Мовна модель поетичного світу В. Самійленка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна модель поетичного світу В. Самійленка

ліричний поезія письменник

Кінець ХХ - початок ХХІ ст. в українському мовознавстві позначений посиленою увагою науковців до питань, пов'язаних із мовою і мисленням людини, з особливостями мовного вираження концептуальної картини світу з позицій антропоцентризму. Актуальними в цьому плані стають дослідження, що стосуються поетичного мовлення письменників, творчість яких тривалий час не була предметом вивчення як у літературознавстві, так і в мовознавстві (наукові розвідки Д. Баранника, С. Бибик, Л. Венєвцевої, С. Єрмоленко, А. Загнітка, Н. Лисенко, Л. Лисиченко, Л. Мацько, А. Поповського, Л. Савченко, Т. Скорбач, Н. Сологуб, Л. Ставицької).

До числа письменників, творчість яких мало ставала предметом досліджень, належить і Володимир Іванович Самійленко, ім'я якого незаслужено замовчувалося протягом тривалого часу, хоча серед українських літераторів кінця XIX - початку XX століття він був помітною постаттю. Сучасники високо цінували його талант, поважали як цікаву мовну особистість, що сформувалася на межі епох, на межі естетичних напрямків, увібравши в себе риси символізму, імпресіонізму, неоромантизму. Іван Франко писав про поета: «Від першого свого виступу на літературнім полі він послуговується мовою чистою, ясною, наскрізь народною і при тім наскрізь інтелігентною. Він не украшує і не насилує її, вона ллється у нього як природне джерело. Він не афектує мужицького говору, не послуговується для декорації стилю мужицькими приказками, а говорить попросту як інтелігент до інтелігента, певний, що його рідної мови без ніяких натягань вистачить йому до висловлення всіх ідей і всіх поривів душі». За свідченнями сучасників і однодумців, Володимир Самійленко був людиною творчо самобутньою і широко ерудованою. Він і лірик філософського складу, і блискучий гуморист і сатирик, автор злободенних прозових фейлетонів, і талановитий драматург і перекладач. Його літературна спадщина ввійшла до скарбниці національної культури і заслуговує належної уваги дослідників.

У середині ХХ століття творчості В.І. Самійленка присвятили свої роботи О. Бабишкін, М. Гончарук, Н. Каперлос, Л. Мороз, В. Таран, М. Чорнописький; в останні десятиліття ХХ ст. з'явилися розвідки оглядового характеру Н. Гаєвської, Т. Івасютина, В. Погребника, П. Ротача, М. Ходоровського, літературно-критичні статті й нариси Н. Горик, В. Дудко, В. Іванисенка, О. Кононенко, Н. Конотопець, М. Ласло-Куцюк, О. Ніколаєнко, П. Хропка; дисертаційні дослідження В. Таран, М. Мартинюк.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена реалізованими в ній сучасними підходами до вивчення мови художніх текстів, пов'язаних з питанням про взаємодію людини, мови й культури, а також із визначенням мовної особистості як творця своєї картини світу - концептуальної та мовної.

Об'єктом дослідження є мова ліричної поезії Володимира Самійленка.

Предметом вивчення в дисертації є мовні засоби, що репрезентують мовну модель поетичного світу Володимира Самійленка.

Матеріалом дисертації є картотека, створена на основі суцільної вибірки відповідного матеріалу з 90 ліропоетичних творів В.І. Самійленка (усього понад 2000 карток), уміщених у найповнішому на сьогодні виданні його творів за редакцією М. Чорнописького, а також матеріали з архівів письменника, які зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України й Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського.

Мета роботи - сформувати уявлення про мовну картину світу Володимира Самійленка, представлену в його ліропоетичних творах, із урахуванням комплексу чинників (лінгвальних та екстралінгвальних), що вплинули на її формування.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

Розглянути джерела і передумови формування ідіостилю В. Самійленка.

Визначити структуру мовної моделі поетичного світу письменника.

Проаналізувати мовні одиниці, що передають внутрішній світ людини в ліропоетичних творах.

Виділити й схарактеризувати лексико-семантичні групи на позначення реалій всесвіту, які функціонують в поетичному мовленні В. Самійленка.

Дослідити взаємозв'язок між елементами індивідуальної мовної картини світу В. Самійленка та співвіднесеність її з психічним типом письменника, спираючись на спогади про нього та його мовлення.

Методологічною основою дисертаційної роботи є положення про діалектичний зв'язок мови й мислення; ідеї О. Потебні про мову як засіб дискретизації дійсності; постулати В. фон Гумбольдта про мову як діяльність народного духу; теорія Л. Виготського щодо культурно-історичного функціонування й розвитку людської психіки у зв'язку з мовою; результати досліджень загальномовного та індивідуального у поетичній творчості, представлені в сучасному мовознавстві; аналіз ролі психічних факторів у формуванні ідіостилю та індивідуальної мовнопоетичної картини світу, висвітлений в працях В. Григор'єва, С. Єрмоленко, В. Калашника, Л. Лисиченко, Л. Ставицької, Ю. Степанова, В. Топорова.

Визначені методологічні засади й поставлені завдання передбачають використання в дослідженні таких методів, як: описовий метод лінгво-поетичного аналізу, метод контекстного аналізу, метод семантико-стилістичного аналізу, що дозволяє розкрити конструктивні можливості мовних одиниць у поетичних текстах В. Самійленка, метод семно-компонентного аналізу, за допомогою якого виявляються актуалізовані в контекстуальному значенні індивідуально-авторські смисли; використано також квантитативний, таксономічний методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві досліджується мовний образ світу В.І. Самійленка, і предметом уваги стають саме його ліропоетичні твори.

До цього часу не було окремого дослідження, яке б характеризувало вплив і виявлення психологічних особливостей В. Самійленка в мовних засобах вираження власного світовідчуття в контексті суспільно-політичної, науково-світоглядної та художньо-естетичної ситуації кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Теоретичне значення дисертації полягає в подальшій розробці питання про взаємовідношення мови й культури, мови й людини, у встановленні тісного зв'язку екстра- та інтралінгвальних факторів, психічного типу автора з вираженням його уявлень про світ. Запропонована методика аналізу лексико-семантичних засобів вираження поетичного світу В. Самійленка може бути використана не тільки в комплексному дослідженні творчості цього митця, а й у вивченні індивідуальних мовних картин світу інших письменників.

Практична цінність роботи визначається тим, що ряд її положень можуть прислужитися для подальших лексикологічних, стилістичних, лінгвопоетичних досліджень, літературознавчих студій, присвячених творчості Володимира Самійленка та інших письменників кінця ХІХ - початку ХХ століть, її результати можуть бути використані у викладанні курсів лексикології, стилістики української мови, культури мовлення, спецкурсів з проблем вивчення мовного світу поетів, зокрема В. Самійленка, у проведенні спецсемінарів із української мови на філологічних факультетах у вищій школі, а також у процесі вивчення творчості В. Самійленка в середній школі. Матеріал дисертації може бути залучений для укладання словника поетичної мови Володимира Самійленка.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди "Закономірності розвитку і функціонування української мови", що передбачає вивчення питань лексикології і стилістики української мови і координується Інститутом української мови НАН України. Тема кандидатської дисертації "Мовна модель поетичного світу В. Самійленка" затверджена науковою координаційною радою з проблем «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №5 від 16. 12. 2004 р.).

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертації обговорювалися на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і доля нації» (Харків,2000), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми прикладної лінгвістики» (Одеса, 2003), ХІІ Міжнародній конференції ім. професора Сергія Бураго (Київ, 2003), науковій конференції, присвяченій 225-й річниці від дня народження видатного діяча національної культури Г.Ф. Квітки-Основ'яненка «Г.Ф. Квітка-Основ'яненко та українська культура ХІХ - ХХІ століть» (Харків, 2003), а також на семінарах аспірантів, засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Із теми дисертації опубліковано 9 статей, що відтворюють основні положення дослідження, із них 8 статей опубліковано в провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,5 друкованих аркуші.

Структура роботи зумовлена її метою й поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатка. Загальний обсяг роботи - 202 с., із них основного тексту - 167 с., список використаних джерел становить 194 найменування, додаток «Поетичний словник Володимира Самійленка» вміщений на 17 сторінках, схеми й таблиці уміщено на 7 сторінках.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано новизну роботи, визначено мету і завдання, методи дослідження, окреслено його теоретичне й практичне значення.

У першому розділі «Питання мовної картини світу в сучасному мовознавстві» розглядається історія питання, визначаються вихідні теоретичні засади дослідження, характеризується науково-поняттєвий апарат аналізу індивідуальної мовної картини світу, прогнозується тісний взаємозв'язок мовностилістичних особливостей експлікації індивідуальної картини світу з внутрішніми психічними особливостями психотипу автора.

У сучасному мовознавстві склалися різні школи в розумінні мовної кар-тини світу, виникли різні напрями (типологічний, компаративно-контрастивний, культурологічний), а також дослідження, пов'язані з рекон-струкцією різних аспектів духовного світу різних народів або ж із описом окремих ділянок у межах однієї мовної картини світу.

Теоретичною основою досліджень, пов'язаних із картиною світу взагалі та мовною картиною світу зокрема, є обґрунтоване у психології уявлення про те, що явища реальної дійсності відбиваються у свідомості людини таким чином, що це відображення фіксує причинові й просторові зв'язки явищ та емоцій, які викликаються сприйняттям цих явищ. Тому одним із центральних об'єктів мовознавчих досліджень стає образ світу, що існує у свідомості носіїв певної культури, який розглядається як основоположний компонент культури етносу. Образ світу є універсальним механізмом адаптації етносу до навколишнього світу, оскільки ним задається та система координат, у якій буде діяти престав-ник певної етнічної культури.

Картиною світу (до певної міри синонімічні терміни - модель, образ, структура світу) називають сукупність уявлень людини про дійсність, сформованих унаслідок її життєвого досвіду, або ж знання певного народу чи людства в цілому про довкілля.

Проаналізувавши варіанти наповнення змістом поняття «мовна картина світу» ми за вихідне положення в роботі взяли визначення Л.А. Лисиченко, згідно з яким під мовною картиною світу розуміємо характер відображення в мові концептуальної картини світу і мовні засоби вираження знань про неї.

Картина світу розглядається у взаємозв'язку трьох її рівнів.

Домовна картина на ментальному, психічному рівні містить усі уявлення, враження індивідуума, що не мають безпосереднього мовного вираження, а стають джерелом і матеріалом для формування понять концептуальної картини світу (логічний рівень), які, у свою чергу, оформлюються в значення слів, що відповідає власне лінгвальній, мовній картині світу.

Мовна модель поетичного світу визначається на лінгвальному рівні.

Дослідження умов формування особистості та індивідуальних особливостей мовотворчості Володимира Самійленка ґрунтується на спогадах сучасників письменника, архівних матеріалах, критичних статтях. Тривалий час не було одностайної думки щодо творчості В. Самійленка. Суперечливими залишалися оцінки світогляду та переконань письменника, визначення рівня професіоналізму та поетичності його лірики; майже не приділялася увага мовностилістичним особливостям його творів.

На початку 90-х років XX століття в українському літературознавстві почав формуватися новий погляд на постать В.І. Самійленка, чому, на думку автора дисертаційного дослідження, сприяли як культурні, так і суспільно-політичні події в Україні.

Результатом перегляду творчого доробку письменника в новому історико-літературному контексті стала низка статей і розвідок науковців, серед яких Н. Гаєвська, Г. Гамалій, Л. Голомб, Н. Горик, В. Коломієць, В. Моронець, Л. Новиченко, Т. Ротач, О. Слоньовська, В. Таран, М. Ходоровський, П. Хропко; проте всі вони до цього часу зосереджували свою увагу переважно на ідейно-політичному, ідеологічному аналізі поетичної спадщини письменника, майже не торкаючись мовностилістичних її особливостей. Саме тому мова творів В. Самійленка, його поетична манера потребує докладного дослідження.

Поза увагою залишався і той факт, що поет був людиною меланхолійною, не здатною наполегливо домагатися мети. Дослідники ж, звертаючи увагу на сум, меланхолійність у поезії Самійленка, на думку Л.А. Лисиченко, потрактовували це лише як наслідок, розглядали таку меланхолійність як настрій, скороминущий психічний стан.

Сучасники, близько знайомі з В. Самійленком (наприклад, Л. Старицька-Черняхівська), відзначали лагідність, делікатність, м'якість його натури, що не могло не вплинути на його творчу манеру.

Тому наприкінці ХХ століття літературознавство пояснює особливості художнього світу В. Самійленка інтровертивним типом психіки митця, якому притаманні меланхолійність, споглядальність, уразливість.

Другий розділ «Людина у мовній моделі поетичного світу В.І. Самійленка» присвячений аналізові лінгвальних одиниць, що експлікують мовний простір внутрішнього світу людини, душі поета.

Для мовної картини світу важливі три явища, тісно пов'язані між собою: людина - світ - мова. Для характеристики мовної картини світу з антропоцентричного погляду вихідною точкою є людина, яка пізнає незалежний від неї світ і створює засоби фіксації та передачі знань про нього іншим, а також для власного пізнання.

Місце людини в мовній моделі поетичного світу Володимира Самійлен-ка абсолютно відповідає сучасним йому реальними науковим та суспільним поглядам й уявленням: люди живуть на планеті Земля (низ), що є елементом Сонячної системи, яка, у свою чергу, входить до складу Всесвіту - Всеєдиного (верх): Правда, щасливі в природі і доля й недоля змішалась,/ Люди же самі на землі єсть тільки частка її... Простежується й релігійне світобачення, де людина - створіння боже. Землю населяють різні народи, у досліджуваних ліропоетичних творах згадуються елліни, греки, критяни, турки (схема 1).

Уявлення про людину в поетичній мовній картині світу Володимира Cамійленка представлене такими лексико-семантичними групами слів: людина, родина, авторське „я», народ, Бог.

Сутність людини розкривається через різноманітні площини її життєдіяльності. З гендерного погляду в тканині текстів В. Самійленка не тільки відбувається поділ на осіб жіночої та чоловічої статі за анатомічними ознаками, а й простежується відмінність у соціальних ролях, виконуваних чоловіками й жінками, що виявляється в доборі мовних одиниць: для називання осіб жіночої статі письменник використовує тільки відмінкову парадигму одного слова дівчина, а для осіб чоловічої статі - слова хлопець, парубок, муж.

Взаємовідносини між чоловіком і жінкою формують і зумовлюють родинні стосунки, репрезентовані в поетичних творах В. Самійленка словами батько, дитина, брат, сестра.

Схема 1

Людина сприймається автором як частина природи, на що вказує вживання цього іменника в прямому значенні в одному контекстуальному оточенні зі словами, які позначають живу природу: Скрізь на ній дива природи,/ Скрізь усе життям кипить;/ Звір тут кожної породи,/ А людей і не злічить; Радіють люди й звірі, а рослини/ З'являються в барвистості новій.

Значна частина (17 з 32 одиниць) випадків, де слово люди в аналізованих текстах ужито в значенні «сторонні, інші особи в протиставленні суб'єктові (особи, що оточують, знайомі, мають справу з певним суб'єктом)»: Все переспівано, все обговорено дуже докладно,/ Все обмальовано так, як тільки можна було;/ Геніїв ціла сім'я прорекла до людей слово правди,/ Щоб научити усіх справжніми бути людьми; Слухали геніїв люди, та ушима, не серцем.

Привертає увагу контекстуальне оточення наведених мовних одиниць, що має негативну конотацію, яскраво виражену прикметниками-епітетами нещасний, обездолений, забутий, дієслівним словосполученням од горя й притуги німує.

Провідним у ліропоетичних творах Володимира Самійленка є осмислення людини як особи, що є «утіленням високих інтелектуальних і моральних властивостей»: Скільки минуло вже часу, відколи питаються люди,/ Нащо створився наш світ, нащо і ми живемо? Переважна більшість контекстів із словом людина демонструють не тільки сприйняття В. Cамійленком людини, а й властиве його творчій особистості філософське осмислення світу взагалі.

Про антропоцентричність мовної картини світу митця свідчить уживання відмінкової парадигми особового займенника я, присвійного займенника мій, що складають уявлення про авторське «Я»: не був я, а може й не буду; моїх пісень, моїх за тебе сліз. Часто письменник уключає названі займенники у контекст, сполучаючи їх із займенником ми, що свідчить про наявність у поетичному образі світу Володимира Cамійленка зв'язку „Я» з оточуючим суспільством.

Через лексико-семантичну групу народ в поезіях виражається відповідність концептуальної та індивідуальної мовної картин світу В. Самійленка сучасним науковим і суспільним уявленням, філософське осмислення навколишнього світу та людських взаємин. Названа група представлена словами багаті, бідні, борець, вороги, геній, герой, гнобителі, діяч, друг, дуки, кати, народ, народний, народність, подруга, робітники, співець, супостати.

Значне місце в індивідуальній мовній картині світу Володимира Самійленка посідає внутрішній світ людини не просто як вищої біологічної та суспільної істоти, але й істоти мислячої, освіченої, наділеної духом і душею, небайдужої, здатної переживати різноманітні почуття, про що свідчить поєднання прикметника людський з іменниками пам'ять, розум, душа, дух, горе, мука.

Основними, центральними, найбільш значущими й місткими є слова серце і душа, оскільки, за загальним уявленням, саме серце і душа людини є місцем виникнення, зосередження емоцій і почуттів: Ми тим поб'єм його, що чесні почуття/ У всі серця вкладати будем,/ Що скрізь понесемо правдивеє знаття/ І в головах думки розбудим; Не сумуй ти, душе,/ Не боли через край,/ І, поки ти жива,/ Обновлення шукай. При відносній одноманітності (по одній групі однокореневих слів) стрижневі слова душа і серце відрізняються значною частотністю вживання - 100 і 68 одиниць відповідно.

Оскільки емоції та почуття бувають позитивні й негативні, то цілком закономірно, що серед мовних одиниць, які їх називають, є багато антонімічних пар, наприклад віра-зневіра, надія-безнадія, любов-ненависть, радість-сум, сміх-сльози, щастя-нещастя, доля-недоля. Такий мовний матеріал широко використовується в художніх творах для створення контрасту, у чому й полягає одна з характерних особливостей мови творів Володимира Самій-ленка. Контрастність, наявність протиставлень, антитез - таке світобачення автора, саме так формується його індивідуальна картина світу - із чорного й білого, з гарного й поганого, що представлено в таблиці 1 (із зазначенням кількості випадків уживання).

Особливе місце в мовній моделі поетичного світу В. Самійленка посідає слово пісня. Письменник ласкаво називає її піснею-чарівницею і посланницею з кращих мирів: Відколи людям бог послав/ На землю пісню-чарівницю,/ Неначе промінь засіяв/ І освітив земну темницю; Він радісно прийняв її,/ Як посланицю з кращих мирів;/ Надії вилив в ній свої/ І сам надіям тим повірив.

В. Самійленко вживає цей іменник у різних контекстах, передаючи відповідно різноманітні характеристики пісні: пісня смутку, сумна наша пісня, пісня журлива, пісня весела, пісня люба, пісня мила, пісня чарівна, пісня голосна, пісня дзвінка, пісня голосно заплаче; пісня, що склали ми в щасті на волі.

У ліропоетичних творах В. Самійленка представлені слова, що характеризують процес мислення: свідомість, розум, думка, дума, міркування, гадка, знання, знаття, знати, пізнати, зазнати, дізнати, спізнати, думати, розуміти: І свідомість кожна - космос/ І немов Буття окреме,/ Дух од інших незалежний,/ Що ввесь світ об'єктивує; Чи реально я існую?/ Що таке моя свідомість?/ Як погодити єдність / З існуванням душ без ліку?

Закономірно, що однією з центральних мовних одиниць у мовній моделі поетичного світу письменника є іменник слово: А там промова знов у пишній похвалі/ Тараса гучно прославляє;/ І чується тоді, що знов він на землі/ І тихим словом промовляє…

Іще одна характеристика людини в мовній моделі поетичного світу В. Самійленка виявляється у взаємозв'язку її з верхом - Всесвітом, Богом, що в мові представлене лексико-семантичною групою Бог і виражене словами бог, творець, создатель, господь, Христос, християни, одновірці, святий (разом 32 одиниці). Семантично пов'язаними з окресленою групою слів є іменники янголи, святиня та прикметник святий: Там щастя вічне буде тим,/ Кому втішатись тут не змога;/ Там вічно янголам святим/ Одкритий вид таємний бога. У третьому розділі «Вербалізація всесвіту як часово-просторового континууму в індивідуальній мовній картині світу В.І. Самійленка» визначається структура мовної моделі поетичного світу В. Самійленка, класифікуються й характеризуються лексико-семантичні групи на позначення реалій зовнішнього світу.

Таблиця 1. Мовне вираження емоцій у текстах ліропоетичних творів Володимира Самійленка

У філософському сприйнятті В.І. Самійленка всесвіт постає як Всеєдиність, нероздільна єдність частини і цілого, тісний їх взаємозв'язок (схема 2): Вірю, що світ матер'яльний не єсть абсолютна реальність/ Вірю, що час і простір теж абсолютні не більш./ Вічність не більша, ніж мить, як і мить коротша за вічність/ Точка й безмежність світів у Всеєдинім - одно.

Із таблиці бачимо, що Володимир Cамійленко використовує слова, що є назвами тогочасних наукових понять.

Однією з характерних ознак поезій В.І. Самійленка є глибинне сприйняття автором зовнішнього світу, в якому найважливішою є опозиція буття/небуття.

Поняття «буття» і «небуття», виражені словами буття, безсмертя, невмирущий, небуття, ніщо, смерть, забуття, кінець - всеєдині категорії, про що свідчить текст, де часто сполучаються слова, які виражають буття і небуття: Так, значить, можна смерть перехитрити,/ І хоч не жити справді на землі,/ Та все ж себе частину тут покинуть/ І частку ту, ім.'я зробить без-смертним.

Характерною особливістю поетичної мовної моделі світу В. Самійленка є домінування лексем на позначення тієї частини простору, що пов'язана із верхом і космосом, причому уявлення про останній цілком відповідає сучасним, а це засвідчується й написанням назв планет з великої літери.

Округ Сонця шлях широкий/ В неомріяних краях…; Я бачу в зорях тих ясних/ Великі сонця незчисленні; Так-то мертвою марою/ Місяць круг Землі іде/ І віщує нам собою/ Той кінець, що Землю жде.

Основною одиницею для мовного вираження горизонтального простору в поезії В.І. Самійленка є слово земля, вживане автором залежно від контексту в різних значеннях.

Верхній простір протиставляється нижньому: Як тихо ніч чудове покривало/ Розкинула над сонною землею!/ Ніде ні гуку; все кругом поснуло,/ І тільки зорі високо тремтять,/ Розсипавшись по дивній ризі неба,/ Та дивляться згори на землю, наче/ Очей тих невсипущих міріади.

Слово темрява вживається у В. Самійленка переважно в переносному значенні як явище духовного і суспільного життя, тому так характерні для його поезії асоціативні зв'язки «темрява - душа», «темрява - серце», зіставлення темряви й світла, темряви й проміння.

Подібні асоціативні зв'язки у творах поета передають протистояння світла й темряви, наприклад: І світло те, що блима де-не-де,/ Освітить правий шлях твого народу,/ А темрява навіки пропаде. Широке використання як прямих, так і метафоричних значень названих слів властиве літературі кінця ХІХ століття.

Притаманна творчості В. Самійленка контрастність виявляється і в протиставленні світла й тьми. Характерним для ліричної поезії В. Самійленка є те, що лексеми з денотатом «світло» переважають над словами, що позначають темряву: відповідно 95 і 19 одиниць: І світло те, що блима де-не-де,/ Освітить правий шлях твого народу,/ А темрява навіки пропаде.

Проведений аналіз особливостей мовного образу кольористики в поезії В. Самійленка доводить, що в його поезії переважають ахроматичні тони, які виражаються двома протиставленими групами слів із загальним значенням «світлий» - «темний».

Схема 2. Всесвіт у мовній моделі поетичного світу Володимира Самійленка

Назви хроматичних кольорів у поезіях В. Самійленка порівняно з ахроматичними вживаються рідше. До них належать слова: 1) синій: Може б, міг я розповісти/ Про красу чужого краю,/ Гори, моря синю воду?; 2) блакитний: Де ти, блакитнеє небо? Чого ти повилося в хмари; 3) червоний: І теє жадання якесь невимовне,/ Неначе б хотілось все вгору летіть,/ Де зорі червоні, де сяєво повне.

Жовтий колір виражається словами: 1) золотий: Все вище та вище до хмар золотих…; 2) злото: О небо, злотом затканий блаките…; 3) дієслово пожовкла виражає процесуальну ознаку: Пишалась гарна квітка та й пожов-кла.

Прикметник зелений вживається у таких значеннях: 1) який має колір трави, листя, зелені: …І, вглядівши твої зелені шати; …зростило там трави зелений килим…; 2) який заріс зеленню, травою, кущами: Привіт тобі, зелена Буковино!; дієслово зеленіє (-ють) виражає процесуальну ознаку: …зеленіють поля…; …а зеленіє, променем зогріта.

До слів із компонентом значення кольору відносимо народнопоетичний постійний епітет сизокрилий, ужитий В. Самійленком у традиційному сполученні зі словом орел: Широким помахом крил дужих своїх/ Високо піднісся орел сизокрилий.

Найбільш частотними в поета є кольори синій (5 одиниць) і зелений (5 одиниць).

Кольоровий світ мови поета виявляється також у прикметниках, що мають загальне значення кольору, сукупності кольорів, як правило, яскравих. Наприклад, кольористий: Гарна, роцвітлена пишно веселка півнеба підперла,/ В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі. і відповідний йому прислівник кольористо, ужитий у переносному значенні:…І палючим огнем кольористо блищить…. Іменники барвистість і самоцвіти називають яскраве сполучення кольорів: …а рослини з'являються в барвистості новій…; Бачив я усякі перли/ І коштовні самоцвіти…. Кількісно меншою мірою представлені хроматичні кольори, а також слова із загальним значенням сполучення яскравих кольорів. Слова, що виражають ахроматичні кольори, використовуються у двох системах авторського сприйняття - у площині власне кольору світу, що виражається прямими значеннями слів, і переносно - у плані суспільного життя і душевного стану людини.

Із морфологічного погляду кольори виражаються прикметниками, співвідносними з ними іменниками і дієсловами. Останні передають до певної міри динамічну ознаку, що виражає стан або становлення ознаки (наприклад, жовтіти) або її вплив на суб'єкт сприймання. Назви ахроматичних кольорів у текстах виступають у протиставленні, виражаючи контраст, що є властивістю поетичного мовлення Володимира Самійленка.

Таблиця 2. Мовне вираження часу в текстах ліропоетичних творів Володимира Самійленка

Невід'ємною частиною Всесвіту є час (таблиця 2), який у поезіях В.І. Самійленка багатовекторний, наділений різноманітними характеристиками, що визначають авторське світосприйняття. Поет широко використовує полісемію слів із часовою семантикою, наповнюючи їх у контексті новими відтінками, що свідчить про високий рівень розвитку української мови кінця ХІХ століття, здатність її передавати складні діалектичні відношення простору і часу: Нерв живий Буття живого,/ Поза часом і простором,/ Що в клітину матер'яльну/ В тілі нашому втілився.

Лексеми із часовим значенням, звичайно ж, нерівномірно розподілені в поезіях, найбільш повно парадигма часу представлена у творах філософського змісту: «Герострат», «Думи буття». Лексико-семантична група час представлена такими словами: вік, вічність, рік, роки, літа, день, ніч, доба, година, хвилина, мить. У темпоральній парадиг астрономічні одиниці і слова на позначення нескінченності, невпин-ності, безкінечної тривалості часу.

Висновки

1. Поетичний світ Володимира Cамійленка є подальшим кроком у розвитку української літератури, збагаченні її словами з абстрактним значенням. Мовна картина світу поета формувалася під впливом певних історичних, культурно-політичних, соціально-економічних чинників, а також залежала від умов народження і виховання, освіти, спілкування з сучасниками.

2. Мовна модель поетичного світу Володимира Самійленка складається з двох великих блоків. По-перше, це людина з багатим і своєрідним внутрішнім, духовним світом, по-друге - людина і Всесвіт як поєднання часопростору і довкілля.

3. Лексика на позначення внутрішнього світу людини в ліричних поезіях Володимира Самійленка відзначається мінорними тонами, що зумовлюється соціально-економічними, психологічними особливостями його життєдіяльнос-ті. Це визначається перш за все лексико-семантичними групами «людина», «народ», «душа», «серце», «емоції». Ці групи виражаються різними частинами мови: переважають дієслова, друге місце за чисельністю посідають прикметники, за ними відповідно іменники й прислівники. Під час аналізу текстового матеріалу, який характеризує людину як суспільну істоту, виявляється антитетичність, контрастність образів - одна з найяскравіших особливостей ідіостилю В. Самійленка, пов'язана з індивідуальними психічними якостями письменника.

4. Мовні одиниці, що описують реалії Всесвіту, свідчать про глибинне сприйняття й філософське осмислення автором дійсності. Із проведеного аналізу видно, що художній час у поезіях В.І. Самійленка багатовекторний, наділений різноманітними характеристиками, які визначають авторське світосприйняття. Поет широко використовує полісемію слів із часовою семантикою, наповнюючи їх в контексті новими відтінками лексичних значень, що свідчить не лише про його освіченість, а й про високий рівень розвитку української мови кінця ХІХ століття, здатність її передавати складні діалектичні відношення простору і часу.

5. Простежується взаємозв'язок між мовною картиною світу Володимира Самійленка і його індивідуальними психічними особливостями. Це підтверджується свідченнями сучасників і близьких знайомих письменника.

6. Размещено на Allbest.ru