Міфологічний підтекст роману В. Голдінга "Володар мух"

Студентка групи ЗА-42

Хоменюк Марія

Острог, 2013

1. Життєвий і творчий шлях В.Голдінга

2. Притчовий характер прози В.Голдінга

3.Роман “Володар мух” у контексті творчості В.Голдінга

4. Система персонажів роману

1. Творчий та життєвий шлях В. Голдінг

голдінг володар мух

Вільям Голдінг - відомий англійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1983 року. Він написав небагато творів, проте його книги, перекладені багатьма мовами світу, і досі мають велику популярність.

Народився В. Голдінг у селі Сент-Колумб-Майнор у графстві Корнуолл в родині вчителя. Майбутній письменник навчався у престижному Оксфордському університеті, щоправда, по завершенні навчання деякий час працював будівельником, також брав участь у театральних постановках. Почав писати він ще у 1930-х роках і першим виданням його творів стала збірка віршів, про яку автор пізніше згадував з іронією і вважав її своєю невдалою першою спробою.

Під час Другої світової війни Голдінг служив у Королівських Військово-морських силах. Після війни він викладав мову та літературу у школі. Пройшовши крізь жахи війни, зіштовхнувшись із звірячою жорстокістю фашизму, Вільям Голдінг дійшов висновку, що найчастіше джерелом зла у світі стає сама людина, нестримувана мораллю, загальнолюдськими заповідями. Такі роздуми знайшли своє відображення у складному філософському романі-притчі «Володар мух». Цей перший роман Вільяма Голдінга був написаний у 1954 році і приніс йому всесвітню славу. Взявши за основу традиційну для англійської культури ситуацію існування на безлюдному острові, Голдінг вступив у полеміку і творче змагання зі своїми попередниками, які розробляли схожі сюжети. Голдінг зображує, як крок за кроком англійські хлопчики від шести до дванадцяти років, опинившись у результаті авіакатастрофи без дорослих на безлюдному острові, «скидають» із себе свою цивілізацію і дичавіють.

Питання вихованості, цивілізованості та культури Голдінг вирішує і в наступних творах. У 1955 році вийшли друком його «Спадкоємці», де йдеться про знищення, і до того ж, страшенно звіряче, людиною своїх найлагідніших предків.

Після невеликої перерви вийшов «Шпиль». Роман «Шпиль» є одним із найзначніших творів письменника. Це хвилююча розповідь про прагнення настоятеля собору Джосліна за будь-яку ціну прикрасити собор шпилем, який би височив над околицею, і водночас - це притча про людську гординю, коли людина заради слави ладна пожертвувати не лише своїм життям, а й долями інших людей.

«Ритуали на морі», які вийшли друком у 1980 році, були удостоєні Букерівської премії. Автор в романі розповідає свою історію лише для нагадування людині, що зовнішньо добре відпрацьовані ритуали можуть приховувати велику руйнівну силу.

Останніми творами Голдінга стали романи «У тісному сусідстві» (1987) і «Пожежа внизу» (1989), які разом із «Ритуалами на морі» утворюють трилогію «На край світу». Творічсть Вільяма Голдінга належить до найоригінальніших і найскладніших явищ англійської прози ХХ сторіччя. Загалом кожен роман Голдінга - загадка, своєрідний код, у якому заховані думки автора. Найголовніші з них повторюються від роману до роману. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який побачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої дегуманізації, а також колосальний талант прозаїка визначили його місце серед класиків англійської літератури ХХ століття.

2. Притчовий характер прози В. Голдінга

Один із найяскравіших та самобутніх англійських прозаїків ХХ ст Вільям Голдінг за життя сприймався як класик. Як зазначає С.Павличко, “проза Голдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовує не людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях та образах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну”.

Свої романи В.Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчею розуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумів письменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільних уявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. В її основі покладено принцип параболи: оповідь ніби віддаляється від конкретного часопростору, рухається по кривій, повертається назад, висвітлюючи у філософсько-естетичному аспекті явище художнього осмислення.

Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача.”

Перший роман В.Голдінга “Володар мух” (1954) приніс йому визнання і славу. Власне за цей твір В.Голдінгу 1983 році отримав Нобелівську премію. Після того, як критики стали відзначати антиутопічний характер роману, письменник не без іронії згадував: “Я почувався наче той пан, котрий відкрив, що ціле життя говорив прозою. Я був, як виявилося,...антиутопістом. спочатку далекий пейзаж був порожнистим, тоді, звичайно, виник Платон. У полі зору з'явився Томас Мор... Раптом у новому світлі заблищали імена - Батлер, Свіфт, Вольтер, Дефо, Шоу, Уеллс, Хакслі, Орвелл...” Будучи за своєю природою моралістом, В.Голдінг протиставляє свої романи антиутопіям і прагне “створити людську мораль, людську істоту, яка не здатна вбивати собі подібних, експлуатувати чи грабувати. Тоді ніхто не матиме потреби писати утопії, сатири чи антиутопії, оскільки ми самі станемо мешканцями утопії”.

Таким чином, В.Голдінг як письменник мораліст ставить на перший план проблему недосконалості людської природи, зумисне оголюючи її беззахистність перед злом,і тим самим робить спробу переконати читача у можливості попередження глобальних помилок.

3. Роман “Володар мух” у контексті творчості В.Голдінга

Як відомо, “Володар мух” на початку писався В.Голдінгом як пародія на роман Р.Баллантайна “Кораловий острів”, у якому йшлося про англійських хлопчаків, що потерпіли аварію на пароплаві і таким чином опинилися на безлюдному острові. Згуртованість, дружба допомогли цим дітям подолати всі перешкоди, що стояли у них на шляху, і перемогти зле начало, втілене в образах піратів та людожерів. Подія перейшла в полеміку, що в результаті дало життя новому, самостійному художньому творові, який (за Голдінгом) “до чтива для хлопчаків не мав ніякого відношення” Письменник зауважив: “Острів Баллантайна був островом дев'ятнадцятого століття, населений англійськими хлопчиками; мій - мав бути островом двадцятого століття, населений англійськими хлопчиками. Я можу сказати тут, в Америці те, що мені б не хотілося говорити вдома; що я засуджую і не люблю вади моєї країни саме тому, що я так пишаюся багатьма її чеснотами. Один з наших недоліків - віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій націі. Я знаю чому так сталося в Німеччині. Я знаю, це могло трапитись в будь-якій іншій країні. Воно могло трапитись тут.”

Отже, В.Голдінг з точністю до навпаки відтворює колізії роману дикунів. “Дивіться, дивіться, дивіться - ось яка вона, якою я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин - людини,” - зазначив автор.

Здоровий глузд виявився неспроможним урятувати хлопців від озвіріння.

В.Голдінг спростовує загальноприйняту ідею раціоналізму та організованості британців, адже національна приналежність не може визначати переваги доброго чи злого начала в людині.

На думку англійського письменника, зло сидить в середині кожної особистості і штовхає на страшні, іноді абсурдні вчинки. Звичайно, воно стримується суспільними нормами моралі, але за умов відсутності контролю в людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до трагічних наслідків. “В людині більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів,” - робить висновок В.Голдінг, і такий скептицизм автора насамперед є первинною дисгармонією людського єства. У “Володарі мух” природа людини зображається як результат роз'єднаності основних її іпостасей: тваринного начала, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Цей трагічний конфлікт і був покладений в основу системи алегоричних персонажів.

4. Система персонажів роману

Темне людське начало у романі представлено образом Джека, котрий з'являється з імли в оточенні групи хлопчиків-хористів, одягнутих у чорний “ексцентричний одяг”. Джек є атиподом Ральфа. Серед усіх він виділявся “уніформованою вищістю і нецеремонною владністю у голосі” З лиця його “дивилися ясно-голубі очі”, і “від розчарування в них готова була спалахнути ...злість” на перших зборах він висунув свою кандидатуру на роль ватажка, однак зазнав поразки, - за нього “покірно і понуро підвели руки” лише хористи. Джек погоджується із пропозицією Ральфа укладати правила життя на острові: “Нам треба мати правила і підкорятися їм. Врешті ми ж не дикуни. Ми англійці, а англійці завжди в усьому найкращі. Тож-бо, треба поводитися добре”. Однак Джек першим же порушує ці загальні правила: “Нам більше не потрібен ріг, - говорить він. - Ми і так знаємо, хто має говорити. Яке пуття з того, що тут казав Саймон, чи Білл, чи Уолтер? Пора декому зрозуміти, що треба сидіти тихо, а ми самі вирішимо...”. Зрештою Джек на зауваження Ральфа безапеляційно вигукує: “Чхав я на твої правила”. Джек у своїх руках зосереджує одноособну владу: “У м'язах його рук грала сила, влада огорнула плечі й щось нашіптувало на вухо, наче мавпа”. Шлях, яким іде цей герой - знищення. Коли малюкам почав увижатися страшний звір, котрий ніби виходить з моря, Джек не задумуючись рішуче заявляє: “Якщо звір є, ми його вб'ємо! Ми його оточимо і будемо бити, бити, бити...”. не дивно, що девізом юних мисливців стає пісня” “Бий свиню! Горло - ріж! Кров - пусти!” Спочатку полювання нічого дітям окрім розчарування і ще більшої агресії не приносить, потім, сховавши за масками свою зовнішність, підлітки починають перетворюватися на тубільне плем'я. Як зазначає В.Голдінг, саме маска дала змогу Джекові і його хористам досить швидко позбавитися “сорому та людської свідомості.” Тому дуже скоро полювання на звіра перетворюється у полювання на дітей. У стихійному хаосі звірства гинуть Саймон, Роха, мало не гине і лише випадково рятується Ральф.

Отож хлопчики, які в недалекому минулому співали молитви, вихваляючи Господа, стали здатними без докорів сумління розтоптати людину.

Втіленням сліпого раціоналізму у романі є Роха - інтелектуал-прагматик, котрий своєю непривабливою зовнішністю(повнота, дихавиця, кирпатість, відсутність волосся на голові) тільки відштовхує підлітків від нього.

Саме Роха знаходить на острові ріг-мушлю, символ демократії і свободи, він пропонує скликати збори, встановити правила, обрати Ральфа ватажком, підтримувати сигнальне вогнище. Він вважає, що люди можуть, зібравшись разом, дійти спільної думки, домовитися про встановлення порядку і суворо його дотримуватися. Проте, віра Рохи у силу науки носить наївний , почасти несерйозний характер.

В.Голдінг, наділивши цього героя надзвичайною короткозорістю, уже ніби підкреслює ілюзорність і абсолютну приреченість ідей здорового глузду.

Намагаючись у критичній ситуації зберегти ясність мислення, знайти вихід із скрутної ситуації шляхом наукового підходу, Роха виявляє повне нерозуміння того, що відбувається на острові. Він не вірить в існування Звіра, бо тоді “все ніщо. Будинки, і вулиці, і телевізори, не було б нічого”.

Іншими словами, за умов існування містичної істоти життя втрачає сенс, існування звіра ставить під сумнів саму цивілізацію. Не розгледівши реального звіра, Роха не розуміє, що людське суспільство, в даному випадку дитяче товариство, аж кишить звірами. Саме тому Роха гине, осліплений, позбавлений захисту, нездатний попередити реальну загрозу.

Естетичний ідеал у романі втілений в образі Саймона, якого автор задумує як прообраз Христа. Мрійливістю та візіонерством він не вписується у буденний світ решти дітей, його вважають “психом”, “дурнуватим”, “схибленим”. До чого Роха доходить раціонально, Саймон досягає інтуїцією. Саме він, маючи дар прозріння, розкриває сутність Звіра, якого так бояться малюки. Коли інші тремтять від жаху, сприйнявши мертвого парашутиста за якусь надприродну істоту, то Саймон, долаючи власний страх, вирушає на пошуки Звіра. Для християн сходження на гору (Голгофу) є символом самопізнання. На горі Саймон знаходить мертвого парашутиста, “крила” якого дивно тріпочуть на вітрі, відкидаючи загадкові тіні. На вершині відбувалася безгучна розмова цього героя із Володарем мух, страшною свинячою головою на палі, яку діти принесли в жертву вигаданому чудовиську. Хлопчикові відкривається істина, що Звір - невіддільна частина кожної людини. Не існує іншого звіра, крім власного страху, а страх приборкати у змозі кожен.

Образ Володоря мух - визначальний у романі. Володар мух - дослівний переклад із фінікійської мови імені Вельзебула, або Сатани. Звідси, звір - це і розбуджене в частині хлопчиків атавістичне зло, втілення тваринного інстинктивного начала у темній людській душі. Мабуть, невипадково Рошине прізвисько і образ свинячої голови знаходять єдине символічне начало, адже окуляри незграбного прагматика, спочатку давши змогу розпалити сигнальний вогонь, потім стають причиною полум'я, що мало не знищило весь острів. Досвід ХХ сторіччя переконливо доводить, що знання, яке в даному випадку символізують окуляри, крім користі, може нести руйнування.

Загибель Саймона, вбитого тими, кому він ніс одкровення, метафорично передає біблійну сцену Христового розіп'яття: “Тоді хмари розверзлись, і дощ хлюпнув з неба, наче водоспад. Вода мчала з вершини гори, зривала з дерев листя гілки, холодним душем шмагала клубок сплетених тіл на піску... Вода...прибрала пасма шорсткого Саймонового волосся яскравим світлом. На якийсь дюйм тіло піднялося над піском, повітряна бульбашка вирвалася з рота з м'яким сплеском...Облямоване китицями цікавих блискучих істот, а саме посріблене світлом вічних сузір'їв, мертве тіло Саймона повільно попливло у відкрите море” На відміну від єванґельської легенди, голдінгова притча на містить картин воскресіння.

На прикладі образу Ральфа, за Голдінгом, людська природа втілена найбільш повно. Шлях Ральфа - це шлях людини через трагічний моральний досвід та провину від незнання світу до пізнання страшних істин про себе та про світ. Своєю присутністю на острові він, сам про те не відаючи, створює атмосферу цивілізованого життя: “Ясноволосий хлопчик у шкільному светрі та сірій сорочці...обережно спускався зі скелі й пробивався до лагуни,...підтяг шкарпетки різким автоматичним рухом, що на мить уподібнив джунглі до котрогось із англійських графств... Розвинені широкі плечі показували, що з нього міг вийти боксер, та в його погляді й устах була лагідність, за якою не крилося диявольське нутро.” Порядок, справедливість - головні життєві настанови Ральфа. Його обирають ватажком головним чином тому, що він просурмив у ріг-мушлю. Керуючись принципом здорового глузду, Ральф доходить до висновку, що “думки - цінна річ, від них є користь” Він упевнений, що зможе врятувати дітлахів, встановивши на острові демократичний устрій. Однак, Ральф не розуміє, що взявши на себе роль ватажка, він мусить відповідати за всіх. Ральф сам працює, але серед товариства дітей не може досягти виконання встановлених обов'язків. Тому згасає вогонь, курені не будуються. Ральф бачить, як товариство поступово перетворюється на плем'я, і відтак намагається зрозуміти дітей: “Вони дикуни - це правда, але ж вони і люди.”

З образом Ральфа у романі пов'язався символ вогню. Для Ральфа вогонь - остання і єдина надія на повернення до цивілізації. Коли він проміняв вогонь на м'ясо, то утратив усе і не зміг повернути нічого, навіть дуже того бажаючи. Він не робить рішучих кроків до виправлення ситуації, його думки стають кволими і млявими. Вбачаючи на початку вихід у гуманістичному устрої життя на острові, він дедалі звикається із думкою, що сенсу взагалі немає. Але Ральф не підкорюється всезагальному буйству зла, адже в душі у нього відсутня темнота.

Але живучи серед зла, він мусить стати вигнанцем і повинен загинути. У кінці роману настає раптовий happy end. В.Голдінг удався до давнього літературного прийому - dens ex machina (Бог з машини). Важко сказати, чим це диктовано: чи бажанням спародіювати кінцівку роману Баллантайна, чи наслідуванням мотивів Апокаліпсису Іоана Богослова. Деяке пояснення Голдінг усе-таки наводить: “У цьому романі, як я його розумію, неминуче море зла, але є там і маленька жевріюча надія, палаючий вогник надії. Різниця між оптимізмом та песимізмом знаходиться на мій погляд, у наступному: песиміст вважає, що цей вогник маленький, як сірник у бурхливій стихії повинен погаснути, але якщо ви впевнені, що вітер не може загасити цей вогник, що його сила не в яскравості полум'я, - тоді ви оптиміст. Таким я бачу життя - безмежне море зла і маленький вогник надії, який неможливо загасити.”

Письменник вірить, що людина здатна подолати свою внутрішню “темряву”, і не повинна бути пасивною ареною одвічної боротьби добра і зла. Смисл даної притчі не в тому, що зло дрімає і може прокинутись в людині, а в тому, що людина здатна впоратися зі злом, яке пробуджується у ній.

Література

1. Бегун Б. Зверь - мы сами (В.Голдинг «Повелитель мух») // Відродження.-1995 №2 с.40

2. Градовський А. Парадокси здорового глузду. До вивчення роману В.Голдінга “Володар мух” // ЗЛНЗ.-2000, №3 с.31-34, №4 с.31-34

3. Зверев А. Уильям Голдинг, сочинитель притч // Зверев А. Дворец на острие иглы. М., 1989 с.184-198

4. Шпиталь А. Вільям Голдінг // ЗЛНЗ-1997, №5 с.41-42

5. Ярошевець С. “Ми ж не дикуни...” Роман В.Голдінга “Володар мух” // ЗЛНЗ.-2000, №1 с.38-44

Размещено на Allbest.ru