Гамлет і гамлетизм у європейській літературі першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

ГОРЕНОК ГАЛИНА ЮРІЇВНА

УДК 82.091 Г69

ГАМЛЕТ І ГАМЛЕТИЗМ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.05 - Порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі іноземних мов та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України (м. Дрогобич).

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Мних Роман Володимирович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра іноземних мов та компаративістики, доцент.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, Оляндер Луїза Костянтинівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри польської філології, професор;

кандидат філологічних наук, доцент Попова-Бондаренко Ірина Анатоліївна, Донецький національний університет, кафедра світової літератури і класичної філології, доцент.

Захист відбудеться “29” червня 2007 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано “19” травня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Гижий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Дисертація присвячена інтерпретації образу Гамлета і гамлетизму в системі ідейно-естетичних, психологічних та філософських координат у європейській літературі Тут і далі вживатимемо два поняття: 1) “європейська література”, коли йдеться про єдність літературного процесу у Європі і 2) “європейські літератури”, коли маємо на увазі факти з історії розвитку конкретних національних літератур. першої половини ХХ ст. Окреслена проблематика передбачає вивчення сутності національних Гамлетів, розгляд функціонування цього образу в синхронії та діахронії, що дозволяє виявити спільні та відмінні тенденції його інтерпретації в різних національних літературах.

У першій половині ХХ ст. практично кожна європейська література мала “свого” Гамлета як традиційний образ і свій національний тип гамлетизму, чим пояснюється потреба всебічного висвітлення цього явища культури. У роботі зосереджується увага на принциповій важливості, змістовно-естетичній значущості проблеми в аспекті української рецепції Гамлета як традиційного образу та специфіки українського варіанту гамлетизму. Українські літературознавці (І.Ваніна, М.Ільницький, М.Шаповалова) розглядали рецепцію та інтерпретацію трагедії “Гамлет” у контексті дослідження основних етапів засвоєння творчості В.Шекспіра, інтерпретації спадку та історії драматичних постановок на теренах України. Однак проблема українського гамлетизму, причини його виникнення у творах митців не були предметом спеціального вивчення та окремого аналізу. Дослідження інтерпретації образу Гамлета і гамлетизму в українській літературі першої половини ХХ ст. у фокусі культурно-історичних подій та філософсько-естетичних пошуків дає змогу краще пізнати особливості розвитку вітчизняного літературного процесу, що і визначає актуальність теми дисертації.

Проблематика російського гамлетизму ХІХ ст. була висвітлена шекспірознавцем Ю.Левіним, який стверджував, що гамлетизм вичерпав себе на межі XIX-XX ст. У цьому контексті виникає потреба зосередити дослідницьку увагу на російських Гамлетах у художніх творах першої половини ХХ ст., де гамлетизм став основою для моделювання художнього світу. На батьківщині Шекспіра проблеми гамлетизму ХХ ст. торкалися передусім літературознавці М.Скофілд і В.Квілліан, проте питання впливу психологічних концепцій на розуміння та інтерпретацію традиційного образу Гамлета в Англії першої половини ХХ ст. не отримало належного висвітлення.

Розгляд різних інтерпретацій постаті принца данського, вивчення сутності та специфіки національних форм гамлетизму - це можливість дослідити в цьому контексті генетичні, контактні зв'язки і типологічні сходження. Компаративне зіставлення рецепції та інтерпретації Гамлета в національних літературах збагачує українську компаративістику знанням про традиційне і новаторське в літературі, особливості розвитку окремих літератур та закономірності європейського літературного процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану комплексної наукової теми “Художній твір як символічна форма та проблеми його інтерпретації”, над якою працює кафедра іноземних мов та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. Тема дисертації затверджена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 1 від 24 лютого 2004 р.).

Метою дисертаційної роботи є інтерпретація образу Гамлета в українській, російській, англійській літературах, встановлення національних тенденцій та загальних закономірностей функціонування цього традиційного образу і явища гамлетизму у європейській літературі першої половини ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- з'ясувати теоретичні позиції сучасного літературознавства в галузі дослідження традиційних образів та мотивів;

- проаналізувати основні дослідження, присвячені інтерпретації образу Гамлета у європейських літературах і розкрити основні закономірності явища гамлетизму як пограничного між літературою, філософією та психологією;

- проаналізувати окремі аспекти концепції Гамлета і гамлетизму у психології та психоаналізі першої половини ХХ ст.;

- проінтерпретувати європейські (національні) Гамлети та європейський гамлетизм (український, російський, англійський) першої половини ХХ ст.

Об'єктом дослідження є твори європейських митців кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (І.Франко, Леся Українка, М.Рильський, М.Бажан, І.Анненський, М.Цвєтаєва, А.Ахматова, Б.Пастернак, Т.С.Еліот, Дж.Джойс), науково-теоретичні розвідки про Гамлета і гамлетизм З.Фройда та Л.Виготського.

Предметом дослідження є образ Гамлета як традиційний образ європейської літератури та явище гамлетизму у європейській літературі в його символіко-семантичних зв'язках з філософією і психологією відповідної епохи.

Методологія дисертації. У першому розділі дисертації використано засади історичної та теоретичної поетик (М.Драгоманов, І.Франко, О.Потебня, О.Веселовський, В.Жирмунський), досягнення українського і російського порівняльного літературознавства (М.Алексєєв, Ю.Левін, І.Журавська, М.Шаповалова, М.Гольберг, М.Ільницький, А.Волков, Д.Наливайко, Р.Гром'як, А.Нямцу). У другому розділі критично осмислюються психологічні та психоаналітичні підходи до тлумачення літературознавчих явищ (Л.Виготський, З.Фройд). Третій розділ базується на засадах герменевтики і символології як найбільш адекватних підходах до інтерпретації образу Гамлета та явища гамлетизму (праці М.Бахтіна, С.Аверинцева, М.Гольберга, Д.Наливайка, Р.Мниха). Використані зіставний, генетичний, контактологічний і типологічний методи дослідження при розгляді рецепції та інтерпретації традиційного образу Гамлета і явища гамлетизму.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в дисертації вперше в українському літературознавстві систематизується і зіставляється рецепція та інтерпретація традиційного образу Гамлета, досліджується явище гамлетизму в його різноманітних символічних аплікаціях в українській, російській, англійській літературах першої половини ХХ ст. У роботі вперше здійснено спробу порівняти національні типи гамлетизму першої половини ХХ ст. з огляду на специфіку історичного розвитку тієї чи іншої літератури європейського реґіону. Новою для українського літературознавства є спроба узагальнюючої інтерпретації образу Гамлета і явища гамлетизму у Л.Виготського та З.Фройда в їх налаштуванні на літературознавчу проблематику.

Теоретичне значення дослідження полягає у впровадженні в українське літературознавство матеріалу про “життя” образу Гамлета у європейській культурі, а також в осмисленні явища гамлетизму як літературного лейтмотиву та своєрідної категорії при інтерпретації художніх творів.

Практичне значення дослідження базується на можливостях використання матеріалу дисертації для історико-літературних курсів, спецкурсів, теоретичних спецсемінарів, присвячених як творчості Шекспіра взагалі, так і образу Гамлета та гамлетизму зокрема.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри іноземних мов та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. Положення дослідження викладені у виступах на наукових зібраннях: Міжнародна наукова конференція “Мова і культура” ім. професора Сергія Бураго (Київ, 2005), IV Міжвузівська конференція молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006), науково-теоретичні семінари кафедри іноземних мов та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка (Дрогобич, 2004 - 2006).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи публікаціях: шість статей (п'ять опубліковані у фахових видяннях ВАК України), а також тези доповіді.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 387 позицій. Загальний обсяг дисертації - 222 сторінки, із них основного тексту - 191 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення дисертації, формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі - “Гамлет як традиційний образ і гамлетизм як “вічне” явище” - йдеться про теоретичне осмислення поняття “традиційний (вічний) образ” у літературознавстві, розглядається специфічна структура образу Гамлета Шекспіра, досліджуються тенденції функціонування та еволюція цього образу в історичній перспективі.

У підрозділі 1.1. - “Традиційний образ як проблема сучасного літературознавства” - розглядаються основні висновки дослідників, які всебічно вивчали проблему функціонування традиційних структур у світовій літературі, поняття та терміни теорії традиційних сюжетів і образів, основні параметри, які фіксують неминучість традиціоналізації певних сюжетно-образних структур та закономірності їх подальшого історико-літературного буття.

У дисертації традиційний сюжетно-образний матеріал досліджується як один із виявів літературної взаємодії, що є свідченням міжкультурного діалогу, бо використання традиційних структур є зв'язком певної літератури і конкретного митця з традиціями світового мистецтва. Оскільки традиційний образ, виразно функціонуючи в історії культури, стає певним сигналом і своєрідним символом, у роботі приділяється увага концепції символу в працях Ю.Лотмана, який акцентував на тому, що інваріантна сутність символу реалізується в різноманітних варіантах: символ вступає в діалог з іншим культурно-естетичним контекстом, змінюється під його впливом і водночас сам його трансформує Лотман Ю.М. Символ в системе культуры // Труды по знаковым системам. Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Выпуск ХХІ. Символ в системе культуры. - Тарту: Тартуск. гос. ун-т, 1987. - С. 10 - 21.. У підрозділі відзначається, що філософський, психологічний та ідейно-естетичний аспекти тлумачення образу Гамлета є взаємозв'язаними і подекуди взаємообумовленими та виокремлено художню інтерпретацію, що презентує поетичне осмислення цього традиційного образу. У дисертації підкреслюється, що в окремих творах простежується опосередкований зв'язок з персонажем Шекспіра, який не завжди усвідомлюється автором-реципієнтом і виникає як результат творчого переосмислення культурного надбання традиції. У підрозділі зазначається, що образ принца складається з літературної постаті Гамлета та психолого-філософських характеристик особистості героя, які виявляються в ситуації Гамлета, що є типовою для людини взагалі: 1) ситуація, пов'язана з кардинальною філософсько-екзистенціальною проблемою сенсу людського існування; 2) ситуація, налаштована на вибір життєвої позиції, що утверджує певні морально-етичні принципи. Гамлет абсорбував екзистенціальні аспекти нашої цивілізації, які хронологічно виходять за межі епохи Відродження. Характеристики данського принца, обумовлені ситуацією Гамлета, розглядаються у роботі як гамлетизм в образі героя Шекспіра, що спричиняє традиціоналізацію цього образу в літературі, породжує гамлетизм інтерпретаторів. У межах дисертації гамлетизм інтерпретаторів досліджується як “особистісна та соціально-побутова персоніфікація образу” Гамлета Шекспіра (термін А.Нямцу). При особистісній персоніфікації Гамлет стає вираженням внутрішньої суті інтерпретатора, оскільки останній ідентифікує себе з героєм англійського драматурга, “використовує” образ принца для усвідомлення і вирішення особистих проблем. Соціально-побутова персоніфікація - це акцентоване виявлення автором подібності морально-психологічних якостей його героя-сучасника до характеристик образу Гамлета. Зазначається, що персоніфікація завжди обумовлена ситуацією Гамлета. Гамлетизм як певне “вічне” явище людської культури є причиною того, що роздуми і міркування принца можна знайти в творах та записах письменників, де немає чітких паралелей до трагедії Шекспіра, але герой проходить через ситуацію Гамлета, вирішує особистісно Гамлетові питання.

Оскільки саме “Гамлет” Шекспіра став фактом історичної дійсності наступних епох та спричиняє діалог культурологічних контекстів, то в підрозділі 1.2. - “Трагедія про Гамлета та її життя у часі” - розглядається історико-літературний дискурс, в умовах якого виникла трагедія. У роботі спеціально аналізується проблема актуальності “Гамлета” для європейської культурної ситуації кінця XIX - початку XX ст. Загальний тон російським дискусіям про Гамлета і гамлетизм задали у своїх статтях В.Бєлінський і І.Тургенєв. А філософське та теоретичне осмислення проблеми Гамлета і гамлетизму у цей період почалося з текстів П.Флоренського та І.Анненського, які вважали Шекспіра суголосним з античністю. Серед англомовних досліджень вирізнено праці американського літературознавця Х.Блума, який переконаний, що давати характеристику нашому світові можна лише з посиланням на образ Гамлета Шекспіра Див.: Bloom H. Hamlet // Bloom H. Shakespeare. The invention of the human. - London: Forth Estate, 1998. - P. 383 - 434..

У підрозділі 1.3. - “Європейські Гамлети та європейський гамлетизм до початку ХХ століття” - особлива увага приділяється художній літературі та теоретико-критичній думці доби романтизму, оскільки інтерпретації саме цього періоду мали неабиякий вплив на рецепцію образу героя англійського драматурга в культурі першої половини ХХ ст. та зумовили оформлення гамлетизму як явища. Проведене порівняльно-історичне дослідження дозволяє вести мову про національні варіанти гамлетизму. Натомість, спільні риси, притаманні різним національним Гамлетам та видам гамлетизму, обумовлені: 1) генетичною спільністю об'єкта рецепції та інтерпретації, тобто зверненням до тексту “Гамлета” Шекспіра; 2) типологічною подібністю ситуації інтерпретаторів та їх сучасників до ситуації принца данського; 3) контактними зв'язками, оскільки ідейно-естетична думка Англії, Франції, Росії була означена художньою інтерпретацією Й.В.Ґете та ідейно-естетичними тлумаченнями німецьких романтиків.

У дисертації підкреслюється, що національні типи гамлетизму були відбитком відповідних способів мислення, бо інтерпретації “Гамлета” залежали від соціально-філософського клімату, в якому вони формувалися. При особистісній та соціально-побутовій персоніфікації образу принца відбувалася національно-історична конкретизація ситуації Гамлета, змінювалися морально-етичні та психологічні лейтмотиви цього традиційного образу. Інтерпретатор ставав співавтором Шекспіра, відображав через власне розуміння Гамлета стан епохи, представником якої він був. Саме тому гамлетизм інтерпретатора - це не лише віддзеркалення його внутрішнього стану, а явище і поняття, що характеризує загальні настрої доби. Вже у ХІХ ст. гамлетизм став певним соціальним явищем, яке відбивало суспільну позицію і моральні пріоритети людини.

У роботі стверджується думка, що вектори інтерпретації образу Гамлета означені соціально-історичним, культурним контекстом та особистістю інтерпретатора, що пояснює семантичну мінливість гамлетизму. Зокрема німецькі інтерпретатори кінця XVIII - початку ХІХ ст., акцентуючи увагу на характері Гамлета, перетворили тимчасову нерішучість персонажа на його єдину і домінуючу рису. Намагаючись пояснити характер героя Шекспіра, виходячи із сучасних їм соціальних умов, вони проводили паралелі між принцем та своїми співвітчизниками, прагнули витлумачити його поведінку як поведінку реальної особистості, що проживає у Німеччині (Й.В.Ґете, Ф.Шлегель, А.В.Шлегель, Г.В.Геґель, Л.Берне, Ф.Фрейліграт, Г.Г.Гервінус). Оформлення німецького гамлетизму пов'язано з художньою інтерпретацією трагедії Шекспіра, запропонованою Й.В.Ґете у романі “Літа науки Вільгельма Майстера”. Оскільки Й.В.Ґете, за словами Т.С.Еліота, зробив з Гамлета Вертера, у підрозділі досліджується типологічна близькість гамлетизму і вертеризму та відмінність між ними.

Характерною рисою англійської ідейно-естетичної думки ХІХ ст. є романтичний підхід до трагедії (С.Колрідж, Ч.Лем, В.Хезлітт). В англійських тлумаченнях образу принца висловлювалася ідея надзвичайних розумових здібностей Гамлета, бездіяльність сентиментального героя пояснювалася надмірною рефлексією, роз'єднанням думки і волі. У французьких інтерпретаціях трагедії наголос ставився на інтелектуальності та морально-етичних характеристиках образу персонажа Шекспіра (Ф.Гізо, Ж. де Сталь). Відбувалася естетизація образу принца та персоніфікація Гамлета як сильної, мислячої особистості. Французький гамлетизм характеризувався безнадією та усвідомленням неможливості змінити світ, бо морально-психологічні якості французького Гамлета не відповідали цій вимозі (Ф.Гізо, В.Гюго). Гамлетизм у Росії ХІХ ст. мав яскраво виражений соціальний характер, відображав суспільну позицією російської інтелігенції (В.Бєлінський, О.Герцен, М.Чернишевський). У Росії в хронологічному порядку змінили один одного три типи гамлетизму: 1) романтичний Гамлет; 2) “зайвий” ідеаліст; 3) здегенерований гамлетик. Два останні типи були ідейно пов'язані з концепцією “зайвої” людини у російській літературі ХІХ ст.

У другому розділі - “Образ Гамлета та явище гамлетизму між літературою і психологією” - аналізуються особливості рецепції трагедії Шекспіра в кінці ХІХ - на початку XX ст., коли герой англійського драматурга став предметом дослідження психологів і психоаналітиків. У підрозділі 2.1. - “Гамлет та гамлетизм у дзеркалі психоаналізу” - досліджується інтерпретація “Гамлета” засновником психоаналітичної теорії З.Фройдом, що включив у смислову структуру образу принца аспекти своєї концепції психолого-сексуального розвитку особистості. Дослідник робив наголос на психологічній домінанті образу Гамлета, визначеній Едіповим комплексом. Для вченого персонаж Шекспіра став символом неврозу, який спричинений ситуацією Гамлета, тобто, за З.Фройдом, певним етапом психолого-сексуального розвитку особистості, коли вона не змогла подолати або не повністю подолала комплекс Едіпа. Австрійський психоаналітик вважав Гамлетом кожного, хто не зміг успішно вийти з Едіпальної стадії, переносив основні психологічні характеристики образу принца на себе та пацієнтів-невротиків. Так відбувалася особистісна і побутова персоніфікація образу героя англійського драматурга.

У дисертації наголошується, що до З.Фройда інтерпретації образу Гамлета і гамлетизму зосереджувалися перш за все на тексті трагедії. Психоаналітик переніс центр тяжіння на постать і психіку Шекспіра, психологічні мотиви і механізми його творчої діяльності. З.Фройд розглядав англійського драматурга як індивідуума, який не позбувся Едіпових бажань, що знайшло відображення в трагедії “Гамлет”. У роботі акцентується, що інтерпретація З.Фройда - це не тільки приклад застосування психоаналізу в галузі літератури, але й фундамент обґрунтування гамлетизму як психологічної категорії, що використовувалася вченим для мотиваційного пояснення поведінки людини.

У підрозділі 2.2. - “Два Гамлети Лева Виготського” - розглядаються такі дослідження психолога, як монографія про трагедію Шекспіра “Гамлет” і стаття “Гамлет”, що є складовою монографії “Психологія мистецтва”. У першому дослідженні підхід Л.Виготського до інтерпретації трагедії базувався перш за все на психології сприйняття. Психолог вивчав механізми впливу тексту художнього твору на емоції реципієнта, його психологію, тобто торкався проблем, які виходять за межі аналізу тексту трагедії. У період написання цього дослідження Л.Виготський розглядав Гамлета як символ, який допускає необмежену кількість інтерпретацій, наголошував, що будь-яке суб'єктивне розуміння образу є правильним. Акцентуючи увагу на філософських проблемах у “Гамлеті”, вчений виділяв у традиційному образі Гамлета одвічне прагнення людини зрозуміти таємницю буття, інтерпретував героя Шекспіра як особистість, що усвідомила значення провидіння. Інтерпретація психолога - це не лише містико-релігійне тлумачення образу Гамлета, а й філософське осмислення дійсності через призму образу принца. Інтерпретуючи психолого-філософські характеристики особистості героя, дослідник наголошував на універсальності ситуації Гамлета, розглядав себе та життя людини у фокусі образу персонажа Шекспіра (що і є своєрідним гамлетизмом інтерпретатора).

Друге дослідження Л.Виготського презентує соціально-психологічний підхід до трагедії Шекспіра, мета якого - пояснити психологію естетичної реакції, вивчити її природу і механізми, сформулювати закони психології мистецтва. Інтерпретатор виступав не лише як психолог, а і як літературознавець, оскільки при аналізі трагедії торкався важливих питань теорії літератури. Л.Виготський вважав художній твір системою свідомо організованих подразників, з метою викликати естетичну реакцію. Досліджуючи конструкцію тексту “Гамлета”, він стверджував, що в її основу закладено психологічний закон, який зумовлює вплив трагедії на інтимно-емоційну сферу людини. Психолог відкрив протиріччя між художньою формою і змістом та визначив його як основу катартичної дії естетичної реакції. Дослідник вбачав естетичну цінність “Гамлета” саме в нервово-психічних змінах, які твір викликає у читача чи глядача. Л.Виготський стверджував, що Шекспір створив “Гамлета” для того, щоб глядачі, переживши катарсис, переродилися. За психологом, при катарсисі Гамлет зачіпає найінтимніше в людині, оскільки, осмислюючи себе на фоні Гамлета (що є персоніфікацією образу), особистість змінює себе і своє буття. Обидва дослідження, присвячені трагедії Шекспіра, ілюструють еволюцію поглядів Л.Виготського на проблему художнього образу.

Підсумовується, що психологічні інтерпретації “повернули” ідейне та символічне значення образу Гамлета вбік психології особистості (Гамлета як людини), внутрішньої біографії Шекспіра, а також біографій інтерпретаторів драматурга. Так у європейській культурі першої половини ХХ ст. утворились два полюси гамлетизму: з одного боку, літературний образ Гамлета, який розумівся у річищі літературних інтерпретацій, визначених художнім тлумаченням Й.В.Ґете та ідейно-естетичними інтерпретаціями романтиків; з другого боку, “запереченням” літературності Гамлета і літературного гамлетизму стали психоаналітичні та психологічні тлумачення персонажу трагедії Шекспіра, творячи своєрідну психологічну антитезу до літературознавчої тези в інтерпретації цього образу. Ця колізія відбилася у філософських, літературознавчих і психологічних текстах епохи.

У третьому розділі - “Європейські Гамлети та європейський гамлетизм першої половини ХХ століття” - розглядаються художні інтерпретації образу принца данського, що стали своєрідним синтезом літературознавчих та психоаналітичних тлумачень цього традиційного образу та гамлетизму. При вивченні національних варіантів трактування образу героя Шекспіра та відповідних моделей гамлетизму (українського, російського, англійського) у роботі враховується висновок А.Нямцу про те, що інтерпретація образу, сюжету чи мотиву завжди пов'язана з проблематикою епохи-реціпієнта, з реакцією автора на певні події, процеси конкретно-історичної доби Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. - Черновцы: Рута, 1999. - 176 с.. Для глибшого розуміння досліджуваного явища у розділі приділяється увага листам, щоденникам, записникам інтерпретаторів образу героя Шекспіра.

У підрозділі 3.1. - “Український Гамлет та проблема українського гамлетизму” - досліджується особистісна та соціально-побутова персоніфікація образу Гамлета у творчості українських митців першої половини XX ст. Зауважується, що в цьому контексті особиста ідентифікація з героєм Шекспіра заявлена не завжди, однак у поезії простежуються настрої та переживання, суголосні з образом персонажа англійського драматурга, наявна ситуація Гамлета (ліричний герой визначає для себе сенс буття та морально-етичні орієнтири). Зокрема стан, притаманний принцу, був знайомий ліричним героям І.Франка та М.Вороного. Оскільки і в І.Франка, і у М.Вороного ліричний герой наділений психолого-філософськими характеристиками самих поетів, у дослідженні йдеться про гамлетизм цих митців, хоч у поезії і немає прямих паралелей з персонажем Шекспіра. У дисертації розглядається також поезія Лесі Українки, де тема героя англійського драматурга звучить як тема вибору життєвої позиції та моральних норм поведінки, характерних для Гамлетового світосприйняття.

Український гамлетизм у роботі досліджується в контексті історії країни, трагічних сторінок її літературного, громадського та ідейного життя. Акцентується, що образ Гамлета в українській поезії першої половини ХХ ст. відображає передусім суспільно-культурну ситуацію та передає тривоги українського інтелігента, а вже потім виявляє рівень інтерпретації та переосмислення персонажа трагедії Шекспіра тим чи іншим поетом. Саме тому явище гамлетизму в творчості митців радянської України не аналізувалося об'єктивно, причини існування гамлетових настроїв замовчувались. Ідеологічна, психологічна та моральна атмосфера в суспільстві ставали чинником того, що інтерпретатори образу розглядали свою ситуацію як ситуацію героя Шекспіра, прирівнювали власні вагання, рефлексію, роздвоєння до Гамлетових. При цьому змінювавалися аксіологічні домінанти традиційного образу принца, актуалізувалися смисли, суголосні з внутрішнім світом інтерпретатора. При особистісній персоніфікації образу персонажа Шекспіра для українського поета була актуальною дилема - співати хвалу новій добі, спираючись на принципи соціалістичного реалізму, чи залишатися самим собою, захищати свої моральні цінності. Деякі письменники, реконструюючи себе за вимогами влади, вбивали Гамлета в собі (проблема тиску ідеології на літературу). Так, у поемі “Смерть Гамлета” М.Бажана Шекспір “спричинився” до того, щоб слугувати ідеології нової епохи: в образі принца засуджуються вагання та сумніви як власні, так і цілого прошарку інтелігенції взагалі. Інші не приховували свою розгубленість перед новою “гуманністю” та відмовлялися бути флейтою тоталітарного режиму, за що поплатилися арештами та засланням (Є.Плужник, З.Красівський). Таким чином, інтерпретація образу героя Шекспіра повністю залежала від світоглядної позиції митця, яка і визначала його схвальне чи негативне тлумачення персонажу.

У дисертації зазначені й особливі випадки переосмислення українськими митцями суті гамлетизму. Так, Є.Маланюк вважав гамлетизм характерною рисою української нації взагалі та бачив у ньому причини її поневолення, національних трагедій, поразок у визвольних змаганнях Див.: Маланюк Е. Книга спостережень. Проза: В 2 т. / Гомін України. - Торонто, 1966. - Т. 2. - 480 с.. Його міркування були суголосними з роздумами Д.Донцова, для якого “гамлетики” були однозначно негативними особистостями, не здатними на боротьбу чи опір Див.: Донцов Дм. Невільники доктрини // Літературно-науковий вістник. - 1928. - Річник ХХVII. - Книжка ІХ. - Т. XCVII. За вересень. - С. 69 - 87..

Отже, персонаж Шекспіра виявився близьким українцям у переломний період їхньої історії, коли переглядалися сформовані погляди та ідеї. В українській поезії першої половини ХХ ст. відбувався синтез загальнолюдських рис Гамлета з конкретно-історичним національним тлумаченням образу.

У підрозділі 3.2. - “Образ Гамлета в російській літературі” - інтерпретується російський Гамлет першої половини ХХ ст. Зазначається, що у цей період зникають різновиди російських Гамлетів і гамлетиків ХІХ ст. Зауважується, що російський Гамлет першої половини ХХ ст. мав певні риси того романтичного Гамлета, що в попередньому столітті спричинив формування російського гамлетизму як соціального явища.

Центральною постаттю у рецепції героя Шекспіра в Росії названого періоду став О.Блок. Розгляд ранньої лірики поета дає можливість простежити особистісну персоніфікацію образу Гамлета, що викликана реальними подіями життя О.Блока. У цей період принц данський у поезії О.Блока символізує нещасливе кохання. Згодом поет збагатив інтерпретаційне поле образу Гамлета філософськими і соціальними мотивами. Гамлетизм О.Блока отримує розвиток внаслідок духовного становлення поета і наближення його творчості до суспільних подій епохи. Найяскравіше злиття образу поета з образом персонажа англійського драматурга відтворено у поезії “Я - Гамлет”. Суть ототожнення - у колізії протистояння оточенню та неприйнятті героєм дійсності. Поезія стає узагальненням філософського плану, яке насичене власними переживаннями О.Блока. У підрозділі досліджується особистісна персоніфікація принца в нотатках та щоденнику О.Блока. Гамлетизм поета полягає в подібності характеристик О.Блока і його ліричного героя до Гамлета та в особистій ідентифікації ліричного героя з персонажем англійського драматурга. Зауважується, що гамлетизм О.Блока означений традиціями німецьких романтиків.

У дисертації інтерпретується й поезія М.Цвєтаєвої та А.Ахматової, де простежується особиста ідентифікація ліричних героїнь з образом Офелії та ідентифікація образів їх коханих з Гамлетом. Внаслідок цього персонажі англійського драматурга своєрідно інтерпретуються та зазнають різних ступенів трансформації. Всі поезії гамлетового циклу в М.Цвєтаєвої - це докір Гамлету в тому, що він відмовився від кохання і пристрасті. Припускається, що стосунки Офелія-Гамлет розглядаються поетом через призму її особистого життя. У поезії А.Ахматової тема Гамлета-Офелії - це розмова про любов, непрості стосунки між коханцями. Зауважено, що конфлікт Гамлет-Офелія розглядається в поезії М.Цвєтаєвої та А.Ахматової як одвічний.

У творчості Б.Пастернака розглядаються два підходи до трагедії “Гамлет”: біографічний - звернення до трагедії у певному віці, коли відбувається переоцінка цінностей, з'ясовується зміст життя, тобто митець потрапляє у ситуацію Гамлета; історичний, спричинений ситуацією в історії, умовами, в яких автор жив і творив. Ці аспекти рецепції трагедії пов'язані між собою, бо береться до уваги не лише подієва, а й внутрішня біографія поета. При дослідженні проблеми гамлетизму в творчості Б.Пастернака підкреслено, що, з одного боку, йдеться про осмислення поетом колізій дійсності у фокусі образу Гамлета, з другого, - про подібність характеру, способу мислення та вчинків Юрія Живаго (персонажа роману “Доктор Живаго”) до вчинків і мислення героя англійського драматурга. Живаго розглядається як конкретна особистість, втілена в художньому образі, спроектованому на долю данського принца. Схожість психолого-філософських характеристик Гамлета і Живаго дає змогу говорити про персонаж Б.Пастернака як про гамлетичний тип людини. Особиста ідентифікація Живаго з образом принца у вірші “Гамлет” визначається як гамлетизм самого Б.Пастернака, бо у романі “Доктор Живаго” письменник висловлював власні світоглядні погляди та переконання. Звертаючись до образу Гамлета Шекспіра, поет осмислював трагічні ситуації сучасної йому дійсності. Зауважується, що риси гамлетизму Б.Пастернака сформувались під впливом гамлетизму О.Блока. У дисертації розглядається дослідження американського літературознавця В.Комера, який наголошував на подібності Живаго до Гамлета, виділяв прив'язаність персонажа Б.Пастернака до матері, його роздуми про незначну роль батька в житті дитини (йдеться про комплекс Едіпа, який, за З.Фройдом, керував поведінкою персонажа Шекспіра) Див.: Comer W.J., University of Kansas. Doing without Fathers: The Paradoxes of Father-Child Relationships in Doctor Zhivago. American Association of Teachers of Slavic and Eastern European Languages. Conference. - New Orleans, 30.12.2001..

Підсумовується, що російські інтерпретації відбивають індивідуальне переосмислення суті образу Гамлета та явища гамлетизму, які виявилися суголосними з настроями російської інтелігенції.

У підрозділі 3.3. - “Гамлет і гамлетизм у творчій свідомості англійських модерністів” - зазначається, що англійські автори у своїх міркуваннях про Шекспіра були теж залежними від Й.В.Ґете та романтиків, але одночасно на них впливали і думки провідних європейських письменників того часу. У роботі наведено роздуми про Гамлета Т.Манна, Р.Роллана та Г.Гауптмана та зауважується, що для європейської думки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. особливе значення мали міркування Ф.Ніцше про Гамлета. У пункті 3.3.1 “Гамлет у поетичній та критичній спадщині Томаса Стернза Еліота” досліджуються інтерпретації образу Гамлета у творчості Т.С.Еліота, який вважав твір Шекспіра одним із найважливіших елементів європейської літературної традиції. У дисертації розглядається художня інтерпретація образу Гамлета у поезії про Пруфрока, представника англійської інтелігенції початку XX ст. Ліричний герой Т.С.Еліота категорично відкидає ідентифікацію з персонажем Шекспіра, для нього Гамлет - це герой, яким він ніколи не стане, рішуча особистість, що змогла протистояти своєму оточенню. В образі Пруфрока поет засуджує своїх співвітчизників-Гамлетів, які схожі на принца лише деякими рисами. Т.С.Еліот фактично критикує сучасний йому гамлетизм як соціально-побутове явище.

У роботі також аналізується стаття “Гамлет і його проблеми”, у якій Т.С.Еліот наголошує, що успіх твору мистецтва залежить від майстерності поета вміло висловити емоції, знайшовши “об'єктивний корелят” (ситуацію, набір об'єктів, які викликають ті чи інші почуття героїв). Невідповідність між тим, що відчуває данський принц та тим, як відбуваються події, є, на думку інтерпретатора, проблемою і героя, і його творця. Т.С.Еліот схиляється до біографічного тлумачення трагедії, переконаний, що Шекспір переносить на персонажа жахливе особисте переживання, що не пояснюється подієвими фактами біографії драматурга, а тема трагедії - це почуття сина до матері (у чому виявився вплив З.Фройда на Т.С.Еліота). Інтерпретуючи трагедію, Т.С.Еліот розвивав принцип деперсоналізації і деемоціоналізації поезії, тобто акцентував, що митець повинен виражати у творчості не свою особистість, а емоції і почуття певного оточення. Так поет доходить висновку, що “Гамлет” - художня невдача англійського драматурга.

У пункті 3.3.2 “Шекспіровий Гамлет і творчість Джеймса Джойса” аналізується художня інтерпретація трагедії Шекспіра в романі “Улісс” Дж.Джойса. Береться до уваги висловлювання Дж.Джойса про те, що психоаналіз - це міст, через який він провів вісімнадцять епізодів свого твору. Зауважується, що Стівену Дедалусу, головному персонажу “Улісса”, притаманні роздуми і риси принца, він постійно бачить себе Гамлетом та асоціює своє оточення з персонажами п'єси Шекспіра. Доводиться, що Стівен-Гамлет має також психолого-філософські характеристики Гамлета З.Фройда: герой ненавидить батька та вважає любов матері єдиною істиною в світі (вороже ставлення сина до батька та амбівалентне ставлення до матері З.Фройд визначив як комплекс Едіпа). Зауважується, що Гамлет, за Дж.Джойсом, є лише сином, а за Шекспіром - особистістю, яка не лише замислилася над тим, як змінити світ, а й усвідомила, що це саме її місія. У романі спостерігається ідентифікація сучасників Стівена з образом героя Шекспіра. У роботі також розглядається особиста ідентифікація Блума з образом Гамлета. Зазначається, що і Стівен, і Блум перебувають у ситуації Гамлета, бо розмірковують над одвічними питаннями людської екзистенції та окреслюють для себе морально-етичні цінності. Стівен, інтерпретуючи “Гамлета” Шекспіра, виступає послідовником австрійського вченого і тлумачить за допомогою психоаналізу творчість і життя англійського драматурга. Він розглядає Шекспіра як особистість, що не змогла повністю подолати Едіпові ревнощі та перенесла їх на свого героя. Лекції Дж.Джойса про “Гамлета” та творчість митця свідчать про те, що теорія біографічного мистецтва, яку письменник формулює устами свого персонажа, є складовою поетики Дж.Джойса. Біографічний контекст як важливий компонент естетики Дж.Джойса дозволяє стверджувати, що гамлетизм головних персонажів “Улісса” - відтворення гамлетизму автора цього твору. У дисертації підкреслено, що Дж.Джойс тлумачив за допомогою трагедії Шекспіра не тільки творчість англійського драматурга, а й природу власної творчості та мистецтва, вічні питаннями буття.

Інтерпретації Т.С.Еліота і Дж.Джойса були означені психоаналітичним вченням З.Фройда, але ці митці не лише наслідували психоаналітика, а й дали свої оригінальні тлумачення образу принца. І у Т.С.Еліота, і у Дж.Джойса з інтерпретацією персонажа Шекспіра пов'язані філософські рефлексії та намагання віднайти відповідь на питання про те, як досягнути внутрішньої гармонії, відновити порушену єдність світу, перебороти його хаос. І модерністичний Гамлет, і модерністичний гамлетизм відображають синкретичний спосіб мислення модерністів, поєднуючи глибину літературної традиції з глибиною психологічного аналізу.

Результати дослідження демонструють специфіку сприйняття образу принца данського у певній національній культурі. Гамлет отримує національно-психологічні характеристики народу, який осмислює закономірності своєї дійсності у фокусі цього образу. Шекспіровий персонаж породжує різноманітні види гамлетизму, що позначені індивідуальними переживаннями митця та суспільно-культурною ситуацією країни в певний історичний момент. Для інтерпретацій першої половини ХХ ст. є характерним включення у смислову структуру образу Гамлета психоаналітичних (З.Фройд, Т.С.Еліот, Дж.Джойс, М.Бахтін), психологічних (пізній Л.Виготський), релігійних (П.Флоренський, ранній Л.Виготський, Г.Гауптман), морально-етичних (С.Виспянський), філософських теорій. Важливим висновком спостережень є положення про те, що в літературі першої половини ХХ ст. відбувається синтез двох тенденцій в інтерпретації образу Гамлета та гамлетизму: з одного боку, це була інтерпретація героя Шекспіра, запропонована романтиками і Й.В.Ґете, а з другого, психоаналітичні та психологічні тлумачення цього персонажа. У кожній національній літературі процес такого синтезу відбувається по-своєму, “продукуючи” при цьому національні різновиди Гамлетів та гамлетизму.

У Висновках подаються основні результати проведеного дослідження, зазначається, що у ХХ ст. вивчення та інтерпретація тексту “Гамлета” Шекспіра перетворились у своєрідну галузь європейського літературознавства - гамлетологію. У роботі виокремлено три проблеми гамлетології: 1) літературознавчі, філософські та психоаналітичні тлумачення образу Гамлета у трагедії Шекспіра; 2) рецепція та художня інтерпретація образу принца у європейських літературах (йдеться про національну специфіку щодо сприйняття персонажа у певній культурі); 3) проблема гамлетизму як явища у культурі та своєрідної категорії при інтерпретації культури.

Розгляд європейських Гамлетів епохи романтизму дає можливість говорити про оформлення гамлетизму як явища, що було пов'язано з художньою інтерпретацією Й.В.Ґете, до якої пізніше долучилися філософські та психологічні тлумачення. Аналіз інтерпретацій переконує, що практично кожна національна європейська література має “свого” Гамлета і свій національний тип гамлетизму.

Інтерпретації образу принца данського у різних культурно-історичних контекстах першої половини ХХ ст. демонструють актуалізацію гамлетизму як проблеми в літературі та своєрідність національних типів гамлетизму, що залежали від світосприйняття митця, особливостей національного менталітету та культурно-історичних обставин. Зокрема українські інтерпретації образу персонажа Шекспіра - це насамперед віддзеркалення ідеологічних позицій інтерпретатора та колізій української реальності, і лише потім переосмислення образу принца. Російські інтерпретації образу Гамлета переважно продовжували деякі традиції німецьких романтиків, у російському гамлетизмі переважали філософські узагальнення, що мали характер власних переживань. Для особистісної та соціально-побутової персоніфікації героя Шекспіра в Англії були характерними наслідування З.Фройда в осмисленні психологічних характеристик образу та намагання, інтерпретуючи персонаж, віднайти гармонію у собі та бутті.

Синхронний та діахронний розгляд літературної еволюції образу Гамлета демонструє виникнення гамлетизму і як певної естетичної категорії, оскільки це явище присутнє в літературі від Ґете до першої половини ХХ ст. Гамлетизм як естетична категорія визначає процес художньої творчості та її своєрідність, бо художнє відображення реального світу відбувається у фокусі образу героя Шекспіра.

Вирішальний вплив на художні інтерпретації образу Гамлета у європейській літературі першої половини ХХ ст. мали психологічні і психоаналітичні тлумачення героя, де досліджувалась психологія принца, як психологія конкретної людини, як психологія англійського драматурга та психологія інтерпретаторів його творчості. Названі інтерпретації утверджують оформлення гамлетизму як психологічної категорії, що використовується у психоаналізі для пояснення психіки людини, її поведінки.

Водночас гамлетизм стає соціальним явищем, яке віддзеркалює історичні колізії епохи. У першій половині ХХ ст. гамлетизм впливає на процес становлення особистості, формування її світогляду, тобто оцінку людиною світу і себе в ньому, є характеристикою її свідомості, визначає діяльність. Це дає змогу розглядати гамлетизм і як своєрідну філософську категорію, що відображає найзагальніші зв'язки і стосунки людини у бутті та спрямована на пізнання і осмислення реальності. Так гамлетизм стає однією з магістральних ознак ХХ ст., певним екзистенціальним явищем.

Літературознавчий та культурологічний розвиток образу Гамлета у європейській літературі від епохи романтизму до першої половини ХХ ст. пройшов три етапи, які умовно можна визначити геґелівськими термінами як тезу, антитезу і синтез. Тезою у цьому процесі стало тлумачення образу принца Й.В.Ґете, яке частково перегукувалося із вертеризмом, доповнювалось різнонаціональними тлумаченнями і набуло популярності у літературі першої половини ХІХ ст. Антитезою до цього літературного тлумачення Гамлета стали психологічні та психоаналітичні інтерпретації кінця ХІХ - початку ХХ ст., які повернули ідейний сенс образу Гамлета та гамлетизму до біографії Шекспіра і біографій тих авторів, які писали про персонаж драматурга. Своєрідні синтетичні образи Гамлета та гамлетизму - як синтез двох попередніх - дало ХХ ст. (особливо доба модернізму) у різних національних варіантах.

Аналіз інтерпретацій образу персонажа Шекспіра і явища гамлетизму у європейській літературі першої половини ХХ ст. свідчить про синтетичний характер цього традиційного образу і явища, яке він породив. Йдеться про те, що образ принца і гамлетизм вбирає в себе весь попередній культурологічний досвід: від текстології трагедії до психоаналітичної біографії Шекспіра. Саме між цими двома полюсами - текстом “Гамлета” та свідомістю його творця - розігрується драма сприйняття та інтерпретацій образу Гамлета і гамлетизму.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Горенок Г. Гамлет і гамлетизм в російській культурі Срібної доби // Літературознавчий збірник. - Вип. 17-18. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С. 90 - 104.

2. Горенок Г. Юрій Живаго як гамлетичний тип особистості (Шекспір у творчій рецепції Б.Пастернака) // Літературознавчий збірник. - Вип. 20. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С. 106 - 122.

3. Горенок Г. Творчість Й.В. Гете та соціально-психологічні причини виникнення гамлетизму // Наука і сучасність. - Т. 50. ч. 1. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2005. - С. 132 - 139.

4. Горенок Г. Шекспіровий “Гамлет” і творчість Джеймса Джойса // Мова і культура. - Вип. 8. - Т. VI. Ч. 2. Художня література в контексті культури - К.: Видав. Дім Д.Бураго, 2005. - С. 128 - 135.

5. Горенок Г. Образ Гамлета у творчості Миколи Бажана // Вісник Житомирського державного університету ім. І.Франка. - Вип. 28. - Житомир: Вид-во ЖДУ, 2006. - С. 125 - 128.

6. Горенок Г. Шекспірівський “Гамлет” в інтерпретаціях Л.С.Виготського // Studia Philologica. - Дрогобич: Коло, 2005. - С. 109 - 124.

7. Горенок Г. Німецький гамлетизм як історико-літературна проблема // Матеріали IV Міжвузівської конференції “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. - Ч. 2. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С. 240 - 242.

АНОТАЦІЯ

Горенок Г.Ю. Гамлет і гамлетизм у європейській літературі першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2007.

Дослідження присвячене проблемам інтерпретації традиційного образу Гамлета і гамлетизму у європейській літературі першої половини ХХ ст. У роботі вперше в українському літературознавстві здійснено порівняння національних типів гамлетизму в його зв'язках із психологією та філософією з огляду на специфіку історичного розвитку літератури.

Розглянуто три етапи рецепції образу Гамлета: від тези про Гамлета і гамлетизм як явища літературної традиції через психологічну антитезу щодо гамлетизму до синтетичного характеру образу Гамлета і гамлетизму.

Гамлетизм розглядається як естетична, психологічна і філософська категорія, що дозволяє зрозуміти сутність літературної еволюції образу Гамлета, специфіку національних форм гамлетизму та закономірності розвитку європейського літературного процесу.

Ключові слова: Гамлет, традиційний образ, рецепція, інтерпретація, гамлетизм.

український російський англійський гамлетизм

АННОТАЦИЯ

Горенок Г.Ю. Гамлет и гамлетизм в европейской литературе первой половины ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка. - Тернополь, 2007.

Диссертация посвящена интерпретации образа Гамлета и гамлетизма в системе идейно-эстетических, психологических и философских координат в европейской литературе первой половины ХХ века.

Целью диссертации является интерпретация образа Гамлета в украинской, русской, английской литературах, определение национальных тенденций и общих закономерностей функционирования этого традиционного образа и явления гамлетизма в европейской литературе первой половины ХХ века.

В ХХ веке изучение и интерпретация текста “Гамлета” Шекспира превратились в своеобразную область европейского литературоведения - гамлетологию. В работе виделены три проблемы гамлетологии: 1) различные литературоведческие, философские и психоаналитические толкования образа Гамлета в трагедии Шекспира; 2) рецепция и художественная интерпретация образа в европейских литературах (речь идет о национальной специфике восприятия персонажа в конкретной культуре - английской, немецкой, французской, украинской); 3) проблема гамлетизма как явления культуры и как своеобразной категории при интерпретации культуры.

В работе рассмотрены европейские Гамлеты от эпохи романтизма (поскольку именно с романтизмом связано оформление гамлетизма как явления) до первой половины ХХ века. Принимается во внимание специфика исторического развития отдельной литературы европейского региона. Проведенное сравнительно-историческое исследование разрешает вести речь о своеобразии национальных интерпретаций образа Гамлета и соответственно о разных видах гамлетизма. Семантическая изменчивость гамлетизма объясняется тем, что векторы интерпретации этого традиционного образа определены культурно-исторической действительностью и личностью интерпретатора. В диссертации подчеркивается, что уже в ХІХ веке гамлетизм стал социальным явлением, которое отражало общественную позицию человека и его моральные приоритеты. Общие черты разных национальных Гамлетов обусловлены: 1) генетической общностью объекта рецепции и интерпретации (текст “Гамлета” Шекспира); 2) типологическим сходством ситуации интерпретаторов и их современников с ситуацией принца датского; 3) контактными связями, поскольку идейно-эстетическая мысль Англии, Франции, России была определена художественной интерпретацией Й.В.Гете и идейно-эстетическими толкованиями немецких романтиков.

Ситуация восприятия трагедии Шекспира изменяется в начале ХХ века в связи с достижениями в области психологии и возникновением психоанализа. Интерпретация “Гамлета” у З.Фрейда - не только пример применения психоанализа в области литературы, но и ситуация обоснования гамлетизма как психологической категории. От толкования текста трагедии психоаналитик пришел к анализу психики и сознания, психологических мотивов и механизмов творческой деятельности автора. В работе рассмотрены и два подхода Л.Выготского к интерпретации “Гамлета” - мистико-религиозный (философское осмысление бытия в фокусе героя Шекспира) и социально-психологический (изучение психологии эстетической реакции, ее природы и механизмов).

Психологическая (и психоаналитическая) интерпретации “повернули” идейное и символическое значение образа Гамлета в сторону психологии личности (Гамлета как человека), внутренней биографии Шекспира, а также биографий интерпретаторов “Гамлета”. Таким образом, в первой половине ХХ века в европейской культуре образовались два полюса гамлетизма: 1) литературный образ Гамлета (определенный интерпретацией Й.В.Гете); 2) психоаналитические и психологические толкования трагедии Шекспира как “отрицание” литературности Гамлета и литературного гамлетизма. Последний был своеобразным психологическим антитезисом к литературоведческому тезису в интерпретациях образа Гамлета.