Т. Стоппард як читач С. Беккета ("В очікуванні Годо" та "Розенкранц і Гільденстерн мертві")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Т. Стоппард як читач С. Беккета («В очікуванні Годо» та «Розенкранц і Гільденстерн мертві»)

В п'єсі «Розенкранц і Гільденстерн мертві» в образі головних героїв чітко простежується беккетовский вплив. Читач може помітити, що пара Розенкранц - Гильденстерн багато в чому дублюють пару Володимир - Естрагон з п'єси «В очікуванні Годо». За визначенням Дж. Флетчера, Володимир та Естрагон - «клоуни-інтелектуали» [3], повною мірою підходить і героям Стоппарда. Вважаємо за потрібним підкреслити навмисну антиінтелектуальність стоппардовских героїв. Як і у С. Беккета, клоунський, комічний ефект проявляється в розбіжності між мовою, якою спілкуються персонажі, і їхніми вчинками. Далеко не завжди мова героїв складається з повсякденних реплік. Мовній партії Гильденстерна притаманні то ліричні риси, то ознаки філософського диспуту. Однак нерозуміння героями своєї ситуації, відсутність еволюції героїв, їх нетямовитість, що переходить часом у дурість, характеризує Розенкранца і Гильденстерна як псевдоінтелектуалів. Вперше в західноєвропейській літературі функції головного героя твору, жанр якого можна визначити як інтелектуальний, покладені на псевдоінтелектуала.

Алюзія на твір Беккета простежується в п'єсі Т. Стоппарда практично з самого початку. Ми бачимо двох чоловіків, які чекають незрозуміло чого в невизначеному місці. Час очікування проходить за безглуздою розмовою, яка приховує бажання героїв знайти лазейку, через яку можна було сховатися від правди. беккет п'єса стоппард розенкранц гільденстерн

В основі структури образів двох пар персонажів лежить парадокс - прийом, який пронизує практично всі рівні драми. Шекспірівське звертання до парадоксу обумовлене трагічністю кожного персонажа, однак, Стоппард вводить їх репліки під скороченнями. які звучать цілком сучасно. Автор наближає своїх героїв до поетики скоріш Беккета, ніж Шекспіра.

Володимир і Гіл представляють тип, визначений Дж. Флетчером як «тип інтелектуала-невротика» [3]. Їм властиво бажання розмірковувати над ситуацією, що склалася, шукати пояснення їй. Звідси те саме красномовство, що переходить у псевдориторику. Володимир і Гіл несвідомо повертаються до першочергової проблеми: «Во всем этом ужасном хаосе ясно одно: мы ждем, когда придет Годо»; [1] «За нами послали. И больше ничего не случилось» [2]. У подібних монологах досягається ефект диаметрально зворотний очікуваному. Від правди неможливо піти, звідси дисонуюче, порівняно з усією промовою, звучання останніх фраз. Замість Годо герої Беккета в черговий раз дочекались лише темряви. Нічого, крім смерті, не станеться з Розом і Гилом. П'єса починається з заявки на смерть головних героїв, а завершується звісткою про їх смерті - тільки так може замкнутися драматичне коло твору. Схильність до аналізу, осмислення «подій» надає Володимиру і Гілу перевагу над їх дещо простими товаришами. І Володимир, і Гіл схильні до імпульсивності, до різких емоційних перепадів, іноді вони спроможні на вчинок. Так, Володимир обурюється нелюдяним зверненням Поццо з Лаккі. Не витримуючи напруги, викликаної нескінченними очікуваннями, Гіл вихоплює у актора кинджал і заколює його.

Естрагон і Роз - тип так би мовити спокійного героя. Вони не схильні до конфлікту, скоріше - до угоди. Естрагон вмовляє Поццо залишитися з ними, в той час як Володимир відкрито демонструє своє невдоволення. Розенкранц намагається хоч якось підняти настрій свого компаньйона, ніколи не доводить його до сказу. Матеріальні проблеми їх займають більше, ніж метафізика і філософське обґрунтування ситуації. У відповідь на довгі міркування Гіла про природу випадкового і закономірного Роз безтурботно констатує: «А вот есть еще один любопытный научный феномен - это то, что ногти растут после смерти, как и борода» [2].

Однак, при всій своїй зовнішній несхожості, Роз і Гіл являють собою єдиного героя. Це підкреслюється їх розміщенням на сцені, відсутністю чіткого розмежування індивідуальностей, постійною плутаниною з іменами. Володимир та естрагон Беккета у свідомості читача та глядача - теж єдине ціле. Герої Беккета, і Стоппарда бездіяльні, «аморфні», це свідчить про їх несамостійність і нездатність до вольових вчинків.

Це теж зближує п'єси Стоппарда та Беккета і доводить, що перший безумовно орієнтувався на творчість останнього. Кого саме очікують Володимир та Естрагон, в чому полягає сенс їхнього існування? Читач сам шукає відповідь на це, розуміючи, що очікування героїв також закінчиться смертю, бо саме вона надає сенс їхньому буттю.

Отже ми приходимо до висновку, що у головних героїв п'єсі «Розенкранц і Гільденстерн мертві» чітко простежується беккетовский тип героя-«клоуна», героя-псевдоінтелектуала. В цих п'єсах завжди доля героя є свого роду текстом. Життя персонажа може бути представлено як роль, контексту якого він не знає. У долі героя дійсно подією стає те, що зафіксовано текстуально. Текст-доля безпосередньо пов'язаний з іншими подібними текстами, а зміни в одному тексті тягнуть за собою і зміни в людській долі. Крім того, доля героя - варіант, який повторюється і є незмінною буттєвою людською ситуацією. Образам драм С. Беккета і Т. Стоппарда властива парадоксальність. Одним з принципів побудови інтелектуальної драми стає особливий рід двійничества - звернення до перехресного або дзеркального типу «єдиного» героя, представленого в образах парних персонажів. У п'єсах «В очікуванні Годо» та «Розенкранц і Гільденстерн мертві» присутні певні композиційні константи. По відношенню до картини світу і концепції героя драмам С. Беккета і Т. Стоппарда притаманні інтертекстуальність концептуального характеру, коли в межах одного твору взаємодіють елементи різних філософських систем, складаючи складне ціле.

Література

1. Бекетт С. В Ожидании Годо / Семюэл Беккет. - Режим доступа к книге: http://vknige.com.ua/elektronnaya_biblioteka/bekket_samuel/v_ojidanii_godo.18417

2. Стоппард Т. Розенкранц и Гильденстерн мертвы / Томас Стоппард. - Санкт-Петербург: Азбука, 2000. - Режим доступа к книге: http://beerlady.narod.ru/lib/stop/stoppard.html

3. Fletcher J. A Faber Critical Guide. Samuel Beckett. Waiting for Godot. Endgame. Krapp's Last Tape. - L.: Faber and Faber, 2000. - 150 p.

4. Hunter J. A Faber Critical Guide. Tom Stoppard. Rosencrantz And Guildenstern Are Dead. Jumpers. Travesties. Arcadia. - L., N.Y.: Fab- er and Faber, 2000. - 240 p.

Размещено на Allbest.ru