Принцип авторської автофокалізації у творі "Тартюф або брехун"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип авторської автофокалізації у творі "Тартюф або брехун"

мольєр тартюф суспільство функціоналізація

Ось вже три століття живучи на сценічних підмостках всього світу, комедії Мольєра і до цього дня продовжують з разючою силою викривати соціальне зло і затверджувати народні переконання на життя. Значення Мольєра в історії світової драматургії воістину величезне. З'єднавши воєдино в своїй творчості кращі традиції французького народного театру з передовими ідеями гуманізму, Мольєр створив новий вигляд драми - "високу комедію", жанр, який для свого часу був рішучим кроком в сторону реалізму.

Тартюф - центральний образ комедії «Тартюф або брехун», був не лише розбещеним лицеміром, святенником, але й водночас злочинцем. Драматург не дарма обрав саме це ім'я, адже воно походить із давньофранцузького «truffer», що означає «брехати». Всупереч правилам класичної драматургії він з'являється в п'єсі лише в третьому акті. В перших двох він фігурує як позасценічний персонаж; його немає, але йдеться лише про нього. Автор пояснює це тим, що перш за все він хотів підготувати глядача до вірного сприйняття героя. «Глядач не перебуває в омані на його рахунок ні хвилини: його розпізнають відразу по тих прикметах, якими я його наділив». Відносно святенника дійсно із самого початку немає жодних сумнівів: перед публікою з'являється ханжа і закінчений негідник.

Мольєр, розкриваючи усю суть тогочасного суспільного устрою та французького духовенства зокрема, вдається до засобу фікціоналізації, тобто переносить нас у світ іншого, який не має нічого спільного з реальним життям. Її роль полягає у схрещенні та переплетінні правдивої історії та вигадки.

Розглядаючи критерії фікціональності, ми виділяємо формальний, аспектом якого являється ігрове «притворство». Очевидним воно є в Мольєра, адже Тартюф, вдягнувши маску святості, видає себе за праведника, людину побожну, домагається поваги у хазяїна дому і займає не останнє місце у родині.

Лжеправедник, користуючись своїм привілейованим положенням, вправно спрямовує всі свої дії на те, щоб дійсність набула вигідного та зручного йому характеру. Тартюф - тонкий психолог; одного разу заманивши жертву в поставлену для неї пастку, він пускає в хід всі відомі йому прийоми, щоб утримувати її в своєрідному гіпнотичному стані. Ці прийоми дозволяють негіднику вправно маніпулювати Оргоном, створюючи для нього видимість волі в ухваленні рішень. Насправді Тартюф лише акуратно підштовхує свого добродійника до таких рішень, які повністю відповідають його, «тартюфським» задумам. Йому слід віддати належне - його павутина ілюзії падає на членів сім'ї і непомітно Оргон та пані Парнель потрапляють у його неіснуючий світ. Водночас лицеміру вдається зрозуміти чужу душу, відчути слабкості тих, кого обманює, і за рахунок цього досягти чималих результатів.

Однак, на шляху здійснення підступних замислів, з'являється перешкода в образі служниці Доріни. Вона зухвало, в глузливо-уїдливому тоні нападає і на самого святенника, і на всіх, хто йому потурає. У її розмовах звучить здоровий людський глузд, що спирається на багатий життєвий досвід. Ми навіть можемо розглядати Доріну, як персонажа, що виконує функцію довіреної особи (Маріана поважала Доріну). Природна стриманість і виховання не дозволяють іншим персонажам висловити вголос певні речі так само вільно і прямо, як це робить служниця. А тим часом ці речі мають бути сказані, бо в них закладена істина, та і просто тому, що вони смішні.

Крім образу служника «le valet comme confidants» у комедії Мольєра ми зустрічаємо й інших персонажів, таких як le parasite, le «fourbe» et l'intrigant (Тартюф), le barbon (пані Пернель), що притаманні французькому та італійському фарсу. Якщо ж ми заглибимось, то бачимо присутність «le valet comme le comique» (на мою думку, ним виступає Оргон, перебуваючи в полоні Тартюфа) та «le valet comme adjuvant» (себто Доріна служить Маріані, Оргон - Тартюфу і т.д.) .

Оскільки твір Мольєра є драматичним, то усі події, персонажі зображені у діалогах. Автор використовує згаданий раніше прийом «peinture indirecte». Мається на увазі деталізований опис героя ще до того, як він з'являється на сцені. В момент його появи ми не взнаємо його, а впізнаємо. Ще одним засобом зображення ми виділяємо мольєрівське «мистецтво скорочення». Йому не бракує вміння розкрити характери та сутність його ж героїв у маленьких сценах, геніальність його полягає у тому, що він кількома словами подає портрет персонажа, як це відбувається у «Тартюфі».

Будучи засновником «високої комедії» Мольєр поєднав у ній комічне з трагічним. У даному творі автор батожить обман, втілений головним героєм, а також дурість і етичне неуцтво, представлене в особі Оргона і пані Пернель. Шляхом обману Тартюф обдурює Оргона, а останній попадається на вудку по своїй дурості і наївній натурі. Саме протиріччя між явним і удаваним, між маскою і обличчям, саме це зіставлення, на якому так наполягав Мольєр, є основним джерелом комізму.

Викриваючи в своїх творах пороки, драматург прагнув удосконалювати людську природу, що відповідало філософії класицизму. З іншого боку, в своїх «високих комедіях» («Мізантроп», «Дон Жуан») автор змішував «високий» і «низький» жанри. Він звертався до мови вулиці, що було невластиве класицистам. Новаторство Мольєра було не просто відходом від класицизму: воно відкривало дорогу реалізму. Досліджуючи широкі пласти життя, автор відбирав лише ті риси, які були необхідні для зображення певних типів, не осягаючи різностороннього зображення характерів.

Размещено на Allbest.ru