Образний світ інтимної лірики Ліни Костенко

Художній світ творчості Ліни Василівни Костенко. Огляд творчого шляху, виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть. Аналіз етико-гуманістичного змісту інтимної лірики поетеси. Особливості побудови віршів та аналіз деяких поезій.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2012
Размер файла 45,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми роботи. Темою моєї курсової роботи є інтимна лірика Ліни Костенко. Дуже багато дослідників вивчали феномен її творчості. Поезія Ліни Костенко не вкладається у виміри сьогодення. Визнання Ліни Костенко сучасниками ґрунтоване на глибинних традиціях її поезії, органічному зв'язку творчості з філософією Григорія Сковороди і Тараса Шевченка, Лесі Українки й Івана Франка. Кінець 50-х - початок 60-х років відзначений появою цілої плеяди талановитих молодих поетів, які думали, почували й писали по-новому. Це Микола Сом, Тамара Коломієць, Олесь Лупій. Дещо пізніше в літературу ввійшли Василь Симоненко, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський. З-поміж них Ліна Костенко вирізнялася як прихильниця традиційних, класичних форм та художніх принципів, постійно відточувала, вдосконалювала їх і на цьому шляху досягала максимально можливих мистецьких успіхів.

Її творчість досліджувалася багатьма літературознавцями. Незважаючи на все це не можна сказати, що інтимна лірика Ліни Василівни Костенко вичерпно досліджена.

Вячеслав Брюховецький, літературознавець, зробив для себе таке відкриття, що вдруге-втретє-вчетверте перечитуючи книжку “Сад нетанучих скульптур”, він щораз відкривав глибини, які проминув перед тим - чи то через поквап, чи до них, справді, необхідно душевно прозріти або дозріти. Здавалось би, що там такого у кінцевому рядку одного з віршів?..

…Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав - нема мелодій [18, 24].

Проминув він його перше, аж згодом асоціації, викликані цим мелодійно підкресленим повтором “багдадський злодій”, немов прострелили свідомість і примусили ще й ще перечитати…Так це ж - про людське життя, а не просто щемкий пейзаж.

Деякі дослідники аналізують творчість Л.В. Костенко за певними тематичними категоріями. Скажімо, Григорій Клочек визначає такі основні тематичні категорії: пам'ять, творчість, любов, природа. Це справді основні тематичні площини, у яких творить поетеса.

Сучасна дослідниця Галина Єрмаш у книзі “Мистецтво як мислення” (1982) пише: “Спроможності мислення невичерпно багатоманітні: розум, гострота, глибина думки, панорамність, тобто здатність охоплення широкого кола явищ, гнучкість думки, жвавість думки, енергія та темперамент мислителя, оригінальність думання, динамічність, багато що інше. В цих переліках не йдеться про зміст думки, так як інтелект обдарованої людини цікавий не тільки за змістом духовного світу, а й за масштабом і характером здібностей та енергії думання ” [11, 40].

Є читачі (і критики теж), які схильні дорікати Ліні Костенко за надмірне захоплення - з їхньої точки зору - культурологією. Кожен з поетів може переслідувати свої цілі. У Ліни Костенко є визначальна риса - це концентрація мислі. Це її натурфілософський першоелемент.

Я вважаю, що ця тема розкрита недостатньо та остається і досі актуальною.

Мета роботи - схарактеризувати інтимну лірику Ліни Костенко, засоби вираження суб'єктної сфери її творів.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: - визначити засоби поетичної мови інтимної лірики Л.В. Костенко;

– схарактеризувати інтимну лірику зі змістовного боку;

– проаналізувати художній світ творчості Ліни Василівни Костенко.

Предмет дослідження - суб'єктна сфера лірики Ліни Костенко.

Об'єкт - ліричні твори, зокрема збірка “Над берегами вічної ріки”, вірші “Світлий сонет”, “Я дуже тяжко Вами відболіла”, “Розкажу тобі думку таємну”, “Моя любове! Я перед тобою”, “Осінній день, осінній день, осінній”,

“Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані.”, “Спини мене отямся і отям”, “Осінній день березами почавсь”, “І як тепер тебе забути?”.

Практичне значення. Результати виконаної роботи можуть бути використані при проведенні літературних вечорів за творчістю Ліни Василівни Костенко, при підготовці до семінарських занять, як допоміжний матеріал при підготовці к проведенню спецкурсу по вивченню поезії поетів-шістдесятників, у шкільній практиці учнями, студентами під час написання рефератів, курсових та дипломних робіт.

РОЗДІЛ 1. ОБРАЗНИЙ СВІТ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ ЛІНИ КОСТЕНКО

костенко лірика література поезія

В творчому доробку Ліни Костенко значне місце посідає інтимна лірика. Поет - дзеркало свого часу. Думаю, що саме такою поетесою стала Ліна Василівна Костенко. Завжди писала правду, не озираючись ні наліво, ні направо. Здається, що її поезія звучить, як задушевна лірична пісня під акомпанемент сумної мелодії скрипки:

Надумано, негадано забігла в глухомань,

Де сосни пахнуть, ладаном в кадильницях світань,

Де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю.

А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю [20, 21].

Читаючи, розумієш, що цей твір - поезія серця, що зливається з поезією природи.

Її інтимна поезія є класикою української любовної лірики. Ці поезії своєрідні, красиві своєю викінченістю, мистецьким виконанням, мають свої джерела краси. Тому вражає кожен Лінин вірш, кожна її фраза.

Кожне слово промовляє про любов, навіть шаленіє, кричить у поезії “Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані”. Хоча на перший погляд здається, що це просто красивий пейзаж весняної природи :

Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані.

Такі сади були розхристані

І вся в гірляндах, як індійська жриця,

Весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журитися,

Такі були у іволг голоси [10, 415].

На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу - розхристані, немов сп'янілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. Настрій природи абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні. Але, як це завжди буває у Ліни Костенко, найбільш вражаючи рядки - у фіналі твору [19, 15].

Насправді це свято любові. Навіть природа захмеліла від щастя. Вона найточніше передає настрій сповненої любовними почуттями героїні. Для такого почуття навіть “не вистачало трішечки доби”. Двоє людей не можуть набутися один з одним. Ми переповнені переживанням, емоційним станом. І це завдяки майстерності поетеси.

Не можна не згодитись зі словами Пелеха І., який сказав, що “Ліна Костенко - поетка, що будить прагнення щирості, правди, висоти”, і цим цінна її поезія [14,97]. Якщо ж спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістовного боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття - від його найвищої піднесеності, своєрідного піку почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних. Почнемо з поезій, у яких любов - невгамовна пристрасть:

Спини мене отямся і отям

Така любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини ж мене спини і схамени

Ще поки можу думати востаннє

Ще поки можу але вже не можу

Настала черга й на мою зорю

Чи біля тебе душу відморожу

Чи біля полум'ям згорю [20, 24].

Відсутність у цьому вірші розділових знаків - літературний прийом із досить очевидною функцією. Вірш-схвильований, спонтанно виникли вий монолог, невпинний потік слів ліричної героїні, що перебуває у стані високої психологічної напруги, афекту. Тому її мова немовби неорганізована, героїні не до розділових знаків, бо в неї одне прагнення - висловитись. За формою висловлення вона не стежить [19, 16].

Прийом спрацьовує, враження пристрасної спонтанності монологу створене. Але помилиться той, хто прийме цей монолог як неорганізований потік слів. Навпаки, пристрасне почуття, що володіє героїнею, є тією силою, що робить її монолог цілісним. Кожне слово максимально включене у процес вираження. Більше того, в поезії розвивається прекрасно продуманий внутрішній сюжет.

Внутрішній конфлікт, розгадка якого не тільки спростовує думку про недостатню організованість тексту, а й задаровує його витонченістю.

Лірична героїня і Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власної пристрасті. Відчуває його невгамовну силу. Тому й благає зупинитись. Він, як належить мужчині, сильніший за неї. Тому Вона ще має надію на його спроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття. Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це запитання в тексті не знаходиться. Але ж вона не потрібна, бо знаємо головне - ця небажана любов загрожує “зламаним життям”, довгонепроминущими наслідками (“за нею будуть бігти видноколи”), втратою спокою…А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь психологічної несумісності з Ним (“чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю”) [1, 184].

Внутрішній конфлікт твору - це боротьба ліричної героїні з собою, з своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує всі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що вона тримається, але вона - жінка. Вона - слабка. Він мовчить, не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу зафіксовано: “ще поки можу але вже не можу”. Перед нами - психологічна драма, показана на мініатюрній, як для драми, текстовій площі в 12 рядків [1, 185].

А ось інша драма. А може не драма, а просто історія кохання, кульмінаційні моменти:

Я уже тяжко Вами відболіла

Це все було, як марення, як сон [20, 21].

Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок, розвиток і завершення. Вона закодована у 8-рядковому тексті. Сприйняти поезію - це розгустити, декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробую зробити [9, 17].

Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, тяжко відболіла ним. Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж лишилася у пам'яті “як марення, як сон”. Психологічно точно відтворено зародження любові - вона з'явилася не зразу, а поступово і не контролювалася розумом:

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон [20, 30].

Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе тлінно. Воно пригасає, навіть зникає у буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння у часі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки. В якийсь дуже буденний момент (Будень) їй здається, що прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього. Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази “І як тепер ми будем, як тепер ми будем”, у якій розпач інтонації абсолютно згармонізована з розпачу змісту. Фраза “такі вже рідні і такі чужі” навдивовижу точно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання у його “тлінній”, згасаючий стадії, вони “вже рідні”, бо любов зріднила їх, але в той же час, зі з гасанням почуття, вони вже більше відчувають у своїх почуттях холод відчуженості. І справді - дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко. Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми б мали ще одну, блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему “любов-прощання”. Банальність ця б муляла , їй неможливо було б приховатись навіть за філігранною майстерністю Л. Костенко. Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив, який знімає відчуття банальності теми:

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було, як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих окнах змерзлі міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів - вона була недовгою.

Цей світлий сон - пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею! -

Воно лишилось на усе життя [20, 30].

Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімн любові. Любов, хай навіть така, що приносить біль - це все одно “казка днів”, “світлий сон” у житті героїні. Вона облагороджує існування людини у цьому світі, стоячи тихим сяйвом над її долею. Якщо ж тексти поезій Ліни Костенко не можна розгорнути в цілісній історії, то вони вирізняються іншою, не менш привабливою якістю, а саме навіюють певний настроєвий смисл, який легко входить у свідомість, як, буває, входить і залишається, і починає звучати в тобі прекрасна музична мелодія. Ось одна з ліричних мініатюр, що наділена сильною сугестивною здатністю:

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь свій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на Ви.

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити [20, 25].

Мініатюра досить складна за своєю поетичною технікою. Елементи пейзажу навіюють осінній настрій, надають творові відповідної емоційної тональності. Поезія оповита серпанком таємничості, якоїсь недомовленості. Все це притягує до себе задаровує, збуджує увагу та почуття. Прекрасною мелодією звучать такі одверті, такі інтонаційно виразні слова: “Я Вас люблю, о як я Вас люблю!” [20, 26].

Любов для Ліни Костенко - почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сімнадцятирічної дівчини, названа “Світлим сонетом”. Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Цей вірш присвячений першому в житті дівчини коханню [10, 615]. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно:

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,

В сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця:

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вишенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози - це квітуча вишенька,

Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю -

Хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять [9, 17].

Дівчина лише вчиться печалі та вірності, любовним спогадам в справжньому коханні. Це не трагедія, вона лише зіткнулась з неприємністю. Анітрохи не сумно, що дівчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибокого кохання. Це велике щастя. Неперевершено Л.Костенко оспівує безсмертне почуття - Любов. “Світлий сонет” починаємо аналізувати з назви: сонет - бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий - бо він про юність, найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастя дівчини, яка сумує, ридає над нерозділеним коханням? Щастя і печаль водночас. Вона щаслива, ця “плакуча вишенька”, бо пережила глибоке духовне очищення покохавши, піднялася над власним ego, винищилася в людяності, стала незмірно багатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим [14, 26].

Це перший екзамен в її житті. Вона його склала. Згодом, у зрілому віці, осяє спогад, відчуття, що те далеке минуле лишилось в серці “і сьогодні, і завтра, і навік”. Такі міркування будуть містком до розгляду поезії “Розкажу тобі думку таємну”. У ній велика мудрість життя. Неприємності забуваються, а благотворна сила справжньої любові освячує душу назавжди і не дає їй зміліти, змаліти, замулитися. Цей наголос на всевладності облагороджувального впливу кохання відлунює ні в одному вірші Л.Костенко і щоразу по-новому [12, 50]. Акцентуємо увагу на двох останніх рядках поезії “Розкажу тобі думку таємну”:

То все разом, а ти окремо

І сьогодні, і завтра, і навік [12, 51].

Так, людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійно відмежоване від суєтності й метушні буденного світу. І про це мають пам'ятати всі, хто поруч. Найчистіше, найніжніше не терпіть чужої цікавості та навіть зайвого слова:

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити [9, 14].

У цих рядках - відчуття межі, шляхетний самоконтроль. Якщо десь є ті, кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдино можливий вихід - відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зроблено протилежний вибір [9, 15]. Ще й ще раз вчитуємося в рядки, опромінені великою, внутрішньою силою:

Прощай, прощай, чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти.

Оце і є той випадок єдиний,

Коли найбільша мужність - утекти.

Ти дивишся. А я вже - як на трапі,

Я не покличу щастя, не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає

Не знаю, чи побачу Вас [10, 465].

Вона вміє зберегти світле почуття в найскладніших ситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому - подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючи десь на дні чистим, ніжним джерельцем.

Ліна Костенко оспівала велике таїнство любові, як могутнє джерело й оновлення людської душі.

Щедрість у даруванні себе обранцеві вражає невичерпністю і тією ж романтичною шляхетністю.

Гортаємо сторінку за сторінкою листи кохання, які адресовані Йому (маже завжди - з великої букви) і доходимо до тих, де панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити. Тоді “шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб”:

І день, і ніч, і мить, і вічність,

І тиша, і дев'ятий вал-

Твоїх очей магічна ніжність

І губ розплавлений метал.

І день, і ніч, і мить, і вічність [2, 162].

Поезія “Моя любове! Я перед тобою…” сприймається як своєрідна, подана поетично само настанова, життєва програма, яка до наснаги лише аристократам духу.

З перших рядків її віє ніжністю. Нарешті всі муки вагань позаду, і доля подарувала безтурботність блаженних слів. Але вже наступні рядки гостро дисонують такому настрою:

Моя любове! Я Перед тобою.

Бери мене в блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не пропусти, щоб світ зійшовся клином,

І не приспи, для чого я живу [1, 214].

Не в її правилах зрікатися своїх поглядів, бо вона має й самоповагу. Любов діяльна для неї. Це любов-ненависть до всього, що гальмує розвиток духовності. Мені здається, що в поняття любов поетеса вкладає новий зміст. Людина часто буває сліпою, підносячи дріб'язкове і скороминуче до рівня ідеалу. Найсучасніша мода і найгучніша слава - то лише захоплення швидкоплинне:

Шукайте посмішку Джоконди,

Вона ніколи не мине [20, 29].

закликає Ліна Костенко. Бо тільки справжня краса неминуча, лише вона в усі віки робить людину людяною. Щира й цікава інтимна лірика Ліни Костенко. Це своєрідні роздуми-монологи й діалоги, враження від пережитого. Зрештою, й ніби глибоко індивідуальне:

Нема кому сказать :-

Кохаю.

Нема кому сказать: -

Прийди.

Сама усіх я обминаю

Або заплутую сліди [14, 47].

Такі мінорні мотиви тиражувалися в доволі великій кількості - хоча саме Ліні Костенко в майбутньому критика старанно і запопадливо ставитиме на карб почуття надмірного суму й смутку на брак бадьоро-оптимістичного настрою. Напевне, декларація, яка зовсім не чужа й нерідкісна гостя в ранній поезії Л.Костенко співіснувала досить мирно зі стихією її ліричних одкровень та відкриттів. Як правило, “проповідь” поетеси відгранювалася в афористично гнучку думку, що в той час була “силою”.

Кінцівка пронизливо в своїй зболеності вірша “В дні, прожиті печально і просто ”, де особистісне виривається за рамки лише внутрішньо значимого для поета і став розлогим, захоплює в коло магічного впливу кожного читача, незалежно від його індивідуального досвіду:

Кохання - поза межами повторного, звичайного :

Любов неповторна

Моя валторна…

Ти прийдеш знов. Ми будемо на “ви”.

Чи ж неповторне можна повторити [8, 25].

Якщо спробувати вибудувати словесну поетичну модель світу Ліни Костенко, то постане лексичний ряд іншосвіття, абстрактно-умоглядних понять, звернених до понадчуттєвої суті: сон, казка, мрія, марення, уява, магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам'ять. Шматочок реальної дійсності опосередковується цими абстракціями таким чином, що вислів сприймається у двох вимірах: реальному і поетичному - з акцентуванням останнього, звичайно ж. Можна сказати: “Я не скажу коханий”, але у Ліни Костенко - “Я не скажу і в пам'яті “коханий”; або “ти любиш мене” [7, 63].

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ ЛІНИ КОСТЕНКО

Поезії Ліни Костенко про кохання цінні і як художньо довершене диво словесного мистецтва, і як твори, наділені здатністю ошляхетнювати людські почуття. Той , хто одного разу потрапив до безмежного дивосвіту лірики поетеси, приречений вкотре чи то поринати в бурхливе море пристрасті, чи то тішитися спокійним і розважливим плином вічної ріки кохання. І вже ніколи не стихне пісня любові для тих, у чиїй душі проросли рядки : “Я дуже тяжко вами відболіла” , “Я думаю про тебе весь мій час, / Але про це не треба говорити”, “Моя любове! Я перед тобою”, “Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани”, “Я ради цього ладна жити. / Всі інші хай проходять мимо, / Аби в повторах не згубить одне, своє неповториме” [18, 53].

Тексти інтимної лірики Ліни Костенко оповиті серпанком таємничості, недомовленості, магії та загадковості. Ліричній героїні дано глибоко почувати й точно все розуміти, вона достеменно знає, що таке любов, і не терпіть приниження цього почуття [20, 21].

Здається, всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовані в поетичному слові. Та незважаючи на це, на їх тлі лірика Ліни Костенко вражає енергетикою, сприймається як вічна юна, вітаїстична й злободенна. І це закономірно, бо ж втілення емоційних станів у слово відбувається на справжньому мистецькому рівні, за допомогою досконалих засобів поетичної техніки [18, 39].

Кохання багатоголосне й неосяжне. Воно то пристрасне, неймовірне, шалене, втілене в образах індійської жриці, весни, урагану, сатани, в ньому навіть відчувається клекіт бою й дзвін мечів; то тихе, спокійне; перемогу отримують то бурхливі пориви, то розважливість і водночас привабливість аж до раціоналістичної холоднуватості. Таку мінливість, суперечливість і водночас привабливість передано низкою доладно сформованих антитез : “Любов підкралась тихо, як Даліла, / А розум спав, довірливий Самсон”, “чи біля тебе душу відморожу, чи біля тебе полум'ям згорю”, виразних і промовистих оксюморонів :“І як ми будем. Як тепер ми будем, такі вже рідні і такі чужі”, “Гукала тиша рупором вокзальним ” [20, 31].

Кохання у Ліни Костенко - це не тільки вибір особистий, а, найперше, особистісний, бо передбачає відповідальність перед власним сумлінням; це заглиблення у власний внутрішній світ, само розуміння й самоусвідомлення, самоствердження й самореалізація, водночас це думка про іншого, емпатія, взаємозбагачення. Глибинну філософію любові поетеса оприявнює в незабутніх метафоричних рядках: “Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказаним”, “Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву” [18, 33].

Любов високоморальна й високо поетична, вона постає як чинник виховання, формування смаків і уподобань. Вічність й непроминальність класики кохання втілена в образі старого співака у вірші “Пелюстки старовинного романсу”. Художні деталі - бокал, метелик на маніжці - протиставлені в тексті номінаціям, що вказують на сірість, буденність, примітив і відсутність тону:

Він цей бокал підносив, як бокал.

У нього був метелик на маніжці.

Якісь красуні, всупереч вікам,

До нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.

Усі мужчини говорили прозою.

Жінки мовчали. Все було не так.

Їм не хотілось пива і морозива [20, 23].

Духовне підґрунтя інтимної лірики, розуміння любові як самодостатньої субстанції, що надихає, окрилює та сповнює душу творчою вітаїстичною енергією, засвідчене у вірші “Моя любове! Я перед тобою” і втілене в поетичній конструкції, що своєю формою й змістом нагадують молитву, іноді замовляння чи заклинання, а в цілому поезія сприймається як своєрідний гімн любові. Почуття ліричної героїні витоками мають національну ментальність, і це сповнює її душу гордістю, гідністю і честю. Герої інтимних поезій Л.Костенко заглиблені у світ прадавніх вірувань, де присутній демонологічний образ сатани, вогню як стихії очищення, печі як прадавнього символу родинного щастя й затишку:

І спить в печі веселий сатана,

Утнувся жаром в лапи головешок [20, 29].

Прекрасна, щемка мелодія інтимної лірики Ліни Костенко бринить в душі то сумом і гіркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдиного й неповторного, то мріється як казка чи сон, а то лунає рішучим і вольовим наказом, естетичним і моральним заповітом.

Мабуть, тільки Ліна Костенко одна з сучасних поетів змогла так по-жіночому ніжно й прекрасно розповісти про кохання:

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним [4, 382].

Кохання ліричної героїні - це тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Мені здається, що героїня поезій Л.Костенко - жінка, яку час примусив бути мужньою, але яка й за цих умов не розгубила природної чарівності й краси. Якими ж засобами поет досягає бажаного ефекту? Перший рівень нашого сприйняття - сенсорний або чуттєвий. Другий рівень назвемо семантичним, або ж значеннєвим (дослідження зміста і сенсу поезії). Це вже праця не лише серця, але й голови. І тут препаруватимемо вірш як жанр.

Насамперед визначимо, до якої тематичної категорії поезії він належить - філософської, громадянської, пейзажної чи інтимної лірики. У творчості Ліни Костенко присутні всі перелічені. Далі - яку думку висловлює поет, створюючи певні поетичні образи, що має на увазі, яким є прихований і неприхований зміст вірша. Є вірші, які наче фіксують, як фотоплівка, пейзаж, деталь, і через таку фіксацію передають емоційний стан поета. Є інші - в них бурхливий потік думки, слова-звертання, слова-протест. Досліджуватимемо ці поетичні образи, їхню етимологію.

Є пам'ять крізь призму природи, є природа крізь призму творчості і навпаки. Так у вірші “Осінній день, осінній день, осінній” - природа , пейзаж, а за ним - історія життя” [20, 21].

Так чого ж я шукаю і чим я жива? !

Велемовний світ, велелюдний.

Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?

У майбутнього слух абсолютний [20, 22].

Цей майбутнього слух абсолютний вимагає Слова, тобто справжньої поезії. Цей слух допоможе не лише у пізнанні поезії, але й у пізнанні життя. А ще є категорія пізнання людського генія, божественного духу, втіленого у слово. Не забуваймо, що поезія Л. Костенко - то цілий континент. І цілий Всесвіт. А він - нескінченний.

Третій рівень сприйняття - теоретичний. Це знання того, як взаємодіють звуки і паузи. Поет насамперед повинен мати абсолютний слух. Він повинен бути досконалим диригентом у своєму власному оркестрі слів. І не лише на “рівні вуха” - коли все ідеально звучить. Головне - на рівні душі, тієї мембрани, яка вловлює навіть найменший фальш думки [20, 25]. Ліна Костенко диригент-професионал. І щоб вловити найлегші рухи її диригентської палички, нам потрібне знання певного теоретичного інструментарію: поетичних тропів, риторичних фігур, поетичних прийомів.

Поетеса створює образи одночасно як поет, художник, музикант. До речі, у віршах Костенко часто присутня лексика зі сфери малярства і музики. “Різьбить печаль свої дереворити”, “на мольбертах розп'ятий світ”, “фрески сльоти” або “ніч у зламах Врублевських крил” у чудовому вірші-видінні:

Учора в дощ зайшов до мене Блок…

Постояв трохи, слів не говорив,

Поусміхався дивними очима.

І ніч у зламах Врублевських крил

Стояла довго в нього за плечима [20, 19].

Інтелект поетеси, знання світової літератури, мистецтва і в цьому випадку, і в багатьох інших творить смислову канву вірша.

Це - з малярства. А з музики - взагалі великий оркестр інструментів: “перша скрипка”, “камертон”, “любов - неповторна моя валторна”, “арфа вечорова”, “горіхові бубни”. І багато інших. Але самого використання лексики зі сфери малярства і музики замало - Ліна володіє вмінням створювати музику слів - ритмом, римою, алітераціями та асонансами, і ще іншими маленькими поетичними хитрощами [20, 27].

Жанр поезії - це те, що сформулювали теоретики. Поети ж можуть давати визначення віршам у свій власний спосіб. Ось як тут:

Є вірші-квіти

Вірші-дуби.

Є іграшкові вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є - каторжани.

Крізь мури в'язниць,

По тернах лихоліть -

Ідуть, ідуть

По етапу століть [20, 28].

Звичайно, потрібно знати, що таке пейзажна, громадська, філософська чи інтимна лірика, що таке поема, роман у віршах тощо, але важливо розвивати своє образне мислення і впізнати вірш-квітку, вірш-іграшку.

Вірші-квіти. Це вірші, без яких неможливо уявити поезію Ліни Костенко, і вже не уявити українську літературу. Їх переписували від руки, вивчали напам'ять, клали на музику.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно - відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина -

То музика нагадує про Вас,

То раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно - музика і час,

І Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина [20, 31].

Вірші об'єднує спільний настрій тихого суму. А ще музично-малярська палітра. “Двори стоять у хуртовині айстр. / Яка рожева й синя хуртовина!”- можна уявити картину когось з імпресіоністів [20, 32]. А слово хуртовина надає рухомості картині, вона міниться барвами і…звучить. Звідкись з'являється музика - як природне продовження візуально-смислового ряду: спершу хуртовина айстр, далі думки про кохану людину всупереч забороні самій собі (Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна) і - музика.

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші,

Такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші, а квіти, кинуті тобі [20, 27].

Ось вони - знаки кохання, поетичний концентрат. Кожен з цих образів міг би стати ключовим у новому вірші:

Осінній день березами почавсь.

Різбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на “Ви”

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити [20, 25].

Історія кохання на тлі сумного осіннього пейзажу. Осінь і кохання - в них багато краси і суму. Рефреном звучить “Але про це не треба говорити”. Перегукується з “несказане лишилось несказанним”. Лірична героїня звертається в думках до свого коханого спершу на “ти”, а потім з'являється це “ви” - як навмисне відсторонення. Але почуттям не накажеш, і кохання проривається зойком: “Я Вас люблю!”. Читати ці вірші неможливо без особливого душевного трепету. А душа фіксує ту мить справжності, прожитості. У якийсь момент ловиш себе на думці, що вірші-квіти - навіть не квіти, а рани:

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзлі міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів - вона була недовгою.

Цей світлий сон пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею! -

Воно лишилось на усе життя [9, 17].

Щоб зрозуміти уповні сенс порівняння “Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон”, потрібно знати старовинну притчу про Самсона (Біблія, книга Суддів, 13-17; Леся Українка, Самсон і Даліла). Самсон - Богом обраний назорей - був наділений надзвичайною силою. Одначе силу цю він міг втратити, якби йому обстригли волосся. Біда в тому, що він закохався у підступну жінку, філістимлянку на ім'я Даліла, яка тричі намагалася вивідати у Самсона джерело його сили, щоб видати його ворогам. Самсон обманював її, вигадуючи неправдиві способи себе завоювати, а Даліла вночі намагалася їх здійснити: оплутувала його сирими тятивами, новими нитками, пришивала пасма його волосся до тканини. Та щоразу, як на самого сплячого Самсона нападали вороги (а це були філістимляни, як і Даліла), він легко виривався. А Даліла все мучила його докорами, мовляв, мало ти мене любиш, якщо не хочеш відкрити своєї таємниці. Нарешті Самсон не витримав і все їй розповів. Уночі, коли Самсон міцно заснув, Даліла обстригла його волосся і впустила ворогів. Філістимляни полонили і осліпили Самсона, закували в ланцюги і примусили обертати млинове колесо. А тим часом волосся його відростало, і ось одного разу, коли сліпого Самсона привели на свято принесення жертви Дагонові (якого філістимляни мали за бога) у храм, де зібралося багато філістимлян, він возніс до Господа молитву - і до нього повернулася його нелюдська сила. Тоді він обійняв два найбільші стовпи, що тримали склепіння храму, і зрушив їх. Там під уламками храму загинув і Самсон, і його вороги. Така біблійна оповідь. А на її тлі вимальовується сюжет вірша. Розум вічно опирається голосу серця. Боротися з коханням виснажливо і гірко: “я дуже тяжко вами відболіла”.

І часто розмиваються обриси дійсності і сну: “це все було, як марення, як сон”. Від сну веде ниточка до нашої легенди, бо саме у сні Самсон втратив свою силу - і через це марення-сон розум припинив опиратися [20, 29].

Очима ти сказав мені люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним [17, 23].

Це до питання про внутрішню суть поезії. “Несказане лишилось несказанним”- так буває у житті, у любові, а також у добрій літературі, коли автор не ставить твердої крапки, аби читач мав простір для своїх власних інтерпретацій. “Несказане лишилось несказанним” - це епіфора (стилістична фігура, протилежна до анафори, повторення останніх рядків чи словосполучень строфи).

Віршем-квіткою, вишневою білосніжною галузкою є “Світлий сонет”. Вірш цей має грайливу легкість, таку притаманну сімнадцятирічним. Думаю, що дівчинка, яка ридає від нерозділеного кохання, ще не знає, що їй пощастило. А чому? Бо кожен вік має свої проблеми, і страждання в юному віці дошкульніші, аніж у дорослому. Проте, якби дівчинка подорослішала і подивилася на свої сімнадцять з висоти ну хоча б тридцяти - то усміхнулася б тим сльозам. А поетеса дивиться на дівчинку з ніжністю і світлою іронією чи, краще сказати, с посмішкою, бо “ще не сльози - це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу” [10, 615].

Кохання ліричної героїні - це тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Мені здається, що героїня поезій Л.Костенко - жінка, яку час примусив бути мужньою, але яка й за цих умов не розгубила природної чарівності й краси. Якщо поезія торкається у вашій душі якоїсь струни, викликає емоції, змушує замислитися, зупинитися - то це дійсно поезія, а не віршування.

ВИСНОВКИ

Жіночий феномен нинішньої поезії України - факт, що не підлягає сумніву. Але і в цьому контексті ім'я Ліни Костенко сприймається осібно. Справа тут не в лідерстві, а в духовному подвижництві, що вносить поета на вищий щабель читацького сприйняття.

Творчість Костенко - приклад шляхетного служіння поезії. Дивує сила характеру: в її останніх книжках, кожна з яких була подією року немає жодного, з так званих , “віршів-паровозів”. Вона вимовчала своє право сказати: “Мого народу гілочка тернова”. Без таких людей усі розмови про високе призначання поета - тільки красиві слова…Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне бачити вселюдське. Її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас.

У віршах Ліни Костенко присутня лексика зі сфери малярства і музики (камертон, скрипка, валторна, арфа, бубни). Кохання у її віршах з'являється в образах весни, урагану, індійської жриці, сатани.

Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко - не емансипанка кінця двадцятого століття. Вона - немовби з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, як Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов - явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, глибоке розуміння святості почуття. Вона - поет від Бога. Людина, якій дано глибоко відчувати і точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття. Одна з симпатичніших героїнь історичного роману “Маруся Чурай” Ящика Балаклійська Кошова не витримала, зірвалась у розмову : “Любов - це, люди, діло неосудне. По всі

Віки. Вовік віків. Амінь”. Навіть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий зліт душі. Це велике почуття опалило в серці Марусі нетлінний вогонь творчості. У зображенні головної героїні історичного роману Л.В. Костенко майстерно переплітає особисте, національне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовність міщанської ситості, яка губить душу людини.

Ліну Костенко характеризує енергійне просування проти течії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиції найцінніші вартості без епігонства. Неповторність Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі - сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис поетеси, яка ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки її стилю. Її називають “царицею поезії” в Україні. Щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоюючи чесність і високу художність поетичного слова. А потім було багаторічне мовчання - “важка німота слів”, напружене протистояння “невидимому страшному монстру”, що намагався обламати вільні крила її поезії. І хоч вірші поетеси заборонялися, вони все одно знаходили шлях до серця читача. У теперішньому духовному відродженні української нації є вагомий внесок і Ліни Костенко. Поетеса намагається осмислити і донести до читача невмирущі скарби людського духу. Інтерес до поезії Ліни Костенко не спадає. Її самовимогливість, максималізм, коли йдеться про гідність професійну, відомі. Це поет, який рідко розслаблюється, навіть у віршах інтимних. Мабуть нелегко жити з таким характером, де й на міражі душі накидається оброть самоаналізу. Тим більше, що душа ця підвладна пристрастям, глибоким до запаморочення. Те, що прийнято називати жіночою лірикою, якщо й проривається, то негайно береться під контроль.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Базилевський В. Поезія як мислення. - У кн..: Українське слово, кн..3. - К.: Рось, 1994. - 548 с.

2. Базилевський В. Кохати - це значить кохання творити…// Українська мова та література. - 2002. - № 3. - С.161.

3. Багінська Ю. Хто любить свій народ, той йому служить. // Українська мова та література. - 2001. - № 2. - С.89.

4. Балаклицький М.А. Поезія - це завжди неповторність. - К.: Майстер - Клас, 2007. - 38 с.

5. Басс І.І., Бернштейн М.Д., Вервес Г.Д. Історія української літератури, т. 6 - К.: Наукова думка, 1969. - 435 с.

6. Бех І.Д. Поезія кохання. // Українська мова та література. - 2000. - № 11. - С. 29.

7. Брюховецький В. Ліна Костенко: Літературний портрет. - К.: Дніпро, 1989. - 115 с.

8. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. - К.: Дніпро, 1990. - 89 с.

9. Відлуння десятиліть. Українська література другої половини 20 ст.: Навчальний посібник / Упорядник М.О. Сорока. - К.: Грамота, 2001. - 463 с.

10. Дніпрова хвиля: Хрестоматія творів, нововведених до шкільних програм. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К. : Освіта, 1993. - 650 с.

11. Єрмаш Г. Мистецтво як мислення. - К.: Дніпро, 1982. - 120 с.

12. Жулинський М. Бесіди про сучасну літературу // Українська мова та література. - 2001. - № 3. - С.50.

13. Історія української культури. За редакцією Крип'якевича. - К.: Либідь, 1998. - 652 с.

14. Карабін В.Н. Авторитет Ліни Костенко в сучасному українському письменстві. - К.: Майстер-Клас, 2008. - 158 с.

15. Мадилюс М. Правила українського виховання. // Українська мова та література. - 2003. -- № 4. - С. 83.

16. Прокопенко В. Вивчення історичного роману Л.Костенко “Маруся Чурай” // Українська мова та література. - 2006. - № 48. - С. 38.

17. Степаненко М. На шляху до справжньої багатомовності. // Українська мова та література. - 2002. - № 5. - С. 19.

18. Солодовнікова М.А. Засоби поетичної мови інтимної лірики Ліни Костенко. - К.: Майстер-Клас, 2006. - 68 с.

19. Савка М. Ще слів нема. Поезія вже є. // Творчість Ліни Костенко. - 2008. - № 2. - С. 19.

20. Шерстобоєва Г.І. Вивчення творчості Л.В. Костенко у школі. // Диво- слово. - 2000. - № 3. - С.15.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Ідейно-образний рівень ліричного твору. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літератури. Форма художнього твору, її функції. Проблема вини і кари у драматичній поемі. Специфіка категорій часу й простору. Аналіз віршів письменниці.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 30.10.2014

  • Специфіка зображення живої природи у творах красного письменства. Характеристика пейзажу як елементу композиції ліро-епічних творів Ліни Костенко на матеріалі романів "Маруся Чурай" і "Берестечко". Аналіз пейзажної та натурфілософської лірики письменниці.

    дипломная работа [85,0 K], добавлен 17.01.2011

  • Кольороназви як фрагмент мовної картини світу. Основні концепції визначення кольору в сучасній лінгвістиці. Структурно-семантична характеристика кольороназв у творчості Ліни Костенко. Аналіз функціональних властивостей кольоративів у художньої літератури.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 30.10.2014

  • Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко. Колористична лексика в її поезіях. Тема Батьківщини і проблема збереження історичної пам’яті, своєї культури і мови в творчості поетеси. Любовна лірика та зображення природи у віршах. Історичний роман "Маруся Чурай".

    реферат [71,5 K], добавлен 19.05.2009

  • Життєвий і творчий шлях поетеси Ліни Костенко. Тема збереження історичної пам’яті, культури і мови в творчості поетеси. Любовна лірика та зображення природи у віршах. Нагородження Державною премією ім. Тараса Шевченка за історичний роман "Маруся Чурай".

    презентация [4,4 M], добавлен 27.04.2017

  • Дослідження феномена іншомовних слів у складі української лексики. Тематична класифікація іншомовних слів у поезіях Ліни Костенко. Класифікація запозичень, вжитих у творах Ліни Костенко, за походженням. Стилістична роль іншомовних слів у поезії.

    курсовая работа [57,6 K], добавлен 27.11.2011

  • Проблеми і теоретичні засади вивчення творчості, рецепція Ліни Костенко в українському літературознавстві, теоретичні основи дослідження її творчості. Трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Ліни Костенко "Дума про братів Неазовських".

    реферат [43,0 K], добавлен 12.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.