Життя та творчість Лесі Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя Лесі Українки

Лесею Українкою в історію вітчизняної і світової літератури судилось увійти Ларисі Петрівні Косач - дочці юриста Петра Антоновича Косача і відомої української письменниці Олени Пчілки. Народилась Леся українка, найстарша донька 26 лютого 1871 році в м. Новгороді-Волинському, тепер Житомирська обл., де жило молоде подружжя Косачів. До шести років майбутня поетеса зростала в Новгороді - Волинському, а у 1879 році переїхала з родиною у Луцьк, куди батька перевели на роботу.

Тут, у місті над річкою Стир, у житті маленької Лесі сталися дві події, які визначили подальшу її долю. Саме тут обдарована дівчинка написала перший свій вірш - «Надія». Створений він дев'ятирічною дитиною, але виповнений аж ніяк не дитячими думками та почуттями. Появу його спричинили сумні для родини обставини - арешт та заслання батькової сестри Олени Антонівни. Леся дуже любила свою тітку і тому була вражена звісткою про її ув'язнення у зв'язку з замахом на петербурзького шефа жандармів Дрентельна. Стала Леся непізнанною - принишклою, замисленою, запечаленою. Такою й написала «Надію» - вірш, який засвідчив, що починалася Леся Українка з того, з чого починаються всі великі поети, - з глибокого болю.

Про біль, але вже фізичний, нестерпучий, доводиться вести мову і в зв'язку з другою подією, що сталося перегодя рік - взимку 1881-го. Тоді Леся, за спогадами сестри Ольги, « пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги». Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток. Свою журбу, що доведеться відмовитись від музичних занять, Леся вилила в автобіографічній елегії « До мого фортеп'яно». Через хворобу до школи не ходила, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов(грецька та латинська), літератур, історії стала високо ерудованою у цих галузях знань. Далі хвороба перекинулась на легені, а ще трохи пізніше - на нірки. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство; боротьба з нею перетворилася, як сумно жартувала сама поетеса, у « тридцятилітню війну» - виснажливу, трагічну для Лесі Українки.

1882 року сім'я Косачів залишила Луцьк і перебралась в село Колодяжне, що поблизу Ковеля. Переїзди, спричинені зміною місць батькової служби, а також подорожі, здійснені разом з охочою до мандрівок матір'ю, дали Лесі надзвичайно багато. Допитлива, чутлива до краси, спрагла до знань, вона пізнавала рідну землю, свій народ, його історію, звичаї, обряди. У процесі цього пізнання Колодяжному та довколишнім селам і урочищам належить особлива роль. Тут Леся зачарувалася мальовничою природою Волині і водночас була вражена нуждою людей, які жили серед цієї природи. Тут вона зачудувалася народними піснями, почала сама записувати їх і, звичайно ж, не могла не замислитися над тим, чому це мова, якою створені такі прекрасні пісні, не визнається, переслідується, забороняється. Відкривався їй тут світ соціальних контрастів, конкретним змістом наповнювалося для неї поняття «народ», і все це, безумовно, вирішальним чином вплинуло на виріст крил її власних пісень. Ось чому має рацію Олесь Гончар, коли пише: «У еллінів, великих поетів античності, прекрасні створіння народжувалися з моря, з піни мирської. Про нашу ж поетесу можна сказати, що вона разом зі своєю поезією народжена була морем народного життя. В її поезіях, сповнених мужньої енергії, клекоче наростаючий гнів народній, б'ється його думка, його одвічний потяг до свободи».

Ведучи мову про вибір Лесею життєвих орієнтирів, про формування її поетичного хисту, не можна обминути увагою і тієї значної ролі, яка належала у цих винятково складних процесах Лесиним батькам. Завдяки їхнім старанням у сім'ї була створена така атмосфера, в якій дочки та сини змалку усвідомлювали себе невіддільною часткою українського народу. «Як діти, що виховувалися не в гімназії, а вдома, - Леся і Михайло(старший брат Лесі) були далеко серйозніші й освіченіші за нас. Одрізнялися вони від на і мовою, і одягом… все свідчило про вищій рівень Лесиної освіти і взагалі про вищий настрій її душі. В той час чи й було Лесі 12 років. Але в сі роки Леся й Михайло були цілком свідомими й переконаними патріотами. Інтелігентна і глибоко переконаними мати вміла впливати на душі своїх дітей. Вона ж керувала і їх освітою, не пускаючи її з національного ґрунту, а на той час се було дуже тяжко»

Хвороба не відступала, а, навпаки, прогресувала. Поетесі доводилося шукати рятунку як у вітчизняних, так і в зарубіжних лікарів. Після операції руки, проведеної в Києві, була складена операція на нозі, зроблена в Берліні. Борючись з недугою, Леся Українка здійснила кілька подорожей у курортні причорноморські міста - Одесу, Ялту, Євпаторію. Протягом двох зим лікувалася в Італії, тричі долала нелегкий шлях у далекий Єгипет. Невимовний біль, що пронизував тіло, надовго приковував до ліжка, захмарював життєві обрії, до того ж посилювався болем утрати близьких людей: Михайла Драгоманова (1895) дядько поетеси; Сергія Мержинського, молодого марксиста, щирого друга Лесі(1901); брата Михайла (1903);батька(1909).

Все, здається, підштовхувало поетесу до того, аби вона відгородилася власним болем від світу, від його пекучих проблем, замкнулася в собі. Проте Леся Українка не вчинила так. Всупереч недузі, яка прирікала її на самотність, поетеса прагнула своїм словом, своєю громадською роботою якнайкраще прислужитися рідному народові, справі соціального поступу. Добре володіючи кількома європейськими мовами, поетеса активно сприяла ознайомленню українського читача з творами видатних російських, французьких, німецьких, англійських письменників.

…Останні роки життя поетеси пов'язані з Кавказом, де вона, в проміжки між поїздками на лікування за кордон, перебувала разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою. Позначені ці роки матеріальним нестатками, які пригнічували, посилювали і без того нестерпний біль, зрештою, пришвидшили катастрофічне загострення хвороби, наблизили трагічний кінець: 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі зупинилося серце Лесі Українки. Її тіло було перевезене до Києва й поховане на Байковому кладовищі поряд з могилами батька та брата.

Творчість Лесі Українки

леся українка творчість поезія

У дев'ять років вона написала свій перший вірш. У 1890 р. вона написала для молодшої сестри книжку видана як підручник для національної школи.

Отже, поетичне наймення - Леся Українка, - яке вперше з'явилось 1884 року у львівському журналі «Зоря», було не випадковим. Вибір його був вибором долі. Справедливість цього висновку переконливо потверджується усією творчістю поетеси. Дебютну свою збірку - «На крилах пісень» (1893) - вона відкрила промовистими рядками:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься…

Ця струна не замовкла до останніх днів життя, поетеси, засвідчуючи її постійну думу про знедолену Україну, про народ, який перебував у кайданах соціального і національного гноблення.

Почавши друкувати ще зовсім юною - у тринадцятирічному віці, Леся Українка працювала навдивовижу багато і плідно.

Леся Українка викреслювала усе, що виявляло слабкість, асоціювалося з її важким життям. І, простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя, народного героїзму. Це можна назвати силою духу. Вірніше було б назвати силою народної правди, вірою в народ, у його безсмертя і кращу долю.

Перші спроби в жанрі драматургія стосуються середини 90-х років. Це написані прозою драма «Блакитна троянда», діалог « Прощання».

«Світла зірка,- писав Володимир Самійленко у вірші «На смерть Лесі Українки»,- та й за гору скрилась…». Але її промені - твори не згасли, не потьмяніли з плином часу: воістину нетлінний цей скарб - поетична спадщина Лесі Українки.

Вагому частину цієї спадщини складають ліричні твори: їх у доробку авторки понад 250. Більшість із них були надруковані в прижиттєвих збірках поетеси: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії»(1899), «Відгуки»(1902). Інші твори публікувалися поза збірками - в тогочасних альманахах, журналах, а понад шістдесят віршів побачили світ лише після смерті авторки.

Лірика поетеси різнопланова - пейзажна, громадсько-політична, інтимна. Щоправда, така класифікація її є у значній мірі умовною; оскільки в багатьох революційно-патріотичних віршах громадянське начало невіддільне від інтимного почуття, а в пейзажних творах виразно звучать соціальні мотиви.

Наслідком «пильного придивляння» до життя і глибшого осмислення побаченого стало посилення громадянського звучання поезії Лесі Українки. Уже в 1893 році, перегодя п'ять літ після створення «Подорожі до моря», пролунав її пристрасний заклик у вірші « досвітні огні»:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, -

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

У вірші «На роковини Шевченка» Леся Українка від імені сучасників запевнила, що нащадки Кобзаря, сповідуючи його кредо, орати будуть «свої ниви, рідні перелоги». І справді, думка поетеси повсякчас линула до рідного «занапащеного, нещасного краю». Думка про цей край невідступно супроводжувала Лесю Українку і на чужині, в чому, зокрема, переконує поезія «Дим» (1903).

Тема громадського обов'язку митця є однією з основних і ліро-епічних поемах Лесі Українки. У її доробку - дев'ять творів цього жанру: « Русалка» (1885), «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1892), «Давня казка» (1893), «Роберт Брюс, король шотландський»(1893), «Одне слово»(1903), «Се ви питаєте за тих…» (1904), « Віла-посестра» (1911), «Ізольда Білорука» (1912).

Освоюючи переважно нові для української літератури теми з минувшини інших народів, авторка не обминула увагою в своїх драматичних творах і вітчизняної історії «Бояриня» та етнографії «Лісова пісня»

Ще п'ятирічною дівчинкою почула вона розповідь про мавку - витворену народною фантазією лісову красуню. Перегодя багато літ, вже написавши драму-феєрію «Лісова пісня», поетеса у листі зізналась матері: «Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділась мавка. Зачарував мене сей образ на весь вік. Багата образна мова, якою написаний твір, оригінальне трактування слов'янської міфології, майстерне використання народнопісенних засобів при розкритті внутрішнього світу персонажів, розмаїта ритміка - все це переконливо засвідчує, що «Лісова пісня» є перлиною не лише в доробку авторки, а й в усій український літературі.

Коли Леся Українка писала казку «Про велета», останні сили вже покидали її. Поетесі уже не могли зарадити ні пекучі піски Єгипту, ні тепле підсоння Грузії. З ясним розумом, що вражав сучасників гостротою і далекосяжністю суджень, помирала Леся Українка. Вона диктувала матері план задуманого, але так і не написаного твору, свій творчій заповіт.

Зверненням до сонця - Геліоса, до світла, до життя закінчилася творчість Лесі Українки. Вона померла.

Список використаної літератури

1. Шкільна бібліотека. «Леся Українка» твори. / Н.І. Свєчникова.

2. Шкільна бібліотека. «Леся Українка» твори. / В.Г. Полтавчук.

3. Українська література 10 клас. / Петро Хропко.

Размещено на Allbest.ru