Поетика української народної колискової пісні: мотиви, функції, образи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 398.831

Поетика української народної колискової пісні: мотиви, функції, образи

Спеціальність 10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Марчун Оксана Володимирівна

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 23 червня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розісланий 20 травня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор Копаниця Л.М.

АНОТАЦІЯ

Марчун О.В. Поетика української колискової пісні: мотиви, функції, образи

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 - фольклористика

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005.

У дисертації здійснено комплексний аналіз української колискової пісні як специфічного жанру “фольклору для дітей”. Так, розглянуто теоретичні принципи, методологічні засади та історію дослідження української колискової пісні, проведено її мотивний аналіз, визначено функціональну значущість. Окремо розглянуто паравербальні засоби, використовувані у колисанках, зроблено спроба укладання мелодичного словника українських колисанок. Створено пробні статті тезаурусу персонажів української колискової пісні та проаналізовано основну прагмему колисанки - прагмему колиски у міфопоетичному аспекті.

Ключові слова: дитячий фольклор, колискова пісня, колиска, поетика, мотив

АННОТАЦИЯ

Марчун О.В. Поэтика украинской колыбельной песни: мотивы, функции, образы

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика

Киевский национальный универcитет имени Тараса Шевченко, 2005

В диссертации произведен комплексный анализ украинской колыбельной песни как специфического жанра “фольклора для детей”. Рассматриваются теоретические принципы, методологические основы и история исследования украинской колыбельной песни, проводится ее мотивный анализ, определяется функциональная значимость. Отмечается, что основными принципами изучения колыбельной песни в контексте достижений современной фольклористической мысли являются принципы дескрипции, компаративности и экспланаторности. В генезисе колыбельной песни различается несколько негомогенных группировок, среди которых как утилитарно-прагматические (например, стимуляция засыпания либо ликвидация внутренней фрустрации матери), так и апотропеические (пророчество, пожелание, оберег). Квазикоммуникативность колыбельной песни определяется тем, что младенец в ней не рассматривается как сознательный комуникант (адресат), способный к восприятию более-менее сложного по нарративным показателям текста. Исполнение колыбельных песен, их содержание варьируется в соответствии с возрастом ребенка с последующим нарастанием роли вербального компонента и уменьшением компонентов акциональных. Среди функций колыбельной песни рассматриваются онирическая, апотропеическая, когнитивная, коммуникативно-глоссолативная и фрустративная. Отдельно обращается внимание на паравербальные средства, используемые в колыбельных, предлагается словарь мелодий украинских колыбельных. Созданы статьи тезауруса персонажей украинской колыбельной и проанализирована основная прагмема колыбельной песни - колыбель в мифопоэтическом аспекте.

Ключевые слова: детский фольклор, колыбельная песня, колыбель, поэтика, мотив

пісня поетичний колискова

ANNOTATION

Marchun O.V. Poetics of Ukrainian Lullaby: motifs, functions, images

Thesises for degree of Candidate of Philology. - Speciality 10.01.07. - Folclore studies. - Kyiv National Taras Shevchenko University, 2005

The major goal of the research is a complex analysis of Ukrainian lullaby as a specific genre of “folklore for children”. This way, the theoretical, methodological principles and the history of Ukrainian lullaby researching are regarded, the lullaby motifs analysis аre done and the functional significance is defined. Apart the non-verbal means, used in lullabies, are scrutinized. There is an attempt to compile the Thesaurus of Ukrainian lullabies. The sample thesaurus articles of Ukrainian lullaby characters and the main lullaby pragmems, the Cradle pragmeme in mith-poetics aspect, are analized.

Keywords: child folklore, lullaby, lullaby poetics, motif.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження полягає у тому, що у ньому здійснено першу спробу комплексного опису української колискової пісні. У контексті закономірного збігу двох глобальних проблем сучасності - якісно нового рівня пізнання власної національної традиції та визначення культурного досвіду і генетичної пам'яті - роль художньої специфіки традиційного народного мистецтва чимдалі зростає. Із огляду на це, надзвичайно актуальним є вивчення проблем розвитку народної творчості. Водночас у контексті створення корпусу історії української фольклористики виникла потреба з'ясувати роль вітчизняних дослідників у становленні та розвитку науки про народну творчість, про її жанрову своєрідність, про ґенезис та художню своєрідність мистецьких явищ.

У дисертації розглядаються основні публікації колискових пісень та аналітичні роботи над дитячим фольклором, здійснені протягом майже двохсотрічного періоду (“Русалка Дністрова”, М. Максимович, Я. Головацький, А. Метлинський, П. Чубинський, П. Іванов, В. Милорадович, О. Малинка, Панас Мирний, Олена Пчілка, Леся Українка, М. Гнатюк, І. Франко, М. Дерлиця, І. Манжура, М. Грушевський, В. Шухевич, О. Шишацький-Ілліч, В. Бойко, Г. Сухобрус, Г. Довженок), а також видання їх із мелодійними супроводами (Марко Вовчок, С. Гулак-Артемовський, А. Рубець, Є. Линьова, М. Лисенко, В. Щепотьєв, Ф. Колесса, К. Квітка, М. Грінченко, Г. Танцюра).

Важливість нового прочитання жанру колискової пісні в контексті нових підходів визначається: доцільністю комплексного семіологічного дослідження колискової як специфічного жанру “фольклору для дітей”; потребою вивчення колискових пісень як матеріалу для етнопсихології, етнопедагогіки, теорії фольклору тощо; необхідністю застосування багатьох методів сучасної фольклористики та етномузикознавства на матеріалі української колискової пісні; важливістю принципу тезаурусного опису, який застосовано у дослідженні, для укладання міфопоетичного словника українського фольклору.

Об'єктом пропонованої дисертаційної роботи є українська колискова пісня як специфічний функціональний жанр, як різновид “фольклору для дітей”.

Предметом дослідження обрана семіологічна поетика українських колискових пісень у контексті їхнього ґенезису, еволюції, мотивів та функцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах наукової теми “Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01. БФО 44-01).

Мета дисертаційної роботи - комплексне дослідження української колискової пісні, що передбачає виявлення й урахування вербальних, паравербальних та акціональних чинників її виникнення та функціонування як синкретичного жанру у просторі фольклористики та етномузикознавства.

Досягнення дослідницької мети передбачало необхідність вирішення низки прикладних завдань, які одночасно відображають і етапи осмислення теми. Серед них:

- аналіз теоретичних та історико-наукових проблем дослідження колискових пісень;

- виявлення семантики та художньої специфіки української колискової пісні;

- уведення до наукового обігу нових, досі неопублікованих записів колисанок із архіву кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також власних польових матеріалів автора дисертації;

- розробка поетичного тезауруса української колисанки;

- дослідження прагматичних та акціональних аспектів функціонування колискової пісні на тлі паравербального контексту (зокрема, мелодико-інтонаційного супроводу).

Джерельна база дослідження. Дослідження, проведене на базі публікацій дитячого фольклору ХІХ-ХХ ст., власного архіву автора дисертації та фондів кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, орієнтоване на академічні видання текстів та нотного матеріалу української колискової пісні (Дитячий фольклор / Упор., прим. Г.В.Довженок. - К.: Наукова думка, 1984. - 471 с. (Колискові пісні та забавлянки); Колискові пісні / Упорядкування і вст. стаття Г.С.Сухобрус та И.Ю.Федаса. - К.: Музична Україна, 1973. - 207 с.; Пісні родинного життя / Упоряд. та вст. стаття Г.В.Довженок. - К.: Дніпро, 1988. - 359 с.; Український дитячий фольклор / Упор. і вст. стаття В.Г.Бойка. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962. - 248 с.). У роботі використано фольклористичні, етнографічні, етнопсихологічні, лінгводидактичні, літературознавчі праці українських та зарубіжних дослідників, включаючи дисертації про дитячий фольклор.

Методи та прийоми дослідження. У дослідженні використані методи та прийоми, які відображають сучасне уявлення про синкретичну природу фольклорного твору:

- розрізнення дескрипції (опису), компаративності (порівняння) й експланаторності (пояснення) як методів аналізу фольклорних джерел, що відповідає сучасним прагненням когнітивізму - напряму сьогоденної науки, який сприяє якнайповнішому проникненню в етноментальні структури (О. Кубрякова, Є. Мелетинський, С. Неклюдов, С. Новік, Т. Радзієвська та ін.);

- розрізнення вербальної, паравербальної, прагматичної та акціональної сторін побутування фольклорного тексту (О. Потебня, А. Іваницький, М. Толстой, С. Грица);

- залучення лінгвофольклористичних методів в аналізі образів та мотивів колискової пісні, зокрема, методу тезаурусного опису народних концептів (С. Нікітіна, О. Таланчук, В. Давидюк, Л. Копаниця);

- принцип розгляду існування суб'єкта фольклорного твору в ландшафтному просторі й часі (О. Бодянський, Е. Тайлор, Л. Гумільов, С. Грица, Ф. Кейда, Л. Копаниця).

Наукова новизна виконаного дослідження полягає у комплексному аналізі колискової пісні як синкретичного фольклорного жанру, у виявленні її вербальних, паравербальних та прагматично-функціональних властивостей. Автор дисертації акцентує на своєрідності поетики жанру, семантики образів, виконання та рецепції фольклорного тексту, на утилітарній ролі колискової пісні в суспільному житті.

У роботі вперше розроблено принципи укладання фольклористичного словника-тезауруса персонажів української колискової пісні; розглянуто поняття квазікомунікативності як категоріальна ознака української колисанки; українська колисанка аналізується системно, із розрізненням вербальної, паравербальної та акціонально-прагматичної сторін.

Запропоновано новий погляд на функціональність української колискової пісні, який передбачає тісний зв'язок між ґенезисом, мотивами та функціями як домінантними показниками її поетики.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження вбачається у тому, що:

- запропоновано нове визначення жанру колискової пісні за її художньо-функціональними ознаками;

- виявлено специфіку поетики колискової пісні як синкретичного фольклорного жанру;

- подано нову класифікацію мотивів та образів української колискової пісні через систематизований аналіз їхніх поетичних функцій;

- уперше розглянуто не тільки вербальність колискової пісні, а й паравербальну, ритмомелодійну, інтонаційну її природу в прагматичному контексті.

Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при укладанні тезауруса фольклору України, а наукові висновки важливі для застосування в лекційних та семінарських курсах із фольклористики та етномузикознавства, етнології, літературознавства, почасти мовознавства.

Апробація результатів дисертації. Розділи дисертації обговорено на засіданнях кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, використано у нормативних курсах “Усна народна творчість”, “Українська народна музика”, “Етика у фольклорі”, “Естетика у фольклорі”, “Вокальний ансамбль”, “Теорія фольклору”, “Обробка народної пісні” для студентів спеціальності “фольклористика”, було виголошено автором на наукових конференціях: “Творчість О. Довженка в контексті світової культури” (Київ, 2004), Міжнародна наукова конференція “Філологія в Київському університеті: історія та сучасність”, присвячена 200-річчю від дня народження М.О. Максимовича (Київ, 2004), Всеукраїнська науково-практична конференція “Павло Чубинський: традиції національної культури та формування етносвідомості” (Бориспіль, 2005).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у трьох публікаціях, які розміщено у періодичних виданнях та у фахових наукових збірниках, рекомендованих ВАК України.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (257 позиції). Загальний обсяг дослідження - 167 сторінок, із них 151 сторінка - обсяг основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну розробки дисертаційної теми, зазначено її зв'язок із науковими проблемами кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито його об'єкт та предмет, теоретико-методологічну базу, матеріали, використані в перебігу підготовки роботи, визначено її теоретичне значення та практична вартість отриманих результатів, форми їхньої апробації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ - “Колискова пісня як об'єкт фольклористичних досліджень” - присвячений розгляду історико-фольклористичних, теоретичних та методологічних проблем аналізу колискової пісні як об'єкта фольклористики і складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “До історії збирання, досліджень та публікацій українських колискових пісень (історико-фольклористичний аспект проблеми)” подається аналіз відбиття української та - ширше - східнослов'янської колискової поезії в дослідженнях та публікаціях, починаючи з ХVI - XVII ст. до нашого часу, у фольклорознавчих, етномузикознавчих та етнографічних публікаціях, зокрема, з етномузикознавства за матеріалами академічних видань, часописних публікацій, архівних фондів тощо. Відзначається, що записи й дослідження української колискової пісні мають давню традицію - починаючи від перших записів “Русалки Дністрової” та закінчуючи сьогоденними дослідженнями В. Бойка, Н.Шумади, Й.Федаса, Г.Довженок, В.Головіна, Т.Дмитрієвої та ін. Записи та дослідження української колискової пісні, на жаль, часто здійснювались епізодично, проте доробок українських фольклористів у цій галузі досить вагомий. Як слушно зазначив історик української та російської фольклористики М. Азадовський, “теоретичному зростанню науки про фольклор відповідає й зростання, а також характер накопичення фольклорних матеріалів”. Сучасна ж точка зору полягає в тому, що “в українській філологічній науці ще в романтичний період, тобто у перших десятиріччях ХІХ ст., зародилися наукові ідеї, які за своїм семантичним наповненням відповідають загальноєвропейським культурно-історичним вимогам, а інколи й перевершують їх. Найвизначнішими виразниками цих ідей були відомі українські фольклористи-етнографи М. Максимович, О. Бодянський, П. Куліш та М. Костомаров” (Я. Гарасим). Внесок учених - дослідників української “етнографії дитинства” - отримав новий імпульс із відкриттям у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, під егідою якого вийшли друком визначні праці М. Костомарова, М. Драгоманова, В. Антоновича з українознавства, видане семитомне зібрання українського фольклору, записаного експедиціями П. Чубинського до Західно-Руського краю (1869-1870). Після закриття Відділу народознавча робота групувалася навколо двох основних центрів - часопису “Киевская старина” в Києві та Наукового товариства Шевченка (НТШ) у Львові. Результатом аналізу різнобічних експедиційних матеріалів та наукових розвідок трьох поколінь українських фольклористів та етнологів стали праця М. Дерлиці “Селянські діти” (1898); узагальнююча етнолого-фольклористична праця отця Марка Грушевського “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. Матеріали з полудневої Київщини” (1912), яка була видана (із доповненнями) Зеноном Кузелею за дорученням Етнографічної комісії Наукового Товариства Шевченка і є взірцем академічного видання наукових робіт із супроводом багатого й розгалуженого поняттєвого апарату: вступ, примітки, паралелі, бібліографія; дослідження Н. Заглади “Побут селянської родини” (1929).

Підрозділ 1.2 “Питання жанрової атрибуції колискової пісні (теоретико-фольклористичний аспект проблеми)” містить розкриття жанрової своєрідності колискової пісні, дискутивність щодо віднесення її до “дитячого фольклору”, виявлення суперечностей дослідницьких позицій щодо ґенезиса та функціонування цього жанру в масиві усної народної лірики (Г. Довженок, В. Бойко, Й. Федас, Л. Копаниця).

У колисковій пісні простежується розуміння великого значення “сну” та “засинання” для первинної структурації культурного топосу дитини. Як демонструють сьогоденні дослідження, малеча має провести велику внутрішню роботу для досягнення психічного комфорту, для впорядкування наявних та майбутніх уявлень про світ, та, загалом, для моделювання світогляду й естетичного смаку. Це відбувається через ритмізацію життєдіяльності (чергування сну та забавляння, годування, прогулянки) за допомогою цілого арсеналу засобів, відомих традиційній материнській культурі і таких, що полегшують формування в дитини усталених біопсихологічних ритмів, серед яких - присинання, сон, колисання та спів колискової пісні.

Разом із біологічним пристосуванням до суспільного життя, відбувається й пристосування соціально-культурне, тобто прилучення дитини від самого народження до рідної мови та народних традицій, що є головними чинниками національного кодування. Функціонально колискова пісня призначена передусім для засинання дитини, про що свідчить її монотонний наспів, текстова та, відповідно, музична ритміка й специфічна фонетика, яка є наслідуванням перших кроків немовляти до рідної мови - стадій агукання та белькотіння (“Ой люлечки-люлі, налетіли гулі”). Мабуть, саме через колискову пісню, через її сприйняття безпосередньо підсвідомістю формується фонетико-фонологічний образ материнської мови. З іншого боку, образи колискової пісні залучають дитину до культурного простору етносу, надають їй перших уявлень про світ.

Проблема жанрової атрибуції колискової пісні переконує нас у необхідності звернення не тільки до записів текстів, а й до аспектів її побутування (зважаючи на досліджений фольклорно-пісенний масив), тобто інтенціальності, спрямованості, функціональності колисанки. Тому можемо визначити колискову пісню як синкретичний жанр позаобрядової родинної лірики для дітей, функціонально призначений для стимуляції засинання (заспокоєння дитини) та введення її у простір етнічної культури, позначений домінантою ритмомелодійного начала у контексті з семантикою поетичного твору, що пояснюється квазікомунікативністю мовленнєвих структур у складі творів жанру.

У підрозділі 1.3 “Основні напрямки аналізу колискових пісень (методолого-фольклористичний аспект проблеми)” розглянуто основні підходи до вивчення колискових пісень (дескриптивний, компаративний, експланаторний) та визначено базові типи аналізу колискових пісень (фольклористичний, етномузикознавчий, семіологічний, структурно-тезаурусний, мотивний, акціональний, культурно-етнографічний тощо). На цьому наголошували ще в ХІХ ст. Й. Бодянський, О. Потебня, М. Драгоманов, П. Сокальський, М. Сумцов, пізніше - на Заході - З. Фрейд, К. -Г. Юнг, Дж. Кемпбел. У кінці ХХ століття фольклористика розгалузила методи своїх досліджень, стала певною мірою синкретичною, залучивши дані суміжних наук - психології, філології, мовознавства, як, наприклад, у концепції російського дослідника М. Толстого та його однодумців, що наголошує на перерозподілі відношень між різними дослідницькими підходами, вибудованими у парадигму фольклористики. З одного боку, дослідження умов життя та матеріальних обставин народного побуту переходить у вивчення духовної культури, закріпленої в слові, а з іншого - вивчення концептів народної культури закономірним чином стає аналізом матеріального побуту носіїв цих концептів (на чому ще наприкінці ХІХ століття наголошували представники школи “слів та речей” Г. Шухардт, Р. Мерінгер та М. Вагнер). Сучасний стан української фольклористики як дисципліни гуманітарної приводить до необхідності синтетичних досліджень для відтворення, опису та прогнозування істинної картини побутування творів усної народної творчості, а на базі цього - розкриття системи етнічного світогляду, етнічного менталітету, етнічної картини світу, так чи інакше віддзеркаленої в фольклорі (Г. Бойко, Я. Гарасим, В. Давидюк, М. Дмитренко, Г. Довженок, Л. Дунаєвська, В. Качкан, Ф. Кейда, Л. Копаниця, Н. Малинська, В. Погребенник, С. Росовецький, І. Юдкін). Виходячи з цього, постулюється необхідність формування комплексного підходу до жанру колискової пісні, який враховував би позитивні здобутки всіх вищевказаних підходів.

У другому розділі - “Ґенезис колискової пісні (мотиви, функції, інтенції)” - здійснюється дослідження мотивів українських колискових пісень у міфопоетичному контексті, визначається їхня цілеспрямованість, описується властивість квазікомунікативності та простежується зв'язок між функціональними параметрами колискової пісні та їхньою реалізацією в слові.

2.1. Колискова пісня: мотив та сюжет. Розрізнення між сюжетом і мотивом, уперше послідовно виконане О. Веселовським та уточнене В. Проппом і О. Деєм, видається дуже важливим для аналізу колискових пісень. Так, сучасна дослідниця О.Мартинова, розрізнюючи сюжет і мотив як структурні одиниці фольклорного тексту, декларує, що, виходячи з необхідності класифікації, їхні розбіжності можна ігнорувати, оскільки вони “нерідко поєднуються за допомогою однієї ідеї”, під мотивом розуміє “семантичне та структурне ціле, яке складає група віршів” і пропонує розглядати не мотиви як складові сюжетики колискової, а комбінації мотивів, позначаючи їх терміном “пісні”, який використовував і сам О. Веселовський. Тому, за О. Мартиновою, диференціюються:

одномотивні пісні, що мають стійкий формульний характер;

пісні - повтори подібних мотивів;

пісні - кумуляція однотипних мотивів;

пісні, у яких різні мотиви складають невеличкий сюжет і “нагадують казочки”.

Відсутність єдиного критерію у класифікації О. Мартинової очевидна: це і функція, і зміст, і образ, і навіть ґенезис. На думку ж дисертанта, сюжет не є структурованою послідовністю мотивів, а цілісною наративною конструкцією із системними зв'язками неадитивного характеру, а тому використання терміна “сюжет” для дескрипції семантики колискових пісень, на думку дисертанта, не є правомірним. За дослідженнями О. Дея, Н. Шумади, Л. Копаниці, позаобрядові ліричні пісні в багатьох випадках не мають сюжетики. Це спостереження доводять і студії над іншими жанрами усної лірики. Колискова пісня, функціонально-прагматична за своєю природою, також не має сюжету, а обмежується тільки сукупністю мотивів, тобто є адитивною і переривається у будь-який момент (коли дитина засинає). Тому правомірним у дослідженні видається використання терміну “мотив”. Водночас, усі розвідки про колискову пісню, які пропонують класифікацію жанру, ґрунтуються не на аналізі мотивів, а на ознаках сюжетно-тематичного плану, тоді як ґенезис жанру колискової пісні окреслюється саме через аналіз мотивів як стійких архаїчних, нерідко формульних одиниць варіативного фольклорного тексту в його побутуванні. Відсутність робіт, які б висвітлювали саме семантику мотивів колискової пісні, пояснюється тим, що, передусім, колискові пісні вивчалися в контексті їхньої поетики, поза функціональністю творів (окрім функції засинання або етнодидактики) та зазвичай без урахування їх комунікативної специфіки. Крім того, тривалий час об'єктом уваги дослідників були семантичні нашарування у структурі колискових - ознаки соціалізації й відбиття класових та сімейно-сусідських відносин.

Ґенезис колискової пісні безпосередньо пов'язаний з міфопоетичними уявленнями давніх слов'ян. Це яскраво простежується на функціональному рівні тексту колискових та їх генетичній спорідненості із замовляннями. Так, у міфопоетиці колискової пісні спостерігаємо декілька різногенетичних угрупувань, які так чи інакше розкривають джерела її мотивів, образів та функцій:

1) модифіковані замовляння та побажання: близькість колискових пісень до замовлянь підтверджується характерною інтонаційною манерою їх виконання, “підговором”, “примовкою”, наявністю притаманного замовлянням звертання (Ой-ти, коту-рябку; Ой-ти, коте муругий; Ой, коте-коточку), імперативної (Ой не ходи, коте, коло гаю; Ой ти, коту-рябку, Та вимети хатку; Ой ви, гулі, не гудіть, Дитиноньки не будіть; Ой ну-ну, люлі, люлі, бай, Засни, сіренький бабай) або побажальної (Ой біленькі ткала, Доленьку прохала, Щоб було дитя вродливе, Щоб було дитя щасливе) семантики обміну небажаного на бажане (наприклад, безсоння на сон);

2) персоніфікації та образи викликань - Сон та Дрімота (Ходить Сон коло вікон, А Дрімота коло плота), Доля (Ой, люлі, люлі, Долі дай манюні, Влучної, щасливої...), з одного боку, та Кіт і деякі інші, зазвичай, свійські тварини (Гулі, Перепілонька, Шпак, Собака, Теляточка, Волики, Коні) - з іншого;

3) ознаки соціалізації - відображення родинних стосунків та побутових реалій (Як не стало в торбі хліба, Покинула баба діда; Ой ну-ну, кітку, Піди по тітку, А тітка в нас молода, Аж з Китай-города; Ворота скрипнули, Собаки брехнули, Телята ревнули, Сусіди почули, Попові сказали…), а також класових відносин (Засни, дитя, без сповиття, А де ж твоя мати? - Пішла панам, пішла попам Строку відробляти);

4) найближче до дитини навколишнє середовище та побутово-просторові реалії із акціонально важливим образом колиски (Повішу я колисочку на дубочку, Люлі, люлі, засни, поспи мій синочку);

5) антифрустративні компоненти - елементи голосінь або ж текстові уривки, звернені не до дитини, а призначені для зняття емоційної напруги виконавиці, зазвичай, матері (А-а, а-а, а-а, а! Пішла мати жито жати, Та не собі - пану, А-а, а-а, а-а, а!).

У підрозділі 2.2. “Інтенціальність української колискової пісні” запропоновано визначення прагматичної спрямованості колискової пісні, уведено та розглянуто поняття квазікомунікативності колисанки. Квазікомунікативність колискової пісні відзначається тим, що немовля чи малеча в ній не розглядається як свідомий комунікант (адресат), здатний до сприйняття поетичної специфіки різних текстів. Тому “сценарій заспокоювання” (В. Головін) включає до свого складу інші, позатекстові структурні компоненти паравербального та акціонального характеру (прийоми колисання, мелодійність, фонації, кінесика тощо), які слід вважати функціонально домінантними порівняно з вербальними. Виконання колискових пісень та їхній зміст варіюються відповідно до віку дитини із подальшим наростанням ролі вербального компонента та зменшенням акціональних компонентів. Саме тому в “ранньовікових” колискових піснях поширені фатичні сигнали, зорієнтовані просто на привернення уваги немовляти, але не використовувані як засіб трансляції; це й пояснює і беззмістовність більшості записів колисанок, відірваних від реального контексту виконання.

Функціональна природа української колискової пісні (аналіз міфопоетики) розкривається в підрозділі 2.3, де прослідковується зв'язок між функціональними параметрами колискової пісні та їхньою реалізацією в слові (вербалізацією) через певну систему образів.

Осмислення матеріалу колискових пісень у межах східнослов'янської фольклорної традиції (В. Бойко, Й. Федас, Г. Довженок, Н. Шумада, А. Іваницький, Г. Барташевич, К. Ігнятович, В. Головін, М. Бартмінський та ін.), орієнтувалося на інтерпретацію змісту та структури колискових у контексті традиційного народного світогляду. Саме тому головною для колискових пісень часто була мета заспокоєння дитини та дидактично-педагогічна функція в контексті національно-етнічного кодування (А. Вєтухов). Спроба залучення колискової пісні до репертуару дитячого фольклору належить російському дослідникові Г. Виноградову, українському фольклористу Ф. Колессі та українському літературознавцю М. Грушевському. О. Капиця особливу увагу зосередила на функціональному аспекті колискових пісень, виводячи їх слідом за В. Жуковським із побутових материнських голосінь, які поступово (через імпровізацію в перебігу виконання) перетворювалися на більш-менш цілісні твори народної поезії. Російський дослідник М. Мельников убачав у колисковій пісні центральну “підсвідомо-педагогічну функцію”, яка домінує над функцією замовляння й заспокоєння дитини, а тому вважав, що колискова пісня є первинним засобом структурації етнонаціональної та традиційно-побутової (пересічної) картини світу, що, на думку автора дисертації, є цілком справедливим.

Дисертант акцентує увагу на таких функціях колисанок:

1. Функція стимуляції засинання (онірична): Е, люлі, люлі, спать, А я буду колихать, Моя хатка тепленька, Спи дитино маленька.

2. Функція замовляння (апотропеїчна) яка включає пророцтва, побажання, обереги: Ой спи, дитя, не проснись, Поки мати з поля прийде Да принесе три квіточки: Перва квітка сонлива, А друга дрімлива, А третя щаслива.

3. Функція пізнання (когнітивна): А-а-а, а-а-а, коточок, Не йди рано в садочок, Не полохай галочок, Нехай зов'ють віночок Та з руточки, із м'яточки, Та дитині да шапочки.

4. Комунікативно-глосолативна функція: Ой люлю, малий Івасеньку, Ой лю, лю, лю, лю! й тато на Поділю, мамуня в полю.

5. Функція зняття внутрішньої емоційної напруги матері (антифрустративна): Люляй, люляй, синочку мой, не будь такий, як отець твой, бо твой отець пиячисько, Пропив з матки фарбаньчисько.

У конкретній колисковій пісні не обов'язково мають бути реалізовані всі описані нами функції, але основною функцією, наявною в усіх піснях, є, безумовно, функція онірична.

Розділ ІІІ “Вербальна та невербальна семіотика української колискової пісні” розкриває етнолінгвістичний та етномузикознавчий аспекти українських колискових пісень, що й обумовило побудову розділу.

3.1. “Структурно-семантичний тезаурус образів української колискової пісні (проблеми укладання та спроба побудови)”. Визначено принципи побудови структурно-семантичного тезаурусу української колискової пісні та подано тезаурусні статті домінантних образів української колисанки. Це, у свою чергу, дозволяє визначити основні особливості поетичної мови колискової пісні на “нульовому” та “ненульовому” рівнях письма (Р.Барт). Окремо розрізнено персонажі “корисні” та персонажі “шкідливі” і підкреслено їхній зв'язок із міфологічною свідомістю.

Методика укладання тезауруса понять української колискової пісні базується на ідеях концептуального аналізу народної культури, висунутих М. Толстим та детально розроблених Ю. Лотманом та С. Нікітіною. У сучасній українській філології ці проблеми перебували в полі зору Т. Радзієвської. Усвідомлюючи, що слова-концепти традиційного світогляду не можуть бути визначені за допомогою чіткої дефініції, С. Нікітіна ставить за мету не тільки виявити диференційні ознаки, притаманні тому чи іншому концепту, а й дати найповніше наукове уявлення про поняття, для чого використовує певну дескриптивну матрицю, яка відображає всі можливі варіанти функціонування структурних компонентів народного концепту: статичні й динамічні, рівнопокладені та їєрархічні, актантні та імплікативні. Для колискової пісні основними параметрами, на думку дисертанта, слід вважати номінативність, квалітативність (всебічна), атрибутивність, партитивність, темпоральність, локальність, функціональність. Як приклад пропонованого автором поетичного тезауруса української колисанки наведемо статтю “Кіт”:

КІТ

1. Номінативність: кіт, коте, котику, котко, котку, коток, коточок, коте, котино, котинку, котяру, котарю, котусю, котусь, кішка, киця, кошенятко

2. Квалітативність: волохатий, лисий, живенький, воркіт, воркот, мура, буркіт, сірман, братку; колоративність: сірий, сіренький, білий, біленький, бірий, сірий-бурий, рябко, муругий, рудку, чорний, чорненький, сіренький

3. Атрибутивність: червоні чоботи, червоний кожушок, жупан

4. Партитивність: сіренькі очі, сіренький хвісток, хвостик, хвосточок, спина, животик, лапи, лапки, ніжки, плечка, голівка, сіренький лобик, чоло, морда, пика, губи, вуса, вуха, вушка, потилиця, гузиця

5. Темпоральність: заранє, зарані, рано (у садочок)

6. Локальність: роля, гора, за річкою, сховався у куток, скаче на вікно, скаче на колиску, їде в Бахмут, іде на базар, скаче по торжку, сидить на воротах, падає з липки, з печі, ховається у куток, мете сіни, скаче на вікно, з вікна, йде під грушечку, йде по воду й пада у колодязь, ходить по капусті, бігає навколо дому, йде в лісок, ходить по дворі, ходить по беріжку, біжить у шинок, йде у місто

7. Функціональність: ходить вночі та будить малих діточок, присипляє дитину, його б'ють по лапках, щоб не ходив по лавках, кота потрібно наздогнати та відібрати в нього червоні чоботи (кожушок), кота виганяють з дому, де буде спати малеча, кіт біжить за червоною калиною бавити дитину, кіт ловить мишку та кидає її в колиску, кіт гойдає дитину, кіт підмітає дім, кішка миє ложки, коти заганяють кур, коти стелять вівцям сіно, кіт гонить корову на попове поле, кіт кує жернови, кіт збирає квіти (три квіточки) для дітей, два коти роблять для дитини ляльку.

Підрозділ 3.2 “Паравербальний акомпанемент колискової пісні (ритмомелодика в контексті вербалізації)” присвячений аналізові фонаційних та кінесичних компонентів, які супроводжують слово, визначають підлеглість цих компонентів інтенції колисання, а також функціональну роль ритмомелодики для здійснення функції стимуляції засинання. Музикознавчий аспект паравербального супроводу колискової пісні майже не піддавався розгляду в українському та слов'янському етномузикознавстві за винятком поодиноких статей, а проте актуальність подібного аналізу була усвідомлена досить давно (П. Сокальський, М. Лисенко, Ф. Колесса, А. Іваницький, М. Грінченко, І. Ляшенко).

Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплює усі види кінесики (від жестів до пантоміми), різні види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і різні види спілкування за участі так званого ситуативного контексту. Усі вони наявні в колисковій пісні в момент її виконання (тобто, власне, у момент її справжнього існування).

1. Фонація. Фонація, як явище фізіологічне, пов'язана з усіма властивостями голосового апарату людини, тому виявляє ті ознаки, що властиві виконавцю насамперед як фізичному індивіду. Загальні фонаційні ознаки, такі, як сила голосу, тембр, обертони, дикція тощо, за своєю природою пов'язані із фізіологічними особливостями породження мовлення суб'єкта, залежні від його психічного стану та завжди супроводжують колискову.

2. Кінесика. Кінесика розглядається як певна частина вербальної комунікації, властивої лише людині, і є особливою частиною “кінесичної” поведінки людини. На думку автора дисертації, постійний супровід звуку різноманітними жестами був споконвічним і завжди залишається для людини невід'ємною частиною комунікації. У зв'язку з утворенням звукової мови як єдиної системи спілкування людини всі інші види спілкування відмерли як самостійні системи і перетворилися на додаток до тотальної системи вербальної мови. Таким чином, колискова пісня у своєму кінесичному вираженні відбиває чи не найдавніші риси людської родинної поведінки.

Поряд із широким ситуаційним паралінгвістичним контекстом, усне спілкування широко використовує типізовані фізичні прояви мовця, спрямовані на орієнтацію слухача до однозначного сприйняття висловлювання. До цих засобів належать оказіональні складові - насамперед жести та міміка. Серед жестів, використовуваних під час виконання колискової, є такі:

а) ритмічні жести (наприклад, колисання);

б) емоційні жести (пов'язані з побутовими проблемами та зняттям фрустрації - мімічні рухи, що передають усмішку, плач тощо);

в) образні жести (для стимуляції засинання використовуються образотворчі жести, якими зображують голубів, кота тощо).

3. Мелодійний супровід та виконання. Серед характерних рис виконання колискових пісень можна відзначити 1) переважно низький регістр співу; 2) темпо-динамічну стабільність; 3) обмежене використання мелізматики; 4) piano-спів. У праці пропонується словник ритмомелодики української колискової, який підтверджує результати дослідження (Додаток А).

3.3. “Акціонально-прагматичний контекст української колискової пісні (супровідні прагмеми та їх міфопоетичне значення”. У підрозділі розглянуто колиску як прагмему (за М. Толстим) колискової пісні, дії, паралельні колисанню, та їхнє міфологічне значення. Так, у прагмемі колиски відображена діалектика конструктивного та руйнівного, стабілізації й дестабілізації, створення та деструкції через акцію вертикального чи горизонтального гойдання. Колиска імітує материнське черево, яке ще необхідне для немовляти, але також і перший локус дитини післянатального періоду (хоча деякі регламентації забороняють класти дитину до колиски протягом від дев'яти до сорока днів - самі числа спонукають до думки про сакральність такої заборони). Це локус, у якому дитина набуває первинних знань про структуризацію культурного та природного світу, про соціальні відносини, про вірування й ритуали свого етносу. Вертикальний рух колиски вгору символізує зростання, змужіння дитини (є тематично подібні колисанки). Горизонтальний рух колиски структурує життєвий топос дитини і пов'язується зі світовим деревом, а тому може розглядатись як певний релікт давно забутого ритуалу.

У “Висновках” дисертації пропонуються підсумки роботи та визначаються перспективи подальшої розробки теми, серед яких:

1. Аналіз структури, семантики та прагматики мотивів і образів українських колискових пісень свідчить, що жанрова атрибуція колискової передбачає звернення до аспектів її побутування, тобто інтенціальності та функціональності. Колискова пісня визначається як словесний жанр народної родинної лірики для дітей, функціонально призначений для стимуляції засинання (заспокоєння дитини), генетично пов'язаний із замовляннями та відзначений специфічною домінантою ритмомелодичного начала порівняно зі значенням тексту, що пояснюється квазікомунікативністю мовленнєвих структур у складі творів жанру.

2. У міфопоетиці колискової спостерігаємо декілька різнорідних мотивних угрупувань, які так чи інакше відображають етапи її складання в особливий вербальний фольклорний жанр: 1) модифіковані замовляння та побажання; 2) персоніфікації та образи викликань; 3) ознаки соціалізації; 4) найближче до дитини навколишнє середовище та побутові реалії (із акціонально важливим образом колиски); 5) антифрустративні компоненти.

3. Квазікомунікативність колискової пісні визначається тим, що немовля чи малеча в ній не розглядається як свідомий комунікант (адресат), здатний до сприйняття більш-менш складного за сюжетотворчими показниками тексту. Виконання колискових пісень, їх зміст варіюється відповідно до віку дитини із подальшим наростанням ролі вербального компонента та поменшанням компонентів акціональних.

4. Як базові слід розглядати такі функції колискової пісні, як онірична, апотропеїчна, когнітивна, комунікативно-глосолативна та фрустративна.

5. У колисковій пісні наявні практично всі об'єкти, що становлять зацікавлення у межах паралінгвістики, зокрема:

а) загальні фонаційні ознаки, такі, як сила голосу, тембр, обертони, дикція і т.д., які за своєю природою пов'язані з фізіологічними особливостями суб'єкта-виконавця і залежні від його психічного стану, завжди супроводжують колискову і є зовнішнім показником фізичного стану суб'єкта-виконавця;

б) на думку дисертанта, постійний супровід звуку різноманітними жестами був споконвічним і завжди залишається для людини невід'ємною частиною комунікації, що відбивається й у колисковій пісні у момент її виконання; серед жестів, які використовуються під час виконання колискової слід розрізнювати ритмічні, емоційні та образні;

в) серед характерних ритмомелодичних рис виконання колискових пісень відзначено переважно низький регістр співу; темпо-динамічну стабільність; обмежене використання мелізматики, piano-спів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА, ВМІЩЕНИХ У ВИДАННЯХ, РЕКОМЕНДОВАНИХ ВАК УКРАЇНИ

1. Прагмема колиски в контексті колисанки // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. - № 4. - С. 142-146.

2. Міфологічна ґенеза поетичної символіки української колискової пісні (в контексті публікацій дитячого фольклору І половини ХІХ століття) // Літературознавчі студії. - Випуск 14. - Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 265-270.

3. До проблеми літературної трансформації у народних піснях // Література. Фольклор. Поетика: Зб. наукових праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. - С. 366-371.

Размещено на Allbest.ru