Особливості інтерпретації проблеми у творах дитячої літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАШИНОБІДІВНИЙ КОЛЕДЖ

Реферат

із дисципліни «Редагування художньої та дитячої літератури»

на тему

«Особливості інтерпретації проблеми у творах дитячої літератури»

Виконала студентка

413-вс групи

Горобець Анна

Суми - 2009р.

Зміст

Інтерпретація

Інтерпретація у дитячій літературі

Дитяча казка сьогодні

Список використаної літератури

Інтерпретація

Інтерпритація (лат. пояснення, трактування) - процедура тлумачення понять та її результат у гносеології, логіці, філософії мови, методології наук, семіотиці, теорії комунікацій тощо, а також у літературознавстві.

У природничих дисциплінах інтерпретація має значення істотного компонента їх предметної верифікації, у логіко-математичній сфері вважається не обов`язковою, в логіці застосовується як основа функціонування формалізованих мов, у гуманітарних науках, зокрема у літературознавстві, використовується задля встановлення значень понятійних структур, розуміння сенсу текстів, має амбівалентне трактування: як перенесення їх на предметний світ і поза перенесенням при наданні виразам певного змісту.

Методологічні прийоми поширення інтерпретації започатковані практикованою за античної доби когнітивною процедурою, зокрема тлумаченням алегоризму пам`яток класичної спадщини, поглибленим неоплатоніками. За доби Середньовіччя інтерпретація передбачала насамперед трактування сакральних текстів Св. Письма, видінь тощо, яке здійснювала екзегетика (наука у Стародавній Греції, яка тлумачила, пояснювала пророцтва, закони, звичаї й т. ін.), актуальна і для протестантів Реформації. За доби Відродження інтерпретацію називали критику тексту, лексикографію, граматику, що містила стилістику та риторику. У період романтизму поняття «інтерпритація» стало фундаментальним для герменевтики ( мистецтво і теорія тлумачення текстів, первинний зміст яких незрозумілий внаслідок їх стародавності або неповноти), набуло концептуального вигляду в теорії Ф. Шлейєрмахера, сприймалося як індивідуальний план вираження, відмінний від плану змісту, реалізувалося в об`єктивному (лінгвістичний або граматичний) та суб`єктивному (психологічний) аспектах.

На думку В. Дільтея, інтерпретація спрямовувалася на осягнення сенсу, об`єктивно закладеного у текст та пов`язаного з феноменом автора, тому зовнішнє аналітичне пояснення слід відмежовувати від внутрішнього, безпосередньо особистісного розуміння.

Це передбачає подвійне переміщення тексту: перенесення його на досвід автора та на особистий досвід реципієнта. Отже, важливим стає розуміння (розуміючи, не можна нічого проінтерпретувати, не інтерпретуючи, не можна нічого зрозуміти), що наближало герменевтику до Баденської школи неокантіанства й актуалізувало проблему герменевтичного кола. За ідеями представників духовно-історичної школи (В. Дільтей, Р. Унгер, Г. Міш та ін.), фігуру автора визнавали джерелом об`єктивно даного сенсу, що реконструюється в тлумаченні. М. Гайдеггер обстоював принцип перед розуміння за будь-якої інтерпретації, наполягав на попередній настанові інтерпретатора.

Герменевтичний принцип інтерпретації спирається на ідеографічний метод та історизм. Натомість альтернативний йому формальний метод базується на соціологічній основі. Так, прихильники нової критики (Г. Башляр, В. Кайзер та ін.) вихідними положеннями інтерпретацією вважають текст, розташований поза контекстом, відмежований від нього.

Мистецтво та література зокрема існують лише завдяки тлумаченню художніми засобами різних явищ, їх розумінню, трансформації різних текстів, переробкам, перекладах із однієї мови на іншу, а також запозиченню, наслідуванню, стилізації, пародії, використанню вічних мотивів та образів у інтертекстуальній перспективі.

Інтерпретація у дитячій літературі

Пильної уваги дитини потребує суспільне дошкільне виховання, бо, як сказав поет Сергій Михалков: «Все починається з дитинства». Крилатий вислів письменника співзвучний науковим висновкам учених. У ранньому віці, перші дні, місяці закладання основ здоров`я, почуттів, характеру відбувається у десятки разів інтенсивніше, ніж потім, у шкільні роки. Маля проходить швидкими темпами шлях від немовляти - перед людини до людини. Уже до трьох років вага мозку дитини подвоюється, тоді як за все наступне життя зростає тільки на чверть, з`являються опори розуму - мова і основи мислення. У віці чотирьох-п`яти років визрівають майже всі людські властивості, закладається фундамент особистості.

Вчені прийшли на основі спостережень до висновків: якщо інтелект 18-річного юнака прийняти за 100%, то в рік дитина досягає 20% того рівня, в чотири - 50%, у вісім - 80 %. Ідеться, звичайно, про основи для головних властивостей розуму - швидкість схоплювання, тямовитість, глибина пам`яті тощо.

Неймовірно важко проникнути в лабіринти психології маленьких дітей. Лише різкий прогрес у вивченні мозку, удосконалення методів моделювання психіки дозволить глибше осягнути таємниці дитячої свідомості. Однак завдяки віковому досвіду народу, спільним зусиллям педіатрів, психологів, педагогів є можливість уже сьогодні розв`язати проблеми виховання дітей на науковій основі.

Дитяча література - органічна, трішки специфічна частина всієї художньої літератури, повинна ввійти в дитинство кожної людини як духовна страва. Тоді в дорослому віці більший вплив матимуть духовні цінності. Активізація людського фактора неможлива без нарощування потенціалу духовності кожного члена нашого суспільства.

Так, напрклад, у 1984 році на ХХVІІ з`їзді КПРС Радою Міністрів СРСР була прийнята постанова «Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі», яка передбачала «здійснити заходи по дальшому розвитку суспільного дошкільного виховання дітей, поліпшити роботу по всебічному розвитку дітей дошкільного віку і забезпечити підготовку їх до навчання в школі».

Усі програми постанови передбачали широке використання художньої літератури. Програми подавали списки рекомендованих творів, а також вимоги до роботи з ними.

З найменшого віку діти повинні перебувати в атмосфері ласкавого, мелодійного, заспокійливого чи такого, що заохочує до енергійної поведінки, поетичного слова. Для малят у віці одного-двох років важливо відбирати твори, в яких йдеться про речі, що їх оточують, мають безпосереднє відношення до них самих і в яких може бути як елемент гумору, так ці драматизму (але без трагізму). Пісенність, звуконаслідування - найбільш прикметні риси таких творів. Їх багато у дитячому фольклорі, на що звертає увагу програмам виховання в дошкільних закладах.

Вихователь середньої групи вчить емоційному сприйманню літератури, прищеплює вміння бачити різницю між казкою і оповіданням, віршованим і прозовим текстами, оцінювати вчинки персонажів, їхні позитивні і негативні якості. Важливо, щоб діти цього віку під час переказу твору емоційно висловлювали своє ставлення до його змісту, помічали особливості художньої оповіді, поетичні тропи.

У старшій групі всі ці уміння необхідно далі розвивати. Як результат - у дітей п`яти років повинен бути вироблений стійкий інтерес до художньої літератури.

У підготовчій групі ставиться завдання виховувати любов до художньої літератури, розвивати емоційну чутливість, здатність до цілісного сприймання творів різних жанрів. Розуміти моральний зміст зображуваних подій, правильно, вмотивовано оцінювати вчинки та якості героїв художнього твору (добрий, злий, скромний, справедливий). Слід дати перші уявлення про іронію, гумор, уособлення, образні вислови, порівняння в художніх творах.

У дитячій літературі розвивається більшість тих видів і жанрів, що їх знає все красне письменство. Ідеологічна, світоглядна чіткість і чистота, образність, стилістична точність і різноманітність - важливі прикмети всієї літератури, незалежно від того, адресується вона дітям чи дорослим. На одну і ту ж тему можна писати і для дорослих, і для дітей. Пори року - одна із таких тем. Пишучи про осінь, жоден поет не обминає мотиву осіннього листя, його опадання. Але звучить цей мотив по-різному. Максим Рильський у вірші «Таємниця осіннього листя» пише:

Нехай ботаніки розв`язують питання

Про різнобарвний лист у пору опадання,

Про ці розливи фарб, про пишну цю красу -

Я в серці з юних літ до скону пронесу

Це листя трепетне на полі голубому…

А ось Андрій Малишко у вірші для дітей «Осіннє листя» подає зовсім інший інтонаційний малюнок:

Мамо, мамо, пошийте ковдру

Із осіннього листя в лісі.

Щоб зелені, багряні, жовті

І легенькі, немов метелики.

Біля мене жили листки…

В обох віршах поетично, емоційно змальовано одне і те ж явище, та коли у першому - прагнення по-філософському осмислити пору опадання листя у зіставленні з особистими настроями, життєвим досвідом, то у вірші для дітей замість роздумів, медитації виступають конкретні прикмети часу, простору.

«Всі дорослі спочатку були дітьми, - писала людина з легендарною долею, французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері, - тільки мало хто з них про те пам`ятає». Усе талановите в літературі для дітей створено письменниками, які з особливою гостротою пам`ятають пору дитинства.

Усім, хто працює з дітьми, хто їх виховує і навчає, необхідно добре знати дитячу літературу, яка духовно збагачує. Який вплив може мати книга на дитину, читаємо у статті Максима Горького «Як я вчився писати» : «Я нерідко плакав, читаючи книги. Так гарно розповідалося про людей, такими близькими й рідними ставали вони мені. І я, хлопчисько, затурканий дурною, безглуздою роботою та лайкою, давав сам собі врочисті обіцянки допомогти людям, чесно послужити їм, коли виросту. Ніби якісь казкові птахи, книжки співали про те, яке розмаїте й багате життя, яка смілива людина в своєму прагненні до краси і добра. І щодалі, то дужчало, сповнювалося бадьорістю моє серце. Я ставав спокійнішим і впевненішим у собі, працював залюбки і дедалі менше звертва увагу на тяжкі життєві прикрощі». Знаємо, що значною мірою знання про інше життя, почерпнуте з книг, допомогло майбутньому письменникові не опуститися на дно тогочасного суспільства, стати великою людиною. Сьогодні все докорінно змінилося в нашій країні. Але класичні твори минулого, кращі надбання радянської літератури, в тому числі і дитячої, залишаються важливим засобом духовного збагачення особистості, величезною силою, що окрилює на творче, діяльне життя, піднімає до вершин людської думки, виховує бадьорість, оптимізм, впевненість у здійсненні наших світлих ідеалів і мрій.

Дитяча казка сьогодні

У ході свого розвитку казка значно видозмінилася, змінилися її функції якщо первісно вона виконувалася з магічно-закликальною метою (накликати удачу на полюванні, вберегти від ворогів, забезпечити перемогу в битві тощо), то з часом, втративши ритуальне призначення, казка набуває виключно естетичного, рідше - повчально-дидактичного, розважального характеру. Змінюється і ставлення людини до казкової оповіді - вона вже не сприймається з точки зору її сакральності, віри в магічну силу сказаного слова, замовляння природних явищ та духів. Незвичайні події, герої та явища позбуваються магічного трактування.

На сучасному етапі казка сформована та видозмінена під впливом багатьох нашарувань та стала твором, побудованим на вимислі, тому, на відміну від інших жанрів прози, вже не сприймається як дійсність.

Але не виникає сумніву щодо того, що казка певним чином пов`язана з реальним життям.

слово казка інтерпретація дитячий

Список використаної літератури

1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.1/Авт. - уклад. Ю. І. Ковалів. - К.: ВЦ «Академія», 2007. 608с.

2. Філоненко С. О. Усна народна творчість: Навч. Пос. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 416с.

3. Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна творчість: Підручник. - 4-те вид., стер. - К.: Знання - Прес, 2006. - 591с.

4. Кіліченко Л. М. Українська дитяча література: Навч. Посіб. - К.: Вища шк. Головне вид, 1988. - 264с.

Размещено на Allbest.ru