Олександр Грушевський як літературний діяч

За умови відсутності сформованої системи обліку, концентрації й розподілу всієї друкованої продукції, на глибоке переконання О. Грушевського, передусім необхідно було налагодити реєстрацію творів друку, в яких, “починаючи від великих книжок і кінчаючи маленькими агітаційними листками […] відбивається рух суспільного життя на Вкраїні й розвиток української свідомості і які становлять великий матеріал для будучого історика”17. З цією метою 28 жовтня 1917 р. Бібліотечно-архівний відділ звернувся до видавництв із закликом “надсилати до відділу по 5 примірників друкованої продукції, зокрема книги, брошури, оголошення, афіші, рекламні й агітаційні листки, фотографії, карти для створення бібліотеки-архіву”18. Паралельно розпочалася робота над розробленням “Законопроекту про обов'язкову надсилку друкарнями всіх видань” для забезпечення на державному рівні бібліографічної реєстрації творів друку.

Відділом здійснювалися конкретні кроки, спрямовані на формування мережі архівних установ. О. Грушевський наголошував: “Архіви - державний, головний і районні по містах - повинні бути засновані без жодного проволікання”19. Під його керівництвом співробітники відділу налагоджували співпрацю через листування з губернськими архівними комісіями, зокрема Катеринославською, Полтавською, Таврійською, Чернігівською. Вживалися заходи щодо заснування нових архівів у центрі й на місцях. Так, спільно з керівництвом “Музею-архіву війни й революції 1914-1917 рр.”, створеного при Культурно-освітній комісії Всеукраїнської ради військових депутатів, розпочалася робота з організації архіву “Юго-Западного фронта Союза городов”. Серед першочергових заходів важливе значення мало звернення відділу до Генерального секретарства справ освітніх, в якому наголошувалося на необхідності негайного припинення передавання матеріалів до Московського архіву Головного штабу, а відповідно впорядковані архівні документи пропонувалося передавати до заснованого у Києві Військово-історичного відділу20. Заслуговує на увагу записка О. Грушевського, в якій він виклав своє бачення засад створення цієї архівної установи. Вона виразно ілюструє комплексний підхід ученого до вирішення проблем концентрації архівних документів, забезпечення їхньої збереженості, вирішення питань фондування, обліку, створення довідкового апарату21. З метою одержання фактичних даних про стан і склад архівів на території України й визначення перспектив їхнього подальшого розвитку співробітники відділу розробили анкету, в якій необхідно було подати такі відомості: 1) кількість і склад архівів у районі; 2) хронологічні межі фондів; 3) стан архівосховищ; 4) наявність “окремого архіваріуса”; 5) наявність охоронних описів; 6) організація науково-дослідної й бібліографічної роботи за документами архіву22.

На початку 1918 р. О. Грушевський розпочав розроблення концепції Національного архіву, передусім як державної установи з чітко визначеними функціями - зберігати історичні джерела, створювати належні умови для їхньої концентрації й активного використання і через розробку наукового апарату забезпечувати право користувачів на доступ до інформації. Підготовлений ним проект Статуту Національного архіву мав дев'ять розділів, у яких він ретельно висвітлив засади й зміст його діяльності, а також структуру, штати, систему обслуговування, фінансування: І) загальні установи; ІІ) директор Архіву; ІІІ) урядовці Архіву: завідувачі відділів й архіваріуси; IV) укладання описів і наукових видань Архіву; V) реєстратор, доглядач будинку, секретар; VI) бібліотекар Архіву; VІI) урядове листування; VIІІ) заняття в Архіві сторонніх осіб; ІХ) грошові засоби Архіву. Відповідно до змісту документів чітко окреслювалася система їхньої організації на внутріархівному рівні, тобто система фондування. Архів мав поділятись на п'ять відділів: 1) сучасний, 2) старих справ до ХІХ ст., 3) Київський архів давніх актів, 4) обласний, в якому зберігалися документи ліквідованих інституцій, 5) церковний, де знаходилися документи з архівів консисторських, церковних, монастирських, єпископських23.

Весною 1918 р. учений розпочав підготовчу роботу, спрямовану на вирішення комплексу питань, пов'язаних з поверненням в Україну цінних архівних документів, які зберігалися в наукових інституціях Росії, використовуючи як державні важелі, так і засоби громадського впливу. О. Грушевський звернувся до діячів української науки та культури з проханням визначити документи й архівні збірки, що підлягають поверненню російським урядом. Розпорядженням Міністерства народної освіти у травні того ж року під його головуванням було створено архівну секцію при Міжвідомчій комісії з питань урегулювання в українсько-російському мирному договорі проблем повернення в Україну культурних цінностей. Відстоювання невід'ємного права України на повернення примусово вивезених у Росію за наказом царського уряду архівних документів розглядалось як основний принцип роботи секції. Зокрема, передбачалося повернення архівних документів: 1) з архіву Міністерства юстиції - архівів земських повітових судів, магістратів, окружних судів, палат цивільного й кримінального суду, казенних палат, вивезених у Москву після судової реформи 1864 р., Литовської Метрики і Коронної Метрики, а також усіх книг “Генеральних слідств о маєтностях”; 2) з Академії наук - усіх матеріалів Румянцевського Генерального опису Малоросії; 3) з архіву св. Синоду - архіву уніатських митрополитів; 4) з Археографічної комісії у Петрограді - матеріалів, які було вивезено в 1830-х рр. з Архіву Генеральної військової канцелярії, а також архівів київських монастирів, переданих Київською духовною академією; 5) з Архіву Головного управління у справах друку - усіх затриманих цензурою рукописів українських письменників24.

Отже, від початку діяльності Бібліотечно-архівного відділу, як слушно відзначила І. Матяш, коло пріоритетних наукових і практичних проблем його компетенції було доволі широким - від виявлення й інвентаризації архівних документів, реставрації й зберігання пошкоджених із них до розбудови системи державних установ і розроблення теоретичних засад архівознавства25. Через складні політичні й економічні умови не всі плани вдалося втілити в життя, проте практична діяльність відділу, його теоретичні напрацювання мали позитивні наслідки для подальшого розвитку архівістики в Україні.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського відділ у червні 1918 р. було перейменовано в Архівно-бібліотечний і підпорядковано новому структурному підрозділу - Головному управлінню у справах мистецтв і національної культури, що перебував у складі Міністерства народної освіти. Відбулися також певні зміни у його персональному складі, більше уваги приділялося практичній роботі. Архівно-бібліотечний відділ очолив В. Модзалевський - відомий історик і знавець архівів. О. Грушевський залишився керувати Бібліотечною секцією, зосередивши увагу на вирішенні широкого спектру науково-організаційних проблем реформування діяльності бібліотечних установ.

У контексті теми нашого дослідження заслуговує на увагу діяльність історика в Археографічний комісії Всеукраїнської академії наук (далі - АК ВУАН) упродовж 1918-1930 рр. як одного з ініціаторів її створення та активного співробітника. У 1918-1921 рр. відбувалося організаційне становлення комісії як загальноукраїнської археографічної наукової інституції. Архівні джерела свідчать, що О. Грушевський брав участь в її організаційних засіданнях 4 квітня, 24 червня і 1 липня 1919 р., важливих з точки зору подальшої розбудови комісії, визначення напрямів її діяльності. На його глибоке переконання, АК ВУАН, спираючись на традиції археографічної діяльності НТШ і УНТ, повинна була здійснювати на державному рівні збирання, вивчення й видання архівних джерел. На засіданнях комісії вчений пропонував продовжити наукове опрацювання Румянцевського опису та збірки О. Лазаревського, розпочате на початку 1917 р. історичною секцією УНТ, ініціював заснування часопису, присвяченого науковому розробленню питань архівознавства й археографії26.

З поверненням у березні 1924 р. в Україну М. Грушевського та обранням його головою АК ВУАН в її діяльності розпочався принципово новий період. Перші два роки свого керівництва комісією він присвятив виробленню необхідних організаційних умов для реалізації масштабних науково-дослідних і видавничих програм. Велика увага була приділена розгортанню основних напрямів роботи АК, зокрема: евристичній діяльності, розробленню археографічної методики, виданню джерел, розробленню методики описування українських стародруків. Робота спрямовувалася передусім на забезпечення суттєвого розширення джерельної бази досліджень історії України.

Пріоритетним і важливим для археографії напрямом у діяльності АК ВУАН вважалась її участь у створенні мережі архівних установ та координації їхньої науково-дослідної роботи, у науково-методичному забезпеченні питань концентрації, збереження, упорядкування й використання архівних документів. Не залишав поза увагою ці важливі питання й О. Грушевський. Встановлено, що він брав участь у засіданнях АК ВУАН за участю представників державних органів і громадськості, присвячених охороні архівів, поверненню в Україну архівних пам'яток з установ Москви і Ленінграда27, створенню раціональної мережі архівних установ в Україні, питанням едиційної археографії, підготовки науковців та фахівців з архівної справи. За дорученням АК ВУАН учений вивчав стан організації та збереження документів в архівах Чернігівщини, Катеринослава та Вінниці, підготував доповідь на цю тему, з якою виступив перед членами комісії28.

У березні 1926 р. АК ВУАН ухвалила й подала до Укрцентрархіву “Записку в справі організації мережі архівосховищ в Україні, зокрема в Києві”, в якій висловила свої міркування щодо запропонованої Укрцентрархівом структури архівних установ в Україні. У фонді 1235 ЦДІАК України зберігається друкований примірник записки, мовностильові особливості якої підтверджують припущення С. Кіржаєва, що її було підготовлено саме О. Грушевським29. Основну увагу в документі приділено питанням раціональної організації мережі архівосховищ для забезпечення планомірного охоплення “обласним архівом кожної історично відокремленої області”, а також охоплення всієї території України. З цією метою АК ВУАН пропонувала створити, крім Київського, Харківського і Чернігівського, також Катеринославський архів для Степової України. Комісія підтримала пропозиції Укрцентрархіву щодо організації двох центральних архівів - для концентрації документів із найдавніших часів до кінця XVIII ст. і для зберігання матеріалів центральних установ після 1917 р., а також визнала за необхідне зберігати архівні документи загальноукраїнського значення з найдавніших часів до кінця XVIII ст. у Центральному архіві давніх актів у Києві, де безпосередньо працювали співробітники ВУАН, і передати до нього також відповідні документи з Харківського центрального історичного архіву. В документі наголошувалося, що “єдність фондів для правильної систематично поставленої роботи Археографічної комісії включає, щоб усі матеріали, які мають виключно наукове значення і центральний характер, було зосереджено там, де є науковий центр, Всеукраїнська академія наук у Києві. Археографічна комісія вважає, що розв'язання цього питання в такий спосіб є найдоцільнішим та єдино можливим”30. У Харкові пропонувалося зберігати документи з початку ХІХ ст. і до 1917 р, а також новітньої доби. Київський центральний історичний архів ім. В. Антоновича з матеріалами від ХІХ ст. до 1920 р. комісія вважала доцільним реорганізувати в крайовий (обласний) історичний архів. По суті, йшлося про створення мережі архівних установ України, побудованої на принципах централізації та раціонального розподілу між ними документів з метою забезпечення рівного для всіх користувачів доступу до інформації та відповідних умов для здійснення масштабних наукових досліджень загальнонаціонального значення. Проте, як справедливо зазначив С. Кіржаєв, такий підхід АК ВУАН мав і певні хиби. Він не враховував повною мірою наукової цінності архівних джерел нового та новітнього часів31. У документі висловлювалися також прохання про нагальну потребу покращання фінансування архівних установ, організації їхньої праці, а також полегшення доступу членів комісії до секретних фондів старих часів для роботи над науковими студіями. У 1920-ті рр. О. Грушевський керував роботою щодо розбирання та описування документів Румянцевського опису та колекцій документів О. Лазаревського, М. Судієнка. Досвід архівної роботи, розуміння взаємозв'язку таких спеціальних історичних дисциплін, як джерелознавство та археографія, дали йому змогу результативно працювати в редакційному комітеті АК ВУАН за участю М. Грушевського, О. Гермайзе, Є. Tимченко, створеному задля розв'язання проблем методики публікації джерел і передавання друком тексту пам'яток. У 1926 р. комітет розробив правила видання давньоукраїнських джерел, розглянув та ухвалив конкретні рекомендації стосовно вибору і передавання друком тексту пам'яток, що вийшли в томах 1, 2, 4 “Українського архіву”, а також окремими виданнями32.

Отже, фах історика, світоглядні цінності, науково-теоретичні погляди, високий рівень знань з теоретичного і практичного джерелознавства, розуміння унікальної значущості архівних джерел як фундаментальної основи української історичної науки зумовили результативність діяльності О. Грушевського у галузі української архівістики. Очоливши перший державний орган управління архівною справою - Бібліотечно-архівний відділ, учений глибоко усвідомлював особисту відповідальність за справу збереження культурно-історичних цінностей та архівних скарбів України, необхідність проведення комплексної роботи щодо їхньої організації, збереження і використання та докладав максимальних зусиль для вирішення цих питань, використовуючи державні важелі та засоби громадського впливу.

Під керівництвом О. Грушевського в Україні вперше розпочалося розроблення концепції архівної реформи та виконання науково обґрунтованої, національно орієнтованої й перспективної програми розвитку архівної справи з чітко визначеними напрямами: виявлення, збереження й охорона архівних документів; повернення українських архівів з-за кордону; створення зведеного реєстру архівної спадщини; заснування Українського національного архіву та формування раціональної мережі архівних установ; видання археографічного часопису; започаткування системи підготовки фахівців архівної справи. У процесі здійснення заходів цієї програми вирішувався широкий спектр питань теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з організацією роботи архівів, фондуванням і обліком архівних документів, створенням довідкового апарату, підвищенням рівня наукової роботи в архівних установах і фахового рівня їхніх співробітників. Закладалися підвалини реформування системи архівних установ України, накопичувався досвід діяльності державної структури, яка опікувалась розвитком архівної справи. Незаперечними є заслуги вченого у справі розбудови Археографічної комісії ВУАН, діяльність якої суттєво впливала на архівне будівництво, розвиток архівознавства, джерелознавства, археографії, формування організаційних засад, перспективних напрямів наукових досліджень у цих галузях.

О. Грушевський був пасіонарною особистістю. В основі його багаторічної подвижницької праці - глибоке усвідомлення своїх родинних коренів, причетності до духовної культури свого народу, відданість українській справі, що надихали до максимальної віддачі інтелектуального і духовного потенціалу. Його діяльність відбувалась здебільшого у несприятливих умовах - не свободи, нескінченних “табу”, адміністративного тиску та жорстких репресій з боку влади. Вчений прожив нелегке життя, залишаючись гуманістом, патріотом, людиною високої відповідальності за результати своєї праці.

Размещено на Allbest.ru