Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РОСІЙСЬКА ЖІНОЧА ДРАМАТУРГІЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 80-Х - 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (ГЕРОЙ, КОНФЛІКТ, ХРОНОТОП)

ХАБАРОВА ІРИНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 821. 161.1 - 2.09 “198/199”

10.01.02 - російська література

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Чернієнко Лариса Володимирівна,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри всесвітньої літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Андрущенко Олена Анатоліївна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г. С. Сковороди,

професор кафедри російської та світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Пєтухова Олена Іванівна,

Національна юридична академія

імені Ярослава Мудрого,

доцент кафедри іноземних мов № 2

Провідна установа - Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

кафедра світової літератури,

Міністерство освіти й науки України, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться 28 березня 2007 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т. І. Тищенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією з найбільш важливих особливостей світового літературного процесу останньої чверті ХХ століття є помітна активізація драматургії, як кількісна з'явилося багато нових драматургічних імен, щорічно публікуються десятки оригінальних п'єс, за якими ставляться вистави, так і якісна авторські жанри, процес лаконізації, деформація традиційних сюжетно-композиційних моделей, діалого-монологічної системи драми тощо. Не залишилась осторонь і російська література. Більше того: і самі драматурги, і філологи, які досліджують цей літературний рід (В. Бігунов, О. Дарк, А. Васильєв, М. Громова, О. Кучкіна, А. Злобіна, І. Кануннікова та ін.), вважають, що саме драматургія найбільше адекватно та найбільш оперативно відображає життя “на тлі агонії століття” (Л. Зорін) і ті істотні естетичні зміни, що характеризують усю літературу кінця ХХ - початку ХХI століття. Слід зауважити, що і на кількісні, і, особливо, на якісні зміни в драматургії принциповий вплив справляє динамічний процес фемінізації, що охопив усі галузі суспільного життя межі століть.

Сучасні п'єси - явище надзвичайно складне й недостатньо вивчене. Це обумовлено кількома причинами.

По-перше, вікова “строкатість”, яка, у свою чергу, визначає специфіку художнього світобачення авторів - від “шістдесятника” Е. Радзінського до В. Сигарьова, якого за віком не можна віднести навіть до тридцятирічних, хоча п'єси його з успіхом йдуть у Німеччині, Великобританії, США. По-друге, “концентрована парадоксальність” сучасної драматургічної творчості, активізація абсурдистського початку, що “відлякує” багатьох літературознавців, мистецтвознавців, театрознавців. По-третє, що особливо важливо для проведеного дослідження, наявність у сучасній драмі двох різних (іноді протилежних) систем художнього віддзеркалення одного й того ж життєвого матеріалу - жіночої та чоловічої.

Актуальність теми обумовлена, перш за все, двома чинниками: динамічним розвитком ґендерного напряму в усіх галузях науки, і, як уже зазначалось, пріоритетним становищем драматургії в сучасній літературі. Окрім того, сучасна драма дає можливість розглянути ґендерну проблематику у зв'язку з розвитком усієї російської культури кінця ХХ століття та дослідити глобальні зміни у світорозумінні й світовідчутті наших сучасників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної теми “Актуальні проблеми вивчення та розвитку літератури кінця ХХ - початку ХХI століття”, що розробляється кафедрою всесвітньої літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації “Російська жіноча драматургія другої половини 80-х - 90-х років ХХ століття (герой, конфлікт, хронотоп)” затверджена вченою радою Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 28 березня 2003 року).

Мета дослідження - виявити й охарактеризувати особливості розвитку російської жіночої драматургії, її роль і місце в літературному процесі на межі століть.

Поставлена мета визначила такі завдання:

– виявити різні типи конфліктів, що актуалізувалися на межі століть;

– визначити типологію персонажів жіночі, чоловічі та дитячі образи; абсурдистські персонажі російської жіночої драматургії середини 80-х - 90-х років ХХ століття;

– виділити чинники, що визначають специфіку сучасного хронотопу;

– з'ясувати характерні риси, властиві жіночій драмі, у процесі аналізу категорій конфлікту, персонажу і хронотопу.

Об'єкт дослідження - літературний процес Росії кінця ХХ - початку ХХI століття в проекції на один з найпоказовіших його напрямів - драматургію.

Предмет аналізу - категорії персонажа, конфлікту й хронотопу, виявлені в сучасній російській драматургії, котрі, на наш погляд, є засадничими як для художнього втілення картини світу, так і для формування індивідуального стилю письменників.

Матеріал дослідження - п'єси жінок-драматургів межі ХХ - ХХI століття М. Арбатової, Н. Ворожбит, О. Грьоминої, К. Драгунської, Л. Євгенієвої, О. Ісаєвої, О. Кучкіної, О. Михайлової, Л. Петрушевської, О. Попової, Н. Птушкіної Л. Разумовської, Н. Садур, . Вибір матеріалу для аналізу обумовлений такими чинниками. Перше, - у творчості саме цих художників максимально відображені найбільш важливі тенденції розвитку сучасної жіночої драматургії. Друге, вони визнані й користуються попитом у театрі, їх п'єси ставлять не тільки столичні, але й провінційні театри як Росії, так і всього пострадянського простору наприклад, Н. Птушкіна була лідером за кількістю вистав протягом декількох років 2002 - 2004 роки, Н. Садур, К. Драгунська, Л. Разумовська залишаються в першій десятці лідерів і на сьогодні. Третє, багато хто з цих авторів став популярним завдяки відомим театральним фестивалям наприклад, “Любимівка”, де їх творчість була належно оцінена провідними фахівцями театрознавцями, мистецтвознавцями, філологами і відзначена преміями. Четверте, вони беруть активну участь у житті російського театру, у створенні нових театральних студій і центрів. П'яте, видання авторських збірок п'єс.

Методологічна основа дисертації - праці з теорії драми таких авторів, як М. І. Громова , І. П. Зайцева, І. А. Канунникова, Л. Є. Уколова, В. А. Фролов, В. Є. Халізєв, Я. І. Явчуновський, історії драми А. А. Аникст, Б. С. Бугров, Б. І. Зінгерман, С. С. Іміхелова, а також дослідження, пов'язані з ґендерними проблемами в галузі психології, лінгвістики й літературознавства, - Ш. Берн, Н. Габриелян, І. А. Жеребкіної, І. Кона, Т. Ровенської, М. Рюткенен, Б. Саткліфф, Л. М. Синельникової, Н. А. Фатєєвої, Н. В. Хамітова, Е. Ярської-Смирнової.

Використані в дослідженні методи й прийоми визначені специфікою його загальної мети та конкретних завдань. Компаративний аналіз застосований для виявлення особливостей сучасної жіночої драматургії. Його предметом є типи персонажів і конфліктів. Прийом класифікації сприяв виділенню різних типів. Соціологічний метод використаний у тих частинах дисертації, де необхідно вказати на зв'язок літератури з соціальними явищами епохи, співвіднести тексти п'єс межі століть із соціокультурною ситуацією в країні. Виділення соціально-типового - це лише один бік зображення реальності, героїв, конфліктів, хронотопу. Внутрішній світ персонажів, співвідношення свідомого й несвідомого, існування декількох реальностей знаходить своє обґрунтування в психологічних підходах. Прийом інтерпретації пов'язаний з поясненням і тлумаченням окремих текстових одиниць, з виходом на інтерпретацію всього твору.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше через призму ґендерних досліджень розглядається сучасна російська драматургія, а також здійснена спроба окреслити типологію персонажів п'єс жінок-драматургів межі ХХ - ХХI сторіч на тлі традиційної чоловічої драматургії, при цьому виділені нові типи персонажів, які недавно з'явились; уперше поданий багатоаспектний аналіз таких категорій, як хронотоп і конфлікт у драматургічних творах останніх десятиріч ХХ століття.

Практичне значення дослідження - у можливості використання його результатів в лекційних курсах історії російської та світової літератури ХХ сторіччя, теорії літератури, при формуванні спецкурсів “Специфіка розвитку російської драматургії кінця ХХ - початку ХХI століття”, “Літературний твір на межі ХХ - ХХI століття” у вищих навчальних закладах, при підготовці магістерських робіт.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри всесвітньої літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження були апробовані на VIIІ, IХ, Х, ХI Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л. Я. Лівшица Харків, 2003, 2004, 2005, 2006, VI, VII Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених Київ, 2003, 2004, ХIII, ХIV Міжнародній конференції “Язык и культура” імені професора С. Бураго Київ, 2004, 2005, IV Міжнародному семінарі “Структура представления знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов” Луганськ, 2003, Міжнародному семінарі “Человек в культуре ХХ - начала XXI веков” Луганськ, 2003, регіональній науково-практичній конференції студентів, молодих фахівців і викладачів “Актуальные проблемы преподавания литературы: культурологический, литературоведческий, методический аспекты” Луганськ, 2003, II Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій Європейському Дню мов Луганськ, 2005, III Міжнародному форумі “Дни славянской письменности и культуры”, присвяченому 100-річчю з дня народження Михайла Шолохова Луганськ, 2005, I Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу” Дніпропетровськ, 2004.

Основні положення дослідження викладені в 12 публікаціях, з яких 8 - у наукових виданнях, що входять до затвердженого ВАК України списку наукових спеціалізованих видань. До переліку додаткових публікацій входить 4 статті.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури (наукових джерел і цитованої художньої літератури), який налічує 174 найменування. Загальний обсяг роботи 176 сторінок.

конфлікт жіночий персонаж драматургія

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет, окреслено методологічні й теоретичні засади дисертації, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, подано відомості про апробацію, структуру роботи.

У першому розділ “Російська драматургія середини 80-х - 90-х років ХХ століття та ґендерний аспект літературного процесу на межі віків” аналізуються характерні риси сучасної російської драматургії, розглядаються особливості її сприймання критикою та літературознавством, визначені її якісні та кількісні ознаки. Учених, які досліджують сучасну драму, небагато. Серед них: М. Громова, І. Канунникова, С. Гончарова-Грабовська, О. Четіна, І. Зайцева, Л. Чернієнко.

Важливим джерелом інформації про сучасні п'єси й театр є критичні статті в журналах “Современная драматургия”, “Театр”, “Драматург”, постійними авторами яких є О. Суботіна, А. Свободін, В. Бєгунов, П. Богданова, О. Покорська, О. Стрєльцова, М. Угаров, О. Ернандес, М. Бартєнєв, В. Тубельська тощо. Однак серед праць цих авторів немає комплексних літературознавчих досліджень. Це, в основному, рецензії на вистави, статті-анотації до п'єс, роздуми про стан сучасних театрів і ремесло драматурга, аналітичні інтерпретації найбільш знакових для глядача п'єс. У цих рецензіях, оглядах, окремих відгуках, нехай і малочисельних, подаються досить суттєві спостереження, які, зібрані воєдино, дають змогу дійти висновку про багатогранність сучасної драматургії, а також основні напрями пошуків жінок-драматургів.

Аналізуючи російську драматургію кінця століття, літературознавці постійно вказують на зникнення цензури, з одного боку, і перетворення свободи творчості на “свободу без берегів”, з іншого. Тоді як зникла одна “несвобода”, з'явилась інша - драматургія стає залежною від глядача-споживача.

Кінець ХХ століття - це час суперексперименту. Драматурги експериментують із жанрами, сюжетом, персонажами, хронотопом - з усіма елементами драматургічного твору. Але чим ближче початок ХХI століття, тим частіше автори звертаються до традиції.

Серед набутих російською драматургією останніх десятиріч ХХ століття нових якостей слід відзначити небувалу активізацію ігрового початку. Сучасні драматурги не просто вводять елементи гри в п'єси, вони беруть її за основу. Межі між “грою” і “негрою” майже немає. Звідси безліч реальностей, сенсів, художня вседозволеність у п'єсах.

Домінантна риса драматургії кінця минулого століття, як і літератури в цілому, - постійна гра з класикою вплив постмодернізму. Переформатування сюжетів, обігрування відомих образів, алюзії, ремінісценції, цитати обов'язково наявні в сучасних п'єсах.

У кінці ХХ століття зазнають зміни жанри, що сформувались у світовій літературі протягом XVII - XVIII століть. Нерідко натрапляємо на “гібридизацію” як спосіб творення нового жанру: “діалоги в двох частинах” “Нам целый мир чужбина” Ю. Едліса, “балет у темряві” “Жизель” О. Михайлової, “п'єса в двох сценічних новелах” “Дранг нах вестен” М. Арбатової , “текст для театру в двох частинах” “Трепетные истории” К. Драгунської, “казка без кінця з прологом у трьох містеріях, п'яти картинах “Чистое сердце” О. Михайлової, “психологічний бойовик у двох діях” “Клинч” А. Слаповського тощо. Авторські оказіональні жанри стають невід'ємною частиною сучасної драматургії “роздуми в двох діях” “Взятие Бастилии” М. Арбатової, “хохмедія в двох діях” “Блин-2” А. Слаповського, “кімната сміху для одинокого пенсіонера” “Русская народная почта” О. Богаєва, “збирання в дорогу в двох діях” “Виктория Васильева глазами посторонних” М. Арбатової, “комедія в двох самостійних наклепах” “Автора!” С. Альошина.

Специфічною ознакою сучасної драматургії є “безфабульні” п'єси. Серед причин зміни у співвідношенні сюжету та фабули дослідники А. Кургатников, О. Четіна, М. Громова та інші виділяють такі: властиве сучасному літературному процесу поєднання непоєднуваних елементів, необхідність синтезу життєподібності й різних видів умовності.

Термін “безфабульність” не випадково взятий у лапки. Адже при детальному “багатошаровому” аналізі більшості сучасних п'єс може йти мова про приховану, підтекстову фабулу. Посилення значення підтексту аж до “зміни функцій”: підтекст несе більше змісту, ніж текст, - у сучасній драматургії вже не предмет дискусії. Але все ж таки у співвідношенні з традиційним розумінням сюжетно-фабульних взаємодій, слід говорити про “безфабульність”“Сотовый” О. Кучкіної, “Знак препинания ПРОБЕЛ” К. Драгунської, “Погружение” К. Нарши.

Зміни в жанрово-сюжетній системі настільки суттєві, що про композицію сучасних п'єс, а також їх формальну структуру поділ на акти, наприклад згадують значно менше. Хоча ці категорії, безперечно, важливі й для побудови сюжету, і для хронотопу, і для створення персонажів. Наприклад, тенденція до лаконізації перевага двохактних п'єс, скорочення кількості персонажів до трьох-п'яти, хепінінг настанова драматурга на участь глядачів у виставі, як у п'єсі Д. Бикова і О. Лук'янової “Сцены конца века” 1999), принципово змінюють типологію сюжету та поведінкові моделі дійових осіб. Окрема проблема - моноп'єси, де герой героїня сам на сам із собою і залою.

Російська драматургія останніх десятиліть ХХ століття набула нових якостей, серед яких: залежність драматургії від глядача-споживача, нечувана активізація гри гра без правил, гра заради Гри, тотальна іронізація тексту та афоризація мови, зміни в жанровій системі, особлива увага до внутрішнього світу героя емоційний ланцюг подій, перевага моральної проблематики), “позаподієвим” виявом особистого епоха посилення підтексту. Найбільш головне явище й таке, що провокує полеміку - “жіночий десант” О. Стрельцова, що дозволило подати в драмі 80-х - 90-х років минулого століття та початку ХХІ “інший матеріал”.

Наприкінці ХХ століття ґендерні дослідження з'являються серед усіх сучасних гуманітарних наук - філософії, культурології, соціології, політології, психології, навіть теології. Їх спричиняють не стільки феміністичні ідеї, що інтенсивно розповсюджуються, скільки те, що жінка набула значної соціальної ваги, трансформувалася кількісно, а головне, якісно її роль.

Залишати осторонь проблему ґендерної соціалізації більше неможливо, оскільки роль і значення жінки та чоловіка в суспільстві суттєво змінюються й відбувається переоцінка “ґендерних цінностей”. Незважаючи на те, що зацікавленість цією проблемою величезна й, на перший погляд, є значні досягнення, усе ж якісних наукових досліджень мало. Ґендерологія - наука збірна, й одна її грань - “жіноча літературна творчість” - майже не досліджена, хоча є окремі спроби.

Ґендерний аналіз - це ще одна можливість нового погляду на твір. У сучасному російському літературознавстві щороку зростає кількість досліджень, що розглядають жіночу творчість, але перевага надається прозі, майже відсутні ґрунтовні праці з жіночої драматургії Т. Ровенська, М. Михальська, Н. Габриелян, Б. Саткліфф, М. Рюткенен, Н. Фатєєва, Н. Зборовська тощо.

Питання про існування поняття “жіноча творчість” вирішується неоднозначно. Сучасна критика розділилася на тих, хто доброзичливо ставиться до “жіночої літератури” зокрема - прози, і тих, хто вишукує негативи, а таких чимало. До перших належать критики феміністичного напряму, що ж до інших - то тут ми маємо “не аналіз, а суд” І. Савкіна з позицій єдино можливої чоловічої істини. До цієї категорії належать чоловіки-критики П. Басинський, О. Дарк. Схиляючись до думки Б. Саткліффа, зазначимо, що із жодною позицією погодитися цілком не можна. Критики-чоловіки, що монополізують істину, негативно впливають на можливості літературного самовираження жінок. Критик же феміністської орієнтації зі свого боку “нав'язує” власну точку зору, відкидаючи все небажане. Єдине, з чим погоджуються опоненти, - це міра таланту письменника письменниці. Вивчення ґендерних особливостей літературної творчості, як одного з найбільш сильних “факторів впливу” поряд із національним менталітетом, приналежністю до покоління, віри тощо, безумовно, буде продовжуватися, тим більше, що ґендерні течії в психології набирають сили.

Дослідники виокремлюють основні риси сучасної жіночої літератури: надмірна діалогічність, ухилення від самоототожнення з якою-небудь статтю, акцентування внутрішнього мовлення героїв, “жіноча” лексика, щоденниковість, інтимізація, “жіночий” погляд на вічні й сучасні теми, пов'язаний з “розімкненим” типом свідомості. Деякі із цих ознак можна перенести й на драматургію, але з урахуванням специфіки літературного роду.

Другий розділ “Типологія героїв у жіночій драматургії 80-х - 90-х років ХХ століття” присвячений детальному аналізу образів у драматургічних творах жінок-авторів.

Класифікація персонажів сучасної драматургії, незалежно від статі та віку, надзвичайно обтяжена їх “плинністю”, постійним з'явленням нових “моделей” якогось типу, бо письменники “вихоплюють” своїх героїв з життя, що вирує у цю ж мить.

Головний герой п'єс жінок-драматургів - жінка. Автори подають особливий погляд на жіночі персонажі. Їхні героїні в пошуках самоідентичності руйнують правила, стереотипи, традиційні уявлення про сім'ю та місце жінки в суспільстві.

Центральні теми - сім'я, діти, взаємини чоловіка і жінки - розкриваються через такі поняття, як жіноча самодостатність і свобода. Жіночі персонажі прагнуть не абсолютної свободи, а свободи від тих культурно-психологічних настанов, що ведуть до дискримінації, явної чи прихованої. Уся творчість жінок-драматургів утверджує одну ідею: кожна людина неважливо, жінка чи чоловік встановлює ту міру свободи, за якої їй буде комфортно існувати. Проведений аналіз текстів дає можливість говорити про взаємозалежність теми свободи й теми кохання в сучасній жіночій драмі: свобода закінчується там, де починається кохання “Пробное интервью на тему свободы” М. Арбатової, “Маленькие радости живых” О. Попової, “Мало секса” Н. Птушкіної, “Житие Юры Курочкина и его ближних” Л. Разумовської. Героїні 80 - 90-х років ХХ століття знаходяться в одному з глухих кутів складного лабіринту життя, і ця безвихідь називається “безлюба пора”. Як результат - втрата самоідентифікації й нелюбов до себе.

Найбільш продуктивними типами жіночих персонажів драматургії кінця ХХ - початку ХХІ століть є: “безлюба”, стерво, трагічна героїня й новий для російської драми персонаж - ділова жінка бізнесвумен. Особливо ретельно останній тип розробляє М. Арбатова. В інших авторів він також виформовується, але не так концентровано.

Героїні весь час у дії, в пошуку. Вони наважуються пробувати свої сили в незвичних для них сферах, не бояться кардинальних змін, божевільних вчинків, епатажу. Результати їх діянь - двоїсті. З одного боку, героїні мають можливість розкрити свій потенціал і самореалізуватись у світі, з іншого, їх дії ведуть до втрати жіночності, а часом і до вираженої агресивності, жорстокості, що зводить нанівець усі позитивні результати. Прагнення свободи від патріархальних стереотипів перетворюється на рабство від нових культурних настанов. Але в тому, що необхідно руйнувати відсутність справжньої поваги й тотальну самотність, героїні упевнені. Діяльність - основна риса більшості сучасних жіночих персонажів.

Однією із основних ідей усієї сучасної жіночої драматургії є те, що героїні мислять себе ким завгодно, тільки не жінками “голодною вовчицею” у Л. Разумовської, “броньовиком”, “перехідним варіантом” у М. Арбатової, “вівцею”, “коровою” у Н. Птушкіної, “раритетом” у К. Драгунської.

Уперше в російській драматургії чоловік - допоміжний персонаж. Характерною рисою чоловічих персонажів є відчуття краху й безпорадності. “Синдром недіяння” - ось діагноз героїв. Тому типізувати героїв-чоловіків ще складніше. І навіть якщо брати до уваги “гіпотетичні” діяння, вчинки, найбільш культивований герой - це “рефлексуючий” персонаж з додатковим, але надзвичайно важливим елементом коханець, злодій, шахрай, а також їх поєднання. Згідно з типологією А. Ю. Мережинської найбільш поширений персонаж жіночих п'єс кінця століття - “екзистенційна” людина.

Чоловічі персонажі в сучасних п'єсах, як і жіночі, не можуть реалізуватись. Причина цього в тому, що вони бачать себе тільки “здобувальниками” в сім'ї, а не “чоловіками”, не “батьками”, не “друзями”. Жіночі персонажі своєю поведінкою підштовхують їх до виконання інших соціальних ролей. Чим більше агресивна, бунтівна жінка віддаляється від сімейних цінностей у їх традиційній інтерпретації, тим більше пасивний чоловік їх усвідомлює й переоцінює.

Самотність - основний лейтмотив сучасної літератури, і драматургія не виняток. Змога подолати це почуття - кохання, але героям у цій “фазі” воно недоступне.

Особливе місце в жіночих п'єсах займають діти. Теми виховання, складності підліткового періоду, спілкування батьків і дітей зокрема, взаємини матері з дитиною, яка ще не народилась, тема аборту, у цілому проблема стосунків двох світів - дорослого й дитячого - обов'язково наявні. І це відбувається не лише тому, що жінка - мати так вирішила природа, а тому, що тільки діти з усіх персонажів сучасних жіночих п'єс здатні по-справжньому любити, вірити і радіти, і, що дуже важливо, вони привносять у світ дорослих повноцінне спілкування, а не його ілюзію. Саме на дитячих мотивах ґрунтується “міжп'єсова гра” в багатьох драматургів.

Відшукати в собі дитину - для багатьох дорослих героїв означає відчути свою значимість і смак життя. Драматурги стверджують, щоб виховувати інших, необхідно розібратися в собі, хто ти і для чого в цьому світі. Лише тоді вплив на дитину буде позитивним.

Абсурдизм у соціально-моральній і естетичній інтерпретації - невід'ємна частина сучасної драматургії, але це не дає права говорити про самостійну течію в російському театрі кінця ХХ століття. Перед нами п'єси з елементами абсурду. Найяскравіший представник - Н. Садур, абсурд якої назвемо епатажним, а також абсурдом “слов'янського типу”. Абсурдистський персонаж - це не тільки полівалентна особистість, але й багатовимірний символ епохи.

У третьому розділі “Буттєво-побутовий конфлікт як основа сучасної жіночої драматургії” досліджується категорія конфлікту в сучасній драматургії.

На жінці, її проблемах і внутрішньому конфлікті загострюють увагу письменниці. Для них стосунки жінки із собою, з довкіллям - центр творчості. Водночас ці конфлікти не існують самі по собі, вони пов'язані з тими загальнолюдськими, про які говорять письменники всіх часів і народів (конфлікт добра і зла, кохання і байдужості, самопожертви й пристосування, життя та смерті тощо.

Особливістю сучасних жіночих п'єс є те, що майже всі конфлікти носять буттєво-побутовий характер. Драматургія ця тяжіє до загальнолюдських, буттєвих вершин, однак, “взлетает к ним с самих заземленных бытовых площадок” М. І. Громова. Найцікавішими п'єсами, що містять такі конфлікти, є “Пизанская башня” Н. Птушкіної, “Биография” Л. Разумовської, “Черти, суки, коммунальные козлы…” Н. Садур, “Ширма” О. Ісаєвої, “Русскими буквами” К. Драгунської, “Дранг нах вестен” М. Арбатової тощо.

Слід зазначити, що жіноча драма розробляє буттєво-побутові конфлікти свідомо, послідовно й ретельно, у той же час, як у драматургів-чоловіків вони з'являються лише іноді й стають явними лише тому, що від них нікуди не втечеш, вони лежать в основі сучасного життя. Побут - жорстока невід'ємна реальність, яку чоловік і жінка сприймають по-різному. Склалося так, що жінка не просто ближча до побуту, вона занурена в нього, отже, більше говорить і думає про нього, вона навчилася буття сприймати через побут, причому побут специфічний, як “апокалипсис на бытовом уровне” (М. Громова).

Основні конфлікти (сімейний, кохання, моральний, “комунікативний”, міжвіковий тощо) є відображенням головного внутрішнього конфлікту “Я - Я”, який характеризується недієвістю, оскільки на перший план виходять настрій і відчуття. Серед жіночих драматургічних творів переважають п'єси настрою з невирішеними субстанціальними конфліктами “Ю” О. Мухіної, “Пить, петь, плакать” К. Драгунської, “Домой!..” Л. Разумовської тощо.

Автори свідомо звужують будь-який конфлікт до сімейного, навіть якщо передбачається розмова про вічні проблеми.

Оскільки в більшості сучасних п'єс нічого не відбувається в традиційному розумінні сценічних дійств, а дія зосереджується на внутрішньому світі героїв, то можна твердити, що перевага надається недієвому конфлікту “Взятие Бастилии”, “Виктория Васильева глазами посторонних” М. Арбатової, “Колесо фортуны” О. Грьоміної, “Трепетные истории” К. Драгунської.

За структурою це п'єси-кульмінації. Інші стадії конфлікту (зав'язка, розвиток дії, формальна розв'язка) подані в підтекстовій формі.

У четвертому розділі “Особливості сучасного хронотопу в п'єсах жінок-драматургів 80-х - 90-х років ХХ століття” проаналізовано категорію хронотопу, що є засобом характеристики персонажів.

Виокремлюємо три головних фактори, що визначають специфіку сучасного хронотопу.

По-перше, традиційно вважається, що в драмі більш суворі просторово-часові закони, ніж в епосі й ліриці. Однак наприкінці ХХ століття філологи все частіше стали звертати увагу на процес синкретизації, що охопив усю літературу О. Четіна, Л. Чернієнко. Про епізацію й ліризацію драми говорять уже давно епічна драма Б. Брехта, ліричні комедії 70-х років, але на межі століть ці процеси набули стійкого й системного характеру. Драматурги інколи починають виступати як оповідачі, межі ремарок значно розширюються, виконуючи роль ліричного відступу чи “міні-розповіді”. Автори, використовуючи епічні прийоми, ніби забувають про головне призначення п'єси - вона повинна бути поставлена на сцені.

По-друге, на сучасну драматургію впливає постмодернізм, що з'єднує епохи та національні літератури, зокрема й хронотопно, підкоряючись тільки авторському задуму. Звідси, наприклад, співіснування в одному персонажі особистостей різних часів і народів “Убей меня, любимая!” О. Ісаєвої, “Чистое сердце” О. Михайлової. У цих п'єсах спостерігаємо деконструкцію іміджів реальних історичних осіб і класичних текстів, поєднання в одному просторі реально непоєднуваного.

Слід зазначити, що серед жіночих творів постмодерністські п'єси поодинокі такі, як п'єса Л. Петрушевської “Мужская зона”, але й створити тексти без застосування постмодерністської стилістики не вдається майже нікому.

Простір у сучасних п'єсах більш визначений і постійний, аніж час, який нічим не обмежується й характеризується багатомірністю й циклічністю. Як результат відмови від лінійного часу, в сучасних п'єсах спостерігається розмитість культурних бінарних опозицій. Герої втрачають межу між життям і смертю, сном і реальністю.

Характерною рисою, властивою майже всім творам жінок-драматургів, є та, що їх герої перебувають у просторі, але не в часі, навіть незважаючи на те, що він може бути хронологічно окресленим. Такий “позачасовий стан” героїв визначається свідомістю, що домінує в ХХ столітті - неоміфологічною В. П. Руднєв. У сучасній драматургії час для героїв не односпрямований; вони здатні змінювати місця минулого, теперішнього й майбутнього, об'єднувати їх та роз'єднувати, ніби вони ніяк не пов'язані.

Автори експериментують на всіх рівнях художньої системи. Час і простір - не виняток. Експеримент є у творчості всіх авторів: у когось більше, у когось менше. Наприклад, творчість Н. Птушкіної ближча до традиції, тому в її п'єсах майже немає подвійних, потрійних реальностей, швидкої та нелогічної зміни часу і простору. Дія таких п'єс, як “Монумент жертвам”, “Пизанская башня”, “Приходи и уводи!”, “Плачу вперед”, “Браво, Лауренсия!” відбувається в квартирі та охоплює невеликий проміжок часу. У таких п'єсах хронотоп не відіграє вирішальної ролі у втіленні авторської ідеї, на перший план виходять роздуми, переживання героїв. В інших авторів, наприклад, у М. Арбатової чи К. Драгунської, багато нетрадиційних елементів. Персонаж може перебувати в декількох реальностях, де можливо все, навіть повернути час назад.

Дія в жіночих п'єсах межі століть не є динамічною та фізичною, а швидше інтелектуальною, емоційною та психологічною. Найчастіше персонажі не виконують якихось значних “зовнішніх” дій, вони розмовляють, сперечаються, з'ясовують взаємини тощо. На перший план виходить внутрішній світ героїв, можна сказати, це пізнавальна подорож у потойбічному духовному просторі, де переміщення і хід часу створюють особливі причинові зв'язки В. Бегунов. Цей внутрішній простір мало залежить від астрономічного часу та географії. Там “инструментом, налаживающим положение нас в космосе и космоса в нас” М. Арбатова виступають звичаї, обряди, забобони, переконання. “Как только инструменты ломаются, человек попадает в вакуум. У него начинается этическое истощение”, - так визначає героїня М. Арбатової своє становище, та й становище більшості сучасних героїв, оскільки кінець ХХ століття - це період ламання стереотипів, класичних понять тощо.

Третій фактор, що впливає на сучасну драматургію, - естетика абсурдизму, пов'язана не тільки з театром абсурду безпосередньо, але й із сюрреалістичним художнім світовідчуттям, яке пронизало всю світову літературу, починаючи з 20-х років минулого століття. Виняток складають ті п'єси, де немає жодного абсурдистського елемента, але таких творів дуже мало. Як вважають психологи, жінки вловлюють щонайменші “флюїди абсурду”, оскільки за природою своєю тяжіють до “порядку”: вдома, на роботі, на городі, у сімейних взаєминах, у почуттях. Не випадково за статистикою саме жінки в 90 випадках із 100 ініціатори законного оформлення сімейних взаємин. Зараз серед жінок-драматургів більше, ніж серед чоловіків, “абсурдистів” лапки невипадкові, як було вже зазначено, стовідсоткових абсурдистів у жіночій драматургії немає: Н. Ворожбит, К. Драгунська, О. Ісаєва, О. Кучкіна, О. Михайлова, О. Мухіна, К. Нарші, Н. Садур.

Важливою особливістю сучасної драми є відсутність ідеї “домівки” як особистісноутворювальної категорії. Героїня М. Арбатової каже: “Я вообще не знала, что бывает дом. В меня такой программы не заложили, я думала жизнь - одна длинная гостиница”.

Особливістю хронотопу сучасних жіночих п'єс є його причетність до буття через побут. Зауважимо, що на початку ХХ століття цю лінію розвивала чехівсько-горьківська драма раніше, у Європі, ібсенівська, яка багатьма не сприймалась.

Велике значення для авторів-жінок має комунікативний простір. Деформація спілкування породжує, як ланцюгова реакція, нові “патологічні” властивості сучасних літературних типів і, перш за все, несправжню співпричетність життя. Більшість персонажів існує в цій ілюзії все життя.

Сучасна драматургія відтворює стан комунікативної ситуації нашого часу. Почути один одного, а не просто слухати - ось один із основних лейтмотивів драматургії на межі століть, особливо виразно втілений драматургами-жінками. “Слова освобождают душу из темноты”, - упевнений Панфіл із п'єси К. Драгунської. Повноцінне спілкування розкриває повноту життя, чого немає в сучасних текстах. Людей роз'єднує не фізичний простір у метрах чи кілометрах, а руїни комунікативного простору.

Руйнування цього простору веде до деформації всієї часопросторової системи, тим більше, що спілкування може підмінити подію, а якщо спілкування немає і події немає, хронотоп “наповнюється порожнечею”.

Хронотоп жіночих п'єс має цілу низку ознак, котрі, підтверджуючи спільні властивості сучасного драматургічного хронотопу, вносять “ґендерні корективи”: а) емоційна пам'ять; б) більш активне функціонування снів; в) ілюзорний хронотоп; г) насиченість побутовими деталями.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Аналіз жіночих п'єс кінця ХХ - початку ХХI століття дає підстави зробити висновки, котрі відтворюють специфіку розвитку драми в цілому та роль жіночої драматургії в літературному процесі зокрема. Драматургія як літературний рід найбільш послідовно втілює в собі найсуттєвіші зміни, котрі відбулися в усій літературі того часу: тотальна синкретизація та поява міжродових утворень, деформація жанрової системи й активізація “авторських” жанрів, культивування абсурдистських форм і глобальна афоризація, пафос трагедійності й усепроникаюча іронічність.

Процес фемінізації культури ХХ століття (зокрема літератури), що набув глобальних масштабів до кінця століття, привів у драматургію “жіночий десант” (О. Стрельцова), що є дуже нетиповим для цього літературного роду й відбиває принципові зміни в системі драми.

“Жіноча література” викликала чимало суперечок і дискусій. Питання: “Чи правомірно поділяти літературу на жіночу й чоловічу?” - одне з найбільш обговорюваних сучасною критикою. Матеріал дослідження дає змогу відповісти на запитання позитивно, оскільки всі головні параметри художнього тексту, зокрема, система й типологія персонажів, хронотоп, конфлікт, здебільшого специфічні для жінок-драматургів.

Автори-жінки по-особливому вибудовують систему персонажів, усередині якої існує своя ієрархія. Головний герой їх творів - завжди жінка. Уперше наприкінці ХХ століття читачеві (глядачеві) надається змога відчути жіночий погляд на жінку, оскільки існуючий до цього образ жінки був, переважно, створений чоловіками-письменниками, унаслідок чого сформувалися стереотипи, які у взаємодії “чоловіче - жіноче” жіночому відводять друге місце, і воно усвідомлюється як щось додаткове до головного. Жінки-драматурги окреслили свій образ жінки, яка прагне зруйнувати ці стереотипи. У їх творах діють такі жіночі типи: “безлюба”, ділова жінка, стерво, трагічна героїня, лірична героїня з багаточисленними “різновидами” (“зворушлива стерво”, “безкорисна відірва”, “свято неслухняності” тощо). Автори переосмислюють уже існуючі в літературі типи й створюють нові. Найбільш важливими категоріями, що характеризують жінку, є категорії кохання та самодостатності. Автори показують прагнення героїнь об'єднати або хоч би примирити ці категорії, але констатують факт неможливості такого єднання на цьому етапі соціального й морального розвитку суспільства.

Одне із ключових понять у системі жіночих персонажів - “свобода”. Драматурги-жінки, використовуючи побутову символіку, антитезу, тотальну афоризацію мови, каламбур, іронію, самоіронію, художню деталь і, звичайно ж, підтекстові форми, доводять, що свобода для більшості героїнь - проба: себе, навколишніх, суспільства. Символічна назва п'єси М. Арбатової “Пробное интервью на тему свободы”, де всі “спроби” наявні. Маргарита (центральний персонаж) дуже вдало та чітко визначає “модель свободи” сучасних “емансипованих” жінок: “Я все время не делаю того, что не хочется”, і водночас вона не може робити того, чого хоче, найчастіше з причин, що від неї не залежать.

Саме жінки-драматурги вивели у творах різноманітні типи “перехідного варіанта” (М. Арбатова), який характеризується “комплексом недожінки”, що визначає трагедійну забарвленість багатьох сучасних жіночих п'єс, причому трагізм тут особливий - рутинний, трагізм буденності (“Уравнение с двумя неизвестными” М. Арбатової, “Лиля” О. Кучкіної, “Русскими буквами” К. Драгунської, “Колесо фортуны” О. Грьоміної, “Биография” Л. Разумовської, “Ширма” Н. Ворожбит).

Чоловічі та дитячі персонажі нерідко використовуються в системі образів як допоміжні. Більшість героїв-чоловіків поєднують у структурі особистості риси справді драматичні до трагізму й комічні нерідко такі, що переходять у гротескні. Ідея “життя-гра” втілена в чоловічих типах набагато глибше й послідовніше, ніж у жіночих. Основним у характеристиці чоловічих образів виступає “синдром недіяння”, тому чоловічі персонажі не підлягають чіткій класифікації. Разом з проблемою жіночої самореалізації порушується питання про чоловічу й утверджується залежність цих процесів один від одного. І з жіночими, і з чоловічими персонажами пов'язана одна з лейтмотивних тем сучасної драматургії - тема самотності. Вона перебуває у взаємодії з іншими, не менш важливими темами, - темою сім'ї, дитинства, вірності, кохання, дружби тощо в проекції на епоху й принципові зміни ґендерної ситуації наприкінці століття.

Важливу роль відіграють дитячі образи, вносячи до дорослого похмурого світу надію, тільки їх (із деякими застереженнями) можна назвати позитивними персонажами. Водночас дитячі образи - органічне продовження, трансформація жіночих (бінарма “мати - дитя”). Окрім того, персонажі-діти відтворюють тему еволюції (деформації) особистості в часі та проблему взаємодії духовного й матеріального в сучасному світі та формуванні людини.

Більшість сучасних п'єс жінок-драматургів містить у собі абсурдистські елементи, що впливає на персонажі, у яких нонсенс визначає повсякденне існування. Абсурдистські персонажі найбільш послідовно й повно відображають новий алогічний стан життя, де можливо все, де реальність і містика бувають нерозрізнюваними, де детективна екстремальність сприймається як нудна буденність.

Персонажі існують у хронотопі, який у сучасній драмі залежить від трьох факторів. По-перше, від процесів епізації і ліризації драматичного твору, що змінюють родову суть драми й ускладнюють виставу на сцені. По-друге, на сучасному хронотопі позначається постмодерністська естетика, що проникає у всі роди й жанри літератури. По-третє, звичайно ж, “давить” театр абсурду. Таким чином, час і простір нерідко не підлягають логічному осмисленню, вони нічим не обмежуються й можуть набувати найбільш химерних форм. Герої існують радше в просторі, ніж у часі, який у свою чергу циклічний, а не лінійний. Звідси руйнування засадничих культурних опозицій: реальність - вигадка, життя - смерть, добро - зло. У сучасних п'єсах складно відновити хронологічну послідовність, оскільки п'єси в основному безфабульні (або умовно безфабульні), а хронотоп носить буттєво-побутовий характер. Одна із головних особливостей хронотопного існування сучасних персонажів - “випадання з часу”, що частіше відбувається з чоловіками, ніж із жінками. Втрата часових орієнтирів у свою чергу веде до втрати самоідентифікації. Нерідко хронотоп у жіночих п'єсах - це химерне поєднання дійсності та сну, ілюзорності й суворих реалій буття (жіноча психіка налаштована на перебільшення значущості снів і створення ілюзорних світів більше, ніж чоловіча). Інша “реальність сну” як опозиція “реальної реальності”. “Гра” заповнює собою весь простір п'єс, нерідко замінюючи собою поняття життя. Гра заради гри призводить до втрати мети існування.

Важливим аспектом формування хронотопу в сучасній жіночій драмі є асоціативний ряд: Домівка - Бездомність - Готель - Божевільня - Комуналка - Барак. Додатковий лейтмотивний образ - Сад, частіше - Дім-Сад.

Зміни героя й хронотопу приводять до якісної трансформації конфлікту. У жінок-драматургів немає простих, прозорих конфліктів, всі ускладнені, багаторівневі й носять субстанціальний характер. У них подано два аспекти - внутрішній, прихований, співвідноситься з буттєвими конфліктами, і зовнішній, наявний - з побутовими. Їх неможливо розділити, оскільки герої сприймають буття через побут. Головний конфлікт - це конфлікт “Я - Я”, а сімейні, моральні й філософські конфлікти (немає відкрито соціальних і тим більше політичних) є лише його “відлунням”, “фоновими виявами”. Ускладнює виявлення конфлікту той факт, що багато авторів створюють “п'єси настрою” або “п'єси для мовчання” (О. Богомолова). До таких п'єс слід віднести (“Сотовый” О. Кучкіної, “Навсегда-навсегда” К. Драгунської, “Дранг нах вестен” М. Арбатової тощо). Чимало проблем створюють підтекстові конфлікти, які найчастіше залишаються невирішеними. “Відкритий тип” (Н. Габриелян жіночої свідомості породжує додаткову “суб'єктивовану” асоціативність, яка іще більше ускладнює розуміння справжнього конфлікту.

Аналізуючи жіночі п'єси кінця 80-х - початку 90-х років із тим, що створено “драматургесами” О. Стрєльцова за останні п'ять-сім років, слід назвати декілька важливих змін. Перша - успішні спроби жінок-драматургів перебороти однобічність, а інколи й упередженість в оцінці сучасних чоловічих типів (феміністська “однобокість” поступається місцем багатоплановості). Друге - у жінок і чоловіків у драматургії з'являється більше спільних тем і, головне, спільності в їх трактуванні. Третє - жіночі п'єси зараз набагато частіше відображають не “філософію статі”, а “філософію всесвіту”. Усе це надзвичайно обтяжує й без того непросту художню систему жіночої драматургії та заганяє в глухий кут філологів і театрознавців. Вихід із “ситуації глухого кута” - у розширенні міждисциплінарної бази дослідження - більш активному залученні сучасної психології, культурології, соціології тощо.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Специфика типа трагической героини в женской драматургии конца ХХ в. по пьесам М. Норман “Спокойной ночи, мама!” и О. Кучкиной “Лиля” // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип. 5 - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2004. - С. 193-195.

2. Персонаж и хронотоп в драматургии Нины Садур // Вісник Луганського нац. пед. унів. імені Тараса Шевченка. - 2004. - № 8 76. - С. 169-175.

3. Изображение современной семьи в русской женской драматургии конца ХХ - начала ХХI столетия по пьесам Марии Арбатовой и Надежды Птушкиной // Структура представления знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов. - Вып. 2. - Ч. 1: Филологические науки. - Луганск: Знание, 2003. - С 109-115.

4. Проблема коммуникации в женской драматургии конца ХХ - начала ХХІ столетия // Вісник Луганського нац. пед. унів. імені Тараса Шевченка. - № 15 95. - 2005. - С. 221-225.

5. Тема детства в творчестве Ксении Драгунской // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - Вип. 2 38. -2004. - С. 105-112.

6. Типология женских персонажей в русской драматургии 80-х - 90-х годов ХХ столетия на материале женской драматургии // Мова і культура. Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7. - Т. VII. - Ч. 2. Художня література в контексті культури. - С. 340-345.

7. Проявления мифологического сознания в русской женской драматургии конца ХХ - начала ХХI столетий // Вісник Луганського нац. пед. унів. імені Тараса Шевченка. - 2006.- № 1 96. - С 133-137.

8. Об истоках современной женской драматургии М. Яблонская “Плюшевая обезьянка в детской кроватке // Слобожанщина - Донбасс. Научно-методический сборник литературоведческих работ. - Луганск: Альма-матер, 2003. - Вып. 3. - С. 91-95.

9. Тип деловой женщины в драматургии М. Арбатовой // Слобожанщина - Донбасс. Научно-методический сборник филологических работ. - Луганск: Альма-матер, 2004. - Вып. 4. - С. 137-142

10. Конфликт в современной русской драматургии на материале женских пьес // Дни славянской письменности и культуры: Материалы II-го и III-го международных Форумов 2004 - 2005гг..- Луганск: Глобус, 2006. - С. 178-184.

11. Образ дома в современной драматургии на материале женской драматургии середины 80-х - 90-х годов ХХ века // Матеріали Першої Міжнар. наук. практ. конф. “Науковий потенціал світу 2004”. Том 68. Філологічні науки. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 71-74.

АНОТАЦІЯ

Хабарова І.В. Російська жіноча драматургія другої половини 80-х - 90-х років ХХ століття (герой, конфлікт, хронотоп ). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню російської жіночої драматургії кінця ХХ - початку ХХІ століть. Автор визначила особливості розвитку драми цього періоду в цілому та жіночої творчості зокрема. У роботі проведено системний опис типів героїв, які діють у п'єсах жінок-драматургів. Окремі підрозділи присвячені персонажам-жінкам, -чоловікам, -дітям, а також абсурдистським персонажам. Дисертаційна робота висвітлює всебічний аналіз таких категорій художнього дискурсу, як хронотоп і конфлікт, що базуються на естетичному осмисленні драматургією актуальних соціально-культурних процесів і відбивають специфіку індивідуально-авторського світосприйняття й світовідчуття.

Ключові слова: персонаж, конфлікт, хронотоп, “безфабульність”, самоідентифікація, гра, абсурд, підтекст, афоризація, іронія.

АННОТАЦИЯ

Хабарова И. В. Русская женская драматургия второй половины 80-х - 90-х годов ХХ столетия герой, конфликт, хронотоп. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. - Харьков, 2007.

В диссертации впервые целостно проанализирована русская женская драматургия конца ХХ - начала ХХI столетия.

На рубеже веков появляется много новых авторов-драматургов, ежегодно публикуются и ставятся десятки оригинальных пьес. Особенной чертой современного литературного процесса является “женский десант” Е. Стрельцова.

В конце ХХ столетия гендерные исследования проникают во все современные гуманитарные науки: философию, культурологию, социологию, политологию, психологию, даже теологию. Порождаются они не столько интенсивно распространяющимися феминистскими идеями, но, в первую очередь, тем, что женщина приобрела больший социальный вес, трансформировались количественно, а главное, качественно ее общественные функции. Обходить проблему гендерной социализации больше невозможно.

В диссертационной работе анализируются пьесы таких драматургов- женщин, как М. Арбатова, Л. Петрушевская, Л. Разумовская, О. Кучкина, Н. Садур, Е. Попова, Е. Гремина, К. Драгунская, Л. Евгеньева, О. Михайлова, Е. Исаева, Н. Ворожбит, Н. Птушкина. В творчестве именно этих художников максимально отражены важнейшие тенденции развития современной женской драматургии.

Автор исследования представляет системное описание типов драматургических персонажей, действующих в пьесах авторов-женщин, в соотнесённости с аналогичной персонажной системой в драматургических произведениях авторов-мужчин.

Классификация персонажей современной драматургии, независимо от пола и возраста, крайне затруднена постоянным появлением новых “моделей”, ибо писатели “выхватывают” своих героев из бурлящей сиюминутной жизни.

Главный герой пьес женщин-драматургов - женщина. Авторы представляют особый взгляд на женские персонажи. Их героини “ломают” себя, правила, стереотипы, разрушают традиционные представления о семье и месте женщины в обществе.