Індивідуалізація мови письменника кінця ХХ – початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуалізація мови письменника кінця ХХ - початку ХХІ століття

Дослідження індивідуального мовлення письменників, як зазначають науковці, сьогодні актуалізовано й зумовлено тим, що мовленнєва творчість указує не тільки на конкретну манеру чи відтворює мовну картину світу особистості, але й дозволяє оцінити внесок митця в систему кодів, які вже функціонують.

В. Виноградов свого часу зауважував, що „до кола центральних проблем вивчення мови художньої літератури входять проблеми «мови» („стилю”) художнього твору та «мови» („стилю”) письменника [2, с. 84]. Ці обидві проблеми, на його думку, спираються на поняття індивідуального стилю й зумовлені ним.

Від творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції, світобачення залежить образна система, архітектоніка твору, нахил до вибору й організації тих чи тих мовних засобів [4, с. 255].

Починаючи з другої половини ХХ століття, у мовознавстві сформувалися й утвердилися нові підходи до аналізу художніх текстів різних типів і жанрів, які ґрунтуються на принципах, що були раніше або менш актуальними, або зовсім не бралися до уваги, - зазначає І. Зайцева [3, с. 5]. Це стосується в першу чергу поетичних і прозових творів.

Індивідуальний стиль письменника, мовностилістичні особливості творчості стали об'єктом численних досліджень, відображених у різноманітних публікаціях (С. Бибик, С. Єрмоленко, М. Кравченко, Л. Мацько, В. Русанівський, Л. Ставицька, Г. Сюта та ін.). Серед останніх наукових розвідок на увагу заслуговує монографія С. Бибик «Оповідність в українській художній прозі» (2010), у якій розглянуто лексико-семантичні елементи індивідуально-авторської прозової мови І. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Дніпрової Чайки з погляду історичної стилістики, а також висвітлено індивідуально-авторську специфіку розмовної модальності художньої оповіді Григора Тютюнника [1].

Наша мета - на прикладі творчості митців Східної Слобожанщини показати особливості їхнього індивідуального стилю.

Відомо, що індивідуально-авторська мовотворчість відкриває письменнику необмежені можливості для відображення індивідуального світобачення та світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх [4, с. 164].

Серед визначальних рис творчої манери письменників Луганщини назвемо використання народнорозмовних елементів, просторічної лексики, діалектизмів, суржикізмів, топонімів, оказіоналізмів тощо.

Письменники Луганщини - Ганна Гайворонська, Іван Низовий, Григорій Половинко, Петро Біливода (Шевченко) та ін. - активно використовують у своїй творчості топоніми, які є засобом створення метафор, документалізують художній текст, передають світовідчуття авторів тощо. Так, у поезіях Петра Біливоди топоніми (Шуліківка, Литвинівка, Марківка тощо) виконують функцію поетонімів; власні назви, ужиті у творах, репрезентують індивідуальний неповторний стиль митця. Інша характерна ознака цього поета - уживання розмовних елементів (город (місто), діла, навірно, картошка тощо), за допомогою яких він прагнув подати новий тип ліричного героя, який говорить тією ж мовою, що й у побуті.

Уживання народнорозмовних елементів та їхніх форм у поезії Василя Голобородька набуває особливої функції - уточнювати назву дії, її ознаки, передаючи емоції ліричного героя, автора: балакати, застують, загляда, бовкнути, міждо тощо.

Авторські новотвори Василя Старуна мають точне смислове навантаження, певний експресивний заряд, надаючи поетичному мовленню загадковості, неповторюваності, невимушеності: пішаниця (хода), вимугикує (наспівує) та ін. Майже всі вони залишаються в індивідуальному обігу поета й характеризують його творчу манеру, слугуючи засобом естетичного впливу на читача. Ми натрапляємо також на слова, які за звучанням наближені до діалектних слів або є діалектизмами: близина, березня, глевчик, лобань та ін.

Отже, названі характерні ознаки ідіостилів письменників виконують у творах особливі функції, допомагають передати емоції не тільки ліричних героїв, але й душевний настрій митця. Уживання народнорозмовної лексики, діалектизмів тощо є органічним, націленим на глибокі народні корені, добре відчуття мови.

індивідуалізація мова стиль письменник

Література

Бибик С. П. Оповідність в українській художній прозі : монографія / С.П. Бибик ; за наук. ред. С.Я. Єрмоленко. - К.; Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. - 288 с.

Виноградов В.В. О языке художественной литературы / В.В. Виноградов. - М.: Гослитиздат, 1959. - С. 84 - 166.

Зайцева И. П. Поэтика современного драматургического дискурса: монография / И.П. Зайцева. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - Луганск: Альмаматер, 2007. - 332 с.

Мацько Л.І. Стилістика української мови : підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; за ред. Л. І. Мацько. - К.: Вища шк., 2003. - 462 с.

Размещено на Allbest.ru