Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОКРИТИЧНІ ВИМІРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ДОЦІЛЬНІСТЬ І ПРИЙНЯТНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ «ЛІСОВОЇ ПІСНІ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ)

Л. М. Горболіс,

Сумський державний педагогічний

університет ім. А. С. Макаренка

Сучасне українське літературознавство успішно застосовує достатньо широкий арсенал методів і методологій, прийнятних для реалізації нагальних наукових завдань. До методологій, що претендують на визнання й окреме місце у складній науковій матриці літературознавчих досліджень та ефективне застосування, належить екокритика, яку до нашого наукового світу предметно долучив Пітер Баррі україномовним варіантом книги «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія» (К., 2008).

Мета статті - описати суть екокритики як напрямку в літературознавстві, прийнятного для аналізу художніх творів українських письменників; з'ясувати доцільність застосування екокритики для аналізу «Лісової пісні» Лесі Українки.

Термін екокритика вживають на позначення критичного підходу, який з'явився у США з ініціативи Черіл Ґлотфелт - співредактора збірника «Хрестоматія екокритики: орієнтири літературної екології», співзасновниці Асоціації з вивчення літератури та довкілля (1992). Уперше цей термін був застосований наприкінці 70-х рр. ХХ ст. на симпозіумі Асоціації західної літератури. На початок 90-х рр. американська екокритика була досить розвинутим академічним напрямом, порівняно, скажімо, з британським. Різниця між американською і британською версіями екокритики полягає не лише в дефініціях (американські надають перевагу терміну екокритика, учені Великобританії вживають поняття зелені студії), а й у тому, що в американських працях існує тенденція до «піднесеної» тональності (яка інколи зводиться до того, що радикальні літературні критики зневажливо називають «обійманням дерев»), а британські дослідники більше схильні «до гнівних» асоціацій…, прагнуть застерегти нас від загрози довкіллю з боку влади, промисловості, комерційних інтересів та неоколоніалізму» [1, с. 295-296].

Літературними орієнтирами сучасної екокритики у США П. Баррі називає твори американських письменників Ральфа Валдо Емерсона «Природа» - рефлексивний есей про вплив на нього світу природи, Маргарет Фуллер «Літо на озерах» - щоденник її знайомства з природою Америки під час подорожі, Генрі Девіда Торо «Вальден, або Життя в лісі» - розповідь про дворічне перебування автора на березі Вальденського озера, приклад відмови від сучасного життя й пошуку себе через «повернення до природи».

Екокритика, що поступово завойовує своє місце на академічних теренах Британії та Північної Америки, вповні може бути прийнятною для інтерпретації творів українських письменників, попри не вповні ще визначений та апробований термінологічний апарат, дискусійність стосунків культури й природи. Екоцентричне прочитання творів вимагає акцентів на зовнішньому: на будинку і його околицях, а не на власнику та його психіці; переакцентування з внутрішнього на зовнішнє, «тобто те, що здавалося просто «обставинами», переноситься з критичних маргіналій у центр» [1, с. 305]. Шторм є штормом, а не лише метафорою безладу в голові Ліра із «Короля Ліра» В. Шекспіра. «Для екокритиків природа - реальність, яка впливає на нас і на яку можемо впливати ми» [1, с. 296]. Серед завдань екокритики П. Баррі визначає такі:

1) перепрочитання відомих творів із екоцентричної позиції, акцентування на репрезентації в них світу природи;

2) розширення сфери застосування низки екоцентричних понять, прикладання їх до явищ, що не належать до світу природи; це такі поняття, як ріст і енергія, рівновага й дисбаланс, симбіоз і взаємозалежність, задовільне чи незадовільне використання енергії та ресурсів;

3) апелювання до письменників, у творчості яких природа відіграє головну роль;

4) розширення діапазону літературно-художніх практик, наголошення на літературі факту, особливо на рефлексивних творах топографічного характеру на зразок есе, подорожніх нотаток, спогадів тощо;

5) заперечення «соціального конструктивізму» і «лінгвістичного детермінізму» провідних літературних теорій (із наголосом на соціальній і мовній сконструйованості зовнішнього світу) і обстоювання екоцентричних цінностей дослідження, колективної етичної відповідальності й поваги до інтересів світу поза нами [див. про це: 1, с. 311]. Це ті засади, на яких вибудовується екологічний підхід до аналізу твору; проте ці завдання не єдиноможливі, адже слід враховувати ще й національні особливості літератури, що художньо репрезентує природу як реальність, «яка впливає на нас і на яку можемо впливати ми» [1, с. 296].

У проектуванні екокритики на твори українських письменників уповні слушно апелювати до праць М. Костомарова, Д. Чижевського, Є. Маланюка, Ю. Липи, Г. Ващенка, В. Яніва, І. Мірчука та ін., у яких географічний чинник представлений як один із координаторів способу життя, думання, а також світорозуміння, світосприймання, екологічної культури українця, його заглибленості в традиції предків, релігійну мораль, є засадничими у налагодженні зв'язку з біоритмами природи. Українське письменство має яскраві приклади творів - «Лісова пісня» Лесі Українки, «Intermezzo» М. Коцюбинського, «Некультурна» О. Кобилянської, «Зачарована Десна» О. Довженка, поезія Б.-І. Антонича та ін., - які засвідчують самодостатність природи й залежність від неї людини. Національна зорієнтованість екокритичного підходу до аналізу творів українських письменників найперше реалізується у виявленні й потрактуванні художньо відображених давніх уявлень про охорону довкілля, що синтезують а) трансформовані у часі й збережені у світогляді персонажів-українців давніх знань, вірувань, згідно з якими, скажімо, шкода, заподіяна природі, розуміється як нехтування традиціями предків; б) гуманістичні ідеї - їх суть розкривається у любові до природи й прагненні зберегти її для нащадків; в) морально-етичні ідеї, що підкреслюють однакову важливість і вагомість усього живого на землі (людини, рослини, комахи, тварини, птаха), формують підвалини нормативної етики, екологічної культури персонажів.

Під екологічною культурою персонажів розуміється сукупність сформованих упродовж століть, зафіксованих у системі моральних приписів, розумінні, переживанні та сприйманні світу, обрядах, звичаях, традиціях, повір'ях тощо і спрямованих на збереження природного довкілля моральних вимог і правил, що стають для персонажа-українця складовою його переконань, навичок, формують стиль взаємин із природою, сприяють збереженню духовного й біоенергетичного балансу в спілкуванні з природою й концентруються в основних настановах, як зберегти, примножити багатства природи, не зашкодити їй [див. про це детальніше: 2].

Прийнятність екологічного підходу в аналізі творів українських письменників продемонструємо на прикладі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», у якій проблема органічної злученості людини з природою, а також питання збереження природи набувають особливої смислової виразності й представлені як сутнісна складова морально-етичного концепту, яка художньо реалізується за допомогою ключових образів, деталей, мікросцен тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки зображено два світи: світ людей, обтяжений буденними проблемами, і світ природи - вільний, гармонійно влаштований. Смислову зорієнтованість цих світів розкривають репліки-тези двох чільних репрезентантів: «Я думав дерево німе, та й годі» (Лукаш) та «Німого в лісі в нас нема нічого» (Мавка).

Сучасні дослідники (О. Турган, Г. Земляна та ін.) зауважують, проте детально не вивчають, репрезентовану в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. проблему екології. Так, скажімо, О. Турган, студіюючи «лісовий космос» у драмі- феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» й оповіданні О. Кобилянської «Битва», зауважує: «Його (ліс. - Л.Г.) не треба підкоряти, а потрібно зберігати… Ліс - це приналежність культури, що своїми коренями входить у безмежну глибину об'єктивної діалектики універсуму» [3, с. 562].

Помітна послідовність Лесі Українки у висвітленні багатогранної проблеми збереження довкілля, позаяк у різножанровому доробку письменниці художньо оприявнюються прагнення ліричного героя злитися з природою, стати її частиною, актуалізуючи традиції предків у ставленні до природи. У драмі -феєрії Лесі Українки «природа та її життя прекрасні, але людина стала окремо, пішла своїм шляхом, утворила свої закони і свій світ - нудний, убогий, безкрилий» [4, с. 396]. Плетиво красномовних художніх фактів, деталей, мікроепізодів, чернеткові варіанти ремарок та мовних партій засвідчують консеквентність утіленої у «Лісовій пісні» ідеї збереження природи.

Природа у драмі-феєрії Лесі Українки - це світ гармонії, де панує культ волі. Не випадково твір починається з привабливого опису предковічного лісу на Волині:

«Місцина вся дика, але не понура, - повна ніжної задумливої поліської краси» [5, с. 343]. Уже в пролозі письменниця зауважує, що лісові мешканці зберігають багатство свого храму, постійно дбають про його красу. Так, скажімо, Водяник не задоволений поведінкою «Того, що греблі рве»:

Навесні він нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний, що цілий рік викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербі-вдовиці корінь підриває… [5, с. 347].

Немає від нього допомоги і влітку:

… Де тоді гасає, коли жадібне сонце воду п'є із келиха мого, мов гриф неситий, коли від спраги никне очерет, зоставшися на березі сухому, коли, вмираючи, лілеї клонять до теплої води голівки в'ялі? [5, с. 348].

А коли постає необхідність жати жито, то Мавка навмисне ранить руку, платить своєю кров'ю за кров подруги. Прикметна деталь: кров Мавки «бризкає на золоті коси Русалки Польової» [5, с. 391]. За врятоване життя вдячна Русалка Польова низько вклоняється Мавці.

Кожен мешканець лісу має брати посильну участь в упорядкуванні та збереженні довкілля, - це головна умова мирного і гармонійного співіснування. А тому Водяник хвалить Русалку, що та чеше прибережне зілля:

Ну, розчеши, я сам люблю порядок.

Чеши, чеши. Я тута підожду, поки скінчу роботу. Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт [5, с. 348-349].

Ця мікросцена у пролозі «Лісової пісні» має концептуально важливе значення для увиразнення основної ідеї твору, засадничої тези про естетичну довершеність, гармонію та неповторність навколишнього середовища.

Природа у драмі-феєрії - ніби велика родина, де панують усталені закони й норми правопорядку, що контролюють взаємостосунки. Тут Мавці верба - мати, гай - батько, береза - сестра, для Водяника дощ - друг; тут все говорить, кожен розуміє мову один одного:

…там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясень їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі» [5, с. 357].

У просторі лісу діє міфологічний час, а отже, неможливо з'ясувати вік героїв («Мені здається, що жила я завжди…», - говорить Мавка [5, с. 357]). Та попри це, у світі природи дотримуються законів субординації, а в ієрархії істот посутню роль відіграє досвід. Тому Водяник вчить Русалку берегти красу, а Лісовик просить Мавку шанувати волю та оминати людські стежки.

Лісові істоти не заперечують можливості співмешкати з людьми, що засвідчують слова Лісовика: Ось тута мають хижку будувати, - а я й не бороню, аби не брали сирого дерева [5, с. 353].

Порівняймо в першому варіанті: «Ет, тут хижу думають ставити, то я й то нічого, бо на такі хижі доброго дерева вже ж не візьмуть, а я ж не жалую так кожного цурпалка» [682]. Лісові істоти покладаються на розум, поміркованість, почуття відповідальності людей за навколишнє середовище.

Коли приходить Лукаш у ліс, то прикметно, що на голос його сопілки «відкликаються зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти» [5, с. 359]. Проте Лукашеві, і він це добре знає, необхідно вчитися розуміти природу: «…треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати» [5, с. 360].

Між світом людей і світом природи є чимало спільного: вони можуть бути гармонійними, взаємодоповнювати один одного, упорядковуватися за прийнятними морально-етичними нормами, дотримуючись прадавніх традицій. Один із таких прикладів зауважує Мавка: «Паруються навіки у людей, як голуби» [5, с. 361].

Текст твору дозволяє виявити певні етапи зближення людини зі світом природи. Так, скажімо, Лукаш хоче заквітчати Мавку, прикрасити її коси світлячками. Згодом Мавка вже садила город, засівала нивку в Лукашевої матері.

Так, як сей рік, хіба коли родило?

А ще он як умаїла квітками

попідвіконню - любо подивитись! [5, с. 383], -

говорить Лукаш. Чин Мавки спрямований на збереження довкілля та примноження краси.

У лісі люди - гості (про це говорять потерчата), а отже, мають поводитися гідно. Але вони перепиняють свободу у лісі «гатками» і «запрудами», порушують спокій.

«З гуркотом набирає відром воду» з лісового потоку Килина. Ця красномовна деталь, виписана у ремарці, свідчить про низьку екологічну культуру героїні, байдужість у ставленні до гармонійного світу природи. Згодом Килина продасть дуб - осердя лісу - і без докорів сумління промовить: «Та я б і цілий ліс продати рада» [5, с. 415].

Ідея різнобіжності двох світоглядів заявлена вже у сцені зустрічі Лукаша з Мавкою, коли остання просить не точити соку з берези. Показово, що саме голос Лукашевої сопілки навчив Мавку плакати. З'явилися в лісі люди - і лісова істота заплакала. Конфлікт двох світів посилюється. Зауважимо, що причиною відчуження Лукаша і Мавки стає не вигадана звістка матері про кавалера (так було спочатку в чернетковому варіанті), а намір Лукаша зрубати живе дерево.

Природа в особі Лісовика беззастережно приймає у свої зелені обійми лише дядька Лева, бо він знає присяги лісові, секрети співмешкання з лісовими істотами:

…а він нам приятель…

Люблю старого. Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба,

що стільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць…

…дядько Лев заклявся на життя,

що дуба він повік не дасть рубати [5, с. 353].

Для дядька Лева охороняти природу, відповідати за неї - означає вшановувати пращурів, підтримувати духовний баланс між собою і природою. Його земне буття регламентоване прадавніми традиціями, започаткованими ще тоді, коли людина сприймала себе як органічну складову світу й охорона довкілля була життєвою необхідністю. «Що лісове, то непогане, сестро, - намагається він переконати матір Лукаша, - усякі скарби з лісу йдуть» [5, с. 384].

Закорінені у свідомості дядька Лева давні уявлення про природу - живу істоту - й глибоке розуміння необхідності її охороняти характеризують культуру поведінки героя у ставленні до природи. Екологічна компетентність дядька Лева у ставленні до природи координує його господарську діяльність, а також визначає спосіб життя, філософію мислення, поведінку та вчинки і виявляється у композиційно й ідейно важливих сценах, епізодах, мовних партіях, у тому, як герой усвідомлює магічну силу природи, відчуває таємничу владу над собою дерева, квітки, птаха. Його підсвідомість зберегла культурні традиції предків, він користується тими «внесками пам'яті» (М. Мерло-Понті), які сприяють пригадуванню, переживанню традицій пращурів щодо освоєння і збереження природи.

Духовний шлях дядька Лева до живої природи слушно розглядати як реалізацію внутрішнього досвіду, занурення у культуру предків, давні вірування про таємничу силу дерев, птахів, тварин. Це активізація духовних резервів. Голос пам'яті, прагнення гармонії, спокою, бажання знайти прихисток ведуть героя у ліс, до дуба - духовного оберега. Збережена у підсвідомості дядька Лева первісна єдність із природою поглиблює духовне порозуміння персонажа з дубом. Дядько Лев є частиною природи, любить її. Маємо всі підстави вести мову про героя порубіжжя, який свідомий власної відповідальності за стан довкілля, прагне жити у злагоді з природою, шукає в неї допомоги в духовному вдосконаленні, відновленні перерваного через матеріальні проблеми духовного зв'язку з екосередовищем.

Інтерпретація «Лісової пісні» Лесі Українки в екокритичних засягах відкриває нові грані прочитання твору; це вповні прийнятний і перспективний підхід, що сприяє конкретизації національної самобутності героя, філософської зорієнтованості твору, концепції неоромантичного героя української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також стильових особливостей твору та індивідуальної манери письма автора тощо. У єдності з іншими підходами та методологіями екокритика акцентує на нагальних проблемах людства, застерігає від кризових явищ, наголошує на виховному потенціалі художніх творів.

екокритика український письменник літературознавство

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Баррі П. Вступ до теорії: літературознавство і культурологія / П. Баррі. - К.: Смолоскип, 2008. - 360 с.

Горболіс Л. Екологічна культура героїв у художньому потрактуванні українських письменників / Л. Горболіс. - Суми: Сум ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010. - 132 с.

Турган О. «Лісовий космос» у драмі Лесі Українки «Лісова пісня» / О. Турган // Літературознавство:

Матеріали IV конгресу Міжнародної асоціації україністів. - К.: ТОВ «Обереги», 2000. - Кн. 1. - С. 561-565.

Зеров М. Леся Українка / М. Зеров // Твори: у 2 т. - К.: Дніпро, 1990. - Т. 2. - 601 с.

Українка Леся. Твори: у 2 т. / Леся Українка. - К.: Наукова думка, 1987. - Т. 2. - 728 с.

Размещено на Allbest.ru