Проблема розуміння тексту. Типи інформації в художньому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Кафедра української мови

Доповідь

зі спеціального семінару «Лінгвістичний аналіз художнього тексту»

Проблема розуміння тексту. Типи інформації в художньому тексті

Дяченко Анни Анатоліївни

студентки 53-ї групи

факультету філології та журналістики

Перевірила:

кандидат філологічних наук, доцент

Ліштаба Тетяна Василівна

Кіровоград - 2012

Зміст

Вступ

1. Проблема розуміння тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках крізь призму філософського аналізу

2. Типи інформації в художньому тексті

Висновки

Список використаної літератури

художній текст інформація лінгвістичний

Вступ

Текст, у тому числі художній, давно привертає увагу вчених. Уперше про сам термін замислився академік А.М. Пєшковський. Він розмірковував, що "синтаксичне ціле" не так легко стиснути в короткий і ясний термін". Н.С. Поспєлов назвав це явище "складним синтаксичним цілим", Л.А. Булаховський запропонував термін "надфразна єдність". Думка про цю лінгвістичну категорію у подальшому була розвинута у працях І.А. Фігуровського, акад. В.В. Виноградова, Ю.В. Ваннікова, І.Р. Гальперіна, Г.Я. Солганіка та ін. Зокрема, Г.Я. Солганік стверджував, що у поетичному творі слід говорити не про речення, а про строфу, В.В. Виноградов назвав цю одиницю "довгим періодом", В.І. Ставський - "складеним синтаксичним цілим", І.А. Фігуровський - "компонентом цілого тексту", нарешті, Н.Д. Зарубін назвав її "текстом".

У зарубіжному мовознавстві текст досить часто стали називати "дискурсом", вкладаючи в нього "зв'язне мовлення" (З.С. Хэррис, А. Греймас). Російський мовознавець Т.М. Ніколаєва окреслює п?ять значень терміна "дискурс", серед яких: "зв ?язний текст", "група висловлювань, що пов?язані між собою", "твір мовлення" [8, 467].

Н.Н. Миронова серед елементів дискурсу виділяє події, про які розповідається, їх учасників та їх оцінку [7, 53]. Такі ж елементи вчені називають серед глобальних категорій тексту і на цих підставах роблять висновок про близькість "тексту" і "дискурсу" [9, 19].

Увага до тексту, дослідження його структури, зв'язності його одиниць, характеру інформації в ньому визначили формування нової галузі науки про мову, яка отримала назву "лінгвістика тексту" або "теорія тексту". Ця наука є одним з перспективних напрямів сучасних лінгвістичних досліджень. Продовжують з'являтися роботи вчених, що присвячені текстоутворюючим категоріям, їх ще називають глобальними категоріями тексту [9].

Метою нашої праці є дослідження проблеми розуміння тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках, а також аналіз інформації, що міститься в тексті (визначення вченими її типів, характеристика останніх).

Текст - первинна даність, реальність і вихідна точка будь-якої гуманітарної науки. Конгломерат (комплекс з'єднаних окремих предметів в одне ціле, при якому вони зберігають свої риси й властивості) різноманітних знань та методів, котрі називають філологією, лінгвістикою, літературознавством та ін. Виходячи з тексту вони розходяться у різні напрямки, вихоплюють різноманітні частини природи, громадського життя, психіки, історії, об'єднують їх то казуальними (причиновими), то смисловими зв'язками, перемішують констатації з оцінками. Від вказування на конкретний реальний об'єкт необхідно перейти до чіткого розмежування предметів наукового дослідження.

Реальний об'єкт - соціальна (суспільна) людина, котра говорить і висловлює себе також іншими засобами. Чи можна знайти до людини та її життя інший підхід, окрім як через створені знакові тексти, чи ті, котрі вона тільки творить? Чи можна спостерігати і вивчати явище природи як річ? Фізична дія людини повинна бути потрактована і сприйнята як вчинок, але не можна зрозуміти вчинок людини поза його можливим (чи відтворюваним нами) текстовим - знаковим вираженням. Вивчаючи людину, ми повсюди шукаємо знаки і намагаємось їх розтлумачити. Тому проблема дослідження та розуміння тексту, виявлення різних рівнів інформації в ньому є актуальною на сьогодні.

1. Проблема розуміння тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках крізь призму філософського аналізу

«Доводиться називати наш аналіз філософським, перш за все, з негативних міркувань: це не лінгвістичний, не філологічний, не літературознавчий чи якийсь інший спеціальний аналіз (дослідження)» [2, 281]. Але позитивним аспектом є те, що дослідження тексту як поняття, тексту як феномену, торкається сфери інтересів різних дисциплін (наук). При його виконанні важливо враховувати міжпредметні зв'язки.

Подані нижче критерії дозволять сформувати уявлення про текст, розкриють шляхи і способи розуміння цього поняття та пов'язані з ним проблеми.

Текст (письмовий чи усний) первинний об'єкт дослідження усіх цих дисциплін і взагалі усього гуманітарно-філологічного мислення (навіть теологічного та філософського мислення в їхніх першопочатках). Текст є безпосередньою дійсністю, дійсністю мислення та думки, з котрих відповідно і беруть початок усі вказані науки. Де немає тексту, там немає і об'єкту для дослідження та міркування.

Якщо розуміти текст широко - як будь-який зв'язний знаковий комплекс - то і мистецтвознавство (музикознавство, теорія та історія образотворчого мистецтва) має справу з текстами (витворами мистецтва). Думки про думки, переживання переживань, слова про слова, тексти про тексти. У цьому основна відмінність гуманітарних наук від природничих, хоча абсолютних рамок чи кордонів тут не існує. Гуманітарна думка народжується як думка про чужі думки, волевиявлення, маніфестації, вислови, знаки (належать вони вищим силам, міфічним істотам чи самим людям, їхнім предкам ін.). Науково точний опис - паспортизація текстів - це явище, котре виникає значно пізніше (це цілковитий переворот в гуманітарному мисленні, народження недовіри). Першопочатково віра вимагає лише розуміння, але не аналізу.

Предметом інтересу для нас є лише текст словесний, котрий є первинним для відповідних гуманітарних дисциплін - в першу чергу лінгвістики, філології, літературознавства.

Будь-який текст має суб'єкт, автора (котрий говорить чи пише) це і його ключовою ознакою. Можливі різноманітні різновиди авторства. Лінгвістичний аналіз, певною мірою, взагалі може відійти від проблеми авторства. Якщо тлумачити текст як приклад (силогізм у логіці, речення в граматиці, уявний текст, конструйований текст (з метою лінгвістичного експерименту). Тут усюди проявляються особливі види авторів, творців прикладів, експериментаторів, тут також наявний другий суб'єкт - той, хто міг би сказати. Тобто фактично, автор тексту завжди існує.

У зв'язку з проблемою розуміння тексту виникає проблема кордонів тексту.

Два моменти, котрі визначають текст як висловлювання: його задум (інтенція) та втілення цього задуму. Динамічне співвідношення, протиставлення цих двох позицій і визначає характер тексту. Розбіжності між задумом та втіленням можуть багато про що свідчити (навіть про психічні розлади).

Проблема другого суб'єкта - відтворюючого текст (коментувати, оцінювати, обрамлювати ін.). В тесті завжди закладається два суб'єкти: автор та відтворювач.

Текст є висловлюванням, котре є включеним в усне мовлення.

Текст є поняттям, котре включає в себе всі тексти. Зв'язок усіх смислів, котрі реалізуються у висловлюваннях.

Діалогічні стосунки наявні між текстами та в середині тексту.

Два полюси тексту. Кожен текст передбачає загальноприйняту (тобто зрозумілу в умовах даного колективу) систему знаків, мову (для прикладу мова мистецтва). Якщо за текстом не стоїть мова, то це вже не текст, а природне явище, наприклад набір криків чи вигуків, котрі позбавлені знакової повторюваності. Звичайно, кожен текст (і усний, і письмовий) включає в себе значну кількість різноманітних природних, натуральних моментів, позбавлених будь-якої знаковості, котрі виходять за рамки гуманітарного дослідження, але враховуються ним. Чистих текстів не існує і не може існувати. В кожному тексті, окрім того, є ряд моментів, котрі можуть бути названі технічними (технічна сторона графіки, вимови і т. п.).

За кожним текстом стоїть система мови. В тексті присутній набір повторюваних моделей мови, однак він також містить власну індивідуальність. Є неповторним, у цьому і полягає увесь його сенс, заради чого він створений. Це те в ньому, що має стосунок до істини, правди, краси, історії, добра. У відношенні до цих цінностей усі повторювані в тексті мовні моделі виявляються матеріалом і засобом. Це деякою мірою виходить за межі компетенції лінгвістики і філології. Цей другий полюс (момент) є властивим самому тексту, але розкривається лише в ситуації, у ланцюжку текстів (в мовному спілкуванні даної сфери). Цей полюс не пов'язаний з повторюваними мовними знаками, проте пов'язаний з іншими (неповторними) текстами особливим діалектичним шляхом.

Другий полюс також тісно пов'язаний з проблемою авторства.

Дух (і власний, і чужий) не може бути даний як річ, як прямий об'єкт, а лише знаковому вираженні, в реалізації, але при цьому необхідним є глибоке розуміння тексту. Тобто текст завжди передає дух, котрий ми намагаємось зрозуміти.

Натуральна одиничність (наприклад, відбиток пальця) і значуща неповторність притаманні тексту. Можливе лише механічне копіювання відбитка пальця, як і тексту - передрук, тиражування, але відтворення тексту суб'єктом (повернення до нього, повторне читання, нове виконання, цитування) є завжди новою, неповторною подією в житті тексту.

Будь-яка система знаків може бути перекладена мовою іншої знакової системи, але текст ніколи не може бути перекладеним до кінця, оскільки не може бути перекладеною потенційна єдність усіх текстів.

Відображення гуманітарного мислення - це завжди стенограма діалогу особливого типу: тексту та контексту. Зустріч існуючого тексту та створюваного на його основі, зустріч двох авторів. Можна йти до першого полюсу, тобто до мовного оформлення тексту - мови автора, мови жанру, стилю, епохи, національної мови. Можна рухатись до другого полюсу - неповторній суті тексту. Між цими двома полюсами розташовуються усі можливі гуманітарні дисципліни.

Гуманітарні науки - науки про людину та її специфіку, а не про безмовну річ чи природне явище. Людина по своїй природі завжди реалізує себе в мовленні - творенні тексту. Там де людина вивчається поза текстом - це вже не гуманітарні науки (астрономія, фізіологія ін.).

Людський вчинок є потенціальним текстом і може бути зрозумілим (як людський вчинок, а не як фізична дія) лише в діалогічному контексті свого часу (як репліка, ідейна позиція, система мотивів).

З точки зору позалінгвістичних цілей висловлювання - завжди лише засіб.

Розуміння тексту завжди призводить до кращого засвоєння та розуміння нами мовних засобів.

Автор тексту (наприклад роману) створює його з чужих висловлювань, і навіть авторська мова наповнена усвідомленими чужими словами.

Ці критерії є сформульованими в результаті філософського розуміння (осмислення) поняття «тексту», вони поєднують у собі погляди різних наук та дозволяють окреслити рамки вказаного явища [3].

2. Типи інформації в художньому тексті

Оскільки основне завдання автора тексту (того, хто пише або говорить) - це повідомлення інформації про суб'єкти, об'єкти, дії, факти, про ставлення до них, остільки текстоутворюючими (такими, що несуть інформацію) вчені вважають наступні категорії:

- учасники комунікативного акту, події, ситуації (об?єкти або суб?єкти);

- сама подія, процес, факт, ситуація;

- простір, в якому розгортається подія, де перебувають об?єкти або суб?єкти (місце як в реальному, так і в ірреальному світі);

- час, у тому числі художній (реальний художній час і час ірреального світу);

- оцінка об?єктів чи суб?єктів, подій, простору, часу.

Виділені текстоутворюючі категорії дозволяють під терміном "текст" розуміти як завершений твір (художній, публіцистичний тощо), так і складне синтаксичне ціле у межах великого твору і навіть окреме висловлювання складної будови.

Текст як великий, так і невеликий за розмірами може мати (або не мати, а тільки припускати) назву. Вже в самій назві (заголовку) реалізуються глобальні категорії, які несуть певну інформацію. Наприклад, заголовок може називати суб?єкт або об?єкт, тобто учасників події, ситуації ("Парус" М.Ю. Лєрмонтова, "Євгеній Онєгін" О.С. Пушкіна, "Брати Карамазови" Ф.М. Достоєвського, "Собаці Качалова" С. Єсєніна і под.). Заголовок може називати саму подію ("Війна і мир" Л. Толстого, "Маскарад" М.Ю. Лермонтова, "Злочин і кара" Ф.М. Достоєвського і под.). У заголовку може окреслюватися простір, в якому розгортається подія ("Історія одного міста" М.Є. Салтикова-Щедріна, "У Парижі" М. Цвєтаєвої, "Севастопольські оповідання" Л. Толстого тощо), може визначатись час події ("Один день Івана Денисовича" О.І. Солженіцина, "Зимовий ранок", "Зимовий вечір" О.С. Пушкіна, "У п?ятнадцять років" М. Цветаєвої, "Напередодні" І.С. Тургенева тощо). Нарешті, заголовок може давати інформацію про те, як мовець оцінює суб?єкта або об?єкта, події, факти, простір, час ("Ходіння по муках" О. Толстого, "Горе з розуму" О.С. Грибоєдова, "Добре!" В.В. Маяковського, "Ода пішому ходу", "Погане виправдання" М. Цветаєвої тощо). Як бачимо, сама назва твору несе значну інформацію.

Інформація, що міститься в тексті, може бути виражена неприховано, явно (експліцитно) за допомогою слів (вербально) і приховано, неявно (імпліцитно), без участі слів (невербально). Експліцитно інформація передається за допомогою повнозначних словесних знаків, що ніби схематично відображають життєвий досвід людини (відомі їй події, об'єкти, ситуації, їх оцінку). Повнозначні словесні знаки (іменники, прикметники, числівники, дієслова, прислівники, слова категорії стану) передають основну інформацію, неповнозначні (займенники, прийменники, сполучники, частки, модальні слова), виконують роль з?єднувальних елементів між повнозначними словесними образами, беруть участь у передачі інформації про зв?язки між суб?єктами, подіями, оцінками та т. ін. [6, 167]. Це ні в якому разі не дає підстав вважати неповнозначні словесні знаки менш важливими в акті передачі інформації. Більше того, нерідко саме ці знаки несуть основну інформацію. Наприклад, в одному з усних оповідань І. Андроніков, відтворюючи ситуацію пошуку ключів, повідомляв, що зазирнув "у шафу", "під шафу", "на шафу"… У цій ситуації саме прийменники несуть основну інформацію про пошуки.

Особливістю художнього тексту є те, що в ньому повнозначні та неповнозначні словесні знаки перетворюються у вторинні, символічні, що необхідні автору і мають зображувальний характер [6, 317].

Інформація, яку можна отримати з тексту, утворюється поєднанням імпліцитно та експліцитно переданими відомостями під впливом вже наявних у свідомості читача (або слухача) тексту знань про дійсність [11, 22].

Аналіз типів інформації, що міститься в тексті, дозволяє виділити такі з них:

- неприхована змістовно-фактуальна інформація;

- неприхована навколотекстова інформація;

- прихована змістовно-концептуальна інформація;

- прихована підтекстова інформація.

Неприхована змістовно-фактуальна (термін І.Р. Гальперіна) інформація завжди відтворена словесно. При цьому лексичне значення слів зазвичай пряме, номінативне. Цей тип інформації не вимагає дешифровки. Саме ця інформація відтворюється школярами, коли вони переказують текст, і саме до неї вони тяжіють, коли створюють текст. Так, після читання вірша М. Цветаєвої "Книжки в червоній палітурці" учні розказують, що дізналися про одне з дитячих захоплень поетеси (читання) і про те, які книжки вона читала.

До неприхованої змістовно-фактуальної інформації, що міститься в тексті, приєднується неприхована навколотекстова інформація. Її читач може видобути, а може і пропустити у випадку неуважного читання (частіше усього це відбувається при читанні поетичних текстів) або обмеженого кругозору. Отримання інформації такого типу вимагає певних зусиль з боку читача, а саме: уважного, можливо, кількаразового читання тексту, отримання коментарів до нього. Так, у зазначеному вірші говориться, що палітурка книжок була потерта. Це неприхована навколотекстова інформація про те, що ними часто користувалися, що лірична героїня вірша перечитувала улюблені твори. У вірші повідомляється про те, що мати, нагадавши про пізню пору, сама, на щастя, забувала. І за два рядки подається інформація про те, що дитина читала у затишку рідної домівки "під Грига, Шумана й Кюї". Школярам важливо дізнатися, що мати поетеси була талановитою піаністкою, багато часу проводила за інструментом, дім завжди був наповнений класичною музикою. Принагідно зазначимо, що одне з завдань вчителів літератури - навчити дітей добувати навколотекстову інформацію.

Прихована змістовно концептуальна інформація може виражатися в тексті імпліцитно. Вона може бути фоновою або так званим "вертикальним контекстом", що містить історико-філологічний контекст літературного твору.

Фонову інформацію О.С. Ахманова характеризує як "обопільне знання реалій мовцем і слухачем, що є основою спілкування" [1, 498]. Фонова інформація у свою чергу може бути поділена на декілька типів. По-перше це загальнолюдські знання (біблійні образи і сюжети, інформація з міфів і казок, відомості з географії тощо). По-друге, це регіональні знання, які мають люди певного регіону (наприклад, снігопад, міраж, тайфун, білі ночі, північне сяйво, прибій, приплив, відплив тощо). По-третє, це країнознавчі знання. Наприклад, у О.С. Пушкіна читаємо: "На кляче тощей и косматой сидит форейтор бородатый".

Лінгвокраїнознавчий коментар до тексту дозволяє отримати інформацію про рівень добробуту родини Ларіних, у яких "форейтор бородатый", в той час, коли в заможних дворянських родинах Росії форейторами були хлопці, які, як правило, ще не голилися. По-четверте, це соціальні, професійні, культурні та історичні знання, наприклад, знання лікарів, фінансистів, будівельників, мешканців одного міста, працівників одного закладу тощо.

На думку вчених [3, 210], інформаційна рівність знань співрозмовників у спілкуванні може бути досягнута у випадку наявності у кожного з них загальнолюдських та регіональних фонових знань. Спільні соціальні, культурні та історичні знання мають, як правило, тільки люди однієї етнічної спільноти, одного соціального та культурного середовища. В. Солоухін з цього приводу писав: "…якщо ти росіянин, то повинен знати, що таке Пушкін, що таке Достоєвський, що таке поле Куликове, Покров-на-Нерлі, Третяковська галерея, рубльовська "Трійця". Все, що перераховане письменником, а також ряд інших знань і символів, іншої інформації складає широке коло знань освідченого росіянина, так званий макрофон. Значно менше коло знань, так би мовити пересічні відомості, можуть бути надбанням не тільки кожного росіянина, але й іноземця за умов спеціальної лінгвокраїнознавчої підготовки. Загальнолюдські, регіональні та лінгвокраїнознавчі фонові знання дозволяють читачеві зрозуміти загальний зміст тексту.

Прийнято вважати, що фонові знання - це галузь країнознавства, що вони є предметом турбот вчителів, особливо в іншомовній аудиторії, для якої укладаються збірники лінгвокраїнознавчих текстів. Однак слід зазначити, що фонові знання присутні в текстах будь-якого стилю, зокрема, публіцистичного, художнього, розмовного, і тому вони важливі також для журналістів, працівників радіо і телебачення, менеджерів, для тих, хто займається рекламою і передвиборчою агітацією, оскільки найбільш чутлива до змін лексика, що називає нові об?єкти.

Прихована підтекстова інформація властива текстам художнього, публіцистичного, розмовного та епістолярного стилів. Вчені відзначають, що вона не характерна для наукової та офіційно-ділової мови [9, 334]. Ця інформація базується на здатності мовних одиниць мати декілька значень, що в свою чергу спричиняє появу у слові додаткової конотативної і асоціативної семантики, створює так звану символіку мовного коду. Така інформаційна здатність багатозначних мовних одиниць змінює контекст і концептуальний зміст усього твору. Наприклад, підтекст змінює зміст вірша "Парус" М.Ю. Лермонтова, і читач бачить не тільки морський пейзаж з парусом, а значно більше. Якщо підтекст задуманий автором, то він сам створює умови, щоб справити на читача або слухача необхідне враження, всіляко прагне допомогти читачеві розкодувати зміст.

Великого значення підтексту надавав К. Станіславський, який називав його "підводною течією", майстром підтексту був А.П. Чехов. Найбільш виразно підтекстова інформація репрезентується в байках, в публіцистиці і, звичайно, в поезії, яка розрахована на створення естетично-пізнавального ефекту. Цим у багатьох випадках пояснюється діалогічність художньої та публіцистичної літератури, що розрахована на привнесення від себе затекстової інформації, що була засвоєна раніше. Письменники усвідомлюють, що без затексту, що додається читачем від себе, їх твори не досягнуть мети, вони сподіваються на читацький талант. А.П. Чехов так говорив про це: "Коли я пишу, я цілком розраховую на читача, гадаючи, що суб?єктивні елементи, яких не вистачає в оповіданні, він додасть сам". І.Р. Гальперін підкреслював, що текст, який позбавлено підтексту, зазвичай не пробуджує співтворчості [4, 48].

Проблема класифікації інформації, що міститься в тексті, ще далеко не вичерпана, існують інші класифікації, зокрема в науковому та технічному текстах. Так, Ю.А. Шрейдер та Е.Н. Семенюк виокремлюють фактичну інформацію і метаінформацію.

Таким чином, дослідження тексту як носія інформації, а також типів інформації має не тільки теоретичне, а й прикладне значення, оскільки відкриває нові можливості його аналізу (в аспекті текстоутворюючих глобальних категорій), а також сприяє усвідомленню побудови власних висловлювань, власних текстів.

Висновки

Увага до тексту, дослідження його структури, зв'язності його одиниць, характеру інформації в ньому визначили формування нової галузі науки про мову, яка отримала назву "лінгвістика тексту" або "теорія тексту". Ця наука є одним з перспективних напрямів сучасних лінгвістичних досліджень.

Аналіз проблем розуміння тексту та виокремлення типів інформації в художньому тексті дозволив стверджувати, що текст - первинна даність, реальність і вихідна точка будь-якої гуманітарної науки.

Текст характеризується: дійсністю для мислення та думки, наявністю різних типів авторів (двох суб'єктів тексту), інтенції та шляхів її втілення; він передбачає наявність знаків (знакової системи) для власного відтворення, а також унікального неповторного смислу, можливістю для побудови діалогів з контекстом.

З точки зору позалінгвістичних цілей висловлювання (текст) - завжди лише засіб.

Розуміння тексту завжди призводить до кращого засвоєння та розуміння нами мовних засобів.

Аналіз типів інформації, що міститься в тексті, дозволив виділити такі з них:

- неприхована змістовно-фактуальна інформація;

- неприхована навколотекстова інформація;

- прихована змістовно-концептуальна інформація;

- прихована підтекстова інформація.

Список використаної літератури

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. ; [2-е изд. стереотип.]. - М. : Сов. энциклопедия, 1969. - 608 с.

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М. : Наука, 1979. - 424 с.

3. Верещагин Е.М., Костомаров Н.М. Язык и культура / Е. М. Верещагин, Н. М. Костомаров. -М., 1983.

4. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.Р. Гальперин. - М. : Прогресс, 1981. - 139 с.

5. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. - М.,1990.

6. Лотман Ю.М. Структура художественного текста / Ю.М. Лотман. - М.: Искусство, 1970.

7. Миронова Н.Н. Оценочный дискурс: проблемы семантического анализа / Н. Н. Миронова // Изд. АН СЛЯ, 1997. - Т. 56. - № 4.

8. Николаева Т.М. Короткий словарь терминов теории текста / Т.М. Николаева // Лингвистика текста: Новое в зарубежной лингвистике. Вып.VIII, М., 1978.

9. Папина А.Ф. Текст: его единицы и глобальные категории / А.Ф. Папина. -М.: Едиториал УРСС, 2002.

10. Семенюк Э.П. Информационный подход к познанию в современной науке и информатике / Э.П. Семенюк // Научно-техническая информация. - Сер. 2. - 1977. - № 5.

11. Федосюк М.Ю. Неявные способы передачи информации в тексте / М. Ю. Федосюк. - М.: МГПИ, 1988.

12. Шрейдер Ю.А. Информация и метаинформация / Ю.А. Шрейдер // Научно-техническая информация. - Сер. 2. - 1974. - № 4.

Размещено на Allbest.ru