Шота Руставелі та його безсмертна поема

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

РЕФЕРАТ

«Шота Руставелі та його безсмертна поема»

Роботу виконала

Чемерик В.В.

Перевірила Андрійченко Н.М.

Київ 2011

Грузія лежить на перехресті східної і західної цивілізацій і культур. У давні часи життя цієї країни минало у неперервній боротьбі із сусідами: спочатку з Іраном, згодом з- із Римською імперією.

Прийняття християнства (IV ст.. н. е.) сприяло розвитку грузинської державності і культури та зміцненню зв'язків з іншими країнами - насамперед з Візантією, Сирією і Палестиною.

За часів правління Давида Будівничого (1089-1125) Грузія відіграє значну роль в історії народів Близького Сходу. Скориставшись хрестовими походами, Давид визволив свою державу від панування арабів і турків, що дало поштовх розвиткові грузинської культури, в якій поєдналися східна, арабо-перська та антична, західноєвропейська традиції.

У ХІ-ХІІ ст.. феодальна Грузія вступає у пору свого розквіту, стає однією з наймогутніших держав Передньої Азії. Зводяться християнські церкви, монастирі й інші значущі споруди, пишуться житія святих і мучеників, історичні й філософські праці, розвивається писемність, а отже, - і культура.

ХІ-ХІІ ст.. - золотий вік історії Грузії, класичний період середньовічної грузинської літератури. Це пов'язують з правлінням жінки - цариці Тамар (1184 - 1213). В історії грузинської культури відомо немало непересічних жінок, діяльність яких сприяла суспільному поступу ( св.. Ніна, св.. Шушанік, яким приписується навернення грузинів у християнство ).

За часів правління цариці Тамар Грузія переживає розквіт культури й науки. Навколо християнських монастирів розвиваються духовні культурні осередки, де перекладають античних авторів, поетів Персії та Візантії. Зростає увага до людини, її внутрішнього світу.

Література виконує виховну роль у суспільстві, оспівуючи ідеї побратимства, вірності, щирості та благородного служіння Батьківщині. При царському дворі пишуть хронічки, поети складають вишукані панегірики на честь «місяцеликої» і «боговірної» Тамар, розвиваються нові жанри світської літератури.

Одним з найславетніших поетів свого часу був Шота Руставелі - зачинатель грузинської національної літератури. Його епічна поема «Витязь у тигровій шкурі» була написана напередодні політичного, економічного і культурного занепаду країни, спричиненого татаро-монгольським нашестям на Азію та Європу.

Шота Руставелі - видатний грузинський поет XII століття, автор славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі" (інша назва "Витязь в барсовій шкурі"). Невідомо точно де,- чи в кара-язькому степу, над притоками Кури, чи в долині месхетських гір, чи під склепінням феодального замку вельможних Багратіонів,- народилася дитина, якій доля дала безсмертя.

Народні перекази не одностайні щодо походження великого поета. Одні казали, що він родом із вельможної сім'ї, інші розповідали, що багатий дядько взявся виховувати бідного небожа, осиротілого ще з дитинства. Можливо, він народився в кінці 60-х або на початку 70-х років. Вірогідною датою його народження є 1166 рік. Як свідчать далі народні перекази, дядько постарався дати небожеві досконале для того часу виховання. Шота вивчився в одному з найбільших монастирів Месхетії - Зарзимі й був визнаний гідним продовжувати навчання в тодішній найвищій школі - в кахетинській академії в Ікалто.

Академія в Ікалто, заснована царем Давидом Будівником, була визначним осередком того часу. Вона згуртувала навколо-себе цілий ряд вчених і філософів, які не тільки пересаджували на грузинський ґрунт класичну мудрість Платона та Арістотеля, але й продовжували та розвивали філософську діяльність, що завмерла на той час у Візантії під тиском християнської реакції. Умови Грузії того часу давали більше волі вченим - продовжувачам класичної грецької філософії, що й сприяло появі таких філософів, як Іоанн Петріці, який познайомив грузинський народ з неоплатоніком Проклом, переклавши його "Союз", і який дав сам низку видатних філософських творів, ставши одним із найвидатніших представників грузинської філософської думки XII століття. На чолі цієї плеяди філософів і вчених стояв Арсеній Іколтоелі, який, за легендою, був учителем Шота в академії. Тут і почали формуватися зерна того неоплатонівського світогляду, що зміцніли в душі молодого поета під час його подальшого навчання в афінських та олімпійських монастирях Греції, куди виїхав Шота після закінчення академії в Ікалто. Важко сказати, що в цих переказах про шкільні роки Руставелі є правдою, а що створено народною уявою, проте сама поема свідчить про високу філософську освіченість поета, який був на рівні найпередовіших думок свого часу. З поеми видно, що подальша доля поета була міцно пов'язана з двором цариці Тамар, яка довершила процес об'єднання Грузії в одну централізовану державу, приборкавши самостійність дрібних феодальних володарів і створивши підвалини для того розквіту старої грузинської літератури, яка, крім славнозвісного Руставелі, мала ще таких поетів, як Чахрукадзе і Шавтелі, оди яких до цариці Тамар та її чоловіка Давида Сослані збереглися дотепер. Руставелі у своїй поемі згадує про також колись написані ним "непогано добрані оди" на славу Тамар, але ці твори Руставелі не збереглися.

Професор Павел Інгороква перевірив, хто виїздив з Грузії до Єрусалима у Хрестовий монастир. Легенда вказує на єдиного славного грузина, близького до царського роду і до самої цариці Тамар, тодішньої володарки могутньої Грузинської держави,- на її поета Шота Руставелі, себто Шота Руставського (той, хто походить з Руставі чи є володарем Руставського замку). Селищ із такою назвою є в Грузії кілька. Одне з них - у східній провінції, яка має стародавню назву Месхетія. Є й неподалік Тбілісі село Руставі. У XII столітті воно було феодальним володінням роду еретсько-руставських Багратіонів - однією з гілок династії Багратіонїв, яка тоді правила Грузією. Літописи, згадуючи про власників міст Ереті та Руставі - про цю провінційну парость царського роду, відзначали придворну кар'єру, яку зробив за часів цариці Тамар один з представників руставських Багратіонів - Шота: він - єдиний, хто на початку ХНІ століття мав у Грузії почесний титул мечурчлет - ухуцесі. Про нього збереглися певні історичні відомості, біографічні факти. За походженням він був з Мцсхетії, але його предки були вже месхами, як то автор каже в прикінцевих строфах "Витязь в тигровій шкурі" - "так пишу я, месх незнаний, родом з селища Руставї". Дещо у відомій біографії Шота Багратіоні збігається з тим, що твердять про автора славетної поеми, народні перекази й слова самої поеми, дещо не збігається. Професор Інгороква вказує на сваволю переписувачів книг, які залюбки додавали щось своє до переписуваного. Так було й з текстом поеми Руставелі "Витязь в тигровій шкурі".

Шота Руставелі стояв близько до центру грузинського політичного життя, а також політичного міжнародного життя, яким був двір цариці Тамар. У свою поему він вклав історичний досвід, свідком і учасником якого був сам. Взагалі, головне джерело свідчень про нього - пролог поеми, присвячений цариці Тамар (1184-1213), у якому Руставелі возвеличує і оспівує царицю і її чоловіка Давида Сослані. Десь близько 1187 року - не раніше 1184 і не пізніше року 1207- Шота створив свого "Витязя в тигровій шкурі". У тексті поеми є ряд історичних та літературних вказівок, що дають змогу більш-менш точно визначити ті роки, коли вона могла бути написана. "Витязь в тигровій шкурі" мав бути написаний, в усякому разі, до 1213 року - до року смерті Тамар, що її так гаряче оспівує поет.

Народна легенда оповідає, що поет був відзначений Тамар, яка висунула його на значну придворну посаду царського бібліотекаря. Коли Руставелі приніс Тамар свого "Витязя в тигровій шкурі", то цариця, вшановуючи поета, дала йому на відзнаку золоте перо, щоб той носив його на шапці. З цим пером і зображують Руставелі всі художники. Поет нібито закохався в царицю і не зміг приховати своїх почуттів. Тамар розгнівалася, Шота повинен був тікати з батьківщини. Притулок він знайшов у Єрусалимі, в монастирі св. Хреста. У 1960 році було встановлено, що Шота реставрував і розписав грузинський монастир св. Хреста. Він, мабуть, став ченцем цього монастиря, але монастирська братія не забула про значну роль, яку відіграв їхній брат на далекій батьківщині, і в пишних шатах його було змальовано на надмогильній фресці, і бучним титулом візіра було оздоблене його ім'я в заупокійній згадці. Рік смерті Шота Руставелі невідомий, скоріше за все десь між 1212-1216 роками. Знайдена в Хрестовому монастирі фреска, а також заупокійна згадка в монастирській книзі - ці два документи дають підстави більш-менш певно твердити, що автором славнозвісної поеми був Шота Багратіоні.

На фресці грузинською мовою написано, що похований Шота просить Бога зласкавитися над ним, а зображена там людина в грузинському одязі світського вельможі - єдиний правдивий портрет великого грузинського поета.

Поема «Витязь у тигровій шкурі» пройнята життєстверджуючим оптимізмом, непохитною вірою у перемогу добра над злом.

У вступній частині поет висловлює свою думку про визначну роль художньої творчості для людей:

грузинський руставелі поема витязь

Царством мудрості одвіку віршування зветься гоже

Людям корисно у вірші зачувати слово Боже

Бо тоді в їх душах радість неодмінно переможе

Тим вірш добрий, що він стисло викласти мову довгу може.

Переклад М. Бажана

Обґрунтування високого розуміння суті дружби й кохання у поемі свідчить про те, що поет надавав твору важливого виховного значення.

У сюжеті поєднуються історії двох пар закоханих - аравійської цариці Тінатін і рицаря Автанділа та витязя з індійського царського Таріела і царівни Нестан Дареджан. За особливостями образів, конфлікту, розвитку дії поема близька до проблематики й поетики рицарського роману. Кожна з історій могла б стати сюжетом окремого рицарського роману з усіма характерними його рисами - пристрасним коханням, розлукою через різні перешкоди, подвигами, що здійснюють витязі-рицарі. У поетиці поеми поєднуються ознаки характерних рис рицарських романів різних циклів. Окремі сюжетні ситуації - вимушені мандри у пошуках коханої й щасливий фінал поеми ближче до поетики романів візантійського циклу, які закінчубться щасливо.

Герої поеми Шота Руставелі рішуче вступають у боротьбу з обставинами й тими, хто стоїть на шляху до щастя. Автанділ висловлює своє переконання:

Витязь, навіть на горі, мусить мати міць для боротьби,

Зневажає тих, що духом підупали в час журби.

У поемі Руставелі в історії закоханих традиційна тема кохання поєднується й переплітається з не менш важливою темою дружби, братання. Устами своїх героїв автор висловлює переконання, які становлять цілу систему - своєрідний рицарський кодекс честі, в основі якого лежить упевненість у необхідності боротьби за щастя, дружбу й любов, керуючись при цьому суворими вимогами честі. «Навіть цар мене не змусить до підступних хитрих дій», - говорить Автанділ, який виступає як новій рицарських ідеалів.

При наближенні грузинської поеми до рицарського роману є й істотні відмінності у здійсненні задуму. Тема кохання у поемі стає ширшою, ніж у рицарському романі і не замикається на стражданні від нерозділеного почуття чи від інших перешкод на шляху до щастя. Ширше представлено коло життєвих проблем, що вимагають вирішення. Обидві закохані пари страждають від того, що розлучені з коханими. Причина розлуки Таріела і Нестан Дареджан традиційна - незалежні від героїв обставини (рішення батька віддати її за іншого). Мотив розлуки Автанділа й Тінатін диктується їх власними почуттями . Автанділ їде шукати таємничого витязя у тигровій шкурі, скорботний вигляд якого глибоко вразив і засмутив батька Тінатін Ростевана і самого Автанділа. Після тяжких і тривалих мандрів Автанділ знайшов Таріела і, дізнавшись про причину його страждання, вирушив на пошуки разом із ним. Довідавшись, що Нестан утримують у неприступній фортеці, побратими з допомогою третього побратима звільняють її.

Хоча герої зазнали лиха, яке «наче тінь, навколо бродить», у поемі культивується оптимістичне становлення до життя, готовність до активного втручання у хід подій і переконаність, що боротьба завершується перемогою: «Та як хто зазнав страждання, згодом радість він знаходить». Таке переконання й надія виправдовується. Рицарі подолали всі труднощі, повернулися до рідних країв, одружилися з коханими, одержали царства і стали гуманно правити ними. У поемі Руставелі теж розвинено тему ідеального правителя.

У подоланні життєвих труднощі розкривається людяність і щирість, мужність і рішучість, емоційність, вірність героїв у дружбі й коханні. Домінує переконання, що у житті рицаря багато залежить від нього самого:

Муж повинен бути мужнім, скарга втихнути повинна.

У біді зміцнитись треба, мов тверда стіна камінна,

Бо коли обсіли злидні - в цім людина винна.

Побратимство у поемі не протиставлене коханню, ці теми органічно пов'язані - дружба трьох рицарів стає на захист кохання і перемагає. Автанділ і Тінатін теж ідуть на жертви, розлучаються заради допомоги друзям. У різних ситуаціях поеми демонструється сила, вірність і дієвість дружніх стосунків і зусиль і декларується велич цього почуття:

Зусиль друг заради друга, злиднів лють

І відати серце серцю, бо любов їм креслить путь.

Самовідданість рицарської дружби пов'язана із самопожертвою: «Як свої чуття ти віддаєш, як брату й другу, то повинен ради нього йти на смерть і на наругу».

Змальовуючи високі чисті почуття героїв, автор переконує читача, що любов,як і дружба, вимагає самовідданості і звеличує людину, надихає на благородні вчинки. У вступній частині поеми Руставелі свої думки, уславлюючи чисте земне почуття, що духовно збагачує людину:

Ставлю я любов високу, душ піднесених потугу,

Що її не вкласти в слово, в нашу мову недолугу.

Дар небес - таке кохання, неземне стремління духу; -

Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу,

Це не хтиве перелюбство, вгрузле в плотську каламуть,

Це любов, яку коханці за зразок собі беруть.

Незбагненна таємниця є в Менджнуновім коханні;

І до нього не рівняти любодійництва погані;

Хіть - одне, кохання - інше, поміж них безодні й хлані;

Їх не плутайте, вслухайтесь в ці поради мною дані.

На відміну від традиційного образу прекрасної дами Руставелі створює прикрасні індивідуальні жіночі характери: Тінатін готова на жертву, розлучаючись із коханим заради благородної мети, Нестан виявляє неабияку твердість характеру у намірі боротися за своє щастя. Її лист до Таріела - поетична сповідь люблячої жінки, не зосередженої лише на інтимних переживаннях, вона стурбована долею Вітчизни, виявляє глибокі патріотичні почуття. Культ жінки у Руставелі, перш за все, - глибока пошана, схиляння перед розумом, самовідданістю, красою.

Поема Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» ввійшла до скарбниці світової літератури і перекладена багатьма мовами світу.

Відомий український поет, знавець грузинської літератури, перекладач поеми української мовою Микола Бажан наголошував: «Іще довго до Ренесансу Шота Руставелі повідомив людей про появу нової гуманістичної моралі».

І справді, поема оспівує юдину як цілеспрямовану сильну особистість, здатну на прекрасні вчинки. Кохання підносить, долучає до вищої гармонії, наближає до божественної суті. Людина - вінець Божого творіння, частина живої природи. Вона користується своїм розумом для пізнання світу і ствердження в ньому добра.

Література

1. Світова література. Д.М. Веприняк. - К.: «Альфа». 1993

2. Усі зарубіжні письменники. Упоряд. О.Д. Міхільов та ін.. - Харків: Торсінг плюс. 2009

3. Література Середньовіччя. Кирилюк. - Харків: Веста: Видавництво «Ранок». 2003

Размещено на Allbest.ru