Франко: критичне осмислення шляхів розвитку української фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Франко: критичне осмислення шляхів розвитку української фольклористики кінця ХІХ - початку ХХ століття

Іван Франко - вчений широкого діапазону - письменник, літературознавець, лінгвіст, етнограф, фольклорист. Імпульс до такої титанічної роботи йому давало насамперед тісне спілкування з народом.

«Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові», - сказав І. Франко на вечорі, присвяченому 25-літтю його літературної діяльності.

І. Франко приділяв велику увагу фольклористиці. Досліджуючи творчість поета, Ф. Колесса, зазначав, що І. Франко складав вірші під мелодії відомих йому народних пісень. Відомий науковець М. Возняк зазначав, що саме збирання і вивчення пісенної творчості народу були не тільки початком діяльності Франка як фольклориста, а й справили велике враження на подальшу наукову діяльність та творчість І. Франка - фольклориста.

Мета статті - висвітлити один із важливих аспектів фольклористичної діяльності І. Франка - збирацько-дослідницький, систематизувати відомості про нього як фольклориста-практика, уважного збирача і поціновувача народної творчості, акцентувати увагу на його організаторській ролі в цій галузі.

Як учений, фольклорист, І. Франко доклав чимало зусиль до відтворення тогочасного фольклорного процесу, «усе життя працював у царині дослідження усної народної творчості, видав етнографічні збірники, досліджував творчість Осипа Бодянського, П. Білецького-Носенка, як митців, що стали першовідкривачами у жанрі української літературної казки, студіював разом з В. Гнатюком особливості народних казок, створював казки сам» [1, с. 17]. Дослідниця творчості І. Франка як фольклориста Г. Сабат зазначає: «Внесок І. Франка в дослідженні фольклору є глобальним, і ця теза незаперечна» [2, с. 34]. Дослідниця ґрунтовно аналізує внесок І. Франка в історію української фольклористики, робить огляд праць, у яких проаналізовано спадщину Каменяра як фольклориста. Зауважимо, що детальний огляд праць, у яких досліджувалась діяльність І. Франка як фольклориста, розпочинається з наукових розвідок О. Дея, продовжується переліком відомих імен: М. Возняк, Т. Пачовський, М. Ма- лярчук, М. Нечиталюк, Р. Кирчів та ін. Плідна праця з В. Гнатюком від 1894 р. - року їхнього знайомства - розширила межі пошукової роботи та спрямувала їх діяльність у «Літературно-науковому віснику», у журналі «Житє і Слово». У руслі такої співпраці Г. Сабат, зокрема, говорить про «суголосність теоретичних міркувань І. Франка та В. Гнатюка про казку» [2, с. 39].

Вважаємо за потрібне виділити основні аспекти досліджень І. Франка та його вірного прибічника та учня В. Гнатюка. По-перше, казка за словами І. Франка - це та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого блискучого замку», - так писав письменник у передмові до збірки казок «Коли ще звірі говорили». По-друге, І. Франко висловлював переконаність у тому, що казки передаються із покоління в покоління, із уст в уста, а отже, змінюються, удосконалюються, стають поліваріантними. По-третє, І. Франко здійснив, як уважав М. Грушевський класифікацію прозової традиції, котра потім, в головних рисах, лягла основою всієї подальшої систематики фольклорної спадщини народу. І. Франко спрямував діяльність своїх однодумців на дослідження і вивчення фольклору українського народу. Так, учень і послідовник І. Франка В. Гнатюк у роботі «Українська народна словесність» (1917 р.) запропонував генологіч- ний поділ народнопоетичних та прозових творів, тобто фольклорист науково обґрунтував жанрову специфіку народнопоетичних жанрів. По-четверте, В. Гнатюк у збірці «Українські народні байки (Звіриний епос)» утверджує думку про оптимізм і життєвість казки як витвір уяви людей, що любили і розповідали казки.

До видання цієї праці В. Гнатюк здійснював подорожі на Західну Україну з метою збирати фольклорні матеріали в глухих і дальніх селах, особливо цікавий і маловивчений, з діалектними особливос- тями. Згодом було опубліковано два томи «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі», що друкувалися «Етнографічному збірнику» (1897-1898 рр.). У зв'язку з цим слід зазначити, що розвідки В. Гнатюка високо поціновував видатний український фольклорист Ф. Колесса, який все життя досліджував і осмислював науково-теоретичні особливості та принципи не тільки української фольклористики, а в цілому й слов'янської у праці «Історія української етнографії». І. Франко назвав його «феноменальним збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один». Це свідчить про значимість діяльності В. Гнатюка як послідовника І. Франка у царині української фольклористики. І. Франко і В. Гнатюк своєю дослідницькою та збирацькою роботою зробили ґрунтовний внесок у вивченні української фольклористики, визначили основні напрямки на шляху подальших літературознавчих досліджень.

Отже, відомий учений, фольклорист, поет ніколи не цурався творчості рідного народу. Усна словесність була об'єктом його дослідження впродовж майже півстоліття. Його захоплення фольклором переросло у зрілі глибокі наукові дослідження. Внесок І. Франка в розвиток української літератури важко переоцінити. Вчений відіграв основоположну роль у дослідженні фольклорної спадщини українського народу.

франко народний фольклор творчість фольклористика

Література

1. Дей О. Із фольклористичної спадщини І. Франка. Новознайдені записи пісень // Народна творчість та етнографія. - 1965. - № 3. - С. 15-27.

2. Сабат Г. Казки Івана Франка: особливості поетики «Коли ще звірі говорили». - Дрогобич: Коло, 2006. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru