Особливості образів у романі Е. Войніч "Овод"
Діяльність учасників підпільної революційної організації в першій половині XIX ст. відображена у романі Е. Войніч "Овод". Дух революційно-демократичного протесту, романтика самовідданого подвигу. Критико-реалістичне зображення суспільних і приватних вдач.
Рубрика | Литература |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 19.08.2012 |
Размер файла | 28,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Особливості образів у романі Е. Войніч «Овод»
войніч овод роман
«Овод» (англ. The Gadfly) революційно-романтичний роман, найбільш відома праця англійської письменницю Етель Лилиан Войніч. Вперше вийшов у 1897 в США.
У романі відображена діяльність учасників підпільної революційної організації в першій половині XIX ст. та різко критикується християнство. Роман був популярний в СССР та інших соціалістичних країнах. Рік публікації роману в Росії - 1898-ий був роком I з'їзду Російської соціал-демократичної робочої партії .
Овод Роман Бертон Артур - студент англо-італійського походження, учасник італійського національно-визвольного руху «Молода Італія». Зраджений, що порушив таємницю сповіді духівником, він виявляється мимовільним винуватцем арешту свого соратника у справі і одночасно суперника в любові. Втративши любов такою, що рахує його зрадником дівчини Джемми, розчарувавшись в релігії, а на довершення всього дізнавшись, що його справжнім батьком є старший друг і покровитель канонік (згодом кардинал) Монтанеллі, А., інсценував свою смерть та відправляється до Південної Америки [3, с.2].
Повернувшись через 13 років до Італії як суворий і зовні спотворений Ріварес, революціонер і памфлетист, що пише свої антицерковні статті під псевдонімом «Овод», він врешті-решт після озброєного інциденту потрапляє у в'язницю. Прийняти допомогу у втечі від того, хто визнав в нім свого сина він згоден лише ціною відмови останнього від сану і релігії, що той не в силах зробити. Овода розстрілюють, а Монтанеллі вмирає після пристрасної і напівбожевільної проповіді, в якій, описуються страждання Бога Батька, що віддав Христа на розп'яття, оплакує себе і власного сина.
Світоглядний переворот в романі Войніч має в своїй основі конкретні приватні факти, що стосуються конкретних служителів церкви, один з яких порушив таємницю сповіді, а інший - обітницю безшлюбності. З останнім з цих фактів пов'язаний характерний мелодраматичний прийом - розкриття таємниці спорідненості, яка відбувається двічі, що корениться у фольклорі: у першій частині про своє синовство дізнається А., у третій частині свого сина А. дізнається в Оводові Монтанеллі [10, с.132].
Роман «Овод» пронизаний духом революційно-демократичного протесту, романтикою самовідданого подвигу. Захоплена героїчним духом національно-визвольної боротьби італійського народу, Войніч з великою увагою вивчала матеріали революційного руху в Італії 30--50-х років. «Вважаю своїм боргом принести глибоку сердешну подяку багатьом особам, які допомогли мені збирати в Італії матеріали для цієї повісті», -- писала Войніч в передмові до «Овода», виражаючи особливу вдячність розпорядникам Флорентійської бібліотеки, Державного архіву і Цивільного музею в Болоньї [18, с.14]. Проте письменниця не вважала своїм основним художнім завданням точне і скрупульозне зображення життя Італії 30 -- 40-і роки XIXст., детальне відтворення перипетій боротьби за національну незалежність. В образі Овода, в історії його виняткової долі вона прагнула, перш за все, передати загальну атмосферу революційної епохи, що породила таких людей, як Джузеппе Мадзіні -- творець патріотичної організації «Молода Італія», і його сподвижник Джузеппе Гарібальді. Романтичне освітлення подій зумовило емоційну напруженість стилю «Овода».
Критико-реалістичне зображення суспільних і приватних вдач відступає в романі на другий план. Життя респектабельного і святенницького сімейства судновласників Бертонів, в якому виріс Овід, показана лише як фон, що відтіняє по контрасту безкорисливий ентузіазм революціонерів. Основу твору складає романтично потрактована героїка революційного підпілля «Молодої Італії». Дія, як правило, розвивається стрімко; сюжет будується на гострому драматичному зіткненні ворожих сил. Ця динамічність насиченого подіями сюжету, в якій знайшов свій вираз героїчно дієвий початок романтики «Овода», протистояв млявому, неквапливому писательству англійських натуралістів кінця XIX ст. Гострою сюжетністю, стрімкістю розвитку дії Войніч скоріше нагадує письменників-«неоромантиків». Проте, на відміну від Стівенсона, Конрада, вона не намагається бігти від буденної дійсності в історію або в екзотику, а шукає в революційному минулому відповідь на насущні питання сьогодення.
Романтичний пафос в «Оводові» органічно пов'язаний з реалістичною темою роману. Конфлікт між Оводом і кардиналом Монтанеллі -- ідейними супротивниками, людьми, що стоять по різні сторони барикади, -- набуває особливого драматизму внаслідок того, що Овід виявляється не тільки вихованцем, але і сином Монтанеллі. Такий надзвичайний збіг обставин важливий для Войніч не просто як ефектний мелодраматичний збіг. Гранично ускладнюючи конфлікт, письменниця добивається надзвичайно виразного розкриття внутрішньої суті обох сторін, що зіткнулися: віри і атеїзму, абстрактного християнського людинолюбства і справжнього революційного гуманізму. Щира, але болісно пригнічувана любов Овода до свого батька і наставника яка виразно підкреслює думку автора про те, що для революціонера неможливо йти на компроміс з своєю совістю.
Романтичним пафосом пройнята і сміливо написана сцена розстрілу Овода. У літературі відомо немало творів, в яких зображений безстрашний революціонер, що гордо зустрічає смерть. Але Войніч і тут створить гранично напружену, загострено-драматичну ситуацію, примушуючи самого Овода, вже пораненого, вимовити слова останньої команди його мужністю солдатам. Романтично-незвичайна ситуація дозволяє Войніч повніше і глибше розкрити характер Овода. Сцена загибелі героя стає його апофеозом[2, с.49].
У другій і третій частинах «Овода» дія відбувається 13 років опісля. Досвід боротьби позначився на революціонерах -- героях роману. Вони стають стримано, обережними. Втративши багатьох зі своїх товаришів, випробувавши немало поразок, вони зберігають тверду упевненість в перемозі, як і раніше повні відваги і самовідданості.
Патріоти-змовники -- Артур - Овод, Болла, Джемма, Мартіні не самотні в своїй боротьбі, Войніч створює героїчний образ італійського народу, що не припиняє протягом довгих років опору загарбникам. Селяни, горці-контрабандисти з ризиком для життя допомагають Оводові. Спійманий і заточений у фортецю, Овід залишається як і раніше небезпечним для властей: вони мають всі підстави боятися, що народ ні перед чим не зупиниться, щоб звільнити свого героя.
В образі Овода Войніч вдалося відобразити типові риси передових людей, «людей 48 року» [1, с.76]. Чоловік виняткової обдарованості, величезної сили волі, великої ідейної цілеспрямованості, він почуває відразу до ліберального красномовства, дешевої сентиментальності, ненавидить компроміси і зневажає думку світського «суспільства». Завжди готовий пожертвувати собою ради загальної справи, чоловік великої гуманності, він глибоко приховує від сторонніх очей свою чутливість за отруйними, дотепними жартами. Своїми безжальними насмішками він і заслужив прізвисько «Овід», що стало його журналістським псевдонімом. Політична програма Овода декілька розпливчата; сам Овід не позбавлений деяких індивідуалістичних рис, але ці особливості героя історично обумовлені, достовірні і відповідають загальній незрілості італійського революційного руху того часу. Образ Овода багатьом нагадує Мадзіні і Гарібальді, - чесних патріотів, нерідко, про те, що помилялися у пошуках шляхів звільнення батьківщини. Якщо зіставити Овода з Гарібальді, образ якого виразно обкреслений в біографічному нарисі Степняка-Кравчинського, то, можна знайти немало рис схожості. Гарібальді теж біг до Південної Америки і там бився, як і Овід, проти диктатури Розаса в Аргентині. Він також відрізнявся самовідданістю і величезною витримкою, яку не могли зломити тортури; був улюбленцем народу, і про нього, як і про героя Войніч, в народі складалися легенди. Цікаво відмітити, що Войніч додає Оводові ще одну характерну рису, що зближує його з Гарібальді: Овід, як і Гарібальді, -- художня натура, він любить природу, пише вірші [19, с.183].
Овода роздирають болісні суперечності, що приводять його порою до роздвоєності, до трагічного сприйняття життєвих конфліктів. Через весь роман проходить його особиста драма подвійних відносин до Джемме і до Монтанеллі. Несправедливо ображений і знехтуваний Джеммою (яка визнала його зрадником), обдурений своїм духовним наставником Монтанеллі (який приховав від нього, що він його батько), Овід сам шукає зустрічей з Монтанеллі, знову і знову роз'ятрюючи старі душевні рани; за недомовками і іронією він намагається приховати своє відчуття від Джемми. Проте головним в характері Овода залишається все ж таки дух революційної непримиренності [8, с.274].
Павло Корчагин, герой роману Н. Островського «Як загартовувалася сталь», виразно говорить про те, чим дорогий «Овод» пролетарським революціонерам, для яких роман Войніч був однією з улюбленіших книг. У одному таборі з Оводом виявляються лише дійсні патріоти, ті, кому долі Італії дорожчі за особисті зручності і кар'єру. Така англійка Джемма, сильна, вольова жінка, зовні стримана, але по суті глибока і пристрасна натура. Її образ як би доповнює образ Овода: так же беззавітно зраджена справі революції, вона на відміну від нього не покладає надій на змовницькі таємні організації і не робить ставку лише на вбивство окремих осіб. Вона дивиться на речі ширше і не вважає тероризм вірним шляхом. Підтримуючи Овода, вона у той же час відкрито виражає свою незгоду з його методами боротьби[11, с.195].
До дійсних патріотів належить і Мартіні. Він любить Джемму і неприязно відноситься до Овода, але ніколи не ставить своїх особистих симпатій і антипатій вище за громадський обов'язок.
Героїзм для цих людей -- звичайна, природна справа.
Революційна непримиренність Овода і його товаришів, їх мужність і неухильна послідовність в здійсненні своїх планів чудово відтіняються образами італійських громадських діячів ліберального толку, що лише грають в опозицію. Зображаючи сцену в салоні Грассині, де відбувається суперечка між лібералами і демократами-мадзинистами, Войніч показує, що більшість тих, що сперечаються надають вирішальне значення слову, а не дії.
Письменниця висміює господиню салону, синьйору Грассині, яка кокетує «патріотичними» фразами і прагне у що б не стало дістати в свій салон чергову модну «знаменитість» [4, с.55].
Отже, роман «Овод» -- одне з сильних в світовій літературі антицерковних атеїстичних творів. Простежуючи шлях становлення революціонера, перетворення Артура Бертона в Овода, Войніч з великою художньою переконливістю показує згубну роль релігії. Спочатку відданість національно-визвольній боротьбі поєднується в Артурі з релігійною екзальтацією (йому представляється, що сам господь розмовляв з ним, щоб укріпити його в думці, що звільнення Італії -- це його життєве призначення). Він леліє наївну віру, що релігія і справа, якій він відтепер присвятив своє життя, цілком сумісні. Під впливом свого наставника Монтанеллі, він стверджує, що Італії потрібна не ненависть, а любов.
Войніч доводить, що шляхи революції і релігії несумісні і що церковне віровчення -- будь то протестантизм (який сповідають родичі Артура) або католицизм (якого дотримуються кардинал Монтанеллі і священик Карді) -- калічить духовну зовнішність людини [2, с.130].
Характерно, що «доброчесні» буржуа Бертони, що гордяться своєю віротерпимістю, поволі зживають з світла покірливу, богобоязливу матір Артура своїми постійними нагадуваннями про її «гріховне» минуле і доводять Артура до відчаю своїм егоїзмом і черствістю. Всією логікою розвитку образів -- в першу чергу кардинала Монтанеллі, як і через історію його відносин з Артуром (Оводом) Войніч доводить, що релігія шкідлива і нелюдяна не тільки в тих випадках, коли її свідомо використовують в своїх цілях ганебні егоїсти, але і тоді, коли її проповідують прекраснодушні альтруїсти, переконані, що вони творять добро. Більш того, нерідко релігія стає ще небезпечнішою зброєю в руках хороших людей, бо їх особистий авторитет зовні ушляхетнює несправедливу справу. «Якщо монсиньор Монтанеллі сам і не негідник, то він знаряддя в руках негідників», - з відчаєм говорить Овод про свого батька, якого він навчився зневажати, хоча таємно і продовжує любити [18, с.14].
Артур перетворився на атеїста, переконавшись в брехливості церковників. Його довіра до церкви підірвана не стільки віроломством Карді, скільки багаторічним обманом Монтанеллі, який не мав мужності признатися, що він батько Артура. Письменниця дуже тонко показує, як добрий і благородний за вдачею кардинал не тільки сам виявляється жертвою помилкових релігійних ідей, але і підпорядковує їх власті інших. Під час однієї з найнебезпечніших операцій, пов'язаних з доставкою зброї для повстанців, Овод попадається в пастку, розставлену поліцією. Він може врятуватися, але його губить гуманніший Монтанеллі, який кидається між тими, що б'ються і закликаючи всіх кинути зброю, стає прямо під дуло пістолета Овода. Думаючи зробити добру справу, Монтанеллі фактично допомагає ворогам Овода: його хапають, скориставшись тим, що він не став стріляти в беззбройного [17, с.181].
Прихильність до церкви перетворює кращі людські пориви на їх протилежність. Втручання Монтанеллі, який прагне полегшити долю в'язня, кладе кінець фізичним мукам Овода; але це втручання для нього стає джерелом ще жорстокіших духовних тортур. У саркастичній відповіді Овода чується прихована гіркота. Тільки церковникам, говорить він, доступна подібна витончена жорстокість. «Чи не будете ви добрі підписати свій власний смертний вирок -- оголяє Овод думку Монтанеллі.-- Я володію дуже ніжним серцем, щоб зробити це».
Овод глибоко любить Монтанеллі як людину і марно намагається вирвати його з релігійних догм, що його мертвлять. Але він усвідомлює, що між ними непрохідна бездна, і рішуче відкидає запропонований йому компроміс. Роман «Овод» -- хоч і кінчається загибеллю Овода -- оптимістичний по своєму характеру. Символічного сенсу набуває сцена розстрілу Овода, а лист до Джемме, написане в ніч перед стратою, він закінчує словами поета-романтика Вільяма Блейка:
Чи живу я, чи помру я -
Я мошка все ж щаслива.
Роман «Овод» міцно завоював серце читачів та надихнув в чималій мірі революційним досвідом; роман став у свою чергу улюбленою книгою передової громадськості. Особливої популярності набуває «Овід» в Росії в роки революційного підйому в 1905 році.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості творчого методу англійського сатирика Дж. Свіфта. Історія створення сатиричних творів Свіфта, жанрова природа його романів. Алегоричні і гротескні образи фантастичних держав, засоби сатиричного зображення дійсності у романі "Мандри Гуллівера".
дипломная работа [105,6 K], добавлен 03.11.2010Поняття психології характеру образів. Художня своєрідність як спосіб розкриття психологізму. Психологія характеру Раскольникова та жінок в романі. Мовна характеристика героїв роману "Злочин і кара". Пейзаж як засіб зображення стану та характеру героїв.
курсовая работа [56,6 K], добавлен 14.03.2014Особливості розвитку літератури США у ХХ столітті. Відображення американської мрії та американської трагедії у творах американських письменників цієї доби. Спустошення мрії Гетсбі як основна причина його трагічних подій. Символічність образів у романі.
курсовая работа [50,5 K], добавлен 13.11.2013Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого "Анна Кареніна". Історія створення та жанрова специфіка роману. "Родинні гнізда" в контексті твору. Узагальнюючі таблиці "Типи сімей у романі". Логічна схема "Причини трагедії "Анни Кареніної".
курсовая работа [194,1 K], добавлен 22.12.2014Розкриття проблеми віри, єдності народу та опис епохи Хмельниччини у трилогії "Богдан Хмельницький". Змалювання періоду Руїн в одноіменному романі М. Старицького. Зображення гайдамацького руху - Коліївщини - в історичному романі "Останні орли".
дипломная работа [67,7 K], добавлен 24.09.2010Біблія і Євангеліє від Булгакова. Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея. Булгаковське бачення зла у романі. Взаємовідношення персонажів з різних світів. "Майстер і Маргарита" - подвійний роман.
курсовая работа [29,9 K], добавлен 07.06.2006Художній образ, як відображення дійсності. Жанрові особливості роману. Побудова образної системи у творі письменника. Мовне втілення системи образів за допомогою лексичних засобів та численних прийомів. Аналіз та розкриття значення персонажів роману.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 13.05.2014Розкриття ідейного змісту, проблематики, образів роману "Чорна рада" П. Куліша, з точки зору історіософії письменника. Особливості відображення української нації. Риси черні та образів персонажів твору "Чорна рада", як носіїв українського менталітету.
дипломная работа [131,5 K], добавлен 22.11.2010Микола Хвильовий як основоположник течії активного романтизму. Проблема життя після революції. Систематизація і порівняльний аналіз засобів вираження концепцій боротьби поколінь у романі "Вальдшнепи". Шляхи розвитку національної боротьби у романі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 02.07.2013Стилістичні і лексико-семантичні особливості жанру фентезі. Квазеліксеми у научній фантастиці. Процес формування та особливості створення ірреального світу у романі письменника-фантаста Дж. Мартіна за допомогою лінгвістичних та стилістичних засобів.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 10.01.2014