Творчість Ернеста Хемінгуея в українському літературному процесі ХХ століття (рецепція і типологія)

Сьогодні творчість американського майстра ґрунтовно засвоєна в Україні: доробок письменника добре відомий українському читачеві, його твори увійшли до навчальних програм шкіл та вищих навчальних закладів, існують переклади практично усієї його спадщини, детально вивчені життєвий шлях і творчість, яка все частіше стає об'єктом порівняльних досліджень.

Отже, у процесі інтеграції, ускладненого різними позалітературними чинниками, творчість Е. Хемінгуея помітно вплинула на духовне життя українського суспільства й стала невід'ємною складовою українського мистецтва слова.

Типологічні зіставлення творчості Е. Хемінгуея та українських прозаїків, які працювали у різні періоди ХХ століття, виявляють спільні тенденції українського й американського літературних процесів. Вони доводять, що однією з визначальних рис обох літератур першої третини ХХ століття був антагонізм людини і суспільства. Людина є беззахисною перед суспільною машиною, однак її внутрішня сила, стоїцизм та висока моральність дозволяють протистояти несправедливості суспільства.

Українська й американська літератури стверджують, що одним із найбільших злочинів суспільства проти людства на початку ХХ століття стала Перша світова війна. Обидві національні літератури першої третини ХХ століття сповідували спільну ідею пацифізму, викриваючи безглузду природу війни. Обом літературам післявоєнної доби притаманний пафос самоти, приреченості, відчуженості, який в американській літературі доповнювався недовір'ям до держави, крахом ілюзій, зневірою, що сформували «втрачену генерацію». Трагічна концепція життя, що домінувала в мистецтві ХХ століття, зумовила подібність розробки теми війни як страждання людини, як знищення моральних устоїв суспільства, як джерела нерозв'язних морально-філософських проблем.

Трагічність світовідчуття позначилася на поширенні в українській та американській літературах першої третини ХХ століття есхатологічних мотивів (спільною для обох літератур є, зокрема, увага до процесу кончини людини з позиції самого помираючого). Джерелом трагедії життя людини є ворожість суспільства, яка змушує її страждати. Одним із варіантів художньої реалізації цієї ідеї в обох літературах є тема суїциду як способу звільнення від страждань та тема дитинства і смерті, побудована на зіткненні чистого дитячого світу з найганебнішими проявами світу дорослих.

Паралелі у розвитку української та американської літератур було порушено внаслідок проголошення у 1934 році соціалістичного реалізму єдиним методом в українському красному письменстві. Це докорінно змінило напрям розвитку української літератури 30-80-х років ХХ століття. Трагічна концепція буття поступається місцем оптимізмові; індивідуалізм - колективізму; людина з її слабкостями - ідеальному позитивному герою-борцю, будівничому; увага до внутрішнього світу людини з її душевними переживаннями та особистими проблемами - виробничій і громадській тематиці.

Типологічні збіги у розвитку української та американської новелістики першої половини ХХ століття відтворюють світові тенденції розвитку малої прози у її русі до сконцентрованості, стислості, збільшення сили емоційного впливу.

Отже, типологічне зіставлення творчості Е. Хемінгуея та окремих українських прозаїків ХХ століття вказує на спільність напрямку розвитку американської й української літератур першої третини століття, за яким, однак, у другій третині настало різке розмежування, що виникло внаслідок втручання позаестетичних чинників в український літературний процес та порушення законів його розвитку.

Опубліковані праці за темою дисертації

1. Чикирис Н.В. Оповідання Е. Хемінгуея в українських перекладах // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Випуск IV. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - С. 189-195.

2. Чикирис Н.В. Типологічна спорідненість функцій пейзажів у новелістиці В. Стефаника та Е. Хемінгуея // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. - Випуск V. - Ужгород: Ліра, 2002. - С. 202-208.

3. Чикирис Н.В. Громадянська війна в Іспанії в художній інтерпретації Е. Хемінгуея («По кому подзвін») та Ю. Покальчука («І зараз, і завжди…»): спільне та відмінне // Нова філологія. - №4 (15). - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - С. 215-224.

4. Чикирис Н.В. Творчість Е. Хемінгуея в Україні: особливості критичної рецепції, історія перекладів // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2003. - №3 (березень). - С. 36-40.

5. Чикирис Н.В. Художнє осмислення війни в новелістиці В. Стефаника та Е. Хемінгуея (спроба типологічного зіставлення) // Мова. Культура. Бізнес. - Випуск 1. - К.: Правові джерела, 2003. - С. 197-204.

6. Чикирис Н.В. Література «втраченого покоління» та її український провісник // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Випуск VIII. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 131-135.

Размещено на Allbest.ru