Поетика прози А. Любченка: структурно-семантичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

КУДРЯ НАДІЯ БОРИСІВНА

ПОЕТИКА ПРОЗИ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, профессор Безхутрий Юрій Миколайович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, профессор Білоус Петро Васильович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Мельников Ростислав Володимирович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться “17” вересня 2008 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “__” серпня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Творчість Аркадія Любченка довгий час залишалася поза контекстом вітчизняної історії літератури і була відомою лише вузькому колу спеціалістів. Радянське літературознавство, за винятком поодиноких згадок, фактично викреслило ім'я письменника з літературного процесу. Його творчість та непересічна особистість викликали неабиякий інтерес серед дослідників тільки наприкінці ХХ ст. у зв'язку зі зверненням до літературного життя 1920-х рр. після здобуття Україною незалежності. Тому художня спадщина митця стала об'єктом літературознавчих студій в Україні лише в 1990-х рр. ХХ ст.

Повернення вітчизняному читачеві доробку А. Любченка, безперечно, збагатило українську літературу талановитими прозовими творами. На сьогодні існує вже чимало літературних розвідок про творчість цього майстра слова (В. Агеєва, Ю. Барабаш, О. Боярчук, Г. Костюк, Ю. Луцький, Ю. Мариненко, І. Михайлин, Л. Пізнюк, М. Ткачук, Г. Хоменко, Ю. Шерех та ін.). Однак, попри великий інтерес до художньої прози А. Любченка, досі немає ґрунтовної літературознавчої праці, у якій би було приділено належну увагу особливостям поетики творів письменника. Тому дослідження поетики А. Любченка, зокрема в структурно-семантичному аспекті в межах таких категорій, як заголовковий комплекс, мотивна структура, бінарні опозиції, хронотоп, символіка, інтертекстуальний зв'язок творів автора з іншими текстами є перспективним науковим завданням. Не менш актуальним є аналіз ігрових засад та колористичної складової художнього світу письменника. З огляду на виняткову музичність творчого доробку А. Любченка, доцільно також аналізувати його прозу з урахуванням і цього аспекту. Так, до цього часу в українському літературознавстві не було спроб проаналізувати новелу „Via dolorosa” під музичним кутом зору та дослідити її в контексті гри кольору та світла / тіні. До елементів художньої структури творів А. Любченка, які засвідчують його талант письменника-новеліста, належить і художня деталь.

Повість „Вертеп” є одним із найбільш відомих інтелектуальних та філософських творів у прозовому доробку А. Любченка, його своєрідною візитівкою. Про цей твір писали Г. Майфет, Ю. Шерех, Ю. Клиновий, Ю. Гаморак, В. Агеєва, Л. Пізнюк, О. Боярчук, Ю. Мариненко, І. Михайлин, М. Ткачук та ін. Створена автором у складні часи політичних утисків та переслідувань (1929 р.), повість надає можливості багатоваріантних інтерпретацій. На сьогодні чимало суперечок відбувається і навколо жанрового визначення твору та його структури. Надзвичайна глибина символічного підтексту, поліфонічність і метафоричність повісті „Вертеп” зумовлюють співіснування багатьох точок зору на сутність твору.

Попри те, що сучасні українські літературознавці, говорячи про творчість А. Любченка, поціновують її по-різному, ніхто з них не заперечує змістової глибини переважної більшості його творів та довершеності їх художньої форми.

Таким чином, актуальність дисертації зумовлена необхідністю поглиблення знань про структурно-семантичну своєрідність прози А. Любченка. Зазначений аспект дослідження поетики художніх творів А. Любченка є важливим завданням сучасного літературознавства.

Мета роботи. Мета дисертації полягає у висвітленні особливостей основних рис поетики художньої прози А. Любченка з погляду їх семантичної наповненості. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– з'ясувати особливості рецепції аналізованих творів А. Любченка в критиці й літературознавстві;

– виявити функціонально-типологічні особливості заголовків художньої прози А. Любченка; послідовно та комплексно осмислити й обґрунтувати приналежність назви творів до того чи іншого типу заголовка;

– проаналізувати провідні мотиви творів письменника, особливості конфлікту та хронотопу, а також символіку останнього;

– з'ясувати музичний контекст, значення численних символів та метафор, включаючи символіку кольорів, що забезпечить глибше розуміння змісту творів А. Любченка, допоможе розкрити авторський задум;

– схарактеризувати художнє втілення і функції гри як прийому у прозі письменника;

– обґрунтувати на підставі здійсненого аналізу приналежність творів А. Любченка до модернізму.

Об'єктом наукового дослідження є прозові твори А. Любченка, що увійшли до збірок „Буремна путь” (1926 р.), „Вона” (1929 р.), „Вітрила тривог” (1932 р.), „Власність” (1933), а також новела „Остання ніч” (1943). Для більш ґрунтовного та комплексного дослідження особливостей творів письменника залучалися епістолярна спадщина та „Щоденник” митця.

Предметом дослідження в роботі є характерні ознаки поетики художньої прози А. Любченка та їх семантична функція.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені висвітленню теоретичних проблем поетики (М. Бахтін, Р. Барт, В. Виноградов, О. Галич, Р. Гром'як, Б. Ейхенбаум, У. Еко, В. Жирмунський, І. Ільїн, Г. Клочек, М. Кодак, М. Ласло-Куцюк, В. Лукін, В. Пахаренко, О. Потебня, Н. Рудяков, Ю. Тинянов, А. Ткаченко, Ц. Тодоров, Б. Томашевський, В. Шкловський, Р. Якобсон та ін.), семантики художнього твору (Р. Барт, А.-Ж. Греймас, Ю. Степанов, Ц. Тодоров, Р. Інгарден, В. Маринчак, П. Яньшин та ін.), мотивного аналізу (О. Веселовський, Б. Гаспаров, Р. Гром'як, Ю. Ковалів, Г. Краснов, В. Пропп, О. Реформатський, І. Сілантьєв, Н. Тамарченко, Б. Томашевський, О. Фрейденберг, В. Халізєв, Л. Целкова, Л. Щемелєва та ін.), поетики заголовкового комплексу (О. Арнольд, Р. Барт, Є. Джанджакова, У. Еко, Н. Кожина, А. Колганова, С. Кржижановський, В. Кухаренко, А. Ламзіна, Ю. Лотман, Н. Тамарченко). У дослідженні також використовувалися філософські роботи (Г.-Ґ. Ґадамер, Й. Гейзінґа, О. Шпенглер, К.-Г. Юнг), історичні студії (І. Качуровський, В. Чапленко та ін.), психоаналітичні праці (Е. Берн, Н. Зборовська, К.П. Естес, Ж. Лакан, та ін.). Використано такі методи дослідження, як структурно-семіотичний, культурно-історичний, типологічний, мотивний аналіз, методики неоміфологічної школи, елементи інтертекстуального підходу, психоаналітичного, компаративістського й біографічного методів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації:

– уперше здійснено спробу комплексного дослідження поетики художніх творів А. Любченка в межах категорій заголовкового комплексу, мотивної структури, бінарних опозицій, хронотопу, символіки, актуалізуючи при цьому різні підходи до аналізу ключових образів;

– уперше проведений системний аналіз, подано функціонально-типологічну характеристику заголовків прозових творів письменника з позицій сучасних методологій;

– запропоновано оригінальну інтерпретацію творів А. Любченка;

– з'ясовано основні формальні прийоми, за допомогою яких письменник досягає естетичного ефекту, а також розкрито принципи їх функціонування;

– простежено інтертекстуальні паралелі художніх творів А. Любченка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна й пов'язана з основним напрямком її роботи за проблемою „Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ-ХХ століть”.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для подальшого вивчення спадщини А. Любченка; у вузівських курсах історії української літератури; при підготовці спецкурсів і семінарських занять, навчальних посібників; під час написання курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дисертаціЇ здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Основні положення й результати роботи викладені в доповідях на таких конференціях: Міжнародна наукова конференція „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету (Харків, 1-3 жовтня 2003 р.)”; Міжнародна наукова конференція „Актуальні проблеми і історії і теорії української літератури” (Львів, 7-8 червня 2005 р); V Всеукраїнська науково-теоретична конференція „Українська література: духовність і ментальність (Кривий Ріг, 14-15 жовтня 2005 р.)”; Міжнародна наукова конференція „Творчість І. Багряного як культурний феномен. До 100-річчя від дня народження” (Харків, 27-28 вересня 2006 року); Міжнародна наукова конференція „Етнопростір мови та культури: актуальні проблеми етнолінгвістики й лінгвокультурології” (Харків, 5-6 жовтня 2007 року).

Публікації. Результати дослідження відображені в 6 наукових статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації становить 187 сторінок основного тексту та 24 сторінок списку використаних джерел, що містить 267 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У „Вступі” обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об'єкт, висвітлено зв'язок теми дисертації з науковими програмами і планами, показано наукову новизну, практичну й теоретичну цінність отриманих результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ роботи „Історія вивчення та теоретичні аспекти дослідження прози А. Любченка” має історіографічний і методологічний характер. У першому підрозділі - „Творчість А. Любченка в оцінці літературної критики” - проаналізовано ступінь вивчення художньої прози А. Любченка. Зауважено, що творчість письменника досліджувалася трьома етапами: 20-ті - поч. 30-х рр. ХХ ст.; післявоєнний період; кінець 80-х рр. ХХ ст. - поч. ХХІ ст.

Так, у 1920-х рр. літературознавчу оцінку творчість А. Любченка отримувала на сторінках періодичних видань - журналів та альманахів „Червоний шлях”, „Молодняк”, „Життя й революція”, „Всесвіт”, „Вапліте” „Нова громада”, „Літературний ярмарок”, „Глобус”, „Нова ґенерація” „Плуг”, „Гарт”, „Зоря”, де й друкувалися його твори (невеликі оповідання та новели). У 20-ті рр. ХХ ст. художній доробок митця був предметом пильної уваги з боку критиків і рецензентів - О. Білецького, І. Дніпровського, М. Доленґа, Б. Коваленка, В. Коряка, О. Ладена , І. Лакизи , А. Лейтеса, Г. Майфета, Ів. Момота, Я. Полфьорова, Ф. Якубовського та інших. Схвальну оцінку творчості письменника містили відгуки П. Лакизи, О. Білецького, О. Ладена. На цьому загальному тлі доволі критичними поставали зауваги Б. Коваленка та М. Доленґа в межах стилю кон'юнктурно-політизованих публікацій. У негативному ключі поціновували художній доробок А. Любченка представники соціологічної критики - І. Момот, В. Коряк, Ф. Якубовський. Ці дослідники згадували про творчість письменника переважно в контексті розвитку тогочасної літератури. Об'єктом спеціального аналізу творча спадщина А. Любченка постала в праці Я. Полфьорова (в мовознавчій галузі) та Г. Майфета, який присвятив окремий розділ новелі А. Любченка „Via dolorosa” у книзі „Природа новели”. У цілому, переважна більшість відгуків критиків 1920-х рр., незважаючи на всю неоднозначність та строкатість, усе-таки були схвальними та доброзичливими.

На початку 30-х рр. творчість письменника (як і він сам) стає об'єктом суцільної критики. У цей період спробу дискредитувати А. Любченка як письменника відображає полеміка, що розгорнулася в 1934 році на сторінках „Літературної газети” між А. Косіоновим та А. Любченком, до яких потім долучається третій дискутант - Н. Каганович. Ця дискусія засвідчила небезпеку фізичної розправи для самого митця через обвинувачення в націоналістичних ухилах.

Наступний етап дослідження творчості А. Любченка представлений іменами таких еміґраційних літературознавців, як Ю. Гаморак, М. Глобенко, Г. Костюк, І. Кошелівець, Ю. Лавріненко, Ю. Луцький, В. Чапленко, Ю. Шерех та ін. Розвідки діаспорних дослідників є науково вартісними й актуальними до цього часу. Зокрема, у цей період Ю. Шерехові вдалося здійснити цікавий і фаховий аналіз повісті „Вертеп”.

Третій період вивчення художньої спадщини А. Любченка відзначається аналітичністю й науковою обґрунтованістю оцінок. До аналізу творчості А. Любченка звертаються такі вітчизняні дослідники, як В. Агеєва, Ю. Барабаш, О. Боярчук, І. Михайлин, М. Наєнко, Л. Пізнюк, М. Ткачук, Г. Хоменко та ін. Зокрема, Л. Пізнюк, залучивши до аналізу твори як 1920-х рр., так і 1930-40-х рр., прослідкувала періоди становлення художнього мислення письменника під кутом зору особливостей розвитку української літератури першої третини ХХ ст.: від „романтики вітаїзму” до соцреалізму. До 100-річчя від дня народження А. Любченка (1999 року) співробітниками Харківської наукової державної бібліотеки ім. В.Г. Короленка був укладений бібліографічний покажчик, який містив відомості про твори А. Любченка та літературу про нього, а також вступну статтю Всеволода Любченка - сина письменника - під назвою „Аркадій Любченко”.

Другий підрозділ - „Теоретичні основи дослідження” - становить теоретичне підґрунтя роботи. Виходячи з теми роботи, висвітлено історію понять „поетика”, „структура”, „семантика”, „мотив”, „заголовок”.

На сьогодні в науці існують різні підходи до вивчення поетики. Проте в дисертації акцентується увага на структурно-семантичному аспекті питання поетики. Тому дослідження поетики прози А. Любченка здійснено в межах категорій заголовкового комплексу, мотивної структури, бінарних опозицій, проблемно-тематичних площин, хронотопу, символіки, колористики, ігрових принципів, інтертекстуального зв'язку творів з іншими текстами. На особливу увагу серед названих елементів поетики заслуговує аналіз мотивного комплексу, оскільки розкриває підтекст твору й дозволяє максимально повно продемонструвати багатство художнього світу письменника.

З огляду на відсутність єдиного визначення поетики ми намагалися визначити основні вихідні засади цього поняття. Так, з-поміж принципових ознак поетики художнього твору виділяємо системність та творчі принципи будови. Тому й під поняттям поетики ми розуміємо систему художніх засобів, та принципи побудови літературних творів.

Другий розділ дисертації - „Особливості поетики малої прози А. Любченка” - складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі - „Функціонально-типологічна характеристика заголовків та мотиви новел і оповідань А. Любченка” - досліджено семантичний та функціональний аспекти назв художніх творів письменника, що дозволило розкрити й узагальнити провідні мотиви новел і оповідань.

Наголошується, що з'ясування своєрідності семантики заголовків безпосередньо впливає на розкриття авторської концепції та розкодування прихованих змістів творів А. Любченка.

Зорієнтованість на тогочасного читача-реципієнта, в основному періодичних видань, формувала авторську лаконічність як щодо вибору жанрової форми (оповідання, новела, зрідка повість), так і щодо називання твору. Заголовок, призначений для періодики, мав бути максимально простим, зрозумілим, доступним, хоча також і з певною долею інтриги. Пізніше превалювання у ХХ ст. заголовків-символів, заголовків-метафор, заголовків-алюзій, заголовків-цитат, як бачимо на прикладі прозового доробку А. Любченка („Кукіль”, „Нечистий”, „Ворог”, „Його таємниця”, „Кострига”, „Вероніка Піро”), знайшло своє відображення ще на початку цього століття (1920-ті, 1930-ті рр.).

Для творів А. Любченка показовою є типологічна розмаїтість назв: 1) заголовки, які безпосередньо пов'язані із тематикою та проблематикою; 2) заголовки, які задають сюжетний розвиток; 3) заголовки, які пов'язані із системою персонажів (так звані заголовки-антропоніми); 4) заголовки, у яких міститься важлива сюжетна деталь; 5) заголовки, співвідносні з місцем та часом дії. З'ясовано, що у прозовому доробку письменника переважають твори, заголовки яких пов'язані із тематикою та проблематикою: „Кров”, „Чужі”, „Нечистий”, „Кукіль”, „Ворог”, „Хліб”, „Його таємниця”, „Дні юності”. Широко представлені й заголовки-антропоніми: „Гайдар”, „Кострига”, „Гордійко”, „Зяма”, „Вероніка Піро”. Різноманітну та цікаву групу складають твори, заголовки яких пов'язані з місцем та часом дії: „В берегах”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Остання ніч”. Наявні також і твори, в заголовках яких міститься сюжетна деталь: „2002”, „Два листи”. Заявлена в назві сюжетна деталь виявляється надзвичайно важливою для усвідомлення концепції твору. Мають місце й тексти, заголовки яких визначають сюжетний розвиток: „Оповідання про втечу”, „Два листи”, „Via dolorosa”. До того ж, більшість заголовків (навіть з ускладненою семантикою) складаються з одного-двох слів.

Ускладнену семантику мають переважно заголовки, пов'язані з тематикою та проблематикою („Вероніка Піро”, „Кострига”). Більшість таких заголовків семантично поєднуються ще й з алюзійним підтипом („Ворог”, „Нечистий”, „Його таємниця”). Це, вважаємо, пояснюється політичною ситуацією, коли натяк і напівнатяк слугували реальною можливістю висловити своє ставлення до тогочасних подій. Також у прозовому доробку А. Любченка (теж серед заголовків, пов'язаних із тематикою та проблематикою) наявний і підтип заголовка-метафори (новела „Кукіль”).

Більшість назв містить у собі декілька ознак, як-от: „Гайдар (степова леґенда)” (антропонімічність, алюзійність, місце дії, час), „Кострига” (антропонімічність, символічність), „Вероніка Піро” (антропонімічність, алюзійність), „Два листи” (сюжетність, художня деталь).

У творах А. Любченка представлені (серед уже названих і віднесених до певної з груп) заголовки, у яких міститься вказівка на жанр („Оповідання про втечу”, „Китайська новела”, „Гайдар (степова леґенда)”, „В берегах (фраґмент)”). Крім того, наявні й твори з відвертою інтригою („2002”, „Його таємниця”, „Вероніка Піро”). Іноді також, незважаючи на максимальну смислову сконцентрованість та лаконічність заголовків, А. Любченко вживає у самій назві емоційно-оцінні слова („Чужі”, „Нечистий”, „Тихий хутір”, „Проста історія”, „Остання ніч”, „Із темного передпокою”).

Семантика назв творів письменника підкреслює їхню різноманітність на різних рівнях - жанровому, сюжетно-композиційному, стильовому. Об'єднавчу ж роль щодо заголовків відіграє тематична спільність, деяка подібність сюжетних ходів, образів, спільність проблематики, мотивів, бінарних засад зображення, переважання виражальних рис над зображувальними.

Так, для оповідань та новел А. Любченка характерною є доволі розгалужена система мотивів - свого чужого, глухості, колективізму, ворожості, подорожі, смерті, пошуку справжніх людей, молодості, міста, руху. У багатьох творах письменника майже повсякчас мотиви молодості та міста тісно переплітаються і фокусуються в спільній точці перетину - рухові („Зяма”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Via dolorosa” та ін.).

На основі спільності тематики та подібності образів головних героїв були проведені паралелі між новелою „Зяма” А. Любченка та оповіданням В. Підмогильного „Комуніст”. Також у роботі наголошується на тому, що подібні трагічні мотиви (смерті, зради) часів громадянської війни притаманні й творчості інших письменників цього періоду - Ю. Яновського, А. Головка, П. Панча, Г. Шкурупія, В. Сосюри, П. Тичини та ін.

Мотив ворожості у новелах та оповіданнях А. Любченка звучить неодноразово і розв'язується через бінарні опозиції свого чужого. Зокрема, цей мотив є спільним для таких творів автора, як: „Ворог”, „Хліб”, „Кострига”, „Чужі”, „Нечистий”, „Два листи”, „Кров”. Названі мотиви (ворожості та свого / чужого) в прозових творах письменника різняться лише за формою ситуативних вирішень. Так, в оповіданні „Нечистий” мотив свого чужого є ніби підтекстово розчинений у структурі твору. У новелі „Ворог” цей мотив є провідним і звучить протягом усієї оповіді - дороги на шляху між своїм та чужим хазяїна-куркуля та його коня. На прикладі новели „Хліб” можна помітити процес розмивання межі між своїм та чужим, що призводить до появи іншого розуміння власності, як „нашого” та „спільного” (колективного або колгоспного майна). У цьому творі через опозицію свого / чужого автор показує, як відбувається підміна цих категорій, своєрідне заміщення окреслених понять. „Свої” (брати) діють як чужі, вороже налаштовані. У новелі „В берегах (фрагмент)”, активно використовуючи названу вище опозиційну пару, письменник передає гостру класову антиномію.

Через мотив свого чужого в новелі „Два листи” А. Любченко проводить паралель між двома протилежними життями: без мети і чітких орієнтирів, але „свого”; хорошого та принадного, цікавого, але „чужого”. Звучання мотиву свого чужого в названій новелі відрізняється від попередніх новел („Ворог”, „Хліб”, „Кострига”). Адже мотивація дій та вчинків героїв новели є інакшою, коли доводиться захищати свій внутрішній світ від зовнішніх впливів та подразників (на відміну від захисту свого кровно заробленого).

Слід зазначити, що подібні підходи до висвітлення селянської тематики простежуються в творах багатьох тогочасних українських письменників, зокрема Г. Косинки, М. Івченка, Б. Антоненка-Давидовича, О. Копиленка та ін.

У новелі „Кров” однойменний мотив крові актуалізує всі інші мотиви: свого чужого, ненависті, обов'язку, виживання, руху, смерті. З новелою „Остання ніч” новелу „Кров” об'єднує спільний мотив колективізму. Однак підтексти звучання цього мотиву є відмінними: у першому творі - іронічний підтекст, з наявними ще й сатиричними нотками, у другому - трагічний (загибель лідера).

В оповіданні „Гордійко” провідними є мотиви ненависті, зради, самотності. У цьому творі автор зображує трагічні колізії пореволюційної дійсності через дитяче сприйняття окремо взятої несправедливої ситуації (безправність та невизначеність долі маленького хлопчика). Опозиція „я” героя та ворожого йому оточення, наголошує на безправності селян у роки революційних подій. Інший мотив - мотив пошуку справжніх людей автор розкриває у новелі „Кукіль” через постановку проблеми нечесно зароблених грошей.

Отже, прозові твори А. Любченка характеризуються наявністю в них великої кількості мотивів, з яскравими та оригінальними формами їх утілення. Аналіз показав, що часто новели та оповідання письменника демонструють або паралельне звучання декількох мотивів, або тісне переплетіння їх між собою, або іноді вияв одного мотиву через інший.

У другому підрозділі - „Новела „Via dolorosa” А. Любченка: семантика назви, музичний контекст” - проаналізовано музичну складову творчого доробку письменика. У цьому ключі новела письменника „Via dolorosa” є непересічним явищем. На нашу думку, музичний контекст відіграє в ній провідну роль. Адже така прикметна ознака твору, як музичність, є мотивуючою в сенсі художньої рецепції твору. Це дало нам усі підстави твердити про наявність у ньому і музики природи (степу), і музики міста, і безпосередньої лейтмотивної музичної фрази французькою „je m'ennuie” („мені скучно”) та музичності в цілому. Тому вважаємо, що музичні елементи формують і обрамлюють настроєвість твору, а також актуалізують концептуальність самої назви, яка характеризується фонемною музичністю і, цілком імовірно, може бути частковою цитатою з якогось гімну чи молитви. З огляду на це, прослідковано взаємозв'язок семантики заголовка й музикального контексту новели „Via dolorosa”.

Виходячи з нашого власного бачення художнього світу новели та її прочитання, вважаємо, що вона цілком справедливо може асоціюватися з доволі непростим музичним твором „арабески”, переважно через головні параметри цього тексту, зокрема, невеликий обсяг, лейтмотивну складність, помірність темпу, симбіоз мажорних та мінорних тонів.

Також висвітлено те, як музичні та звукові елементи аналізованого твору (і як поєднання мажору та мінору, і як вияв опозиції тиша / шум (сміх, крик, пісня, розмаїття звуків природи, гра на роялі, просто людські голоси) через категорію наявності / відсутності створюють ефект мерехтіння: постійної зміни вражень та настроїв. Засаднича настроєва двоплановість прочитується лише за комплексним детальним аналізом усієї структури твору.

Упадає в око, що діапазон загального музичного спектру новели є надзвичайно широким: нерозривне поєднання класичних творів („Осіння пісня” П. Чайковського) і народних жанрів, як зарубіжних (сарабанда), так і вітчизняних (купальських пісень, співомовок). Здійснений аналіз звукових та музичних елементів та деталей твору, а також асоціативних рядів і паралелей, у яких вагоме місце посідає й назва твору, показав, що основними характеристиками твору є контрастність зображення, посилена експресивність, романтична настанова, калейдоскопічність почуттів та настроїв, а також ігрові засади.

У третьому підрозділі другого розділу - „Принцип гри в новелі А. Любченка „Via dolorosa” в аспекті кольору та світла / тіні ” - розглянуто колористичну складову художнього світу однієї з найцікавіших новел письменника. Доведено, що колористика та світло / тінь у творі є зовнішніми проявами ігрових принципів, наявних у новелі.

У контексті наголошених вище аспектів зазначено, що „Via dolorosa” - твір, у якому майстерно відтворена комбінація гри світла / тіні, кольорової гами, музичних настроїв. Неоднозначний характер функціонування даних категорій (амбівалентність світла, кольору, музичного супроводу) дає нам право стверджувати про наявність у новелі ігрової антитези цих характеристик. Аналіз цього питання показав, що А. Любченко використовує контрастні поєднання таких кольорів, як чорний, білий, червоний. Крім того, у новелі „Via dolorosa” письменник демонструє наближення протилежних кольорів цього класичного кольорового трикутника через залучення бронзових відтінків. До того ж у творі наявна надзвичайно багата, насичена та об'ємна кольорова палітра й картина: згаданий вище кольоровий трикутник, бронзовий відтінок, а також широка гама барв новели загалом (жовтий, зелений, блакитний), поєднання теплих і холодних відтінків (та відсутність кольору - „прозорий”). Контекстуальні комбінації зазначених кольорів і майстерність їх художнього втілення якнайкраще відображають постійну мінливість настроєвості новели: інше кольорове поєднання - кардинально інший настрій.

Гра кольору залежить безпосередньо від гри світла / тіні, які є розщепленими в структурі твору, як невловима, ледь помітна гра. Блиск, переливання та мерехтіння кольорів багато в чому авторові вдається передати через гру світла / тіні. Так, осінній пейзаж у творі (хоча й домінує бронзовий колір) - це також гра самих осінніх кольорів, ніби коштовного каміння, що блищить під промінням сонця. Обігруючи той чи інший колір, авторові вдається підкреслити важливу деталь, як портретну, так і образну.

Третій розділ дисертації - „Повісті А. Любченка „Образа” та „Вертеп”: специфіка мотивної структури” - висвітлює особливості функціонування мотивів (обрбзи, молодості, міста, руху, життя / смерті) у цих двох повістях, що дозволило детально проаналізувати центральні бінарні опозиції, глибше розкрити тематику й проблематику повістей. У першому підрозділі - „Духовність і бездуховність як основна ціннісна антиномія повісті „Образа” А. Любченка” - розглянуто специфіку втілення центральної бінарної опозиції повісті „Образа” духовності / бездуховності, яка є вихідною для визначення особливостей групування персонажів (за принципом контрасту). Конфлікт повісті переважно змальований у духовній площині. Автор свідомо протиставляє псевдоскривджених (Кость Гулавський, Степан Маркович) і реальноскривджених (Ніна), акцентуючи увагу на моральній перевазі Ніни над новоспеченими чиновниками радянського ґатунку. А. Любченко будує образи твору на різкому контрасті, показуючи, як соціальна залежність (посада, гроші) обезцінює людину, збіднює її моральний і духовний світ. Письменник створив образ колишньої повії красивим та ніжним як антипод представникам жорстокого бюрократичного світу. Образ самої Ніни побудований також за принципом контрастності, але вже відносно її минулого: жінка легкої поведінки як душевно багата людина. На рівні мотивної спільності простежено інтертекстуальні перегуки повісті „Образа” А. Любченка з п'єсами О. Островського „Бесприданница”, „Гроза”, повістю П. Мирного „Повія”, поезією М. Петренка „Дивлюсь я на небо”.

Зауважено, що проблему емансипації жінки з характерними для тогочасного періоду мотивами репрезентують й інші письменники 1920-1930-х рр.: В. Домонтович („Дівчина з ведмедиком”), В. Підмогильний („Місто”, „Невеличка драма”), М. Хвильовий („Вальдшнепи”, „Синій листопад”, „Арабески”), Є. Плужник („Недуга”), Є. Кротевич („Звільнення жінки”), М. Куліш („Патетична соната”), О. Копиленко („Визволення”).

У другому підрозділі - „Ліричні відступи в повісті „Образа” А. Любченка як художня форма авторсько-читацьких контактів” - з'ясовано, що характер ліричних відступів повісті (варіативна повторюваність ключових фраз та читачева співучасність) й іронічних зауваг самого тексту розділів є свідченням залучення письменником певних прийомів гри з реципієнтом. Численні звертання та риторичні питання виконують функцію залучення читача до художньої гри, мета якої через співпричетність викликати його переживання, думки щодо персонажів та їх оцінювання. За допомогою ліричних відступів авторові вдається тримати читача в одному емоційному ключі, постійно привертаючи його увагу до думки, яка в даному розділі, з погляду автора, є найважливішою. Кожен із трьох вступів до розділів повісті є концептоутворюючим елементом, виконуючи функцію формування передрозуміння подальшого тексту, створюючи певну емоційну картину окремого розділу й налаштовуючи читача на відповідні емоції.

Вступ до першої частини має відчутний ліричний струмінь з іронічними вкрапленнями. Автор вже на самому початку робить спробу викликати зворушливе ставлення до героїні, налаштувати на відповідну емоційну тональність співчуття. Вступна частина другого розділу, на відміну від першого (де превалює ліричність), суцільно побудована на іронічних заувагах, які стосуються бюрократичної верхівки. Крім того, вступ до другої частини повісті є найбільш філософським. А. Любченко розмірковує над людською потребою в любові, необхідністю прощати людям їхні душевні слабкості. Через авторську свідомість, яка має найбільший вияв у ліричних відступах, читачеві відкривається психологія мотиваційної поведінки героїні-жінки.

У третій частині повісті домінує гостра іронія, хоча відчутною є й ліричність. А. Любченко прагне подати якомога більше відомостей про так зване „вище” суспільство вже підготовленому читачеві. Для цього він уводить у текст оповіді історико-культурний контекст доби, хоча, звичайно ж, з відтінком ліричного іронізування. У вступові до третього розділу (з філософськими та власне ліричними авторськими інтенціями) автор повертається до фрази про потребу людини в любові, яка звучала в попередньому другому розділі. Використовуючи повтор як найпоширеніший ігровий рух, письменник прагне залучити (втягти) читача до процесу інтелектуальної гри. Акцентуючи увагу на людському аспекті, письменник намагається якомога глибше розкрити особливості поведінки чиновництва часів непу, дослідити співвіднесення людського та соціального фактору, їхню взаємозалежність, взаємовплив та ціннісні орієнтири. Отже, увесь зміст авторських відступів підпорядкований завданню наочно показати, що духовність та моральність представників чиновництва є фікцією, ілюзією.

У третьому підрозділі - „Семантичні особливості підзаголовків повісті „Вертеп” А. Любченка” - розглянуто семантичний аспект заголовків кожної з дев'яти (а також вступної та підсумкової) новел повісті „Вертеп”. У цьому підрозділі також велику увагу приділено розкриттю символічної наповненості основних образів.

Обстоюється думка, що назва усієї повісті („Вертеп”) та її підзаголовки містять настанову на певну синтетичність як характерну рису твору загалом. Вона полягає й у синтезі епічного та ліричного (одна з новел має назву „Мелодрама”, у якій поєдналися музична драма та лірична повість), і в синтезі засобів найрізноманітніших видів мистецтв (звідси й синкретизм художніх деталей). У „Вертепі” надзвичайно яскравим є ефект злиття різних видів мистецтв. Це твір, який є синтезом музики, танцю, літератури, живопису, кіномистецтва, сценічної майстерності (міміки та жестів). Названу строкату різноманітність жанрів відображають заголовки новел повісті: ліричне соло, мелодрама, містерія, сеанс індійського гастролера, танок, лялькове дійство, атлетика. Через важливість театральності (заголовок повісті та більшість її новел) і гармонійну пропорційність усіх різномистецьких елементів „Вертеп” А. Любченка можна схарактеризувати як ідеальний синтетичний твір. До того ж наявність розчиненої у тексті іронії, авторських відступів ліричного характеру, а також яскрава філософська складова аналізованого твору надають підстави для того, щоб називати „Вертеп” ще й модерною інтелектуальною повістю.

За авторським уявленням та настановою, людині, яка руйнує стереотипи старого, у житті підвладним є все (образи атлета, маленької дівчинки, Жінки). Створюючи символічні образи, автор універсалізує мотиви твору. Особливістю повісті „Вертеп” є те, що мотиви оновлення, руху, невпинного плину часу, боротьби, молодості перехрещуються й фокусуються в новому образі-мотиві Жінки, що є символом і нової Жінки, і матері, і землі, і нової України.

За нашими спостереженнями, в образі Жінки знаходять свій вияв основні риси архетипу природньої жінки (Жінки-землі, Жінки-матері). Це, передусім, сила духу, інтуїція (як приналежність душі), чуттєвість, творча енергія, здатність до відродження інстинктивної психіки або інстинктивної природи. Їх активізацію викликають життєві цикли, пов'язані з антонімічною парою життя / смерті.

У четвертому підрозділі - „Хронотоп у повісті „Вертеп” А. Любченка” розкрито специфіку часопросторового виміру такого непересічного та оригінального твору, як „Вертеп”.

Було з'ясовано, що часопростір повісті є міфологічно маркованим. Час повісті існує у двох площинах - художній та філософсько-історичній. Кожна з них локалізується у різних часових планах: „минуле - сьогодення - майбутнє” і „вчора - сьогодні - завтра”. „Сьогодні” у розумінні автора сповнене перспектив; „минуле” - колишнє, віджиле; „майбутнє”, на думку автора, залежить від людини, іде від і до людини. Діалектику цих часових понять доволі яскраво відображає доля Жінки (України). Дія постійно відбувається в рамках цих трьох часових категорій. „Сьогодні” вбирає в себе минуле і перспективи на майбутнє. Тому часто автор говорить про майбутнє в теперішньому. Через це час ніби ущільнюється, стає художньо наочним, відчутним, а простір безпосередньо входить в історичний поступ історії. У цілому, художній час має лінійний, висхідний, еволюційний, прогресивний розвиток і локалізується в окремих просторових характеристиках. Так, простір твору організований автором за допомогою структурно-семантичних опозицій, які побудовані за принципами контрастності: степ (село) / місто; ліве вікно / праве вікно; затишок міської кімнати після важкого дня / гуркіт міста, фанфари (звук металу). Окремі топоси, будучи різноплановими елементами простору (наприклад, степ і місто, тобто природа і соціум), водночас є елементами єдиного художнього часопростору.

Отже, повість “Вертеп” характеризується передусім оригінальною і яскравою часопросторовою концепцією епохи й культури 1920-х рр. Автор зумів показати своє особливе бачення історичного часу і простору. Художній час повісті є багатоплановим, а історичний - циклічним, з кульмінаційним моментом відродження.

У п'ятому підрозділі - „Символіка просторових образів у повісті „Вертеп” А. Любченка” - доводиться, що топографічні образи-символи дерева (яблуні), хреста, могили (кладовища), вікна, перехрестя, дверей, землі виступають важливими віхами міфологеми шляху (з Жінкою як важливим суб'єктом цього шляху). Детальний аналіз основних просторових образів-символів повісті “Вертеп” дозволив дійти висновку про те, що образи дерева, могили, хреста й вікна в художній структурі твору позначають межовість часових площин (минулого / майбутнього), просторів (небесного / земного, зовнішнього / внутрішнього), різних ракурсів зображення (високого / низького), елементів символічних дуалістичних систем (верх / низ, праве / ліве). Вони постають ніби кордоном між минулим та майбутнім, старим та новим (де друге завжди ніби виростає з першого). Ланцюжок жінка - вертеп яблуня - хрест - могила - земля - яблуня - воскресіння - Жінка яскраво унаочнює взаємовпов'язаність, взаємозумовленість і взаємозалежність кожного з образів, демонструючи сконцентрованість змісту в ключовому образі Жінки (її воскресіння, духовне відродження). Крім того, образ дерева у контексті повісті постає ще й символом багатства первісної, самодостатньої та вільної природи жіночої душі. Так само, як дерева ще з давніх часів символізували здатність „оживати” після смерті, так і героїня Жінка, переживши майже смертельну душевну травму, змогла відродити в собі духовні сили.

ВИСНОВКИ

Здійснений у роботі аналіз засвідчив, що для поетики творів А. Любченка характерний вияв загальної літературної тенденції - мінімалізації заголовно-фінального комплексу та посилення образного й ігрового начала. Подібні висновки дають усі підстави стверджувати, що прозова творчість А. Любченка цілком правомірно може бути актуалізована в рамках загальних тенденцій доби періоду 20-х рр. ХХ ст. Як відомо, у цей час відбувається домінування синтезу різноманітних напрямів, родів, жанрів та видів мистецтва.

Як показали результати нашого дослідження, попри спільність основних тем, мотивів, проблем, характерних для творчості більшості письменників періоду 1920-х рр., прозові твори А. Любченка відзначаються надзвичайною різноманітністю функціонально-типологічних характеристик заголовків. Ми прийшли до висновку, що у прозовому доробку письменника переважають твори, заголовки яких пов'язані із тематикою та проблематикою: „Кров”, „Чужі”, „Нечистий”, „Кукіль”, „Ворог”, „Хліб”, „Його таємниця”, „Дні юності”. Широко представлені і заголовки-антропоніми: „Гайдар”, „Кострига”, „Гордійко”, „Зяма”, „Вероніка Піро”. Різноманітну та цікаву групу складають твори, заголовки яких пов'язані з місцем та часом дії: „В берегах”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Остання ніч”. Наявними виявилися також і твори, в заголовках яких міститься сюжетна деталь: „2002”, „Два листи”. Окреме місце посідають і твори, заголовки яких визначають сюжетний розвиток: „Оповідання про втечу”, „Два листи”, „Via dolorosa”.

Значна кількість назв містить у собі декілька ознак, як-от: „Гайдар (степова леґенда)” (антропонімічність, алюзійність, місце дії, час), „Кострига” (антропонімічність, символічність), „Вероніка Піро” (антропонімічність, алюзійність), „Два листи” (сюжетність, художня деталь), „Образа” (співвіднесеність, як із тематикою / проблематикою твору, так і з його сюжетом), „Вертеп” (місця дії (часу) та символічності й алюзійності). Тому, незважаючи на те, що заголовки творів складаються з однієї лексеми (обрбза, вертеп, гайдар, кострига і т.п.), вони не є типологічно простими, а мають ускладнену семантику, поєднуючи у собі декілька ознак.

Майстерності у творенні художньої форми текстів А. Любченко досягає передусім завдяки музичному оформленню творів, неабиякій мовній вправності, а також зверненню до ідей та образної структури світової літератури й історії. У нашому дослідженні було здійснено аналіз новели „Via dolorosa” (що є одним із найбільш музичних творів письменника) у нерозривній єдності з музичним контекстом твору. Вважаємо, що музика в новелі виступає в ролі акомпанемента дії.

На основі аналізу категорій музичності, колористики, світла / тіні (в ігровому контексті), яскраво виражених у новелі „Via dolorosa”, маємо підстави твердити, що усі вони виявляються підпорядковані єдиній авторській меті - постійній зміні вражень та настроїв. При цьому характер функціонування кожного із зазначених аспектів твору є різним: музичні та звукові елементи не лише як симбіоз мажору та мінору, а й загалом як вияв опозиції тиша / шум (сміх, крик, пісня, розмаїття звуків природи, гра на роялі, просто людські голоси) через категорію наявності / відсутності; гра кольору як передача психологічного стану персонажів; світло / тінь як вияв програмованої амбівалентності.

Дослідивши колористичну складову художньої прози А. Любченка, ми з'ясували, що письменник доволі майстерно використовує контрастні поєднання класичного кольорового трикутника чорного / білого / червоного. („Via dolorosa”, „Кров”, „Вертеп” та ін.).

Детальний аналіз прозового доробку А. Любченка дозволяє зробити висновок, що жіночий мотив у творчості письменника є надзвичайно яскравим та колоритним. Він звучить у таких новелах А. Любченка, як: „Вероніка Піро”, „Гайдар”, „Оповідання про втечу”, „Два листи” „Via dolorosa” та ін., а також у повістях „Образа” та „Вертеп”, у яких, на наш погляд, домінує.

Важлива роль у повісті „Образа” належить стилістичному прийому повтору, завдяки якому в структурі художнього тексту відбувається постійна трансформація змістового наповнення лексеми обрбза, а отже, і її гіперсемантизація. Спочатку можна помітити зміщення основного акценту оповіді з атмосфери та відчуття образи на конкретний персонаж, потім, по ходу дії, з образу головної героїні на інших персонажів, а у такий спосіб і на події, які відбуваються в середовищі непівської інтеліґенції - верхівки суспільства 1920- х рр. Таким чином, у повісті відбувається перехід акцентів з опису духовності героїні на викриття бюрократичного апарату.

Здійснений аналіз показав, що основним принципом організації матеріалу в повісті „Образа” є антитезис. А однією з форм саме авторського погляду на світ і героїв у повісті „Образа” є іронія, за допомогою якої письменник засвідчує критичність свого ставлення до зображуваних героїв (чиновників) та подій. Особливу увагу привертають до себе ліричні відступи повісті як форма вияву авторсько-читацьких контактів.

На рівні підзаголовків повісті „Вертеп” яскраво виявляється театральність тексту в межах загальної ігрової концепції дійсності. Таким чином, повість „Вертеп” - це алюзійна інтелектуальна гра (через іронію, відступи, фрагментарність, синтетичність) або „мозаїчна гра”, у якій обов'язковою є задіяність реципієнта-глядача, що перетворює звичайний вертеп на модерний. Багатозначність і глибина підтексту, наявність прихованих смислів у поєднанні з непересічністю постаті самого автора роблять семантику твору езотеричною.

Важливим у структурному та функціональному плані елементом тексту повісті „Вертеп” виступає розгалужена символіка, яка має часопросторовий характер. Розглянуті нами просторові образи-символи у повісті „Вертеп”, вважаємо, не є надто яскраві, але концептуально важливі для з'ясування часопросторової картини твору. Образи на позначення просторових характеристик мають глибокий символічний підтекст і широке інформаційне поле. При цьому топонімічні особливості твору виявляють певну міфологізованість його художнього простору. Виходячи з цього, ми можемо говорити про просторові елементи як символи кордону принаймні декількох часових вимірів (минулого, теперішнього, майбутнього). Тому образи дерева, могили, хреста, вікна (дверей у подібному символічному контексті), які зберігають дистанцію між світом минулого і майбутнього, є межовими символами в художній структурі твору. Саме вони (бо такою є природа символу), підкреслюючи відмінність двох світів, поєднують різноманітні плани реальності в єдине ціле. У смисловій структурі повісті „Вертеп” А. Любченка, на нашу думку, домінує принцип лейтмотивної побудови, де у кожної з одинадцяти новел повісті є свій провідний мотив на загальному тлі сплетіння та функціонування значної кількості мотивів твору. Відтак переплетіння багатьох мотивів створює лейтмотивну систему не тільки повісті „Вертеп”, а й усіх творів письменника. Крім того, один мотив, виникнувши раз, звучить із різними інтонаціями та інтерпретаціями в інших новелах автора. Саме таким мотивом, характерним для усього прозового доробку А. Любченка, є мотив молодості. Проведене дослідження обґрунтовує приналежність художніх творів А. Любченка до модернізму. Зокрема, нами було зроблено наголос на важливості ігрового начала як однієї з провідних технологій цього напряму. Прослідковано функціонування принципу гри через колористику, музичний контекст, світло / тінь, ліричні відступи. Модерність прозових творів А. Любченка засвідчує також своєрідність хронотопу й організації оповіді, симбіоз жанрів та мистецьких засобів, складність образів-символів, посилений психологізм і ліризм. Аналіз прозового доробку А. Любченка дає підстави стверджувати, що в особі цього письменника українська література першої половини ХХ ст. мала яскравого і художньо переконливого майстра слова. Його творчість була важливим складником літературного процесу 1920-30-х рр., засвідчила значний потенціал української літератури, а також те, що її розвиток відбувався у руслі модерних загальноєвропейських тенденцій.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Дрофа Н.Б. Творча спадщина А. Любченка в оцінці літературної критики / Н.Б. Дрофа // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Сер. Філологія. - 2003. - № 595. - Вип. 38. - С. 100-104;

2. Кудря Н.Б. Мотив молодості у повісті” “Вертеп” Аркадія Любченка / Н.Б. Кудря // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Сер. Філологія. - 2005. - № 647. - Вип. 43. - С. 128-132;

3. Кудря Н.Б. Хронотоп у повісті “Вертеп” А. Любченка / Н.Б. Кудря // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Сер. Філологія. - 2005. - № 659. - Вип. 44. - С. 225-229;

4. Кудря Н.Б. Новела А. Любченка ” “Via dolorosa” : семантика назви та музичний контекст / Н.Б. Кудря // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Сер. Філологія. - 2006. - № 745. - Вип. 49. - С. 97-100.

Додаткові публікації:

5. Кудря Н.Б. Бінарні опозиції повісті” “Образа” Аркадія Любченка : духовне і бездуховне / Надія Кудря // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 21. - Ч. 1 : Аспекти духовності української літератури. - С. 698-706.

6. Кудря Н.Б. Символіка просторових образів у повісті “Вертеп” Аркадія Любченка / Надія Кудря // Вісн. Львів. ун-ту : зб. наук. праць за матеріалами Міжнар. наук. конф. [“Актуальні проблеми теорії та історії української літератури”]. Сер. філол. - 2007. - Вип. 39. - Ч. 1. - С. 231-237.

АНОТАЦІЯ

Кудря Н.Б. Поетика прози А. Любченка: структурно-семантичний аспект. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2008.

Дисертація присвячена вивченню структурно-семантичного аспекту поетики прозового доробку А. Любченка, зокрема таким її елементам, як заголовок, мотив, бінарні опозиції, хронотоп, образність, символіка, колористика, ігрові прийоми. Дослідження довело, що художні твори письменника відзначаються функціонально-типологічною різноманітністю назв та розгалуженою мотивною структурою, у якій провідними виступають мотиви молодості, міста, руху, жінки, обрбзи, ненависті, виживання, обов'язку, зради, самотності, свого / чужого, глухості, колективізму, ворожості, подорожі, життя / смерті, пошуку справжніх людей. Аналіз показав, що часто новели й оповідання письменника демонструють або паралельне звучання декількох мотивів, або тісне поєднання їх між собою, або іноді вияв одного мотиву через інший. У дисертації встановлено, що більшість творів характеризується переплетінням мотивів молодості та міста й фокусуванням їх у спільній точці перетину - рухові.

Ключові слова: поетика, семантика, структура, заголовок, мотив, бінарні опозиції, хронотоп, іронія, символіка, художня гра.

АННОТАЦИЯ

Кудря Н.Б. Поэтика прозы Аркадия Любченко: структурно-семантический аспект. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена изучению структурно-семантического аспекта поэтики прозаического наследия А. Любченко, в частности, таким её элементам, как заголовок, мотив, бинарные оппозиции, хронотоп, образность, символика, колористика, игровые приёмы. Анализ особенностей поэтики прозы писателя показал, что его художественные произведения характеризуются функционально-типологическим разнообразием названий и широкой мотивной структурой, в которой ведущими выступают мотивы молодости, города, движения, женщины, обиды / оскорбления, ненависти, выживания, долга, измены, одиночества, своего / чужого, глухости, коллективизма, враждебности, путешествия, смерти, поиска настоящих людей и др. В работе раскрыта специфика и функции каждого из мотивов. Обосновано, что новеллы и рассказы писателя демонстрируют или параллельное звучание нескольких мотивов, или тесное соединение их между собой, или проявление одного мотива через другой. Установлено, что большинство произведений характеризуется переплетением мотивов молодости и города и фокусированием их в общей точке пересечения - движении.