Виявлення своєрідності романтичного світосприйняття В. Ірвінга на основі аналізу його творів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Романтизм як один із напрямків літератури ХІХ століття

1.1 Загальні відомості про романтизм

1.2 Характеристика американського романтизму

Розділ 2. В. Ірвінг як талановитий зачинатель романтизму в США

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Величезне значення для розвитку американської літератури і критичного реалізму мала діяльність романтика Вашингтона Ірвінга. Коли мова заходить про літературу американського романтизму його ім'я називають одним із перших. Він справедливо вважається основоположником американської художньої прози, батьком американської новели. Ірвінг - перший американський белетрист, який здобув європейську популярність [10, 212].

Вашингтон Ірвінг був одним із перших американських письменників, який здобув популярність у Європі та Росії, будучи носієм історії та культури своєї країни, хоча Ірвінг у більшості новел використовував європейський матеріал, в його обробці проявлявся склад мислення американця [3,105]. Ірвінг знайшов специфічні для Америки художні проблеми.

У сучасній Ірвінгу Америці відбувалися великі зміни, в усьому відчувалася невизначеність. Це вимагало художнього переосмислення. Був потрібен новий герой - ідеальний,високоморальний, пристрасний, привабливий і вільний від громадських пороків. У реальному житті його не було, він повинен був бути абстракцією,мрією про прекрасне, справедливе, істинне. Ірвінг досяг успіху у вирішенні цього завдання - він став першовідкривачем, він розробив новеллу - улюблений жанр американських письменників [4].

Питанню вивчення творчості Ірвінга, його естетичних поглядів,особливостей художнього методу присвятили свої роботи такі представники вітчизняного літературознавства як Боброва М.М., Ніколюкін А.Н., Засурський Я.М. та багато інших. З числа зарубіжних літературознавців вивченням даного питання займався Паррінстон В.Л.

Об'єктом даної курсової роботи є прояви романтичного світосприйняття письменника у його творах.

Предметом - творчість В. Ірвінга.

Метою нашої курсової роботи є виявлення своєрідності романтичного світосприйняття В. Ірвінга на основі аналізу його творів. З мети випливають наступні завдання:

1. Дослідити особливості романтизму як напрямку в літературі Європи та Америки.

2. Вивчити творчість письменника в контексті американського романтизму, розкрити особливості його романтичної естетики.

У роботі будуть використані наступні методи дослідження: описовий, текстологічний аналіз, узагальнення.

Розділ 1. Романтизм як один із напрямків літератури XIX століття

Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то чи не найбільшим здобутком нового літературного напряму -- романтизму -- стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі. Саме в такому розумінні говорив про літературу початку XIX століття французький письменник-романтик Віктор Гюго, стверджуючи пріоритет людської душі перед інтелектом, хоча б і спрямованим в небесні вершини: «Є видовище прекрасніше, ніж небо: глибина людської душі!». Російський критик В. Бєлінський також визначив романтизм як «внутрішній світ людини, сокровенне життя її серця». Лише поет, на думку романтиків, по-справжньому здатен осягнути світ і серце людської душі, глибини людського духу. [2, 421]

1.1 Загальні відомості про романтизм

Романтизм -- це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX століття. Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів -- «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII--XVIII століть, під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне. Наприкінці XVIII століття німецькі теоретики мистецтва брати Шлегель протиставили романтичне класичному, звідки, у свою чергу, виникло протиставлення романтизму та класицизму. Саме в боротьбі з класицизмом, на ґрунті заперечення його основних ідейних та художніх засад, визначаються теоретичні принципи романтизму як літературного напряму, формуються його ідеологія та естетика.

Історичним підґрунтям романтизму стала негативна реакція широких кіл громадськості на ті історичні події, які відбувалися в Європі після Великої Французької революції, а саме -- загарбницькі наполеонівські війни, загострення політичних відносин між європейськими державами та зростання їх імперських амбіцій, хвиля національно-визвольних повстань, придушених і потоплених у ріках крові, нарешті, ствердження нових -- буржуазних -- соціально-економічних відносин, які, замість побудови обіцяного ідеологами Просвітництва царства розуму та справедливості, лише поглиблювали соціальну нерівність, посилювали матеріальне та духовне закріпачення людської особистості. Із пошуку нових ідеалів суспільного та духовного розвитку європейської цивілізації, які б стали гідною альтернативою ідеям Просвітництва, що себе не виправдали, і починають складатися ідейні концепції та художні явища, які стануть основою для формування нового літературного напряму -- романтизму. [25]

Окремі ідейні передумови романтизму можна відшукати вже в естетиці сентименталізму. Так, письменники-сентименталісти першими звернули увагу на внутрішній, емоційний світ людини, першими спробували у художній формі дослідити почуття людини. Важливе значення мала для романтизму і концепція людини, яку висунув один із фундаторів сентименталізму -- Жан-Жак Руссо, а саме відмова від переважно раціоналістичного розуміння людської природи, перенесення акценту з розуму на почуття, на «серце». Руссо був і одним із перших, хто почав користуватися означенням «романтичний », зокрема для опису дивовижної краси швейцарської природи. Внутрішній зв'язок романтичного та сентиментального усвідомлювали і самі романтики. Фрідріх Шлегель, наприклад, зазначав, що «романтичним є саме те, що створює сентиментальний зміст за допомогою фантастичної форми».

Як літературний напрям романтизм виникає наприкінці XVIII століття відразу в кількох країнах Європи. В розвитку романтизму виділяють три історичні етапи: перший -- ранній романтизм, кінець XVIII -- початок XIX століття; другий -- зрілий романтизм, 20-ті--40-ві роки XIX століття, третій -- пізній романтизм, після європейських революцій 1848 року. [21, 78-80]

Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу до людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього «Я». Філософським підґрунтям цієї ідеології стала німецька ідеалістична філософія (праці Іммануїла Канта, Августа Вільгельма Шлегеля) і особливо суб'єктивний ідеалізм Йоганна Готліба Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю, декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності, закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного свавілля.

Концепція особистості, висунута романтиками, не просто суттєво відрізнялася від концепції людини, висунутої теоретиками Просвітництва, а була принципово новою позицією, яка не стільки протиставлялася попереднім, скільки просто їх перекреслювала. Індивідуальне «Я» людини було цінним для Просвітництва в тій мірі, в якій воно було корисним для суспільства. Воно цікавило просвітителів не саме по собі, а як засіб, інструмент, використовуючи який можна досягти певних цілей -- позитивних і потрібних, але зовнішніх до самого «Я» людини. Навпаки, для романтиків критерій суспільної вартості не визначав справжньої ціни людського «Я», яке було для них самоцінним, тобто цікавило саме по собі і саме в собі, а не в зв'язку з чимось; цікавило, інакше кажучи, не як засіб чи інструмент, а як та кінцева мета, на яку і має спрямовуватись увага митця. В центрі уваги поетів-романтиків не просто людське «Я», його індивідуалізована суть, а особистість, яка протиставляє себе за ознакою своєї осібності всьому іншому світові, особистість, яка в своїй неповторній, яскравій осібності немовби підноситься над сірою масою.

Особистість у творах романтиків розвивається й усвідомлює себе в конфлікті і з Богом, і з суспільством, і з самою собою. Герой романтизму протестує проти суспільних умов, що обмежують його свободу, він -- бунтар, революціонер або розбійник. Його душа, як правило, роздвоєна між світом реальності і світом мрій, а його доля найчастіше трагічна. [17, 106-108]

Внутрішню конфліктність і суперечність людського «Я» романтики розглядають не через її раціональну сферу, як просвітителі-класицисти, а через сферу почуттів. Сприйняти розумом великий світ природи і місце людини в ньому, з погляду романтиків, було неможливо. Розуму вони не довіряли. Розумом, вважали вони, не можна збагнути і внутрішню природу людини. Цього можна досягти лише через почуття.

Пріоритет почуття, почуттєвої сфери перед розумом, раціональною природою людини дещо зближує романтиків з їхніми попередниками -- сентименталістами, але сентименталісти в чуттєвості і чуттєвій сфері намагалися знайти те, що об'єднує всіх людей, наприклад здатність людини до співчуття ближньому, а романтики, навпаки, шукали в чуттєвому світі людини її особистісно єдине і неповторне, не «ми», а «Я».

Ідеологія, епіцентром якої було гіпертрофоване «Я», загострене відчуття своєї осібності, визначила й основні художні принципи романтизму. Поетика романтизму протиставила себе поетиці класицизму. Насамперед, романтизм заперечив жорстку нормованість поетики класицизму, встановлену в ній систему канонів і правил та принцип обумовленості жанру і стилю твору його темою. На місце загальнообов'язкової поетики норм і правил класицизму романтики поставили індивідуальну поетику, закони якої встановлювали не загальноприйняті норми і смаки, а сам творець, його особисті уподобання і смаки. «Нехай вірить поет, -- писав Віктор Гюго, -- у єдиного Бога або в багатьох богів, у Плутона або в Сатану... або ні в що не вірить; нехай пише прозою або віршами; нехай оселиться в будь-якому сторіччі, в будь-якому кліматі; нехай зараховує себе до стародавніх або нових авторів; нехай музою його буде антична муза або середньовічна фея... Поет вільний. Станьмо на його точку зору та будемо виходити з неї». [12, 111-114]

Романтики відчутно деформували систему жанрів класицизму. З одного боку, це знайшло свій вияв у тому, що в жанровій системі романтизму на роль провідних висунулись не епічні, а ліричні і так звані ліро-епічні жанри, тобто такі, в яких акцент міг переміщуватися з того, про що розповідається, на того, хто розповідає. Зокрема, найулюбленішими жанрами романтиків стали поема (поетична повість) та балада. З іншого боку, романтики відчутно деформували самий жанровий принцип літератури: не дотримуючись чистоти жанру, тобто чіткої обумовленості побудови та змісту твору його тематикою, романтики змішували в межах одного твору ознаки різних жанрів, що на практиці призводило до неможливості дати їхнім творам конкретні і чіткі жанрові визначення. [25]

Твори романтиків характеризуються також так званою вільною композицією, яка не підпорядковувалась раціональним вимогам чіткості і ясності в побудові твору. Крім цього, романтики не дотримувались обмежень, введених класицистами для мовного стилю творів, тобто романтики не визнавали вимоги залежно від «висоти» теми твору вживати в ньому слова високого, низького або нейтрального мовного стилю. В межах одного твору, а інколи й суміжних речень, романтики змішували ознаки різнопланових мовних стилів, досягаючи цим незвичайних стилістичних ефектів. У цілому ж специфіку мови романтиків визначала настанова на підкреслену індивідуальність уживаного мовного стилю. [9, 167]

Попереднє мистецтво, тобто мистецтво класицизму, романтики сприймали як вимушене, що створювалось за наперед заданими раціональними правилами. У своїй власній творчості романтики орієнтувались не на правила, а на фантазію, уяву, основною вимогою була не відповідність наявній взірцевій схемі, а оригінальність, неповторність, не абстрактність і суха повчальність, а чуттєвість. Звідси -- інтерес до народної творчості і тісний зв'язок романтизму з фольклором, який асоціювався з оригінальним, природним (а не штучним), з найбільш життєвим і органічним для людини мистецтвом.

Таким чином, якщо класицисти спирались у своїй творчості на античне мистецтво, яке підносилось ними як найвищий взірець, то романтики подібним найвищим взірцем вважали народне мистецтво. Але й тут були відмінності між романтиками й класицистами. Якщо для класицистів творчість античних майстрів була беззаперечним авторитетом, зразком, який можна було прямо і сліпо наслідувати, то романтики, які не визнавали над собою жодних авторитетів, орієнтувалися скоріше на дух, а не на букву народного мистецтва. На практиці це означало, що про ніяке сліпе копіювання творів народного мистецтва не могло бути й мови.

В найпростіших випадках романтики стилізували свої твори під народні, тобто свідомо надавали їм рис схожості з народними. У складніших випадках романтики користувалися фольклором як невичерпним джерелом тем, образів, сюжетів і мовних прийомів, але, користуючись усім цим запозиченим арсеналом художніх засобів, надавали йому у своїх творах принципово нових форм, нового звучання, нової інтерпретації. Конкретно це виявлялось, по-перше, в тому, що фольклорному матеріалу, який за своєю початковою природою міг бути достатньо примітивним і нерозробленим, надавали досить складної, вишуканої художньої форми; по-друге, в тому, що суто фольклорні теми й образи у творчості романтиків вступали в цікаві художні комбінації з темами та образами суто літературного походження.

Підвищений інтерес до фольклору з боку романтиків пояснювався також тим, що утвердження романтизму тут відбувалось у період формування та ствердження націй або консолідації прогресивних сил нації навколо патріотичних рухів. Романтиків, інакше кажучи, цікавили не тільки особистісні і загальнолюдські духовні засади власного «Я», а й специфіка його національного виразу; романтиків цікавила осібність «Я» кожної окремо взятої нації.

Пошуки національного виразу зумовили ще одну характерну рису романтичної творчості -- історизм. Романтиків дуже цікавили питання рушійних сил, вузлових моментів національної історії, а також ролі сильної особистості в історичних процесах.

Зацікавленість історією, особливостями її національних моделей виявлялася в підвищеній увазі романтиків до змалювання національних звичаїв, особливостей поведінки, манери спілкування, національних особливостей вбрання, побуту тощо, тобто суми етнографічних реалій. Ця сума етнографічних реалій, змалювання якої стало майже обов'язковим для романтиків, дістала назву місцевого колориту. Саме романтикам належить честь відкриття нового жанру -- історичного роману, заснованого шотландським письменником Вальтером Скоттом.[2, 460-465]

У центрі художнього зображення письменників-романтиків -- винятковий характер у виняткових обставинах. Винятковий характер -- це нетиповий, непересічний характер, це особистість незвичайна, не схожа на інших людей, навіть «дивна» з погляду її оточення. У такої особистості часто хвороблива уява, вона схильна до містицизму і самопожертви, її поведінка непередбачувана і фатальна, а світовідчуття наскрізь трагічне. Виняткові обставини, в яких діє такий винятковий герой, -- це найчастіше ситуації, пов'язані із загрозою для його життя, це вороже або напіввороже людське оточення, яке не розуміє героя, протистоїть йому, намагається пригнітити його волю, обмежити його свободу. Найчастіше у конфлікті з цим зовнішнім ворожим середовищем герой гине. [19]

Одним з найважливіших здобутків романтизму став принцип романтичної іронії, розроблений у працях німецького теоретика мистецтва Фрідріха Шлегеля. Іронія -- це прихована насмішка, висловлена у формі зовнішнього схвалення. Якщо традиційна іронія використовується для підсилення тих або інших комічних сторін зображуваного, то романтична іронія стає загальним, універсальним принципом осмислення світу, позицією автора, якою він підкреслює недосконалість, суперечливість світу, а відтак і неможливість його вичерпного розуміння та пояснення.

З романтичною іронією пов'язаний ще один визначальний для поетики романтизму принцип осмислення світу, який дістав назву «світової скорботи». «Світова скорбота» -- це вищий ступінь розчарування та песимізму, відчаю та безнадії, з якими значна частина письменників-романтиків сприймала дійсність. [20]

Загальна настанова романтичного напряму на незвичайність, дивовижність, фантастику, на все, що протиставляється буденній, звичайній, сірій реальності, зумовила ще одну характерну рису романтизму -- екзотичність його образів і сюжетів. Екзотику романтики шукали або у фантастиці та містиці, або в легендарних сюжетах, яким вони надавали вигляду не менш фантастичного, або, нарешті, у зверненні до національного середовища, яке сприймалося представниками даної нації як екзотичне. Так, загальноприйнятим для романтиків усіх європейських країн стало звернення до східних тем і сюжетів.

В жодному з художніх напрямів, що історично передували романтизму, не набули такої концентрованої і виразної форми описи природи та кохання до жінки. Природа в романтиків виходить далеко за межі звичайного опису місця, де відбувається дія, і сама перетворюється на дійову особу. Особливого значення романтики надавали й почуттю кохання. Лише закоханий є зрячим, стверджували вони. З почуттям кохання вони пов'язували глибину духовного змісту особистості. Про кохання писали й раніше, але тільки в романтиків воно стало облагородженим, одухотвореним і здатним до самопожертви. Власне, саме існування людини тепер почало пов'язуватись із життям коханої або коханого. Тому герої багатьох романтичних творів помирають, якщо загинули ті, кого вони кохали. [11, 340-342]

Не меншу увагу письменники-романтики приділяли у своїх творах обставинам внутрішнього та зовнішнього життя власної особистості, якій часто надавали майже космічного масштабу. «Ким є звичайні люди щодо інших створінь землі, тим є митці -- щодо звичайних людей», -- писав Фрідріх Шлегель. Тому у творах романтиків біографія головного персонажа часто ставала облагородженим і прикрашеним віддзеркаленням біографії його автора.[25]

1.2 Характеристика американського романтизму

Формування американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціально-економічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.

Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В.Скотта і Е. Гофмана.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. У творчості американських письменників досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм.[3, 126-127]

За часовими проміжками американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського і займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. XIX століття. Точкою відліку стала поява книжки романтичних новел В.Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного періоду в історії США - роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Однак це не означало, що романтизм цілком зник з творів американських авторів. Він ввійшов - як окремі структури, характери, елементи - у творчість багатьох письменників-реалістів. Складним поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця XIX - початку XX століття.

У становленні та розвитку американського романтизму виділено три періоди.

1. Ранній американський романтизм (1819-1830-ті роки), до якого критики та науковці віднесли творчість В. Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та інших. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила оптимістичний характер, пов'язаний з героїчним часом Війни за незалежність.

2. Зрілий американський романтизм (1840-1850-ті роки) - це творчість Н.Готорна, Е.По, Г.Мелвілла та інших. Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги, усвідомлення трагізму людського буття. З'явився новий герой - людина з роздвоєною психікою, яка несла у своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості. У твори письменників стала проникати романтична символіка і повчальна алегоричність, значну роль почали відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.

3. Пізній американський романтизм (60-ті роки XIX століття). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали ті письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке розмежування романтичної літератури на:

- літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної естетики протестувала проти рабства з естетичних та загально-гуманістичних позицій.

- літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала "східне лицарство", постала на захист історично приреченого руху та реакційного укладу життя.[25]

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань:

¦ Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи. Через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру. Головне, що приваблювало у творах - історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

¦ Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки. Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.

¦ Об'єднати творчі сили різних регіонів у єдину культурну спільноту - національне красне письменство. Основні літературні регіони:

- Нова Англія (північно-східні штати) - Н Готорн, Емерсон, Topo.

- Середні штати - В.Ірвінг, Ф.Купер, Г.Мелвілл.

- Схід - Д.Кеннеді, У.Сіммс, Е.По.

Враховуючи ідейно-естетичну спрямованість творчості письменників, літературознавці виділили наступні основні течії в американському романтизмі:

¦ соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);

¦ філософська (Емерсон, Topo);

¦ аболіціоністська (Г.Бічер-Стоу, Брайент);

¦ "плантаторська традиція" (У.Сіммс).

В романтичній літературі США також склалася певна система жанрів. Найбільшого поширення набули прозові твори:

- подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів;

- романтичний роман;

- автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;

- жанр "короткого оповідання"

- оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне, алегоричне;

- епічна поема. [25]

Отже, письменник-романтик не ставив собі за мету точно відтворити реальну дійсність. Для нього важливіше висловити своє відношення до неї, більше того, створити свій, вигаданий образ світу, часто за принципом контрасту з навколишнім життям, щоб донести до читача і свій ідеал, і свою неприязнь до світу, з яким він не може примиритися. У пошуках ідеалів романтики звернулися не до доби античності, як класицисти і просвітники, а до Середньовіччя з його культом ідеального кохання, лицарських подвигів, добрих та злих чарівників. Через середньовічну літературу прийшли романтики і до народної творчості -- легенд, казок, пісень та переказів, відкрили їхню красу і чарівність.

Література романтизму висунула свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це людина з особливо сильними почуттями, з незрівнянно гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточенням. Герой цей самотній, і тема самотності є у творах різних жанрів, особливо в ліриці. Провідними тут були мотиви трагічної долі особистості, «світової туги», «космічного песимізму».

Заслуга романтизму полягає в розвитку жанрів історичного роману й драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку досягли лірична поезія і лірична пісня. Водночас у різних країнах романтизм виявив специфічні риси, виконував особливі соціальні та культурні функції.

Під впливом європейського романтизму своєрідно розвивається і американська література, яка мала декілька особливостей: завданнями письменників було створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи, а також створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Тому через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру. Головне, що приваблювало у творах - історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.

Розділ 2. В. Ірвінг як талановитий зачинатель романтизму в США

Умовною датою народження літературного напряму романтизму слід вважати 1808, коли вийшов у світ альманах Ірвінга «Сальмагунді», написаний у співавторстві з Поледінгом.

Вашингтон Ірвінг - оригінальний і талановитий романтик - стоїть у витоків американської національної літератури як новеліст-гуморист, творець героїчно-комічної і сатиричної хроніки, автор книг-подорожей, тонкий стиліст, чудовий пейзажист [4].

Вже у своїй першій книзі «Сальмагунді», Ірвінг дає дотепну сатиру на політичні звичаї Америки. Тут він явно наслідує приклад Монтеск'є «Перські листи» та відправляє в Америку араба Мустафу, який у своїх листах до співвітчизника ділиться своїми враженнями про Новий Світ.

Вустами Мустафи Ірвінг називає американські вибори «ляльковою комедією», викриває демагогію американських політиків. У цьому гумористичному творі були помічені характерні риси романтизму - висміювання влади золота[6, 30].

Слідом за цим твором було самостійне - «Історія Нью-Йорка» (1809). Тут розповідь ведеться від імені якогось Дідріха Нікерброкера. Ірвінг представляє гумористичну хроніку старого Нью-Йорка епохи голландських поселенців, але за необразливої літописом життя губернаторів і їх підданих проглядається критичне начало. Спостерігається гротескність Рабле в «Гаргантюа і Пантагрюель» у сценах, коли голландці п'ють, їдять, курять, а один з губернаторів випарувався в димі власної трубки. Ірвінг поєднує фантастичний початок з реалістичним, перехід повсякденного в чарівне - ця неодмінна риса Ірвінга-новеліста буде спостерігатися і надалі [4].

Історичні теми і образи часто потрібні романтикам для пробудження асоціацій з сучасністю. Цікавим з цього погляду є твір «Дольф

Хейлігер ». Ірвінг видає його за манускрипт, знайдений у паперах згаданого вище Дідріха Нікербокер, який був пристрасним дослідником та любителем старовини. Нікербокер, за задумом Ірвінга був «справжнім», тобто романтичним, істориком. Його цікавили легенди, в яких розкривалися звичаї, вірування, інтереси, спосіб життя і образ мислителів минулих поколінь. У цих творах минуле представлено автором як дзеркало сьогодення, об'єктивно відображає реальність як негативний фон, а герой - носій позитивного [7, 238].

Отже, на початку свого творчого шляху Ірвінг виступає як політичний сатирик, його перші твори мають гротесковий характер. Проте сатиричні тенденції не стали провідними у творчості Ірвінга.

Він протиставляє їх тісними сторонами дійсності: життю в тихих куточках Нью-Йорка, і відтворює легенди та історії, почуті в цих куточках. Такими є його знамениті новели «Ріп Ван Вінкль» (Rip Van Vinkle), «Легенда сонної долини» (The legend of sleepy hollow), «Вдова і її син» (The widow & her son), з «Книги ескізів» (The sketch book, 1819) [15]. Вона складається з тридцяти однієї новели, найбільший інтерес з яких представляє «Ріп Ван Вінкль».

Головний герой Ріп - людина проста і добродушна. Найбільше він не любив працювати, а жив займаючись рибальством або прогулюючись лісом. За лінощі його постійно сварила дружина. Одного разу у лісі герой зустрівся з гномами, які грали у кеглі (національний колорит). Ті пригостили його напоєм - голландською горілкою (національний колорит). Ріп заснув і прокинувся аж через двадцять років. Навколо все стало зовсім іншим: померла дружина, відбулося багато змін у суспільному житті та характері людей, але він такий же нікчемний, ледачий обідранець.

Однак не лише Ріп став об'єктом авторської іронії. Його повернення дало можливість письменнику порівняти "старі" і "нові" часи. І автор довів, що всі зміни - навряд чи до кращого.

Але це не критика, це іронія на «метушливих», «діловитих» співгромадян. Ясно видно антибуржуазне ставлення письменника до дійсності. Ще одна цікава особливість творів Ірвінга - це те, як він підносить таємниче як щось природне (це явище ми можемо спостерігати у всіх вищеописаних творах). [16]

Слідом за «Книгою ескізів» виходить «Брейсбрідж Холл» (Bracebridhe Hall, 1822) (найбільш відомі розповіді «Аннет Деларбр» (Annet Delarbre), «Повний джентльмен» (The stout gentelmen)). У всіх цих новелах Ірвінг зумів відобразити істотні сторони американського життя, провідні тенденції. Такими є і новели із збірки «Оповідання мандрівника» (Tales of traveler, 1824).

Новела «Диявол і Том Вокер» (The Devil & Tom Woker) має явно романтичне обрамлення - її початок і кінець фантастичні, нереальні.

Спочатку новела Ірвінга розповідає про походження багатства Тома Уокера, який продав свою душу дияволу і отримав скарб. Наприкінці настільки ж фантастична загибель Уокера, якого відніс в пекло диявол. Однак новел на американському матеріалі у Ірвінга небагато, значну частину його літературної спадщини складають твори, які відносять нас в

Англію, Італію, Іспанію. Він пише «Життя і подорож Христофора Колумба» (The live & voyages of Christopher Columbus, 1828). Ця книга була визнана тріумфом літературної майстерності Ірвінга. Ірвінг починає досліджувати старовинні хроніки. Як результат виходять у світ «Завоювання Гранади» (Achronicle of the conquest of Granada, 1829), «Легенди часу підкорення Іспанії »(The legends of the conquest of Spain, 1835) [13, 286-287].

Взагалі, для романтиків першорядне значення має жанр подорожі, який відкриває культурний та національний образ Америки,стверджує ідею пошуку нових земель. Структура багатьох романтичних новел, повістей та оповідань Ірвінга грунтується на пригодах, що відбуваються у час подорожей. Ірвінг поетизував завзятість і відвагу шукачів нових земель. І в 1826 році, будучи членом американської дипломатичної місії Ірвінг був направлений до Іспанії. Він оселився в Мадриді з величезною радістю, його вабило героїчне минуле країн, можливість попрацювати в іспанських архівах [18].

Незабутнє враження залишила поїздка до Гранади і перебування в старовинній фортеці - палаці Мавританії XIII-XIV століть Альгамбра. Ірвінг мав намір оглянути Альгамбру за п'ять днів, а прожив в ній чотири місяці. З'являється «Альгамбра» (The Alhambra or the New Sketch Book, 1832), що складається з тридцяти однієї новели, кожна з яких представляє собою замальовку або новелу. Саме цей твір поклав початок американській новелістиці.

Саме завдяки Ірвінгу та Едгару По жанр новели став одним інайбільш розроблених жанрів американської літератури [11, 346].

Ірвінг виступив як співець молодої Америки, її безмежних просторів,він є представником нативізму в романтичній літературі США. Всім,хто знайомий з творчістю Ірвінга пам'ятні його чудові пейзажі: узбережжя Гудзона, стародавній Манхеттен ( «Ріп Ван Вінкль»), картини життя голландських поселень з «Історії Нью-Йорка» - це свого роду романтичний протест проти капіталістичної Америки, Ірвінг протиставляє капіталістичній цивілізації життя індіанців і тубільців [1, 81].

В історію світової літератури В. Ірвінг увійшов як родоначальник американської новелістики з притаманними їй характерними рисами: гострота сюжету, заінтригованість, поєднання серйозного і комічного, романтичної іронії і чітко вираженого раціоналістичного початку.

Своєрідність новелістики прозаїка визначена такими особливостями:

- сюжетність поєднана з докладними повільними описами характерів персонажів, їхньої зовнішності, місця дії, авторськими міркуваннями;

- динамізм розгортання подій розпочинався десь із середини оповіді, а експозиція з безліччю мальовничих подробиць часто розтягнута майже на половину всього твору;

- деталі й подробиці життя, побуту змальовані цілком реалістично, а описи природи - часто яскраво романтично;

- порушення звичного плину життя подіями і постатями фантастичними, казковими, чому автор давав логічне пояснення;

- поєднання елементів давньої європейської і молодої національної культур;

- схильність до іронії, гіперболи, гумору й лірично-ностальгічних настроїв.[23]

Висновок

Романтимзм -- ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 столітті у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини ХІХ століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Виниклий після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі століть абсолютизму, романтизм був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів -- балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Письменник-романтик не ставив собі за мету точно відтворити реальну дійсність. Для нього важливіше висловити своє відношення до неї, більше того, створити свій, вигаданий образ світу, часто за принципом контрасту з навколишнім життям, щоб донести до читача і свій ідеал, і свою неприязнь до світу, з яким він не може примиритися. У пошуках ідеалів романтики звернулися не до доби античності, як класицисти і просвітники, а до Середньовіччя з його культом ідеального кохання, лицарських подвигів, добрих та злих чарівників. Через середньовічну літературу прийшли романтики і до народної творчості -- легенд, казок, пісень та переказів, відкрили їхню красу і чарівність.

Література романтизму висунула свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це людина з особливо сильними почуттями, з незрівнянно гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточенням. Герой цей самотній, і тема самотності є у творах різних жанрів, особливо в ліриці. Провідними тут були мотиви трагічної долі особистості, «світової туги», «космічного песимізму».

Заслуга романтизму полягає в розвитку жанрів історичного роману й драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку досягли лірична поезія і лірична пісня. Водночас у різних країнах романтизм виявив специфічні риси, виконував особливі соціальні та культурні функції.

Під впливом європейського романтизму своєрідно розвивається і американська література, яка мала декілька особливостей: завданнями письменників було створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи, а також створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Тому через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру. Головне, що приваблювало у творах - історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.

Величезне значення для розвитку американської літератури і критичного реалізму мала діяльність романтика Вашингтона Ірвінга. Коли мова заходить про літературу американського романтизму його ім'я називають одним із перших. Він справедливо вважається основоположником американської художньої прози, батьком американської новели. Ірвінг - перший американський белетрист, який здобув європейську популярність

В історію світової літератури В. Ірвінг увійшов як родоначальник американської новелістики з притаманними їй характерними рисами: гострота сюжету, заінтригованість, поєднання серйозного і комічного, романтичної іронії і чітко вираженого раціоналістичного початку.

Вашингтон Ірвінг - оригінальний і талановитий романтик - стоїть у витоків американської національної літератури як новеліст-гуморист, творець героїчно-комічної і сатиричної хроніки, автор книг-подорожей, тонкий стиліст, чудовий пейзажист.

Структура багатьох романтичних новел, повістей та оповідань Ірвінга ґрунтується на пригодах, що відбуваються учас подорожей. Ірвінг поетизував завзятість і відвагу шукачів нових земель.

Отже, хотілося б виділити наступні основні риси романтизму Ірвінга:

- сюжетність поєднана з докладними повільними описами характерів персонажів, їхньої зовнішності, місця дії, авторськими міркуваннями;

- деталі й подробиці життя, побуту змальовані цілком реалістично, а описи природи - часто яскраво романтично;

- поєднання елементів давньої європейської і молодої національної культур;

- схильність до іронії, гіперболи, гумору й лірично-ностальгічних настроїв.

- фольклорні мотиви європейських країн, майстерно оброблені і отримали національну своєрідність;

- протест проти непривабливою буржуазної дійсності шляхом ідеалізації європейської старовини і культури, де царювали любов, мистецтво, мужність, гармонія;

- поєднання фантастичного з реалістичним, перехід від повсякденного до чарівного, причому таємниче виступає як щось природне;

- натівізм - опис природи, звичаїв, життя рідної країни ( «Історія Нью-Йорка »,« Ріп-Ван Вінкль »);

- інтерес до жанру подорожі-пригоди під час переїзду з місця на місце;

- велика роль історичних і характерологічних елементів;

- поєднання м'якої іронії, гумору, пародії, гротеску і сатири на сучасний авторові побут Америки.

Список використаної літератури

романтична література ірвінг американський

1. Апенко Е.М. История зарубежной литературы 19 века. - М.: Наука, 2001. - 213с.

2. Артамонов С.Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII веков, М.: Просвещение 1988 - 608 с.

3. Боброва М.Н. Романтизм в американской литературе XIX века, М.: Высшая школа, 1991 - 288 с.

4. Боброва М.Н. Вашингтон Ирвинг // Романтические традиции американской литературы 19 в. и современность: СПб. - М.: Наука, 1982. - с. 92-99.

5. Богословский В.Н., Прозоров В.Г., Головенченко А.Ф. История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н.А.Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991.- 637 с.

6. ГуляевН.А. Литературные направления и методы в русской и зарубежной литературе 17 - 19 веков : Кн. для учителя М.: Просвещение, 1983. - 144 с.

7. Засурский Я.Н. Романтические традиции американской литературы XIX в.-М.: “Наука” 1982 - 345 с.

8. Зверев А. М. Романтические тенденции американской литературы XIX века и современность. - М.: Наука, 1982. - 432 с.

9. Зарубежная литература. Романтизм. Историко-теоретические материалы. М.: Просвещение, 1988. - 367 с.

10. История зарубежной литературы XIX века: В 2 ч. Ч. 1/ Под ред. Н. П. Михальской - М.:Просвещение, 1991.- 256 с.

11. История зарубежной литературы XIX века/ Под ред. Н. А. Соловьевой ? М.:Высшая школа,2000. - 656 с.

12. Ладыгин М.Б., Луков В.А. Романтизм в зарубежной литературе. - М.: Наука, 1986. - 243 с.

13. Литературная история Соединенных Штатов Америки, том III, под ред. Р. Спиллера, У. Торпа, Т.Н. Джонсона, Г.С. Кенби, М.: Прогресс, 1979 - 639 с.

14. Основные произведения иностранной художественной литературы - М.: “Просвещение” 1983 - 410 с.

15. Писатели США о литературе - М.: Прогресс, 1982 - 272 с.

16. Прозоров В.Г., Богословский В.Н. Ранний американский романтизм: В. Ирвинг, Ф. Купер // История зарубежной литературы 19 в. / Под ред Н.А. Соловьевой. - М.: Высшая школа, 1991. - с.335-343.

17. Реизов Б.Г. Между классицизмом и романтизмом, М. : Высшая школа, 1982 г. - 257 с.

18. Староверова Е.В. Литературная сказка в творчестве Ирвинга//Проблемы зарубежной реалистической прозы XIX-XX веков, - Саратов.: 1985 - с. 99 - 104.

19. Староверова Е.В. Герой американской литературной сказки.//Реализм в зарубежной литературе XIX-XX веков. - Саратов: Издательство Саратовского университета 1986 - с. 146-148.

20. Толмачев В.М. Романтизм: культура, лицо, стиль // «На границах». Зарубежная литература от средневековья до современности. М., 2000. -с. 104-117.

21. Храповицкая Г.Н. Романтизм в зарубежной литературе (Германия, Англия, Франция, США): Практикум: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 288 с.

22. http://www.modernlib.ru/books/irving_vashington/

23. http://america-xix.org.ru/personalia/irving.html

24. http://fantlab.ru/autor2581

25. http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/info/history_XIX_XX/7.html

Размещено на Allbest.ru