Поетичний синтаксис Василя Стуса в аспекті художньої комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 81'367:001.12=82C1/7.08 (Стус)

Поетичний синтаксис Василя Стуса в аспекті художньої комунікації

Спеціальність: 10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Данильчук Дмитро Васильович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 19 січня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

Поштова адреса: 01033, Київ - 33, вул. Володимирська, 64

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано 19 грудня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Л.П. Гнатюк

АНОТАЦІЯ

Данильчук Д.В. Поетичний синтаксис Василя Стуса в аспекті художньої комунікації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей синтаксичної підсистеми в поетичній мові Василя Стуса. Головну увагу приділено ролі та функціям композиції речення у процесі художньої комунікації, виявленню тих рис макросинтаксису, які органічно притаманні ідіостилеві Стуса і впливають на творення ефекту “енергійності”, “м'язистості” його поетичного слова. За допомогою об'єктивних формальних методів комп'ютерної лінгвістики було експліковано структури поетичних речень В.Стуса та описано їхні істотні характеристики, на основі яких встановлено найважливіші з погляду художньої комунікації індивідуально-авторські синтаксичні риси текстів поета. За результатами опрацювання фактичного матеріалу встановлено функціональне навантаження та роль в актуальному членуванні речення таких явищ поетичного синтаксису Стуса, як парцеляція, приєднання, повторення синтаксичних конструкцій та їх моделей, переважна автоадресованість присудків-імперативів, численність означено-особових та номінативних речень, уживання граматично невмотивованих розділових знаків з експресивною метою. Здійснено спробу співвіднесення окремих синтаксичних явищ ідіостилю В.Стуса з ключовими позиціями його світогляду.

Дослідження є першою спробою системного опису макросинтаксичного рівня ідіостилю В.Стуса. Матеріал, систематизований у вигляді таблиць, може бути використаний для лінгвістичного аналізу творчості українських поетів, а також у процесі комплексного опису поетичній мові Василя Стуса на всіх рівнях.

Ключові слова: поетичний синтаксис, художня комунікація, структура речення, дерево залежностей, актуальне членування речення, парцеляція, приєднання, повторення, автокомунікативність імперативів, громіздкість, емфатизоване мовлення.

АННОТАЦИЯ

Данильчук Д.В. Поэтический синтаксис Василия Стуса в аспекте художественной коммуникации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию особенностей функционирования синтаксической подсистемы в поэтических текстах Василя Стуса. Главное внимание уделено роли и функциям композиции предложения в процессе художественной коммуникации, выявлению тех черт макросинтаксиса, которые органически присущи идиостилю Стуса и влияют на создание эффекта “энергичности”, “мускулистости” его поэтического слова. С помощью объективных формальных методов структурно-прикладной лингвистики (в частности, метода графического представления синтаксических структур и стилистической диагностики - метода деревьев зависимостей) были эксплицированы структуры предложений В. Стуса и описаны их существенные характеристики, на основе которых установлены важнейшие с точки зрения художественной коммуникации индивидуально-авторские синтаксические особенности творческой манеры поэта.

Полученные данные свидетельствуют о том, что поэтическому языку Стуса свойственны относительно короткие (в среднем - по 10 слов) предложения, преимущественно - простые по строению; среди сложных предложений преобладают сложносочиненные. Типичную композицию поэтической фразы отличает превалирование цепочек последовательно подчиненных элементов над соподчинением, что предопределяет общее увеличение глубины синтаксических структур (среднее количество уровней в деревьях зависимостей - 5,7). Не являются определяющими для синтаксиса текстов поэта такие факторы громоздкости (усложненности) структур, как наличие многих зависимых у сказуемого, многократная смена направления пути в дереве зависимостей (“зигзаг”), избыточная дистантность между главным и зависимым словом, непроективность структуры.

По результатам исследования установлены некоторые особенности синтаксической доминанты поэзии Стуса, которой, в частности, присущи ритмико-интонационная гибкость, проявления рубленого синтаксиса. В основе этого - многочисленность парцеллированных предложений, присоединительных и сегментированных конструкций, что обусловлено стремлением акцентировать определенные особо значимые части высказывания. Этому же подчинено и применение многочисленных повторов слов, синтаксических конструкций и целых предложений, что одновременно отображает средствами синтаксиса ведущий для лирики Стуса мотив “кружения”, цикличности, непрерывности бытия. “Глагольность” поэзии Василя Стуса подчеркнута превалирующим выносом сказуемого на первую позицию в предложении, что значительно усиливает экспрессивность синтаксиса. Многочисленные в этой позиции глагольные формы императива второго лица единственного числа с выразительной коммуникативной автоадресованностью, как и автоадресованные апелятивы, отражают общую автокоммуникативность и медитативность поэтических текстов Стуса.

Охарактеризована функциональная нагрузка и коммуникативная роль определенно-личных и номинативных предложений, грамматически немотивированных знаков препинания, использованных с экспрессивной целью. Предпринята попытка соотношения отдельных синтаксических явлений идиостиля В. Стуса с ключевыми позициями его мировоззрения.

Ввиду того, что ранее объектом анализа по методу деревьев зависимостей выступал, в силу многих причин, почти исключительно синтаксис прозаических текстов - научного и художественного стилей, нами сформулированы некоторые предложения относительно адаптации данного метода к специфическим особенностям синтаксиса поэзии.

Исследование является первой попыткой системного описания макросинтаксического уровня идиостиля В.Стуса. Материал, систематизированный в виде таблиц, может быть использован для лингвостилистического анализа творчества украинских поэтов, а также в процессе комплексного описания поэтического языка Василя Стуса на всех уровнях.

Ключевые слова: поэтический синтаксис, художественная коммуникация, структура предложения, дерево зависимостей, актуальное членение предложения, парцелляция, присоединение, повторение, автокоммуникативность императивов, громоздкость, эмфатизированная речь.

ANNOTATION

Danylchuk D.V. Poetic syntax of Vasyl Stus in the aspect of artistic communication. - Manuscript.

A thesis for the scholarly degree of Candidate of Philology in specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to the research of peculiarities of syntactic subsystem in Vasyl Stus's poetic language. Above all attention is spared to the role and functions of the sentence composition in the process of artistic communication, to the explication of those macrosyntactic features, which are characteristic of Stus's idiostyle and have influence on the creation of the effect of “energetic”, “muscularity” of his poetic word. By the objective formal methods of computeral linguistics there were the structures of Vasyl Stus's poetic sentences are explicated and their essential descriptions (on which are based the most important individual syntactic features of texts concerning to the artistic communication) are described. On results the treatment of actual material, the functional loading and communicative role of such phenomena of the Stus's poetic syntax are set, which are parcellation, addiction, reiteration of syntactic constructions and their models, dominant autoadressment of predicates-imperatives, prevalence of definite-personal and nominative sentences, the use of grammatically amotivated punctuation with an expressive purpose. The attempt of correlation of some syntactic phenomena of Vasyl Stus's idiostyle with key positions of his philosophy is carried out.

Research is an attempt of system description of macrosyntactic level of Vasyl Stus's idiostyle. Material is systematized as tables and can be used for the linguistic analysis of creation of the Ukrainian poets, and also in the process of complex description of Vasyl Stus's poetic language at all levels.

Key words: poetic syntax, artistic communication, structure of a sentence, tree of dependences, actual articulation of sentence, parсellation, joining, reiteration, autocommunicativity of imperatives, sintax bulky, emfatized speech.

синтаксичний стус шістдесятник

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. Завершена і гармонійна характеристика індивідуальної творчої манери літератора неможлива без детального опису його мовного ідіостилю. На особливості мови творів Василя Стуса звертали увагу ще найперші дослідники його доробку (А. Шум, Ю. Шевельов та ін.). Втім, подальші дослідження Стусової творчості зосередилися переважно на літературознавчих та філософських її аспектах: тут можна згадати роботи М. Коцюбинської, Д. Стуса, Ю. Бедрика, І. Онікієнко, В. Біляцької, Л. Нартової, О. Рарицького, В. Мельник-Андрущук та ін. Вперше мова творів Стуса стала самостійним об'єктом дослідження 1996 року у праці А.І. Бондаренко, в якій розглядаються значення і функції експресем Стусової поетичної мови. У 2002 році О. Радомська звернулася до теми мовного аспекту творчості поета, здійснивши спробу аналізу його неологізмів. Обидві праці присвячені лексичному рівневі поетичної мови. Проте особливості синтаксису здатні не менш переконливо, ніж лексичні явища, характеризувати своєрідність ідіостилю. Синтаксис поетичної мови Стуса, будучи загалом цілковито традиційним, має доволі індивідуальних рис, які дають право вести мову про “типово стусівську” будову фрази, полегшують атрибуцію творів автора. Актуальність обраної теми дисертаційної роботи визначають, з одного боку, перспектива створення в майбутньому історії та словника національної поетичної мови, одним із важливих аспектів аналізу якої є ідіостильовий; з другого, - потреба витворення комплексної картини бачення творчої спадщини В.Стуса, до чого мають бути залучені фахівці різних гуманітарних дисциплін - літературознавці, лінгвісти, філософи, культурологи, психологи тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Напрямок дослідження узгоджено з науковим планом кафедри. Дослідження здійснено в рамках загальної теми “Актуальні проблеми розвитку української філології” (НДТ № 01БФ044-01).

Головна мета нашої роботи полягає у системному структурно-функціональному аналізі поетичного синтаксису В.Стуса, насамперед - в аспекті композиції речень і будови композиційних єдностей, та в інтерпретації їхньої ролі в комунікативній структурі й змістовому плані поетичних текстів. Сформульована мета передбачає розв'язання низки дослідницьких завдань, зокрема:

представлення досліджуваних синтаксичних структур в експліцитному (графічному) вигляді;

статистичне обчислення синтаксичних параметрів із виведенням середніх показників для ідіостилю та встановленням частотності досліджуваних явищ;

порівняльно-зіставний аналіз синтаксичних конструкцій у текстах В. Стуса і текстах інших поетів-“шістдесятників”;

визначення синтаксичної домінанти ідіостилю Стуса, співвіднесення формальної і змістової сторін художнього тексту.

Джерелом дослідження стала укладена спеціально для даної роботи дослідна вибірка поетичних речень Василя Стуса обсягом у 1000 речень. Матеріалом роботи стали поетичні тексти Василя Стуса, вміщені в тт. 1-4 зібрання творів поета (Стус В. Твори: У 4-х т., 6-ти кн. / Упор. Д. Стус - Л.: Просвіта, 1994-1999). Корпус цих текстів було прийнято як генеральну сукупність, у межах якої за допомогою таблиці випадкових чисел сформовано дослідну вибірку віршових речень.

Отже, предмет цього дослідження - синтаксис поезій В.Стуса, а конкретніше - формально-синтаксичні особливості поетичної мови В.Стуса, роль і функції синтаксичних структур у процесі художньої комунікації. Відтак об'єкт вивчення становлять синтаксичні структури в мові поетичних творів цього автора. Безпосередній інтерес для нас являє структура тих синтаксичних одиниць, які містять у собі хоча б одне цілісне висловлювання і таким чином фігурують в акті художньої комунікації. Лише на цій підставі увагу сконцентровано на реченні та на завершених з композиційного погляду сполученнях речень - поетичних текстах (композиційних єдностях). Словосполучення спеціально не розглядаються, що не слід сприймати як нехтування їхньої ролі у формуванні специфіки ідіостилю або як заперечення того факту, що багато рис зумовлено явищами мікросинтаксису (на рівні словосполучень). До такого розставлення акцентів певною мірою спричинилися і властивості обраного наукового інструментарію, що спрямований головно на аналіз речень.

Методи дослідження підпорядковано досягненню поставленої в роботі мети. Задля визначення теоретико-експериментальних передумов дослідження використано загальнофілософські методи спостереження, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування. Основний із власне лінгвістичних методів, застосованих у роботі, - метод графічного представлення синтаксичних структур (або метод дерев залежностей), за допомогою якого здійснювалося переведення імпліцитно наявної структури авторського синтаксису в експліцитну форму. Цей метод входить до арсеналу формально-синтаксичних методів лінгвістики, що ґрунтуються на принципах логіко-математичного моделювання лінгвістичних (зокрема, синтаксичних) явищ.

Також нами застосовувалися, тою чи іншою мірою, й інші лінгвістичні методи:

- лінгвостатистичний (для обчислення кількісних характеристик різних параметрів синтаксичних структур);

порівняльно-історичний та зіставний (під час зіставлення ідіостилю Стуса з ідіостилями поетів сучасної йому генерації, у процесі співвіднесення індивідуально-авторських та загальномовних фактів);

елементи синтаксичного аналізу досліджуваних речень;

лінгвістичного експерименту (у ході реконструювання структурних зв'язків між реченнями - продуктами парцеляції);

традиційні / описові методи.

Звернення до синтаксису Василя Стуса - складової його поетичного ідіостилю, яка дотепер перебувала поза увагою дослідників творчості цього автора; спроба встановлення взаємозв'язку між окремими явищами авторського синтаксису поета і ключовими рисами його світогляду, світобачення та світовідчуття; застосування об'єктивних методів сучасної лінгвістики (метод дерев залежностей) для вивчення синтаксису текстів художнього стилю, власне - авторського (поетичного) синтаксису; модифікація методу дерев залежностей з урахуванням специфіки поетичного синтаксису становлять наукову новизну роботи. Напрацьована методика дослідження поетичного синтаксису надалі може бути застосована для студій над текстами інших авторів.

Проблеми. У ході роботи було виявлено брак загальноприйнятих українських відповідників окремих термінів граматики залежностей, що пояснюється незначною наразі кількістю українськомовних праць із структурної та прикладної лінгвістики. Відтак постає питання розширення і вдосконалення термінологічної бази сучасної української лінгвістики, зокрема у сфері теорії графів, граматики залежностей та базованих на них методів синтаксичного аналізу.

Під час дослідження очевидною стала суперечність між потребою забезпечення об'єктивних умов укладення вибірки, що передбачає застосування методики випадкового добору розрізнених поетичних речень, і прагненням зберегти смислові зв'язки між реченнями всередині художніх творів, урахувати фактор контексту твору. Перевагу було надано дотриманню об'єктивності укладення вибірки, однак ми усвідомлюємо, що надалі методика подібних досліджень має істотно вдосконалюватись з огляду на згадану проблему.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що розроблення основних теоретико-методичних засад вивчення поетичного синтаксису методами сучасної комп'ютерної лінгвістики дає змогу зробити внесок у дослідження таких аспектів мовознавства, як лінгвостилістика та лінгвістика тексту, а практичне застосування засобів граматики залежностей з метою аналізу синтаксичного рівня поетичного ідіостилю сприяє вдосконаленню методико-термінологічної бази цієї синтаксичної теорії.

Практична цінність дисертації полягає у можливості використання одержаних даних для підготовки вузівських посібників, лекцій і спецкурсів як із лінгвостилістики та лінгвопоетики, так і з автоматичного синтаксичного аналізу, а також для атрибуції поетичних текстів, щодо яких припускається авторство В. Стуса. Результати дослідження можуть прислужитися і в ході створення історії та словника національної поетичної мови 20-го століття.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження доповідалися на 3 конференціях: Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003 р.), XI Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій проблемам функціонування, розвитку української мови і мовної політики в Україні “Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників” (Київ, 2005 р.), XII Міжнародній науково-практичній конференції з проблем функціонування і розвитку української мови “Текст як засіб комунікації (На вшанування пам'яті проф. Н.Ф.Непийводи)” (Київ, 2006 р.).

Публікації. Теоретичні положення та практичні здобутки дисертації викладено в 4 статтях, які опубліковано у виданнях, зазначених у переліку ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, де викладено основний зміст дослідження, висновків, списку використаної літератури (кількість найменувань - 229 позицій). Загальний обсяг дисертації - 160 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі окреслюються та обґрунтовуються мета і завдання дослідження, його предмет та об'єкт, застосовуваний науковий інструментарій, актуальність і практичне значення роботи тощо.

У першому розділі роботи “Метод дерев залежностей у дослідженні синтаксису поетичної мови” здійснено короткий огляд способів представлення синтаксичних структур у різних граматиках, починаючи від античних часів і завершуючи сучасними концепціями.

Оскільки предметом дослідження є не потенційно можливі, а вже реалізовані в мовленні одиниці мови у вигляді речень поетичного тексту (тобто переважно йдеться про сферу мовлення), зазначено, що в цьому дослідженні увага зосереджується насамперед на формально-граматичному (в частині композиції речень, ієрархії та структури залежностей між їхніми компонентами) та на власне-комунікативному аспектах синтаксичної структури. Синтаксемний, семантико-синтаксичний аналіз речень, спрямований більшою мірою на потенції мовних одиниць, а не на реалізацію їх у мовленні, не входив до програми дослідження.

Виходячи з мети й завдань роботи, найбільш адекватним інструментом дослідження було визнано метод графічного представлення синтаксичних структур природної мови у вигляді дерев залежностей (далі - метод дерев залежностей, метод ДЗ), базові положення та методичну базу якого сформульовано І.П. Севбо. Основними аргументами на користь такого рішення були ті можливості граматики залежностей, які дають змогу врахувати й найефективніше описати характерні риси саме поетичного синтаксису - часту інвертованість порядку слів у реченні; високу дистантність усередині пари “керуюче слово - кероване слово”; розриви всередині компонентів складних речень; наявність численних відокремлених елементів, вставних і вставлених слів та конструкцій тощо.

Метод дерев залежностей багато в чому споріднений із методом аналізу синтаксичних структур за безпосередніми складниками (далі - метод БС), який було вперше запропоновано Л. Блумфілдом у 1933 р., і спирається на ідеї та принципи граматики залежностей, розвинуті в 2-й половині ХХ ст., зокрема в працях А. де Ґроота, Ш. Баллі, Л. Теньєра, Є. Куриловича, і згодом формалізовані Р. Гейсом, І. Мельчуком, С. Фітіаловим та іншими із залученням положень сучасної теорії інформації. Поданий у роботі короткий порівняльний аналіз двох граматик покликаний додатково аргументувати наш вибір методу ДЗ як основного в цій роботі.

Головний аспект синтаксичного аналізу за цим методом полягає в наочному відображенні композиції речення (структури зчеплення слів у реченні), яка, по суті, репрезентує спосіб вербального формування думки. Опис композиції речення може бути здійснений шляхом розкладення рисунка ДЗ речення на елементарні структури та з'ясування їхньої кількості й характеру зв'язку між собою. Крім того, подаються дані про класичний (традиційний) тип речення (просте, складносурядне, складнопідрядне) і про спосіб поєднання простих речень у складному.

Характеристики кожного графа встановлюються за 7 діагностичними параметрами (лінгвістичний сенс кожного з цих параметрів буде пояснено далі):

кількість слів у реченні;

кількість структурних частин у реченні;

кількість рівнів у ДЗ;

ширина розгалуження ДЗ при корені;

максимальне число змін напряму дуги в дереві;

максимальна протяжність дуги в дереві;

кількість однорідних та (або) сурядних груп у синтаксичній структурі.

Кількість діагностичних параметрів є, на наш погляд, цілковито виправданою і достатньою для опису найсуттєвіших характеристик ДЗ, доступних числовому вираженню й подальшому обчисленню. Параметр 1 описує неструктурну зовнішню ознаку речення; параметри 2 і 7 вказують, з якої кількості відносно самостійних фрагментів скомпоновано речення (себто описують його структуру). Решта параметрів безпосередньо описує рисунок графа. Будь-які додаткові параметри, що їх можна було б запропонувати, не відображатимуть універсальних та істотних характеристик графів - тих характеристик, які є релевантними для загальної картини ідіостильового синтаксису.

Обчисленням показників за сімома діагностичними параметрами не вичерпується процедура опрацювання рисунків ДЗ. Вельми важливу інформацію може надати, за умов правильного інтерпретування, сам зовнішній вигляд дерева (кількість елементарних структур та характер їх взаємного розташування у рамках ДЗ; симетричність або несиметричність дерева; наявність таких комбінаційних типів елементарних структур, які впливають на збільшення рівня “складності фрази”). Нарешті, важливим індикатором синтаксичної ускладненості служить виявлена непроективність речення, внаслідок чого зміст речення може сприйматись з ускладненнями або неправильно.

Під час дослідження поетичних текстів Василя Стуса кожне з 1000 аналізованих речень вибірки одержало інформаційний кортеж із 7 числових значень (за кількістю діагностичних параметрів), на основі яких пізніше лінгвостатистичними методами обчислювалися середні показники для даного ідіостилю за кожним із параметрів. Щодо решти критеріїв (особливості взаєморозташування елементів структури, (а)симетричність дерева, непроективність конструкції), то, залежно від ступеня прояву конкретної ознаки в реченні, робилися відповідні ремарки з цього приводу.

Дослідження синтаксису поетичних текстів привело нас до необхідності часткового коригування й доповнення описаного в монографії Севбо апарату погоджень, і не виключено, що застосування методики ДЗ до інших функціонально-стильових типів текстів (напр., до записів розмовного мовлення) або до синтаксису текстів інших авторів вимагатиме дальшого вдосконалення й розширення цього апарату. Модифікація методу полягає головно ось у чому.

1. Позначення синтаксичних відношень між продуктами парцеляції речень. Оскільки між двома (чи багатьма) реченнями, що є продуктами парцеляції первісно єдиного висловлювання, зберігається логічний зв'язок, і можливо легко простежити й відновити синтаксичні відношення між словами цих речень, то для фіксування таких відношень вводиться додатково спеціальна лінія (ламана), якою з'єднуємо пару слів (вузлів ДЗ) у двох суміжних парцельованих реченнях. Хоча явище парцеляції синтаксичних одиниць властиве не лише поезії, однак саме у поетичній мові неврахування внутрітекстових відношень між парцельованими реченнями здатне спричинитися до суттєвої втрати інформації про аналізований текст. Запровадження умовної лінії, яку називатимемо дугою реконструйованого зв'язку, продиктоване такою характерною рисою поетичного тексту, як безперервність його структури, особливостями поетичної ритміко-інтонаційної будови.

2. Урахування синтаксичних відношень усередині макроструктур (цілісних творів). Такий підхід дає змогу адекватно відобразити безперервність поетичної структури, відношення між макроструктурами (окремими реченнями) всередині надструктури (вірша), дозволяє уникнути викривлення реальної картини індивідуального авторського стилю як нерозривного комплексу явищ. Хоча методика дослідження вимагає розчленовування текстів на окремі речення, ми намагалися принаймні в ході аналізу рисунків ДЗ дотримуватися тієї послідовності, яка відповідає порядкові появи речень у творах, а в разі потреби позначали зв'язок між окремими суміжними структурами.

3. Відображення еліпсиса на рисунках дерев залежностей. Зважаючи на те, що в текстах Стуса надзвичайно поширеним є вживання тире і що підвищена частка тире серед розділових знаків узагалі відзначає поетичні тексти (з їх закономірно посиленою емфатичністю) на фоні текстів інших підстилів художнього стилю, постало питання про можливість відображення цього знака на схемах ДЗ. Це особливо доцільно робити в тих випадках, коли тире позначає еліпсис.

4. Відображення звертань. На правах додаткового погодження пропонуємо позначати зв'язок між звертанням і рештою речення подібно до зв'язку вставних слів як дуже слабке підпорядкування, при цьому:

а) підпорядковуючим словом щодо звертання завжди є присудок (або замінник присудка) відповідного за змістом речення;

б) якщо звертання є поширеним, його головним членом (і, відповідно, залежним словом у співвідносному зв'язку) виступає незалежна форма імені (або контекстуально еквівалентна словоформа), а відношення підпорядкування між головним і залежним(и) другорядним(и) членом (членами) звертання встановлюються за загальними правилами;

в) рівень вузла, відповідного головному членові звертання, не може бути більшим за 2 відносно присудка-“хазяїна” у співвідносному зв'язку;

г) звертання не прирівнюється до простого речення у складі складносурядного при визначенні діагностичних параметрів 2, 4 та 7.

У другому розділі “Особливості синтаксису поетичної мови Василя Стуса” наведено результати здійснених обчислень - окремо за кожним із діагностичних параметрів, після чого здійснено спробу аналізу та узагальнення одержаних даних.

Виходячи з кількості слів у реченні, поетичні речення В. Стуса можна визнати відносно короткими: в середньому вони мають довжину 10 слів. Для порівняння: у поезії М. Бажана - 9 слів, І. Драча - 11, М. Рильського - 14, А. Малишка - 19 слів. Воночас у поезіях Стуса знаходимо велику кількість вельми коротких речень. Так, близько 20% обсягу вибірки (189 речень) містять менше 5 слів. Є у Стуса й окремі речення завдовжки понад 25 слів, структурно і композиційно ближчі до періодів. Напр.: Запахло сонцем, воском і зелом, // в мосянжне колихання передліта // летить бджола, журбою оповита,// мов янгол із надламаним крилом, // на обрії, одразу ж за селом, // де оболоню тишею сповито, // горять кульбаби, тішачи півсвіту // своїм цнотливим молодим теплом. Речення, що містять понад 25 слів, становлять трохи більше 2% вибірки. Зауважимо, що довжина речення (в середніх числах) менша у раннього Стуса і суттєво збільшується в поезіях пізнього періоду, наближаючись до цифри 15.

Кількість структурних частин у реченні. За цим параметром цілковито очікувано переважають речення, які містять 1 структурну частину (близько 59%) - тобто прості речення. Тут проявилася відповідність загальній тенденції, за якою мова поезії відзначається превалюванням простих речень - на противагу мові наукового стилю та багатьом ідіостилям художньої прози. У загальному обсязі складних речень поетичної мови Стуса помітно переважають складносурядні структури (майже 59% від кількості складних речень і близько 26% від кількості всіх речень вибірки), із яких, у свою чергу, більше половини - ті, що складаються з двох структурних частин; також є складносурядні речення, що містять три або чотири частини, напр.: Свіча затріпотіла - й світло, // мов голуба, пустила в лет, // і вірш мій вирвався із титла, // і дух мій вирвався з тенет.

Складнопідрядні речення у вибірці складають 23% від загальної кількості складних або ж трохи більше 10% від числа всіх речень вибірки. Серед виявлених практично всі складнопідрядні речення містять у своєму складі не більше одного підрядного компонента.

Сурядний зв'язок оформлено переважно за допомогою сполучників і, та, а; підрядний - сполучниками і сполучними словами де, коли, куди, що, щоб, кому, кого і т.д.

Невелика частина речень є безсполучниковими, в них значення сурядності (напр.: Бо вже не я - лише жива жарина // горить в мені) або підрядності (…розпачу западини, мов вирви, // усе малі для себе, сланцюваті // пухкі надії - все пойняте небом...) чітко виражено змістом речень. Поодинокі синтаксичні структури можна віднести до безсполучникового типу складних речень, але вид зв'язку - сурядний чи підрядний - визначити в них вкрай проблематично (…Кінчилися стежі: // нам світ не належить - бовваном стоїть і подібні речення).

Так само незначною є у текстах поетичних творів Стуса і кількість складних речень змішаного типу - із сурядністю та підрядністю: в межах 14% від загального числа складних речень і близько 6% від усієї кількості речень вибірки. До складу синтаксичних утворень цього типу входить від трьох до п'яти простих речень. Ось приклад речення цього типу у Стуса: Три тисячі пропащих вечорів,// три тисячі світанків, що зблудили, // як оленями йшли між чагарів // і мертвого мене не розбудили (тут перша і друга частина поєднані сурядним, а друга з третьою і третя з четвертою - підрядним зв'язком).

Показник третього діагностичного параметра -- фактично відповідає. Середнім значенням кількості рівнів у дереві залежностей (довжина найдовшого в реченні ланцюжка послідовно залежних одне від одного слів) для вибірки є 5,7, а найчисленнішими з-поміж синтаксичних структур виявилися 4-рівневі, що становлять близько 27% усього числа речень, взятих для дослідження. Даний показник практично не корелює ні з кількістю слів у реченні, ні з кількістю простих речень у складному, а радше залежить від характеру компонування елементів структури.

Ширина розгалуження дерева залежностей при корені (кількість слів, що безпосередньо підпорядковані присудкові або слову, яке виконує роль присудка в реченні) у синтаксичних структурах мови Стуса в середньому дорівнює 3. Сумарно понад половину речень вибірки є структурами з шириною розгалуження 2 (24%) чи 3 (28%). Разом з тим досить вагому частку від загальної кількості (18%) становлять синтаксичні структури, в яких присудкові (кореню ДЗ) безпосередньо підпорядковується лише одне залежне слово. Структури із величиною розгалуження 4 мають питому вагу 11%, а найрозгалуженіші дерева (із п'ятьма залежними словами біля присудка) відображують структуру близько 4%. В переважній більшості випадків високий ступінь розгалуженості означає наявність однорідності або сурядності, як-от у такому реченні з шириною розгалуження 5: Всі вітри зійшлися у полі // і владять тобою поволі// і грають тобі на басолі// страшний козачок божевіль.

Зростання максимального числа змін напряму дуги в дереві з великою імовірністю сигналізує про громіздкість синтаксичної конструкції, зумовлену аномальним взаємо розташуванням її елементів. Принагідно зауважимо, що під терміном “громіздкість” розуміємо необхідність утримувати в пам'яті початкові слова групи залежностей до моменту появи останніх слів групи. Основною передумовою для цього є застосування неприродного, анормального порядку слів - або невдалого (внаслідок низької мовної компетенції тощо), або навмисно вигадливого (як художній засіб).

У синтаксичних структурах речень, що досліджувалися, середнє значення цього параметра становить 1,2. Не більше, ніж одинарною зміною напряму дуги, характеризується 54% ДЗ, тим часом як у 32% напрям дуги взагалі не змінюється. Найсуттєвішими для стилістичного діагностування є показники змін напряму дуги 2 і більше, які сигналізують про наявність візуально спостережуваного “зиґзаґу” в дереві, а отже - про можливу підвищену синтаксичну громіздкість усієї структури. Реально такі значення характеризують найменшу частку синтаксичних структур речень вибірки: не більше, ніж двічі, змінюється напрям дуги в 13% структур і не більш, ніж тричі, - у приблизно 1% всіх структур дослідної вибірки.

Максимальна протяжність дуги в дереві відображує максимальну величину дистанції між учасниками пари “керуюче слово - кероване слово” у реченні. Значення за цим параметром коливаються в діапазоні від 0 до 26. Втім, істотною ознакою підвищеного рівня громіздкості структури (за гіпотезою глибини В.Інґве) є перевищення за цим показником умовної межі у 7 слів. Максимальну довжину дуги ДЗ, більшу за цей показник, має сукупно лише 22,4% від загальної кількості синтаксичних структур віршових речень Стуса. Великий розрив між головним і залежним словами особливо помітний, приміром, у такому реченні: Отут, край зеленого моря, де стелиться дим пелехатий, // де гони горять тамбережні і колеться дня малахіт, // чекаю своєї утечі…(максимальна довжина дуги - 15).

Майже половина речень дослідної вибірки (49%) характеризується відсутністю в їхньому складі однорідних та (або) сурядних груп, таким чином для них показник сьомого діагностичного параметра дорівнює 0. Водночас у 40% речень спостерігається ускладненість структури однією однорідною або сурядною групою, у 10% - двома такими групами. Ускладненими воднораз трьома або чотирма однорідними та (або) сурядними групами виявилися сукупно лише близько 1% (відповідно 0,7 і 0,3% від загальної кількості речень вибірки).

Сигналізатори синтаксичної громіздкості - наявність вклинювання структур, численних залежних у присудка, довгих ланцюжків послідовно залежних одне від одного слів, аномально високої дистантності розташування пари “керуюче і кероване слово”, великої кількості однорідних та сурядних груп тощо - виявлено у відносно невеликій частці досліджуваної сукупності поетичних речень Стуса, що не підтверджує гіпотези про притаманність згаданих властивостей його поетичному синтаксисові в цілому.

Для порівняльного аналізу з поетичним синтаксисом Василя Стуса було обрано поетичний синтаксис Василя Симоненка. Джерельним матеріалом текстів останнього послужила його збірка “Лебеді материнства”, на основі якої зроблено дослідну вибірку обсягом у 100 речень. Вибірку поетичних творів Василя Стуса, сумірну за обсягом (103 речення), сформовано на базі великої дослідної вибірки в 1000 речень. Під час укладання дослідних вибірок бралися до уваги співвіднесеність часу творення текстів та співвіднесеність у формах та жанрах.

Узагальнюючи результати зіставлення, зазначимо, що поетичний синтаксис В.Симоненка характеризують риси композиційної природності, тяжіння до нескладної будови фрази; переважно плавний ритміко-інтонаційний малюнок його вірша виглядає як слідування традиційній ритмомелодиці, відображуючи пісенно-наративну модель розгортання думки, подібну до тої, яка властива народнопоетичній творчості і текстам української класичної поезії ХIХ ст. Симоненкові поетичні речення в основній своїй масі завдовжки в 9-15 слів; фактичне оформлення меж речень, як правило, збігається з межами відповідних комунікативних висловлювань, не зазнаючи подрібнення - парцеляція речень перебуває на периферії стилістичних засобів поетичного синтаксису Симоненка. Автор уникає довгих рядів послідовно підпорядкованих слів у фразі та нагромадження однорідних членів речення і сурядних компонентів у складі синтаксичних структур. Інверсія в текстах В.Симоненка використовується помірно, зазвичай виявляючись у таких змінах нормативного порядку слів у реченні, як препозиція неузгодженого означення (хлопців чорночубих диво-наречені) або постпозиція узгодженого прикметника (І в свята гомінкі, і в дні робочі // ми думаємо, правнуки, про вас) та деяких інших, які стали майже нормою у віршовому синтаксисі.

Поетичний синтаксис В. Стуса, на відміну від Симоненкового, максимально слідуючи ходові авторської живої думки, несе в собі виразні риси спонтанності, непередбачуваності, нерідко - формальної неприборканості, хоча за позірною спонтанністю та “поборюванням форми” ховається ретельна робота над словом, невпинне шліфування віршового матеріалу, про що свідчить, зокрема, й наявність кількох редакцій багатьох поезій Стуса. Чергування коротших і довших речень, численність одно-, двослівних парцельованих речень та розлогих, складних за своєю будовою речень-періодів створюють ефект аритмії синтаксичних макроструктур. В.Стус використовує ритм різних за довжиною поетичних фраз як один із засобів досягнення необхідного естетичного впливу на читача/слухача, підсилюючи можливості семантики слова за рахунок дієвих і відповідних суті конкретного твору фасцинативних чинників. Водночас це наближує синтаксис його поезії до синтаксису живого розмовного мовлення.

У третьому розділі роботи “Художньо-комунікативні чинники ідіостилю В. Стуса” здійснено спробу встановлення художньо-комунікативних чинників ідіостилю цього автора, які мали б зумовлювати основні структурні характеристики його індивідуального віршового синтаксису. З цією метою було розглянуто підходи до тлумачення термінів “комунікація” та “художня комунікація” в різних дискурсах і наукових концепціях. Особливу увагу зосереджено на розумінні художньої комунікації теоретиками екзистенціалізму (Ясперс, Гайдеґґер, Камю, Сартр, Ортеґа-і-Ґассет та ін.), оскільки саме “філософія існування”, за загальним визнанням, справила найбільший вплив на формування ідейних засад Стусової поезії.

Коротко окреслено основні особливості індивідуальних філософських та естетичних засад В. Стуса (в т.ч. відносно естетичної концепції екзистенціалізму) та їхній вплив на творення провідних мотивів поетової творчості.

Один з провідних у ліриці В. Стуса мотивів - мотив “кружляння”, циклічності, безперервності буття - знайшов, на нашу думку, втілення у такій особливості його поетичного синтаксису, як застосування численних повторів слів, синтаксичних конструкцій, а також реалізований через повторення однакових або вельми подібних структурних схем у різних реченнях. Залежно від змісту конкретних творів цей прийом може відтворювати мовні форми самозаклинання, яке разом із дієслівними формами імператива II особи однини підкреслює автокомунікативний, власне - автосугестивний характер змісту вірша: Ото мій шлях. Повернення. Чи - не-. // Ото мій шлях. Світ за очі - єдино…; І вся тобі дорога - вниз чи вгору. // Пішов туди. Пішов туди. Пішов. Означена функція повторів не виключає, звичайно, і традиційного пояснення застосування цього прийому як засобу виділення певних частин висловлювання або тексту.

Численність парцельованих речень, приєднувальних та сегментованих конструкцій, властива синтаксичній домінанті Стусової поезії, підпорядкована передовсім прагненню акцентувати певні особливо значимі частини висловлювання. Загалом майже 8% речень вибірки можна достеменно визначити як продукти парцеляції потенційно довших речень, тобто неповні речення з розірваним, однак легко реконструйованим зв'язком підпорядкування щодо “материнського” речення. Проте ще принаймні така сама кількість речень може бути віднесена до числа парцелятів здогадно, оскільки міжреченнєві зв'язки в цих випадках є менш тісними, а самі речення не мають явних ознак синтаксичної чи змістової неповноти. З погляду синтаксичної прагматики парцеляти виступають носіями додаткової реми щодо основної реми, закладеної в базовому реченні. Те, що в конкретному фрагменті тексту насправді маємо справу саме з парцеляцією, а не просто з розташуванням поряд повного і еліптичного речень або з випадком застосування приєднувальної конструкції, здатна підтвердити можливість успішного об'єднання парцельованих суміжних речень у граматично й семантично повноцінне речення, тобто фактично відновлення, реконструкції того первісно цілісного висловлювання, яке зазнало подрібнення в тексті. Така реконструкція здійснюється через експериментальне встановлення відношень підпорядкування між певним словом одного речення і тим словом суміжного речення, яке (слово) мало б бути залежним у парі слів за умов цілісності цього висловлювання, наприклад: І в два крила - ми летимо далеко -//далеко - далі й далі до села, // де гаснуть гори. Де димлять дерева.

Приєднувальні конструкції, також вельми притаманні синтаксису розмовного мовлення, Стус застосовує або в поєднанні з парцеляцією: То все не так. Бо ти не ти, // і не живий. А тільки згадка // минулих літ... , або окремо, коли вживанням єднального сполучника на початку граматично і семантично повного речення “приєднує” його до речення попереднього: І я гукну. І край мене почує.

“Дієслівність” поезії В. Стуса підкреслюється переважним винесенням присудка на першу позицію в реченні, що, завдяки наданню ремі препозиції перед темою висловлювання, значно підсилює експресивність авторського синтаксису, надає наступним словам даної фрази чи цілого вірша дієвості, модальної конкретності. Значну частину (майже 30% ) таких початкових у структурі речення предикатів становлять дієслівні форми імператива 2-ої особи однини з виразною (встановлюваною контекстуально) автоадресованістю. Як і автоадресовані апелятиви, ці імперативи засобами синтаксису відображують загальну автокомунікативність, автосугестивність поетичних текстів Стуса, напр.: Іди - щоб серце висвітлить з ночей; Пильнуй страсну стезю страждань,//спізнай смертельні чари // дороги добр і почезань…

Звернуто увагу на використання В. Стусом номінативних, переважно- одно- та двослівних речень, покликаних позначити у творі час і (або) місце дії, чітко окреслити внутрішньотекстовий хронотоп. Їх можна визначити як синтаксичні засоби співвіднесення фрази чи твору в цілому з моментом мовлення. Водночас такі речення виражають внутрішнє мовлення. З погляду актуального членування речення номінативні речення в поетичних текстах Стуса мають двоїсту природу: з одного боку, вони є комунікативно нерозчленованими носіями згорнутого предиката (реми), з другого - виконують щодо всього тексту функцію найменування предмета мовлення (тема повідомлення).

До синтаксичних чинників твореня ефекту “м'язистості”, “енергійності” поетичного слова Стуса відносимо й численність пауз (на письмі - тире) у його текстах як засобу передавання не так власне синтаксичних, як, переважно, смислових та експресивних відношень між компонентами висловлювання, як регулятора експресивного, емфатичного виголошення (прочитання) тексту. Більшість пауз, введених автором до тексту, були б функціонально надлишковими у просодичній системі звичайного, непоетичного, усного мовлення, а відтак і відповідні знаки (тире) виступають тільки в другій якості, як стилістичний засіб творення синтаксичної експресії, посилення мовної емфази: І - сонце твоє простопадне кипить; Лиш мати - вміє жити, // аби світитися, немов зоря…

Додаткові смислові значення у поетичних реченнях Стус виражає і за допомогою сегментування речень міжрядковою паузою, тобто через прийом перенесення; виразно індивідуальним для Стуса є застосування такого загалом рідкісного виду перенесення, як складовий enjambement, коли міжрядкова пауза припадає на межу між складами одного слова.

У Висновках узагальнено результати виконаного дослідження.

1. Необхідність виявлення й аналізу стилетвірних ознак поетичної мови Василя Стуса - основна наукова проблема, порушена в роботі, - знайшла своє розв'язання через аспектне вивчення художніх текстів поета. Виходячи з принципів рівневого підходу до аналізу поетичної мови як специфічного системно-структурного утворення, з'ясовано особливості поетичного синтаксису В. Стуса через призму чинників художньої комунікації.

2. По огляді відомих способів представлення синтаксичних структур у різних граматичних теоріях (а отже - і різних варіантів аналізу речення) та в результаті зіставлення двох найпоширеніших концепцій структурного синтаксису - граматики безпосередніх складників і граматики залежностей, виходячи з мети й завдань цієї роботи, було визнано доцільним застосування базованого на граматиці залежностей методу графічного представлення синтаксичних структур і стилістичної діагностики за І. Севбо (Білецькою) (скорочено - метод дерев залежностей), оскільки це дає можливість експлікувати структуру речення у вигляді, якнайбільше відкритому для вивчення його композиції.

3. Зважаючи на те, що дотепер об'єктом аналізу засобами граматики залежностей виступав синтаксис прозових текстів, сформульовано ряд пропозицій щодо адаптування методу до специфіки синтаксису поезії. Часткова модифікація методу стосується відображення важливих явищ поетичного синтаксису й полягає:

а) у введенні дуги реконструйованого зв'язку для відображення на рисунках графів залежностей умовно відновлених відношень підпорядкування в парцельованих реченнях (між відповідними словами базового речення і парцелята), а також у приєднувальних конструкціях, коли неврахування таких відношень загрожує втратою частини інформації про характеристики аналізованого тексту;

б) у позначенні наявності в тексті твору тире як знака стилістично вмотивованої паузи з функцією сегментування фрази та інтонаційно-смислового виділення її певного фрагмента, а також тире на позначення еліпсиса;

в) у введенні додаткового погодження щодо принципів зображення звертань у реченні та особливостей обчислення показників діагностичних параметрів для речень зі звертаннями;

г) у застереженні такого способу формування дослідної вибірки, при якому добираються не розрізнені речення, а цілісні твори, що їх у процесі дослідження розчленовуємо на окремі речення - задля убезпечення від можливого розриву цілісності твору.

4. Дослідження підтвердило переваги застосування інструментарію граматики залежностей у вивченні поетичної мови. Засоби граматики залежностей дають можливість оптимально унаочнити для об'єктивного аналізу характерні синтаксичні особливості поетичної мови, пов'язані з особливостями композиції речень (часті порушення традиційного порядку слів у реченні та ускладнення його структури відокремленими компонентами; підвищену дистантність усередині пари “головне слово - залежне слово”; розриви всередині простих компонентів складних речень тощо), що лежать в основі такої імпліцитної риси багатьох поетичних ідіостилів, як громіздкість / ускладненість мови.

Обчислення характеристик синтаксичних структур за відповідними деревами залежностей уможливлює підведення об'єктивної основи під спостереження над особливостями синтаксичної складової ідіостилю.

5. Одержані дані засвідчили притаманність синтаксису Стуса відносно коротких (в середньому - по 10 слів) речень (в ідіостилі Симоненка, відповідно, 12 слів), переважно - простих за будовою (близько 59% від загальної кількості); серед складних речень кількісно домінують складносурядні (майже 60% у загальній масі складних). Типову композицію поетичної фрази у Стуса вирізняє превалювання ланцюжків послідовно підпорядкованих елементів над співпідпорядкуванням, що зумовлює загальне збільшення глибини синтаксичних структур (середня кількість рівнів у структурах - 5,7). Не є визначальними для синтаксису Стусових текстів такі чинники громіздкості (ускладненості) структур, як наявність багатьох залежних у присудка, кількаразова зміна напряму шляху в дереві (зиґзаґ), надмірна дистантність розташування пар головного й залежного слів, значна кількість ускладнювальних груп (однорідних, сурядних) у реченні та ін. Лише в поодиноких реченнях виявлено непроективність структури.

6. Зіставлення результатів опису синтаксичних структур із відповідними текстовими фрагментами дало змогу з'ясувати художньо-комунікативні передумови деяких особливостей синтаксичної домінанти поезії Стуса, якій, зокрема, властиві ритміко-інтонаційна гнучкість, аритмія слова, часом - прояви т. з. рубаного синтаксису. В основі цього лежить численність парцельованих речень і приєднувальних конструкцій, обумовлена, як вважаємо, прагненням акцентувати особливо значущі частини висловлювання. Цьому ж підпорядковане й застосування численних повторів слів і синтаксичних конструкцій, що водночас відображує засобами синтаксису провідний для лірики Стуса мотив “кружляння”, циклічності, безперервності буття. “Дієслівність” поезії Василя Стуса підкреслена переважним винесенням присудка на першу позицію в реченні, що, завдяки наданню ремі висловлювання препозиції перед темою, значно підсилює експресивність синтаксису. Автоадресовані апелятиви та дієслівні форми імператива другої особи однини відбивають загальну автокомунікативність і характерну медитативність поетичних текстів Стуса.

7. Ряд синтаксичних явищ, властивих поетичній мові Стуса, характерні і для розмовного мовлення (зокрема, парцеляція, сегментація внутрішньофразовими паузами, численність приєднувальних конструкцій та ін.), що, в цілому, підтверджує слушність гіпотези про подібність авторського індивідуального синтаксису Стуса до синтаксису усного розмовного мовлення.

8. Здобуті результати дослідження вможливлюють конкретизацію та обґрунтування точними структурними і числовими показниками тих ознак специфіки поетичного синтаксису Василя Стуса, що їх до цього часу позначувано в працях стусознавців загальними словами - “енергійність”, “інтенсивність”, “м'язистість” і под.