Своєрідність новелістики Едгара По

Однак ця замкнутість не може слугувати рятувальним прихистком, оскільки створює основу занепадаючого світу, який не отримує необхідних життєвих соків ззовні. Цей мікросвіт, від'єднаний від соціального макросвіту, нікуди не рухається, не розвивається і тому неминуче згасає.

Свідомість героя і його емоції, загострені його усамітненням, звертаються на себе, створюючи відчуття зв'язку із згасаючим світом. Саме людське існування починає виглядати як пролог до катастрофи, до загибелі. І в цій точці проблеми художнього простору переростають в проблеми художнього часу.

Час - момент існування, усвідомлюваний героями лише тоді, коли саме існування наближається до кінця, тобто до фізичної смерті чи духовної загибелі особистості. Час , крім того, - деструктивне начало: деяка умова існування і, одночасно, агент руйнування світу. Воно позначає лише деградацію, занепад і наближення кінця.

Так, ми можемо прослідкувати образ велетенського ебенового годинника в "Масці Червоної Смерті". Він з'являється в оповіданні двічі: на початку - при описі веселого карнавалу, коли "so peculiar a note and emphasis" бій курантів зупиняє музикантів та танцюючих, - і в кінці, коли стрілки годинника завмирають. У першому випадку час сприймається як провісник катастрофи: "and, while the chimes of the clock yet rang, it was observed that the giddiest grew pale, and the more aged and sedate passed their hands over their brains as if in confused reverie or meditation" [18,287]. У другому - годинник зупиняється, оскільки прийшов кінець всьому: його життя "went out with that of the late of the gay". Час закінчив свою роботу. Годиннику немає більше, що вимірювати "and Darkness and Decay and the Red Death held illimitable dominion over all".

Художній час у психологічних оповіданнях володіє компактністю і безмежною ємністю. У ньому вміщується не тільки останній бій свідомості з ворожими силами, але і вся його історія, включаючи трагедію і щастя буття. Тут все - Життя, Краса, Гармонія, Чистота, Цільність, в їх протистоянні з Потворством, Брудом, Розладом, - все вкладене в єдину розтягнуту мить спогадів, яка передує кінцю.

Отож, неважко помітити, що в художній структурі психологічних новел час і простір - категорії визначальні. Всі поетичні засоби і прийоми, використовувані письменником, функціонують у встановлених ними межах, залежать від них і виростають з них.

Таким чином, новели По є дослідженнями, які основані на старанному спостереженні та аналізі людської психіки. На це вказує В. Брюсов, що вони - "справжні одкровення, які часто передували висновкам експериментальної психології нашого часу, частково висвітлюючи такі сторони, які і донині залишаються невирішеними проблемами науки" більше того, раціоналізм побудови новел, сувора логічна організація їх сюжетної структури і образної системи говорять про те, що психологічний аналіз не був випадковим чи побічним продуктом, але був однією з свідомих цілей [9,202].

Висновки

Едгар По був першим письменником, який вловив у нових тенденціях розвитку американського суспільства загрозу бездуховності, небезпеки, яка йшла поряд з комерціалізацією "серединних штатів", діловитим практицизмом ново-англійського пуританства і "новим аристократизмом" Південного Заходу.

Предметом уваги Едгара По стала людська душа, яка вжахнулася при зіткненні з світом, в якому для неї не залишалось місця. Звідси, біль і хвороба душі, звідси її страх і жах як об'єкти уважного художньо-психологічного дослідження.

Оповідання По зазвичай поділяють на чотири основні групи: "страшні" або "арабески" ( наприклад: "Падіння дому Ашерів", "Лігейя", "Барильце амонтільядо", "Вільям Вільсон", "Маска Червоної Смерті" та ін. ); сатиричні, або "гротески" (напр.:"Без дихання", "Ділок", "Чорт на дзвіниці" та ін.); фантастичні (напр.;"Рукопис, знайдений у пляшці", "Незвичайна пригода Ганса Пфааля" та ін.) та детективні (напр.:"Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" та ін.)

Для "страшних" оповідань характерні риси, які дозволяють констатувати загальність художнього світу, створеного цією новелістикою. У ній переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій степені, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово - і не обов'язково до кінця - відкритих читачеві.

При насиченій щільності інтриги сюжет оповідання По найчастіше створюють не самі події, а причини, які роблять ці події необхідними і взаємопов'язаними. Виявлення цих причин вимагає немалих логічних зусиль, і вся оповідь, не дивлячись на екстраординарність фабульних ходів, являє собою жорстку логічну конструкцію, яка визначає стилістичне рішення: "Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму".

Для поетики цих новел характерними є ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", проста оповідь на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, її закінчення стрімкою і виразною розв'язкою, поетика "статичних контрастів", наприклад, карнавалу і катакомб, де буде замурований вбитий під час свята, радості і жаху, веселощів і чуми ("Король Чума"). Те ж саме сусідство Смерті зі сміхом можна віднайти і в оповіданнях, які не відносяться до арабесок, як "Береніка".

Взагалі, жахливе в Едгара По - це завжди щось внутрішнє, пов'язане з специфікою психіки персонажу, а можливо і викликане її розладом. Для Е. По - це жах одинокої душі, розлад гармонії розуму і почуттів, це внутрішнє спустошення і хаос.

Розповідна структура багатьох психологічних новел Едгара По опирається на традиційну в романтичній прозі пару: оповідач - герой. Оповідач уособлює морально-психологічну норму, герой - відхилення від неї.

Однак у більшості випадків оповідач і герой - одна особа. У ній втілені і норма, і відхилення, а розповідь набуває характеру самоспостереження. Звідси випливає роздвоєння свідомості героя, яке функціонує ніби на двох рівнях. Один належить людині, який здійснює вчинки, другий - людині, яка розповідає і пояснює їх.

Дія "страшних" оповідань По проходить в ірреальному, загадковому світі, де зміщені звичні координати часу і простору і не владні закони логіки і здорового глузду. Сюжет будується навколо якоїсь жахливої катастрофи, атмосфера оповідання сповнена безвиході, а доля героїв - похмурого трагізму.

Загальне ідейно-естетичне завдання, яке Едгар По вирішував в психологічних новелах, визначило їх художню структуру, сюжетну динаміку, образну систему, спосіб оповіді, емоційну установку. Особливо важливе місце в цьому ряді займають категорії часу та простору Отож, неважко помітити, що в художній структурі психологічних новел час і простір - категорії визначальні. Всі поетичні засоби і прийоми, використовувані письменником, функціонують у встановлених ними межах, залежать від них і виростають з них.

Список використаної літератури

1. Анастасьєв А. Етюди про американську літературу//Вікно в світ.-1999.-№4.-С.52-59.

2. Барыкин В.Е. Эдгар По и его издатели //Книга. Исследования и материалы.-М.,1989.-Вып.58.-С.149-167.

3. Горенко Е.П. Может ли ужасное быть веселым? Генетические связи на примере творчества Э.А. По и Н.В. Гоголя //Русская словесность в школах Украины.-1999.-№4.-С.50-52.

4. Гордєєва Л.В. Занурюючись у темні глибини свідомості //Зарубіжна література.-1997.-№3.-С.20-24.

5. Зарубежная литература для детей и юношества. /Под ред. Мещереновой Н.К., Чернявской И.С.-М.,1989.-Ч.1.-256 с.

6. Засурский Я.Н., Коренева М.М., Стеценко Е.А. История литературы США. Литература середины ХІХ века (поздний романтизм).-М.,2000.-Т.3.-463 с.

7. История зарубежной литературы ХІХ века. /Под ред. Михальской Н.А.-М.,1991.-Ч.2.-258 с.

8. История зарубежной литературы ХІХ века: Учеб. Пособие для филол. спец. вузов. /Под ред. Соловьевой Н.А.-М.: Высшая школа,1991.-636 с.

9. Ковалев Ю.В. Эдгар Аллан По: новеллист и поэт. - Л.: Худож. лит, 1984.-296 с.

10. Крижанівська Н. Образ "Прекрасної жінки" в психологічних новелах Едгара Аллана По //Сучасний погляд на літературу.-2002.-Вип.7.-С.141-149.

11. Миронов Є.М. Зарубіжна література ХІХ-ХХ ст..-К..1995.-326 с.

12. Назарець В.М. Дерзнувший прикоснуться к тайне бытия //Відродження.-1994.-№7.-С.35-40.

13. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму:Підручник.-К.:Заповіт,1997.-463 с.

Размещено на Allbest.ru