Епістолярій Олеся Гончара і творча індивідуальність письменника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Епістолярій Олеся Гончара і творча індивідуальність письменника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Проголошення незалежності України, розбудова нашої держави стимулювали інтерес до вивчення багатьох маргінальних проблем сучасного літературознавства. У цьому плані актуальним для формування національного менталітету й утвердження загальнолюдських моральних цінностей є вивчення епістолярію як системи самовираження письменника, з урахуванням попереднього досвіду розвитку епістолярного жанру.

Сьогодні інтерес до традиційного епістолярію значно зменшився, можливо, через те, що в наше життя впевнено увійшли телефон, факс, комп'ютер. Тим часом літературна свідомість завжди повинна відчувати незамінність епістолярію, особливо ж коли йдеться про листування письменника. Лист, написаний майстром художнього слова а основі безпосередніх вражень від подій, дозволяє поринути в ту епоху, коли жив і творив автор, побачити певні колізії того часу очима письменника, а також простежити його особистісне ставлення до них. Жодному із своїх творів митець так глибоко не розкриває власну душу, як у листах, бо, як правило (не враховуючи відкритих листів), вони адресуються одній конкретній особі й не розраховані на широке коло читачів. Виходячи з цього, варто ширше залучати до сфери літературознавчих досліджень епістолярну спадщину письменників, щоб у повній мірі уявляти й усвідомлювати життєвий і творчий шлях того чи іншого автора.

Епістолярні традиції в Україні формувались і розвивались, починаючи з давньої літератури, вони спиралися на приклад листування таких античних авторів, як Епікур, Ціцерон, Катон, Сенека та ін. Продовжували ці традиції, перш за все, відомі українські вчені та письменники, серед яких І. Вишенський, Г. Сковорода, Ф Прокопович, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, М. Зеров, М. Хвильовий, О. Довженко, П. Тичина, О. Гончар тощо. У сучасних умовах дуже важливо зберегти й примножити ці традиції.

У зв'язку з тим, що Україна набула статусу незалежності, суттєво змінилсь акценти в оцінках творчості українських письменників радянської доби, зокрема, це стосується й Олеся Гончара. Його епістолярна спадщина та опубліковані нещодавно щоденники вносять суттєві корективи в баченні його політичних і громадських позицій, а також примушують нас по-іншому оцінити художню спадщину, що творилася переважно в умовах політичної несвободи.

Слід зазначити, що письменницький епістолярій взагалі й епістолярій Олеся Гончара зокрема можна вважати самодостатнім естетичним і навіть історичним явищем у літературі. Він допомагає точніше представити творчу індивідуальність письменника. Через нього яскравіше розкривається комунікативне поле автора, стильова палітра його творчості.

Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в тому, що до сьогодні епістолярій Олеся Гончара практично не досліджувався, зокрема у взаємозв'язку з його мемуарною та художньою творчістю. А для осмислення творчої індивідуальності письменника, з'ясування особливостей його способу мислення, простеження громадянського становлення, виявлення особливостей художньо-естетичних пошуків, варто звернутись до листів, щоденників, записників Олеся Гончара.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця пов'язана з комплексною науково-дослідницькою темою кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка «Слобожанщина: літературний вимір», державний реєстраційний №0103U0036-8.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової праці - через епістолярій Олеся Гончара розкрити творчу індивідуальність письменника, з'ясувати становлення Олеся Гончара як письменника й громадянина в дискурсі його епістолярію та проаналізувати жанрово-стильові особливості листовної спадщини митця - зумовила розв'язання низки завдань, головними з яких є:

з'ясувати особливості листа як мемуарного жанру сучасної літератури, осмислити історію його розвитку;

розглянути головні етапи життя й творчості Олеся Гончара, формування життєвого кредо через вивчення його епістолярію;

простежити еволюцію світогляду письменника з урахуванням контекстів доби та взаємозв'язку епістолярію митця з його художньою та мемуарною літературою;

дослідити інтертекстуальність епістолярних творів Олеся Гончара;

проаналізувати складники художньої майстерності та особливості індивідуального стилю письменника як автора епістолярних текстів;

через листування Олеся Гончара проникнути в його мистецьку лабораторію: розкрити зародження задумів художніх творів та шляхи їх реалізації, ставлення письменника до редагування власних і чужих текстів, співпраці з професійними редакторами, читацьких та критичних відгуків у пресі.

Об'єктом дослідження став епістолярій Олеся Гончара в усіх його жанрових різновидах.

Предмет дослідження становлять жанрово-стильові особливості епістолярної спадщини Олеся Гончара та його листи як джерело вивчення життя і творчості митця. Джерельною базою наукової праці послужили понад 500 листів письменника, що друкувалися в збірнику документів та матеріалів «Тернистим шляхом до храму: Олесь Гончар в суспільно-політичному житті України 60-80_х рр. ХХ ст.'(1999), книжці П. Ребра «Олесь Гончар і Запоріжжя'(2001), у збірнику на пошану С. Пушика «Слово і доля'(2004), періодичних виданнях України, а також епістолярні тексти митця, що знаходяться в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України та в родинному архіві письменника.

Методологія дослідження. У роботі були використані такі методи, як добору й систематизації матеріалу, описовий, біографічний, порівняльно-історичний методи, метод зіставно-стилістичного аналізу. Саме такий комплексний підхід дає можливість зробити всебічний аналіз епістолярної спадщини О. Гончара, визначити його творчу індивідуальність.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше об'єктом дослідження стають епістолярні тексти Олеся Гончара, а їх аналіз є першою спробою крізь призму листування розкрити особливості творчої індивідуальності письменника, простежити основні віхи його життя, формування світоглядних позицій, а також дослідити жанрово-стильові особливості епістолярію у взаємозв'язку зі специфікою його індивідуальної творчої манери в художніх творах, мемуаристиці та публіцистиці.

Хоча досі творчість Олеся Гончара не була обділена увагою науковців, про що свідчать важливі праці В. Галич, М. Гуменного, В. Дончика, М. Жулинського, О. Килимника, М. Малинської, М. Наєнка, А. Погрібного, Н. Сологуб та ін., проте вони майже зачіпають заявлену проблему. До того ж ґрунтовних праць, присвячених вивченню епістолярію окремого письменника, в українському літературознавстві небагато (В. Гладкий, В. Святовець, Ж. Ляхова, І. Забіяка тощо).

Теоретичне значення дисертації. Теоретичні положення й висновки дослідження можуть мати наукове значення для подальшого розв'язання проблем вивчення епістолярної спадщини письменників і з'ясування специфіки листа як мемуарного жанру літератури.

Практичне значення дисертації. Одержані результати можуть використовуватись у практиці викладання курсу «Історія української літератури ХХ століття у вищих навчальних закладах, у процесі підготовки лекцій, розробки спецкурсів і спецсемінарів, написанні магістерських і дипломних робіт, присвячених творчості Олеся Гончара. Вони також знадобляться авторам монографічних досліджень з життя і творчості письменника та вчителям-словесникам коледжів, ліцеїв, гімназій, загальноосвітніх шкіл.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені в доповідях та повідомленнях на міжнародній науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» ' (Кривий Ріг, 2002), всеукраїнських наукових конференціях «Документалістика на порозі ХХІ століття (Луганськ, 2003), «Олесь Гончар: пошуки сучасної інтерпретації (Дніпропетровськ, 2003), «Олесь Гончар: традиційне та сучасне прочитання творчості (Київ, 2003), «Українська література6 духовність і ментальність (Кривий Ріг, 2005). За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей, з них - 6 у фахових виданнях. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тарас Шевченка.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Список використаної літератури налічує 453 джерела. Повний обсяг роботи - 200 сторінок комп'ютерного набору. Основний текст - 167 сторінок.

Основний зміст дисертації

лист мемуарний художній гончар

У вступі вмотивовано вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтовано актуальність, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, охарактеризовано її об'єкт і предмет, сформульовано метку й конкретні завдання роботи, указано на її зв'язок з науковою проблематикою кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, названо форми її апробації.

У першому розділі «Лист як мемуарний жанр у сучасному літературознавстві розглянуто стан вивчення проблеми, історію питання, пов'язану з визначенням листа як жанру мемуарно-публіцистичної літератури, а також з'ясовано стан вивчення епістолярію Олеся Гончара в наукові літературі.

У першому підрозділі «Епістолярій письменника як наукова проблема: історія питання дисертантка, простеживши історію листа як літературного жанру від античності до сучасності, включаючи добу європейського середньовіччя та давньої української літератури, зазначає, що зачинателями епістолярного жанру можна вважати Епікура, Ціцерона, Секету, святих апостолів. Продовжили й удосконалили цей жанр в Україні великі майстри слова - класики вітчизняної літератури. Зокрема, основоположним епістолярного стилю нової української мови став Т.Г. Шевченко, вперше використавши в листах народно-розмовну мову.

Історія розвитку епістолярного жанру налічує кілька тисячоліть. Листи з давніх часів були предметом наукових студій. Проте й досі не став предметом спеціальних досліджень письменницький епістолярій більшості класиків української літератури, зокрема й Олеся Гончара.

Не так багато вітчизняних дослідників зверталося до епістолярного жанру, хоча сьогодні їх кількість дещо зростає, порівняно з радянськими часами. Це - В.М. Кладкий (1967), В.Ф. Святовець (1972), Ж.Т. Ляхова (1975), В.І. Дудко (1989), М.Й. Назарук (1994), Л.П. Вашків (1995), В.І. Кузьменко (1999), М. Коцюбинська (2001), І.М. Забіяка (2002) та ін.

Дослідники епістолярію наводять власні тлумачення цього терміна, називаючи багато спільного й відмінного, доповнюючи один одного. Проте ще й сьогодні немає точки зору навіть на саме визначення епістолярію. На наш погляд, лист - це один із жанрів меміарно-публіцистичної літератури, свого роду комунікативний документ, що пишеться по свіжих слідах, адресований одній особі або (значно рідше) широкому колу читачів, призначений для повідомлення чого-небудь, з певними характерні ознаками, а саме: орієнтацією на адресата, власним ставленням автора до реальних подій, збереженням його особистого стилю, почуттів, настроїв у момент написання епістоли тощо.

У другому підрозділі «Листування Олеся Гончара в науковій літературі з'ясовується, що проблема листовної спадщини письменника, взагалі, практично не досліджена, переважно з об'єктивних причин: листи українського майстра слова тільки готуються до друку в 12_точному виданні творів, хоча, починаючи від 1978 року, зрідка з'являлися статті, присвячені листам Олеся Гончара, в газетах, журналах та деяких малотиражних наукових виданнях, що зачіпають окремі часткові проблеми його епістолярію. Самі ж листи письменника досі друкувалися рідко, переважно в періодиці. Незважаючи на те, що життя і творчість Олеся Гончара досліджувалась багатьма науковцями, все ж без епістолярію їхні розвідки не є достатньо повними й актуальними, тому цілком логічним є наше дослідження.

Другий розділ «Становлення Олеся Гончара як письменника і громадянина в епістолярному дискурсі висвітлює основні етапи життя й творчості майстра слова, формування й еволюцію його світогляду через епістолярій. Листування Олеся Гончара з 30_х рр. До 1995 р. Є надзвичайно важливим документально-літературним свідченням доби. У ньому через сприйняття автора достатньо повно й об'ємно відтворені конкретні реалії ХХ століття, починаючи з голодомору 1933 року, через складну задушливу атмосферу сталінщини, неймовірно тяжкі випробування війною, короткочасну «хрущовську відлигу і тривалі роки брежнєвського застою та до здобуття незалежності України й перших років її самостійної історії.

У підрозділі 2.1 «Рання творчість: початок формування художньої свідомості розглядається епістолярна спадщина Олеся Гончара від початку 1933 р. до 1941 р. Цей період представлений в основному листами тільки до свого друга юності О. Юренка. Є свідчення Ю. Шевельова, що й він до війни одержував листи від Олеся Гончара. Останній також листувався з П. Панчем. Однак саме з листів до О. Юренка ми можемо побачити майбутнього письменника, формування його світоглядних і творчих позицій, познайомитися з планами на майбутнє, першими літературними спробами, ставленням до навчання, оцінити пориви молодої душі багато чого встигнути зробити, не згаяти дарма часу.

Ранні листи Олеся Гончара дають можливість простежити, над якими творами працював молодий автор, які планувалося написати, іноді в епістолярії окреслювалася тематика цих творів. Листування допомагає скласти бібліографію деяких ранніх художніх і публіцистичних творів О. Гончара у хронологічному порядку (всі листи до О. Юренка): нарис «На буксир' (лист від 4.01.1933 р.); оповідання «Бабуся' (або «Нагорода»), «Казочка про вогненного змія' (29.10.1934 р.); «На пасовиську», «Пожежа' (21.12.1934 р.); новела «Шрам' (13.02.1935 р.); «Повість про хорошого хлопця», або «Голос із Москви», «Мій друг' (12.03.1935 р.); оповідання «Народження дружби' (31.03.1935 р.); «Казка про колосочок та його ворогів», оповідання «Портрет, що всміхається' (3.05.1935 р.); новели «Золоті літери», «Майстер щита», «Чорт в колгоспі' (14.07.1935 р.); «Степова легенда' (15.12.1935 р.); повісті «Над країною спів», «Хлопці, я пророк», «Я не зайвий' (24.05.1936 р.); повість «Студенти' (3.08.1936 р.); новели «Смерть Івана Мостового», «Хрест' (11.04.1937 р.); новела «Черешні цвітуть' (21.10.1938 р.); оповідання «Собачник' (2.02.1940 р.). Відомо, що частина з названих творів була опублікована в довоєнній періодиці, про долю інших - нічого не відомо. У зрілому віці Олесь Гончар до своїх ранніх творів ставився дуже самокритично і вважав їх маловартісними: «До війни в мене, пригадую, був однофамілець і однойменець з молодих авторів, в якихось початківських альманах друкував щось убоге… Як це літературознавці ще досі і його гріхів мені не приплюсували. Під час війни він зник десь безслідно' (запис у щоденнику від 29 червня 1967 р.). На нашу думку, така самокритична оцінка своєї ранньої творчості є занадто суворою. Про високу вимогливість до власної творчості свідчить і те, що майже в кожному його листі то приховано, то зовсім відверто звучить незадоволення своїми творчими спробами, виявляється наполегливість, вимогливість до власного слова, критичне ставлення до себе і своєї творчості, видно прагнення вчитись і самовдосконалюватись.

Уже в ранніх листах О. Гончара звучить розуміння ним творчості, тут він формує власне естетичне кредо, ставить високі вимоги до себе й до своєї літературної діяльності. Епістолярні твори раннього періоду носять різний характер і мають різне призначення: це й обмін інформацією, і літературна критика, і виважені коментарі до соціально-політичних подій і прочитаних художніх творів, і роздуми про майбутнє, й власні емоції автора, а деякі з листів - це просто шматочки готових художніх творів. І хоча в довоєнний період на формування творчих і світоглядних позицій Олеся Гончара значний вплив мала радянська ідеологія, він прагнув дивитися на життя ширше, що й засвідчили його ранні листи.

У підрозділі 2.2 «Велика Вітчизняна Війна та післявоєнний період як етапи становлення творчої індивідуальності дисертантка зазначає, що за браком листів Олеся Гончара років Великої Вітчизняної війни його епістолярій цього періоду не досліджувався. Епістолярна творчість письменника повоєнних років проаналізована через його листування з Петром Панчем, Дмитром Білоусом, Олесем Юренком, Василем Бережним, Юрієм Яновським, Олександром Довженком, Миколою Безхутрим, Василем Тараненком, Михайлом Штейном, Іваном Прасолом, Сергієм Завгоролнім, Петром Вершигорою, Михайлом Алексєєвим, Костем Дроком. Війна серйозно вплинула на юнака і залишила слід у душі на все життя: з «рожевого мрійника, посла студентської держави Гончар перетворився на «суворого реаліста, гвардії старшого сержанта «у відставці», з ногами, повними осколків, з серцем, повним осколків (з листа до П. Панча від 25.02.1946 р.).

По війні починають з'являтися листи до державних діячів (К. Ворошилова), до рідних і близьких (дружини Валентини Данилівни, сестри Олександри Терентієвни). Започаткував себе й такий жанровий різновид епістоли, як відкритий лист. Саме так сприймається нами опублікований у «Літературній газеті лист Олеся Гончара до полковника Денисова від 1 травня 1947 року.

Листовна творчість Олеся Гончара 40_х - початку 50_х років розкриває художню лабораторію народження новели «Модри Камень», знаменитої трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде», ілюструє творчі процеси саморедагування автором власних текстів, співпрацю молодого письменника з редакторами, усвідомлення ним потреби втручання до тексту професійного кваліфікованого літературного редактора тощо. Епістолярій Олеся Гончара цього періоду має практичне значення для текстологів, теоретиків і практиків авторського редагування.

Також епістолярій повоєнного часу засвідчив певну зміну світоглядних позицій молодого письменника, його життєву зрілість, що спиралася на набутий життєвий досвід воєнних випробувань. Працюючи над першими повоєнними творами, О. Гончар у філософсько-образній формі осмислює проблеми війни і миру, ролі народних мас в історії, реабілітації честі й гідності солдата-українця. Він по-іншому став сприймати світ, більше цінувати життя, а також остаточно знизився з напрямком своєї творчості: вирішив присвятити сере прозі.

Підрозділ 2.3 «Доба «хрущовської відлиги»: час нереалізованих можливостей присвячений періоду тимчасового «потепління», який Олесь Гончар зустрів прихильно, а дослідники називають цей період часом злету таланту письменника (ним були створені такі визначні твори, як романи: «Таврія», «Перекоп», «Людина і зброя», «Тронка», безліч оповідань, новел, повістей, серед яких - «Людина в степу», «Щоб світився вогник», «Чари-Комиші», «Кресафт та інші), У цей час О. Гончар активно листується з О. Юренком, О. Сизоненком, М, Безхутрим, Ю. Барабаом, а також з письменниками-початківцями, перекладачами його творів на російську та інші мови. У даний період часто зустрічаються у творчості майстра слова такі види епістол, як листи-привітання, через які письменник безпосередньо звертається до воїнів-авіаторів, до юнаків і дівчат Камчатки, до читачів, до працівників засобів масової інформації тощо. Також у добу «хрущовської відлиги Олесь Гончар звертається до керівників України з листами про проблеми діяльності українських видавництв, негативні тенденції у виданні творів українських авторів, розробку заходів по вшануванню Лесі Українки, збереження пам'ятних місць (щодо І.П. Котляревського), удосконалення програм з української мови та літератури та підготовки вчителів-філологів тощо (листи до М.В.Підгорного, А.Д. Скаби, Р.В. Бабійчука, П.Т. Тронька, Я.П. Погребняка, до Міністерства освіти УРСР і т.д.).

Епістолярна спадщина цього часу засвідчує певну еволюцію світогляду О. Гончара, яка виявилась у баченні ним свого місця в літературі й суспільстві; зростання його творчого потенціалу, майстерності в написанні творів, зокрема, малих і середніх епічних жанрових форм, розширення кола адресатів, підтримку творчої молоді. Він заявляє про себе як справжній знавець теорії літератури. З листів майстра слова даного періоду ми також дізнаємось про створення цілої низки нових творів, його задуми, їх реалізацію. Як керівник Спілки письменників УРСР, він наполегливо звертається до керівників України, міністрів з вимогами протидіяти процесам русифікації, дбати про розвиток національної літератури та культури. Проте короткоплинність «відлиши», що Олесь Гончар як митець, який постійно тримав руку на пульсі життя, гостро відчував. І це відбилося в його листуванні.

У підрозділі 2.4 «Роки застою і боротьба з тоталітаризмом дисертантка зазначає, що цей період для Олеся Гончара позначився низкою позитивних і негативних подій: перебування на посту голови Спілки письменників України (заступив ще за часів «хрущовської відлиги») і фактичне усунення з цієї посади, вихід роману «Собор і цькування його владою, ініціювання унікального проекту з увічнення пам'яток українського козацтва, боротьба порти політики русифікації українського народу, збереження духовних святинь і природного середовища України, виступи проти засилля цензури в літературі і мистецтві, захист «ідейно неблагонадійних письменників тощо.

Листування цього періоду засвідчує, що О. Гончар не тільки талановитий письменник, а й справжній громадянин України, який не стоїть осторонь громадського життя держави, намагається зробити свій внесок в її розвиток. Значно розширилось коло його епістолярного спілкування. Це листи - до Ю. Дацка, головного редактора «Нового життя (Словаччина), де О. Гончар формулює своє життєве кредо; до А, Салахяна, вірменського письменника, першого заступника редактора журналу «Дружба народов», де письменник делікатно й твердо відмовляє у будь-яких правках «Собору до його російського перекладу; до П. Шелеста, В. Щербицького, які в різні роки були першими секретарями ЦК КПУ, де Олесь Гончар підтримав репресованих І. Світличного та І. Дзюбу, а пізніше став на захист Д. Павличка, якого безпідставно зняли з посади головного редактора журналу «Всесвіт», до В. Цвєткова, завідувача відділом науки ЦК КПУ, про збереження пам'яток вітчизняної культури; до М. Шолохова, класика російської літератури радянської доби, з проханням підтримати його клопотання щодо збереження видатної історичної пам'ятки українського народу - комплексу приміщень Київського Братства і Києво-Могилянської академії; до В. Шауро, члена КП КПРС, про недостатню увагу до української літератури; до В. Шевченко, голови Президії Верховної Ради УРСР, про дискримінацію українських шкіл; до С. Безклубенка, міністра культури УРСР, про захист народних кобзарів, до учнів середніх шкіл, до студентів університетів про роль мистецтва й літератури в формуванні й збереженні духовності людини тощо.

У цей час Олесь Гончар продовжує листуватись зі своїми друзями, численними читачами, молоддю, колегами по перу, критиками тощо. Враховуючи всі перипетії, епістолярій даного періоду дуже розмаїтий на теми, проблеми, інформативність.

У підрозділі 2.5 «Роки духовного відродження проаналізовано епістолярну спадщину останніх років життя Олеся Гончара, які припади на доленосні події в історії України. Кульмінацією справжнього духовного відродження письменника можна вважати відкритий лист-заяву 1990 року про вихід з КПРС, в якому О. Гончар виявив незламну громадянську позицію і підтримав студентів, що голодували на площі Незалежності.

Дисертантка зазначає, що в останнє десятиліття життя автор «Собору активно використовує жанр відкритого листа, який давав можливість, адресуючи слова конкретній особі, як правило, тій, що знаходиться при владі, звертатися до всього народу. Доба духовного відродження України, що розпочалася з кінця 80_х років, була схвально зустрінута Олесем Гончаром. Однак через хвороби його творча активність у цей час значно знизилася, замість художньої творчості він надавав більше уваги публіцистиці, листуванню. Твори цих жанрів свідчать, що О. Гончар - геній української нації - пропускав через своє зболене серце все, що стосувалось України, її долі, її народу. В центрі його епістол - суверенітет держави, ментальність українського народу, виховання й освіта молоді, турботи інтелігенції, проблеми рідної мови, літератури та й культури в цілому, проблеми захисту навколишнього середовища, збереження історично-культурних пам'яток, зв'язки з діаспорою тощо. Все це ще раз засвідчує, що Олесь Гончар не просто талановитий письменник, не просто свідомий громадянин своєї держави, - це Апостол української духовності.

У цей період письменник також пише листи своїм друзям, побратимам в Україні й за її межами, видавництвам, періодичним виданням, людям різного соціального стану. Вагоме місце посідають листи до учнів шкіл і училищ, членів літературних гуртків, до студентів технікумів, інститутів, університетів, бо проблеми молоді завжди хвилювали майстра слова. У цей час Олесь Гончар активно використовує також листи-звернення.

Епістолярій О. Гончара переконливо доводить, як змінювалися світоглядні орієнтири письменника: від щирої апологетики соціалізму в довоєнний час, романтичного захоплення революційними ідеями (мріяв їхати до Іспанії), через втрати трагедії, розчарування й невдачі війни, він поступово починає усвідомлювати справжню сутність радянської влади, кривавих злочинів Сталіна проти власного народу, а тому радо вітає нетривалу «хрущовську відлигу», ліквідація якої в брежнєвську добу переконала Гончара в необхідності кардинальної демократизації суспільства. Чорнобильська катастрофа, занепад національної духовності, витіснення української мови на маргінеси буття поставили Олеся Гончара на чолі духовного відродження України, боротьби за її суверенні права, за незалежність.

Третій розділ «Жанрово-стильові особливості епістолярію Олеся Гончара починається з підрозділу 3.1 «Специфіка індивідуального стилю художніх творів письменника», де авторка дисертації зазначає, що єдності науковців у дефініції понять «стиль та «індивідуальний стиль немає, але очевидно є те, що стиль - категорія ширша й змістовніша, а індивідуальний стиль - вужча й ґрунтовніша. Тут дисертантка розглядає історію вивчення індивідуального стилю письменника і робить висновок, що дослідження творчої своєрідності митця можливе лише у взаємозв'язку з усіма жанрами його творчості. Зокрема, вивчення індивідуального стилю Олеся Гончара крізь призму епістолярію слід проводити в контексті його художніх творів, публіцистики та мемуаристики. Крім того, розгляд цієї проблеми повинен спиратися ще й на урахування контексту доби та соціально-політичних умов, у яких і творив автор.

Індивідуальний стиль Олеся Гончара в різні часи досліджували О. Килимник, О. Баишкін, І. Семенчук, М. Стрельбицький, Т. Хом'як, Н. Сологуб, А. Погрібний, М. Наєнко, М. Жулинський, М. Зобенко, В Дончик, В. Галич, М. Гуменний та ін. Але листування письменника залишилося поза увагою науковців, тому цілком доцільним є наше дослідження.

У підрозділі 3.2 «Індивідуальний стиль митця та епістолярій розглядаються особливості індивідуальної творчої манери Олеся Гончара. Особливу увагу було приділено епістолярній спадщині, хоча беззаперечним і цінним є той факт, що великий майстер слова виявляє свою індивідуальність у всіх жанрах творчості - художній, публіцистичній, мемуарній, епістолярній. За стилем усі твори Олеся Гончара дуже близькі, бо їхній автор - одна особистість, з притаманним тільки йому сприйняттям дійсності, світобаченням, світовідчуттям, складом розуму, мислення, що дає можливість зрозуміти витоки та особливості творчості письменника, цілісність його творчого доробку, спільність художньої лабораторії, спостерігати внутрішній і зовнішній світ людини і митця. Листи Олеся Гончара сповнені емоційної наснаженості, яскравої образності висловлювань, позначені свіжістю використання тропів і синтаксичних фігур.

У підрозділі 3.3 «Поетика епістолярію аналізується жанрова парадигма епістолярію письменника, яка включає такі різновиди листа, як дружній, інтимний, офіційний, діловий, побутовий, відкритий, лист-заява, лист-звернення, лист-привітання. Варто зазначити суто Гончарову оригінальність та індивідуальність у формулах привітання, а особливо прощання й побажання, у яких тісно переплітаються ознаки художнього та публіцистичного стилів.

Епістолярний текст - явище комунікативне, звідси й залежність змісту листа, його форми, теми, манери мовлення від конкретного адресанта й адресата. Цим зумовлений механізм прагматики авторської й реципієнта. Так, наприклад, листи Олеся Гончара до друга юності Олеся Юренка позначені невимушеністю, простотою, товариськістю, до Петра Панча - особливою пошаною, епістоли до Дмитра Білоуса позначені гумором тощо. Наприклад, приваблює своєю оригінальністю й жартівливим характером дружній лист до В.П. Бережного від 15 квітня 1951 р., у якому виявляють себе такі риси індивідуального стилю автора, як самоіронію, інтертекстуальність:

Привіт тобі, привіт!

Живу. П'ю. (Воду). Читаю (деякі газети). Граю. (В карти). Не ходжу.

(В ліс). Ідуть і йдуть… (Дощі).

Менше болять. (Нирки),

Настрій (4 з плюсом),

Бачу навкруги. (гори. Ліси. Зелена карпатська весна).

Стоять. (Смереки), Пливуть. (Дівчата),

Жду. (Листа. І всіх новин),

Салют!

Олесь Г.

У зв'язку з цим індивідуалізованого характеру набувають форми звернення (дорогий друже; обіймаю тебе, друже; здоров Василю; здраствуй, Валюнятко рідненьке; вельмишановний, глибокошановний, високошановний тощо), прощання (дружній привіт; сердечне вітання; міцно тисну руку; найкращі побажання; здоров'я та всього світлого тобі тощо), побажання (хай не вичерпуються криниці снаги; квітневого тобі настрою; із полуднем віку вітаю Вас від душі; вітаю Вас із ювілейним високоліттям»; усіх весняностей славному ювілярові та степам, що його колисали і т.д.). Навіть у листах О. Гончар намагається бути досконалим (про що свідчать деякі чернетки його епістол, інколи двічі, а то й тричі перероблені), дотримувався етикетних норм, високої культури мовлення (використовував пошану множину, листи до побратимів з інших республік колишнього СРСР писав російською мовою).

Листовна творчість Олеся Гончара яскраво позначена автобіографічністю та інтертекстуальністю, які виявляють себе в перегуках публіцистичного змісту епістолярію, мемуаристики й художніх творів. Епістолярні тексти привідкривають завісу творчої лабораторії Гончара-художника: рукописи листів висвітлюють його копітку роботу над словом, різьбленням думки.

У висновках підсумовуються результати дослідження.

Проголошення незалежності України активізувало творчі пошуки науковців у малодосліджених, досі маргінальних напрямах літературознавства. Зокрема, сферою активних студій стала епістолярна та мемуарна спадщина класиків вітчизняної літератури. Публікація щоденників Олеся Гончара, поява в наукових збірниках та періодиці його листів зробила актуальним дослідження non fiction письменника, що дало можливість увиразнити сформовані в минулі десятиліття уявлення про його творчу індивідуальність.

Аналіз епістолярної творчості Олеся Гончара дає підстави віднести його листи до мемуарно-публіцистичної літератури. Жанрова специфіка листа полягає в тому, що пишеться він по свіжих слідах, адресований одній особі або значно рідше - широкому колу читачів, призначений для певного повідомлення, має особливі ознаки: орієнтація на адресата, власне ставлення до якихось подій, збереження індивідуального стилю автора, його почуттів, настроїв на момент написання. Будучи складовою частиною жанрової системи меміраної літератури, лист відрізняється від більшості інших жанрів спогадів (роману, повісті, есе, літературного портрета тощо) відсутністю дистанцію в часі між подіями та відтворенням їх в епістолі.

Великий майстер художнього слова, Олесь Гончар завжди був на передових позиціях політичного й громадського життя держави, не стояв осторонь найболючіших проблем не тільки України, а й людства в цілому.

Досліджуючи листи О. Гончара та враховуючи їхню тематику, проблематику й час, коли жив і творив автор, ми умовно розмежували епістолярну спадщину на декілька етапів: рання творчість у довоєнний час (до 1941 року); період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 роки) і післявоєнний період (1946 - перша половина 50_х років); доба «хрущовської відлиги (друга половина 50_х - початок 60_х років); роки застою (середина 60_х - кінець 80_х років); роки духовного відродження (кінець 80_х років - 1995 рік).

Кожен етап характеризується своїми особливостями як в історичному плані, так і в плані розвитку й формування світоглядних позицій письменника. Так, ранні листи Олеся Гончара, які мають різнопланове спрямування й різне призначення (товариський обмін інформацією про життя, критика, коментарі, роздуми, власні емоції автора), в основному представлені тільки одним адресатом - це його друг і товариш юності молодий письменник Олесь Юренко. Листи післявоєнного періоду відзначалися більшою документальністю, але вони написані, враховуючи жорстокий сталінський час, з певною епістолярною дипломатією; поширилось коло адресатів; простежується еволюція світогляду письменника; він ділиться творчими планами та процесом їхньої реалізації, остаточно визначається з напрямком власної творчості. Доба «хрущовської відлиги'як час нереалізованих можливостей характеризується збільшенням кола адресатів (письменники, науковці, видавці, читачі тощо), також урізноманітнилася тематика листів, розширився їх жанровий діапазон. З'являються листи-рецензії, листи-відгуки, листи-поради. Роки застою були неоднозначними для Олеся Гончара, як і для багатьох митців цього періоду, що яскраво відбилось у листах письменника. Тематика й проблематика епістолярію О. Гончара середини 60_х - кінця 80_х років дуже широка й багатогранна: у них розкривається творча лабораторія, літературні плани, здійснюється самооцінка власних творів і рецензуються тексти інших письменників, ведеться мова про громадську роботу; автора хвилює все: природа, навколишнє середовище, охорона й відбудова історичних пам'яток, розвиток і виховання підростаючого покоління, загрозливий стан української мови й національного книговидання, життя простого трудівника й інтелігента і т.д. Серед його адресатів з'явилися найвищі керівники держави. Розширились також жанрові межі листування - відкриті листи, листи-звернення, офіційно-ділові листи тощо. Ідейною домінантою стає боротьба з тоталітаризмом. Початок 90_х років є, на нашу думку, роками духовного відродження, передумовами для якого були такі події: вихід із лав комуністичної партії у 1990 році через відкритий лист-заяву, підтримка голодуючих студентів на площі Незалежності, референдум з приводу незалежності України. У цей період Олесь Гончар активно використовує жанр відкритого листа, який давав можливість звертатись до всього народу. Він великі надії покладає на молодь, спілкується з нею (учні шкіл, члени літературних гуртків, студенти училищ, технікумів, інститутів, університетів), в тому числі й через листи.

Епістолярій Олеся Гончара творився 62 роки, починаючи від початку 1933 р. й до 1995 р., тобто з ранньої юності й до смерті автора. Це дало можливість простежити становлення творчої індивідуальності митця, еволюція його світогляду з урахуванням контекстів доби та у взаємозв'язку з його художньою, публіцистичною та мемуарною спадщиною. Кардинальний вплив на молодого письменника мала Друга світова війна. Вона суттєво позначилася на змінах світогляду Олеся Гончара, його моральних і духовних орієнтирів. За 4 роки війни, полону, концтабору, поранень, наявної навколо смерті Гончар з наївного хлопця перетворився на серйозного чоловіка, який знає ціну життя й усвідомлює, що треба роботи, щоб це життя було кращим. Починаючи з 1948 року, Олесь Гончар остаточно визначився з напрямком своєї творчості і назавжди поєднав себе з прозою. Поступово розвиваючи й удосконалюючи свою майстерність у художньому слові, письменник проявив себе як довершений майстер роману, повісті, оповідання, новели.

Першоосновою для Олеся Гончара як письменника і громадянина України завжди біла людина й планета, на якій вона живе. Все інше пов'язане й обертається навколо цього: це і духовне й фізичне здоров'я нації; збереження й відновлення історичних та архітектурних пам'яток народу; захист природи й навколишнього середовища, покращення екології планети; розвій і вдосконалення української мови; виховання молоді й піднесення ролі інтелігенції тощо.

Епістолярій, щоденники та інші твори к показують Олеся Гончара як непересічну творчу особистість з багатогранним талантом і великим життєвим досвідом. Протягом багатьох років він обіймав посаду голови Спілки письменників України, був народним депутатом, головою Українського комітету захисту миру і членом Всесвітньої Ради миру, проводив велику й плідну роботу на всіх посадах, відповідально ставився до громадських обов'язків.

Досліджуючи особливості індивідуальної манери Олеся Гончара, ми брали до уваги не тільки його епістолярій (хоча цей напрямок був пріоритетним), а й художню, публіцистичну та мемуарну спадщину письменника. У творах різних жанрів є багато спільного: теми й проблеми, порушені в листах, часто перегукуються з щоденниками, публіцистичними виступами та художніми творами. Серед ознак індивідуального стилю О. Гончара провідними є: планетарність художнього стилю О. Гончара провідними є: планетарність художнього мислення; публіцистичність; світлоносність; поетичність, ліризм; звертання до народної творчості; поетичний реалізм; символічність (назви творів; заголовків виступів, статей; образи; слова-символи; кольори-символи тощо). Слід також зауважити, що творча манера Олеся Гончара є практично спільною для всіх його творів, це ще раз доводить, що джерело в них єдине - сам автор як цілісна особистість, його душа, думки, переконання, світоглядні позиції.

Епістолярій О. Гончара представлений такими жанровими різновидами: дружній лист, інтимний, офіційний, діловий, побутовий, відкритий лист, лист-заява, лист-звернення, лист-привітання. Виходячи з того, що епістолярій - явище комунікативне, звідси й залежність змісту листа, його форми, теми, манери мовлення від конкретного адресата.

Незважаючи на те, що сьогодні новітні технології активно витісняють з життя традиційний лист, епістолярна творчість Олеся Гончара засвідчує, що він має право на життя. Особливо це стосується листів відомих людей, майстрів художнього слова, з яких ми можемо побачити не тільки творчу індивідуальність митця, а й зануритися в особливості часу й доби, у яку жив і творив письменник.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

Курило Л. Листи у Запоріжжя // Бахмутський шлях. - 2002. - №1/2. - С. 189-191.

Курило Л. Ментальність українського народу в епістолярії Олеся Гончара // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук. праць. - Вип. 14 / Редкол.: А. Козлов (відп.ред.) та ін. - К.: Твім інтер, 2002. - С. 570-580.

Курило Л. Олесь Гончар і Слобожанщина в епістолярній спадщині // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - №5. - С. 44-49.

Курило Л. Публіцистичні мотиви епістолярію Олеся Гончара // Актуальні проблеми літературознавства. - Т. 15: Зб.наук. праць /Наук. ред. Проф. Н.І. Заверталюк. - Дніпропетровськ: «Навчальна книга», 2003. - С. 38-45.

Курило Л. Формування духовності молоді в епістолярії Олеся Гончара // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ «Київ.ун_т», 2003. - Вип.6. - С. 117-121.

Курило Л. Формування духовного потенціалу Олеся Гончара в епістолярній спадщині раннього періоду // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зюнаук.праць. - Вип.21. - Ч. 1: Аспекти духовності української літератури / Редкол.: А.В. Козлрв (відп. Ред.) та ін. - К.: Акцент, 2005. - С. 505-514.

Курило Л. Листування Олеся Гончара з державними діячами // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії. - Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Луганськ: Знання, 2003. - С. 232-239.

Размещено на Allbest.ru