У жіночому романі ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

У ЖІНОЧОМУ РОМАНІ ХХІ СТОЛІТТЯ

Встановлено, що романний жанр розвивається як вільна форма, досягає великої різноманітності своїх модифікацій. Пряма орієнтація на дійсність означає, що роман змінюється швидко та помітно. Дослідник Вл.А. Луков визначає художню творчість ХХ століття як літературу «культурного запиту», а для характеристики жанрової ситуації використовує поняття «жанрова генералізація». «Жанрова генералізація» узагальненого характеру ґрунтувалася на засадах художніх систем: романтизм, реалізм, натуралізм, імпресіонізм, тощо (наприклад, романтичний роман, романтична драма, романтична опера та ін.). На межі ХІХ - ХХ століть почалось тотальне руйнування жанрових «кордонів». Внаслідок цього центральне місце «жанрової генералізації» займають літературні принципи філософствування, психологізму, моралізму, історизму, біографізму, документалізму. Отже, виникають філософська, психологічна, історична та інші «жанрові генералізації». Вчений-філолог відзначає ефект калейдоскопічного «потоку» інформації та зниження значущості жанрових відмінностей, що характерні телебаченню. Аналогічна ситуація спостерігається й у літературі, але не існує назви та ґрунтовних досліджень цього процесу [3, с. 146 - 147].

Доведено, що наприкінці минулого століття потужною стає тенденція створення нових художніх форм на основі відомих художніх прийомів. З 60-х років британські письменниці відроджують забуті реалістичні романи, демонструють страждальні спроби виразити свою позицію. Авторки використовують й фантастичні елементи з метою дослідити та проаналізувати обмеження, що нав'язані людству свідомо та підсвідомо [5, с. 1]. Крім того, сучасна «жіноча» романістика характеризується ознаками естетики постмодернізму. Так, англійський роман ХХІ століття часто відбиває дієрархізацію свідомості (переконаність в існуванні великої кількості істин, кожна з яких може бути вірною у той чи інший момент) [2, с. 13 - 15]. У романі «Тринадцята казка» (The thirteenth tale, 2006) Діана Сеттерфілд змальовує образ письменниці Віди Вінтер та її біографа Маргарет Лі. Зрозуміло, що обидві героїні присвячують життя літературі, читанню, створенню власного тексту, міркуванням про мистецтво слова. Так, напевно, через думки, невласно-пряму мову героїнь щодо літератури розкривається й авторська позиція, особиста концепція.

У творі згадується «магія слів», що підвладна вмілій людині, яка розумно використовує мовні прийоми та легко маніпулює словами, а як наслідок, іншими людьми [4, с. 18]. У формі листа письменниця Віда Вінтер висловлює своє ставлення до істини, правди, що дратують її, а неправда описується такими прикметниками, як «мила, гарна, добра» [4, с. 14]. Саме вигадка допомагає цій героїні жити, лише у формі казок існує її біографія, що кожний раз різна, неподібна до попередньої.

Починаючи з 80-х років ХХ століття помітним стає поворот британців до реалізму, хоча очевидною є конструктивність оповіді (пастіш, система подвійності, саморефлексія, цитатність та ін.). Існує думка, що у такий спосіб, завдяки ігровим постмодерністським конструкціям оповідач ховає власну травму, промовляє власне відчуття у безкінечних кількостях чужих дискурсів, трансформує надзвичайний біль у мовленнєвий конструкт. В ігрових романах лунає голос людського страждання, що молить про забуття у слові [1, с. 14]. Іншими словами, реальність життя проявляється у хаотичній грі, виникають виразні окреслення систематичної конструкції характерів та ситуацій. Так, у романі Діани Сеттерфілд Маргарет Лі живе серед автобіографій, мемуарів, щоденників та листів. Героїня сама характеризує своє існування (у творі оповідь від першої особи): «життя давно померлих людей - це моє хобі, а моя робота - магазин. Я не продаю книги, я турбуюсь про них ...» [4, с. 28]. Інша героїня - Віда Вінтер - проживає своє життя по-різному, вигадує автобіографії із сюжетних ліній, що не включає до власних творів, але обидві мають свій власний душевний біль та тягар. Отже, гуманістичні нотки - пам'ять про біль, усвідомлення неможливості забуття досвіду прожитого життя - не дозволяють людині повністю розчинитися у зручних симулякрах постмодерністської сучасності. Система подвійності проступає з початку до кінця твору не тільки через паралель між героїнями, але й завдяки їхнім сестрам-близнючкам. Така подвійність надає невпинного руху сюжету у цілому. Згадування класиків англійської літератури Вікторіанської епохи, низку їхніх творів можна кваліфікувати як постмодерністські ознаки. Важливим є те, що обидві героїні захоплюються саме цією літературою, наповненою таємниць, жахів та похмурим настроєм, а сам твір «Тринадцята казка» нагадує класичний зразок англійського роману (Book Review), отримав від рецензентів звання «нової «Джейн Ейр».

На перший погляд фабульна організація роману Д. Сеттерфілд «Тринадцята казка» є досить простою: зав'язка, розвиток сюжету, фінал. Саме таким чином окреслений «зміст» твору, але своєрідною рисою виступає зав'язка у кінці після фіналу, що може демонструвати авторську інтенцію завершити текст, а не роман, тобто зробити твір «відкритим». Іншими словами, кінець роману не є сюжетно-тематичною вичерпаністю, а сигналізує про висвітлення певної авторської концепції, втілення ідеї. Роман у цілому пройнятий ідеєю співвідношення минулого та сучасного, ролі життєвого досвіду, особливо у долі письменника. Метафора «життя є компостом» [4, с. 62] з'являється на початку у частині “зав'язка” та проходить через весь твір, набуває обґрунтування під час розвитку сюжету. Таке постмодерністське усвідомлення різнорідності світу, поплутаного життя знаходить реалістичне вираження. Вираз «минуле - це добриво для нових ідей» [4, с. 63] набуває детального тлумачення завдяки сюжетно композиційній структурі даного роману. «Реставрація» минулого проводиться на різних рівнях роману. Чітка послідовність подій є важливим елементом твору, це не раз підкреслюється у романі, а сама героїня-письменниця вважає свій літературний успіх результатом побудови творів згідно правильної схеми: зав'язка, розвиток сюжету, фінал [4, с. 67]. Можемо припускати, що своєрідна постмодерністська ризома, коли усі частини твору рівні, а романна структура постійно знаходиться у стані динамічної зміни поступається традиційній ієрархії тексту. При цьому, оповідь про сучасну дійсність перемежовується зі зображенням минулих подій у долі героїні-письменниці. Хоча, розвиток подій змальовується досить послідовно, паралельно, зі вставленими фрагментами особистого щоденника, листами. Специфічною особливістю є те, що оповідь йде від першої особи, але ці особистості різні, змінюються у залежності від подій, що зображуються. Таким чином, оповідачі змінюються, а отже, внутрішні світ героїв у певній мірі висвітлюється через їхні емоції, образи уявлення, внутрішню мову, рідко через погляд, слова чи вчинки. У цілому, можна встановити, що даний твір характеризується поліфонічним принципом оповіді (у романі звучать голоси обох героїнь та гувернантки).

Очевидно, що сучасний жіночий дискурс використовує постмодерністські стратегії, але водночас відбиває певну істину буття, при цьому, відчувається й певна романтизація творів. Отже, правдоподібність, що часто обтяжує, отримує грайливість завдяки постмодерністським принципам та приваблює зображенням ідеальних почуттів. Хоча глибокі відчуття стикаються з реальністю та не витримують її тиску. Таким чином, можна встановити, що жіночий роман формується за правилами художньої інтеграції, що свідчить про процес зближення художніх рис минулого та утворення взаємозв'язків між романними ознаками різних часів на основі одного роману.

ЛІТЕРАТУРА

жіночий роман жанрова генералізація

1. Джумайло О. За границами игры: английский постмодернистский роман. 1980-2000 / Ольга Джумайло // Вопросы литературы. - 2007. - № 5. - С. 7-45.

2. Коваленко А. Г. Литература и постмодернизм: [учебное пособие] / Александр Георгиевич Коваленко. М. : Из-во РУДН, 2004. - 142 с.

3. Луков Вл. А. Жанры и жанровые генерализации / Владимир Андреевич Луков // Знание. Понимание. Умение. - 2006. - №1. - С. 141 - 148.

4. Сеттерфилд Д. Тринадцатая сказка: [роман] / Диана Сеттерфилд. - Спб.: Издательский дом «Азбука классика», 2008. - 464 с.

5. Kenyon Olga. Women novelists to day. A survey of English writing in the seventies and eighties / Olga Kenyon. - New York: St. Martin's Press, 1988. - 186 p.

Размещено на Allbest.ru