольні питання про творчість і смерть відомих письменників-інтелектуалів, засуджує громадянську війну і тогочасну культурну політику Алжиру. Звернення А. Джебар до соціального роману пояснюється прагненням авторки з'ясувати основні протиріччя сучасного суспільства, показати долю африканців у новому світі.

Епічною формою, не зовсім типовою для жанрових уподобань авторки, слід визнати твір „Далеко від Медіни” (1991). Він є скоріше політичним маніфестом жіночого руху, особистісною реакцією письменниці на громадянську війну в Алжирі. Авторка наважилась на цей крок заради тих, хто протистоїть фатальній приниженості жінки, на тлі потворної політичної боротьби між корумпованим урядом і його легітимною опозицією, оскільки й жінки ставали жертвами брутальної війни за свободу проти французів. Роман також презентує тему „жінка і нація” на тлі ісламської історії країни. А. Джебар також намагалась тут відновити історичну істину про життя Пророка на основі автентичних документів - ґрунтовних коментарях істориків (Ібн Хікама, Ібн Саада, Ель-Табарі).

Таким чином, своєю особистою творчістю розглянута авторка поступово здійснила надзвичайно важливий для гендерної літературної традиції Алжиру, значущий в цілому для літературного процесу своєї країни перехід від мелодраматичних текстів до політично зрілих творів, які відбивають увесь спектр проблем сучасного Алжиру.

Третій розділ „Досвід Лейли Себбар як специфічний фермент сучасної французької літературної традиції” висвітлює літературний доробок бьорської за походженням письменниці Л. Себбар, як яскравої представниці сучасної французької літератури. На основі аналізу наявного корпусу її творів виокремлено головні теми постколоніальної та постмодерністської літератури, досліджено взаємозв'язок творчості А. Джеббар і Л. Себбар.

У підрозділі 3.1 окреслюються контури сучасної франкомовної літератури бьорів як ферментивного чинника сучасного французького культурного та літературного життя. Література бьорів відображає не лише зміну ментальності поколінь, а й тематичне жанрове розмаїття художньої прози. Її специфіка визначається спадкоємною неоднорідністю французького суспільства, де у співіснуванні переплетені об'єднані французькою метрополією різні етнічні культури. Провідною темою постколоніальної франкомовної літератури є національна ідентичність. Твори відображають ставлення сучасних постколоніальних франкомовних письменниць до мультикультурності. Проте вони є не лише відлунням епохи, а й поштовхом для наукових розвідок стосовно процесів, висвітлених у жіночих романах. Творчість найяскравіших представниць цього напряму віддзеркалює протистояння автохтонної та домінуючої культур, сприяє розумінню культурних конфігурацій, а також переконує, що література дозволяє нам проникнути у мотивацію суб'єктивних взаємин між письменником та його персонажами.

Для Л. Себбар, яка живе й пише у Франції, постколоніальні умови синонімічні з вигнанням і кочуванням, літературною метисизацією і бікультурною ідентичністю.

Тема імміграції є головною в усіх її творах. Письменниця зосереджує свою увагу на бьорах, другому поколінні нащадків алжирських іммігрантів, на „марґінальних” образах всіх типів. Головні герої творів письменниці живуть у „межових зонах” французьких міст. Їх спосіб життя виступає своєрідним „жестом заперечення” (вислів Г.І. Потєхіної). Для них, усвідомлення власних сил здійснюється за рахунок переоцінки цінностей. Авторка також акцентує увагу на регіональній сільській культурі, історичних і літературних персонажах, чиї міфічні життя кочівників і ексцентриків зачаровують її.

Її трилогія про Шеразаде зображує географічну і символічну подорожі крізь систему французького орієнталізму. Л. Себбар не випадково називає протагоніста ім'ям відомої казкової постаті східної літератури, оскільки за часів постмодерністської ментальності донедавна марґінальні культури помітно впливають на літературні процеси Франції. Читаючи твори і образи минулого для того, щоб зрозуміти своє власне становище постколоніального кочівника, Шеразаде використовує всі наявні засоби, щоб вижити і боротися з негативним іміджем східних жінок, який насаджено у домінуючій культурі.

Підрозділ 3.2 У романі „Мовчання берегів”, як і в попередніх творах письменниці, екзиль, легітимність французької колоніальної авантюри означає фізичне переміщення, еміграцію у Францію економічно незахищених маґрибців, викликає психологічне переміщення, спотворену маґрибську ідентичність, що формується завдяки культурній ізоляції на чужій землі. Адаптуючись до нового оточення, Лейла Себбар як типовий представник алжирської течії у сучасній французькій культурі, демонструє з точки зору маргінала образ вигнанця, що пристосовується до нових традицій, іншої діяльності, виразів, які volens nolens приглушують пам'ять про колишнє. Але нове не може цілком замінити минуле, а відображається в контрапунктному зіткненні. Хоча вигнанець живе кочовим життям, він збагачується через більше відчуття можливостей - новий спосіб бачення, розуміння, усвідомлення свого оточення.

Вивчаючи створений Л. Себбар світ іммігрантів, ми розуміємо, що дослідження теми іммігрантів ставить під сумнів саме поняття французької культурної ідентичності, визначаючи вигнання як тематичний фермент творчості письменниці.

Роман „Мовчання берегів” інтерпретує метисну ментальність в аспекті образу літературного героя. Письменниця описує останній день життя маґрибського емігранта у Франції, досліджує сьогоднішній світ і минулі спогади чоловіка, чиє життя межує нездійсненні мрії і порушені обіцянки. Герої роману - безіменні. Техніка анонімності не лише додає нарації загадковості і відчуття позачасовості, але й трансформує розповідь індивідуума в притчу про вигнання і хибність обраного шляху. Позбавлений коренів, живучи на берегах європейської культури, що не цінує його власну, протагоніст Л. Себбар навіть свої думки висловлює французькою, хоча розуміє, що чужа мова не може глибоко передати його почуття та переживання. Більше того, авторка висвітлює глибинний антагонізм жіночої та чоловічої особистості на прикладі взаємин протагоніста та його дружини. Головний герой твору виступає представником іммігрантів, який опинився між двох світів: батьківщина переживає занепад, а в чужій країні він приречений на мовчання і невидимість.

Підрозділ 3.3 Роман про діалог поколінь, пам'ять та ідентичність „Зелений китаєць з Африки”, через головного героя Мохаммеда, представника нової генерації іммігрантів, ініціює питання про те, що ми пам'ятаємо і що передається з покоління в покоління як історія, наголошуючи на зв'язку між спогадами та історією як орієнтальним чинником постмодерністської культури. У творі нестабільність і тимчасовість становища Мохаммеда - його самостійна нав'язана бездомність, випадковий досвід, манера змінювати місце проживання - можна інтерпретувати як приналежність до нерозважливої культурної позиції межової молоді, навіть, якщо ті самі якості в постколоніальній літературній критиці подають як тропи продуктивної і вигідної культурної зміни, яка, контактуючи з домінуючими формами національної культури, веде до метисизації форм та ідентичності. Ставлячи Мохаммеда на перетині конкуруючих дискурсів і образів, позбавляючи його можливості залишатися вірним такій стабільній соціальній одиниці як сім'я, Л. Себбар безумовно доводить той факт, що молодь сьогодні все більше заповнює змінні культурні й соціальні сфери, позначені плюральністю, випадковістю, а не боротьбою і солідарністю.

Образ Мохаммеда, з орієнтальними рисами “втраченого покоління”, виступає яскравим зразком філософської теми „особистість і система” у другій половині ХХ століття, коли стає очевидною цілковита незахищеність особи в соціальних і економічних катаклізмах нового постіндустріального суспільства.

Підсумовуючи, зазначимо, що творчість розглянутих нами франкомовних письменниць, стала яскравою складовою світового літературного процесу, збагативши новітню французьку традицію елементами маґрибського літературного досвіду. Вона знаменна ще й тим, що кидає виклик понівеченим моральним цінностям свого суспільства, розвінчує будь-який тоталітаризм і гноблення, закликаючи до толерантності та різноманітності словесних форм.

ВИСНОВКИ

Франкомовна маґрибська література формувалась на межі двох епох: колоніальної доби французького панування та постколоніального відродження автентичності. Вона залишається унікальним і складним явищем, поєднуючи в собі особливості арабської, берберської та французької культур, світової й автентичної літератури.

Концепт маґрибської літератури почав інтенсивний розвиток у кінці 50-х років, а своїм визнанням у 60-х завдячує працям А. Меммі та А. Катібі. Творчість таких маґрибських письменників як М. Ферауна, М. Діба, М. Маммері, К. Ясіна, М. Бурбона, М. Хаддада, А. Креа, Ж. Сенака, А. Джебар, Д. Шрайбі, М.А. Лахбабі, А. Сефруї, А. Меммі, М. Азіза визначила новий тип національної франкомовної літератури.

Протягом тривалого періоду часу маґрибська література вважалась напрямком північно-африканської або французькою літературою в Маґрибі, лише згодом критики визнали феномен маґрибської літератури як такий, що відтворює специфічні маґрибські теми, зберігаючи свою автентичність, досліджує проблематику маґрибської суспільної особистості, незважаючи на те, що ґрунтується на протиріччях двох радикально відмінних культур, антагоністичних історій та ментальності двох різних народів.

Специфічність маґрибської літератури обумовлена її здатністю до толерантності стосовно „власного” та „чужорідного”, до асиміляції культурних тенденцій різних народів.

Французька мова стала не лише офіційною в певну політичну епоху, але й однією з мов національної культури маґрибців, своєрідною зброєю, через яку здійснювалась особлива комунікативна функція маґрибської літератури.

Однією з найхарактерніших рис франкомовної літератури в Маґрибі є її активна „самосвідомість”: визначення самими письменниками і поетами місця і ролі своєї творчості, її значення в загальному літературному процесі своїх країн, у духовній культурі народів, що вийшли на шлях незалежного розвитку.

Особливе місце у проаналізованому літературному просторі належить творчості письменників-бьорів - емігрантів другого покоління. Ця специфічна література поєднує і маґрибську усну традицію (берберські казки, молитви, ісламські оповідання тощо), і, головним чином, паризький сленг. Пошук власної ідентичності (арабської, берберської, французької чи поєднання всіх трьох) і зовнішній поштовх до мови (французької) обумовлює перехідну природу літератури бьорів. Змішування мов викликане головною рисою цієї літератури: вербальним творенням. Найбільш вражаючим аспектом письменницької творчості бьорів є її автобіографічна суть як свідчення пошуку власного „я”, звертання до марґінальних образів, до „межових” зон передмістя.

Яскравими представниками маґрибської літератури і письменництва бьорів є відповідно Ассія Джебар і Лейла Себбар. Використовуючи новаторську техніку, авторки створюють парадигми, які репрезентують лінгвістичне і географічне вигнання, переміщення з периферії до центру і міжкультурні обміни.

А. Джебар, одна з найталановитіших літераторів Північної Африки, синтезувавши мусульманське виховання і європейську освіту, відображає своєю творчістю еволюцію маґрибської літератури: від мелодраматичних текстів до політично зрілих творів, що віддзеркалюють увесь спектр проблем сучасного Алжиру.

Характери романів А. Джебар - постколоніальні, багатомовні і мультикультурні, нараторка переписує історію Алжиру з жіночої точки зору, використовуючи радикальний білінгвізм: французьку мову з вкрапленням арабської лексики, уособлення боротьби за національну приналежність та ідентичність.

Представниця франкомовної маґрибської літератури Ассія Джебар та виразник письменницького напрямку бьорів Лейла Себбар заново визначають франкомовну історію і літературу, висвітлюють проблеми лінгвістичного і географічного вигнання, міжкультурні обміни, пошук індивідуумом своєї національної приналежності. Їх творчість відображає складну ґенезу імміграції і вигнання, процеси транскультурації у гібридних соціумах. Поняття національної ідентичності є центральною темою їх творів. Персонажі письменниць протистоять синдрому „жертви” і шукають шлях до самовираження.

Лейла Себбар зосереджує свою увагу на темах імміграції, літературної метисизації і бікультурній ідентичності. Головні герої її творів - марґінали - живуть на периферії французьких міст і є символом соціального шоку, викликаного деколонізацією, постколоніальними умовами. Л. Себбар - яскрава представниця літератури постмодернізму, звертається до таких прийомів, як міфологізація персонажів, марґінальні типажі, автобіографічний елемент, анонімні художні образи.

Своєю творчістю бьорська письменниця Л. Себбар та маґрибська літераторка А. Джебар демонструють складні проблеми постколоніального постмодерністського суспільства, розкриваючи теми вигнання, пошуку ідентичності, місця мусульманської жінки у соціумі, імміграції, історії та пам'яті. франкомовний література письменниця

Звертаючись до марґінальних типажів, периферії, анонімності, автобіографічності, поза просторовості, міфологізації художніх образів, багатоголосся, вони є яскравими представниками літератури постмодернізму.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІІ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Логвінов І.І. Роман Р. Мерля „За склом”: образ молодіжного бунту в горнилі реальної історії // Питання літературознавства. - Чернівці: Рута, 2002. - Вип. 9 (66). - С. 129-132.

2. Логвінов І.І. Духовність на теренах марґінальності: з досвіду Лейли Себбар // Питання літературознавства. - Чернівці: Рута, 2003. - Вип. 10 (67). - С. 120-123.

3. Логвінов І.І. Філософія літератури Маґрибу як відображення французького та автохтонного світоглядів // Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу '2004”. - Том 73. Філософія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 8-10.

4. Логвінов І.І. Про так звану „смерть роману” або прозу Модіано // Питання літературознавства. - Чернівці: Рута, 2004. - Вип. 11 (68). - С. 147-157.

5. Логвінов І.І. Стильова ґенеза на перехресті ментальностей: новелістика Лейли Себбар // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - Київ: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2004. - Випуск 7. - С. 192-195.

6. Логвінов І.І. Особливості вживання „арабізмів” у маґрибській літературі (на прикладі творчості Ассії Джебар) // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції „Слов'яни: історія, мова, культура”. - Том. ІІ. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 25-27.

7. Логвінов І.І. Маніхейські схеми та концепт бінарності як принцип побудови постколоніального роману Ассії Джебар // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. / Киев. нац. ун-т им. Т.Шевченко. - К.: Логос, 2005. - С. 341-348.

8. Логвінов І.І. Творчість Ассії Джебар як відображення багатомовності постколоніальної літератури Алжиру // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - Київ: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2005. - Випуск 16. Книга 1. - С. 242-243.

9. Логвінов І.І. Природа національної самоідентифікації літератури: Маґрибський варіант // Питання літературознавства. - Чернівці: Рута, 2004. - Вип. 11 (68). - С. 209-215.

10. Логвінов І.І. Протистояння автохтонної та домінуючої культур у творчості А. Джебар і Л. Себбар // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. / Киев. нац. ун-т им. Т. Шевченко. - К.: Логос, 2006. - Вып. 8. - С. 391-398.

11. Логвінов І.І. Світоглядний фермент маґрибської гендерної літератури крізь призму мусульманської ментальності // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 22-23 березня 2007 р.: В 2 т. - Т. 2 / за заг. ред. А.Ґ. Ґудманяна, О.В. Петренка. - К.: НАУ, 2007. - С. 60-61.

12. Логвінов І.І. Особливості маґрибської літератури колоніального періоду // Materiбly VI mezinбrodni vкdecko - praktickб conference “Nastolenн modernн vкdy - 2007”. - Dil 4. Pedagogika. Filologickй vкdy. Psychologie a sociologie: Praha. Publishing House “Education and Science” s.r.o. - С. 68-70.

Размещено на Allbest.ru