Джеймс Улліс Джойс

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЖОЙС, Джеймс Августин Алоїзіус (Joyce, James Augustine Aloysius - 02.02.1882, Дублін - 13.01.1941, Цюріх) - ірландський письменник.

Разом із М. Прустом і Ф. Кафкою Джойс зараховують до «батьків» модернізму, а його роман «Улісс» («Ulysses», 1922), експериментально-новаторський характер якого спричинив широкий резонанс у літературному середовищі, вплинувши на багатьох письменників новітнього часу (Е. Хемінґвея, В. Фолкнера, Дос Пассоса, Ш. О'Кейсі, В. Кйоппена, Л. Даррелла та ін.), визнаний енциклопедією модерного мистецтва. Психологізм Джойса ґрунтується на віртуозно розробленій техніці «потоку свідомості». Традиційні елементи структури класичного роману поступаються місцем в «Уліссі» новим принципам і прийомам художньої виразності (потік свідомості та підсвідомості, «рухома» точка зору, паралельний і перехресний рух декількох рядів думок, фрагментарність, монтаж, словотворчість). Своє розуміння завдань художника Джойс пов'язував з прагненням до всеосяжних форм зображення основних законів буття, до створення «універсали» життя з одвіку притаманними їй проявами взаємодіючих пристрастей, імпульсів, спонук, інстинктів. Джойс - один із найбільших міфотворців XX ст., котрий створив у своєму «Уліссі» модель світу і людини.

У «Улісс» розповідається всього про один день в житті Блума, Меріон, Стівена Дедала та міста, в якому вони живуть, - Дубліна. Це самий звичайний, нічим не примітний день 16 червня 1904 року. Джойс показує, що робили, думали, говорили, відчували три дублінці з 8 години ранку 16 червня до 3 години ранку наступного дня. Він навмисно стосується тут всього того, що складає в його концепції людське існування як таке. Трудова діяльність персонажів роману малюється лише мимохідь - це симптоматично: вона для Джойса не головне і визначальне людини. Роман відкривається зображенням ранку 16 червня: сніданок Стівена Дедала з товаришами у вежі на березі Дублінського затоки, де він живе, купання в море, урок історії, який молодий людина дає в школі, бесіда його з директором цієї школи Дізі - виживають з розуму консерватором.

Потім показано те, що відбувається одночасно пробудження Блума і Меріон. Детально малюється ранковий туалет Блума і відхід його в місто, повернення, ранковий сніданок, відвідування вбиральні. Даються епізоди в лазні та на пошті. Всі змальовується автором з однаковою ретельністю і натуралістичної відвертістю. Тут, як і далі, Джойс скрупульозно вказує на час дії: 8 годин ранку, 10 годин, 3 години дня, 8 годині вечора і т.д. У міру того як рухається час, відбуваються різноманітні, намальовані то з більшою, то з меншою натуралістичної ретельністю епізоди. Блум і Стівен рухаються своїми шляхами, кілька разів зустрічаючись і знову розходячись.

Дія роману розпочинається о 8 годині ранку 16 червня 1904 р. і закінчується о 3 годині ночі. «Улісс» складається з 18 епізодів; їхня послідовність визначається рухом часу від ранку до вечора. Кожен епізод співвіднесений з певною піснею «Одіссеї». Загалом схема побудови «Улісса» є такою:

1-й епізод - 8 година ранку. Вежа Мартелло в передмісті Дубліна. Тут мешкають Стівен Дедалус, студент-медик Бак Малліган, англієць Гейнес. Сніданок. Стара молочарка-ірландка приносить молоко. Вона видається Стівену втіленням Ірландії.

2-й епізод - 10 година. Стівен проводить урок у школі містера Дізі. Під час перерви допомагає одному з учнів розв'язати задачу. Містер Дізі просить Стівена посприяти в публікації його статті в газеті. Стівен обіцяє допомогти.

3-й епізод - 11 година. Стівен іде вздовж морського узбережжя, поринувши у спогади. Потік його думок схожий на мінливість моря, на рух хвиль.

Три перші епізоди Джойс об'єднав у рукописному варіанті роману в окрему частину, назвавши її «Телемахією». Епізоди цієї частини він відповідно назвав: «Телемак», «Нестор», «Протей».

4-й епізод - 8 година ранку. Будинок Леопольда Блума на Еклес-Стріт. Блум готує сніданок дружині. Йде в м'ясну крамницю, отримує пошту, розмовляє з Меріон.

5-й епізод - 10 година. Блум виходить з дому. Проминаючи вітрини магазинів, заходить на пошту, в аптеку, де замовляє необхідний Меріон лосьйон, купує шматок мила, відправляється в міські лазні.

6-й епізод - 11 година. Блум їде на кладовище: ховають його знайомого Педді Дігнема. Тут же батько Стівена - Саймон Дедалус, який схилився над могилою своєї дружини - матері Стівена. Молебень за Педді Дігнемом. На душі Блума неприємний осад після короткочасної зустрічі з Бойленом - антрепренером і коханцем Меріон. Обличчя Бойлена промигнуло на одному з перехресть перед Блумом, який стояв там у ту мить.

7-й епізод - полудень. Редакція газети «Фрімен». Сюди заходить Блум. Після його відходу тут з'являється Стівен, який виконує доручення містера Дізі. Зіштовхнувшись зі Стівеном у дверях, Блум мигцем зиркнув оком на нього. Але вони розходяться, не зупиняючись.

8-й епізод - перша пополудні. Блум закусує у шиночку Деві Бірна. Бургундське та сандвіч із сиром покращують його настрій, але біля музею він знову бачить Бойлена, і це його бентежить.

9-й епізод - друга година дня. Дублінська національна бібліотека. Тут Стівен Дедалус бере участь у суперечці про ідею шекспірівського «Гамлета». Звучить тема «батька та сина». У цей час у бібліотеку заходить Блум. Він залишає її одночасно зі Стівеном, але Дедалус не зауважує Блума, котрий пильно розглядає його.

10-й епізод - 3-я година дня. Містом у супроводі почту проїжджає віце-король.

11-й епізод - 4 година дня. Готель «Ормонд». Тут Стівен Дедалус. Сюди ж перед побаченням із Меріон заходить Бойлен. В «Ормонд» іде й Блум, але трохи затримується дорогою, купуючи конверт і папір.

12-й епізод - 5 година дня. Леопольд Блум у барі. Він теревенить із відвідувачами бару, які не проти випити за його кошт. Мирна бесіда закінчується сваркою і глузуванням із Блума. Злі випади патріотично налаштованих громадян Дубліна спричинені єврейським походженням Блума.

13-й епізод - 8 година вечора. Він іде тим самим шляхом, яким уранці йшов Стівен Дедалус. Присівши на лаву, Блум згадує юність. Він думає про Меріон. її образ чітко вимальовується в його свідомості.

14-й епізод - 10 година вечора. Пологовий будинок. Блум заходить сюди, щоб поцікавитися здоров'ям своєї знайомої Міни П'юрфой, яка має в котрий раз народити. У приймальні серед групи студентів-медиків він бачить Стівена Дедалуса. Зустріч із ним пробуджує батьківську ніжність у душі Блума. Блум згадує про свого померлого сина Руді.

15-й епізод - опівніч. В одному з шинків Стівен Дедалус бере участь у студентській пиятиці. Тут і Леопольд Блум, котрий вирішує приглянути за Стівеном, опікуватися ним. Блум іде за Стівеном нічними вулицями Дубліна. Втрачає його з поля зору і знову знаходить у будинку розпусти поміж повій. П'яного Стівена мало не до смерті побивають п'яні солдати. Він утратив свідомість. Блум охороняє Стівена, поки той приходить до тями.

4-15-й епізоди Джойс об'єднав у другу частину роману, назвавши її «Одіссеєю». Усі ці 12 епізодів пов'язані з «мандрами» Блума по Дубліну; і водночас у них відтворений рух його свідомості, робота пам'яті, і в потоці спогадів, асоціацій проминає все його життя. Епізоди другої частини послідовно співвіднесені з піснями гомерівської «Одіссеї» - «Каліпсо» (4), «Лотофаги» (5), «Гадес» (6), «Печера Еола» (7), «Лестригони» (8), «Сцілла та Харибда» (9), «Мандрівні скелі» (10), «Сирена» (11), «Циклоп» (12), «Навсікая» (13), «Бики Геліоса» (14), «Кіркея» (15).

16-й епізод - ніч. Блум і Стівен ідуть нічним Дубліном. У дешевій харчевні випивають по горнятку легкої кави, розмовляють із матросом, а потім, прямуючи до будинку Блума, говорять про Ірландію.

17-й епізод - ніч. Блум приводить Дедалуса до себе додому на Еклес-Стріт. Вони йдуть на кухню, згадують події дня. Розмовляють на найрозмаїтіші теми. Блум засинає.

18-й епізод - ніч. У свідомості напівсплячої Меріон виринають спогади про день, що минув, виникають картини її життя, образи близьких їй людей. 16-18 епізоди Д. об'єднав у третю частину, назвавши її «Nos tos», а епізоди - «Хатина Евмея» (16), «Ітака» (17), «Пенелопа» (18).

У 15-му епізоді є знаменна сцена: Стівен і Блум дивляться в дзеркало і натомість свого відображення бачать обличчя В. Шекспіра. Воно виникає як символ їхньої спільності, знак єднання. Бажана цільність досягнута. Мандрам Блума та Стівена настав кінець, їхня «одіссея» закінчилася. Шекспір, котрий «увібрав» у себе і Блума, і Дедалуса, - це водночас і сам Д. Його спорідненість із Дедалусом, що проявилася в «Портреті митця замолоду», не зникла. Вона проявляється і в деталях автобіографічного характеру, і в міркуваннях Дедалуса, які поділяє і Джойс. Проте Стівен стає в'язнем у світі Блума, і це ув'язнення не лише неминуче, а й бажане. Злилися воєдино начала духовні і плотські, небесне і земне.

У Стівені втілені начала інтелектуальні, але своїм справжнім батьком він визнає Леопольда Блума, хоча художник Дедалус і «великий міщанин» Блум - два різні світи. Стівен освічений, що відтворено у складному потоці його свідомості, куди входять елементи текстів із Шекспіра та Данте, Гомера та Вергілія, Арістотеля та Й.В. Гете, С. Малларме та М. Метерлінка. Його мовлення багате на історичні назви та факти. Беручи участь у розмові про Шекспіра, про джерела його творчості (9-й епізод), Стівен заввиграшки вибудовує систему своїх доведень і заперечує опонентам. Потік його думок містить слова, фрази багатьма іноземними мовами - латинською, грецькою, італійською, французькою, іспанською, німецькою. Втілюються уявлення Джойса про мову як самодостатню цінність, що здатна творити свій особливий світ. Розмірковуючи про мистецтво і творчість, Стівен формулює своє завдання: прочитати «відбитки всіх речей», «мінливих, мов море», «відобразити форми їхніх форм і швидкоплинні миттєвості».

Лінія Блума витримана в іншій стилістиці: домінують деталі, подробиці побутового характеру, щось життєво-приземлене, матеріальне і тепле, цілком конкретне. «Дублінський Пер Ґюнт», як називав Д. свого героя у первісних начерках, задумах, з яких витворився згодом «Улісс», багатоликий. Цей буржуа-обиватель, «великий міщанин», «рогоносець», чуйний і добрий; він відданий сім'ї, важко переживає втрату сина, страждає через зраду Меріон; він охоче допомагає людям. Через увесь роман проходить тема Блума-мандрівника, гнаного і самотнього. «Блум» - квітка, проросла з ірландської землі, але позбавлена коріння.

«Потік свідомості» Блума прозаїчний, його обсідають думки про повсякденне і буденне, його інтелектуальний багаж скромний. Проте дім Блума, його «Ітака», стає притулком для Стівена. Саме тут під час тривалої нічної розмови Дедалус і Блум приходять до думки про спільність поглядів і схожість смаків; стає очевидною їхня внутрішня спорідненість і близькість. Вони розмовляють про музику та літературу, Ірландію та виховання в єзуїтських коледжах, про медицину та багато іншого. І відбувається це в будинку на Еклес-Стріт, у царстві Леопольда Блума. Світ речей оточує Стівена, затягує його в себе - білизна на шнурку, посуд на полицях, громіздкі меблі, великий настінний годинник.

Радість життя, земної сутності людини утверджуються у внутрішньому монолозі Меріон, що завершує роман. Ці дві з половиною тисячі слів, нерозділених розділовими знаками, цей стрімкий потік спогадів, асоціацій, думок, що переривають одна одну, є синтезом і водночас найглибиннішим проявом самої суті «Улісса».

Схема зовнішніх подій, які відбуваються в романі, - лише канва, на якій тчуться й переплітаються найскладніші алегорії. Саме вони розкривають зміст, справжній зміст книги. Весь текст «Улісса» пронизаний символікою. На думку Джойса, «Улісс» повинен був у символічній формі передати мандри людини в похмурому хаосі. Назвавши свій роман «Улісс», Джойс хотів провести аналогію між поневіряннями дублінського обивателя Блума і героя древнього епосу. Античні паралелі в «Улісс» повинні були підкреслити «загальне в приватному» і мали підтекст, оскільки герої роману задумані за схемою Юнга як архетипи і у відповідності з вченням Фрейда в кінцевому рахунку символізують витіснені в підсвідомість статеві потягу.

«Улісс» просочений натяками на відповідність з «Одіссеєю», хоча ці відповідності носять чисто формальний характер, Так як дух обох творів - життєрадісного і життєствердного епосу стародавніх і похмурої «епопеї» Джойса - абсолютно різний. Книга будується за композиційною схемою «Одіссеї», епізоди її пародійно відтворюють епізоди класичного епосу, а персонажі-її головних героїв. Кожен епізод роману мав асоціюватися з відповідним епізодом «Одіссеї». Джойсового Улісс за один день проробляє подорож, на яке йде 20 років життя героя «Одіссеї». Ранок у будинку Блума - грот Каліпсо. Похорон Дігнема - перебування Одіссея в підземному царстві. Епізод в редакції газети «Фрімен» повинен був нагадати перебування героя «Одіссеї» на острові бога вітрів Еола, епізод в барі - перебування його серед племені лестригонов. Суєта Дубліна, мелькання людей і вулиць у 10-му епізоді по віддаленій асоціації мали нагадати плавання Одіссея серед Бродячих скель, зустріч Блума і Стівена в публічному домі - зустріч Одіссея і Телемаха в палаці Цирцеї. Нарешті, повернення Блума додому пізно вночі - повернення Одіссея на батьківщину до Пенелопи.

Джойс не обмежився античними паралелями та алегоріями. «Улісс» перенасичений різноманітною символікою, що виникає на самих різних основах, причому найчастіше подвійний і переплітається.

Тут і багаті ремінісценції з книг середньовічних містиків, і символи католицької літургії, і древні ірландські перекази, і, нарешті, складна система еротичних символів, розроблених Фрейдом. Блум не тільки Одіссей, але і Вічний Жид, Стівен не тільки Телемах, але і Шекспір, а за твердженням деяких коментаторів - Христос. Меріон - і діва Марія, і Пенелопа, і «вічна жіночність». Все ж, як правило, символіка заснована на фрейдистському розумінні ролі несвідомого в людській психіці. Смак Джойса до символіки, мабуть, був сприйнятий письменником у його католицьких наставників, проте спрямовані ці символи часом на саме блюзнірське викриття католицьких святинь. Складна символічна «надбудова» «Улісса» без «ключа» не може бути сприйнята і вимагає розшифровки коментаторів.

Композиція «Улісса» - дуже складний кіномонтажу. У логіці автора, який будував книгу, відчувається вплив перших вчителів Джойса - схоластів. Натуралістичне, гранично документоване розповідь чергується з внутрішніми монологами персонажів, за тим переривається і як би коментується цими самими персонажами. Весь текст «Улісса» буквально пронизаний найрізноманітнішими пародіями, що вимагали різкої зміни складу і словника. Джойс пародіює стиль і біблійних текстів, і церковних книг, і лицарський роман пізнього Відродження, і древні ірландські оповіді. У його розповідь вриваються то стиль ходко бульварного роману його часу, то наукового трактату, то ділової кореспонденції. Не обмежуючись пародіюванням стилів різних літературних напрямків або навіть жанрів, він звертається до пародії на окремих письменників: Мелорі, Беньяна, Шекспіра, Гете. Епізод у публічному домі весь побудований на пародіюванні Вальпургієвої ночі з «Фауста». Коли Блум заходить до букініста вибрати книгу для Марти і гортає один за іншим бульварні романи, що підходять для її читання, він наштовхується на один, текст якого негайно і і дуже тонко пародіює. Пародії в «Улісс» здаються химерними відступами, але на ділі кожне таке «відступ» нерозривно пов'язане з тим персонажем, який зображується, з тим символом або групою символів, які визначають весь епізод. Кожен епізод має свій стиль. Іноді в главі-епізоді їх перехрещується кілька.

Своїм найважливішим завданням Джойс вважав відтворення психічних реакцій, мало або зовсім не усвідомлюваних людиною. Він шукає форми відтворення складного розумового процесу, потоку уривчастих, що проносяться в свідомості і механічно зчіпних індивідуальних асоціацій, зображення тих шарів свідомості, які лежать на різних глибинах. У цьому й полягає секрет методу Джойса, що отримав назву. «Потоку свідомості». Форми передачі цього потоку в романі різноманітні.

«Потоки свідомості» різних людей Джойс максимально індивідуалізував, і це закономірно: характер внутрішніх монологів тієї чи іншої особистості (пор., наприклад, Блума та Стівена) різний. Він визначається рівнем свідомості та культури цієї особистості, по-різному висвітлює її індивідуальність.

Щоб передати безладний і алогічний «потік свідомості», Джойс вдавався до найрізноманітніших словесним прийомам. Текст «Улісса» пронизують перефразовані і трансформовані біблійні цитати, завжди пародійно переосмислені, але зберігають стиль пародіруемого тексту. У таких випадках мова «Улісса» архаїзується. Місцями він розцвічується найнесподіванішими і сміливими неологізмами. У романі чимало нарочитих запозичень з місцевих діалектів, безліч похідних від іноземних слів, причому як від сучасних, так і від стародавніх (староєврейської, старогрецької і особливо латини).

Саме в силу того, що Джойс абсолютизував вади суспільства, породжені капіталізмом, і вади культури, що випливають з умов життя цього суспільства, саме в силу нігілістичного погляду Джойса на людину «Улісс» виявився одним з найбільш похмурих, самих песимістичних творів літератури XX століття. І саме в силу всеосяжного нігілізму Джойса вираженого в цьому романі, «Улісс» став євангелієм модернізму. У ньому отримало найбільш завершене вираження то невіра в сили і можливості людини, які настільки типові для всієї літератури декадансу, але трагедією Джойса залишилося те, що він створював «Улісса» в ім'я людяності.

Перші українські переклади оповідань Джойса з'явились у періодиці кінця 20-х pp. XX ст., тоді ж у колах українських літераторів (М. Куліш, Ю. Яновський) став відомим і роман «Улісс». Про інтерес до творчих пошуків Джойс згадує Ю. Яновський у передмові до своїх «Творів» (1932). У 1934 р. у Львові вийшла книга Д. Віконської «Джеймс Джойс. Тайна його мистецького обличчя». Окремі твори Д. переклали О. Терех, В. Коротич, Я. Стельмах, Ю. Лісняк, В. Коптілов та ін.

Список використаної літератури

джойс письменник улісс роман

1. Джеймс Джойс Зібрання творів: У 3 томах. Т. 3. Улісс: роман (частина III); переклад з англ. В. Хінкіса і С. Хоружого. - М.: Знак, 1994. - С. 363-605.

2. Джойс Дж «Портрет художника в юності», СПб 2002.

3. Джойс Джеймс «Улісс», М., 1993.

4. Джойс Джеймс «Улісс» в 3-х томах, М., 1994

5. XVII століття в діалозі епох і культур: Матеріали наукової конференції. Серія «Symposium». Випуск 8. СПб.: Видавництво Санкт-Петербурзького філософського товариства, 2000. С. 134-136

6. Гарін І.І. Століття Джойса. - М: ТЕРРА-Книжковий клуб, 2002. - 848 с.

7. Гарін І.І. «Пророки і поети», М., 1992.

8. Джеймс Джойс. Лірика. Пер. з англ. Г. Гуртково. М.: Рудоміно, 2000. - 120 с.

Размещено на Allbest.ru